Соціалізація і виховання особистості

Відкритий міжнародний університет розвитку людини Україна

Кременчуцька філія

Контрольна робота

З навчальної дисципліни: соціалізація і виховання особистості.

Тема: «Зміст понять: потреба, потяг, інтерес, прагнення, переконання. Соціальна поведінка особистості і форми її формування.»

Виконаластудентка:

Групи з/ СР-21-05

Горбачова В.П.

Перевірив викладач:

Білик А.Л.

м. Кременчук 2007р.

План

1.Зміст понять: потреба, потяг, інтерес, прагнення, переконання.

2. Соціальна поведінка особистості і фори її формування.

2.1 Соціальна установка і реальна поведінка

2.2 Конформність як прояв соціальної поведінки.

2.3 Вплив самосвідомість і Я-концепція особистості на соціальну поведінку.

2.4 Соціалізація і соціальна поведінка особистості.

2.5 Вплив соціального статусу, соціальної роль на поведінку особистості.

2.6 Вплив референтної групи на соціальну поведінку особистості.

1.Зміст понять: потреба, потяг, інтерес, прагнення, переконання.

Потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американ­ський соціолог Лбрахам-Харолд Маслоу (1908—1970) виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на ба­зові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у вис­хідному порядку від нижчих (переважно матеріаль­них) до вищих (переважно духовних):

—фізіологічні та сексуальні потреби (у відтвореннілюдей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);

—екзистенціальні (у безпеці свого існування, впев­неності у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

—соціальні (у належності до колективу, групи чиспільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазідо себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

—престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні тависокій оцінці своїх якостей, у службовому зростанній високому статусі в суспільстві);

—духовні (у самовираженні через творчість).

Перші дві групи потреб Маслоу вважав первинни­ми і вродженими, інші - набутими, наголошуючи на тенденції зростання потреб, заміни первинних набути­ми людиною.

Потреби відображають об'єктивну залежність лю­дини від зовнішнього світу, соціального середовища, їх ще класифікують на природні та соціальні (створе­ні суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжі тощо), соціальні - продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності). З розвитком суспільства, набуття ним ци­вілізованих форм природні потреби людини соціологі­зуються. Це означає, що цивілізована людина потре­бує певного типу житла й одягу, їжі певної якості, що зумовлено конкретно-історичним розвитком суспільст­ва, національними традиціями, релігією, моральними нормами.

Тісно пов'язаний з потребою інтерес . Він також має об'єктивно-суб'єктивну природу і є усвідомленням потреб. Потреби й інтереси виступають об'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навко­лишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Суть соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в з'ясуванні їх ролі як з'єднувальної ланки між поведінкою особисто­сті, з одного боку, та соціальними групами, спільнота­ми і суспільством — з іншого.

Неусвідомлювані мотиви. До них належать різно­манітні спонукання, у яких не усвідомлюється причина вибору дії і вчинків. При цьому людина не може поясни­ти чому вона себе повела так, а не інакше. До неусвідомлюваних мотивів належать потяг і установка.

Потяг — неусвідомлюване, нецілеспрямоване спонукання, що ви­ражається в чуттєвому переживанні потреби і не викликає актив­них дій.

Він є первинним емоційним проявом потреби людини в чомусь. Це спонукання, яке не опосередковане свідомим цілеутворенням. Воно ще не має конкретного предметного вираження. Наприклад, людина відчуває потяг до роботи. Проте що їй хочеться робити, вона спочатку не усвідомлює.

Інтерес - емоційний вияв пізна­вальних потреб людини, що реалізується у спрямованості людини на певні об'єкти, прагненні глибше і повніше їх пізнати.

Інтереси людини не вроджені. Вони виникають і розвива­ються протягом її життя. Спонукаючи особистість до діяль­ності, інтерес активізує її. Коли людина зацікавлена тим, що робить, вона працює енергійно, жваво, творчо, отримуючи задо­волення навіть тоді, коли робота складна і вимагає значного напруження. Суб'єктивно інтереси виявляються в позитив­ному ставленні до об'єкта пізнання. Вони дуже різноманітні, їх класифікують за змістом, метою, широтою і стійкістю.

За змістом інтереси бувають навчальними, громадськи­ми, науковими, читацькими, трудовими та ін. Загалом видів інтересів існує стільки, скільки є видів людської діяльності.

За метою інтереси поділяють на безпосередні та опосе­редковані. Безпосереднімє інтерес до змісту певної діяль­ності і процесу її виконання. Він зумовлений емоційною привабливістю об'єктів. Опосередкований інтересвини­кає до результату діяльності, хоча сам процес не завжди цікавить суб'єкта.

