Совместные предприятия на примере Киевской области

Досвід західноєвропейських країн, США, Фінляндії свідчить про те, що, використовуючи ті ж підходи і принципи, вони мають більш потужний парат інвестиційного проектування. Послідовність і стрункість системи дозволяє вести пошук і вивчення об”єктів капіталовкладень, визначення якісних характеристик різних варіантів, прийняття рішень про капіталовкладення і розробку плану їх здійснення. Оцінка ефективності ведеться на основі визначення рентабельності варіантів вкладень. Критерієм оцінки є норма прибутку, ліквідність вкладень.

Дослідження зарубіжних методів оцінки вигідності вкладень свідчить про можливість застосування ряду методів в нашій економіці. При плануванні іноземних вкладень доцільна розробка зустрічних проектів і наявність розрахунків зарубіжних інвесторів, що значно збагатило б практику оцінки ефективності використання іноземних інвестицій в спільному виробництві.

В США найбільш поширений метод внутрішньої ренти або метод розрахунку норми прибутку від капіталовкладень. Це пояснюється тим, що внутрішня рента як критерій оцінки легше “вбудовується” в складну систему економічних розрахунків, ніж методи приведеної вартості. Згідно з логікою даного методу, його застосування найбільш доцільне , коли мова йде про визначену суму, яку треба з максимальною рентабельністю розподілити між конкуруючими об”єктами, а також оцінку варіантів з невеликими капіталовкладеннями [54, с.27].

Ренту можна розглядати з двох різних точок зору – як фактор затрат і одночасно як фактор прибутку. З одного вона відображає ті витрати, які необхідні, щоб перетворити капітал в капіталовкладення, з другого – розрахунковий розмір ренти відображає той прибуток (виражений у відсотках), який очікується від даного капіталовкладення або розміщення капіталу в альтернативні варіанти капіталовкладень.

Під внутрішньою рентою капіталовкладення розуміється та рента, при якій надходження і платежі одного капіталовкладення, підраховані в певний момент часу, однакові. Можна визначити, що внутрішня рента інвестицій – це та рента, при якій вартість капіталу, тобто різниця між всіма викликаними інвестицією надходженнями і платежами, що відносяться до певного моменту часу, рівна нулю.

Розрахунковий розмір ренти не може бути нижчим, ніж норма прибутку, встановлена для інвестування капіталу, тобто нижчим норми затрат на капітал. Ця норма затрат утворює нижню межу розрахункового розміру ренти. Норма прибутку, яку отримують від альтернативних варіантів капіталовкладень, звичайно вища за цю нижню межу. При визначенні рентабельності різних варіантів в рамках одного підприємства зміст розрахункового розміру ренти представляє собою виражений у відсотках цільовий прибуток, тобто норму прибутку (норму ренти), що закладується в інвестиції.

Механізм розрахунку внутрішньої ренти і оцінки вигідності (рентабельності) варіантів заключається в наступному. Вихідний розрахунковий розмір ренти оцінюється спрощеним методом, де не враховуються тимчасові нерівності влатежів. Розрахунок базується на визначенні норми прибутку від основних і опосередкованих капіталовкладень. Це є вихідним варіантом оцінки розрахункової ренти.

Потім представляється варіант розрахунку внутрішньої ренти з врахуванням тимчасової нерівності платежів. Відсоток внутрішньої ренти встановлюється по варіанту, у відповідності з яким величина щорічного чистого доходу, яка дисконтується, співпадає з першопочатково запланованим обсягом вкладень. Варіант вважається рентабельним, якщо відсоток внутрішньої ренти не нижчий вихідної розрахункової ренти.

Рекомендується як розрахунковий, так і приблизний метод встановлення відсотку вихідної розрахункової ренти. В зарубіжній практиці використовується наступна класифікація вкладень і значень норми прибутку:

- група І (вимушені капіталовкладення) – вимоги до норми прибутку відсутні;

- група ІІ (збереження позицій на ринку) – норма прибутку 6%;

- група ІІІ (оновлення основних виробничих фондів) – норма прибутку 12%;

- група ІV (економія затрат) – норма прибутку 15%;

- група V (збільшення доходів) – норма прибутку 20%;

- група VI (ризикові капіталовкладення) – норма прибутку 25% [13, с.39].

