- пошук згоди і співпадаючих інтересів із закордонними країнами і міждержавними об'єднаннями в процесі рішення задач, обумовлених національними пріоритетами Росії, будівництво на цій основі системи партнерських і союзницьких відносин, що поліпшують умови і параметри міжнародної взаємодії;
- усебічний захист прав і інтересів російських громадян і співвітчизників за рубежем;
- сприяння позитивному сприйняттю Російської Федерації у світі, популяризації російської мови і культури народів Росії в іноземних державах. [9].
2.2 Сучасний світ і зовнішня політика
Сучасний світ переживає фундаментальні і динамічні зміни, що глибоко торкають інтереси Російської Федерації і її громадян. Росія - активний учасник цього процесу. Трансформація міжнародних відносин, припинення конфронтації і послідовне подолання наслідків "холодної війни", просування російських реформ істотно розширили можливості співробітництва на світовій арені. Також великим кроком вперед є зведення до мінімуму погрози глобального ядерного конфлікту. При збереженні значення військової сили у відносинах між державами дедалі більшу роль відіграють економічні, політичні, науково-технічні, екологічні й інформаційні фактори. На передній план у якості головних складових національної міці Російської Федерації виходять її інтелектуальні, інформаційні і комунікаційні можливості, добробут і освітній рівень населення, ступінь сполучення наукових і виробничих ресурсів, концентрація фінансового капіталу і диверсифікованість економічних зв'язків. Склалася стійка орієнтація більшості держав на ринкові методи господарювання і демократичні цінності. Здійснення великого прориву на ряді ключових напрямків науково-технічного прогресу, що веде до створення єдиного загальносвітового інформаційного простору, поглиблення і диверсифікованість міжнародних економічних зв'язків додають взаємозалежності держав глобальний характер. Створюються передумови для побудови більш стабільного і кризостійкого світового устрою.
У той же час у міжнародній сфері зароджуються нові виклики і погрози національним інтересам Росії. Підсилюється тенденція до створення однополярної структури світу при економічному і силовому домінуванні США. При рішенні принципових питань міжнародної безпеки ставка робиться на західні інститути і форуми обмеженого складу, на ослаблення ролі Ради Безпеки ООН.
Стратегія однобічних дій може дестабілізувати міжнародне середовище, провокувати напруженість і перегони озброєнь, збільшити міждержавні протиріччя, національну і релігійну ворожнечу. Застосування силових методів в обхід діючих міжнародно-правових механізмів не здатне усунути глибинні соціально-економічні, міжетнічні й інші протиріччя, що лежать в основі конфліктів, і лише підриває основи правопорядку.
Росія домагається формування багатополярної системи міжнародних відносин, що реально відбиває багатогранність сучасного світу з розмаїттям її інтересів.
Гарантія ефективності і надійності такого світового устрою - взаємне врахування інтересів. Світопорядок XXІ століття повинний ґрунтуватися на механізмах колективного рішення ключових проблем, на пріоритеті права і широкої демократизації міжнародних відносин.
