Совместные предприятия на примере Киевской области

У 1993 році темпи зростання кількості СП зменшились. Погіршення економічного становища в Україні негативно вплинуло на заохочення іноземних інвестицій. За цей рік було зареєстровано понад 3500 іноземних інвестицій загальним обсягом понад 1050 млн. дол. США. Головним чином це були інвестиції у створення СП (понад 90%). Кількість діючиз СП із іноземними інвестиціями зросла порівняно із 1992 р. більше ніж удвічі, але ж менш, ніж у поередній період. Кількість великих інвестицій і у 1993 р. залишилась незначною.

Кількість українсько-зарубіжних СП становила у 1993 році 2530 при частці діючих 61.2%. Загальний обсяг іноземних інвестицій на кінець 1994 року складав 2.0 млрд. дол. США.

Обсяги закордонних інвестицій в економіку України на початок 1995 р. становили (в тис. дол. США): США – 62612, Німеччини – 54476, Великобританії – 19544, Кіпру – 18071, Швейцарії – 12423, Польщі – 11297, Росії – 10070, Канади – 6677, Венгрії – 8031, Білорусії –597 [17, с 10].

Із загальної суми закордонних інвестицій, які пішли по лінії СП, їх найбільший обсяг був спрямований у внутрішню і зовнішню торгівлю, харчову і хімічну промисловість, будівництво, транспорт, легку промисловість, кольорову металургію – загалом 42%. 22% інвестицій спрямовано у машинобудування і металообробку. В дуже обмеженому обсязі закордонні інвестиції надійшли до сфери охорони здоров”я, спорту, освіти, культури, мистецтва.

Частина іноземних інвестицій в СП надійшла із офшорних зон – Кіпру, Швейцарії, Ліберії, Панами, Гонконгу, Ліхтенштейну. Можна вважати, що таким чином повертається частина національного капіталу, що знаходиться за кордоном, або ризиковий капітал крупних монополій, що проникають в найбільш прибуткові галузі України.

Сама Україна у 1994 р. вклала інвестицій в економіку інших країн на суму 16759 тис. дол., з яких 1113 тис. дол. – в Росію [17, с.20].

Зовнішньоторговельний оборот СП 1992 року становив 86601.8 млн.купоно-крб., в тому числі експорт – 29988.1 млн., а імпорт – 56613.7 млн. купоно-крб.

У зовнішньоторговельному обороті СП спостерігається значна диверсифікація. Середні і крупні СП імпортують значно більше продукції, ніж експортують. У малих СП експорт і імпорт практично однакові.

Структуру експорту та імпорту СП за регіонами України унаочнює табл.9.

Спільні підприємства, розташовані в промислово розвинених регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Луганська області), поставляють на експорт більше продукції, ніж імпортують. У СП Одеської області і Києва імпорт лише трохи перевищує експорт, група спільних підприємств цих регіонів орієнтована, як правило, на вивіз продукції за кордон. У ряді регіонів СП орієнтовані у зовнішньоторгівельному обороті на імпорт, їх діяльність характеризується від”ємним сальдо, як і діяльність всіх СП України в 1993 році. Щодо зовнішньоторговельного обігу СП України по областях, то у 1992 р. в експорті СП України за межі СНД найбільша частка припадала на підприємства Донецької (28%), Одеської (20%), Дніпропетровської (16.3%) областей та м.Києва (9.1%). Якщо розглянути обсяг імпортних постачань в Україну в розрізі областей, то у 1992 році найбільш питому вагу мали Одеська (60.3%), Донецька (12.0%) області та місто Київ (11.3%). У 1991 р. лідерами в імпорті були Дніпропетровська, Львівська області та м. Київ. У реалізації на внутрішньому ринку СНД, у тому числі України, найбільш питому вагу мали Одеська, Дніпропетровська і Донецька області та м. Київ. У цілому обсяг реалізації становив 73.8 млрд. крб., у тому числі за ВКВ – на суму 13.5 млрд. крб. Переважна частка реалізації за ВКВ належала Одеській області (59.9%) та м. Києву (23.3%), в інших областях вона коливалася від 0.1 до 4.3%. Таблиця 9.

Динаміка експорту та імпорту СП України в 1991-1993 рр. [28, с.15].

У 1993 р. СП, розташовані на території України, експортували продукції і послуг в країни далекого зарубіжжя на 310.4 млн. дол., що склало трохи більше ніж 8% експорту України в ці країни. Імпорт із країн далекого зарубіжжя через СП становив 394.5 млн. дол., тобто біля 13% всього імпорту із цих країн.

Не було можливості навести відповідні показники по країнам близького зарубіжжя через відсутність статистичної бази.

Основний обсяг продукції, що експортується спільними підприємствами України, йде до Німеччини, Лівану, Японії, Італії, США, Польщі, а імпорт надходить із Німеччини, Куби, Польщі, Японії, Угорщини, Греції.

