Середня тривалість відбудовного лікування в хворих віком від 20 до 55-60 років, що займалися по розробленій методиці механотерапії, склала в середньому 23 дня, що трохи менше термінів відбудовного лікування в хворих із травмами, що займалися по методиках лікувальної фізичної культури (із включенням елементів механотерапії) інших авторів [Каптелин А.Ф., 1968; Волков М.В. та ін., 1972, 1973; Оганесян О.В., 1975, і ін.]. Так, З.С. Миронова (1962) оцінює віддалені результати операцій колінного суглоба в 78,6% випадків як гарні, у 17% - як задовільні й у 4,4% випадків - як незадовільні. Автор приводить таблицю термінів повернення загальної (і спортивної) працездатності після різних травм колінного суглоба (у середньому через l,5 мес).

А.Ф. Каптелин (1968) уже до кінця 2-го місяця відбудовного лікування після перелому променевої кісти відзначав у хворих задовільне відновлення функції верхньої кінцівки. Простежений результат лікування 102 хворих з переломом променевої кісти в типовому місці. У віці від 20 до 40 років було 10 хворих, від 40 до 60 років - 72 хворих, від 60 до 80 років - 20 хворих. Вид і тривалість іммобілізації верхньої кінцівки визначалися характером перелому і положенням уламків. Середня тривалість фіксації була 2-6 тиж. У процесі відбудовного лікування хворі застосовували фізичні вправи у воді, лікувальну гімнастику, масаж, механо- і трудотерапію. З 102 хворих гарний функціональний результат лікування відзначений у 69, задовільний - у 29 і незадовільний - у 4; відновний період після перелому кісти в типовому місці тривав до 10 днів у 3 хворих, до 20 днів - у 30 хворих, до 30 днів - у 35 хворих, до 40 днів - у 16 хворих і 40 днів і більш - у 18 хворих. У більшості хворих досягнуть задовільний функціональний результат при середній тривалості відбудовного лікування 3-4 тиж. При збереженні обмеження рухливості в колінному суглобі в пізній термін з моменту перелому (3-4 мес і більш) А. Ф. Каптелин припускає проведення курсу механотерапії на маятниковому апараті з тривалістю процедури до 20 хв. До кінця 3-й тижня такого лікування більшість хворих мали цілком задовільну амплітуду рухів, що перевищує 100°, а 38 хворих (73) відновили нормальну амплітуду рухів у колінному суглобі.

Таблиця 5

Вплив курсу санаторно-курортного лікування на реабілітацію хворих у залежності від рухового режиму

Таблиця 6

Результати лікування хворих у залежності від різних сполучень рухових режимів

С.І. Хлопунова (1973) розробила комплексну методику лікувальної фізичної культури для лікування хворих із травмами сухожиль кисті, за допомогою якої домагалася повного або майже повного відновлення її функції протягом 3-8 тиж.

Н.С. Родіонова (1972) оцінює результати комплексної механотерапії хворих з інфекційним неспецифічним поліартритом за даними електроміографії. Вона вважає, що при наявності в хворих тугорухливості суглобів, контрактур важливе значення має механотерапія як один з методів лікувальної фізичної культури, що сприяє ліквідації атрофії і контрактур, зміцненню і тренуванню ослаблених хворобливим процесом м'язових груп. Автором вивчена біоелектрична активність м'язів при застосуванні механотерапії в загальному комплексному лікуванні в 142 хворих у віці від 15 до 59 років, з давниною захворювання від 2 до 10 років. Усі хворі одержували комплексне лікування, що уключало фізіотерапію. Механотерапія застосовувалася протягом усього курсу лікування 2-3 рази в день до і після процедури лікувальної гімнастики. Навантаження дозувалося як за рахунок тривалості процедури (5-15 хв.), так і за рахунок збільшення вантажу маятника.