Інтереси Росії безпосередньо пов'язані і з іншими тенденціями, серед яких:
- глобалізація світової економіки. Поряд з додатковими можливостями соціально-економічного прогресу, розширення людських контактів, така тенденція породжує і нові небезпеки, особливо для економічно ослаблених держав, підсилюється імовірність великомасштабних фінансово-економічних криз. Росте ризик залежності економічної системи й інформаційного простору Російської Федерації від впливу ззовні;
- посилення ролі міжнародних інститутів і механізмів у світовій економіці і політиці ("Група восьми ", МВФ, МБРР і інші ), викликане об'єктивним ростом взаємозалежності держав, необхідністю підвищення керованості міжнародної системи. В інтересах Росії - повноформатна і рівноправна участь у розробці основних принципів функціонування світової фінансово-економічної системи в сучасних умовах;
- розвиток регіональної і субрегіональної інтеграції в Європі, АТР, Африці і Латинській Америці. Інтеграційні об'єднання здобувають дедалі більше значення у світовій економіці, стають істотним фактором регіональної і субрегиональной безпеки і миротворництва;
-військово-політичне суперництво регіональних держав, ріст сепаратизму, етнонаціонального і релігійного екстремізму. Інтеграційні процеси, зокрема в Євроатлантичному регіоні, мають найчастіше вибірково-обмежувальний характер. Спроби принизити роль суверенної держави, як основного елемента міжнародних відносин створюють погрозу довільного втручання у внутрішні справи. Серйозні масштаби здобуває проблема поширення зброї масового знищення і засобів його доставки. Погрозу міжнародному миру і безпеці представляють неурегульовані або потенційні регіональні і локальні збройні конфлікти. Істотний вплив на глобальну і регіональну стабільність починає робити зростання міжнародного тероризму, транснаціональної організованої злочинності, а також незаконного обороту наркотиків і зброї.
Погрози, пов'язані з зазначеними тенденціями, збільшуються обмеженістю ресурсного забезпечення зовнішньої політики Російської Федерації, що ускладнює успішне відстоювання її зовнішньоекономічних інтересів, звужує рамки її інформаційного і культурного впливу за кордоном.
Разом з тим Російська Федерація має реальний потенціал для забезпечення собі гідного місця у світі. Визначальне значення в цьому плані мають подальше зміцнення російської державності, консолідація цивільного суспільства і якнайшвидший перехід до стійкого економічного росту.
В останні десятиліття Росія змогла використовувати додаткові можливості міжнародного співробітництва, що відкриваються в результаті корінних перетворень у країні, яка істотно просунулася шляхом інтеграції в систему світових господарських зв'язків, вступила в ряд впливових міжнародних організацій і інститутів. Ціною напружених зусиль вдалося за ряду принципових напрямків зміцнити позиції Росії на світовій арені.
Російська Федерація проводить самостійну і конструктивну зовнішню політику. Вона ґрунтується на послідовності і передбачуваності, взаємовигідному прагматизмі. Ця політика максимально прозора, враховує законні інтереси інших держав і націлена на пошук спільних рішень.
Можна сказати, Росія - це надійний партнер у міжнародних відносинах. Загальновизнана її конструктивна роль у рішенні гострих міжнародних проблем.
Відмітна риса російської зовнішньої політики - збалансованість. Це, насамперед, обумовлено геополітичним положенням Росії як найбільшої євразійської держави, що вимагає оптимального сполучення зусиль в усіх напрямках. Такий підхід визначає відповідальність Росії за підтримку безпеки у світі, як на глобальному, так і на регіональному рівні, припускає розвиток і взаємодоповнення зовнішньополітичної діяльності на двосторонній і багатобічній основі.
Успішна зовнішня політика Російської Федерації повинна бути заснована на дотриманні розумного балансу між її цілями і можливостями для їхнього досягнення. Зосередження політико-дипломатичних, військових, економічних, фінансових і інших засобів на вирішення зовнішньополітичних задач повинне бути відповідно до їх реального значення для національних інтересів Росії, а масштаб участі в міжнародних справах - адекватний фактичному внескові в зміцнення позицій країни. Складність міжнародних проблем, і наявність кризових ситуацій припускають своєчасну оцінку пріоритетності кожної з них у зовнішньополітичній діяльності Російської Федерації. [9]
Розділ 3. Участь Росії у міжнародних організаціях
Росія стояла Біля витоків Створення багатьох міжнародних організацій.
Протягом 20-30-х рр.. XX ст. з'явилися комплексні міжнародні організації, в першу чергу Ліга Націй. Вона була утворена в 1919 р. Ліга Націй стала попередницею сучасної Організації Об'єднаних Націй.
В кінці 20-х рр.. Радянський Союз встановив дипломатичні відносини з багатьма західними державами, а в 1934 р. був прийнятий у Лігу Націй. СРСР відразу став членом її вищого органу - Ради, який приймав найважливіші рішення.