В
ідносно структури експорту СП, то вона в соновному дублює експорт України. Вивозять сировину, метал, паливо, товари народного споживання (рис.10), ввозять техніку, обладнання, запасні частини до нього, оргтехніку, продовольчі товари (рис.11).

Рис.10. Структура експорту СП в 1993 році.

Позначення:

1-кольорові метали та вироби з них; 5-чавун;

2-інші; 6-сталь;

3-транспортні послуги; 7-глини та вогнеупори;

4-металоконструкції; 8-напівфабрикати із сталі.

При цьму стан економіки в Україні не дозволяє говорити, що спільні підприємства стали повноцінною складовою ринку.

Динамічність розвитку СП в Україні спричинюється до того, що статистичні оцінки кількісних параметрів цього процесу швидко стають непридатними. Більшість СП перебуває у стадії становлення, вивчення та освоєння ринку, а тому масштаби їх впливу на економіку досить незначні. Щодо СП відсутня представницька інформація, а тому їх повноцінний економічний аналіз ускладнений.

Р
ис.11. Структура імпорту СП в 1993 році.

Позначення:

1-текстиль і текстильні вироби; 6-косметичні засоби;

2-продовольчі товари; 7-взуття;

3-теле-, радіо-, відеоапаратура, оргтехніка; 8-змащувальні матеріали;

4-одяг; 9-меблі;

5-телефонні апарати; 10-інші.

Водночас можна говорити про формування певних тенденцій (позитивних, негативних), які тією чи іншою мірою якісно характеризують розвиток СП в Україні:

- висока динаміка процесу створення , розширення масштабів, видів та сфер діяльності;

- переважання партнерів з країн, що розвиваються, за кількістю створених міжнародних СП і партнерів із промислово розвинених країн – за розмірами іноземних інвестицій;

- створення спільних підприємств, як правило, на двосторонній основі;

- орієнтація міжнародних СП на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені, традиційна їх експортно-імпортна орієнтація;

- обережність іноземних партнерів у великих інвестиціях та досить активна участь малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, нерідко суто посередницьких або відверто спекулятивних;

- зосередження міжнародних СП у промислових центрах і регіонах України, зокрема, у м.Києві, формування центрів спільного підприємництва [37, с.17].

В цілому для розвитку українсько-зарубіжних СП притаманні: висока динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікація, як за кількістю країн-партнерів, так і за розподілом по областях України.

Як показує аналіз українсько-зарубіжних СП, переважає їх орієнтація на такі цілі:

- поставку виробів іноземних фірм з наступним їх складанням і налагодженням, а не створення високотехнологічних виробництв;

- створення виробництв на виготовлення виробів, компонентів та запасних частин для підтримки в робочому стані підприємств, які створюються за участю іноземного капіталу;

- використання виробництв, що володіють певними технологічними перевагами і перспективними напрацюваннями (як правило, підприємств ВПК, що підлягають конверсії);

- створення підприємств, що забезпечують іноземним фірмам доступ до використання науково-технічного потенціалу українських підприємств та проектно-дослідницьких організацій.

В умовах перехідного етапу економіки України, коли можливість швидких економічних маневрів відносно обмежена, важливого значення набуває оцінка результативності та потенційної можливості спільних підприємств з точки зору впливу на вирішення завдань, які офіційно визначені пріоритетними для іноземного інвестування:

1) виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання;

2) структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва;

3) подолання залежності України від імпорту [22, c.85].

Аналіз виявив об”єктивні причини низької результативності українсько-зарубіжних СП з точки зору вирішення офіційно визначених задач і пріоритетів:

- потенціал іноземного інвестування виробництва більшості споживчих товарів обмежений глобальною експортною орієнтацією найбільш конкурентоспроможних у міжнародному масштабі корпорацій;

- участь інвесторів у структурній перебудові проблематична через їх очевидну зацікавленість у місцевій сировині, металах, продуктах первинної обробки;

- масштабне технологічне оновлення виробництва за участю іноземних фірм ускладнюється інтернальною орієнтацією інвестиційної поведінки останніх, використанням міжнародних СП як каналу доступу до науково-технічного потенціалу українських підприємств ;

- підготовка та підвищення кваліфікації національних кадрів входить у протиріччя із природним прагненням іноземних фірм використовувати наявних місцевих працівників високої кваліфікаціх;

- переваги “експлуатації” традиційної товарної та географічної структур експортно-імпортної діяльності обмежують участь міжнародних СП у їх диверсифікаційному розвитку [37, с.17].

Таким чином, спільні підприємства, по-перше, суттєво не впливають на стан національної економіки України через відносно незначні масштаби своєї діяльності на внутрішньому та зовнішньому ринках, а по-друге – активно не сприяють вирішенню завдань, які визначені для іноземного інвестування як пріоритетні.

