Характеристика управлінських засад формування і впровадження державної політики складається з таких елементів:

- сукупності субпідпорядкованих дій людей;

- взаємодії управлінських ланок і блоків інституціонального механізму, спрямованих на вироблення й реалізацію стратегічних цілей і рішень;

- управлінського циклу, в якому немає жорсткої послідовності функціональних фаз, оскільки вони можуть іти паралельно, що призводить до нівелювання чіткості їхнього початку й кінця.

Процес формування і впровадження державної політики ділиться на дві фази: прийняття рішень і втілення їх у життя. Загалом прийняття починається з формулювання пропозицій політики і закінчується (якщо взагалі має кінець) офіційним ухваленням певного закону, нормативного акта, адміністративної директиви чи іншої постанови, затвердженої згідно з правилами конкретного політичного рівня. Втілення рішень починається з прийняття певної політики і триває, доки ця політика є чинною [7].

2. Апарат соціально-демократично орієнтованої держави. Принципи його організації та діяльності

Апарат держави – система всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Основними принципами державного апарату є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання переконання і примусу; гласність, відкритість і врахування громадської думки.

Принцип демократизму характеризується тим, що державний апарат формується з волі більшості населення, виражає та виконує волю громадянського суспільства.

Державно-правовий режим – сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний і недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є:

- проведення виборів державних органів у центрі і на місцях та органів місцевого самоврядування;

- плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

- рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов'язків;

- демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо.

Отже, демократичний правовий режим – це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків. [8]

Як корінна, так і решта національних груп, що проживають на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадських, соціальних і культурних прав.

Державний апарат організується й діє на підставі законів. Його діяльність спрямовується на виконання законів у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Державний апарат є єдиним носієм влади на засадах самостійності й незалежності, виразником суверенітету народу і нації.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, виконавчої – Кабінет Міністрів України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Конституційним, загальними та господарськими (арбітражними) судами.

Принцип соціальної справедливості державного апарату означає, що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різноманітних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

Державний апарат визначає, гарантує, допомагає здійснювати всім верствам населення їхні суб'єктивні права, охороняє та захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне й милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого, індивіда.

Важливим принципом державного апарату України є поєднання методів виховання і примусу. Примус до осіб застосовується лише тоді, коли вичерпано всі методи переконання, але особа не підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам громадянського суспільства.

Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і рухами, вивчає громадську думку і враховує її в організації та здійсненні покладених на нього завдань.

Отож, державний апарат (вибраний чи призначений) є системою державних органів, що здійснюють свої функції, реалізуючи волю громадянського суспільства, всього українського народу.

Первинною клітинкою державного апарату є орган держави. Це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Один службовець як орган держави – це, скажімо, Президент України, що є главою держави і виступає від її імені. Структурно оформлений колектив службовців має керівників і виконавців. Керівник виступає від імені певного органу. Кожний орган наділяється на підставі закону владними повноваженнями, які полягають у тому, що орган держави спроможний встановлювати формально обов'язкові правила поведінки (як нормативні, так і індивідуальні) та домагатися їх здійснення. [12]

В юридичній літературі розглядають різні підстави класифікації державних органів. Розрізняють, наприклад, такі види органів держави:

- за місцем у системі державного апарату: первинні (створюються через вибори всім населенням або його частиною); вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);

- за змістом або напрямками державної діяльності: органи державної влади, глава держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи;

- за способом утворення: виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися;

- за часом функціонування: постійні, тимчасові;

- за складом: одноособові, колегіальні;

- за територією, на яку поширюються їхні повноваження: загальні, або центральні; місцеві або локальні.

Законність і демократія. Демократія (в перекладі з грецької – народовладдя) означає:

- широку участь громадськості в управлінні справами держави й суспільства;

- підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об'єднань;

- зміцнення правової основи державного та суспільного життя;

- утвердження прав і свобод громадян і людини;

- свободу інформації та постійне врахування громадської думки;

- вдосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування.

Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, її норми – прямої дії. Решта правових актів не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи мають діяти в межах їхньої компетенції.

Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов'язки. Таке виконання завдань та обов'язків характеризує сутність і соціальне призначення держави, а також її зміст.

Діяльність держави характеризується певними напрямками в економічній, політичній, екологічній, ідеологічній, гуманітарній та інших сферах суспільного розвитку. Це, врешті-решт, має привести до досягнення певної мети, що її ставить держава на коротку чи довгострокову перспективу.

Звідси можна зазначити, що до основних ознак, які характеризують функції держави, слід віднести: такі, що безпосередньо відображають чи конкретизують сутність держави; через які реалізуються основні завдання держави; здійснення яких веде до досягнення державою поставленої мети на певному історичному відтинку часу; що їх слід розглядати як напрямки та аспекти діяльності держави. [8]

Отже, функції держави – основні напрямки її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, проявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соціальне неоднорідному суспільстві.

Поряд із функціями держави деякі автори виокремлюють і функції державних органів та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів держави.

Реалізуючи державні функції, державні організації повинні:

- зважати на об'єктивні закони розвитку суспільства і керуватися цими законами в повсякденній діяльності;

- стимулювати соціальну активність людини і громадянина, звертати увагу на виробничо-економічне і соціально-культурне самовизначення особистості;

- брати до уваги інтереси й потреби різних соціальних спільнот, груп та об'єднань людей, конкретних особистостей, визнавати їхню реальність і сприяти здійсненню;

- підпорядковувати всю свою діяльність служінню громадянському суспільству, не втручатись у приватні справи людини і суспільства, якщо це не виходить за межі конституційного регулювання суспільних відносин. [11]

Так, приміром, Конституція України закріплює: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та право-реалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус. Кожна державна функція та функція державних органів може здійснюватись у різних формах і різними методами.

