Румунському зовнішньополітичному відомству вдалося винести за рамки договору питання про державний кордон та його режим. Так, в другій статті Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією зазначається, що “Договірні Сторони підтверджують як непорушний існуючий між ними кордон і тому утримуватимуться від тепер і в майбутньому від будь-яких вимог чи дій, спрямованих на загарбання і узурпацію частини чи всієї території іншої Договірної Сторони”. Проте в другій частині цієї статті підкреслюється, що “Договірні Сторони укладуть договір про режим кордону між двома державами та вирішать питання про делімітацію їхнього континентального шельфу та виключних економічних зон в Чорному морі” [15] . Отже, Румунія формально підтвердила принцип “недоторканості” існуючих кордонів з Україною, але ці кордони залишалися без юридичного закріплення (згодом така ситуація повторилася при підписанні відповідного договору між Румунією та Республікою Молдова) [ 12] .
Окрім питання навколо острова Зміїного ще однією проблемою кордону між Україною та Румунією була його модифікація через зміну природного ландшафту. Мова йде про ділянку Рахівського та Тячівського районів (Закарпатської області) українсько-румунського державного кордону. Відповідно до Договору про режим радянсько-румунського кордону, співробітництво і взаємну допомогу з прикордонних питань 1961 р. лінія кордону тут проходить по середині русла Тиси. Однак це русло, як і будь-якої іншої річки, з часом змінюється. Головною причиною зміни русла ріки паводки, що відбуваються тут декілька разів на рік і розмивають берег. Оскільки географічно так склалося, що нижчий берег - український, він поступово і відходить углиб нашої території, вивільняючи від води румунський берег. З 1961 р. українська сторона втратила у такий спосіб 270 гектарів землі [17] .
Оскільки зміна русла ріки викликана переважно природними причинами, повністю запобігти цьому процесу неможливо, проте значно послабити і зробити його керованим – цілком під силу, встановлюючи надійні берегові укріплення. Втрата Україною своєї території може припинитися, підписанням з Румунією демаркаційних документів, якими б державний кордон став би постійним, за прикладом відповідних домовленостей України з Угорщиною, Словаччиною і Польщею.
Проблемним є також питання п’ятьох островів у гирлі Дунаю. Румунські дипломати вважають, що до ділянки, на яких розташовані ці острови, необхідно застосувати принцип головного судноплавного фарватеру річки, а відповідно з цим всі п’ять островів мають стати румунськими [16] . Українська сторона дотримується іншої точки зору і має наступні міркування. За згаданим радянсько-румунським договором 1961 р. всі п’ять островів з самого початку належать Україні.
Передача ж їх під юрисдикцію Румунії суперечитиме принципу непорушності кордонів, зафіксованому в українсько-румунському базовому договорі. Крім того, на цій ділянці Дунаю (це зафіксовано делімітаційними і демаркаційними документами) принцип головного судноплавного фарватеру річки не застосований, оскільки кордон встановлювався за іншими правилами.
З відновленням в українській частині Нижнього Дунаю судноплавства по глибоководному судновому ході (ГСХ) “Дунай – Чорне море” перелік україно-румунських прикордонних проблем збільшився ще на один невеличкий, але прикрий пункт - нової якості набула проблема визначення лінії державного кордону в дельті Дунаю.
У всьому світі річкові кордони між державами в більшості випадків проходять по середині головного навігаційного фарватеру (принцип головного навігаційного фарватеру). Проте на нижній дільниці Дунаю кордони було встановлено за іншими принципами, а саме за принципом триметрової ізобари. Відновлення ГСХ на Кілійському гирлі Дунаю викликало різні тлумачення питання де саме проходить державний кордон. Українська сторона притримується думки, що територіальні води починаються на глибині 3 метри. Акваторія, що має глибини більше ніж 3 метри вважається судноплавною частиною загального користування.
Після прокладення ГСХ українська сторона змушена була позначити межі ГСХ відповідними навігаційними знаками. В свою чергу румунська сторона межі ГСХ де-факто визнала кордоном міжнародних вод. Ситуація наразі регулюється на рівні прикордонних відділків, проте це не заважає виникненню конфліктних ситуацій під час виконання виробничих завдань на Дунаї.
За проходження кордону між Україною та Румунією в нижній частині Дунаю саме на основі принципу ГНФ довгий час боролися румунські дипломати, адже це давало додаткові можливості для перегляду лінії кордону. Ще до будівництва ГСХ “Дунай – Чорне море” глибини в прикордонному Кілійському рукаві дельти Дунаю періодично змінювалися, що слугувало приводом для дискусій щодо проходження лінії україно-румунського кордону. В результаті Румунія довгий час претендувала на низку українських островів на Дунаї.
