Склад шлункового соку в дітей грудного віку
| Показники | 1 міс | 1 рік |
| Загальна кислотність | 3,6—10 мл | 12—21 мл |
| Вільна соляна кислота | 0,8—4,5 мл | 4—10 мл |
| рН | 1,5—3,0 | 1,0—2,0 |
| Пепсин | 2—8 од. | 16—33 од. |
| Лабфермент | 32 од. | 256—512 од. |
| Ліпаза | 4,2—10,2 од. | 0—40 од. |
Особливості кишкової мікрофлори в дітей
Нормальна кишкова мікрофлора виконує такі головні функції: захисну, імунну, метаболічну, сприяє остаточному перетравленню їжі, синтезу вітамінів і ферментів тощо. Склад її залежить (від віку дитини та виду вигодовування. У новонародженого кишки стерильні, але вже на 1-шу добу життя вони заселяються кишковою Паличкою, ентерококом, дріжджовою флорою, рідше стрептококом. При природному вигодовуванні в кишках переважають В. bifidus, Ш, laktisaerogenes, при штучному — В. colli.
Порушення нормального стану кишкового мікробіоценозу призводить до розвитку кишкового дисбактеріозу, який вважають граничним станом інфекційного процесу. Ступінь дисбактеріозу оцінюють за співвідношенням кількості ешерихій та умовно-патогенних мікробів. При дисбактеріозі легкого ступеня умовно-патогенні мікроби становлять 25 % , при помірному — 50 % , при тяжкому — 75 %, при дуже тяжкому —- 100 % .
* Доскин В А., Келлер X., Мураенко М.Н., Тонкова-Ямпольская P.M. Mopфо-функциональные константи детского организма: Справочник. — М: Медицина, 1997.
Основні методи дослідження травної системи
Фракційне дослідження шлунка виконують вранці, після 12—14-годинного голодування. Базальний секрет оцінюють за сумою 4 порцій Шлункового секрету, одержаних кожні 15 хв. Він відображає стан діяльності залозистого апарату шлунка та його регуляції. Після введення подразника (7 % відвар капусти, м'ясний бульйон, частіше 0,1 % розчин гістаміну із розрахунку 0,01 мг на 1 кг маси тіла дитини парентерально) через 25 хв одержують вміст шлунка, за кількістю якого оцінюють його евакуаторну функцію. Потім протягом години кожні 15 хв. відсмоктують шприцом вміст шлунка, який у сукупності є показником так званої стимульованої, або послідовної, секреції. Визначення абсолютної кількості соляної кислоти за одиницю часу (дебіт соляної кислоти) є більш об'єктивним показником кислотоутворювальні функції шлунка порівняно з титраційними одиницями. У здорових дітей шкільного віку кількість шлункового вмісту натще становить 0—30 мл, кількість базального секрету — ЗО—100 мл, послідовного — 40—110 мл. Дебіт-година вільної кислоти в базальному секреті становить 0,55—2,74 ммоль (20—100 мг), у послідовному — 1—4,93 ммоль (40—180 мг).
Поряд з титруванням вилученого шлункового вмісту використовують інтрагастральну рН-метрію, яку виконують зондом з датчиком рН або радіокапсулою з рН-радіометричною системою.
Ультразвукове дослідження в будь-якому віці дає змогу визначити розміри та структуру печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки. Його використовують для виявлення запальних процесів, наявності солей і каменів у жовчному міхурі, дискінезії жовчного міхура. Метод інформативний, не завдає дитині неприємних відчуттів.
Езофагогастродуоденоскопія дає можливість визначити характер 1 локалізацію патологічного процесу стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки. Можна поєднувати з біопсією і мікроскопічним дослідженням слизової оболонки. Використовують спеціальну підготовку, інколи наркоз.