Важливою складовою аналізу такого стану є виявлення та оцінка проблем, з якими стикаються спільні підприємства в Україні.. Для розвитку СП характерним є наявність сукупності об”єктивно і суб”єктивно обумовлених проблем. Проблеми об”єктивного характеру пов”язані з складною економічною ситуацією в Україні, труднощами ринкової трансформації економіки, а також із природними складнощами становлення нової держави.

Крім того, існують проблеми, які об”єктивно притаманні іноземному інвестуванню взагалі (ризик інвестицій та їх окупність), а також проблеми, обумовлені діяльністю в умовах чужого середовища, тобто специфікою країни, в яку вкладається капітал. Окремі проблеми виникають у контексті двосторонніх (багатосторонніх) взаємовідносин країн – експортерів та імпортерів капіталу.

За своєю сутністю проблеми СП можна поділити на такі: політико-правові, економічні, соціально-психологічні та інфраструктурні.

Найбільш гострою проблемою у першій групі є нерозробленість надійного законодавства. Спроби виробити нормативні акти, які б відповідали як цілям України, так і мотивації іноземних інвесторів, привели до частої зміни законодавства. Але до останнього часу ні один із законодавчих актів щодо іноземного інвестування не був універсальним та усталеним. Більше того, стрімкі зміни в оподаткуванні та регулюванні зовнішньоекономічної діяльності могли водночас пертворити процвітаючу фірму в банкрута.

Залишилася стара практика дублювання і коригування нормативних актів при їх проходженні від верхніх рівнів управління до нижніх.

Комплекс економічних проблем так чи інакше стосується всіх сторін створення та функціонування українсько-зарубіжних СП. Найбільш негативно на розвиток міжнародного спільного підприємництва впливає невизначеність пріоритетів ринкової трансформації економіки, повільність процесів приватизації. При цьому важливо забезпечити рівні конкурентні умови механізмів приватизації для національних та іноземних інвесторів.

Проблеми соціально-психологічного характеру у діяльності СП пов”язані із відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів, що конкретно проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у змінному середовищі. Крім того, слід враховувати відмінності у культурних та соціальних цінностях, мовні бар”єри тощо.

Нерозвиненість виробничої і соціальної інфраструктури, застарілість інформаційно-комунікаційних систем веде до того, що міжнародні СП створюються переважно у великих містах та промислових центрах. Це, в свою чергу, породжує проблему територіальної оптимізації українсько-зарубіжних СП.

Аналіз розвитку спільного підприємництва в Україні свідчить про наявність численних мікроекономічних проблем, що виникають і при створенні СП, і в процесі їх практичної діяльності.

Як будл показано вище (див.п.2.1.) у рамках основної цільової орієнтації безпосередні учасники СП реалізують свої конкретні інтереси, які залежать від багатьох чинників: типу підприємства, його виробничого, технологічного, управлінського потенціалу тощо. Багато українських підприємств, які неконкурентоздатні на світових ринках, розглядають СП як спосіб одержання доступу до каналів збуту їх партнерів. Деяким підприємствам, які мають науково-дослідні заділи, нерідко недостатньо лише початкового капіталу (у твердій валюті) або управлінського досвіду, щоб вийти на світові ринки та успішно там працювати. З огляду на це маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація українських партнерів СП виражена чіткіше, ніж у іноземних.

З огляду також на вимоги валютної самоокупності, що орієнтують українсько-зарубіжні СП на зовнішній ринок, виникає певна суперечність у маркетинговій мотивації партнерів. Проте зарубіжні підприємці розраховують на конкурентоздатність продукції СП на світових ринках, в першу чергу, за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу, сировину та енергоресурси.

Крім загальних суперечностей у мотивації партнерів, пов”язаних із проблемами вибору ринків та валютної самоокупності українсько-зарубіжних СП, виникають і специфічні, наприклад, інноваційного характеру. Україна прагне одержати через СП доступ до сучасних технологій, проте західні фірми намагаються реалізувати насамперед технології, що перебувають на низхідній гілці свого життєвого циклу і не приносять прибутків на світових ринках. Не слід також ігнорувати мотивацію багатьох іноземних фірм на комерційне використання саме вітчизняної науково-технічної бази.

У процесі діяльності СП виявились суттєві труднощі методичного характеру, зумовлені відмінністю систем і методологій бухгалтерського обліку, розрахунку основних фінансових показників. Відсутній також методичний інструментарій оцінки співвідношення ризику та прибутковості інвестицій, показники економічної ефективності зорієнтовані переважно на збільшення обсягів виробництва, а не на забезпечення стійкої рентабельності роботи. Недосконала, з точки зору іноземного інвестування в економіку України, система страхування, відсутнє страхування політичного ризику.

