ЗМІСТ:

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічне дослідження ролі емоцій у психічному розвитку дитини

1.1 Природа, сутність та функції емоцій

1.2 Емоційна сфера дитини-дошкільника, її розвиток та особливості

1.3 Особливості емоційної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку

Розділ 2. Організація, методи та результати емпіричного дослідження емоційної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку

2.1 Методика та організація дослідження особливостей емоційної готовності до шкільного навчання старших дошкільників

2.2 Психологічний аналіз сформованості емоційної готовності до шкільного навчання у дітей старшого дошкільного віку

Розділ 3. Розробка системи коригування та розвитку емоційної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі

3.1 Основні засади колекційної роботи для покращення емоційної сфери дитини та підвищення її емоційної готовності до навчання у школі

3.2 Корекція емоційної готовності до навчання у школі за допомогою групових занять та ігор

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сучасні умови життя та діяльності людини в Україні характеризуються кардинальними змінами в сфері економіки, соціальних ситуаціях та освіти. Суспільство висуває нові вимоги до розвитку особистості, зокрема її емоційної сфери – формування ініціативності, сміливості, вміння приймати самостійні рішення, швидко адаптуватися до різних умов. Вирішення цього загального завдання тісно пов’язане з реалізацією Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), «Діти України», Закону України «Про освіту», в яких визначено, що побудова демократичного суспільства, його розвиток значною мірою залежить від творчості, активності та емоційної стійкості його членів.

Проблема особливостей розвитку емоційної сфери дітей є актуальною як у теоретичному, так і суто прикладному аспектах. Розкриття психологічних механізмів, що детермінують розвиток емоційної сфери, ускладнюється багатьма факторами. З-поміж них, виступає недостатня теоретична з’ясованість загальних уявлень щодо сутності емоцій, їх інтегративності, динамічності протікання, амбівалентності тощо. Водночас порівняльний аналіз різних досліджень дозволяє констатувати небажані тенденції, що спостерігаються в розвитку сучасних дітей. Це поступове збільшення кількості дітей, в яких виявляється підвищення фрустрації, емоційної напруги, депресивності, розладу в адекватності емоційного регулювання. З-поміж факторів, що негативно впливають на розвиток емоційної сфери, за даними вчених, можна відзначити екологічні, техногенні та соціально–психологічні умови життєдіяльності дитини.

Емоційна готовність — це вміння правильно й адекватно реагувати в різних життєвих ситуаціях. Емоційна готовність до школи в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.

Актуальність дослідження обумовлена посиленням уваги вчених і практиків до поліпшення виховно-освітньої роботи з дітьми старшого дошкільного віку, створенню оптимальних умов для всебічного розвитку особистості, підготовки їх до навчання в школі. Особливостями програм підготовки дітей до школи, які реалізуються на даний час в дошкільних освітніх установах, є те, що вони недостатньо повно охоплюють зміни особистісної сфери, у тому числі емоційної. Емоційна сфера, як для дорослих, так і для дитини є наріжним каменем успішності в школі, соціалізації й інтеграції її в суспільство.

Вивчення сформованості емоційної сфери дітей старшого дошкільного віку є привабливим як у теоретичному, так й у практичному змісті. У цьому віці ще не втрачена безпосередність вираження емоцій, властивих дитині, але разом з тим, у наявності інтенсивне становлення емоційної сфери, здатність вербалізувати власні почуття й почуття оточуючих людей, уміння підкорятися вимогам і правилам.

Водночас недостатнє визначення впливу різних соціально-психологічних факторів виховання дітей на розвиток їхньої емоційної сфери суттєво ускладнює процес пошуку засобів профілактики і корекції небажаних проявів у ній. Саме це зумовило вибір теми курсового дослідження: «Емоційна готовність дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі»

Об’єкт дослідження — емоційна сфера дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження — особливості емоційної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі, соціально-психологічні умови емоційного виховання та психолого–педагогічні засоби профілактики і корекції негативних емоцій.

Мета роботи полягає в дослідженні сутності і механізмів функціонування емоцій, вивченні становлення емоційного компонента готовності до навчання в школі в дітей 5-6 років.

Відповідно до мети об’єкту та предмету дослідження були поставлені наступні завдання :

1. Уточнити природу, зміст та основні функції емоцій та визначити фактори, що детермінують розвиток емоцій у дітей.

2. Вивчити особливості розвитку емоційного компонента психологічної готовності до школи в дітей 5-6 років у процесі навчання в дошкільній освітній установі.

