Тому ми обстоюємо таке розуміння науки, яке твердить, що формальним об’єктом логіки є операції розуму, спрямовані на правильний хід диспуту. Ці погляди, взяті разом, є формальним адекватним об’єктом; взяті ж окремо, вони є неадекватним об’єктом, або частинами неадекватного об’єкту, що легко довести. По-перше, тому що немає жодних інших знань, крім цих і наведених, а якщо є, то вони можуть бути зведені до цих. Отже, якщо ми переконаємось, що згадане не є правильним, то останнє неодмінно повинно бути правильним. По-друге, формальним об’єктом логіки повинно бути те, що безпосередньо і у першу чергу розглядається логікою, але такими є операції розуму, тому що діалектика прагне сама собою допомогти керувати людським інтелектом, щоб він міг добре й безпомилково міркувати. Отже, вона сама собою має справу з керуванням його операціями, бо помилки й правильність містяться в операціях: помиляються в операціях, отже, операції потребують керування. Усе ж інше, як назви, речі і сутності розуму ніколи /24зв./ діалектика не осягне, якщо їх пояснення не має відношення до керування операціями розуму. Отже, всі вони є матеріальні об’єкти.
Але через те, що в самому формальному адекватному об’єкті одна частина, як ми сказали, є головною і має особливе відношення до мистецтва, інша частина — другорядна, яка розглядається з уваги на попередню, але і тут також може досліджуватись те, що є головне і більш важливе і що називається атрибутивним об’єктом у адекватному об’єкті, чи коли під операціями розуму також частково одні розуміють одне, а інші — інше, то це не суперечить нашому судженню. Об’єктом атрибуції у мистецтві логіки є сам спосіб дослідження або пізнання так сприйнятий, що охоплює всі три вищезгадані способи дослідження: визначення, поділ і аргументацію. Скажу ясніше: я не маю тут на увазі визначення, поділу, чи справжньої аргументації, або дії розуму, яка щось визначає або поділяє, але знання, що складається з багатьох знань і напучує розум, щоб він умів певним способом досліджувати, певним способом поділяти, тобто таким самим способом аргументувати, що є те саме. Інакше кажучи, мова йде про відпо50відне набуття навиків розумом до правильного і безпомилкового дослідження, звідки лише третя операція розуму як правильна і друга у цьому спеціальному розумінні розглядаються як придатні для визначення і поділу. Якщо визначення і поділ належать до другої операції, очевидно, як способи, то вони, таким чином, переважно є формальними частинами об’єкту логіки, раз з них самих складається атрибутивний об’єкт. Призначення ж першої операції, а також другої є інше, ніж висловлене тут у вищенаведеному розумінні. Це є формальний об’єкт і при тому атрибутивний, тобто логіка повинна його розглядати не заради нього самого, а з уваги на науковий метод дослідження.
Немало є таких, які висловлюють думку у багатьох словах, щоб зробити її яснішою і менш двозначною. Багато є таких, хто вважає, що таким об’єктом є спрямування операцій розуму до певного порядку з метою правильного дослідження, але заперечує, що об’єктом є самий спосіб дослідження. Інші уважають спосіб дослідження за об’єкт, але не спосіб пізнання, /25/ хоч все це здається однаковим і лише пояснюється все іншими й іншими словами.
Після такого пояснення нашої думки, я стверджую так: три умови, які наведені у кінці попереднього розділу щодо об’єкта атрибуції, всі містяться у способі дослідження, бо спосіб дослідження є звичайно чимсь єдиним, що може пояснюватись якимсь чином через порядок і визначення. Це була перша умова. Далі я кажу, що коли діалектика говорить про спосіб дослідження шляхом визначення, поділу й аргументації, то робить вона це не інакше, як задля нього самого, досягає всіх не лише матеріальних об’єктів, як речі і назви, але й формальних, як першої і другої операції розуму. (За винятком тієї вже зазначеної частини, де йдеться про визначення і поділ). Напрямок операції спрямовується саме до того, щоб позбавлена помилки і просвітлена правилами думка легше пристосовувалась до вчення про визначення, поділ і аргументацію і завдяки цьому легким ставав спосіб дослідження, а про це вже було сказано. Подібно тому як матеріальні об’єкти розглядаються з уваги на формальний, так і деякі частини формального об’єкта призначаються для інших, головніших частин того ж об’єкта.
