Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

неоднаково. У деяких це дуже видозмінені мета нефридії (ви­дільні залози ракоподібних), у інших видільні органи нового типу— мальпігієві трубочки (у павукоподібних і ко­мах).

Кровоносна система. У порівнянні з кільчастими червами вона більш про­гресивна у зв'язку з наявністю пуль­суючого органа — серця, яке розташо­ване на спинному боці тіла. Проте на відміну від кільчастих червів у чле­нистоногих кровоносна система незамкнена.

Нервова система така ж, як і у кіль­частих червів; складається із надглоткового ганглія, навкологлоткових комісур, черевного нервового ланцюга. Але у членистоногих відбулося злиття нервових вузлів, особливо у головному відділі. Крім нервової системи функ­цію регуляції виконують ендокринні залози.

Подібність членистоногих до кільча­стих червів говорить про їх філогенетичну спорідненість. Прогресивним по­рівняно з кільчастими червами у чле­нистоногих є: гетерономна метамерія, поява кінцівок, розвиток м'язової системи, складніша будова нервової си­стеми, поява серця, зовнішній хітинизований скелет, який захищає тіло і до якого прикріплюються м'язи. Членис­тоногі характеризуються численнимипристосуваннями до різних умов сере­довища, різноманітною будовою орга­нів дихання, живлення й руху.

Основні класи: ракоподібні, павуко­подібні, комахи [14].

2.5.1 Клас Ракоподібні (Crustacea)

Класвклю­чає близько 25 тис, видів тварин, які живуть переважно у морських і пріс­них водоймах. Він поділяється на два підкласи — нижчі і вищі раки.

Нижчі раки звичайно живуть у товщі води і входять до складу планк­тону. Вони мають важливе значення у біосфері — є солідною частиною хар­чового раціону багатьох риб і китопо­дібних. Циклопи і діалтомуси — про­міжні хазяїни стьожака широкого і ришти.

Вищі раки — мешканці морських і прісних водойм. На суші з цього кла­су живуть тільки стоноги та деякі ра­ки (краб-злодій пальмовий). Річковий рак, краби, омари використовуються людиною в їжу. Крім того, багато ра­ків (некрофаги) мають санітарне зна­чення, бо звільняють водойми від тру­пів тварин. Прісноводні раки і краби у країнах Сходу є проміжними хазяїнами для сисуна легеневого [15].

2.5.2 Клас Павукоподібні (Arachnoidea)

Класналічує близько 35 тис. видів. Ці чле­нистоногі пристосовані до життя на суші. Вони мають органи повітряного дихання. Навіть ті з павукоподібних, які вторинно переселилися у воду, ди­хають атмосферним повітрям. Харак­терною особливістю павукоподібних є тенденція до злиття члеників тіла, з утворенням головогрудей ї черевця. У більш примітивних (фаланги) оби­два відділи ще зберігають сегмента­цію. Скорпіони мають сегментацію тільки на черевці, у павуків черевце вже не сегментоване, а кліщі втрати­ли навіть поділ тіла на головогруди і черевце.

Тіло вкрите хітинизованою кутикулою з гі­подермою клітинної будови під нею. Похідними гіподерми є павутинні та отруйні залози. Отруйні залози розта­шовані, як правило, біля основи хеліцер. У павукоподібних б пар кінцівок. З них 2 перші пари — хеліцери і педи-пальпн — пристосовані до захоплення і подрібнення їжі. Інші 4 пари вико­нують функцію руху; це ходильні ніж­ки. Під час ембріонального розвитку на черевці закладається кілька пар кінцівок, але згодом вони перетворю­ються у павутинні бородавки.

Травна системапристосована до живлення напіврідкою їжею. Нерідко травні ферменти вводяться у тіло жертви і після того, як її тканини перетравляться, всмоктуються хижаком. Глотка павукоподібних виконує функцію сисного апарата.