За широтою розрізняють інтереси широкі й вузькі. Широкі інтересивиявляються в декількох галузях діяль­ності, а вузькі сконцентровано в одній. Широта і вузькість інтересів пов'язані з їх глибиною і поверховістю. Чим ширші інтереси особистості, тим вони поверховіше. Вузь­кість інтересівпов'язана з їх глибиною. Важливою рисою особистості є наявність у неї кількох глибоких інтересів.

За стійкістю розрізняють стійкі та нестійкі інтереси. Стійкий інтересхарактеризується тривалістю збереження інтенсивної зосередженості на об'єкті чи галузі діяльності. Останнім часом психологи вважають, що стійкий та інтен­сивний інтерес до певної галузі діяльності є діагностичним показником можливих здібностей. Нестійкий інтересвиявляється у короткочасній зосередженості на об'єкті.

Важливим аспектом світогляду, що містить не тільки систему поглядів людини на світ, а й характеризує духовне обличчя і визначає її загальну спрямованість, є переконання.

Переконання - система мотивів, що спонукають особистість діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.

Ними є знання, в істинності й важливості яких людина впевнена і якими вона керується у своїх діях і вчинках. їх сила і твердість залежать не тільки від логічної обґрунто­ваності, а й від їх життєвої важливості. Перетворення знань на переконання є складним і тривалим процесом.

Важливу роль у життєдіяльності особистості відігра­ють і прагнення.

Прагнення - усвідомлений мотив, у якому виявлена потреба, що може бути задоволена за допомогою вольових зусиль.

Прагнення можуть мати різну психологічну форму. Одним із конкретних їх виявів є мрія— створений фан­тазією образ бажаного майбутнього, що спонукає людину не лише уявляти те, що потрібно зробити, а й підтримує і посилює її енергію. До прагнень відносять і пристрас­ті— мотиви, в яких виражаються потреби, що мають нездоланну силу і відтісняють у діяльності людини все, що не пов'язано зі значущим об'єктом. Прагненнями є також ідеалияк потреба наслідувати приклад, прийня­тий особистістю за зразок поведінки. Залежно від віку особистості за ідеал може правити конкретна людина чи узагальнений образ.

Мрії, пристрасті та ідеали за своїм змістом бувають високими та низькими і відіграють різну роль у діяльно­сті людини та житті суспільства.

2. Соціальна поведінка особистості і фори її формування.

Особистість є не тільки наслідком, а й причиною со­ціально-етичних дій, що відбуваються в соціумі. її сприй­няття економічних, політичних, соціальних відносин за­лежить від історичної епохи і типу суспільства. Відповід­но, кожна людина по-своєму відображає їх, щовизначає її соціальну якість, зміст і характер практичної діяльності. Саме в процесі такої діяльності людина, з одного боку, інтег­рує соціальні відносини навколишнього середовища, а з другого — виробляє своє особливе ставлення до оточення, стратегію соціальної поведінки. Елементами соціально-психологічної поведінки особистості є: соціально окреслена мета її діяльності; соціальні статуси» позиції і виконувані соціальні ролі; зумовлені статусами і ролями очікування; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; соціокультурна, психологічна програма поведінки; система знаків, яку вона використовує; соціально-психологічне відображення, соціальних відносин; сукупність знань; рівень освіти і спе­ціальної підготовки; комунікативний потенціал; особистостімеханізми регуляції соціального процесу; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень. Становлення особистості в соціумі з погляду соціальної психології не­можливе поза суспільними відносинами, поза взаємодією з групою, спілкуванням і діяльністю.

Людина розвивається у взаємодії з навколишнім се­редовищем, проте життя її є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди — глибоко неповтор­ним явищем. її соціально-психологічні індивідуальні властивості виявляються в якостях темпераменту, рисах характеру, у специфіці інтересів, комунікативних якос­тей, інтелекту, потреб і здібностей.

Соціально-психологічна природа особистості реалізуєть­ся і здійснюється у спілкуванні та взаємодії, відтворюючи реалії соціального буття – в соціальній поведінці.

2.1 Соціальна установка і реальна поведінка

Установка схиляє індивіда до певної форми реагуван­ня, оцінювання, готовності, до орієнтації діяльності згідно з певними цінностями, що може сприяти задоволенню конкретної потреби. Повторення ситуацій поступово фор­мує фіксовані установки особистості.які впливають на соціальне життя, життєву стратегію людини.

