Міністерство освіти і науки України
Національний університет харчових технологій
Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
Контрольна робота
з дисципліни: “Міжнародний фінансово – інвестиційний менеджмент”
Виконав:
студент 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД
Меркулов Олександр
Перевірив:
Викладач
Стахурська Світлана Валеріївна
Київ – 2009
Зміст
1. Оцінка ефективності інвестування в окремі фінансові інструменти та оцінка їх ризиків
2. Міжнародна діяльність на ринку фінансових інвестицій: міжнародний ринок облігацій
3. Задача 1 варіант № 9
4. Задача 2 варіант № 9
Список використаної літератури
1. Оцінка ефективності інвестування в окремі фінансові інструменти та оцінка їх ризиків
Оцінка вартості цінних паперів
Вартість цінних паперів формується під впливом найрізноманітніших факторів. Оцінка вартості за допомогою фінансових розрахунків уможливлює визначення лише прогнозної дохідності цінних паперів, приведеної до поточної вартості грошей. Оскільки при цьому враховуються не всі фактори, що діють на фондовому ринку, остільки розрахункова вартість цінних паперів може не збігатися з їх ринковою вартістю.
Розрахункова вартість боргових цінних паперів
Можливі три варіанти виплати доходів на боргові цінні папери:
дохід сплачується як різниця між цінами придбання і погашення;
дохід сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну;
дохід, а також сума боргу сплачуються наприкінці обумовленого терміну.
Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення, обчислюється за формулою:
,
деВн — розрахункова вартість цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення; Н — номінальна вартість конкретного цінного паперу;g — рівень дохідності по конкретному виду цінних паперів;n — термін, що лишився до погашення.
Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну, розраховується у такий спосіб:
,
деВпер — розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну; Пр — абсолютний розмір відсотка.
Вартість боргових цінних паперів, дохід і борг на які сплачується наприкінці обумовленого терміну, визначається за:
деВТ — розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід і борги, на які сплачується наприкінці обумовленого терміну.
Вартість конвертованої облігації обчислюється як добуток ринкової вартості акцій та коефіцієнта конверсії:
Во.к. = Ар kk ,
де:Вo.к. — розрахункова вартість конвертованої облігації; Аp — поточна ринкова вартість акції;kk — коефіцієнт конверсії.
Розрахункова вартість акцій
Розрахункова вартість акцій обчислюється залежно від способів виплати дивідендів для випадків, коли:
— дивіденди постійні;
— дивіденди постійно зростають;
— розмір дивідендів змінюється по періодах.
Вартість акцій з постійними дивідендами обчислюється за формулою:
,
де Апост — розрахункова вартість акції з постійними дивідендами (привілейовані акції); Д — дивіденд;g — рівень дохідності акції даного типу.
Вартість акцій, дивіденди на які постійно зростають, розраховується за моделлю М. Дж. Гордона:
,
де Апост.зрост — розрахункова вартість акцій з дивідендами, що постійно зростають;До — останній виплачений дивіденд;Д1 — дивіденд, що очікується у наступному році;tД — темп зростання дивіденду.
Вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється по періодах, обчислюється так:
,
де Азмін— розрахункова вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється;Д1...Дn — дивіденди по роках прогнозу;n — кількість років прогнозу.
Розрахункова вартістьпохідних цінних паперів
Вартість інвестиційного сертифіката визначається виходячи з доходів від фондових цінностей, в які вкладає кошти інвестиційний фонд, виторгу і витрат від операцій інвестиційного фонду на ринку цінних паперів:
Ві.с.= f (Д, V, З),
де Ві.с. — розрахункова вартість інвестиційного сертифіката;f — функціональна залежність;Д — дивіденди та проценти, що припадають на один інвестиційний сертифікат;V — виторг інвестиційного фонду від операцій з цінними паперами у розрахунку на один інвестиційний сертифікат;З — витрати інвестиційного фонду на управління портфелем цінних паперів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат. Вартість варанта залежить від кількості акцій, на яку обмінюється варант, а також від поточної ринкової вартості акції та визначеної для варанта ціни акції:
Ввар = (Ар – Авар) Qвар ,
де Ввар — розрахункова вартість варанта; Ар — поточна ринкова вартість акції; Авар— ціна акції, що визначив емітент для варанта; Qвар — кількість акцій, які обмінюються на варант.
