У свою чергу під терміном "митне законодавство Європейського Союзу (ЄС, Співтовариств)" для цілей справжньої роботи розуміється сукупність митно-правових норм, які визначають регулювання митних відносин у рамках Європейського Союзу й утримуються в установчих документах Співтовариств, в актах, прийнятих на їхній основі вповноваженими органами ЄС, і - у встановлених випадках - у міжнародних угодах Співтовариств. Дане поняття в зазначеному значенні досить умовно, оскільки поєднує в один блок (зокрема, коли мова йде про історичні аспекти розвитку джерел правового регулювання застосування митних режимів у рамках ЄС) правові норми, які могли б бути "індивідуалізовані" по своїй приналежності до різних сфер інтеграції, що получили відповідну формалізацію у вигляді трьох установчих договорів, на основі яких створені Європейське об'єднання вугілля й стали (ЕОУС, договір про створення якого був підписаний в Парижу 18 квітня 1951 р), Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Європейське співтовариство по атомній енергії (Евроатом, договір про створення якого, так само як і про створення ЄЕС, був підписаний у Римі 25 березня 1957 р). Вибір на користь узагальнюючого поняття визначається не тільки єдиним політичним вектором розвитку всіх зазначених інтеграційних об'єднань, але й споконвічно властивим їм організаційною і юридичною єдністю в рішенні митних проблем. Фактично в правовому забезпеченні митного об'єднання країн, що входять до складу Європейського Союзу, що превалює місце займали норми угоди про створення ЄЕС, з огляду на мети створення й роль останнього в розвитку загального економічного й митного простору ЄС, а також перенесення саме на інституціональну структуру ЄЕС значного обсягу організаційно-управлінських функцій, закріплених за інститутами трьох об'єднань. Тому там, де мова йде про митне законодавство ЄС і використовуються посилання на конкретні рішення (акти) органів Співтовариства, особлива увага приділяється саме нормам зазначеного Договору про створення ЄЕС і документам, прийнятим у його розвиток органами Співтовариств.
Згідно "Договору про створення Європейського економічного спів-товариства" (Рим, 25 березня 1957 року), ЄС ставить своїм завданням сприяти, шляхом створення загального ринку й прогресуючого зближення економічної політики держав-членів, гармонічному розвитку економічної діяльності у всьому Співтоваристві, безперервному й збалансованому росту, що зростає стабільності, прискореному підвищенню рівня життя й більше тісним зв'язкам між державами, які воно поєднує.
Діяльність Співтовариства передбачає, як це визначено Договором і у встановлений термін:
a) усунення між державами-членами митних зборів і кількісних обмежень на імпорт і експорт товарів, а також всіх інших еквівалентних по своїх наслідках мер;
b) введення загального митного тарифу й загальної торговельної політики стосовно третіх держав;
c) усунення між державами-членами перешкод вільному руху осіб, послуг і капіталів;
d) введення загальної політики в області сільського господарства;
e) введення загальної політики в області транспорту;
f) створення системи, що буде обгороджувати від перекручувань конкуренцію в загальному ринку;
g) застосування процедур, що дають можливість погоджувати економічну політику держав-членів і усувати нерівновагу в платіжних балансах;
h) зближення законодавств держав-членів у тій мері, у який це необхідно для функціонування загального ринку;
i) створення Європейського соціального фонду з метою поліпшення можливостей зайнятості для трудящих і сприяння підвищенню їхнього життєвого рівня;
j) створення Європейського інвестиційного банку, покликаного сприяти економічному розвитку Співтовариства шляхом залучення нових ресурсів;
k) асоціація із заморськими країнами й територіями з метою збільшення торгівлі й спільного сприяння економічному й соціальному розвитку.
Основою Співтовариства є митний союз, що охоплює всю торгівлю товарами й передбачає заборону імпортних і експортних мит і будь-яких рівнозначних зборів у торговельних відносинах між державами-членами, а також установлення загального митного тарифу в їхніх відносинах із третіми країнами.
Положення Договору застосовуються до продукції, виготовленої в державах-членах, а також до продукції із третіх країн, що вільно циркулює в державах-членах.
Продукція, що надходить із третіх країн, розглядається як така, що перебуває у вільному обігу в державі-члені, якщо стосовно неї були виконані всі імпортні формальності й виплачені всі мита або рівнозначні збори, що стягуються в цій державі-члені, і якщо вона не виявляється в більше сприятливому положенні внаслідок повного або часткового повернення цих мит і зборів.
Держави-Члени скасують у відносинах один з одним мита на експорт і рівнозначні по своїй дії збори.
Держави-Члени заявляють про свою готовність сприяти розвитку міжнародної торгівлі й зниженню торговельних бар'єрів за допомогою висновку угод, що мають метою, на основі взаємності й взаємної вигоди, скорочення мит нижче загального рівня, яким вони могли б користуватися завдяки створенню митного союзу між ними.