3. Розробити систему цілеспрямованого коригування та розвитку емоційної сфери дітей.

Методи дослідження . Теоретичні: вивчення, аналіз наукової літератури з проблеми розвитку емоційної сфери та емоційної готовності до школи дітей дошкільного віку; емпіричні — спостереження, тестування, психолого-педагогічний експерименти; статистичні – обробка експериментальних даних. Для дослідження особливостей емоційної незахищеності, тривожності, недовіри до себе використовувався «Тест-спостереження тривожності». Діагностика адекватності емоційних проявів та реакцій відбувалася з допомогою медодики-гри «Абетка настрою» (Н.Л.Белопольської). З метою діагностики емоційного ставлення старщого дошкільника до себе та своїх ровесників «Дві хатки».

Базою дослідження виступив дитячий садок №1 с. Селище Сарненського району Рівненської області. Всього в експерименті брало участь 15 дітей старшого дошкільного віку.

Теоретична значимість дослідження полягає у тому, що дані дослідження дозволяють більш докладно розглянути проблему психологічної готовності до школи, виділити її компоненти і їхню роль в оволодінні навчальними навичками, показати взаємовплив довільності й емоційної регуляції в готовності дитини до школи;

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження, пов’язані з уточненням сутності, змісту емоцій, критеріями сформованості емоційного контролю та емоційної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі.

Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. У списку використаних джерел 50 найменувань.

Розділ 1. Теоретико-методологічне дослідження ролі емоцій у психічному розвитку дитини

1.1Природа, сутність та функції емоцій

Емоції відіграють у житті людини надзвичайну роль. Останні дослідження американських вчених свідчать про те, що навіть розумові здібності людини не так важливі, як рівень її емоційного розвитку.

Люди, які здатні контролювати свої почуття, добре розуміються в тому, що почувають інші, мають перевагу в умінні діяти за так званими неписаними законами, які ведуть до успіху в особистому і суспільному житті. Адже люди з добре розвиненою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з оточуючими, швидше знайти вихід із складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями. Це називається мати високий коефіцієнт емоційного розвитку EQ (термін введений Д. Гоулменом). В це поняття входять такі чинники, як уміння розуміти й керувати своїми емоціями, цілеспрямованістю, здатність до співчуття та вміння допомогти людям у налагодженні стосунків[18, 24].

Емоції – це особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами і мотивами, які відображають у формі безпосереднього переживання (задоволення, радості, страху та ін.) значимість предметів, явищ, ситуацій, що впливають на індивіда в процесі його життєдіяльності. Почуття – стійкі емоційні ставлення людини до явищ навколишньої дійсності, які відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами і мотивами; вищий продукт розвитку емоційних процесів в суспільних умовах.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив [18, 31].

У ряді досліджень учених (С.Л. Рубінштейн [38], П.М. Якобсон [50] та ін.) зустрічаються два підходи до розуміння емоцій, а саме, «емоції» та «почуття» як синоніми одного значення. Водночас у інших роботах емоції, почуття та переживання розглядаються як різні за значенням [41, 60]. Розуміння емоцій також ускладнюється з причини неоднозначного підходу авторів до розкриття їх змісту. Труднощі при визначенні емоцій виникають ще й з тієї причини, що вони (емоції) можуть розглядатись як властивості психіки, як процеси, як стан психіки [41, 60].

Виходячи зі змісту розглянутих ознак, обраних для визначення сутності емоцій, як атрибутивні, умовно їх можна розглядати як складне явище психіки, пов’язане з різними властивостями та процесами, що характеризують суб’єктивне відношення, виражене у специфічний оцінці. Емоції дуже тісно переплітаються з іншими особливостями психіки, а також характеризуються відсутністю чітких уявлень, що спричинило диференціювання їх видів.

Існує більше 20 функцій емоцій у психічній діяльності людини. У цьому аспекті особливе значення функції емоцій набувають у процесі розвитку дитини. Умовно можна виділити дві групи функцій: ті, що наперед визначені біологічним розвитком психіки дитини та здебільшого пов’язані із захисними психофізіологічними особливостями організму, та функції, пов’язані із соціально-психологічними якостями характеру, яких набувають у навчально-виховному процесі та у процесі діяльності дитини.

