Психологія і сімейна медицина
Психологія і сімейна медицина.
Важко побудувати своє, не проаналізувавши досвіду, набутого іншими. Саме для цього потрібно ознайомитися з організацією охорони здоров'я в інших країнах, з досягненнями та проблемами, яких також існує чимала кількість.
Наприклад, у США 35 мільйонів чоловік не мають забезпеченої охорони здоров'я. Є багато парадоксів в діяльності медичної опіки, але еволюційні зміни почалися вже давно. Зокрема сімейна медицина стала основною й почала впливати на інші галузі медицини. Тепер у США немає жодного медичного факультету, який не мав би департаменту (кафедри) сімейної практики. Більше 400 наукових лікарень і училищ включають програми резидентури для навчання сімейних лікарів. Вибір лікаря вибирається за рекомендаціями знайомих і лише 25% випадків – за рекомендаціями лікарні, 10% - за страховкою.
Канадські сімейні лікарі становлять 50% від загальної кількості.
За кордоном склалось 3 типи практики сімейного лікаря: одноосібна, партнерство, колективна. Більшість сімейних лікарів працюють колективно.
Робочий тиждень сімейного лікаря розподіляється таким чином:
13 год. – праця в стаціонарі,
32 год. – праця в офісі,
4,5 год. – бізнес, адміністративна робота,
4,3 год. – самовдосконалення.
1,5 год. – медичні товариства (відвідування),
4,6 год. – суспільна діяльність.
Максимальна кількість контактів з пацієнтами становить з 6.00 до 18.00 год. – 82,3%.
Проведені дослідження про забезпеченню пацієнтів ліками:
· психотропні анальгетики – 20 - 25%,
· антибіотики – 25 – 30%,
· контрацептиви – 6 -7%,
· протизапальні – 9 – 11%.
Виявлена специфіка захворювань жителів сільської місцевості та мешканців міст:
сільська місцевість – інфекційні та паразитарні захворювання, хвороби нирок, травми;
міста – гінекологія та урологія, серцево-судинні захворювання, органи травлення.
Знаючи психологічний стан хворого, його життєві ситуації, сімейний лікар менше цікавиться анамнезом , проводить менше фізичних дослідів. Він розробляє методи рішення діагностичних питань індивідуально, використовуючи критерії імовірності та серйозності захворювання, його новизну і можливості лікування.
Для оцінки діяльності лікарів сімейної практики Нью-Йоркською академією медицини розроблені критерії. До них належать:
· якість анамнезу та первинного огляду;
· відповідність призначень лабораторних досліджень;
· точність діагнозу;
· використання відповідного консультанта.
При спостереженні за діяльністю 24 сімейних лікарів показало, що 13 з них за критеріями лікували успішно, 11 не могли без спеціаліста поставити діагноз.
До специфічних функцій сімейних лікарів відносять обслуговування дітей та підлітків. Для пренатального періоду є характерним догляд за вагітними жінками, прагнення створити емоційну стабільність в сім'ї з роз’ясненням та графіком щомісячних обстежень.
Дуже важливо знайти контакт з шкільним психологом. Саме в підлітковому віці сімейний лікар повинен завоювати довіру, котра потім і визначить їх стосунки в майбутньому. Лікар допомагає знайти форми спілкування батьків і дітей.
Сімейні лікарі Канади об’єднуються для вирішення проблем своєї діяльності в організації типу Коледжу сімейних лікарів Канади (КСЛК) та аналогічних йому за функціями 5 організацій США:
Американська академія сімейних лікарів.
Американська рада з сімейної практики.
Товариство викладачів з сімейної медицини.
Комітет спостереження за стажуванням.
Фонд сімейної охорони здоров'я США.
Всі канадські медичні школи (бездипломне навчання 4 роки) мають відділення сімейної медицини і програми стажування.
Програма стажування під керівництвом навчального відділення з сімейної медицини КСЛК (2роки) складається з 8-місячного курсу з сімейної медицини;
12 місяців стаціонарних циклів за різноманітними спеціальностями і 4-х місяців факультативів. Прийняття в програму гарантоване прямо з медичної школи. Стажери, які закінчили 2-рвчну програму, рекомендуються для проходження кваліфікаційних екзаменів КСЛК.