Мита загального митного тарифу не можуть перевищувати:
a) 3% для продуктів, що ставляться до тарифних статей, перерахованим у списку B;
b) 10% для продуктів, що ставляться до тарифних статей, перерахованим у списку C;
c) 15% для продуктів, що ставляться до тарифних статей, перерахованим у списку D;
d) 25% для продуктів, що ставляться до тарифних статей, перерахованим у списку E; якщо відносно цих продуктів тариф країн Бенілюксу включає мито, що не перевищує 3%, це мито піднімається до 12% для обчислення середньоарифметичної.
4. Список F установлює мита, застосовувані до продуктів, які в ньому перераховані.
5. Списки тарифних статей, зазначені в справжній статті й у статті 20, утримуються в додатку I до даного Договору.
Мита, застосовні до продуктів списку G, будуть визначені за допомогою переговорів між державами-членами. Кожна держава-член може додати інші продукти до цього списку в межах 2% загальної вартості його імпорту із третіх країн протягом 1956 р.
У Франції з інших підрозділів міністерства економіки, фінансів і бюджету тільки Генеральна дирекція митниць і непрямих податків займається винятково регулюванням питань зовнішньоекономічної діяльності. Вона бере активну участь у виробленні зовнішньоторговельної політики Франції. У компетенцію Генеральної дирекції входить організація й керівництво розгалуженою мережею митних установ, забезпечення контролю за дотриманням порядку ввозу й вивозу товарів і валюти, за виконанням експортерами й імпортерами норм відносно якості товарів, за дотриманням ними правил з питань промислової власності. Генеральна дирекція веде розробку митних правил і тарифів, здійснює контроль за їхнім правильним застосуванням, бере участь у переговорах по спрощенню митних процедур і адміністративних формальностей.
1. Експортно-імпортне регулювання.
В основі політики в області експортно-імпортного регулювання Франції лежить її членство в СОТ та Європейському економічному співтоваристві (ЄЕС) (1957 р). Одним з найважливіших документів, використовуваних у зовнішній торгівлі Франції (при імпорті, експорті й транзиті товарів), є нова стандартна форма митної декларації, уведеної з 1 лютого 1988 р. у країнах ЄС і отримавши назву єдиного адміністративного документа (ЕАД). ЕАД поширюється майже на всі держави Західної Європи. ЕАД - це набір однотипних декларацій, заповнених у вісьмох екземплярах. У ньому дається вичерпна інформація про товар, спосіб його транспортуванню, утримуються відомості про відправника й одержувача товару, банківські, податкові та інші дані. Перші три екземпляри забезпечують виконання формальностей у країні-експортері товару, а п'ять інших - у країні-імпортері товару.
Імпортна процедура. При імпорті товарів у Франції можуть застосовуватися два основних режими: загальна й особливий.
У Франції існує державний режим, що забороняє й обмежує ввіз і вивіз окремих товарів. Метою цього режиму є заборона або обмеження ввозу, вивозу й транзиту деяких товарів, що не задовольняють вимогам національного законодавства, що регулює збут або покупку товарів, вироблених у країні. При імпорті товарів у Францію митні формальності проводяться шляхом здійснення трьох видів процедур:
нормальна (заповнюється митна декларація - ЕАД. При цьому товари, що направляються одному одержувачеві від відправника, повинні бути вписані в одну декларацію на суму не більше 250 тис. фр. (митна оцінка));
спрощена;
прискорена (термінова);
Спрощений і прискорений режим застосовується при одержанні поштових посилок і поштових відправлень.
Експортна процедура. У Франції по експортних операціях існують обмеження, пов'язані з вивозом наркотиків, фільмів жахів, товарів, що підривають моральні принципів. При експорті товарів із країни заповнюється єдиний адміністративний документ типу EX I, а при його поверненні назад у країну - EX II. Для товарів, не заборонених і не обмежених до вивозу із Франції, необхідно тільки наявність ЕАД, а для продуктів, виробів, заборонених або обмежених до експорту, потрібне наявність експортної ліцензії 02, видаваної СОФИКО.
Митний тариф. Одним з головних інструментів регулювання імпорту товарів у Франції є єдиний митний тариф (ЕТТ), що застосовується в торговельних відносинах країн-учасниць ЕС із третіми державами з 1 липня 1968 р. .
Важлива особливість митної ситуації у Франції полягає в тому, що якщо товар, завезений на її територію або територію будь-якої іншої країни-учасниці ЕС, то, пройшовши митні формальності, він може безмитно обертатися усередині Співтовариства. Дія цього положення є важливою умовою, що полегшує збут продукції не тільки на французькому ринку, але й на ринках інших країн угруповання.