Методика дослідження травної системи дитини
При дослідженні системи травлення в дитини треба звернути особливу увагу на такі моменти:
1. Збираючи анамнез, необхідно з'ясувати спадковість щодо захворювань травної системи, перинатальний анамнез (гестоз, загроза переривання вагітності, захворювання вагітної та новонародженого та їй.), особливості вигодовування дитини (природне, штучне, змішане, Відгодовування, режим), наявність диспепсичних явищ (зригування, блювання, біль у животі, стан апетиту, частота і характер випорожнень).
2.Оглядаючи дитину, потрібно звернути увагу на стан язика (сухий, із нальотом, малиновий, «географічний», великий), слизової оболонки рота (бліда, наявність енантеми, крововиливів, плям Філатова), зубів, мигдаликів; на колір шкіри, розмір живота, його форму, перистальтику, стан пупка (мокнучий, гнійні виділення), стан ануса (зяяння).
3.Проводячи поверхневу пальпацію, треба визначити напруження, тонус м'язів передньої черевної стінки (знижений або підвищений), больові зони Захар'їна—Геда (холедоходуоденальну, епігастральну, зону Шоффара, панкреатичну, апендикулярну, сигмальну), симптом Щоткіна—Блюмберга.
4.Проводячи глибоку пальпацію за методикою Образцова—Стра-жеска, визначають особливості органів черевної порожнини (кишечнику, печінки, жовчного міхура, селезінки, підшлункової залози, мезентеріальних лімфатичних вузлів). Для виявлення патології органів черевної порожнини потрібно визначати деякі больові точки та симптоми. При ураженні печінки та жовчного міхура — точку та симптом Кера, симптоми Лепіне, Ортнера, Георгієвського—Мюсі, Мерфі. При ураженні шлунка або дванадцятипалої кишки — симптоми Менделя, точки Боаса та Опенховського. При ураженні підшлункової залози — точки та симптом Мейо—Робсона, точки Дежардена. При ураженні нирок — симптом Пастернацького, при перитоніті — симптом Щоткіна—Блюмберга.
5.За допомогою перкусії визначають наявність рідини в черевній порожнині; розмір печінки за Курловим (11x9x7 см) у дітей з 5—7-річного віку; розмір селезінки (у віці 1 року — 4 х 4 см, 2—3 років — 5 х 5 см, 6—7 років — 6x6 см, згодом, дорослих — 6x7 см). У дітей молодшого віку визначають розміщення верхньої межі печінки (V— VI ребро) і пальпаторно місце розташування нижнього краю (до 5—7-річного віку — на 1—2 см нижче від ребрової дуги).
6.Оцінити результати лабораторно-інструментальних досліджень: фракційного дослідження шлункового соку, дуоденального зондування, ендоскопічного дослідження верхніх і нижніх відділів травного тракту, ультразвукового дослідження паренхіматозних органів, копро грами, бактеріограми, рентгенологічних та радіологічних, біохімічних та імунологічних методів дослідження.
Головні синдроми ураження травної системи в дітей
Синдром «гострого живота». Виникає при ураженнях та гострих захворюваннях органів черевної порожнини й поза очеревинного простору, за яких потрібна невідкладна медична допомога. Прояви синдрому: сильний біль у животі, який інколи сприяє розвитку шокового отану, позитивний синдром Щоткіна—Блюмберга, блювання, затримання випорожнень та відходження газів, пронос, можлива мелена, обличчя Гіппократа, синдром інтоксикації. Найчастіше до нього призводять перфорація порожнистих органів, гострі запальні процеси, що супроводжуються перитонітом (гострий апендицит, гострий холецистит тощо), кровотечі в черевну порожнину, інвагінація.
