Якщо вичерпано внутрішні державні можливості захистити суб'єктивні права з допомогою механізмів, що діють в Україні, людина має можливість звернутися за захистом її прав до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. До таких механізмів належать:

1. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (ГА ООН), яка прийняла 10 грудня 1948 р. Декларацію прав людини. ГА ООН утворила такі органи: Спеціальний комітет із деколонізації; Спеціальний комітет проти апартеїду; Спеціальний комітет із розслідування дій Ізраїлю, що зачіпають права населення окупованих територій, та Комітет здійснення невід'ємних прав палестинського народу.

2. Рада безпеки, яка зосереджує увагу на різних ситуаціях, пов'язаних із порушенням прав людини.

3. Екологічна та соціальна рада (ЕКОСОР), яка утворила ряд комітетів і комісій, а саме: Комітет із прав людини; Комісію зі статусу жінок; Комісію з соціального розвитку; Комісію запобігання злочинності та кримінального правосуддя.

4. Комісія з прав людини (КПЛ ООН) є головним органом ООН, що опікується правами людини. Підкомісія з питань запобігання дискримінації та захисту меншостей, яка допомагає в роботі КПЛ ООН.

5. Спеціалізовані установи ООН: Міжнародна організація праці (МОП); Освітньо-наукова та культурна організація (ЮНЕСКО); Міжнародна юридична комісія (МЮК); Верховний комісар ООН та деякі інші.

Отже, в Україні захистові суб'єктивних прав людини й громадянина надається належне значення. Якщо використано всі внутрішні можливості, людина може захистити свої права з допомогою міжнародних організацій та іншими не забороненими законом засобами. [9]

Висновки

державний політика демократичний суспільний

Державне управління як владний механізм реалізації державної політики у практиці суспільної дійсності є або досконалим урядуванням, або забюрократизованим процесом. Тому головне завдання адміністративної реформи полягає у виробленні ефективних механізмів удосконалення результативності віддачі державного управління через застосування критеріїв і процедур довершеного кадрового відбору фахівців та посилення системи підготовки й перепідготовки державних службовців.

Для сьогодення України грамотне використання владних механізмів впровадження державно-політичних рішень є нагально необхідною передумовою демократичного розвитку держави. Широта, глибина й ефективність відповідного інструменту має відповідати державній стратегії розвитку країни та адекватно відображати впроваджувальну доктрину. Демократичні парадигми використовують інструменти державної політики як своєрідні індикатори ціннісних орієнтацій розбудови громадянського суспільства.

Отже, процес практичного вдосконалення інтелектуальних здібностей зосереджений на мистецтві аналізу державної політики як науки, навчальної дисципліни й сфери професійної діяльності в Україні.

Для успішного рішення проблеми реформування системи державного управління треба вирішити наступні проблеми:

- Погане опрацьовування документів

- Слабка законодавча база

- Бюрократія серед міністрів

- Уплутування державних службовців в державну політику.

Оцінювання ефективності й результативності державної політики презентує сучасні підходи до аналізу і впровадження державної політики. Аналітик-експерт завжди перебуває в ситуації оцінювання: від проблем до людей. Правильний вибір критеріїв та оцінювальних підходів сприятиме вдосконаленню соціально-економічної й політичної оцінки напряму державної політики у суспільному розвитку.

Список літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 2004 р. – К., 2004. – 55 с.

2. Про державну службу: Закон України // Закони України. – К., 2004. – Т. 6. – С. 231–245.

3. Про стратегію реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України // Уряд. кур'єр. – 2007. – 19 квіт. – С. 14–16.

4. Актуальні проблеми реформування державного управління, – К.: Вид-во УАДУ, 2005. – 312 с.

5. Аналітичні записки з розробки напрямів державної політики / Укл. В. Романов, О. Кілієвич. – К.: Вид-во УАДУ, 2007. – 236 с.

6. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Моногр. – К.: Вид-во УАДУ, 2007. – 328 с.

7. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посіб. – К.: Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2007. – 200 с.

8. Брус Т. Аналіз державної політики: оцінка як важливий етап процесу // Актуальні проблеми державного управління: 36. наук. праць / ДФ УАДУ. – Д., 2007. – Вип. 1 (1). – С. 83–91.

9. Веймер Д.Л., Вайнінґ Е.Р. Аналіз політики; концепції, практика / Пер. з англ. /. Дзюб, А. Олійник; Наук. ред. О. Кілієвич. – К.: Основи, 2006. – 654 с.

10. Воронько О. Державна кадрова політика України: її формування та принципи // Вісн. Укр. Академії держ. управління при Президентові України. – 2006. – №4. – С. 60–68.

11. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А. Культура державного управління: організаційний аспект: [Монографія]. – К.: Вид-во УАДУ, 2006. – 144 с.