Нарешті діалектика відрізняється від інших наук способом дослідження. Хоч граматика, так само як і риторика, має справу з мовою, проте граматика розглядає зовнішній бік мови і нормує його правильність. Риторика ж має на увазі почасти зовнішній, почасти внутрішній бік мови, але так, що розглядає не перше заради другого, а друге заради першого, і робить його барвистим і придатним для переконання. Діа51лектика ж має справу лише з внутрішньою суттю мови, як придатною для пізнання, і якщо ти це заперечуєш, то я не знаю, яку іншу діалектику ти маєш на увазі, отже, й так далі. Але вже час спростувати закиди.
Закиди, які роблять проти першої тези, звичайно, є ті самі міркування, які у третьому зауваженні висували автори щодо згаданих наук. Але оскільки вони дуже скупі і занадто слабкі, то ніщо інше так не переконує, що і слова і їх смисл, залежний від сприймання, а до деякої міри і самі речі є об’єктом логіки, бо все це у різному зв’язку і часто зустрічається в логіці. /25зв./ Проте це ні в якому разі не свідчить, що хоч одне з них є якимсь формальним об’єктом логіки, про який тут тільки і ставиться питання, і що ми показуємо, заперечуючи [закиди]. Тому ми не затримуємося на їх докладному розгляді.
Чимало * закидів, звичайно, суперечить другому твердженню, а саме що об’єкт атрибуції може бути способом дослідження у логіці. По-перше, об’єкт науки повинен існувати раніше, ніж сама вона, бо якщо наука бере свою назву від об’єкта, то залежний об’єкт є певною причиною щодо своєї науки; причина ж має передувати наслідкові, а спосіб дослідження випливає з діалектики, тому що відбувається згідно з її правилами, отже, і так далі.
По-друге. Далі, об’єкт мистецтва переважно створюється практично самим мистецтвом, а спосіб дослідження постає не з самої діалектики, бо доведення, поділи і визначення у близьких галузях, наприклад, у метафізиці, створює не діалектик, а метафізик.
Нарешті, у третьому закиді, де невідоме виводиться з більш відомого, тобто у способі дослідження немає нічого, крім матеріальних понять, їх ознак і порядку, в якому вони розташовані, і ніщо з цього не розглядається діалектикою. Теоретичні ж поняття є якості або дії, тому вони розглядаються фізиком, визначення ж і порядок є категорії розуму, які ми виключаємо з об’єкта логіки, отже, і так далі.
По-четверте, крім того, деякі разом з нами дотримуються думки, що метод дослідження відноситься до атрибутивного об’єкта логіки, але заперечують, що кожне визначення чи поділ є атрибутивним об’єктом і вважають за такий лише силогізм. Їх підстава як така, також суперечить нашій, але визначення і поділ тяжіють до силогізму, у першу чергу визначення, як було зазначено вище у середині доведення, отже, і так далі. **
* Закиди проти другої тези.
** Закидів доволі.
На це є такі два заперечення. По-перше, метод пізнання або дослідження передує або слідує за діалектикою 52 Він передує [діалектиці], коли брага до уваги цільову причину або формальну, внутрішню, тому що у його визначенні міститься спосіб розрізнення. Він іде за діалектикою, коли брати до уваги діючу причину, тобто спосіб пізнання є зовнішньою формальною причиною мистецтва діалектики, саме ж мистецтво є діючою причиною для способу пізнання, що не суперечать собі. [Відповідаючи] на другий [закид], беру розрізнено більший засновок: коли об’єкт мистецтва, як об’єкт у тому розумінні, в якому він розглядається у даному мистецтві, повинен виходити виключно від цього ж мистецтва, то я погоджуюсь /26/ і заперечую, що у будь-якому розумінні, або розрізнено: якщо формально взятий об’єкт, то я погоджуюсь, а якщо у матеріальному значенні, то заперечую. У науці цей об’єкт очевидний: об’єкти багатьох мистецтв є тієї ж матерії, яку повинно створювати саме мистецтво, але не у розумінні матерії, як такої, а як її форми. Так само розподіляю і менший засновок: коли метод дослідження створює не лише сама діалектика у тому розумінні, у якому його вона розглядає, або, наприклад, у розумінні форми визначення, то я заперечую, і погоджуюсь, якщо взяти у будь-якому розумінні або з уваги на матерію. Тому фізик, коли утворює силогізм на матеріалі своєї науки, розглядає як фізик лише матерію, форму ж силогізму будує як логік.
