Залишалось вірити, в чому полягатиме ця тверда політика. Можна було ввести на Кубу збройні сили, що дозволило б усунути ракети і радянських фахівців, а то й уряд Кастро, що його багато хто в Америці сприймав як пряму загрозу. Та чи не потягне така інтервенція за собою радянську атомну відповідь, якою нахвалявся Хрущов? Другий спосіб розв'язання проблеми являв собою не вторгнення на Кубу, а зруйнування пускових установок бомбардуванням з повітря. Одначе складність такого бомбардування була в його неповній ефективності і не набагато менше, ніж інтервенція, загрожувала відповідною радянською реакцією, оскільки йшлося все одно про військове втручання. Ідея бомбардування, схвалена спочатку більшістю радників Кеннеді, була відкинута його братом, Робертом Кеннеді, та заступником державного секретаря Джорджем Боллом. Останній наводив додатковий контраргумент, що таке несподіване бомбардування недоречно нагадувало б японський напад на Перл-Гарбор і справило б прикре враження в Латинській Америці. Третім способом розв'язання проблеми могла бути часткова блокада Куби з метою перешкодити надходженню на Кубу радянської атомної зброї. Водночас можна було поставити ультиматум радянській стороні щодо припинення будівництва пускових установок. Саме тоді до Вашингтона надійшла інформація, що радянські морські вантажі, можливо, в супроводі підводних човнів, перебувають в дорозі до Куби. Але ж у місцевих масштабах флот США в Карибському басейні мав незаперечну перевагу. Зручність такого перебігу подій ґрунтувалася на тій обставині, що ініціатива розв'язання конфлікту, якби такий стався, належала б СРСР. Коли американські військові кораблі перестрінуть радянські судна в морі, радянське командування або накаже своїм суднам іти далі, ризикуючи, відтак, що їх потоплять, або накаже підводним човнам атакувати американські кораблі. Ймовірніше, що радянська сторона, опинившись перед необхідністю такого драматичного вирішення, радше дозволить обстежити свої кораблі чи, може, навіть перерве свій шлях до Куби. Так чи так, а поведінка американців мала б вигляд оборонної. Єдина вимога США була – щоб СРСР вивіз назад наступальну зброю. Нарешті, члени Ради національної безпеки при президенті (державний секретар Дін Раск, заступник державного секретаря Джордж Болл, міністр оборони Макнамара, помічник міністра оборони Пол Нітце, голова об'єднаного головного штабу генерал Максвелл Тейлор, директор ЦРУ Джордж Маккон, міністр юстиції Роберт Кеннеді, секретар скарбниці Дуглас Діллон, радники Білого дому Теодор Соренсен і Макджордж Банді та інші особи, такі як Дін Ачесон і Едлай Стівенсон) обрали цей третій варіант. У понеділок, 22 жовтня, Кеннеді проконсультувався ще з деякими особами, серед яких, звичайно, були колишні президенти Гувер, Трумен та Ейзенхауер [8; 576].
Отже, 16 жовтня Кеннеді створив особливий військово-політичний штаб – Виконавчий комітет Ради національної безпеки, всі члени якого вже не сумнівалися в небезпеці, що загрожує Америці, і вимагали дії у відповідь. Правда, вони ще розходилися у думках про характер і масштаби цих дій.
Утворилося два угрупування в уряді, які виражали два можливих підходи до розв'язання цієї проблеми. Одна група, що включала в себе більшість радників Кеннеді і військових, наполягала на масованому бомбардуванні всіх пускових установок, на яких вже проводився монтаж ракет, доставлених раніше, і посилено до цього готувалася.
Війська і авіація стягувалися в райони, максимально наближені до Куби. Признавалося, що така атака майже напевно зажадає подальшого наземного вторгнення, внаслідок якого втрати США складуть порядку 25 тис. чоловік плюс відповідне число убитих і поранених кубинців. Далі передбачалося, що в той час як американську військову перевагу в Західній півкулі забезпечить успіх повітряних нальотів і наземного вторгнення, Радянський Союз, швидше усього, відповість військовими діями проти флангів або навіть Центральної зони НАТО.
Ті, хто виступав проти повітряного нападу, рекомендували ввести карантин, призначений для запобігання радянському постачанню Кубі доти, поки ракети не будуть прибрані.
Президент США відхилив пропозицію про негайну військову атаку, наказавши, однак, почати блокаду, і 24 жовтня карантин був введений. Радянський Союз продовжував стверджувати, що на Кубі немає ніяких ракет; отримані ж військовою розвідкою і ЦРУ фотознімки були переконливим доказом для американських військових, але не для світової громадської думки, яка не виключала можливості фальсифікації [8].