Нетарифні обмеження. Поряд з митним тарифом ЄС, що захищає господарство країн-учасниць від зовнішньої конкуренції, широко й регулярно застосовуються нетарифні засоби обмеження імпорту, у тому числі й у Франції. Крім єдиного митного тарифу Франція використовує такі обмеження ввозу товарів, як контингентирування імпорту, контроль над ввозом, антидемпінгові процедури, імпортні податки, угоди про “добровільне” обмеженні імпорту, атестації продукції, адміністративні й санітарні формальності.
2. Фінансування, кредитування й страхування зовнішньоекономічної діяльності.
У Франції для заохочення експорту використовується безліч прямих і непрямих коштів, що дозволяє уряду дуже впливати на розвиток торгівлі в бажаному напрямку. Це досягається шляхом надання експортерам пільг у кредитно-фінансовій, податковій і адміністративній областях. У Франції створена розгалужена система фінансування експортно-імпортних операцій закордонних капіталовкладень, освоєння нових ринків. На систему фінансування експорту товарів із країни дуже впливають і такі фактори, як більше низька конкурентоспроможність її продукції на світовому ринку в порівнянні з головними суперниками, втрата й ослаблення позицій на ряді ринків держав, що розвиваються, і як результат цього - дефіцит платіжного балансу протягом всього післявоєнного років. Все це визначило найважливішу роль держави в створенні системи фінансової підтримки експорту на сприятливих умовах з метою зміцнення конкурентоспроможності національних компаній на світовому ринку, а широка участь урядових ресурсів у цьому процесі дало можливість установити один зі сприятливих для імпортерів французької продукції режимів кредитування й страхування експорту.
Державне страхування експорту у Франції здійснюється у відповідності зі спеціальними правилами, установленими владою, при участі й твердому контролі державних кредитно-фінансових організацій: Банку Франції, Французького банку для зовнішньої торгівлі (ФБВТ) і банку “Креди насьональ”. Головною метою ФБВТ є допомога звичайним банкам у їхніх операціях по кредитуванню зовнішньої торгівлі. Нині існуюча система фінансування експорту початку створюватися в другій половині 20-х років.1 липня 1971 р. був прийнятий Закон про кредитну реформу, цим був визначений порядок кредитування експорту й розширені джерела необхідних для цього коштів за рахунок приватних банків.
Урядова політика в області кредитування експорту розробляється Управлінням зовнішньоекономічних зв'язків міністерства економіки, фінансів і бюджету, що здійснює загальне керівництво Французькою компанією по страхуванню зовнішньої торгівлі (КОФАСЕ), без поліса якої не може бути забезпечений пільговий характер експортної позики. Видачею дозволів на кредит і контролем за виконанням цих рішень займаються дві урядові комісії - Комітет директорів і Комісія гарантій і зовнішньоторговельних кредитів. Комітет директорів, що є спеціалізованим органом керування зовнішньоекономічних зв'язків, вирішує питання про видачу довгострокових кредитів і їхніх умов. Комісія гарантій зовнішньоторговельних кредитів, будучи міжміністерським органом, розглядає за участю Казначейства зацікавлених міністерств, банків (Банку Франції, “Креди насьональ”) умови фінансування й реалізації експортних поставок у кредит і встановлює, яку частину кредиту застрахує КОФАСЕ. Комісія одноосібно ухвалює рішення щодо середньострокових кредитів, а по довгостроковим - треба вказівках Комітету директорів.
Державне страхування зовнішньоекономічних операцій у Франції почалося з 1928 р., і в цей час воно здійснюється КОФАСЕ. Система страхування відіграє важливу роль у стимулюванні експорту товарів шляхом захисту від різних ризиків, які можуть виникнути в ході здійснення торговельних угод. У сучасних умовах страхування служить не тільки захистом експортерів від можливих ризиків, але й стало важливою умовою одержання банківського кредиту, а в остаточному підсумку - висновку експортного контракту. Нині у Франції здійснюється страхування ризиків, пов'язаних з попереднім вивченням ринку, зміною іноземних курсів валют; організацією за кордоном ярмарків, виставок, закордонних інвестицій; страхується непередбачене підвищення цін у період виготовлення експортної продукції.
3. Митна система країни.
Митне законодавство Франції складається з нормативних актів, прийнятих компетентними державними органами, і міжнародно-правових документів. Оскільки митне регулювання припускає державне втручання в приватне підприємництво, основні принципи митного права повинні встановлюватися у формі законів. Центральне місце серед них займає Митний кодекс 1948 року з наступними численними виправленнями.