На третє скажу; якщо операція розуму розглядається у матеріальному розумінні, то вона належить до фізики, а якщо у формальному, тобто у розумінні певного спрямування і порядку, тобто способу дослідження, то відносяться до логіки. І хоч певною мірою це належить розумові, тобто є сутнім розуму, і сприймається суб’єктивно, проте воно [сутнє розуму] є в логіці об’єктом атрибуції, бо саме так воно сприймається розумом. І тому на підставі [визначення] об’єкту [логіки] ми вилучаємо його з логіки, як я вже згадував на початку цього розділу.
А що стосується четвертого [закиду], то я кажу, що те, яке саме собою підпорядковується [чомусь] іншому, тобто так, що само собою не входить в [якесь певне] мистецтво без такого підпорядкування, не є атрибутом об’єкта. Проте я [маю на увазі] не те, що підпорядковується випадково, тобто так, що входить в [це] мистецтво на підставі такого підпорядкування, і є таким, що не обов’язково входить само собою й на підставі власного" значення [в те мистецтво], а додається, звичайно, лише для кращого розуміння [чогось] іншого.
Визначення ж і поділ хоч і застосовуються для аргументації, проте і самі собою прислужуються методу пізнання, але не тільки йому. Аргументація сама собою є методом пізнання, але без визначення і поділу сама аргументація не є до53статньою. Усі ці три способи пізнання можуть доповнювати один одного, бо після визначення предмета легше можна наводити докази про властивості того самого предмету, і коли я прагну до визначення речі, рідко роблю це без аргументації, хоч для утворення визначення користуюсь не зовсім тією аргументацією, для якої слід користуватись тим самим визначенням, бо це також неможливо. Якщо ж ти скажеш, що ми користуємось визначенням, поділом і аргументацією й для пояснення термінів і суджень, придатність яких для атрибутивних об’єктів ми не припустили, то відповідаю, що ми, звичайно, можемо для пояснення термінів і засновників користуватись цими методами пізнання, але ще не досить чітко визначеними мистецтвом, і мало зрозумілими, в їх природному вигляді, тобто акцидентальними 11. /26/
Діалектика ніколи не розглядала б термінів, якби наперед не поставила собі завдання знайти метод дослідження. Бо якби вона розглядала терміни, не маючи такого плану, то вона була б не діалектикою, але якимсь іншим мистецтвом. Бо коли ти досліджуєш причину, то чому кажуть, що не засоби пізнання призначені для викладу термінів, а навпаки? Або чому не ці, а ті звуться засобами пізнання? Будь ласка, розгляньте дію першої і другої операції (за винятком вчення про визначення і поділ, яке ми також відносимо до другої операції), адже вона спрямована на те, щоб розум не дозволяв помилятись. Визначення ж, поділ і аргументація надають розумові можливість відшукувати і зберігати приховану істину, тому що прагнення не помилятись і додержуватись правильності досягається само собою, але може бути досягнуте як мета, до якої прагнуть. Досягти ж мети прагнуть через неї саму, так як і дію першої і другої операції досліджують через вищезгадані методи пізнання, методи ж ці пізнаються через себе самих.