Аналіз електроміограм показав, що при адекватному фізичному навантаженні спостерігається сприятлива динаміка убік збільшення біопотенціалів. Причому мало місце невідповідність між навантаженням, що задається, при механотерапії і функціональних можливостях нервово-м'язового апарата хворих.

Л.Н. Чернігова із співавт. (1973) повідомляють віддалені (від 1 року до 6 років) результати комплексного лікування в 65 з 205 хворих з ушкодженнями кисті. Автори широко застосовували поряд з фізіотерапією (електрофорез кальцію, прозерина, галантамина) лікувальну гімнастику, трудотерапію, масаж. У результаті такого лікування гарне відновлення спостерігалося в 29 хворих. Задовільний результат отриманий у 33 хворих, незадовільний - у 3 хворих.

І.А. Шишков і В.В. Лапін (1975) приводять віддавлені результати лікування ушкоджень сухожиль згиначів пальців кисті в 104 хворих і підкреслюють необхідність обліку відновлення чутливості, сили пальців і величини захоплення кисті при оцінці ефективності відбудовного лікування. Для цього автори пропонують розроблену ними п'ятибальну систему:

5 балів - повне відновлення функції пальців;

4 бали - повне згинання в міжфалангових суглобах, розгинання до функціонально вигідного положення;

3 бали - розгинання до функціонально вигідного положення, згинання - половина величини від функціонально вигідного положення до повного або повне розгинання, а згинання до функціонально вигідного положення;

2 бали - контрактура в міжфалангових суглобах у функціонально вигідному положенні або мається обсяг рухів, але менший, чим для 3 балів;

1 бал - контрактура в міжфалангових суглобах у функціонально вигідному положенні або відсутність ефекту від оперативного втручання.

Рівень ушкоджень і отриманих результатів представлені в табл. 7.

Таблиця 7

Рівень ушкоджень сухожиль згиначів пальців кисті й оцінка отриманих віддалених результатів лікування

У більшості хворих (64,4%) були відзначені задовільні і гарні результати лікування.

Аналіз літератури й отримані результати свідчать про досить високу ефективність розробленого нами курсу процедур механотерапії при відбудовному лікуванні хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата. Розвиток сучасної медицини привело до необхідності усе більше вважатися зі значенням рефлекторних реакцій у патології опорно-рухового апарата. Місцева (або органна) реакція на дію патогенного подразника може здійснюватися нервовим механізмом "на відстані": патологічний фактор порушує діяльність не тільки органа (або сегмента тіла), на який він безпосередньо діє, але викликаний їм процес за посередництвом нервової системи може порушувати функцію віддаленого органа або навіть цілої системи.

По сучасним даним, що ушкоджують фактор діє насамперед як подразник на рецепторну систему ушкодженої частини тіла (або органа). Виникаюча при цьому аферентна імпульсація за посередництвом центральної і вегетативної нервової системи впливає на діяльність того або іншого внутрішнього органа (або частини локомоторного апарата) і на його фізіологічну саморегуляцію. Цей зв'язок у значній мірі ґрунтується на спільності сегментарної іннервації що дратується (ураженого) і реагуючого органів. Патологічні рефлекси формуються також у надсегментарних центрах головного мозку, включаючи проміжний мозок (гіпоталамус), ретикулярну формацію і кору великих півкуль. Ці рефлекторні дуги проходять на різних рівнях центральної нервової системи, але в будь-якому випадку патологічна аферентація порушує нормальний баланс порушення і гальмування в центрах, що і є причиною дисфункції віддаленого органа. І. П. Павлов указував, що сильні подразники роблять не тільки збудливе, але і гальмуюча дія на центральну нервову систему і притім тривале. Тим більше, того ж можна чекати від оперативного прийому. Не можна не визнати, що з фізіологічної точки зору будь-яке хірургічне утручання викликає сильне роздратування величезної маси рецепторів - шкірних, м'язових, внутрішніх органів, а також різних, нервів і судин. Зокрема, Н.Н. Бурденко розглядав ампутацію як нейрохірургічну операцію, що викликає зміни у всьому організмі.