Ефективному господарюванню СП перешкоджають також нерозвиненість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною та надійною нормативно-правовою, комерційною інформацією. Нетрадиційним для закордонних інвесторів є соціальне середовище, яке не сприймає не лише окремі аспекти, а й діяльність СП в цілому.

Усе це свідчить про нерозробленість механізмів створення та функціонування спільних підприємств у структурі економічних відносин в Україні, наявність загальгих та окремих нерозв”язаних проблем.

3.3. Оптимізація підприємницької діяльності в

зовнішньоекономічному секторі України.

Демократизація умов зовнішньоекономічної діяльності є одним із ключових напрямків господарської політики у найближчій перспективі, що забезпечить подолання неплатоспроможності країни, зміцнення позиції України у системі міжнародного підприємництва, розширення ринків збуту і сфери міжнародного співробітництва нашої держави в сучасних умовах.

Зовнішньоекономічне підприємництво у найближчій перспективі може розвиватися завдяки реалізації завдань по повному зняттю кількісних обмежень, переходу до економічного способу його регулювання. Необхідно зблизити структури підприємницьких ланок як в межах національної економіки, так і поза ними, а також забезпечити умови злиття капіталів і надати їм однорідного характеру у всіх економічних параметрах спільного міжнародного співробітництва. Не менш важлива й радикальна зміна структури міжнародних відносин на основі раціонального використання зовнішньоекономічного потенціалу України.

Для досягнення оптимальних результатів необхідно визначити пріоритетні напрямки зовнішньоекономічного підприємництва, серед яких:

- розвиток та оптимізація експортно-імпортного потенціалу на принципово новій основі, яка забезпечувала б експортні поставки в основному продукції переробної промисловості на відміну від традиційного експорту сировини та паливно-енергетичних ресурсів, питома вага яких в експорті була більше половини;

- розвиток підприємницької діяльності всіма напрямками економічного співробітництва, які б забезпечували Україні вирішення стратегічних завдань – нагромадження валютних запасів, підняття потенціалу безпосереднього виробництва в усіх галузях економіки завдяки залученню іноземних інвесторів та спільним капіталовкладенням, приведення до загальносвітових стандартів валютно-фінансового механізму, а також удосконалення і розвиток ринкових інструментів;

- удосконалення системи управління зовнішньоекономічною діяльністю на основі заміни переважно командно-адміністративних методів на економічні;

- формування основ принципово нової податкової системи;

- кардинальна зміна ролі державного сектору в системі господарського виробництва [51, с.77].

Оптимізація міжнародних відносин на рівні спільного підприємництва – процес складний, який вимагає ретельного вивчення, пошуку раціонального співвідношення елементів малого бізнесу розвинутих країн і відносин відтворення в усіх сферах господарської діяльності підприємницьких суб”єктів. Коло інтересів при дослідженні цієї проблеми конкретизується насамперед при аналізі відносин власності, вивченні тенденцій і напрямків розвитку господарського механізму, способів реалізації міжнародних економічних відносин в умовах вільного підприємництва.

Важливого значення набуває організація і обгрунтування таких відносин, які стимулювали б оптимальне співвідношення між виробництвом, розподілом, обміном та споживанням. При цьому вихідною передумовою є різноманітність форм власності, процес формування яких є базовим і випереджає формування ринкових відносин.

Зазначені процеси зумовлюють необхідність удосконалення продуктивних сил і виробничих відносин, розвиток форм їх гармонійного поєднання, що практично, з одного боку, забезпечує оптимальну зайнятість на виробництві, вивільнення частини трудових ресурсів, впровадження у виробництво високопродуктивних засобів виробництва, а з другого,- залучення частини вивільнених трудових ресурсів у сферу послуг, започаткування приватного підприємництва у сфері державного господарства.

Досвід індустріально розвинутих країн засвідчив, що основним каналом надходження валюти в країну є діяльність потужного зовнішньоекономічного сектору, який міг би ефективно й оптимально використовувати різні форми спільного зовнішньоекономічного підприємництва. У цьому зв”язку можна визначити передумови для співробітництва української системи підприємництва із зарубіжними партнерами. Це декілька пріоритетних напрямків, які могли б стати основою, ядром експортного сектора економічного співробітництва українських суб”єктів підприємницької діяльності. Йдеться про високотехнологічні наукові галузі машинобудування (верстаки, літаки, прилади, побутова техніка та ін.; порошкова металургія, надтверді матеріали, електрозварювальне виробництво). Техніка і технологія в цих та деяких інших галузях сягають світового рівня, що значно полегшує пошук Україною свого місця на світових товарних ринках. Другу групу пріоритетних напрямків міжнародного співробітництва на зовнішньому рівні може становити агропромислово-переробний комплекс.