Також зверни увагу на те, що метод дослідження тут розуміється не так вузько, що означає лише саму аргументацію, але взагалі вказує на метод пізнання невідомого через відоме, отже, тим самим просто є методом пізнання. Тому я називаю його тут і методом дослідження. Бо якщо дехто прагне розуміти під методом дослідження лише аргументацію, то він ухиляється від цього питання. У дійсності ж слід сказати, що не тільки метод дослідження, але весь метод пізнання у цілому є атрибутивним об’єктом логіки. 54
Розділ восьмий
ДЛЯ ВИВЧЕННЯ БУДЬ-ЯКИХ ІНШИХ НАУК ПРИРОДНА ДІАЛЕКТИКА НЕОБХІДНА, ШТУЧНА Ж — ЛИШЕ ДУЖЕ КОРИСНА
Щодо суперечок, які точаться навколо необхідності логіки для розгляду будь-яких інших наук, що розв’язуються невдало, то про них, за звичаєм, слід коротко дещо сказати. По-перше, просто заявити, що з двох методів один є необхідний у прямому розумінні, не навівши доказів на інший. Наприклад, /27/ бог, який, незалежно від будь-якої іншої речі, необхідно існує сам собою, є необхідним і єдиним, і бога немає, якщо він може не існувати з уваги на заступання якоїсь причини, діючої чи цільової. Під діючою причиною розуміється необхідно те, що при наявності такої причини не може не існувати, подібно до того, як не може не бути дня, коли сонце стоїть над нашим горизонтам. Необхідним же з уваги на цільову причину зветься те, у чому є потреба для досягнення мети, як, наприклад, необхідний корабель для того, щоб переплисти море. Отже, питання полягає у тому, чи логіка є необхідною у цьому другому випадку як якийсь допоміжний засіб досягнення інших знань як мети.
Але знову ця необхідність має подвійний характер. Одна є такою, без якої не можна досягти мети, як їжа для збереження життя. Інша, без якої звичайно можна досягти мети, але не так швидко, в той час як з її допомогою досягається легше, як, наприклад, кінь під час подорожі. І тут виникає питання лише про те, чому логіка є необхідною для інших наук, а не про те, як саме вона може їм прислужитись.
По-друге, слід зазначити, що діалектика звичайно поділяється (наскільки це стосується питання) на природну і штучну. Природною уважається [діалектика], яка є начебто якимсь приходним поштовхом думки, завдяки якому наше мислення без науки і вміння розуміє метод дослідження і застосовує його, хоч він примітивний і важкий. Така діалектика, звичайно, властива неосвіченим людям. Штучна ж є досконалішою і сама є мистецтвом дослідження, або зібранням багатьох розумових знань про метод пізнання, про яке ми тут говорили.
Усвідомивши це, слід зробити перший висновок, що природна діалектика виявляється необхідною для розуміння решти наук, при чому лише вона настільки необхідна, що без неї не можна оволодіти жодною наукою, як у цьому переконує здоровий глузд. Бо коли із засновків виводиться висновок, 55 необхідно бути певним щодо правильності логічного виведення, оскільки для висновку не досить самої істинності антецедента. Якщо його зв’язок з консеквентом остаточно не доведений, то не буде знання, бо висновок не буде переконливим. Без природної діалектики тут не може бути висновку взагалі, бо якщо знайдеться хтось такий слабоумний, що неспроможний побачити дійсного зв’язку у такій фігурі, як, наприклад, Barbara, /27зв./ то він навіть не зможе схвалити цей висновок.
Друге наше твердження з приводу цього полягає в тому, що лише штучна діалектика виявляється найкориснішою для інших наук. Воїна, очевидно, також необхідна, але до такої міри, що без неї можна одержати будь-які інші знання, хоча й з великими труднощами, за її ж допомогою вони набуваються значно легше.
Отже, у цьому висновку сказано про дві речі. По-перше, що діалектика необхідна для кращого і легшого надбання знань. По-друге, що вона не обов’язково необхідна для [одержання] будь-яких знань. Перше доводиться таким чином. Будь-який майстер краще та зручніше виконає свою роботу, озброєний кращими і зручнішими інструментами, ніж якщо не матиме ніяких, або матиме надто грубі і недосконалі. Але штучна діалектика надає кращі і більш зручні знаряддя пізнання, ніж сама природна діалектика, оскільки мистецтво є надійніший провідник, ніж природа, і не може навіть будь-який великий розум мати стільки спостережень, скільки їх зібрали великі і численні розуми, допомагаючи один одному протягом багатьох віків і так далі. Друге очевидне з першого висновку. Розглянемо, як його можна заперечувати за будьяких обставин.
Отже, проти першої тези закидають таке. * По-перше, ще до винайдення діалектики численні люди стали вченими, бо ще до Зенана Елеата 12, який перший заборонив навчати діалектики, було багато євреїв, і єгиптян, які досягли великих успіхів у математичних науках. По-друге, таким чином жодна наука себе не задовольнить і всі [науки] залежатимуть від діалектики, що здається несправедливим по відношенню до наук. По-третє, тоді діалектику доведеться вивчати раніше всіх
29-04-2015, 02:42