Кваліфікаційні екзамени – 3 дні (письмові відповіді з питань сімейної медицини). Рівень провалу: 10% - для лікарів, які пройшли стажування; 25% - для лікарів, які не пройшли стажування.
Американська академія сімейних лікарів (ААСЛ) для підтримки членства вимагає 50 год. На рік для підвищення кваліфікації. Фінансується національними і провінціальними науковими товариствами.
Американська рада з медицини вимагає повторного кваліфікаційного екзамену кожні 6 років (провал – позбавлення диплому). Якщо лікар не бере участі в програмі диплом вважається недійсним.
Сімейний лікар у Великобританії має високий соціальний статус. Місцеві територіальні структури влади сприяють об’єднанню у групи чи бригади і надають в оренду приміщення для центрів охорони здоров'я. Структура дирекції охорони здоров'я та соціальних служб базується на жорсткій централізованій системі.
Керівництво кожного рівня має свій річний кошторис і дає право розпоряджатись ним керівникам нижчого рівня, котрі також мають горизонтальні службові зв’язки.
Перевагою жителів Великобританії вважають можливість звертатися до одного сімейного лікаря. Пацієнт сам вибирає лікаря на обумовлений термін, але може в будь-який час знятись з обліку в одного лікаря і перейти до іншого. У лікаря обслуговується близько 2 тисяч жителів (максимум 3,5 тис. пацієнтів).
Основна зарплата лікаря прямо пропорційна числу хворих. Крім того, він отримує кошти на утримання допоміжного персоналу (70% від витрат за їх зарплатню), на оренду приміщення та сплату податків, а також має додаткову плату за різні послуги: щеплення, планування родини, нічні візити, акушерську допомогу.
Більшість сімейних лікарів у містах не зв’язані з лікарнями. В сільській місцевості вони, як правило, лікують своїх пацієнтів у місцевих стаціонарах.
Обов’язки сімейного лікаря полягають у наданні доступної, безкоштовної медичної допомоги.
Середній обсяг роботи сімейного лікаря: консультативний прийом – 30 пацієнтів на день, домашні візити (23.00 – 7.00) – 2 на місяць, медична допомога у випадку народження та смерті.
Лікарі які отримали диплом про вищу медичну освіту, можуть стажуватись із загальної практики протягом 3-х років за одним з варіантів:
1. : місяців - стажування у лікаря загальної практики, по 6 місяців цикли з терапії, акушерства, гінекології, оторіноларингології, педіатрії та психіатрії;
2. ті самі цикли, але з включенням геріатрії, очних хвороб, дерматовенерології та фізіотерапії;
3. цикл педіатрії та акушерства – 1-й рік, стажування у лікаря загальної практики – 2-й рік, всі суміжні дисципліни - 3-й рік.
За своїм юридичним статусом лікарі загальної практики є незалежними, працюють за контрактом. Розклад роботи та телефони повинні бути відомі населенню. При необхідності лікар повинен направляти або й транспортувати хворого на консультації. При кожному направленні до консультанта лікар повинен платити йому певну суму. Для цього йому видають гроші на витрати.
Сімейні лікарі значно економлять кошти лікарень. Лікарні в Великобританії поділені на типи – невеликі (50 ліжок), мало оснащені, типу лазаретів, та сучасні, з високою вартістю лікування. Перші біля половини ліжок надають сімейним лікарям, що особливо важливо для клієнтів похилого віку.
США витрачає на охорону здоров'я чи не найбільшу частину валового національного продукту, медицина США є генератором більшості нових методів діагностики.
Система підготовки сімейних лікарів та лікаря загальної практики в США отримує постійну підтримку з боку уряду. Система медичної підготовки – багатоступенева. Після закінчення проходження курсу складаються екзамени відповідній комісії фахівців, і резидент отримує ліцензію зі званням доктора медицини. З метою залучення сімейних лікарів в місця з вираженим надлишком вакансій штати беруть на свій бюджет виплату боргу за стипендію.