Дихальна система представлена або пластинчастими легенями, або трахеями. Ті й інші відкриваються назовні отворами — стигмами на боках члеників. У легеневих мішках розташовані численні листкоподібні складки, в яких є кровоносні капіляри. Легені павуко­подібних гомологічні зябрам ракоподібних. Трахеї —це система розгалу­жених трубочок, які підходять безпосе­редньо до всіх органів, де і здійснює­ться тканинний газообмін.

Що стосується видільної системи, удеяких павуко­подібних є видозмінені метанефридії. У багатьох форм утворюються мальпігієві судини, які складаються з однієї або кількох пар виростів кишкової трубки (на межі середньої і задньої кишок), розташованих у порожнині ті­ла. З них продукти життєдіяльності надходять у задній відділ кишок.

Кровоносна системанайскладніша у скорпіонів і павуків, у яких ди­хання легеневе. У цих тварин крово­носна система подібна до такої в рако­подібних. Простіша будова кровонос­ної системи у павукоподібних, які ди­хають трахеями. Найпростіша крово­носна система у кліщів: у них її може не бути зовсім або вона складається з мішкоподібного серця і пари остій (отворів).

Нервова системахарактеризується концентрацією складових частин. У де­яких форм черевний нервовий ланцюг зливається в один головогрудий ганг­лій.

Усі павукоподібні роздільностате­ві. Статевий диморфізм добре вираже­ний.

Скорпіони (Scorpiones) мають розчленоване на головогруди і черев­це тіло. Черевце членисте і складаєть­ся з двох відділів: широкого передньо­го і довгого вузького заднього, який часто неправильно називають «хвос­том». Останній членик черевця здутий і має гострий, кігтеподібний шип — жало; всередині цього членика є дві отруйні залози, що відкриваються дво­ма отворами на кінці жала. Здобич скорпіон убиває уколом жала, переги­наючи при цьому «хвоста» через спину до жертви, яку утримує педипальпами.

Скорпіони — живородящі. Самка на­роджує кілька десятків розвинених особин, які певний час сидять на спині матері. Статевої зрілості скорпіони досягають у віці 4—5 років.

Скорпіони, які належать до кількох видів, живуть на півдні Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Закавказзі, Середній Азії. Весь день скорпіони ховаються під камінням, у земляних нірках, під корою, в тріщи­нах скель і глинобитних стінах буді­вель, між дровами і можуть проникати в житло. Вночі виходять на полюван­ня. Живляться комахами, павуками то­що. Укуси скорпіонів, які живуть у нашій зоні, для людини, як правило, не смертельні, але викликають силь­ний біль, напухання кінцівок, гарячко­вий стан, сонливість тощо. Як специ­фічний засіб проти укусів використовують антитоксичну протнскорпюнну сироватку.

Укуси великих тропічних видів (на­приклад, африканського скорпіона, що має близько 17 см завдовжки) можуть призводити іноді до смерті.

Кліщі (Асагіnа). Тіло не розчле­новане на відділи і не сегментоване, овальної або кулястої форми. Ротовачастина тіла складаться з пари верх­ніх щелеп, або хеліцер, і педнпальп. Хеліцери і пединальии зближені і ут­ворюють хоботок. Ротовий апарат кліщів колючо-сисного і гризучого типів. У кліщів імагінальної стадії 4 пари ніг, на кінці яких е особливі кігтикн і подушечки для прикріплення до ха­зяїна.

Розвиток кліщів відбувається з ме­таморфозом. Самка відкладає яйця, з них розвиваються личинки, у яких не­має задньої пари ніг, стигм, трахей І статевого отвору. Після першого ли­няння личинка перетворюється у нім­фу,яка має 4 пари кінцівок і недороз­винені статеві залози. Залежно від ви­ду кліщів спостерігається одна німфальна форма або кілька. Після ос­таннього линяння німфа перетворюєть­ся в імаго — статевозрілу форму.

Кліщі завдають великої шкоди тва­ринництву. Серед них зустрічаються постійні й тимчасові паразити людини. Останні нерідко є переносниками збудників трансмісивних хвороб людини і свійських тварин [10].

