Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................4

1 Літературний огляд.........................................................................................6

1.1 Біологічні основи паразитології................................................................6

1.2 Класифікація паразитичних форм тврин..................................................9

1.3 Вплив паразита на хазяїна........................................................................11

1.4 Шляхи розселення та пошук хазяїна.......................................................16

2 Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa.........................................................................................24

2.1 Тип найпростіші (Protozoa).................................................................24

2.1.1 Клас Саркодові (Sarcodina).......................................................26

2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)......................................................28

2.1.3 Клас Споровики (Sporozoa)........................................................31

2.1.4 Клас Імфузорії (Imfusoria)..........................................................34

2.2 Тип Плоскі черви (Plathelimintes).......................................................36

2.2.1 Клас Сисуни (Tpematodes).........................................................36

2.2.2 Клас Стьожкові черви (Castoidea).............................................39

2.3 Тип Круглі черви (Nemathelimites).....................................................41

2.3.1 Клас Власне Круглі черви (Nematoda)...........................................42

2.4 Тип Кільчасті черви (Annelida)..........................................................44

2.5 Тип Членистоногі (Arthoropoda).........................................................46

2.5.1 Клас Ракоподібні (Crustacea).....................................................48

2.5.2 Клас Павукоподібні (Arachnaidea)............................................48

2.5.3 Клас Комахи (Insecta).................................................................51

2.6 Тип Хордові (Chordata).......................................................................54

Висновок.........................................................................................................57

Література.......................................................................................................59

ВСТУП

Паразити людини зустрічаються у типах найпростіших, плоских і круглих червів, членистоно­гих. Паразитичних червів із типів пло­ских і круглих червів звичайно об'єд­нують під загальною назвою гель­мінтів.

Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, гриби, багато без­хребетних). Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються парази­тичні, які селяться на інших росли­нах.

На відміну від інших організ­мів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший жи­вий організм, а не нежива природа.

Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази­тичний спосіб життя — обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відрізняти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, потрапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо­дженні через кишки людини.

Паразитизм —форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo від­носяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує - інший, організм (хазяїн) як се­редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви­кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити — це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан­ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».

Різниця між паразитизмом і хижа­цтвом полягає у тому, що хижак ви­користовує свою здибич раз, при цьо­му вона гине; паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як пра­вило, вона не гине.

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит — хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї­ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при­сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван­ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (мета-церкарії сисунів, трихінела) формую­ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини­кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічнихвидів.

1 ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД

1.1 Біологічні основи паразитології

Тварини становлять значну частину біосфери і відіграють важливу роль у кругообігу речовин у природі й еко­номіці. Тварини — джерело основного білкового харчування, незамінних амінокислот. Від тварин людина отримує сировину для виготовлення одягу (шкіра, шерсть) і багато інших про­дуктів, у тому числі й лікарські за­соби.

Медичне значення мають: 1) тварни-паразнти —збудники хвороб; 2) пе­реносники збудників хвороб (вірусів, бактерій, тварин-паразитів); 3) твари­ни, які хворіють на ті ж хвороби, що й людина, і, отже, можуть бути джере­лом захворювання для людини або природним осередком збудників хво­роб, якими може хворіти людина; 4)отруйні тварини; 5) тварини — про­дуценти лікарських речовин.

У антропобіоценозі, як і в будь-якому біоценозі, між ного співчленами встановлюються аліментарні зв'язки, які включають у себе продуценти, консументи і редуценти; є різні форми співжиття (симбіозу) — як синергічні, так і антагоністичні. Людина як співчлен антропобіоценозу не ізольована від процесів, які відбуваються в ньому. З цими про­цесами нерідко пов'язані шляхи роз­повсюдження збудників хвороб, тому на деяких закономірностях, які харак­терні для біоценозів, спинимося де­тальніше [1].

Будь-яке співжиття, організмів, які нале­жать до різних видів, необхідно вва­жати симбіозом(гр. simbiosis — спів­життя). Є три форми симбіозу: мутуалізм — кожнийз організмів при­носить іншому певну користь, де пози­тивний симбіоз; синойкія і коменсалізм — симбіоз з однобічною користю, без шкоди для іншого партнера; пара­зитизм антагоністичний, негативний для одного із партнерів симбіозу. Між цими формами співжиття існують перехідні форми. Нерідко у одних і тих же партнерів спостерігаю­ться зміни взаємовідносин. Так, для людини вегетативні дрібні форми ди­зентерійної амеби є коменсалами, а вегетативні великі її форми — пара­зитами.