Різниця з Великобританією полягає в тому, що сімейний лікар у Великобританії при націоналізованій медицині є помічниками, які вивільняють лікарів клінік від масової патології, що легко виліковується, а у США – це конкуренти, що зменшують прибутки лікарів клінік.
Етика втручання сімейного лікаря вимагає від нього високої внутрішньої культури. При засвоєнні сімейного підходу лікар повинен зосередитись на профілактиці і нормальному розвитку сімї. Тривалість відвідань сім'ї – не менше ніж 0,5 – 1 год., програма зустрічі повинна бути продумана.
Можливості родинного лікаря з надання психологічної допомоги дуже широкі, оскільки для людини її найближче оточення, тобто сім'я, може бути як джерело любові, так і місцем, де вона стикається з позбавленням особистої свободи, необхідністю пояснювати свої вчинки. Лікарю слід розуміти це при вивченні проблем сім'ї.
Повага до внутрішнього світу хворого може бути виражена лікарем словесно та несловесно. Це додержання недоторканості особистого простору пацієнта під час спілкування, оптимальний час контакту поглядів, конгруентність поведінки. Неприпустимі з боку лікаря прояви здивування, відрази чи осуду, не залежно від того, про що розповідає пацієнт. Оптимальною позицією є прийняття людини такою, якою вона є, відокремлюючи її від вчинків.
Стосунки лікаря з родиною відрізняється від тих, що мають місце при епізодичних контактах у спеціалістів. Доведено, що правильна орієнтація сім'ї покращує результати лікування. Крім того сімейний лікар має реальну можливість корегувати на ранніх стадіях окремі сторони життя родини, що попереджає виникнення патології, забезпечує індивідуальну первинну профілактику і здоровий спосіб життя.
У багатьох країнах сімейна медицина має міцну основу. З 1964 року існує всесвітня організація сімейних лікарів – WONCA – Міжнародна організація національних колефіїв, академій та академічних асоціацій лікарів загальної практики (сімейних лікарів), яка об’єднує 41 національну асоціацію, в котрих працюють 150 тис. лікарів з 38 країн світу.
На Кубі програма сімейної медицини охоплює вже зараз 57% населення. В Ірландії 1/3 випускників медичних шкіл приходить до сімейної практики, у Великобританії майже у всіх медичних школах є кафедри сімейної медицини і більше половини випускників медичних шкіл стають сімейними лікарями, в Ісландії - четверта частина всіх лікарів – сімейні лікарі, в Норвегії – половина, в Швеції – третина.
Медичні школи Ізраїлю мають кафедри сімейної медицини з чотирьохрічною післядипломною підготовкою.
Добре розвинена сімейна медицина і в Австралії, де сімейні лікарі складають 43% всіх лікарів.
У багатьох інших країнах сімейна практика також розвинена в тій чи іншій мірі, але підкреслюється загальна тенденція до поширення її.
Таким чином, спостерігається розширення функціональних обов'язків дільничних лікарів, змінюється їх статус і роль, перш за все в аспекті соціально-психологічному. Знання психології та4кими лікарями є надзвичайно актуальним, особливо, якщо врахувати, що більшість хворих людей стали ними через психологічні чинники, тобто мають психосоматичну природу.
Згідно з дослідженнями ВООЗ, психічні порушення призводять до 4 з 10 випадків інвалідності в країнах ринкової економіки. В Україні в сумарній втраті працездатності при всіх захворюваннях доля психоневрологічних захворювань складає 10,5%. Пацієнти з психічним розладом часто (до 75% випадків) звертаються за допомогою до лікарів первинної ланки. Але згідно з міжнародними даними, ці лікарі лише в 10 – 30% випадків встановлюють діагноз депресії, яка є найпоширенішим психічним порушенням.
Отже, саме життя обумовлює необхідність інтегрування психіатрії в практику сімейного лікаря, як лікаря первинної ланки охорони здоров'я.
Численні дослідження показали, що між соматичними та психічними захворюваннями є чіткий і не випадковий взаємозв’язок. Будь-яке захворювання, навіть якщо воно не супроводжується виразними змінами мозкової діяльності, обов’язково змінює психіку хворого. Мова йде про вплив страх, хвилювання, турботи хворого за наслідки і кінцевий результат захворювання.