У Карибському регіоні розвернулася армада з 180 військових кораблів. Американські війська у всьому світі приводилися в стан підвищеної готовності. Атомні підводні човни з ракетами "Поларіс" змінили свої курси відповідно до отриманих секретних наказів. Бомбардувальники стратегічної авіації на всіх базах отримали наказ піднятися в повітря з повним ядерним навантаженням, і як тільки один з них приземлявся для заправляння і відпочинку, інший підіймався в повітря. У Флориді були розгорнені шість дивізій, додаткові війська перекидалися на військову базу в Гуантанамо. Військове міністерство США готувало бомбардування і окупацію Куби, що вимагало, за їх підрахунками, 250 тисяч солдат, 90 тисяч бійців морської піхоти і більш ста десантних судів. Кеннеді отримав повідомлення про появу в Карибському морі радянських підводних човнів, що було серйозною загрозою для американських авіаносців [7].
22 жовтня о 9-й годині вечора Кеннеді виголосив по телебаченню коротке звернення надзвичайної ваги: "Уряд, як ми і обіцяли, найпильніше спостерігав за радянськими військовими приготуваннями на острові Куба. За неспростовними даними, протягом останнього тижня виявлено, що на цьому острові неволі встановлюється серія ракет наступального характеру. Метою створення такої бази є не що інше, як протиставлення військової сили Західній півкулі... Швидке перетворення Куби на важливу стратегічну базу з присутністю там важкого озброєння далекої дії та відверто наступального характеру, призначеної для масованого знищення, являє недвозначну загрозу для миру і безпеки обох Америк... Ця раптова таємна ухвала встановити стратегічну зброю поза радянською територією є умисною провокаційною і невиправданою зміною статус-кво, яку наша країна не може прийняти, коли ми хочемо, щоб наша мужність і наші зобов'язання могли в майбутньому сприйматись як гідні довіри нашими друзями чи нашими ворогами. Ми не станемо передчасно без необхідності йти на ризик світової війни, наслідком перемоги в якій стане попіл в наших устах, але ми не відступимо перед її загрозою у хвилину, коли це буде необхідно" [3; 291].
Президент Кеннеді сповістив деталі своєї ухвали, яка включала блокаду і ультиматум спершу головним союзникам, потім радянському урядові. Він дістав цілковиту підтримку Макміллана від Об'єднаного Королівства, генерала де Голля від Франції, поінформував також Організацію американських держав та Організацію Об'єднаних Націй. Фото, одержані з борту літаків У-2, були опубліковані у цілому світі. Статистичне опитування показало, що 80% американців виступають за політику блокади і схвалюють постанову Кеннеді, і лише 4% її не схвалили.
2.3. Ухвала Хрущова
Звичайно, Хрущов негайно дізнався про виступ Кеннеді, розвідка докладала йому про всі військові приготування США. Хоч в Кремлі, як і в Білому Домі, йшли безперервні наради політиків і військових, радянські засоби інформації нічого не повідомили 23 жовтня про виступ Кеннеді і про блокаду Куби.
Всі роботи по установці ракет на Кубі проводилися цілодобово, але для закінчення цих робіт і приведення ракет в бойову готовність було потрібні ще декілька днів. Хрущов хотів мати на Кубі могутню ракетну базу, але він не хотів війни, небезпека якої все зростала. Для нього важливіше усього було в ці дні зрозуміти – чи є дії США блефом, або ж американці дійсно готуються завдати могутнього удару по Кубі і радянським ракетним установкам.
З 22 жовтня почалася відкрита фаза Карибської кризи. В 19.00 за вашингтонським часом (у Москві було 23 жовтня, 3-тя година) президент США звернувся до народу із заявою про карантин Куби. Згідно з директивою Комітету начальників штабів (КНШ) США, для всіх збройних сил з 23.00 22 жовтня вводилася бойова тривога №3. Становище було настільки серйозним, що вона вводилася і для космічних сил. Одночасно почалася підготовка до залучення латиноамериканських ВМС до морської блокади [13; 91].
Кубинське керівництво дещо випередило дії американського президента. В 15.50 Ф. Кастро як головнокомандуючий Революційними збройними силами віддав наказ про приведення військ до повної бойової готовності. Було прийнято також рішення про всезагальну мобілізацію 23 жовтня.