Експериментальний і клінічний досвіди показують, що при порушеннях локомоторного апарата патологічний вплив роблять не тільки сильні болючі, але і неболючі, тривалі, хронічні роздратування, що передаються від різних, у тому числі пропріоцептивних, рецепторів по нервових шляхах і рефлекторно зухвалі вторинні захворювання внутрішніх органів. Безсумнівно, що рефлекторна реакція судин може стати патологічним фактором відбитих впливів. Крім того, існують і чисто трофічні порушення, що залежать від порушень нервової імпульсації і мікроциркуляції.

Для встановлення патогенезу вісцеральних захворювань при пораненнях кінцівок мають значення дані про локалізацію поранень. Найбільшою кількістю ускладнень з боку внутрішніх органів супроводжувалися поранення стегна. Значно менше вісцеральних захворювань виникало при ушкодженні плеча і ще менше - при пораненнях передпліччя. Можна думати, що ця закономірність зв'язана з м'язовою масою ураженого відділу кінцівки: чим більше ця маса, тим більша кількість пропріоцепторів і інших рецепторів дратується травмою, тобто тим сильніше "бомбардування" нервових центрів патологічними імпульсами. У результаті виникають поразки внутрішніх органів по типі нервово-дистрофічного процесу, особливо на тлі гіпокінезії хворих. Звідси випливають відповідні форми застосування лікувальної фізичної культури, у тому числі і механотерапії. Є всі підстави думати, що дефіцит нормальних пропріоцептивних імпульсів не менш шкідливий, чим надлишок їх у патологічних умовах.

Є численні дані про високу ефективність засобів лікувальної фізичної культури при різних порушеннях моторних функцій. Отримані нами в ході багаторічних досліджень дані курсового впливу процедур механотерапії на окремі функції організму хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата істотно доповнюють наші знання по цьому питанню. Особливістю дії процедур механотерапії при цих патологічних станах є те, що м'яза виступають одночасно в ролі рецептора і ефектора.

У зв'язку з цим удосконалювання порушених патологічним процесом моторних функцій, їхня нормалізація відбуваються усередині однієї системи (кільцевий моторно-моторний рефлекс). Разом з тим відновлення порушених моторних функцій неможливо без залучення й інших (міжсистемних) механізмів регуляції, особливо за рахунок застосування інших засобів лікувальної фізичної культури (самостійне виконання заданих вправ, використання природних факторів природи і циклічних локомоцій, елементи трудотерапії і самомасажу й ін.). Насамперед це відноситься до трофічних процесів і активізації вегетативних функцій, що забезпечують конкретну м'язову діяльність.

2.2 Загальний стан хворих з остеохондрозом хребта

Медико-біологічне і соціально-економічне значення остеохондроза хребта і його неврологічних проявів доведено великою кількістю досліджень і в даний час сумнівів не викликає. Фізична реабілітація хворих і інвалідів внаслідок остеохондроза - актуальна задача нейроортопедії і медико-соціальної експертизи. Клінічні прояви остеохондроза настільки варіабільні, що ця його особливість у початковому періоді захворювання приводить до діагностичних помилок, пізніше до діагностики, несвоєчасної і неадекватної терапії, а в наступних періодах - до значних термінів тимчасової непрацездатності і нерідко до інвалідності. Актуальність теми підтверджується значно зрослим останнім часом числом хворих остеохондрозом хребта і необхідністю їх швидкої й ефективної реабілітації з метою якнайшвидшого їхнього повернення до трудової і професійної діяльності.

Основними причинами цієї поразки хребетних структур вважають несприятливу спадковість, вікові зміни в організмі, неадекватні фізичні навантаження, порушення постави, нервово-психічні стреси, травми.