Певні корективи в цьому питанні вносила господарча діяльність людини в дельті Дунаю. Як свідчать дослідження, втручання людини в гідрологічні процеси в дельті Дунаю призводили та призводять до істотних змін. Природні та антропогенні зміни в одній частині передаються на всю систему. Дельта Дунаю є надзвичайно динамічною системою – втручання людини в окремих ділянках призводить до змін в системі взагалі. Рівновагу в дельті Дунаю порушено, це може створити нові прикордонні проблеми на Нижньому Дунаї.
Будівництво судноплавних каналів ті інших гідротехнічних споруд по обидва боки Дунаю призводить до перерозподілу води між головними гирлами і, відповідно, до територіальних змін в дельті – утворюються нові острови, змінюється берегова смуга. Такий перерозподіл вже спостерігався після побудови Сулинського каналу. На думку фахівців, й після побудови Георгієвського каналу в румунські гирла буде уходити значно більше води. Свій внесок в гідрологічні процеси в дельті Дунаю внесе й український ГСХ.
В цьому сенсі набувають нового значення деякі положення договору про режим українсько-румунського кордону. Хоча договір було прийнято, проблемні питання залишилися. Деякі експерти дали негативну оцінку договору про режим держкордону, оскільки деякі його статті стосовно лінії кордону, прикордонних вод і діяльності змішаної комісії не відповідають національним інтересам України. Мова йде про те, що в проекті договору закладені юридичні умови, з яких Румунія може розпочати дискусію навколо можливих варіантів уточнення проходження держкордону.
В договорі остаточно не зафіксовано координати кордону, вважається, що в майбутньому може виникнути необхідність їх зміни внаслідок природних змін берегової смуги. В договорі вказується, що “якщо буде констатовано наявність певних об’єктивних ознак внаслідок природних явищ, не пов’язаних з людською діяльністю, які спричиняють необхідність зміни цих координат, Змішана прикордонна комісія укладе нові Протоколи”.
Проте визначити “природність” цих змін довести буде доволі важко. На подібний камінь спотикання потратили сторони під час обговорення екологічних проблем, що можуть виникти внаслідок будівництва ГСХ. Звичайно, припустити, що румунська сторона повністю тримає під контролем природні зміни в дельті Дунаю, було б перебільшення, але існуючі тенденції свідчать, що підстав для цього у румун все ж таки більше. Принаймні було більше до початку відбудови українського ГСХ.
Погоджуючись з тим, що в даний час в нижній частині Дунаю кордони залишаються незмінними, деякі українські експерти вважають, що Бухарест добивається того, щоб в майбутньому при зміні берегових ліній прикордоннихрік можна було б переглянути існуючу лінію кордону. В цьому сенсі відновлення ГСХ якщо не зменшує шанси Румунію на зміни берегової лінії на її користь, то вносить додаткові, непідконтрольні Румунії фактори. Тому дії Бухаресту, скеровані на перешкоди в будівництві каналу можна аргументувати не тільки загрозою диверсифікації транспортних шляхів на Дунаї і, відповідно, загрозою для транспортної монополії Румунії, але й можливими прикордонними ускладненнями та змінами на Нижньому Дунаї не на користь Румунії[27] .
В українській пресі часто йде мова про те, що тільки бажання вступити в НАТО та ЄС заставило Румунію піти на тимчасову відмову від територіальних претензій до своїх сусідів, в тому числі і до України. Румунія звертає увагу на проміжний характер договору: попереду переговори з делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон. Проміжний характер договору може торкатися й лінії кордону в пониззі Дунаю.
Довгий час це питання взагалі не обговорювалося, хоча конфліктні ситуації з’являлися знову і знову. Тільки 2-3 лютого 2005 р. на україно-румунській зустрічі експертів та фахівців було підтверджено, що судноплавний шлях по Кілійському гирлу, там де проходить державний кордон, є спільним шляхом судноплавства обох держав, де правила судноплавства визначаються спільно. На зустрічі було прийнято рішення про початок робіт по підготовці спільних правил судноплавства на Кілійському гирлі.