При розрахунку рентабельності капіталовкладень в якості критерія оцінки вибирається час окупності капіталовкладень. Термін окупності – це кількість років, протягом яких капіталовкладення і відповідний прибуток від надходжень або скорочення платежів відшкодовують основні капіталовкладення. Капіталовкладення вважається вигідним, якщо термін його окупності не менший того часу, який прийнятий керівництвом підприємства в якості критерія рентабельності капіталовкладення. Термін окупності не слід плутати з економічним терміном життя капіталовкладень, термін окупності повинен бути значно коротшим.

Термін окупності в найпростішому випадку (якщо не враховувати ренту взагалі) визначається як відношення затрат на придбання до річної економії.

Однак, щоб всебічно врахувати вигідність капіталовкладення і, зокрема, ефект фінансування, необхідно враховувати, що капіталовкладення повинні окупити себе з врахуванням ренти. Термін окупності, який визначається на основі розрахункової ренти, характеризує ліквідність капіталовкладень. Одним із методів визначення терміну окупності (ліквідності) може бути відношення першопочатково авансуємого капіталу до величини економії. З врахуванням ренти затрати на придбання співвідносяться з приведеною вартістю капіталовкладень (за мінусом залишкової вартості). Коефіцієнт приведення визначається на основі відсотку вихідної розрахункової ренти і терміну експлуатації перетворених вкладень. Даний метод зручний для оцінки ліквідності капіталовкладень, а також ступеню їх надійності. Тому його часто називають ще і методом ліквідності. Крім періоду окупності в кожному конкретному випадку доцільно приймати до уваги й економічний термін життя капіталовкладень. Застосування даного методу полегшується при використанні спеціальних діаграм, в яких крім терміну окупності в якості критерія фігурує й економічний термін життя капіталовкладення.

В сучасних умовах немаловажливою є оцінка ступеню ризику при інвестиційних розрахунках. Для цього при більш точному визначенні рентабельності інвестиційного проекту слід врахувати пов”язаний з ним ризик. Перш за все виявляються компоненти,які зазнають ризику. Наприклад, ризик може бути пов”язаний з ціною, кількістю проданого товару, витратами на заробітну плату, термінами освоєння тощо. Потім визначаються ймовірністні значення сприятливих і несприятливих випадків і моделюється найбільш ймовірна ситуація. Результати аналізу ризику представляють графічно у вигляді профілю ризику, де видно ймовірність кожного можливого випадку. Іноді при порівнянні варіантів капіталовкладень зручніше користуватися кривою, побудованою на основі суми ймовірностей. Така крива показує ймовірність отримання визначеного мінімаьного річного доходу [21, с.40].

В принципі всі величини в інвестиційних розрахунках можна розглядати як змінні, тому, надаючи їм різні знічення, можна досліджувати, яким чином змінюються результати. Подібний підхід особливо необхідний, коли порівнюється рентабельність двох чи більше варіантів капіталовкладень і проводиться відбір найбільш ефективного варіанту.

3.2. Сучасний рівень розвитку спільного

підприємництва регіону на сучасному етапі.

Важливою передумовою для розвитку реальних ринкових відносин є створення умов для вільного входження національної економіки в систему світових господарських зв"”зків.

Основними спонукальними мотивами прискорення розвитку зовнішньоекономічних зв”язків в Україні є:

- об”єктивні закони розвитку вітчизняної економіки як частини світової системи;

- необхідність отримання тих зарубіжних товарів, які в Україні або не виробляються (чай, прянощі, цитрусові та ін.), або на них існує дддефіцит;

- вигідність збуту за кордоном вітчизняної продукції, на яку існує надлишок, з метою отримання вільно конвертованої валюти;

- суспільно-політичний характер зовнішньоекономічних зв”язків, які виступають як дієвий фактор запобігання конфронтації держав, зміцнення між ними мирного ділового співробітництва;

-необхідність правильного розрахунку цін, правильного вибору способів і часу появи на ринку, розробка системи комерційних переговорів, ведення ділової переписки, знання особливостей ділового протоколу та інше [55, с.11].

Процеси роздержавлення, приватизації і демократизації в економіці України на етапі її переходу до ринкової системи господарювання сприяли розвитку міжнародного підприємництва на базі створення СП.

В Україні діє ряд факторів, які сприяють створенню спільних підприємств, це підтверджується зростанням кількості таких підприємств. Основними факторами, що сприяють розвитку СП в Україні слід вважати:

• географічна близькість України до країн Західної і Східної Європи;

• спільність історико-культурних цінностей з європейськими країнами;

• наявність сировинних і трудових ресурсів;

• наявність ринку збуту на більшість товарів широкого вжитку, харчової промисловості, нові технології тощо.