Того ж дня президент США підписав розпорядження про встановлення морської блокади Куби з 14.00 24 жовтня, замінивши лише в першопочатковому тексті слово "карантин" на "блокаду". Прийняттю цього рішення передувала нарада, яку 16 жовтня в 11.45 відкрив Кеннеді у Білому домі. Продовжувалася вона з невеликими перервами сім днів, "іноді не лише вдень, а й вночі" [4; 118]. За відсутності президента головував Роберт Кеннеді, що був головною діючою особою. Ця нарада дістала назву Виконкому Ради національної безпеки. Президент, як і більшість виконкому, схилявся до масового бомбардування та інтервенції.
До 22 жовтня засідання виконкому велись у суворій таємниці. Ні в Москві, ні в Гавані тоді ще не було відомо про те, що ракети вже виявлені американцями. 17 жовтня нові знімки свідчили про швидке просування робіт зі спорудження ракетних установок. Це давало козир у руки прихильників військового нападу на Кубу.
Міністр оборони Макнамара був також прихильником військового вирішення питання, але замість нальоту пропонував оголосити морську блокаду Куби з метою перешкодити надходженню радянської атомної зброї. "Ракета є ракета, – говорив він, – не має значення, вб’ють вас ракетою, запущеною з СРСР чи з Куби" [4; 118-119]. Шеф Пентагону повторював, що бомбардування Куби призведе до загибелі росіян, і Москва не забариться з відповіддю. "У цьому випадку, – заявляв Макнамара, – США можуть втратити контроль над ситуацією, і тоді ескалація конфлікту може призвести до світової війни".
Радянський уряд у заяві від 23 жовтня характеризував дії США як морську блокаду і "безпрецедентні агресивні дії". Разом з тим у заяві проглядалася можливість майбутніх переговорів, яка полягала в пропозиції ліквідувати військові бази на іноземних територіях. Але наказу про зупинення радянських кораблів, що йшли на Кубу з воєнними вантажами, не було. В той же день, 23 жовтня, М.С. Хрущов послав повідомлення Ф. Кастро, в якому заява Кеннеді розглядалася як небачене втручання у внутрішні справи Куби і провокаційна акція проти Радянського Союзу. Вашингтон добився підтримки свого кроку в Північноатлантичному союзі і ОАД. Почалася підготовка і повітряної блокади.
22 жовтня на засіданні Президії ЦК КПРС обговорювалися заходи, які необхідно вжити у випадку інтервенції США. Учасники засідання схилялися до думки про необхідність послати інструкції про застосування ядерної зброї. Ситуація ускладнювалася тим, що договір про взаємодопомогу між СРСР і Кубою не був опублікований у свій час. На засіданні М.С. Хрущов сказав: "Трагедія полягає в тому, що вони нападуть, а ми відповімо. А це означає велику війну" [1; 68]. Врешті-решт інструкції про застосування ядерної зброї послані не були, що врятувало світ від війни.
Ввечері 24 жовтня в. о. Генерального секретаря ООН У. Тан у листі керівникам СРСР і США запропонував план врегулювання конфлікту: Сполученим Штатам слід було відмовитись від карантину, а Радянському Союзу – стриматися від поставок зброї.
Незадовго до згаданих подій Китай заявив, що "американський тигр – це паперовий тигр". Хрущов, який ліпше знав своїх супротивників, заперечив у відповідь: "У цього паперового тигра атомні зуби". Що й було тепер показано.
24 жовтня Радянський уряд заявив рішучий протест проти блокади Куби і інших військових заходів США. СРСР просив негайно скликати Раду Безпеки ООН. Міністр оборони СРСР наказав привести Збройні Сили країни в стан підвищеної бойової готовності, відмінити відпустки і затримати демобілізацію старшого віку. Радянський Союз продовжував заперечувати наявність на Кубі наступальної зброї, заявляючи, що там знаходиться тільки зброя, необхідна для самооборони, і що "з вимогою про видалення цієї техніки не може погодитися жодна держава, що дорожить своєю незалежністю". На терміново скликаному засіданні Ради Безпеки радянський представник В. Зорін рішуче заперечував наявність на Кубі ракет з ядерною зброєю. Як можна було прочитати в радянських газетах, В. Зорін "викрив витягнуті з купи всякого мотлоху співробітниками державного департаменту США твердження про так зване встановлення радянських ракетних баз на Кубі" [12; 29].
У цей час на шляху до Куби знаходилося більше 20 радянських кораблів, і перші з них наближалися до лінії блокади, Фідель Кастро оголосив про проведення загальної мобілізації. Хрущов поводився зовні спокійно, розуміючи, що за океаном уважно стежать за кожним його кроком, і увечері 23 жовтня відвідав Великий театр.