Після Другої світової війни виникло багато нових міжнародних організацій. Мабуть, головною з них є Організація Об'єднаних Націй, створена в 1945 р. Росія брала активну участь у створенні ООН і як держава - переможниця у Другій світовій війні увійшла до числа постійних членів Ради Безпеки ООН - найвищого виконавчого органу організації. Росія і зараз є членом Ради Безпеки (до якого входять також США, Великобританія, Франція і Китай) і володіє правом вето, тобто може накласти заборону на будь-які рішення ООН.
У післявоєнний період світ розколовся на дві частини. З'явилося два військово-політичні блоки. У 1949 р. США та їхні союзники (Федеративна Республіка Німеччини, Великобританія, Італія тощо) об'єдналися в Організацію Північноатлантичного договору. У відповідь на це в 1955 р. СРСР і ряд держав Східної Європи (Польща, Болгарія, Німецька Демократична Республіка, Угорщина тощо) створили Організацію Варшавського Договору (ОВД). Відразу після цього стали виникати політичні, військові та економічні організації, в які могли вступити тільки члени одного з цих двох головних політичних блоків.
У 1991 р. розпалася вся соціалістична система, в тому числі Радянський Союз. Нова Росія стала членом тих організацій, в які СРСР не вступав з ідеологічних міркувань, наприклад МВФ та Світового банку.
3.1 Росія та європейські організації
Росія - євразійська держава. Тому вона не тільки підтримує зв'язки з іншими європейськими країнами, а й співпрацює з ними, являючись рівноправним членом багатьох європейських організацій.
Найбільш значущі серед європейських політичних і економічних організацій - Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Рада Європи, Європейський союз. Цілі і завдання ОБСЄ - підтримувати мир і безпеку в Європі. До організації входять не тільки європейські держави, а й азіатські - Киргизстан, Таджикистан і Туркменістан. Росія - активний член ОБСЄ, вона часто бере участь у переговорах і миротворчих акціях, що проводяться цією організацією.
Для того щоб вступити до Ради Європи, від Росії потрібно було внести зміни в своє законодавство: було необхідно наблизити його до правових норм більшості європейських держав.
Росія бере участь у двох регіональних європейських організаціях - Раді держав Балтійського моря (РДБМ) і Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС).
Рада держав Балтійського моря була заснована у 1991 р. за ініціативою Німеччини і Данії. Участь у РДБМ дозволила Росії налагодити більш тісні політичні та культурні зв'язки з країнами цього регіону. Особливо важливим є досвід спільного вирішення екологічних проблем, тому що Балтійське море - одне з найбільш забруднених.
"Загальне" море стало причиною створення та іншої регіональної організації європейських держав - Чорноморського економічного співробітництва. Вона була утворена в 1992 р. у столиці Туреччини - Анкарі. До неї увійшло 11 країн (включаючи Росію), із загальним населенням понад 400 млн чоловік і площею, що перевищує загальну площу країн - учасниць Європейського союзу. Метою організації є насамперед розвиток політичних і економічних зв'язків причорноморських держав.
Росія поки не є учасницею деяких важливих європейських організацій, наприклад Європейського союзу. Це пояснюється тим, що Росія ще не досягла, з точки зору європейських партнерів, необхідного рівня економічного та політичного розвитку. Але співпраця РФ з державами ЄС, особливо з Німеччиною, Італією і Францією, постійно розвивається. В кінці XX ст. близько 40% всього російського зовнішньоторговельного обороту припадало на держави Європейського союзу. Ця організація є головним економічним партнером Росії. [10]
3.2 Співдружність незалежних держав
Дуже важливою для Росії є участь у Співдружності Незалежних Держав. Ця організація була створена в кінці 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. Поступово до неї увійшли майже всі держави - колишні радянські республіки (крім країн Балтії). Росія грає в Співдружності провідну роль, бо у політичному та економічному відношенні вона є найпотужнішою державою серед членів цієї організації.