Вартість опціона визначається, виходячи з оцінки дії таких чинників: дивіденди на акцію; співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної в опціоні; термін дії опціону; безпечна відсоткова ставка; ступінь ризику:
Вопц. = f (Д, Сопц. nопц. r,R),
де Вопц. — розрахункова вартість опціона; Д — дивіденди на акцію; Сопц. — співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної у опціоні; nопц. — термін дії опціона; r — безпечна відсоткова ставка; R — ступінь ризику як стандартне відхилення.
Модель оцінки капітальних активів
Модель оцінки капітальних активів визначає взаємозв’язок між ступенем ризику та рівнем дохідності цінних паперів. Вона виходить з того, що більшому ризику відповідає більший рівень дохідності й описує залежність, згідно з якою рівень дохідності конкретного цінного паперу дорівнює безризиковій (безпечній) ставці, що коригується на премії за ризики по конкретному фондовому інструменту:
g = r + b (Km — r),
де g — рівень дохідності конкретного виду цінних паперів;r — безризикова (безпечна) ставка дохідності;b — коефіцієнт, що порівнює дохідність конкретного цінного паперу з загальною дохідністю фондового ринку;Km — рівень дохідності фондового ринку.
Для вимірювання безризикової ставки дохідності використовуються державні цінні папери США, а рівень дохідності фондового ринку визначається за допомогою відповідних біржових індексів.
В українській практиці оцінки дохідності конкретного виду цінних паперів використовується кумулятивний метод:
g = rдеп + a r ,
деg — рівень дохідності конкретного виду цінних паперів;rдеп — безризикова (безпечна) ставка дохідності, визначена як середня за довгостроковими валютними депозитами провідних українських банків;ar — премії за всі види ризиків, що притаманні конкретному емітенту.
Такий підхід зв’язаний з тим, що, по-перше, державні цінні папери не відповідають «золотому» правилу інвестування, оскільки уряд, намагаючись покрити дефіцит держбюджету, забезпечує занадто високу дохідність облігацій внутрішньої державної позики; по-друге, відсутність повноцінних біржових індексів унеможливлює використання в розрахунках коефіцієнта r.
Визначення інвестиційних та фінансових ризиків.
Фінансово-інвестиційна діяльність завжди ризикована. Причини:
невизначеність та мінливість економічної ситуації;
поява нових фінансових інструментів та емітентів;
розширена пропозиція об’єктів інвестування в зв’язку з приватизацією тощо.
Інвестиційний ризик – це ймовірність виникнення непередбачуваних фінансових втрат: прибуток, дохід, втрата капіталу (часткова або повна) – при невизначеності умов фінансово-інвестиційної діяльності.
Види ризиків:
За сферами прояву:
економічний – пов’язаний зі зміною економічних факторів;
політичний – адміністративні обмеження інвестиційної діяльності, пов’язані зі зміною державного політичного курсу;
соціальний – ризик страйків, незапланованих соціальних програм тощо;
екологічний – катастрофи, стихійні лиха;
кримінальний.
За формою інвестування:
ризик реального інвестування (проблеми з будівельними матеріалами, обладнанням, недобросовісний підрядчик, невдалий вибір місця будівництва тощо);
ризик фінансового інвестування (невдалий підбір фінансових інструментів, банкрутство деяких емітентів, прямий обман інвесторів).
За джерелами виникнення:
систематичний (ринковий) ризик – пов’язаний із зміною стадій економічного циклу розвитку країни;
несистематичний (специфічний) ризик – характерний для конкретного об’єкту інвестування, може бути пов’язаний з некваліфікованим керівництвом, нераціональною структурою інвестиційних коштів. Такі ризики можна передбачити і запобігти ним.
За кількісною оцінкою рівня ризику:
безризикові – короткотермінові державні облігації (в зарубіжній практиці);
інвестиції з припустимим ризиком – можливість втратити усю суму розрахованого прибутку;
інвестиції з критичним рівнем ризику – можливість втратити не лише прибуток, але й всю суму доходу по проекту;
інвестиції з катастрофічним рівнем ризику – можливість втрати усіх активів інвестора в результаті банкрутства тощо.