Вплив установок на поведінку людини вчені трактують по-різному. Вітчизняні психологи вбачають між ними прямий зв'язок, до інших висновків приводять досліджен­ня їх зарубіжних колег.

Невідповідність між установкою (вербальною поведін­кою) і реальною поведінкою дослідники пояснювали за­лежністю відповіді від ситуації, яка може належати до од­ного з трьох типів:

—знеособлена ситуація (наприклад, лист). Така ситуа­ція зумовлює одноманітну поведінку — залишити лист без відповіді;

—частковий особистий контакт (безпосередня або теле­фонна розмова). У такому разі відповіді будуть дещо різнома­нітнішими — від згоди до пошуків аргументів для відмови;

—безпосередня взаємодія (особистісна ситуація). Від­повіді будуть майже одноманітними: «приймемо та обслу­жимо».

На аналізі таких ситуацій базуються твердження про відсутність прямого зв'язку між установкою та поведін­кою. Для конкретизації ситуації необхідно задіювати до­поміжні змінні: групові норми, очікування, вплив рефе­рентної групи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму поставилося до самого поняття «установка» та його наукової продуктивності. Водночас це спонукало дос­лідників до пошуку чинників (допоміжних, ситуативних змінних), що опосередковують зв'язок установок і реаль­ної поведінки індивіда. Одним із перших почав досліджу­вати їх М. Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів («до об'єкта» і «до ситуації»), спробував за їх допомогою подолати ускладнення, що виникають під час з'ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальних ха­рактеристик ситуації. «Парадокс Р. Лапієра» можна було пояснити існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів поведінки. Китайцям, яких супрово­джує біла людина, відмовити було важко, але зробити це в листі було дуже легко. З точки зору Рокича людина наділе­на суб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоре­тичному аналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття «Я», цінності та атитюди. В цій системі централь­не місце посідає поняття «Я». Цінність, за Рокичем, є стій­ким уявленням про особливий спосіб поведінки (інстру­ментальна цінність) або ціль — стан (термінальна цін­ність). Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, а уявлення про певний предмет або си­туацію. Ці уявлення описують об'єкт чи ситуацію як іс­тинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, доб­рі чи погані.

М. Фішбейн розглядав установку, засвоєну у процесі научіння, як схильність індивіда до реакції, стверджую­чи, що поведінка людини значною мірою перебуває під контролем змінних, що відрізняються від установки інди­віда стосовно конкретного об'єкта (мотиваційних, норма­тивних, ситуативних змінних). Замість передбачення впливу установки на поведінку він зосередився на дослі­дженні впливу поведінки на установку. Тобто його модель прогнозувала не поведінку, а поведінковий намір суб'єкта щодо реалізації певного акту. Цей намір стосувався саме дії, а не об'єкта — стимулу установки. У такому розумін­ні установка втрачає свій соціальний зміст і перетворю­ється на індивідуальну поведінкову реакцію, засвоєну за схемою «стимул — реакція». Водночас Фішбейн запропо­нував типологію атитюдів, поділивши їх на атитюди до діїта атитюди до об'єкта, вважаючи це одним з най­важливіших відкриттів соціальної психології. Така кла­сифікація, на його думку, дає змогу пояснити труднощі, які виникають при спробі змінити конкретні вчинки осо­бистості стосовно об'єкта, впливаючи на систему її ати­тюдів. Нормативним чинником, який регулює дію ати­тюдів на реальну поведінку, він вважав вплив соціально­го оточення.

Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та моти­вується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуа­ції, особливостями соціальної інфраструктури, засвоє­ними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо осо­бистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» - су­купність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» є передумо­вою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармо­нії з оточенням, що передбачає не припасування індивіду­альних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (не­прийняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.

Подальші дослідження виявили зв'язок між установ­ками і тенденціями в поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода, самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Було з'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а ціле­спрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології ста­тус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.

2.2 Конформність як прояв соціальної поведінки.

Одну з найочевидніших і прямих форм соціальної поведінки, яка з'являється під впливом групового тиску, реального чи уявного,становить собою конформність. Часто вона означає, що ми слідуємо пев­ним нормам і стандартам, які диктують нам, як треба поводитись в тій чи іншій ситуації. В цьому полягає позитивна функція конформності. Можна вважати конформність негативною, коли вона при­душує самостійне мислення і творчість, коли веде до шкідливих дій.