Національні умови розвитку міжнародних спільних підприємств формуються у системі пріоритетів:

• внутрішньоекономічних, пов”язаних, насамперед, із структурною перебудовою економіки України за рахунок а) науково-технічного та технологічного оновлення виробництва із забезпеченням його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації; б) підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для зменшення зовнішньої залежності у розвитку її ьключових галузей через формування власної міжгалузевої кооперації та забезпечення повних виробничих циклів; в) створення умов для соціально-орієнтованого розвитку національної економіки із забезпеченням балансу споживчого ринку з доходами населення, підвищення мотивації до праці, фінансової макростабілізації;

- зовнішньоекономічних, орієнтованих на трансформацію товарної структури експорту та імпорту (заміщення сировинного експорту експортом енерго- та матеріаломісткої продукції; переспеціалізація і технічне переобладнання машинобудування з експортоорієнтованим розвитком верстатобудування, літако- та ракетобудування; вихід на ринки військової техніки та озброєнь; інтенсифікація експорту у науково-технічній сфері; розвиток міжнародних транзитних перевезень; перехід від імпорту готових засобів виробництва і матеріалів до закупівлі технологій для їх виробництва; значне збільшення імпорту ліцензій та “ноу-хау”) та диверсифікований розвиток географічної структури зовнішньої торгівлі (регіональні торгово-економічні відносини з країнами СНД; посилення міжнародної діяльності в Росії та країнах Середньої Азії; відновлення на новому якісному рівні торгово-економічних відносин з країнами Східної Європи; налагодження прямих зв”язків з країнами Західної Європи, Північної та Латинської Америки, Азаї, Африки) [37, с.15]..

Відповідність іноземної підприємницької діяльності науково обгрунтованим внутрішньо- та зовнішньоекономічним пріоритетам робить її економічно і соціально значимою, формує критерії і фактори ефективності функціонування українсько-зарубіжних СП.

В сучасних умовах складаються об”єктивні і суб”єктивні умови для формування ефективних механізмів та інструментів регулювання іноземної інвестиційної діяльності із забезпеченням необхідної стабільності та послідовності нормативно-правових рішень. Це, зокрема, обумовлено і досить масштабним та динамічним розвитком українсько-зарубіжних СП у 1987-1995 роки.

Розвиток міжнародного спільного підприємництва доцільно аналізувати за сукупністю показників, які характеризують його масштаби, структуру, динаміку та результативність.

Україна має порівняно невеликий досвід створення та функціонування спільних підприємств на своїй території. Перші спільні з іноземними партнерами підприємства в Україні з”явилися в 1987 році. А в 1991 році створена Українська ліга підприємств з іноземним капіталом. Ліга представляє собою асоціацію прогресивних українських підприємців і об”єднує ведучі спільні підприємства і фірми з різними формами власності. СП співробітничають з Лігою через асоціації, які об”єднують підприємців в даному регіоні або в конкретній галузі промисловості.

Регіональна ліга містить територіальні об”єднання і займається економічними проблемами на регілнальному рівні. Галузева ліга об”єднує СП, які працюють в конкретних галузях, і займається проблемами таких галузей в масштабах всієї країни. Ліга представляє широкий спектр послуг, допомогу і підтримку в організації і функціонуванні СП. Крім того, Ліга постійно співробітничає з комітетом Верховної Ради України. Вона була одним із засновників Союзу українських промисловців і підприємців, української національної асамблеї підприємництва.

Протягом 1987-1991рр., коли спільні підприємства виступали єдиною формою іноземного інвестування, на території України було зареєстровано 545 СП (табл.5). Таблиця 5.

Характеристика процесу створення СП в Україні в 1987-1991 рр.[22, с.73].

Показники	Кількість	Питома вага
1. Створено СП	545	100.0
у тому числі:
на двосторонній основі	517	94.9
на багатосторонній основі	28	5.1
2.Взяли участь у створенні СП зарубіжні країни	48	100.0
у тому числі
промислово розвинені	16	33.3
інші	32	66.7

Сукупний статутний фонд спільних підприємств, створених на території України у цей період, становив 1051, 4 млн. крб. при частці зарубіжних партнерів 38.9%.