Критерії прийнятності здійснення інвестиційного проекту в залежності від рівня ризику:
для інвестицій з припустимим ризиком: 0,1;
для інвестицій з критичним рівнем ризику: 0,01;
для інвестицій з катастрофічним рівнем ризику: 0,001.
Це означає, що проект повинен бути відхилений, якщо в одному випадку з десяти по ньому може бути втрачений весь прибуток, якщо в одному випадку із 100 може бути втрачений весь доход, якщо в одному випадку із 1000 можуть бути втрачені всі активи.
Рівень ризику при його оцінці визначається як відхилення очікуваних інвестиційних доходів від середньої або розрахункової величини. Тому оцінка інвестиційних ризиків передбачає:
оцінку очікуваних доходів;
оцінку можливих втрат.
Оцінка ризиків здійснюється на основі визначення:
абсолютного розміру втрат;
відносного розміру втрат.
Методи оцінки ризику:
1) економіко-статистичні
математичне сподівання;
дисперсія;
середньоквадратичне (стандартне) відхилення;
коефіцієнт варіації;
бета-коефіцієнт;
2) експертні;
3) аналогові.
Формування необхідного рівня доходності з урахуванням ризику. "Премія за ризик".
Оскільки інвестиційна діяльність завжди є ризикованою, то рівень ризику має бути певним чином компенсований. Інвестор бажає отримати так звану "премію за ризик".
"Премія за ризик" – це додатковий дохід, який інвестор хоче мати понад той рівень, що можуть дати безризикові інвестиції і який повинен бути пропорційний до рівня ризику. Тоді загальна сума доходу (Д)становитиме:
Д = Дб + Пр,
де Дб – дохід по безризикових інвестиціях;
Пр – "премія за ризик", відповідає можливій втраті доходу за сукупністю ризиків.
Цю залежність графічно відображає так звана "лінія надійності ринку" (див. рис. 1).
Рівень доходу
"Лінія надійності ринку" "Премія
за ризик"
Загальний доход
Рівень доходу
по безризикових
проектах
Рівень систематичного ризику
Рис. 1. Графік "лінії надійності ринку"
2. Міжнародна діяльність на ринку фінансових інвестицій: міжнародний ринок облігацій
Ринок цінних паперів – це специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, врівноважуються попит та пропозиція. Через ринок цінних паперів (РЦП) акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Як і будь-який інший ринок, РЦП складається з попиту, пропозиції та ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і державами, яким не вистачає власних доходів для фінансування інвестицій. Підприємства та уряди виступають на РЦП чистими позичальниками (більше займають, ніж позичають), а чистим кредитором є населення, приватний сектор, у якого за різними причинами доход перевищує суму витрат на поточне споживання та інвестиції в матеріальні активи (головним чином, житло, нерухомість). Завдання РЦП – забезпечити якомога повніше та швидке перетворення заощаджень в інвестиції за ціною, яка б задовольняла обидві сторони. Вирішення цього завдання неможливе без участі посередників, які діють на даному ринку, – брокерів та інвестиційних дилерів. Тільки вони знають, в якому стані знаходиться ринок цінних паперів, коли, на яких умовах та які цінні папери доцільніше випускати.
Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, отримуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер, крім того ще купує цінні папери на своє ім’я та за свій рахунок, щоб потім їх перепродати (принципові операції). Виручка від перепродажу складає його прибуток.
Таким чином, суб’єкти операцій на ринку цінних паперів – це емітенти цінних паперів, інвестори (покупці) та посередники при укладанні угод. В ролі емітентів виступають компанії, товариства, підприємства та держава в особі уряду і місцевих органів управління. Відповідно й ринок цінних паперів можна поділити на ринок цінних паперів, що випускаються юридичними особами, та ринок державних цінних паперів.
Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з міністерством фінансів (казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і таким чином на стан кредиту та грошового обігу. Він купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків.
Різноманітні операції з цінними паперами здійснюють комерційні банки. Вони виконують роль інвесторів і купують цінні папери для власного портфеля, беруть участь у первинному розповсюдженні щойно випущених паперів серед покупців, виступають посередниками при перепродажу цінних паперів, виконують операції з цінними паперами за дорученням клієнтів, видають позики під заставу цінних паперів.
Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. Первинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою. Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися:
1) безпосередньо їх емітентом;
2) через посередників;
3) на аукціонах.
Розміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітентом (прямий продаж) відбувається дуже рідко і головним чином тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв’язки з можливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді продажу їх безпосередньо інституційним інвесторам без публічного оголошення та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов’язаних із складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і крім того, уникнути розголошення. Найпоширеніший спосіб розміщення цінних паперів – через посередників, інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку.
Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення цінних паперів нового випуску. Спочатку дилер здійснює старанний аналіз передбачуваного випуску з точки зору прибутковості. Відносини між емітентом та дилером можуть будуватися по-різному. Дилер може виступити в ролі покупця цінних паперів з метою їх подальшого перепродажу. Така купівля цінних паперів називається передплатою (андерайтінгом), а сам дилер – передплатником (андерайтером). Іноді дилер бере у емітента опціон, тобто право купити випуск. Таке право він реалізує, якщо тільки знайде покупців. Дилер може виступати у ролі агента емітента – брокера. У цьому випадку він бере цінні папери на комісію та намагається по можливості продати їх.
Розміщення цінних паперів може відбуватися публічно чи приватно. При публічному розміщенні цінні папери за допомогою реклами пропонуються широкому колу потенційних інвесторів. У випадку приватного розміщення цінних паперів інвестиційний дилер виступає агентом емітента і за комісійну винагороду знаходить покупців. Розміщення цінних паперів може здійснюватися за допомогою аукціонів.
Вторинний ринок цінних паперів – це ринок, де продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У країнах з ринковою економікою біржі природно виростали із вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи.
На позабіржовому ринку знаходяться в обігу цінні папери новостворених, маловідомих, невеликих компаній, які не отримали допуску до операцій на фондовій біржі. Проте на цьому ринку можна зустріти й цінні папери відомих великих компаній, які з тієї чи іншої причини віддають перевагу позабіржовому ринку. Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов’язані між собою та з найбільшими інституційними інвесторами телефоном, телетайпом та телексом.
Міжнародні цінні папери, або європапери, євроакції, євроноти та єврооблігації є результатом зародження інтернаціоналізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри. Євроноти – цінні папери, які випускаються корпораціями строком від 3 до 6 місяців із ставкою, яка змінюється, базуючись на ЛІБОР (ставка по короткострокових кредитах, які надаються лондонськими банками на 3–6 місяців іншим першокласним банкам; ЛІБОР зазвичай виступає основним орієнтиром, базою для встановлення кожним банком своїх облікових ставок кредитного відсотка). Будучи за своєю природою короткостроковими паперами, вони, як правило, використовуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки по узгодженню з фірмами-позичальниками зобов’язуються придбати у них євроноти протягом 5–10 років після закінчення строку попереднього випуску. Фактично банки гарантують емітенту євронот середньострокове кредитування. В ряді випадків куплені євроноти банки перепродають іншим покупцям. В сучасних умовах євроноти на ринку євровалют виступають одночасно у ролі банківського кредиту та облігаційної позики. Ринок євронот став активно розвиватися з кінця 70-х рр. XX ст.
Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, які випускаються з другої половини 60-х рр. XX ст. у вигляді облігаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних паперів почали діяти два паралельних ринки: іноземних позик (національних облігацій), які випускаються та розміщуються позичальниками-нерезидентами на національних ринках; європозик (єврооблігацій), розміщених на міжнаціональних (міжнародних) ринках капіталів. В останні роки частка єврооблігаційних позик складає біля 80 % всієї суми міжнародних позик.
Особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціна визначаються в іноземній валюті. Єврооблігаційна позика, виражена в доларах, може розміщуватися в будь-якій промислово розвинутій країні. На відміну від традиційних іноземних позик, які розміщуються нерезидентами на національному ринку країни, європозики, як правило, розміщуються на ринках декількох країн. Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4–7 до 15–30, або навіть 40 років. Розмір єврооблігаційної позики складає 20–30 млн. доларів, а іноді сягає 500 мільйонів. В ролі основних емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, окремі державні та міждержавні організації.
Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою відсотковою ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з
9-09-2015, 02:14