Насамкінець хотів би зазначити, що питання відновлення роботи ГСХ – це не тільки питання функціонування транспортного коридору, це питання виживання міст Придунав’я, адже транспортна галузь є основою їх економіки. Занепад її може призвести по соціальної катастрофи в регіоні, до дестабілізації всього Південноукраїнського Пограниччя[13] .
3.2 Проблема делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони в районі о. Зміїний
Однією з найбільших проблем на сьогодні залишається питання делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони в районі згаданого острова Зміїний (Додаток 1). Суперечка полягає в тому, що румунська сторона вважає Зміїний скелею, а не островом непридатною ні для проживання, ні для ведення сільського господарства. Будучи розташованим неподалік берегів Румунії, його континентальний шельф збігається з румунським. При цьому слід зазначити, що міжнародним законодавством передбачено право островів (але не скель) на континентальний шельф. Крім цього, геологи цілком обгрунтовано вважають цей район Чорного моря багатим на поклади нафти й газу. Останнє твердження настільки ускладнює ситуацію навколо угоди про делімітацію континентального шельфу і виняткової економічної зони, що сторони не виключали можливості звернення в Міжнародний суд у Гаазі. Проте Україна не зверталася в міжнародний суд з власної ініціативи і робила все можливе, щоб не створити прецеденту для звинувачень у зриві переговорів [31] .
Як вже зазначалося, 17 червня 2003 р., тобто через шість років після укладання базового Договору та після 19 раундів переговорів, Україна і Румунія підписали у Чернівцях Договір між Україною і Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. Підписаний договір підтверджує лінію радянсько-румунського державного кордону, визначену в 1961 році, окрім молдовсько-румунської ділянки. В договорі зазначено, що лінія державного кордону є незмінною (якщо Україна та Румунія не домовляться про інше). Більш того, у статті 39 підкреслено, що розділи І та IV, в яких зафіксовані положення про те, що існуюча зараз лінія кордону є незмінною, “будуть автоматично продовжені на нові п’ятирічні періоди і не підлягають денонсації [18] .
Договором встановлюється кінцева точка (1439) сухопутного кордону між Україною і Румунією, яка відповідно до документа є початковою точкою для делімітації кордону, що проходить по континентальному шельфу і виняткових економічних зонах у Чорному морі. Документ також регламентує використання прикордонних вод, залізничного транспорту, шосейних доріг та інших комунікацій.
Додатковою угодою, зокрема, встановлено, що договір про режим кордону між Україною і Румунією зафіксує лінію кордону у такому вигляді, як вона визначена і записана в договорі 1961 року щодо радянсько-румунського державного кордону, а також у відповідних документах демаркації, діючих станом на 16 липня 1990 року [40] .
Румунська сторона у Договорі підтвердила українську приналежність острова Зміїний Україні, яка, зі свого боку, зобов'язалася не розміщувати на о. Зміїний наступального озброєння.
В договорі зафіксовані усі принципові положення, які виборював офіційний Київ впродовж 19 раундів переговорів і водночас не містяться ті, що відстоював останні три роки Бухарест. Як українські, та і румунські засоби масової інформації назвали Договір надзвичайно важливим і позитивним документом для двосторонніх відносин і в процесі інтеграції Румунії в євроатлантичний простір, але звертають увагу на його проміжний характер, оскільки попереду очікуються переговори з делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон, або як їх визначив в Чернівцях під час прес-конференції колишній Президент Румунії Іон Ілієску “питання розподілу 20 морських миль, які сторони зобов’язалися вирішити ще “до завершення каденції обидвох президентів у 2004 р.”
Дискусійною для аналітиків, при цьому, залишається мотивація румунської позиції. Можливо, і це виходить з коментарів румунських дипломатів, головною мотивацією є євроінтеграційна політика Бухаресту. Враховуючи те, що під час тієї ж прес-конференції в Чернівцях І.Ілієску обмовився про свою переконаність у тому, що “задля вирішення проблеми розподілу континентального шельфу Румунії не доведеться звертатися до міжнародного судовладдя”, можна зробити припущення, що найвагомішою причиною, яка змусила сусідню країну підписати цей договір є вимоги основоположних документів НАТО щодо відсутності територіальних претензій його нових членів до своїх сусідів. Фактично підтвердив цю думку сам І. Ілієску, зазначивши, що договір відповідає європейським стандартам та дозволяє Румунії “виконати умови західноєвропейських партнерів щодо забезпечення безпеки східного кордону…” [1 4]
Не виключений правда й варіант того, що румунська сторона перенесла акцент на інший документ – угоду про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон.