Патентно-ліцензійна торгівля, “ноу-хау”, інженіринг, різноманітні послуги, особливо туристичне обслуговування, можуть утворювати третій напрям валютного нагромадження бюджету України як на рівні держави, так і на рівні підприємницьких структур.

Видобувні і металургійні галузі могли б утворювати четвертий блок пріоритетних напрямків розвитку у зовнішньоекономічному співробітництві. Співробітництво у цьому напрямку сприяло б кардинальній реконструкції потужних металургійних комбінатів, рудників, що суттєво підняло б підприємницький потенціал на світовому рівні.

П”ятим фактором розгортання спільного співробітництва, яке суттєво вплинуло б на стабілізацію нашої економіки, є надто вигідне географічне розташування України. Це забезпечить створення оптимальної міжнародної інфраструктури, що буде потужним джерелом валютних надходжень і полем розгортання перспективних форм спільного підприємництва у світових масштабах, які докорінно змінять свою структуру як внутрішнього, так і зовнішнього співробітництва у сфері перевезень і докорінних змін на транспорті.

Вищезгадані кардинальні напрямки розвитку спільного міжнародного підприємництва не можуть функціонувати одноосібно. Їм необхідна система забезпечення і обслуговування, яка повинна створюватися в діалектичній єдності з розвитком цих напрямків, що забезпечить підприємницький симбіоз всіх ланок відтворення, котрі й повинні організуватись у чіткі форми та практичні оптимальні моделі, які були б здатні забезпечувати вирішення поставлених завдань перед системою зовнішньоекономічного співробітництва.

Радикальна реформа зовнішньоекономічної діяльності почалася з лібералізації зовнішньої торгівлі, з демонополізації товарнообмінного процесу на міжнародному рівні, зниження митних тарифів, спрощення видачі ліцензій та квот на експорт. Зараз іноземним бізнесменам створені сприятливі умови безмитного ввозу та вивозу майна для створення (або при ліквідації) спільної підприємницької діяльності, для доступу на товарно-сировинні та фондові ринки України. Розробляються правові форми та гарантії збереження майна, лібералізується банківська діяльність, створюються пільгові умови для залучення іноземних банків до співробітництва, інвестування та кредитування національної економіки на паритетних засадах з вітчизняними банками, що дасть їм можливість включитись у процес приватизації на рівноправній основі через конкурси та аукціони.

У процесі оптимізації міжнародних зв”язків вітчизняних підприємницьких ланок важливо стимулювати залучення іноземних інвестицій у національну економіку. Одним з найскладніших питань тут є ризик іноземних інвесторів при вкладенні капіталу в українську економіку. Ризик для іноземних інвесторів зростає при утворенні підприємницьких ланок з маловідомими приватними підприємствами.

В сучасних умовах на світовому ринку партери надають перевагу високим технологіям. Вони можуть бути представлені малими підприємствами венчурного типу, започаткуватися для впровадження науково-технічних досягнень. Труднощі впровадження нової технології і нової продукції в Україні, як правило, полягають у відсутності сучасного обладнання, яке виробляється на Заході. На першому етапі розвитку спільного підприємництва малі підприємства, не маючи валюти, змушені співробітничати з західними фірмами у різноманітних формах або отримувати обладнання на компенсаційній основі. Таке тісна сплетіння інтересів сприяло б співробітництву організованого типу – тобто спільного підприємства чи іншої спільної підприємницької структури, яка здійснює свою діяльність на основі злиття капіталів партнерів. Одна з умов оптимального функціонування такої форми підприємницької діяльності – реалізація ними функції “середовища живлення” для крупних виробничих підрозділів щодо постачання комплектуючих деталей і вузлів. Останні є водночас діючими елементами процесу концентрації і централізації виробництва на національному та інтернаціональному рівнях.

В Україні у співробітництві малих підприємств з зарубіжними партерами поки що не набув належного розповсюдження лізинг як форма оренди промислового обладнання при дефіциті валютних засобів для придбання їх на певний термін. Лізингова форма дозволяє одержати для тимчасового користування найрізноманітніше обладнання, в тому числі й високовартісне, і на цій основі вирішити всі технологічні проблеми, пов”язані з виготовленням продукції на експорт. У подальшому розвитку лізингу, який ефективно використовується у системі міжнародного спільного підприємництва, необхідна державна підтримка через надання валютних пільг для підприємств.

Характеризуючи пільги для малих та спільних підприємств як наслідок злиття капіталів та інтересів на рівні міжнародного спільного підприємництва, необхідно зазначити, що вони є вже готовими інтегрованими підприємницькими ланками на міжнародному рівні, а це збільшує ступінь злиттия господарства нашої країни із світовим.