Нам найбільш правильної представляється теорія, що свідчить про те, що зниження силової витривалості м'язів спини, обумовлене генетичними і середовищними факторами, - ключова ланка патогенезу неврологічних проявів остеохондрозу хребта, що веде до спазмів - судорогам м'язів хребта, порушенням міофасціальних тканин, стискам дисків, що супроводжується компресією нервів і порушенням функції міжхребцевих суглобів. Це супроводжується синдромом хронічних болів у нижній частині спини (ХБНС) (С.М. Бубновский,2000).

Ми вважаємо, що насамперед необхідно приймати до розгляду керовану м'язово-сполучну тканину, на яку і варто впливати для досягнення лікувальних цілей, оскільки вона єдина в організмі людини, що підлягає відновленню в будь-якому віці при створенні для умов скорочення і розслаблення (Г. Шелтон).

Гіподинамія (недолік власне руху) і гіпокінезія (недолік силового руху) ведуть до детренованості м'язів, а відомо, що детренованій людині досить зробити один неправильний рух з навантаженням, щоб викликати блокаду або розтягання м'язів і зв'язувань. Оскільки м'язова тканина при регулярній роботі з нею відновлює функції тіла до норми (Г. Шелтон), те головна задача рятування від болю в спині - відновити зону зв'язування, яка піддається ішемії.

Нами запропоновано для реабілітації хворих остеохондрозом використовувати методику фізичної реабілітації, засновану на силових вправах на спеціальному реабілітаційному устаткуванні в сполученні з водними процедурами, суглобною гімнастикою з елементами аеробіки, масажем і мануальною терапією. Важливе значення надається регуляції подиху при виконанні вправ (СМ. Бубновський, 1997).

З метою вивчення впливу даної методики на функцію опорно-рухового апарата і всього організму в цілому хворих остеохондрозом хребта був проведений педагогічний експеримент тривалістю з жовтня 1999 м по червень 2001 р. Були сформовані дві групи: одна дослідна - ДГ (15 чол), інша контрольна - КГ (15 чол.).

Передбачалося проведення занять в ДГ по запропонованій нами методиці фізичної реабілітації, у КГ - за методикою ЛФК, застосовуваної в поліклініках м. Москви.

2.3 Методика дослідження

В експерименті взяли участь 30 чоловіків і жінок у віці 25 - 50 років, що страждають остеохондрозом хребта, із середнім рівнем фізичної підготовленості.

У процесі експерименту досліджений: загальний стан пацієнта, силова витривалість м'язів тулуба, рухливість хребта, фізична працездатність; визначена функціональний статус (клас) рухової активності, проведена комп'ютерна томографія (КТ) і ядерно-магнітна резонансна томографія (ЯМРТ).

Виходячи з приведених вище представлень про патогенез хворій у спині, при розробці програми реабілітації хворих ставилися наступні задачі:

· нормалізувати функціональні показники організму (силову витривалість м'язів тулуба, рухливість хребта, аеробну функцію, рухову активність);

· зняти страх перед рухом, відновити руховий стереотип;

· усунути спазми м'язів хребта;

· поліпшити гемодинаміку хребетних структур;

· нормалізувати поставу;

· зменшити інтенсивність або купірувати біль;

· запобігти рецидиви болів у спині або зменшити їхню частоту і виразність.

Основними принципами реабілітації при болях у спині на різних етапах реабілітації були наступні:

стругаючи індивідуалізація занять у залежності від етапу реабілітації, стадії захворювання, рівня локалізації процесу, характеру синдрому, залучення тих або інших конкретних анатомо-функціональних утворень, рухового локомоторного стереотипу хворого;

адекватність навантаження можливостям пацієнта, оцінюваним по загальному стані, станові серцево-судинної і дихальної систем, а також по резервах дефіцитарної функціональної системи;

послідовна активізація впливів на визначені функції і весь організм шляхом нарощування обсягу і складності навантажень для досягнення ефекту;

дотримання дидактичних принципів у навчанні хворого фізичним вправам: принципів свідомості й активності, наочності, приступності, систематичності, послідовності (від простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого);

постійний медичний контроль за реакцією пацієнта на фізичні навантаження.