На початок 1994 року в Україні діяло вже 2530 (в Киівській області – 35; Києві - 504) спільних з зарубіжними партнерами підприємств. З них виробляли продукцію і здійснювали послуги 1549 (Київська обл. – 20; Київ - 316). Експорт складав 310.4 млн. дол. США (Київська обл. – 1.86 млн. дол.; Київ – 72.63 млн. дол), імпорт – 394.5 млн. дол. США (Киівська обл.-3.95 млн. дол.; Київ – 91.92 млн. дол).

У створенні СП брали участь практично всі регіони України. Проте територіальна концентрація СП була нерівномірною. Відносно розвинена інфраструктура, науково-технічний та кадровий потенціал, загальні соціально-економічні та ряд інших чинників сприяли створенню СП переважно у великихт промислових центрах України. Три чверті підприємств розташовано в Києві, в Одеській, Львівській, Дніпропетровській, Харківській і Закарпатській областях (табл. 6). Таблиця 6.

Кількість діючих спільних підприємств в Україні станом на 1 січня

[28, c.13]; [22, c.79].

Процес створення СП в Україні був досить динамічним. Так у середньому за місяць 1987 року створювалось 0.2 СП, 1988 – 1.0 СП, 1989 – 5.6 СП, 1990 – 6.5 СП, 1991 – 27 СП, 1992 – 68.3 СП, 1993 – 97.08 СП.

В цілому за 1987-1992 рр. було створено 1365 спільних підприємств із зарубіжними партнерами (табл. 7).

Найкрупнішими інвесторами є фірми США, Німеччини, Великобританії, Польщі, Угорщини. ! 1993 році по кількості СП, що були утворені на території України, виділялись Австрія (118), Болгарія (218), Великобританія (94), Ізраїль (95), Італія (121), Канада (99), Китай (44), Кіпр (50), Німеччина (361), Польща (651), США (463), Угорщина (360), Чехія і Словаччина (399), Швейцарія (82), Югославія (62). Звертає на себе увагу активізація країн СНД і Балтії в процесі створення спільних підприємств на території України. Так, у 1993 р. за участю підприємств Росії нараховувалось 466 СП, Білорусії – 28, Вірменії – 13, Естонії – 18, Латвії – 32, Литви – 23, Узбекистану – 11. До останнього часу СП створювались, головним чином, за участю іноземного партнера тільки з однієї країни. У 1990 р. тільки 13 СП були створені за участю іноземних партнерів більш ніж з однієї країни, однак зараз їх число становить більше 70. Найбільш часто в багатосторонні СП входять компанії Бельгії, Німеччини, Австрії, Угорщини, а також Болгарії, Польщі, Великобританії, США [17, с.18].

Таблиця 7.

Перелік зарубіжних країн, які брали участь у створенні спільних підприємств протягом 1987 –1992 рр. [22, с.78].

У багатьох багатосторонніх СП почала приймати участь Росія – в 45 у 1993 р. На першому етапі створення СП більшість із них було створено в сфері комп”ютерної техніки і переробки вторинної сировини.

Зараз чітко простежується, що пріоритетами коритується сфера послуг, оптова та роздрібна торгівля, будівельні роботи, товари народного споживання. Це пояснюється тим, що ці види діяльності потребують менших первинних капіталовкладень і мінімально ризиковані у порівнянні із іншими сферами.

1992 року господарську діяльність вели 812 СП з переважною їх концентрацією в м.Києві (204), Одеській (143), Дніпропетровській (66), Донецькій (49) і Закарпатській (47 СП) областях. Випускали продукцію 649 із 812 діючих СП.

З
ауважимо, що 1992 року не лише значно зростали масштаби діяльності спільних підприємств, а й спостерігалася її диверсифікація. Так, у виробничій сфері діяли 289 СП, у сільському господарстві – 40, у будівельній індустрії – 50, у торгівлі – 115, на транспорті – 20, у медицині – 15, у науці та освіті – 68, у галузі інформатики і обчислювальної техніки – 38 СП. Крім того, у туристчичному бізнесі діяло 21 СП, у поліграфії – 16, у громадському харчуванні – 20 СП. Різного роду маркетингові послуги надавали 20 СП (рис.9).

Рис.9. Диверсифікація діяльності СП в 1992 році.