Ряд соматичних захворювань мають психопатологічні прояви. Деякі медикаментозні засоби, особливо при тривалому застосуванні, можуть мати побічні ефекти на психіку від легкої астенії до психотичних станів.
Останнім часом психоматична медицина і комплексний підхід до пацієнта знову стали предметом широкого обговорення, що, можливо, пов’язане з введенням у Німеччині нової лікарської спеціалізації «психотерапевтична медицина» і диплому з психоматичної медицини в Австрії.
Психоматика має специфічне значення для всіх можливих практичних застосувань, зокрема, для основ медичного обслуговування, до якого пацієнти звертаються за першою допомогою і яке часто буває вирішальним для їх майбутнього.
Поділ захворювань на психічні та соматопсихічні вельми умовний, адже при будь-якому з цих варіантів хворобливих станів страждає весь організм людини та її оточення.
Психоматична медицина являє собою підхід до вирішення медичних проблем, основою якого є врахування комплексності соматопсихосоціальної взаємодії при оцінці механізмів виникнення, особливостей перебігу та терапії захворювань
Необхідно звернути увагу на такий психоматичний аспект, недостатньо висвітлений у вітчизняній літературі, як взаємодія в системах хворий – лікар, хворий – його сім’я, лікар – сім’я хворого.
Пацієнт, незалежно від віку, легко чи тяжко хворий, який орган у нього ушкоджений, повинен бути впевнений, що зустріне лікаря, який відповідно до потреб приділить увагу його проблемам - біологічним, духовним, соціальним. Цю проблему може вирішити, наприклад, лікар сімейний.
Пацієнт, які хворіють на тяжкі, духовно зумовлені органічні хвороби, звертаються за психосоматичним обслуговуванням в середньому лише після 7-річного лікування усіма можливими лікарями. У таких випадках, як правило, виникає залежність від таблеток. Це, звичайно, було б неможливо, якби сімейні або спеціалізовані лікарі не гаяли час, спостерігаючи за пацієнтом.
Не кожна довготривала хвороба або втрата працездатності, чи вона психіатричного, чи фізичного характеру, має своїм наслідком «хронічну хворобливу поведінку».
Хвора людина особливо потребує спілкування. Її переживання і стосунки можуть змінитися через хворобливий стан, що часто виражається мовою тіла. Сімейний лікар повинен бути перекладачем таких очевидних симптомів. Це вимагає планомірного оформлення цих стосунків.
Пацієнт підтверджує сою довіру до лікаря тим, що пропонує йому свої скарги, не соромлячись, при цьому він повинен знайти можливість сформулювати свої проблеми. Сімейний лікар повинен співчутливо ставитись до скарг пацієнта і сприймати їх не тільки як медичне буття, але й як психічну та соціальну причину проблем хвороби, перевіряти та брати їх до відома. Так між пацієнтом і лікарем виникають справжні партнерські двосторонні стосунки.
Діяльність серця пов’язана з чуттєвим життям. Ще в античній міфології серце вважали зосередженням афекту та пристрастей.
Біль – це суб’єктивне відчуття, яке виходить за межі власного сприйняття. Психологічна підтримка для пацієнта з гострим інфарктом міокарда ефективна тільки тоді, коли ступінь стресу високий. Цей ефект дає більший шанс вижити, якщо минув рік після пережитого інфаркту.
У наш неспокійний час багато людей отримують стреси. Основні симптоми при цьому такі: серцебиття, біль в грудях, задуха. Особливості травматичного стресу – трудності в спілкуванні.
Багаторічний досвід медичних досліджень показує, що 90% людей, що перенесли травматичний стрес, потребують психіатричної допомоги.
При обстеженні хворого сімейний лікар повинен вибрати оптимальне співвідношення між фармакотерапевтичним та психотерапевтичним методом корекції.
Основною умовою в адаптації травмованої особистості до умов звичайного життя є взаємодія з іншими людьми. Близькі люди створюють захисну оболонку навколо людини, яка перенесла травму.