Синдром шлункової та кишкової диспепсії. Шлункова диспепсія Виникає внаслідок грубих аліментарних порушень, а також при загостренні хронічних запальних процесів, переважно в дітей старшого віку. Прояви: блювання, печія, відрижка, нудота, інколи пронос. У дітей молодшого віку особливу увагу слід приділяти симптому блювання, який може бути пов'язаний з подразненням блювотного центру внаслідок синдрому токсикозу. Кишкова диспепсія виникає внаслідок кишкової інфекції або грубого порушення процесу травлення. Прояви: блювання, рідкі випорожнення або закреп, біль у животі, метеоризм, бурчання. При ентериті та гастроентериті переважає багаторазове блювання, біль у надчеревній ділянці, багаторазові випорожнення без домішок, виникає синдром ексикозу. При коліті переважає синдром токсикозу, випорожнення рідкі, мають багато слизу, прожилок крові.
Синдром мальабсорбції. Це клінічний симптомокомплекс, пов'язаний з порушенням всмоктування кінцевих продуктів травлення в тонкій кишці. Він може бути обумовлений вродженими ферментопатіями (недостатність лактази, сахарози та ін.), непереносимістю целіакія, білка коров'ячого молока. Може виникати внаслідок резекції частини тонкої кишки, тривалого застосування антибіотиків, хронічних захворювань травної системи, інвазії лямбліями та іншими Найпростішими. Прояви: хронічна діарея з поліфекалією та стеатореєю, Гіпотрофія, атрофія, різке збільшення живота внаслідок метеоризму і Накопичення хімусу, анемія, полігіповітаміноз, імунодефіцит, порушення водно-електролітного обміну.
Синдром жовтяниці. При цьому синдромі слизові оболонки, шкіра І склери мають жовтий колір. Він з'являється, коли в крові дитини виникає гіпербілірубінемія, тобто рівень білірубіну перевищує 20,5— 14,2 мкмоль/л.
Паренхіматозна жовтяниця виникає внаслідок цитолізу гепатоцитів. У крові збільшується фракція прямого білірубіну, шкіра набуває лимонного кольору з червоним відтінком, випорожнення ахолічні стає темного кольору, печінка збільшена. Цей синдром виникає при вірусних, агресивних хронічних, токсичних гепатитах, цирозі Печінки.
Механічна жовтяниця виникає при порушенні відтоку жовчі внаслідок обтурації жовчовивідних шляхів при вродженій аномалії їх, калькульозному холециститі, значному збільшенні регіональних лімфатичних вузлів. Колір шкіри може бути зеленкуватим, з'являється свербіж шкіри, випорожнення ахолічні, сеча жовта, збільшується печінка і суттєво підвищується рівень прямого білірубіну.
Гемолітична жовтяниця характеризується гіперпродукцією білірубіну, яка виникає внаслідок посиленого гемолізу еритроцитів при гемолітичній анемії, гемолітичній хворобі новонароджених та інших еритропатіях. Колір шкіри блідий або лимонний, випорожнення темні, у сечі визначається уробілін. У крові підвищується фракція непрямого білірубіну, печінка може збільшуватися, але завжди збільшується селезінка.
Фізіологічна (кон'югаційна, транзиторна) жовтяниця виникає в переважної більшості новонароджених на 2-гу добу після народження, наростає до 4—5-ї доби і зникає самостійно до 7—10-го дня життя. Вона пов'язана з підвищеним руйнуванням еритроцитів та віковою незрілістю глюкуронілтрансферазної системи, внаслідок чого в крові накопичується непрямий білірубін, рівень якого сягає більше ніж 68,4—85,5 мкмоль/л.
Від ендогенних слід відрізняти екзогенні жовтяниці, що виникають при вживанні дитиною великої кількості продуктів, які мають у своєму складі забарвлюючу рідину (морква, мандарини, гарбуз). У цьому випадку склери та випорожнення мають звичайний колір. Рівень білірубіну в крові не збільшується (каротинові жовтяниці).
Використана література
1. Педіатрія: Навч. посібник / О.В. Тяжка, О.П. Вінницька, Т.І. Лутай та ін.; За ред. проф. О.В. Тяжкої. — К.: Медицина, 2005. — 552 с.
8-09-2015, 19:37