2.5.2 Клас Комахи, (Іnsecta)

Комахи — вищі безхребетні, їхнє тіло чітко роз­ділене на голову, груди і черевце. Грудний відділ складається з трьох сегментів; кожний має пару ніг. Отже, у комах 3 пари кінцівок. Другий і тре­тій сегменти, крім того, можуть мати по парі крил. Черевце складається з 6—12 члеників.

Крила є у більшості комах. У деяких комах обидві пари крил розвинені доб­ре. У ряду двокрилих для літання ви­користовується тільки перша пара, а друга дуже редукована (збереглися не­великі рудименти—дзижчальця, які є органами рівноваги). Крила мають по­здовжні і поперечні жилки, всередині каналу яких проходять нерви і тра­хеї. Жилкування крил має велике си­стематичне значення.

Відомі і безкрилі комахи. Одні з них — первиннобезкрилі. Відсутність у них крил вказує на примітивність ор­ганізації. Вториннобезкрилі (воші, блохи, клопи) втратили крила у ре­зультаті паразитичного способу життя. Покриви тіла і м'язова система. Ко­махи мають хітинизований покрив, під яким залягає одношаровий гіподер­мальний епітелій. Шкіра багата на різноманітнї залози: пахучі, воскові, ли­няння тощо. М'язи смугасті.

Травна система характеризується різноманітністю будови щелепного апа­рату і складністю диференціювання кишок. Починається травна система ротом, який веде у ротову порожнину. Сюди відкриваються протоки слинних залоз. У гусениць більшості метеликів слинні залози трансформовані у пря­дильні. Передній відділ кишок має розширення — воло. У робочих бджіл у волі під впливом ферментів квітко­вий нектар перетворюється у мед. Пе­ретравлення і всмоктування їжі у ко­мах здійснюється у середній кишці, яка переходить у задню, що відкрива­ється назовні анальним отвором.

Органи дихання — трахеї, тобто си­стема розгалужених трубок, яка розподіляє повітря по тілу і постачає його до всіх органів.

Органи виділення — мальпігієві су­дини — численні трубочки, які впадають у кишки на межі середньої і зад­ньої. Просвіт їх заповнений зернами сечової кислоти — головним продуктом дисиміляції у комах.

Органи кровообігу. Серце і аорта розташовані на спинному боці черевця. У зв'язку з тим що є розгалужена сіт­ка трахей, кровоносна система розви­нена слабо і позбавлена функції пере­носника кисню. Рідину, яка циркулює по кровоносній системі, називають ге­молімфою. У ній знаходяться білі кро­в'яні тільця. У деяких комах (напри­клад, жуків-наривників) гемолімфа от­руйна.

Нервова система. У черевному нерво­вому ланцюзі дуже виражена тенденція до концентрації гангліїв у голов­ному відділі, а у деяких комах (на­приклад, мух) концентрація поширює­ться ї на грудний відділ, в якому усі ганглії зливаються у суцільну масу. Ці зміни у будові нервової системи ве­дуть до вдосконалення її діяльності,

Органи чуттів комах добре розвине­ні. Очі дорослих комах найчастіше фасеткові, але можуть бути і простими. Є також органи рівноваги, смаку і нюху, у деяких — слуху. Система відтворення. Усі комахироздільностатеві. Розвиток відбуваєть­ся з метаморфозом. При повному ме­таморфозі комахи проходять стадії яй­ця, личинки, лялечки і дорослої фор­ми (імаго). При неповному метамор­фозі випадає стадія лялечки.

Практичне значеннякомах дуже ве­лике. Вони є головними запилювачами квіткових рослин. Близько 30 % євро­пейських квіткових рослин (у тому числі важливі сільськогосподарські культури) запилюються комахами. Ри­ючі комахи відіграють значну роль у ґрунтоутворенні. Деякі корисні кома­хи одомашнені (бджола, тутовий і ду­бовий шовкопряди). Величезну ко­ристь людині приносять хижі комахи, поїдаючи інших комах — шкідників культурних рослин і лісу.

Комахи-паразити, личинки яких роз­виваються у яйцях і личинках інших комах (оси і їздці), скорочують чи­сельність шкідливих комах. Оскільки більшість інсектицидів не байдужі для людини, свійських тварин і корисних комах, використання хижих і парази­тичних комах для боротьби з шкідни­ками (біологічні способи боротьби) не­обхідно застосовувати набагато шир­ше.