При вирішенні проблем оптимізації зовнішньоекономічного сектора України доцільно враховувати особливості формування та основні напрямки розвитку загальнодержавної моделі міжнародних господарських зв”язків. Ця модель передбачає пошук та використання таких форм спільного підприємництва, які стимулюють трудову активність, підприємницьку ініціативу, дозволяють оптимально поєднати економічні інтереси суб”єктів системи підприємницької діяльності. Ефективність, масштаби, цілеспрямованість цього процесу залежить від стану механізму та способів його регулювання; тобто від вибору та використання сукупності принципів, форм та методів здійснення міжнародних господарських відносин нашої держави. В умовах переходу до ринку оптимальне функціонування національного механізму здійснення зовнішньоекономічних відносин залежить від того, наскільки повно враховуються, насамперед державними органами, сучасні тенденції, специфіка та особливості розвитку нашого господарства.

Для формування сучасної моделі регулювання зовнішньоекономічної діяльності дуже важливою для підприємництва є розробка та прийняття його нормативно-правового забезпечення.

Формування національної моделі зовнішньоекономічних підприємницьких відносин передбачає розробку концепції зовнішньоекономічної політики, моделей інтеграції України в систему світового господарства. В цьому плані національна стратегія господарських відносин повинна бути зорієнтована на розширення спектра зовнішньоеконмічних відносин з країнами світового співтовариства, передусім в галузях, видах виробництва, що визначають науково-технічний прогрес. Стосовно розробки моделей механізму регулювання зовнішньоекономічного підприємництва України, то їх специфіка в сучасних умовах залежить від вибору партнерів співробітництва. З огляду на це, можуть підлягати моделюванню економічні зв”язки України з економічно розвинутими країнами, з країнами СНД, партнерами з інших континентів. Практичного значення може набути і створення моделей міжнародного господарського співробітництва на рівні регіонів нашої країни.

Безпосереднбою основою, напрямками регулювання зовнішньоекономічної діяльності має стати визначення конкретних методів, форм функціонування господарських суб”єктів у міжнародній сфері. Саме тут варто взяти на озброєння світовий досвід пошуку прогресивних форм співробітництва, налагодження чіткої системи міжнародних розрахункових та кредитних відносин, страхування, інформаційної бази, арбітражу тощо. Важливу роль у становленні національної системи регулювання зовнішньоекономічних зв”язків має відігравати стабілізація системи оподаткування експортно-імпортних операцій, митного контролю, міжнародного аудиту.

Одне з центральних місць у цій системі потрібно надати валютному регулюванню спільного підприємництва. Воно полягає в розробці форм оптимального поєднання економічних інтересів державних суб”єктів та суб”єктів зовнішньоекономічної діяльності, що функціонують на території України. Вирішення цієї проблеми залежить від суперечностей між застосуванням адміністративних та ринкових методів регулювання економіки, і орієнтацією на ринкові, які стимулюють ініціативу, підприємницьку діяльність у міжнародній сфері, дозволяють чітко окреслити кінцеві результати.

Відчутним важелем впливу на зовнішньоекономічну діяльність держави повинен стати кредит (у тому числі валютний), використання якого має сприяти прогресивним змінам у структурі експортного потенціалу України, зближенню техніко-економічних параметрів вітчизняних товарів із світовими при закупівлі за кордоном комплектуючих виробів, деталей та вузлів, передових технологій тощо.

У податковій системі, як складовій механізму державного регулювання зовнішньоеконмічної діяльності, виправланим є використання податку на прибуток (доход) суб”єкта зовнішньоекономічного підприємництва, податку на імпорт або реалізацію імпортних товарів на внутрішньому ринку, податку на експорт, податку на переказ трансфертних грошових (валютних) засобів за кордон з метою отримання доходів. При цьому експортери можуть користуватися пільгами звичайного оподаткування, що буде сприяти стимулюванню розширення експортної діяльності, збільшенню кількості юридичних та фізичних осіб, які встановлюють зв”язки із зарубіжними партнерами.

У регулюванні спільного підприємництва з країнами “ближнього зарубіжжя” у найближчій перспективі могли б бути здійснені такі заходи:

- “селекційна” робота в напрямках традиційних взаємних зв”язків, що зекономило б суттєві кошти – збереження системи кооперації з відповідним оновленням принципів її функціонуванн;

- перегляд системи квот і ліцензій, котрі повинні використовуватися тільки щодо експорту вузького кола стратегічних видів продукції;

- розроблення механізму реалізації домовленостей про співробітництво, визначення принципів спільної політики підприємництва у сфері матеріального виробництва та забезпечення паливно-енергетичними матеріалами;

- подальший спільний пошук вирішення проблем заборгованості та платежів;

- взаємна корекція ринкових механізмів [51, с.102].