Особливістю французького права є обмеження законодавчих повноважень парламенту. У митній сфері парламент передає уряду свої нормотворческие повноваження навіть по тим питанням, по яких тільки він може законодавствувати (наприклад , визначення ставок митного тарифу). Митний кодекс (ст.9) обмежує передачу законодавчих повноважень виконавчої влади тільки відносно ставок мит на імпорт сільськогосподарської сировини й продовольства.
Визначальний вплив на розвиток митного права Франції робить участь країни в Європейських співтовариствах (ЄС). Як і інші учасники ЄЕС, Франція пішла на обмеження свого митного суверенітету на користь національного регулювання. Окремі питання митної проблематики були повністю передані органам Співтовариств) наприклад , Франція втратилася права самостійно укладати угоди із третіми країнами відносно митного регулювання). З інших питань Франція здійснює митну політику разом з ЄС. У цьому випадку діє принцип пріоритету “європейського” права, закріплений в установчому договорі ЄЕС і неодноразово підтверджений французькою судовою практикою.
З 1 липня 1968 р. Франція перейшла на єдиний митний тариф (ЕТТ) ЄС, залишивши за парламентом право встановлювати ставки мит тільки на ті товарні позиції, які не входять в ЕТТ. З 1 січня 1994 р. вступив у дію Європейський митний кодекс, схвалена регламентом Комісії ЄС ще в лютому 1990 року.
Національний “європейський" характер митного права підсилюється, оскільки уряду забороняється: в однобічному порядку посилювати норми єдиного тарифу, установлювати під видом “роз'яснень і тлумачень" імперативні правила, які інтерпретують єдиний тариф. Узгодження “європейського” і французького митного права відбувається за допомогою двох основних способів:
законодавчим шляхом, через внесення змін у ТК і інші закони після прийняття відповідних директив або регламентів ЄС;
через видання підзаконних актів, що відображають зміну в митному регулюванні, початі в рамках ЄС (у цих цілях поряд з декретами, постановами й розпорядженнями використовується й така форма підзаконного акту, як міністерське повідомлення експортерам і імпортерам).
Франція входить у єдиний європейський митний простір. Митно-правові норми діють на митній території Франції. Митні приписи набувають чинності в столиці - через день після виходу “Офіційної газети", у якій вони опубліковані, в інших місцях - через день після того, як офіційна публікація отримана поштою в адміністративному центрі відповідного департаменту.
Особливе значення для функціонування митного механізму мають Генеральна угода про тарифи й торгівлю 1994 року (ГАТТ) й інші акти, а також численні обопільні умови й угоди по митних і торгово-політичних питаннях.
Процедура митного контролю відносно імпорту у Франції під впливом заходів щодо уніфікації митних формальностей, проведених як на міжнародному (на базі Кіотської конвенції по спрощенню й гармонізації митних процедур), так і на європейському рівні. З 1 січня 1988 р. регламентом № 2791/86 Ради ЄС на території співтовариств уведений єдиний адміністративний документ (ЕАД), що замінив близько 80 різних актів. ЕАД являє собою набір однотипних декларацій, заповнюваних в 8 екземплярах. У цьому документі дається інформація про товар, спосіб його транспортування, відправнику й одержувачі вантажу, утримуються банківські, податкові й деякі інші реквізити. З 1 січня 1993 р. у зв'язку зі створенням Єдиного європейського ринку й скасуванням митного контролю усередині Співтовариства дія ЕАД обмежується торгівлею ЄС із третіми державами. Митне законодавство Франції розрізняє загальний і особливий режим імпорту.
загальний режим поширюється на вільно ввезені товари й контингентуємый імпорт. У першому випадку процедура імпорту не обтяжена митними формальностями й обмежується заповненням імпортної декларації. Контингентуємий імпорт припускає одержання спеціальної імпортної ліцензії, видаваною Службою фінансових і торговельних дозволів (СОФИКО) Генеральної дирекції митниць і непрямих податків. Перелік товарів, для ввозу яких необхідно одержати ліцензію, утримується в Повідомленнях імпортерів, регулярно публикуємих в “Офіційній газеті”;
особливий режим імпорту застосовується відносно деяких товарів (вовняні, бавовняні тканини, синтетичні й штучні волокна й ін). Їхній ввіз на територію Франції регулюється спеціальними угодами, що укладаються в рамках ГАТТ. У випадку імпорту цих товарів із країн, що не беруть участь у ГАТТ, при сприянні Служби товарів народного споживання міністерства промисловості встановлюються спеціальні ввізні квоти.
Нормальна митна процедура при імпорті припускає заповнення ЕАД, до якого звичайно додається рахунок-фактура. При цьому товари, що направляються одному одержувачеві, можуть вноситися в одну декларацію на суму, що не перевищує 250 тисяч франків. Спрощені й термінова імпортні процедури застосовуються при митній
9-09-2015, 01:33