Для того, щоб навчити пацієнтів вирішити конструктивно стресові ситуації, потрібно навчити їх повірити в здатність свого організму справитись з психічно травмуючими ситуаціями різного ступеня патогенності.
Психотерапія хворих на виразку шлунку, дванадцятипалої кишки має свої особливості. Невротичний стан хворих є не тільки причиною патологічного процесу, але й супутником і наслідком. Терапевтично можна спробувати усунути захворювання шляхом дієтичного харчування. Але дуже важливу роль відіграють депресивні настрої пацієнта. Тому потрібні консультації з лікарем, підтримуючі психотерапевтичні бесіди.
Таким чином, щоб швидше вийти з тяжкого психічного стану, потрібні консультації лікаря-психотерапевта.
Психіка гематологічного хворого з самого початку захворювання знаходиться в незвичайному стані, тому що в зв’язку з хворобою порушується звичайний ритм життя. Почуття горя, безнадійності, тривоги охоплює гематологічних хворих. Після проведення психотерапії спостерігалось покращення соматичного статусу: поліпшився сон, настрій самопочуття.
Будь-яке онкологічне захворювання несе людині страждання., Це пов’язано з тим, що діагноз злоякісної пухлини - синонім приреченості. Немало суїцидальних випадків. Це свідчить про наявність групи реактивних станів – від невротичного до психопатичного. Немає жодного випадку, коли б хворий залишився байдужий до факту наявності злоякісної пухлини.
Стан онкологічних хворих – депресивний, астено-депресивний, апатичний. До кожного онкологічного хворого потрібен індивідуальний підхід.
Повідомлення про хворобу треба робити обережно, індивідуально, враховуючи те, що хворий дійсно хоче знати. Лікар повинен враховувати індивідуальну систему сім’ї і сімейних стосунків. Часто родичі самі просять лікаря, щоб він не сповіщав хворому діагноз «раку».
Всі хвороби супроводжуються рівнем тривоги, яка в період небезпечної хвороби активізується.
Мало хто з нас задумувався над тим фундаментальним психологічним фактором, що підсвідомий страх перед смертю – первинна основа всіх душевних і моральних проблем людини.
Смерть багатолика – навіть, якщо говорити про смерть як про суто людську якість, то можна виділити смерть фізичну, біологічну, психічну, соціальну.
Кінцеві стадії циклу перед клінічною смертю однакові як при миттєвій, та і при повільній смерті. Коли хворі мають час для того, щоб подолати страх і примиритись перед неминучістю смертю, або отримують відповідну допомогу від лікаря і близьких людей, то вони нерідко відчувають стан спокою. Потрібно зауважити, що цей стан – результат психотерапії, він скоріше навіяний, ніж природний. Адже до психологічного втручання оточуючих або невільного автотренінгу розум і тіло хворого відмовляються прийняти майбутню смерть як неминучу дійсність.
Таким чином, процес вмирання являється самостійною фазою розвитку людини з власною послідовністю подій, власними переживаннями та способом поведінки
Зараз оживляють людей з такими тяжкими травмами, які раніше вважались несумісними з життям. Під час реанімації всі життєво важливі процеси підтримують автоматично, але свідомість відсутня. Кома – пригнічений стан людини, про який можна сказати як про психічне небуття. Після 15-денної коми відновлення свідомості може зайняти більше року. Соматичне життя, життя тіла приходить в норму швидше, ніж психічне.
В деяких випадках в процесі вмирання хворий здатний сприймати певні явища зовнішнього світу. Звідси стає зрозумілим, чому людина, яка знаходиться на порозі смерті, чує голос лікаря, але не може на нього реагувати. Корковий аналізатор слуху – один з найбільш стійкий. Зоровий аналізатор – філогенетично більш новий. Він більш чуттєвий до внутрішньочерепного тиску і до різних форм гіпоксії.
Проблеми організації психологічної допомоги хворим, схильним до суїциду з кожним роком все більш актуальні.
Суїцидальні спробі мають негативний вплив на моральний
8-09-2015, 23:39