Оскільки порушена система платежу і не відрегульовані ціновий та фінансовий механізми, необхідно удосконалювати систему взаємних зарахувань, яка б дала можливість забезпечити зустрічні товаропотоки життєвонеобхідної продукції для нормального функціонування економік.

Аналіз розвитку спільного підприємництва із країнами СНД переконує у необхідності постійної координації і пошуку оптимальних способів регулювання нормативної бази співпраці всіма напрямками (галузями) господарювання, узгодження правової бази спільної господарської діяльності з урахуванням норм і правил, що діють в рамках ГУТТ, Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, а також враховуючи міждержавні правові номативи.

Вироблення спільної конкурсної політики на світовому ринку узгодження цін, координованість спільної позиції стосовно міжнародних економічних і фінансових організацій, взаємне сприяння у досягненні домовленостей з міжнародними банками та організаціями – одне з актуальних питань подальшого розвитку спільного підприємництва.

У сфері державного регулювання підприємницькою діяльністю на найближчу перспективу можна було б:

- переглянути систему квот і ліцензій, які повинні використовуватися щодо експорту вузької номенклатури стратегічних видів товарів;

- виробити заходи щодо реалізації укладених угод про підприємницьке співробітництво на всіх рівнях у попередніх періодах;

- визначити принципи співробітництва на найближчу перспективу.

У сфері ціноутворення на продукцію створену спільними зусиллями, має здійснюватись узгоджена політика поступового вивільнення цін і наближення їх до рівня світових. Розрахунки повинні бути у вільних цінах, виключаючи будь-яку дискримінацію, та передбачати зняття будь-яких внутрішніх непрямих податків й експортного мита. Звичайно, щодо деяких видів продукції передбачається державне регулювання, але воно повинне бути виваженим і не заважати ефективному розвиткові безпосередніх горизонтальних зв”язків між підприємцями.

Необхідний також диференційований підхід до державних угод і можливостей погашення заборгованостей на умовах, вигідних партнерам з обох сторін.

У міжнародному підприємництві важливу роль відіграє спільна інвестиційна діяльність як державних, так і господарських структур, утворення і функціонування транснаціональних підприємницьких організацій.

Звичайно, нові підходи в організації міжнародного підприємництва вимагають освоєння нових його форм: використання, впровадження міждержавних акціонерних спілок, холдингів, спільних підприємств та інших транснаціональних підприємницьких структур. Цьому повинна сприяти Рада з альтернативної економіки при Кабінеті Міністрів України, особливо щодо створення і подальшого розвитку міждержавних та міжгалузевих господарських організацій різноманітних форм власності, насамперед із числа тих, які мають тісні зовнішні технологічеі взаємини. Разом з тим необхідно забезпечити узгоджену правову основу їх створення та функціонування з іншими країнами.

Загальна модель розвитку зовнішньоекономічних зв”зків може бути конкретизована обгрунтуванням умов та перспектив включення у міжнародні господарські відносини окремих регіонів нашої країни. Це націлює на необхідність розробки регіональної моделі міжнародного господарського співробітництва України, в якій підприємницьким структурам має належати суттєва роль. Така регіональна модель варта уваги, оскільки розвивається специфічно і вносить якісні зміни у цілісний процес міжнародного підприємництва. Специфіка і особливі його риси зумовлені насамперед тим, що:

- регіон у міжнародній інтеграційній системі вважають часткою економіки, що наділена національними рисами і ввібрала в себе споріднені риси економіки тієї країни, з якою вона межує;

- регіон може мати своєрідну виробничу структуру, що не є традиційною і зумовлена особливостями свого місцезнаходження, наявністю певної інфраструктури, екологічним станом та рівнем розвитку суспільних та економічних відносин.

На основі цього необхідно вести пошук форм, які б запезпечили розвиток конкретного регіону у взаємодії з іншими регіонами – своєрідними частинами інших національних економік, які принципово відрізняються від української. Сьогодні головне завдання – якнайефктивніше інтегрувати той чи інший регіон у процес спільного міжнародного підприємництва, передбачити ймовірні наслідки, які будуть супроводжувати економіку регіону при взаємодії з партнерами інших країн, а також народне господарство в цілому.

Регіональна модель сприяє оптимізації співробітництва того чи іншого регіону в загальному процесі співробітництва на міжнародному рівні. В основному вона оцінюється з точки зору ефективного використання економічного потенціалу регіону і обгрунтування міри його наближення до прилеглих регіонів країн-партнерів.

У системі регіонального забезпечення зовнішніх економічних зв”язків особливе значення має децентралізація управління та економічного регулювання спільної зовнішньоекономічної підприємницької діяльності. Вона забезпечить можливість вирішувати на місцях проблеми оподаткування, джерел надходження валютних коштів, оскільки у певних регіонах є свої відмінності. Це зумовлено розвитком того чи іншого виду підприємництва в конкретному регіоні, особливостями переходу до ринкових засад у співробітництві із зарубіжними партнерами. У процесі формування регіональної моделі спільного підприємництва важливе значення має правове забезпечення, оскільки вихід регіону на зовнішній рівень супроводжується системою угод, контрактів, протоколів про наміри, розробкою статутів, що забезпечує матеріальний зміст спільного підприємництва регіону із зарубіжними партнерами.