Для рішення поставлених задач була розроблена наступна методика реабілітації хворих:

силові вправи на тренажерах спеціального типу, що дозволяють здійснювати диференційовано спрямований вплив на визначені групи м'язів і індивідуально дозувати навантаження по амплітуді, обтяженню і структурі руху, що було особливе важливо для хворих остеохондрозом хребта; ці вправи були спрямовані на розвиток силової витривалості м'язів, підвищення рухливості хребта, корекцію порушень постави, купірування спазмів м'язів хребта і хворій у спині;

суглобна гімнастика з елементами аеробіки, стретчингу, йоги, що сприяв рішенню задач купірування спазмів м'язів хребта і хворій у спині, корекції порушень постави, підвищення рухливості хребта, аеробної функції;

мануальна терапія, масаж, гідропроцедури - для купірування спазмів м'язів хребта і хворій у спині;

психотерапія, що проводиться лікарями й інструкторами - методистами. Її спрямованість полягала в тому, щоб пояснити хворим, що з їхнім захворюванням можлива нормальна професійна і побутова життєдіяльність, що рецидиви хворій можна запобігти і що це залежить головним чином від них самих, від їхнього способу життя.

Зазначені нами вище вправи і процедури були поділені на три блоки, що входять у структуру кожного заняття:

блок силових вправ на тренажерах (90 хв.);

блок суглобної гімнастики (30 хв.);

блок гідропроцедур (30 хв.).

У межах кожного блоку програма будувалася з урахуванням індивідуальних особливостей:

інтенсивності болю в спині;

факторів, що лімітують, (підвищення АТ, поява болей в області серця, порушень ритму, запаморочення, головного болю, сильної задишки, значної пітливості, болів у ногах, в області живота, у паху; з появою зазначених симптомів навантаження припинялося, хворий консультувався у фахівців на предмет можливості продовження занять і доступного рівня толерантності навантаження);

супутніх захворювань;

рівня фізичної підготовленості;

здатності до навчання новим вправам;

психологічної настроєності на виконання вправ, що вимагають значних фізичних і вольових зусиль.

Лікувально-реабілітаційний курс складався з трьох циклів, кожен цикл - із дванадцяти занять. Перший цикл був адаптаційним, другий - відновно-тренувальним і третій - тренувальним.

Розділ 3. Результати досліджень

Усі пацієнти ДГ характеризували динамікові свого загального стану як позитивну. У них зникли болі, порушення функції периферичних нервів, підвищилася м'язова сила, нормалізувалися рефлекси і чутливість, стан паравертебральних м'язів і обсяг рухів у суглобах, виправилася постава, зникли ознаки плоскостопості, покращилася рухова активність (здатність повертатися в постелі, сідати з положення лежачи, уставати, пересуватися поза і усередині квартири, користуватися транспортом), з'явилася можливість самостійно здійснювати роботи в будинку (готування їжі, прання, збирання, покупки і т.д.), підвищилася суспільна активність, нормалізувався психологічний стан.

Пацієнти фізично зміцніли, у них покращився настрій, сон, з'явилося бажання продовжувати заняття фізичними вправами і відмовитися від шкідливих звичок.

Позитивні зрушення відзначені також з боку діяльності серцево-судинної системи, що виразилося в нормалізації рівня артеріального тиску, частоти пульсу, підвищенні фізичної працездатності, скороченні часу відновлення після занять.

Пацієнти КГ не відзначали значної динаміки свого загального стану. У них зберігалися болі, підвищена стомлюваність, потреба в допоміжних засобах при пересуванні. Рухова активність залишалася зниженої, для здійснення побутових операцій і роботи вдома була потрібна допомога.

Силова витривалість була нижче норми до курсу реабілітації як у хворих ДГ, так і в хворих КГ. Після курсу вона нормалізувалася в 40% і через півроку в 73,3% хворих ДГ, тоді як у хворих КГ вона


8-09-2015, 22:37