Позначення:

1-виробнича сфера; 7-наука та освіта;

2-сільське господарство; 8-г-зі інформатики і обчисл.техніки;

3-будівельна індустрія; 9-туристичний бізнес;

4-торгівля; 10-поліграфія;

5-транспорт; 11-громадське харчування;

6-медицина; 12-маркетингові послуги.

На СП було зайнято 44.6 тис. чоловік, у тому числі громадян України – 44.1 тис. чоловік. Витрати на оплату праці всього персоналу становили близько 3670.0 млн. купоно-крб. (табл.8).

В 1992 році спільними підприємствами вироблено продукції, виконано робіт, надано послуг на 66862 млн. укр.крб., із яких на внутрішньому ринку за карбаванці реалізовано на суму 60371 млн. укр. Крб., а за іноземну валюту – на 39.8 млн. дол. США.

Аналіз даних свідчить, що зросла не тільки кількість СП, а також й значно обсяг виробництва продукції (робіт, послуг), особливо у вартісному виразі (із-за різкого зростання цін на товари, вартості робіт, послуг). Найбільш суттєво зріс обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у розрахунку на одного працівника. Це пов”язано насамперед із тим, що чисельність працівників СП зростала менш високими темпами, ніж кількість цих підприємств – у 3.2 разу проти 7.2 разу.

Слід зазначити, що СП за чисельністю працівників – порівняно невеликі підприємства, причому за 1990-1992 рр. чисельність працівників у розрахунку на одне підприємство зменшилась у 2.2 разу – із 123 до 55 чол. Серед працівників цих підприємств громадяни займають 98%. На цих підприємствах склалася порівняно висока оплата праці. У 1992 р. вона становила у розрахунку на одного працівника 82246 укр. крб. Аналіз також свідчить, що обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) зростав випереджаючими темпами, ніж витрати на оплату праці. Внаслідок цього рівень витрат на оплату праці за цей період зменшився з 15.13 до 5.49% від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).

Таблиця 8.

Показники діяльності СП на території України [11, с.125]; [50, с.4]

У фактично діючих цінах.

За підрахунками експертів Міністерства статистики, кількість діючих спільних підприємств в Україні суттєво збільшилась на протязі І півріччя 1993 року і склала 1794 проти 812 в 1992 р. Збільшилась й кількість центрів спільного підприємництва, що виробляють продукції і надають послуги (без торгівельних): 1046 проти 649. Кількість персоналу цих підприємств зросла відповідно з 44622 до 65254 чоловік. Обсяг виробництва продукції, робіт, послуг зріс з 66.9 до 307.7 млрд. крб., реалізація продукції на внутрішньому ринку зросла з 60.3 до 393.6 млрд. крб., на зовнішньому – з 39.8 до 90.6 млн. дол. США.

У 1993 році темпи зростання кількості СП зменшились. Погіршення економічного становища в Україні негативно вплинуло на заохочення іноземних інвестицій. За цей рік було зареєстровано понад 3500 іноземних інвестицій загальним обсягом понад 1050 млн. дол. США. Головним чином це були інвестиції у створення СП (понад 90%). Кількість діючиз СП із іноземними інвестиціями зросла порівняно із 1992 р. більше ніж удвічі, але ж менш, ніж у поередній період. Кількість великих інвестицій і у 1993 р. залишилась незначною.

Кількість українсько-зарубіжних СП становила у 1993 році 2530 при частці діючих 61.2%. Загальний обсяг іноземних інвестицій на кінець 1994 року складав 2.0 млрд. дол. США.

Обсяги закордонних інвестицій в економіку України на початок 1995 р. становили (в тис. дол. США): США – 62612, Німеччини – 54476, Великобританії – 19544, Кіпру – 18071, Швейцарії – 12423, Польщі – 11297, Росії – 10070, Канади – 6677, Венгрії – 8031, Білорусії –597 [17, с 10].

Із загальної суми закордонних інвестицій, які пішли по лінії СП, їх найбільший обсяг був спрямований у внутрішню і зовнішню торгівлю, харчову і хімічну промисловість, будівництво, транспорт, легку промисловість, кольорову металургію – загалом 42%. 22% інвестицій спрямовано у машинобудування і металообробку. В дуже обмеженому обсязі закордонні інвестиції надійшли до сфери охорони здоров”я, спорту, освіти, культури, мистецтва.