Для характеристики напрямків діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві дуже важливе місце відводиться питанню відповідних меж державного втручання в діяльність суб'єктів громадянського суспільства. Обмеження діяльності держави та її органів у громадянському суспільстві повинно враховувати два критерії:

- можливості державного управління небезмежні, а надмірне перевантаження держави невиправдано великою кількістю завдань веде до зниження ефективності їх виконання;

- збільшення кількості державного управління веде до зменшення самоуправління і самоврядної діяльності суб'єктів громадянського суспільства, що є неприпустимим у демократичній, правовій державі.

Одним із напрямків вирішення цієї проблеми на користь громадянського суспільства є розширення місцевого самоврядування. «Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад» (ст. 140 Конституції України). Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 2005 р. визначає його як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. [3]

Отже, сучасне законодавство України розширює можливості самоврядної діяльності громадян, що дає змогу поєднувати реалізацію державних функцій як державними організаціями, так і самоврядними структурами на місцях.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

Тоталітарний режим – сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.

Авторитарний режим – така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

За іншими ознаками демократичні режими класифікуються як: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та ін. Серед недемократичних розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціальне неоднорідному суспільстві тощо.

Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з особою і громадянським суспільством.

3. Правоохоронні органи у механізмі держави української держави

Правоохоронна системаохоплює всю сукупність державно-правових засобів, способів і гарантій, що забезпечують охорону й захист людини і громадянина від протиправних діянь, а саме: об'єкти й мету правоохорони; суб'єктів правоохорони; правоохоронну діяльність.

У сучасній літературі поняття «правоохоронна діяльність» визначається по-різному. В основі різних визначень лежить наявність державних і недержавних суб'єктів такої діяльності. Більшість авторів уважають, що правоохоронна діяльність може здійснюватися не тільки державою, її органами, посадовими особами та іншими державними організаціями, а й недержавними структурами.

Немає єдиного підходу і до характеристики місця й ролі правоохоронної діяльності в системі інших правових форм діяльності держави зі здійснення її функцій.

Ознаки правоохоронної діяльності:

- в її основі – завдання з розгляду юридичної справи;

- вона здійснюється компетентними державними і недержавними суб'єктами, коло яких визначається чинними законодавчими актами;

- використовуються різні форми реалізації правових норм;

- приймаються відповідні процесуальні акти реалізації, що мають офіційний характер і передбачену законодавством форму;

- вона реалізується в чітко визначеній процесуальній формі та з використанням різноманітних юридичних методів. [10]

Отже, правоохоронна діяльність – це закріплені чинними процесуальними нормами діяння компетентних суб'єктів державних і недержавних організацій та їхніх посадових осіб із розгляду юридичних справ, охорони й захисту суспільних відносин від правопорушень і прийняття спеціальних актів реалізації матеріальних правових норм із метою забезпечення законності та охорони правопорядку.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Вдосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції України.

До системи державних органів України належать: законодавчий орган – Верховна Рада України; глава держави – Президент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі (Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим), центральні (міністерства, державні комітети і відомства України та Автономної Республіки Крим), місцеві (обласні й районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ); виконкоми й голови сільських, селищних, міських (міст районного та обласного підпорядкування) рад у частині виконання державних повноважень, що були їм делеговані органами державної влади.

Органи місцевого самоврядування, що репрезентують спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні й районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві.

Система судових органів охоплює: Конституційний Суд України; загальні [Верховний Суд України, суди Автономної Республіки Крим, обласні, міські (міст Києва і Севастополя) суди, міжрайонні, районні, міські (міст обласного підпорядкування), районні в місті народні суди]; арбітражні [Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, обласні, міські (міст Києва і Севастополя) арбітражні суди, інші спеціальні суди].

У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України. До них належать: Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори; податкові адміністрації, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції. [13]

Отже, апарат держави посідає головне місце в системі організацій державного механізму, оскільки здійснює державну владу та управління в суспільстві.

Основними засадами законності вважають:

- зверхність закону в системі нормативних актів;

- єдність законності;

- незаперечність закону в соціальній практиці;

- реальний характер законності;

- забезпечення прав людини;

- невідворотність відповідальності за правопорушення;

- взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості та ін.

В Україні діє принцип зверхності права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Конституцією та правовими актами Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України. Відносно громадян діє принцип: «дозволено все, що не заборонено законом». Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом «дозволено лише те, що визначено законом».

Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно до всіх суб'єктів права.

Незаперечність закону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його прийняв. Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя.

Забезпечення прав людини. Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності.

Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєння правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоби винний був тяжко покараний за скоєння правопорушення, а те, щоби жодне правопорушення не залишалося нерозкритим.

Взаємозв'язок законності й доцільності. Закони та – на їхній основі – підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороняти все, що недоцільно для громадянського суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захищати інтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, її належить негайно скасувати, а до того її дію має призупинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.

Взаємозв'язок законності й культурності. За відсутності єдиної законності нема й культурності. Ці два поняття обумовлюють одне одного. Якщо нема достатньої культурності, то нема й достатньої законності.

Взаємозв'язок законності й справедливості. Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а також його втілення в повсякденне життя мають спиратися на справедливість.

Згідно з Конституцією України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 2005 р. передбачає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними


9-09-2015, 02:00