Президент США направив Хрущову лист із закликом дотримуватись правила блокади. Кеннеді писав, що США не збираються відкривати вогонь по радянських кораблях. Він виражав бажання, "щоб обидва ми трималися обачно і не допускали, щоб події ускладнили положення і ще більш утруднили контроль над ним". Це послання не було опубліковане в СРСР, як і заклик генерального секретаря ООН У. Тана припинити перевезення зброї на Кубу. Аналогічний заклик виходив і від 89-літнього англійського філософа Бертрана Рассела.
Вранці 24 жовтня два радянських судна наблизилися до лінії блокади в 500 милях від Куби, під прикриттям підводного човна. Назустріч йшов авіаносець "Ессекс" з протичовновими вертольотами на борту. Р. Макнамара віддав наказ – у разі необхідності атакувати радянський підводний човен глибинними бомбами зі слабкими зарядами, щоб примусити її сплисти на поверхню.
Але Хрущов не хотів ризикувати і наказав радянським судам зупинитися на лінії блокади, запропонувавши американському президенту термінову зустріч.
У своєму першому посланні до Кеннеді Хрущов дотримувався загрозливого тону. Він називав дії США "найчистішим бандитизмом", "безумством імперіалізму", що виродився і заявляв, що СРСР не буде рахуватися з блокадою і зуміє захистити свої права. Кеннеді відповів, що він готовий зустрітися з Хрущовим, але тільки після усунення з Куби радянських ракет.
Повітряна розвідка і аналіз даних, отриманих від агентури в СРСР, показували, що ці ракети будуть готові до дії не раніше ніж через декілька днів. Над Кубою двічі в день пролітали ескадрильї з восьми низько летючих американських літаків. Інші літаки безперервно стежили за радянськими підводними човнами. Радянські кораблі, наближаючись до лінії блокади, зупинялися в океані, однак, деякі з них отримали наказ лягти на зворотний курс. Монтаж ракетних установок і бомбардувальників продовжувався. На Кубу вилетів А.І. Мікоян, щоб спостерігати за ситуацією з близької відстані і ув'язувати дії Радянського уряду з діями Куби. Хрущов побоювався, що Кастро може зробити який-небудь необачний і небезпечний крок.
Напруження наростало. Один з американських літаків У-2 був збитий, і льотчик загинув. Дізнавшись про загибель американського льотчика, Кеннеді наказав збільшити в декілька разів число літаків, що патрулювали острови. 26 жовтня був відданий наказ про підготовку до вторгнення на Кубу. Увечері того ж дня Кеннеді отримав від Хрущова новий лист, складений в інших виразах, він не з'явився в радянських газетах. Роберт Макнамара писав, що це було саме незвичайне дипломатичне послання, яке він коли-або бачив. Лист був продиктований особисто Хрущовим і навіть не відредагований, текст був, абсолютно очевидно, складений людиною, що знаходилася в стані сильного емоційного напруження. Радянський прем'єр пересвідчився, що дії США не є блефом, і що світ виявився на краю безодні. Тепер він просив Кеннеді виявити стриманість, бо "якщо вибухне війна, то зупинити її буде не в нашій владі. Я сам брав участь в двох війнах і знаю, що війна кінчається тільки після того, як прокотиться по всіх містах і селах, сіючи всюди смерть і руйнування" [3; 294].
Хрущов не заперечував тепер, що на Кубі є радянські ракети. Він писав, що раз вся зброя вже доставлена, то американська блокада не має значення, ракети знаходяться під контролем радянських офіцерів і не будуть використані для нападу на США.
"У цьому відношенні, – говорилося в його посланні, – ви можете бути спокійні. Ми знаходимося в здоровій думці і чудово розуміємо, що якщо ми нападемо на вас, ви відповісте нам тим же. Але тоді це обернеться і проти вас, і я думаю, що ви це також розумієте. З цього слідує, що ми люди нормальні. Як же ми можемо допустити, щоб сталися ті нісенітні дії, які ви нам приписуєте. Тільки божевільні можуть так поступати або самовбивці, бажаючі і самі загинути і весь світ перед тим знищити" [7].
Хрущов пропонував Кеннеді зняти блокаду і дати зобов'язання не вторгатися на Кубу. У цьому разі СРСР забере і знищить доставлену на Кубу ракетну зброю. Хрущов писав: "Ми з вами не повинні тягнути за кінці каната, на якому ви зав'язли вузол війни,
9-09-2015, 01:45