Головні цілі та завдання СНД - розвиток політичного, військового, економічного і культурного співробітництва між державами, що виникли на місці колишнього СРСР. Особлива увага приділяється дотриманню територіальної цілісності і недоторканності кордонів СНД, захисту прав людини. До кінця XX ст. майже всі держави Співдружності перебували або в економічній, або в політичній кризі, тому співпраця розвивалася вкрай повільно і нерівномірно. Крім того, між деякими країнами СНД відбувалися політичні конфлікти. Росія і Україна кілька років вели складні переговори про те, як розділити Чорноморський флот. Тому потрібна була організація, яка допомагала б вирішувати численні проблеми, що виникають на території колишнього СРСР, і сприяла взаємовигідній співпраці нових держав.
Всередині СНД відбуваються процеси інтеграції (тобто об'єднання). Політичний та економічний союз уклали Росія і Білорусія. З метою утворення єдиного економічного простору Росія, Білорусія, Казахстан і Киргизстан підписали митний договір.
Для Росії в СНД має принципове значення. Вона прагне зберегти свій вплив у державах - колишніх радянських республіках. Тому Росії довелося взяти на себе охорону зовнішніх кордонів СНД у Закавказзі та Середній Азії. Це важливо ще й тому, що за межами Росії в країнах СНД проживає більше 20 млн. російського і російськомовного населення. [11]
3.3 Співробітництво Росії з міжнародними організаціями
Існують організації, в яких РФ з різних причин - політичних, економічних, географічних - брати участь не може. Проте співпраця з багатьма з них необхідна і вигідна для Росії. В кінці XX ст. найбільш корисним була співпраця з НАТО, Європейським Союзом та Організацією країн - експортерів нафти (ОПЕК). До Організації Північноатлантичного договору входять декілька держав Європи, а також США і Канада. Після розпаду Радянського Союзу та соціалістичної системи НАТО стала найпотужнішою військово-політичною організацією в світі. Змінилися і завдання цієї організації, тому що потенційних військових супротивників у неї не залишилось. НАТО створює систему військової та політичної безпеки для всіх країн Європи. З цією метою в 1994 р. була розроблена програма "Партнерство заради миру" для держав, які, не являючись членами Організації Північноатлантичного договору, зацікавлені у співпраці з нею. Росія теж бере участь у цій програмі: проводяться спільні військові навчання колишніх супротивників, а також надається одне одному військова інформація, яка раніше добувалася тільки за допомогою розвідки. Але НАТО не поспішає прийняти у свої ряди Росію, тому що вважає її недостатньо демократичною державою. РФ у свою чергу противиться тому, щоб до Організації Північноатлантичного договору були прийняті держави, що раніше входили в соціалістичну систему.
Росія - один з найбільших експортерів нафти. На світовому ринку часто відбуваються сильні зміни цін на нафту, що дуже невигідно її експортерам. Для того щоб стабілізувати ціни і проводити єдину нафтову політику, ряд держав об'єдналися в Організацію країн - експортерів нафти. До неї увійшли в основному країни Перської затоки, які видобувають і експортують більшу частину світової нафти. Після розпаду СРСР економіка Росії стала ще сильніше залежати від експорту нафти і газу. Тому для Російської Федерації стало необхідно більш чітко координувати і погоджувати з ОПЕК свої дії на нафтовому ринку. [10]
3.4 Росія та провідні міжнародні клуби
Серед міжнародних організацій є декілька не зовсім звичайних. Їх часто називають клубами, тому що членство та умови прийому в ці організації суворо не оформлені. Потрапити в них дуже важко. Умови прийому можуть змінюватися - все залежить від країни, яка хоче вступити в таку організацію. Бути членом клубу дуже престижно, оскільки це дає можливість впливати на політичні та економічні процеси, що відбуваються у світі. У 1997 р. Росія вступила в три подібні організації - Лондонський і Паризький клуби і в "Велику сімку", яка в результаті стала "Великою вісімкою".