1.2 Емоційна сфера дитини-дошкільника, її розвиток та особливості

Дитина живе у Світі в трьох основних вимірах — фізичному, емоційному і розумовому. Саме в них вона виявляє себе в житті: у фізичному — вчинками, діями; у почуттєвому — щиросердечними проявами, бажаннями; у розумовому — думками, судженнями. Таким чином, процеси виховання і навчання стосуються усіх виділених аспектів розвитку особистості одночасно. Як справедливо вказували Л. С. Виготський, А. В. Запорожець, тільки погоджене функціонування емоційної і розумової систем, їхня єдність може забезпечити успішне виконання будь-яких форм діяльності. Про це саме писав К. Є. Ізард: «Емоції енергетують і організують сприйняття, мислення і дію» [18, 37].

Дошкільний вік характеризується бурхливим розвитком емоційної сфери, яка справляє величезний вплив на особистісний розвиток дитини, на оволодіння нею різноманітними видами діяльності. Впродовж дошкільного дитинства емоції розвиваються, ускладнюються і набувають інтелектуалізованого характеру [11, 29]. Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, при чому цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційної сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.

На важливості дослідження емоційної сфери, зокрема емоційних ставлень дітей дошкільного віку наголошував О.Запорожець. Він стверджував, що виховання почуттів з перших років життя є найважливішим завданням, оскільки те, як будуть засвоюватися знання та уміння, вирішальним чином залежить від емоційного ставлення суб’єкта до оточуючих людей і довкілля.

Формування значної частини емоційного досвіду дитини, зокрема динаміки експресивних дій, адекватності емоційного реагування, розвитку емпатії, саморегуляції, а також виразності особистісних особливостей загальної емоційності, тривожності, сензитивності, фрустрованості відбуваються переважно під впливом саме цих факторів у дошкільному періоді. У зв’язку з цим, деякі дослідники висловлюють припущення про те, що особливості розвитку емоційної сфери дитини детермінуються конкретними умовами її виховання. І чим повнішим є соціальний статус цих умов, тим більш сприятливим є розвиток емоційного статусу дитини.

Немає правильних і неправильних почуттів і емоцій, усі вони відіграють важливу роль в житті дитини. І що не менш важливо – емоції дитини дають самим дітям і дорослим інформацію про їхній стан. Позитивні емоції, такі як радість, задоволення, довіра, дають дітям відчуття безпеки та надійності. Завдяки цим емоціям діти відчувають, що в їхньому світі все гаразд, вам допомагають набувати нового досвіду і повторювати набуте. Від інших емоцій їм погано, бо вони попереджують про небезпеку і незадоволеність. Вони попереджують про те, що щось не так. Гнів означає, що дитині трапилася перешкода. Сум призводить до зниження енергії і дає час для того, щоб адаптуватися до втрати чи розчарування. Страх спонукає дітей до захисту. Тепло і ласка свідчать дітям про те, що їх люблять і цінують [23, 62-63].

За період дитинства особливості емоцій (їх сила, протяжність, стійкість) змінюються в зв’язку з змінами загального характеру провідної діяльності дитини і її мотивів, а також в зв’язку з ускладненням стосунків дитини з навколишнім світом. Разом з переживанням задоволення чи незадоволення. пов’язаних з задоволенням безпосередніх бажань, у дитини виникають більш складні відчуття, викликані тим, наскільки добре вона виконала свої обов’язки, яке значення мають їхні дії для других людей і в якій мірі дотримуються нею і навколишніми нормами і правилами поведінки [21, 105].

З метою розвитку емоційної сфери необхідно передбачити гармонійне виховання різних почуттів і емоцій, а також формувати в дитини необхідні навички в керуванні своїми почуттями і емоціями (гнів, занепокоєння, страх, провина, сором, співчуття, жалість, емпатія, гордість, шляхетність, любов та інші); навчити дитину розуміти свої емоційні стани і причини, що їх породжують. З емоційним благополуччям дитини пов’язана її оцінка самої себе, своїх здібностей, моральних і інших якостей.

Однією з умов виникнення у дітей старшого дошкільного віку складних емоцій є взаємозв’язок і взаємозалежність і взаємозалежність емоційних і пізнавальних процесів – двох найбільш важливих сфер його психологічного розвитку.

Виховання відчуттів у дитини повинно служити передусім формуванню гармонійно розвинутої особистості, й одним з показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального й емоційного розвитку. Недооцінка цієї потреби, як правило, веде до перебільшеного, одностороннього розвитку якоїсь однієї якості, частіше інтелекту, що, по-перше, не дає можливості глибоко зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до кінця вияснити роль таких сильних регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції [30, 42].