Після підписання договору про режим державного кордону на порядку денному залишилися два проблемних питання, а саме делімітація континентального шельфу та виключних економічних зон і пов’язана з ними проблема юридичного статусу острова Зміїного. В залежності від того, яким буде статус Зміїного – острів чи скеля – визначатиметься і наявність навколо нього континентального шельфу.
Переговори навколо цього питання, були важкими і могли тривати довгий час, оскільки ситуація ускладнювалася тим, що у цьому районі Чорного моря геологи розвідали багаті родовища нафти та газу. До цього ж, позиції зовнішньополітичних відомств України та Румунії суттєво відрізняються. Через кілька днів після підписання договору про режим державного кордону, діючий на той час міністр закордонних справ Румунії Мірча Джоане зазначив, що важливо для румунської сторони “бути впевненими в тому, що статус острова Зміїного, з точки зору міжнародного права та наслідків того факту, що цей острів є одним з таких, що не мають власного економічного життя, як у цьому випадку”, спричинить дискусію стосовно континентального шельфу. “Не проблема юрисдикції стосовно острова, а спосіб яким вона буде впливати на делімітацію морських вод континентального шельфу є важливою”, пояснив М.Джоанеhttp://www.ji-magazine.lviv.ua/conf-febr2005/vystupy.htm - _edn17#_edn17 .
Стосовно можливого звернення румунської сторони до Гаазького міжнародного суду, слід згадати, що в листах, якими обмінялися тоді міністри закордонних справ України та Румунії після підписання базового політичного договору передбачені дві ситуації, а саме: якщо буде доведений злий замір однієї з сторін; друга – якщо можна буде звернутися в односторонньому порядку, за наявності поєднаних умов. Поєднані умови полягають у існуванні сухопутного кордону та кордону по Дунаю. Тобто, після підписання українсько-румунського договору про режим державного кордону шлях до міжнародного арбітражу відкритий для обох сторін (в т. ч. в односторонньому порядку). У будь-якому випадку, слід зазначати що обидві сторони розраховують на вирішення цього питання у двосторонньому режимі.
Вже останнім часом відносини між двома країнами зазнали ускладнення й через проблему поновлення українського суднохідного каналу по Дунаю. Канал працював ще з 50-х років ХХ ст. І був він досить ефективним. Проте, починаючи з 80-х років минулого століття канал не фінансувався і прийшов у запустіння. Враховуючи те, що Дунай є дуже потужною рікою, яка переносить багато твердих стоків, для підтримки каналу потрібні щорічні експлуатаційні роботи. Через відсутність таких робіт впродовж багатьох років, прохід морських суден через канал став неможливим. Щоб відродити регіон української частини дельти Дунаю потрібно було його поновити, адже це було й питанням сприянню діяльності кількох портів: Ізмаїлу, Кілії, Рені, Усть-Дунайського. Судна які в них заходили проходили через румунську частину Дунаю, за що доводилося сплачувати великі канальні та інші збори.
В результаті виконання робіт виникло непорозуміння з румунською стороною. Українська сторона вважає, що основною причиною конфлікту є економічна, адже це порушує монопольність Румунії у суднохідстві по Дунаю. З румунської точки зору, проблема полягає у тому, що роботи ведуться на території Дунайського біосферного заповідника. Слід зазначити, що канал майже повністю проходить за межами цього заповідника, і тільки невелика його частина, в районі гирла Бистроє перетинає його. Як раз на цій ділянці роботи щодо заглиблення дна проводяться в обмеженому обсязі і проводяться тільки у базовій частині і за проектом із найменшими можливими втратами для навколишнього середовища [2] .
Міжнародний суд ООН визнав Зміїний островом, а також визначив берегову лінію України в зоні делімітації континентального шельфу і виняткових економічних зон у Чорному морі, яка в три рази довша, ніж румунська.
Цього дня в Гаазі (Нідерланди) у відкритому судовому засіданні було оголошено рішення Міжнародного суду ООН у справі про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон України і Румунії в Чорному морі.
Відповідно до встановленої практики, оголошення рішення суду відбулися у присутності сторін суперечки, представлених офіційними делегаціями. Українську делегацію очолив уповноважений країни в Міжнародному суді ООН посол Володимир Василенко.
Керівник прес-служби Міністерства закордонних справ України Василь Кирилич заявив, що Україна беззастережно виконає будь-яке рішення Міжнародного суду ООН про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон України і Румунії в Чорному морі.
Справа про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон України і Румунії в
9-09-2015, 02:21