Лондонський клуб об'єднує найбільші у світі приватні банки-кредитори. Якщо країна виплачує борги і відсотки за фінансовими кредитами, а також має репутацію "надійного боржника", то вона може встановити офіційні відносини з цим клубом добитися певних пільг. Наприкінці XX ст. економічна криза в Російській Федерації призвела до того, що її зовнішній борг збільшився, проте вона (як і раніше) вважається "надійним боржником". Договір з Лондонським клубом дозволив Росії послабити борговий тягар і маневрувати своїми фінансовими засобами.
Поряд з Лондонським існує ще один міжнародний клуб - країн-кредиторів - Паризький клуб. Країни, що входять до Паризького клубу, об'єдналися, оскільки, діючи спільно, легше отримати назад "свої кровні". Частина кредитів, які видали ці держави, практично неможливо повернути (наприклад, країни-боржники потрапили у кризове становище і т. д.). Тому держава-кредитор при вступі до Паризького клубу безповоротно втрачає частину виданих грошей (ніби вибачає своїх боржників), але виплата решти такій державі гарантується.
"Велика сімка" - об'єднання семи провідних промислово розвинених держав: США, Канади, Великобританії, Франції, Німеччини, Японії та Італії. Воно було створене для вирішення найбільш важливих, глобальних економічних і фінансових проблем. Зустрічі глав держав "великої сімки" проводяться щороку. З часом коло обговорюваних актуальних тем розширилося. І тепер велика увага приділяється таким найважливішим питанням, як забруднення навколишнього середовища, збереження енергоресурсів, міжнародна злочинність, торгівля наркотиками та ін.. З 1997 р. Росія є повноправним членом цього найпрестижнішого міжнародного клубу,який став мати назву "Велика вісімка". [9]
Висновки
Росія – впливовий гравець на світовій політичній арені. Її вплив постійно підтримується на високому рівні завдяки багатим природно-ресурсному та військово-політичному потенціалах, вигідному геополітичному положенню, значним економічним показникам, впровадженні сучасних технологій та розвитку науки загалом, а також участі у впливових міжнародних організаціях та клубах.
Науковці вважають, що сьогодні Росія використовує свої природні, політичні та економічні можливості не повною мірою, а це означає, що вона має багато передумов до подальшого розвитку, тож питання лише в тому, коли вона їх реалізує.
Це держава, до якої в світі не може скластися недвозначного відношення. Це обумовлює її бурхлива історія. Для когось вона була і залишається найважливішим партнером, з іншими – поступово втрачає минулі зв’язки, але всі країни світу у важливих глобальних питаннях прислуховуються до точки зору Росії, адже ця країна впродовж багатьох років не втрачає своїх позицій у світовому політичному просторі та має достатньо повноважень для прийняття доленосних рішень світового масштабу.
Використані джерела
росія зовнішній політика співдружність незалежний
1. https://www.cia.gov/
2. http://www.revolution./
3. Волков Ю.Г., Добреньков В.И. Место России в мировом сообществе. – М.: ЮНИТИ, 2006.
4. http://www.bfm.ru/news/2010/03/05/chislennost-vooruzhennyh-sil-rf-sokrashhena-do-1-milliona.html
5. http://www.mil.ru/848/1045/index.shtml
6. http://russianforces.org/rus/current/
7. Экономическая география России. / Под ред. Видяпина В.И., Степанова М.В. М.: ИНФРА-М, Российская экономическая академия, 2002.
8. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В.С. Білецького.
9. А.В. Торкунов, Зовнішня політика і безпека сучасної Росії (1991 - 2002), Хрестоматія в 4-х томах, Москва, МГИМО - РАММ - ИНО - ЦЕНТР, РОССПЭН, 2002.
10. http://cis.minsk.by/
11. Учебник / Под. ред. А.В. Торкунова. — М.:
9-09-2015, 02:37