Мутуалізм (лат. mutus— вза­ємний) досить поширений серед рос­лин і тварин. Наприклад у комарів, вошей, оводів, мухи цеце і ряду інших комах у різних органах є спеціальні утвори, які заселені бактеріями або одноклітинними грибами. Нерідко ці утвори розташовані поблизу яєчників; і симбіонти, потрапляючи у яйцеві клі­тини, передаються з покоління в по­коління. У клітинах комах партнери мають сприятливі умови для існуван­ня і в свою чергу, виділяють речови­ни, які сприяють перетравлюванню їжі їхніми хазяїнами.

У кишках людини постійно живе кишкова паличка (Escherichiacoii), яка живиться їхнім вмістом, одночасно з її діяльністю пов'язаний синтез у кишках вітамінів групи В і стримуван­ня розвитку хвороботворних бактерій (черевного тифу, дизентерії).

Синойкія(rpsyn— разом, oikos— будинок) —співжиття, при якому один партнер використовує ін шого як житло. Коменсалізм (франц. commen­sal— співтрапезник) —такий тип сим­біозу, при якому один партнер викори­стовує організм іншого як житло і як джерело харчування, але не шкодить йому.

Паразитизм —форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo від­носяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує - інший, організм (хазяїн) як се­редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви­кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити — це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан­ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».

Різниця між паразитизмом і хижа­цтвом полягає у тому, що хижак ви­користовує свою здибич раз, при цьо­му вона гине; паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як пра­вило, вона не гине [2].

Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, гриби, багато без­хребетних). Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються парази­тичні, які селяться на інших росли­нах, наприклад повитиця, вовчок та інші.

На відміну від інших організ­мів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший жи­вий організм, а не нежива природа (вода, грунт, повітря). Вчення про організм як середовище існування най­більш повно розроблене Є. Н. Павловським. Середовищем по відношенню до паразита будуть як органи хазяїна, так і інші організми, які населяють хазяїна. Це середовище першого роду. Але па разити, пов'язані і з зовнішнім середовищем, яке оточує хазяїна (се­редовище другого роду) і діє на пара­зитів опосередковано, через тіло, ха­зяїна.

Сукупність усіх паразитів які одно-часно живуть у якому небудьорганізмі, Є. Н. Павловський назвав паразитоценозом, оскільки у будь-якому організмі одночасно поряд із паразитами є й інші симбіонти,то О.П. Мар­кевич запропонував сукупність їх ра­зом з організмами хазяїна називати симбірценозом. Компонентами симбіо-ценозу є віруси, рикетсії, спірохети, бактерії, гриби, найпростіші, гельмін­ти, членистоногі тощо_: Всередині сим-біоценозу між окремими компонентами і організмом хазяїна встановлюються складні,взаємовідносини [1].

Взасмовідносини між хазяїном і усім комплексом симбіонтів, які складають симбіоз, забезпечують нормальне уснування організму хазяїна.

У нормі в тілі людини і тварин кіль­кість мікросимбіонтів більша, ніж власних клітин. З ними пов'язаний синтез ряду білків — ферментів, віта­мінів, яких не можуть самостійно син­тезувати багато макроорганізмів. Тіль­ки у присутності паразитичних сим­біонтів формується імунітет, утворю­ються імунокомпетентні клітини.

Взаємовідносини між організмом ха­зяїна і усім комплексом симбіоценозу є також джерелом патологічного про­цесу (хвороби) у організмі хазяїна.

Розвиток патогенних грибків у тілі людини стримується симбіотичними бзктеріями-коменсалами. Існування їх може бути пригнічене при лікуванні хворого антибіотиками, чим створю­ються сприятливі умови для патоген­них грибків, тому впровадження у медичну практику антибіотиків неспо­дівано викликало почастішання захво­рювань, які викликаються паразитич­ними грибами, зокрема роду Candida(кандидамікоз).

Численні факти переконують у тому, що захворювання, які викликаються паразитами, розвиваються внаслідок різноманітних відносин між макро­організмом і комплексом усього сим­біоценозу. Встановлено, що люди, які страждають гельмінтозами (тобто вра­жені паразитичними червами — гель­мінтами), важче хворіють на туберку­льоз, черевний тиф, деякі хвороби нер­вової системи і багато інших. Це обо­в'язково має знати і враховувати лікар і при лікуванні будь-якої хвороби — необхідно лікувати пацієнта і від су­путніх хвороб, які викликаються па­разитичними організмами. При цьому не слід забувати, що кожний організм разом з усім своїм симбіоценозом є частиною біоценозу (з усіма його біо­тичними і абіотичними факторами). Щодо людини, то окрім перерахованих факторів відіграють роль і соціальні умови [3].