Регіональна модель могла б зосередитись на двох найважливіших факторах: максимальному використанні регіональних ресурсів і нарощення експортного потенціалу готової продукції.

Це потребує значних капіталовкладень, оптимального їх використання, що можливо за правильної структурної перебудови економіки в цілому і регіону зокрема.

Переваги регіональної моделі співробітництва очевидні, оскільки розвиваються на засадах самостійності і забезпечують можливість:

- уникнути дублювання підприємницької діяльності на міжнародному рівні, більш ефективно задовольняти потреби державної економічної політики, яка здійснюється на засадах партерського співробітництва з країнами світу;

- оптимально з позицій місцевого самоврядування використовувати існуючий потенціал виробництва, сфери послуг, інфраструктуру, яка дозволяє в рамках відносної спеціалізації регіону оперативно здійснювати зв”язок між партнерами;

- розвивати спеціалізацію, залучаючи іноземні інвестиції, оскільки частина цього процесу повинна охоплювати систему підприємництва іншої країни. Тому регіон завдяки спеціалізації інтернаціоналізується;

- розвиваючи кооперацію, максимально задіяти в підприємницький процес трудові ресурси регіону, оскільки невдале розміщення виробництва призводить до значного зниження використання трудових ресурсів;

- вирішувати проблеми реалізації спільно виробленої продукції на зарубіжних ринках, і таким чином нагромаджувати валютні засоби для подальшого їх використання на потреби модернізації та запровадження принципово нової технологічної бази тощо.

На основі матеріалу даного розділу можна зробити наступні висновки:

В першій частині розділу проаналізовані методики й методи оцінки вигідності капітальних вкладень у нас в країні і за кордоном. Запропоновані метод внутрішньої ренти, класифікація вкладень і значень норм прибутку, метод ліквідності, виявлення ступеню ризику при інвестиційних розрахунках є найбільш прийнятними для оцінки ефективності проектів з іноземним капіталом, ніж традиційний метод приведених витрат.

В роботі відмічається, що СП покликані і можуть внести значний внесок в структурну перебудову української економіки, в оптимізацію зовнішньоекономічних зв”язків республіки. Зокрема, мова йде про можливості, які мають СП в розвитку експортоорієнтованих ті імпортозамінних виробництв. І, безумовно, Україна має ряд можливостей, які можуть і повинні зацікавити іноземних інвесторів при створенні СП.

Сподіватися на високотехнологічні СП із зарубіжними партнерами ми можемо лише в окремих галузях. В першу чергу, в галузях ВПК, де почалася конверсія в космічних та фундаментальних дослідженнях. Однак Україна зацікавлена в тому, щоб спільне підприємництво було взаємовигідним і охоплювало весь спектр інтересів. Особливої уваги потребують в Україні такі сфери, як виробництва і переробка сільгосппродукції, виробництво товарів для села, ліків і медичної техніки; технічне переобладнання промисловості, металургія та енергетика, будівництва доріг, оздоровлення природи, енергозбереження. З цією метою держава повинна створювати сприятливі умови іноземному капіталу, який буде приймати участь в модернізації пріоритетних галузей. Значну роль при цьому повинна відігравати розробка пільг спільним підприємствам в наукоємких галузях, а також тим, які використовують передові технології.

Україна має перспективи розвитку завдяки великому внутрішньому ринку, високому рівню освіти населення, значному промисловому і сільськогосподарському потунціалу. Однак здійснити перехід до ефективної і конкурентоздатної ринкової економіки неможливо без залучення іноземних інвестицій, які містять не тільки капітал, але й сучасні технології, досвід менеджменту й вихід на експортні ринки. Прямі іноземні інвестиції здатні відіграти суттєву роль в приватизації і реконструкції діючих підприємств і в створенні нових виробничих потужностей.

Разом з тим, поки що в Україні не створені політичні, економічні й організаційні умови, які приваблювали б іноземні інвестиції в необхідних обсягах і формах. Умови для прямих іноземних інвестицій на сьогодні є гіршими, ніж у більшості країн світу і навіть в інших країнах регіону, а тому обсяг іноземних інвестицій і приток нових іноземних капіталовкладень дуже незначні.

Для активного залучення прямих іноземних інвестицій Україні необхідно, перш за все, досягнути: стабілізації макроекономічного оточення, загальної стабілізації економічного і суспільно-політичного становища в країні.

Проблеми залучення прямих


29-04-2015, 03:46