Уявіть собі - ви з'являєтесь в психологічній лабораторії для експерименту з вивчення сприй­мання. Приєднуєтеся до інших семи студентів, які вже сидять в кімнаті, і дослідження починається. Вам демонструють відрізки ЗО см завдовжки і про­сять серед трьох інших знайти тотожний зразку. Правильна відповідь — відрізок А, це очевидно, і тому ви здивовані, коли перша особа в групі обирає Б. "Поганий зір, - думаєте ви, - помилився десь на 5 см". Друга особа також обирає Б. "Що за дурниці?" - спантеличено реагуєте ви. Коли п'ята особа називає Б, ви починаєте сумніватися у собі. Шостий та сьомий учасники також обирають Б, і ви хвилюєтесь за свій зір. Експериментатор диви­ться на вас - ваша черга. Що зробите ви: будете керуватися очевидним фактом, чи колективним судженням?

Так проводились експерименти з дослідження конформності Сім "короткозорих" студентів були спільниками автора. С. Еш прагнув дізнатися, що робитимуть люди, коли група одно­стайно суперечить очевидним фактам. Він встано­вив, що коли люди самостійно оцінювали довжину ліній, то майже завжди були точними. Проте в групі лише 20 % піддослідних залишалися неза­лежними в усіх серіях, нерідко навіть вибачаючись за незгоду перед групою. Третина погоджувалася з неправильним рішенням групи більше, ніж в поло­вині випадків. Решта погоджувалася принаймні інколи. Три чверті виявили конформність з групою хоча б один раз. Конформісти і незалежні (нон­конформісти) здебільшого почували себе невпевне­но, незважаючи на обране рішення. Один учасник зізнався: "Я почував себе приголомшеним, ізольо­ваним, як покидьок серед інших".

В ході тривалих досліджень (протягом десяти­літь) було виявлено, що чимало людей в групі від­мовляються від особистих поглядів, переконань, погоджуються з безглуздими поняттями та ідеями,з якими б вони ніколи не погодилися, якби були са­мі. Чому? Люди чинять так через декілька причин:

1.Ототожнення з групою. Людина може пого­джуватися тому, що вона ідентифікує себе з членами групи і хоче походити на них ставленнями, поведінкою, одягом тощо. Скажімо, якщо всі ваші друзі палять цигарки, ви, незважаючи на розумін­ня шкідливості цієї звички, можете відчути споку­су бути як всі.

2. Бажання бути точним.Ви цілком переконані в тому, що слово "незбагненний" пишеться з двома літерами "н", але ваші однокурсники наполягають, що з одним. Ви можете виявити конформність на тій підставі, що вони, оскільки їх більше, мабуть, краще знають, ніж ви, і всупереч бажанню чинити правильно ви припуститесь помилки. Якщо люди­на вірить, що у групи є особливі здібності, вищі за її власні, вона більшою мірою схильна до конформності у ставленні до групових думок. Але більшість зовсім не обов'язково буває правою.

3. Бажання особистого виграшу.Під груповим тиском ви можете поступитися для того, щоб ут­римати чи набути дещо для вас цінне: місце нав­чання чи роботи, стипендію, премію, перемогу на виборах тощо.

4. Бажання подобатися, страх бути непопуляр­ним.Чимало людей розуміють, що незгода з гру­пою може зробити їх непопулярними. Група воло­діє багатьма способами контролю над своїми чле­нами. Якщо одна особа в групі обере протилежний шлях, відхилиться всупереч груповій думці, то група спочатку спрямовує свою енергію на те, щоб переконати цю людину у необхідності бути такою,як всі. Якщо шлях переконання "по-доброму" не спрацьовує, група може стати ворожою. Якщо не допомагає слабка ворожість, група може підсилити її інтенсивність і почати ізолювати, карати, повні­стю відкидати того, хто проти.

5. Бездумність. Існує різниця між розумною і бездумною поведінкою. Більшість часу люди вияв­ляють конформність тому, що не думають. Просто продовжують робити те, що робили раніше. Коли особистість керується розумом, вона усвідомлено приймає рішення, намагаючись зрозуміти ситуацію або зосередитись на своїх задачах. Коли людина поводиться бездумно, то сприймає події і ідеї не­критично, не слухає інших, її дії продиктовані звичкою.

6. Особистість проти ситуації. Деякі риси осо­бистості призводять до того, що ті, хто ними наді­лені, більше за інших бояться опиратися групово­му тиску. Які ж це риси? Йдеться про низьку самоцінність, ригідність і потребу в суспільному схваленні. Такі люди більш схильні до конформності, ніж володарі протилежних властивостей - плас­тичності, самодостатності, високої самоцінності.

Нерідко конформність залежить від ситуації в групі та від причин, через які людина хоче бути конформною. Адже всі деякою


9-09-2015, 16:59