1.2 Класифікація паразитуючих, форм тварин

Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази­тичний спосіб життя — обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відріз-няти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, по-трапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо­дженні через кишки людини [2].

У особливу групу виділяють факуль­тативних паразитів, тобто тварин, які звичайно живуть у вільному стані, але при випадковому потраплянні до від­повідних хазяїв можуть існувати за їх рахунок. Так, у 1925 р. гельмінтологіч­на експедиція, яка працювала під ке­рівництвом К. І. Скрябіна, при обсте­женні шахтарів Донбасу виявила у їхніх кишках яйця, личинки і дорослі учерви двох видів із роду Rhabdites, які звичайно живуть у грунті. Личин­ки одного із ґрунтових круглих червів (Aloinema) можуть селитися у кишках молюска Аrion, при цьому вони дося­гають значно більших розмірів, ніж у вільній природі, правда, завершити свій розвиток у таких умовах не мо­жуть. В. О. Догель відзначає, що фа­культативний паразитизм має інтерес з точки зору питання про походження паразитизму.

За часом, який перeбувaють паразити у хазяїна, їх ділять на тимчасових і постійних. Перші пов'язані з хазяїном тільки під час приймання їжі. Паразитизм порівняно слабо відбився на їх організації, бо більшу частину життя вони проводять у вільному ста­ні. Це п'явки, ґедзі, комар мухи-жигалки, блохи тощо. Постійні паразити, якправило, не залишають хазяїна. Для них хазяїн не тільки джерелоїжі, а й постійне місце існування. Такими є малярійні плазмодії, лямблії, кариди трихінел, коростяні свербуни і багато інших. У цьому випадку разом з хазяїном гине і паразит. За місцем існування розрізняють па-разитів: зовнішніх та, або ектопаразитів, які живуть на зовнашніх покривах, (наприклад, п'явки, кровосисні кома­хи), і внутрішніх, або ендопаразитів (паразити крові, кишок та інших органів, наприклад, малярійний плазмодій,аскарида, трихінела) [4].

Багатоектопаразитів виникло від хижаків. Наприклад, клопи із роду Reduvinsе вільноживучнми хижаками, які жив­ляться комахами, але один із видів цього роду може нападати на людинуі живитися кров'ю. Тут тільки один крок до облігатного ектопаразитизму. У деяких випадках переходу до екто­паразитизму сприяв сидячий спосіб життя. Так, вусоногі рачки прикріп­ляються до підводних предметів, але для ряду видів рачків такими предме­тами стають живі організми, а один з видів навіть став глибоко проникати у шкіру китів. 1 тут можливий перехід від синойкії до паразитизму.На ряді прикладів вдається прослідкувати перехід від екто- до ендопаразитизму. Так, один із сисунів є екто­паразитом на зябрах пуголовків жаби, але у процесі метаморфозу переселяє­ться у сечовий міхур, де завершує свій розвиток і перетворюється на ендопа­разита. Пухоїди — ектопарази­ти птахів— виникли від комах, які спочатку поселилися у гніздах і живи­лися нагромаджуваними там рослин­ними і тваринними рештками, а з ча­сом перейшли до живлення пір'ям мешканців гнізда. Але пухоїд пелікана мігрував у його піддзьобок і почав жи­витися кров'ю. Тут видно поступовість переходу від синойкії до екдо-, а потім до ендопаразитизму.

Moжливий перехід до кишковогоендопаразитизму деяких паразитів із типу найпростіших і нематод, які були, спочатку факультативними, В. О. Догель, розвиваючи гіпотезу про подіб­ний перехід від вільноживучих форм до паразитичних серед ґрунтових круг­лих червів, писав: «Знахідка Скрябіним Rhabditesсаме у Донбасі не ви­падкова. Там, у глибоких підземних шахтах, тисячі людей щоденно і на не­великому порівняно просторі досить тісно контактують із землею, у якій живуть вільні паразити; таким чином, для цього організму відкривається шлях до переходу у паразитичнийстан».

Походження кровопаразитів у де­яких із хребетних хазяїв пов'язано Із зміною місця локалізації колишніх кишкових паразитів, проникнення їх у кров'яне русло. Можливий також інший шлях. Найпростішими кровопа­разитами хребетні заражаються зви­чайно через кусання членистоногими [5].