Формування і корекцію недоліків емоційної сфери старшого дошкільника необхідно розглядати як пріоритетний напрямок у роботі дитячого психолога. У процесі розвитку відбуваються зміни в емоційній сфері:

· дитина освоює соціальні форми вираження почуттів;

· змінюється роль емоцій у діяльності дитини, формується емоційне передбачення;

· почуття стають більш усвідомленими, узагальненими, довільними, внеситуативними.

На які ж емоції варто спиратися в роботі з дітьми? Існує кілька класифікацій емоцій. Однією з них є класифікація К. Є. Ізарда, що виділяє десять базових емоцій, кожна з яких веде до різних внутрішніх переживань і різного зовнішнього вираження цих переживань:

1. Інтерес — позитивна емоція, вона переживається дитиною частіше, ніж інші емоції. Інтерес грає важливу мотиваційну роль у формуванні і розвитку навичок, умінь, інтелекту і творчих прагнень; забезпечує працездатність.

2. Радість — переживання активного внутрішнього задоволення, впевненості в собі, власної значимості, успіху своєї діяльності. Якщо ця емоція переважає в емоційному житті, то дитина перебуває в стані комфорту.

3. Подив — переживання, пов'язане зі сприйняттям чогось раптового, несподіваного.

4. Сум — переживання суму, зневіри, ізоляції. Ця емоція гальмує розумову і фізичну активність дитини.

5. Гнів — переживання обурення, збурювання, незадоволення чимось. Ця емоція є одним з компонентів агресивної мотивації. Контроль над нею відіграє важливу роль у процесі соціального розвитку дитини.

6. Відраза — украй неприємне переживання, викликане чимось бридким, огидним, противним, потворним.

7. Презирство — переживання глибокої зневаги до когось (чогось) морально низького. Презирство приводить до роздування почуття власної значимості і до знецінювання об'єкта презирства.

Ситуації, що активізують гнів, одночасно активують емоції відрази і презирства. Комбінація цих трьох емоцій розглядається як тріада ворожості.

8. Страх — переживання сильного переляку, остраху когось (чогось). Переживання страху відчувається і сприймається як погроза особистої безпеки; супроводжується почуттям непевності, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію.

9. Сором — переживання незадоволеності собою. Сором мотивує бажання дитини сховатися, утекти.

10. Провина — переживання, пов'язані з порушенням моральної й етичної норми [18, 58-62].

Інші емоції, відповідно до теорії К. Е. Ізарда, є похідними. Особливості зовнішнього прояву емоцій визначаються по виразних рухах тіла особи, й інтонації, тембру голосу. Виразними діями не тільки визначається, але і формується почуттєва сфера. Підтвердженням цього служать слова С. Л. Рубінштейна: «Виразний рух не тільки виражає вже сформоване переживання, але і сам, включаючи, формує його; так само як, формуючи свою думку, ми тим самим формуємо наше почуття, виражаючи його»[38, 42-43].

Для маленької дитини характерно знаходитися в «полоні емоцій», тому що вона не може керувати ними. Її почуття швидко виникають і так само швидко зникають. Головний напрямок розвитку емоційної сфери в старшого дошкільника — це поява здатності керувати почуттями. Інший напрямок у розвитку почуттів пов'язаний зі зміною їхньої динаміки і змісту, коли почуття стають стійкими, набувають помітної глибини, формуються моральні, естетичні і пізнавальні почуття.

Про розвиток емоційної сфери дитини старшого дошкільного віку свідчать наступні показники:

· адекватна реакція на явища і ситуації навколишньої дійсності;

· диференціація й інтерпретація емоційних станів інших людей;

· широта діапазону усвідомлюваних емоцій, уміння вербалізувати емоційний стан;

· адекватний прояв емоцій при спілкуванні.

1.3 Особливості емоційної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку

Готовність до школи визначається соціальною та емоційною зрілістю дитини. Вона виражається в умінні контактувати з іншими людьми (дітьми та дорослими), дотримуватись прийнятих у суспільстві правил поведінки, уміти грати в ігри за правилами, самому їх дотримуватись і стежити за їх дотриманням іншими учасниками.

Емоційна готовність виявляється у задоволенні, радості, довірі, з якими дитина йде до школи. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем і новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані із самою навчальною діяльністю, її процесом і першими результатами, вболівання


9-09-2015, 15:45