Частина іноземних інвестицій в СП надійшла із офшорних зон – Кіпру, Швейцарії, Ліберії, Панами, Гонконгу, Ліхтенштейну. Можна вважати, що таким чином повертається частина національного капіталу, що знаходиться за кордоном, або ризиковий капітал крупних монополій, що проникають в найбільш прибуткові галузі України.

Сама Україна у 1994 р. вклала інвестицій в економіку інших країн на суму 16759 тис. дол., з яких 1113 тис. дол. – в Росію [17, с.20].

Зовнішньоторговельний оборот СП 1992 року становив 86601.8 млн.купоно-крб., в тому числі експорт – 29988.1 млн., а імпорт – 56613.7 млн. купоно-крб.

У зовнішньоторговельному обороті СП спостерігається значна диверсифікація. Середні і крупні СП імпортують значно більше продукції, ніж експортують. У малих СП експорт і імпорт практично однакові.

Структуру експорту та імпорту СП за регіонами України унаочнює табл.9.

Спільні підприємства, розташовані в промислово розвинених регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Луганська області), поставляють на експорт більше продукції, ніж імпортують. У СП Одеської області і Києва імпорт лише трохи перевищує експорт, група спільних підприємств цих регіонів орієнтована, як правило, на вивіз продукції за кордон. У ряді регіонів СП орієнтовані у зовнішньоторгівельному обороті на імпорт, їх діяльність характеризується від”ємним сальдо, як і діяльність всіх СП України в 1993 році. Щодо зовнішньоторговельного обігу СП України по областях, то у 1992 р. в експорті СП України за межі СНД найбільша частка припадала на підприємства Донецької (28%), Одеської (20%), Дніпропетровської (16.3%) областей та м.Києва (9.1%). Якщо розглянути обсяг імпортних постачань в Україну в розрізі областей, то у 1992 році найбільш питому вагу мали Одеська (60.3%), Донецька (12.0%) області та місто Київ (11.3%). У 1991 р. лідерами в імпорті були Дніпропетровська, Львівська області та м. Київ. У реалізації на внутрішньому ринку СНД, у тому числі України, найбільш питому вагу мали Одеська, Дніпропетровська і Донецька області та м. Київ. У цілому обсяг реалізації становив 73.8 млрд. крб., у тому числі за ВКВ – на суму 13.5 млрд. крб. Переважна частка реалізації за ВКВ належала Одеській області (59.9%) та м. Києву (23.3%), в інших областях вона коливалася від 0.1 до 4.3%. Таблиця 9.

Динаміка експорту та імпорту СП України в 1991-1993 рр. [28, с.15].

У 1993 р. СП, розташовані на території України, експортували продукції і послуг в країни далекого зарубіжжя на 310.4 млн. дол., що склало трохи більше ніж 8% експорту України в ці країни. Імпорт із країн далекого зарубіжжя через СП становив 394.5 млн. дол., тобто біля 13% всього імпорту із цих країн.

Не було можливості навести відповідні показники по країнам близького зарубіжжя через відсутність статистичної бази.

Основний обсяг продукції, що експортується спільними підприємствами України, йде до Німеччини, Лівану, Японії, Італії, США, Польщі, а імпорт надходить із Німеччини, Куби, Польщі, Японії, Угорщини, Греції.

В
ідносно структури експорту СП, то вона в соновному дублює експорт України. Вивозять сировину, метал, паливо, товари народного споживання (рис.10), ввозять техніку, обладнання, запасні частини до нього, оргтехніку, продовольчі товари (рис.11).

Рис.10. Структура експорту СП в 1993 році.

Позначення:

1-кольорові метали та вироби з них; 5-чавун;

2-інші; 6-сталь;

3-транспортні послуги; 7-глини та вогнеупори;

4-металоконструкції; 8-напівфабрикати із сталі.

При цьму стан економіки в Україні не дозволяє говорити, що спільні підприємства стали повноцінною складовоє ринку.

Динамічність розвитку СП в Україні спричинюється до того, що статистичні оцінки кількісних параметрів цього процесу швидко стають непридатними. Більшість СП перебуває у стадії становлення, вивчення та освоєння ринку, а тому масштаби їх впливу на економіку досить незначні. Щодо СП відсутня представницька інформація, а тому їх повноцінний економічний аналіз ускладнений.

Р
ис.11. Структура імпорту СП в 1993 році.

Позначення:

1-текстиль і текстильні вироби; 6-косметичні засоби;

2-продовольчі товари;


29-04-2015, 03:46