Можна припустити, що у ендопарази­тів первинним місцем мешкання були кишки членистоногих, із яких вони при смоктанні крові спочатку випадково потрапляли у кров'яне русло нового хазяїна, а потім уже пристосовува­лись і до нового хазяїна і нового спо­собу передавання від одного хазяїна до іншого.

1.3 Вплив паразита на хазяїна

Вплив паразита на хазяїнарізнома­нітний. Перш за все паразит, знахо­дячись у тілі хазяїна, діє механічно. Так, міхур ехінокока тисне на органи, порушуючи їх функціонування. Стьож­кові черви і аскариди можуть викли­кати кишкову непрохідність. Кишкова непрохідність може бути наслідком не тільки механічної закупорки, а й реф­лекторних спазмів у відповідь на по­дразнення стінки кишок паразитами. Печінкові сисуни і аскариди можуть закупорювати жовчні протоки і стати причиною жовтяниці.

Паразити кишок використовують ча­стину їжі, яка перетравлена їх хазяїном, що може зумовити виснаження хазяїна. Виділяючи продукти життєдіяльності, паразити постійно отрую­ють організм отруйними хімічними ре­човинами — токсинами. Токсини малярійних плазмодіїв викликають приступи малярії. Аскариди і анкілостоми виробляють речовини, які розчиняють еритроцити. Спеціальним експериментами було доказано, що екстракт із стьожкового черв'яка впливає на мо­торну фінкцію кишок. Слина крово­сисних членистоногих також має ток­сичні властивості [6].

Ряд паразитів сприяє проникненню у тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди, пору­шуючи цілісність стінок кишок, сприя­ють проникненню хвороботворних мік­роорганізмів у порожнину тіла. Збудники деякиххвороб проникають у організм ха зяїна через укуси крово-сисних членистоногих тобто трансмі-сивним шляхом.

Продукти життєдіяльності багатьох паразитів токсичні. Вони призводять до приступів гарячки (при малярії), недокрів'я (при дифілоботріозі), загального нездужання, зниження праце­здатності (при багатьох гельмінтозах), до затримки розвитку у дітей (при анкілостомідозі). Патогенна дія пара­зитичних червів часто виражається у алергічних реакціях враженого орга­нізму, а вони призводить до порушен­ня регулюючих систем хазяїна, зокре­ма його нейрогуморальної системи [4].

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит — хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї­ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при­сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван­ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (метацеркарії сисунів, трихінела) формую­ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини­кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічнихвидів.

Як уже відзначалось, паразитизм характеризується антагоністичними взаємовідносинами у системі пара­зит— хазяїн, проте вираженість цього антагонізму у різних системах різна і склалась вона у процесі філогенетич­ного розвитку. Упроцесі сумісної ево­люції макро- і мікроорганізми ніби "притирались" один до одного. У філогенетично молодих системах пара­зит— хазяїн антагонізм більш гострий, ніж у старих системах, де він вираже­ний значно слабше. Існує думка, що у ряді випадків згладжування анта гонізму у цій системі зумовлене біохімічним зближенням антигенних структур обох партнерів. У зв'язку з цим, як правило, при гельмінтозах стійкого імунітету не виникає. Тому одними і тими ж гельмінтозами люди­на може хворіти багаторазово, що не­обхідно мати на увазі при проведенні профілактичних заходів. З іншого боку, при паразитуванні ряду найпро­стіших (лейшманій, трипаносом) ви­робляється стійкий імунітет, що дає можливість проводити профілактичну імунізацію [2].

Знаходячись у організмі хазяїна, по­стійний паразит забезпечений їжею. Зв'язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередко­ваний через організм хазяїна. Внаслі­док цього у будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв'язку з паразитичним способом життя є ра­коподібне - сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила членистість тіла, органи чут­тів, травну систему. Воно складається із безформного мішка, який наповне­ний статевими залозами і яйцями. Про належність сакуліни до класу рако­подібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.

Нерідко спрощення організації су­проводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації (аж до втрати клітинної будови) пояснюються при­стосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуттів, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутні травні системи. Навпаки, у тимчасових екто­паразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення. У цьому одна з причин того, що у киш­ках п'явок і кліщів є бічні вирости.

У паразитів добре розвинені,органи прикріплення; присоски у сисунів; при-соски, гачки, ботрії у стьожкових, червів; чіпкі кінцівки у ряду паразитич­них членистоногих тощо. Ендопаразити


9-09-2015, 00:43