Медичне і ветеринарне значення ко­мах полягає переважно у тому, що серед них немало паразитів, які завда­ють прямої шкоди здоров'ю або з ни­ми пов'язане поширення збудників трансмісивних хвороб.

Клас комах ділиться на велику кіль­кість рядів. В основу класифікації покладено характер метаморфозу, будо­ва ротових органів і крил. До комах з неповним перетворенням відносяться ряди прямокрилих (коники, сарана), тарганових, напівтвердокрилих (або клопів), бабок, вошей тощо [7].

До комах з повним перетворенням належать ряди твердокрилих (або жуків), лускокрилих (або метеликів), пе­ретинчастокрилих, бліх, двокрилих тощо.

Ряд Тарганові (Blattodea). Ба­гато видів живуть у відкритій приро­ді. Медичний інтерес становлять чорний тарган (Blattaorientalis) і рижий, або прусак (Blattellagermanica). Розміри першого 20—26мм, другого 8—11 мм. Самці чорного таргана мають розви­нені передні крила, у самок вони реду­ковані. У прусака обидві статі мають розвинені крила, Самки тарганів від­кладають яйця у коконах. Розвиток за­родка триває кілька місяців. Так, у прусака при температурі +22 °С цей період триває 172 дні. Висока темпера­тура прискорює метаморфоз, низька — уповільнює. Обидва види звичайно по­селяються у теплих приміщеннях, але у Середній Лзії і в Криму зустрічаю­ться і у природі. Живучи у помешкан­нях, таргани живляться хлібом, ово­чами, м'ясом, іншими продуктами. Во­ни нерідко живляться нечистотами і виділеннями людини (мокротиння, фекалії), тому можуть стати механічни­ми переносниками хвороботворних організмів, цист найпростіших, яєць гель­мінтів. Для боротьби з тарганами використовують інсектициди, приманки з бурою тощо.

Ряд Клопи (Heteroptera). Біль­шість представників цього ряду жив­ляться соками рослин. Деякі клопи, у тому числі блощиця (Сіtnех lectularius), перейшли до паразитичного спо­собу життя. Слина блощиці містить отруйний секрет, тому укуси її болючі. Перенесення блощицею будь-яких збудників хвороб не встановлено. До­рослі блощиці та їхні личинки можуть довго (по кілька місяців) голодувати. Для боротьби з клопами використову­ють інсектициди, знищують гризунів — хазяїнів клопів і бліх.

Також існує цікавий представник родини Справжні Мухи – Муха Цеце.

Мухи цеце є облігатними пере­носниками трипаносом — збудників африканського трипаносомозу. Епіде­міологічне .значення мають два види: Glossinapalpallis і G. morsitans.

G. palpallisпоширена у західних ра­йонах Африки. Розміри коливаються від 10 до 13,5 мм, на спині є дві вели­кі темні плями. Тривалість життя 3— б місяців. За цей час самка 6—12 ра­зів народжує одну живу личинку, яку відкладає на поверхні грунту. Живуть ці мухи переважно у за­ростях кущів по берегах річок і озер, поблизу житла людини. Живляться пе­реважно кров'ю людини, рідше — кро­в'ю свійських і диких тварин. Для знищення місць помешкання мух вирубують кущі й дерева по бере­гах водойм, біля житла людини, уз­довж доріг. Використовують також ін­сектициди для знищення дорослих мух.

Glossinamorsilansдрібніша, зав­довжки до 10 мм. За забарвленням більш світла. Біологія розвитку така ж, як І у попередньої мухи. Живе у по­сушливих районах саван. Живиться пе­реважно кров'ю диких тварин, на лю­дину нападає рідко[8].

2.5 Тип Хордові (Chordata)

Тип Хордові налічує близько 40 тис. видів, які живуть в океанах, морях, прісних водоймах і на суші.

Еволюція органічного світу досягла найвищих рівнів розвитку у типі хордових, а серед них — у підтипі хребет­них. Вивчення еволюції хребетних дає змогу зрозуміти особливості будови тіла людини.

Хребетні мають велике народногос­подарське і медичне значення. Багато з них є проміжними хазяїнами паразитів людини або резервуаром збудників хвороб.

Хор­дові мають комплекс ознак, які специ­фічні для них і не зустрічаються у тва­рин, що належать до інших типів тварин. Упродовж спинної частини тіла тягнеться хорда. Хорда – твердий, пружний стижень, який складається з особливих клітин, що тісно прилягають одна до одної. Хорда виконує роль внутрішнього скелета. Вона є опорою для внутрішніх органів і надає тілу певної пружності, що має велике значення при зариванні у грунт.

До хордових належать: риби, земноводні(жаби, тритони та ін.), плазуни(ящірки, змії черепахи, крокодили), птахи та звірі.

Ланцетник - напівпрозора тварина, завдовжки - 4-8 см.

Живе у морях тропічної та помірної зон, зокрема у Чорному морі, на невеликій глибині, в місцях з піщаним чистим дном. Тіло ланцетника блідо-рожеве, з боків сплюснуте, на передньому та задньому кінцях – загострене. Хвостовий відділ облямований шкірною складкою – хвостовим плавцем, що своєю формою нагадуєхірургічний інструмент- ланцет. Більшу частину ланцетник проводить, зарившись у пісок і виставивши назовні передній кінець тіла, на якому міститься рот, оточений 10-20 парами щупалець. Якщо ланцетника потривожити, він відпливає на невелику відстань і знов занурюється в грунт.

Травна система ланцетника проста – ротова порожнина переходить у широку глотку, за нею йде кишка, що відкривається назовні на черевній частині тіла перед хвостовим відділом. Ротова порожнина покрита зсередини війчастими клітинами. Війки весь час рухаються і разом з водою заганяють через рот у глотку і далі в кишку одноклітинні водорості й найпростіших, якими ланцетник живиться [5].

Дихання відбувається водночас із живленням.

Кровоносна система замкнута, складається з двох основних кровоносних судин – спинної і черевної, а також численних відгалуджень і капілярів.

Органи виділення у ланцетника мають таку саму будову як і в Кільчастих червів.

Центральна нервова система (спинний мозок) міститься на спині ланцетника, над хордою, що має вигляд довгої порожнистої трубки.

Ланцетник відрізняє світло від темряви, хоча не має справжніх очей. Світло сприймається скупченням світлочутливих клітин, які містяться над нервовою трубкою. На тілі ланцетника є клітини дотику [15].


ВИСНОВОК

Паразитизм —форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo відносяться до різних видів, при якому один з організмів (паразит) використовує інший, організм (хазяїн) як се­редовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб ви­кликати його загибель. В. О. Догель дає паразитизму таке визначення: «Паразити — це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому (частково або повністю) на своїх, хазяїв завдан­ня регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем».

Справжніми паразитами є тільки ті організми, дляяких парази­тичний спосіб життя — обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відрізняти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, потрапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо­дженні через кишки людини.

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит — хазяїн привела до певної взаємопри-стосованості. Між паразитом і хазяї­ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини.

На систему паразит — хазяїн впли­вають фактори зовнішнього середовища. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і соціального середовища на організм ха­зяїна можуть сприяти підсиленню патогенної дії паразитів.

Для запобігання враженню парази­тарними хворобами проводять профі­лактичні заходи. Розрізняють особисті і громадські профілактичні заходи. До особистих відносять ті заходи, які має виконувати кожний. Громадські профілактичні заходи проводять у великих колективах, у масштабах населеного пункту, певного адміністративного або географічного районів або навіть усієї країни. В організації та контролі за виконанням їх велика роль належить медичним працівникам. Морфологія, біологічні особливості, географічне поширення паразитів людини, як і хво­роби (паразитози), які вони виклика­ють, заходи профілактики, лікування і шляхи ліквідації паразитів


9-09-2015, 00:43


Страницы: 1 2 3 4 5 6
Разделы сайта