Особливості емоційних станів особистості в конфліктних ситуаціях

Дипломна робота

На тему: «ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз по проблемі емоційної сфери

1.1 Загальна характеристика конфліктів. Форми звертання в конфлікті

1.2 Вираження емоцій у не більших групах. Емоційні стани в конфліктних ситуаціях

1.2.1 Страх

1.2.2 Гнів, агресія

1.2.3 Тривожність

1.2.4 Фрустрація

1.3 Депресія

Розділ 2. Особливості агресивності і конфліктності серед курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

2.1 Загальна характеристика груп випробуваних та методів дослідження

2.2 Особливості видів агресивності курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

2.3 Особливості форм агресивної поведінки курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

2.4 Особливості способів розв’язання конфліктів курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

Висновки

Література

Вступ

Конфлікти — одне з найважливіших явищ сучасного соціального і політичного життя. Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже усі в них беруть участь, незалежно від статі і віку. Використання повсякденних знань часом недостатньо, щоб вирішити конфлікт який виник з мінімальними втратами для конфліктуючих сторін. Виниклий конфліктний - це процес який важко зупинити. Це пояснюється тим, що конфлікт має кумулятивну природу, тобто кожна агресивна дія приведе до відповідної дії або відплати, причому більш сильній, ніж первісна.

В історичній і художній літературі описана величезна кількість відмінних по силі, та наслідкам для людей, формі і змісту конфліктних ситуацій. Фахівцями підраховано, що за останні 5 тисяч років людство брало участь приблизно в 15 тисячах локальних і загальних воєн — однієї з найстрашніших форм вирішення соціальних протиріч. З цього факту, як би ми до нього не відносилися, випливає, що вся історія цивілізації пронизана соціальними конфліктами, рішення яких часто стає неможливим без залучення силових методів і прийомів, що, безумовно, наносить непоправну утрату всім областям життя і діяльності народів. Потрібно відзначити, що найчастіше навіть самі серйозні конфліктні ситуації виникають і «розширюються» із самих дрібних і здавалося б, примітивних ситуацій, приводів, причин, і тому розгляд самої суті конфлікту, розбір усіх його складових, а також способів його вирішення є самим важливим предметом психології як науки.

Відомо, що у всіх конфліктів мається психологічна складова, заснована на специфіці внутрішнього життя людини, а також його соціальних відносинах.

Об'єктом виступає індивідуально психологічні особливості.

Предметом виступає особливості агресивності конфліктності курсантів ХНУВС та працівників ДАІ.

Мета дослідження – визначити особливості прояву агресивної поведінки та конфліктності серед курсантів ХНУВС та працівників ДАІ.

Завдання:

1. Провести теоретичний аналіз дослідження проблеми конфліктів, емоційних станів та агресивності.

2. Визначити види агресивності курсантів ХНУВС та працівників ДАІ.

3. Дослідження форм агресивної поведінки курсантів ХНУВС та працівників ДАІ

4. Дослідження стилів вирішення конфліктів.

Методи дослідження:

1.) Психодіагностичні методи:

― методика діагностика особистісної агресивності й конфліктності (Э.П.Ільїн, П.А. Ковальов) ;

― опитувальник Басса-Дарки;

― тест Томаса.

2.) Статистичні методи: метод кутового перетворення Фішера.

У дослідженні брали участь 30 працівників ДАІ віком від 25 до 41 років та 30 курсантів 5-го курсу ННІ №4 ХНУВС, віком 20-24 років.

Структура дипломної роботи містить в собі : вступ, два розділи (теоретичний і практичний ), висновок, та список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПО ПРОБЛЕМІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

1.1 Загальна характеристика конфліктів. Форми звертання в конфлікті

Жодна сфера життя людини не вільна від конфліктів. Конфлікт - це зіткнення, серйозні розбіжності, під час яких людини обурюють неприємні почуття або переживання. Конфлікти невигубні, смороду з'являються при будь-яких життєвих обставинах і супроводжують нас від народження до самої смерті.

Роль конфліктів і їх регулювання в сучасному суспільстві настільки велика, що в другій половині XX століття виділилася спеціальна область знання - конфліктологія. Великий внесок у ЇЇ розвиток внесли соціологія, філософія, політологія і, звичайно, психологія.

Конфлікти виникають майже у всіх сферах людського життя. Тут ми будемо розглядати тільки ті, які відбуваються в організаціях.

Існують різні визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, що приймає форму розбіжностей, якщо мова йде про взаємодію людей, конфлікти можуть бути схованими або явними, але в основі їх лежить відсутність згоди. Тому визначимо конфлікт як відсутність згоди між двома або більше сторонами - особами або групами.

Відсутність згоди обумовлена наявністю різноманітних думок, поглядів, ідей, інтересів, точок зору й т.д. Однак воно, як ми вже відзначали, не завжди виражається у формі явного зіткнення, конфлікту. Це відбувається тільки тоді, коли існуючі протиріччя, розбіжності порушують нормальну взаємодію людей, перешкоджають досягненню поставлених цілей. У цьому випадку люди просто бувають змушені яким-небудь способом перебороти розбіжності і вступають у відкриту конфліктну взаємодію. У процесі конфліктної взаємодії його учасники одержують можливість виражати різні думки, виявляти більше альтернатив при ухваленні рішення, і саме в цьому полягає важливий позитивний зміст конфлікту. Сказане, звичайно, не означає, що конфлікт завжди носить позитивний характер.

Між групові її між особистісні конфлікти являють собою зіткнення індивідів із групою або груп між собою.

Розподіл конфліктів на види досить умовно, твердої границі між різними видами не існує і на практиці виникають конфлікти: організаційні, вертикальні міжособистісні; горизонтальні відкриті між групові і т.д.

Розглянуті конфлікти можуть виконувати самі різні функції, як позитивні, так і негативні. Основні функції конфліктів представлені в таблиці

Функції конфліктів

Причини, що викликають конфлікти, так само різноманітні, як і самі конфлікти. Варто розрізняти об'єктивні причини і їхнє сприйняття індивідами.

Об'єктивні причини в достатньому ступені умовно можна представити у вигляді декількох укріплених груп:

• обмеженість ресурсів, що підлягають розподілу;

• розходження з метою, цінностями, методах поводження, рівні кваліфікації;

• взаємозалежність завдань неправильний розподіл відповідальності;

• погані комунікації.

Разом з тим об'єктивні причини тільки тоді стають причинами конфлікту, коли унеможливлять особистості або групі реалізувати свої потреби, зачеплять особисті і/або групові інтереси. Реакція індивіда багато в чому визначається соціальною зрілістю особистості, припустимими для неї формами поведінки, прийнятими в колективі соціальними нормами й правилами. Крім того, участь індивіда в конфлікті визначається значимістю для нього поставлених цілей і тим, наскільки перешкода заважає їх реалізувати. Чим більш важлива мета стоїть перед суб'єктом, тим більше зусиль він додає, щоб її досягти, тим сильніше буде опір і жорсткіше конфліктна взаємодія з тими, хто цьому заважає.

Вибір способу подолання перешкод буде, у свою чергу, залежати від емоційної стійкості особистості, засобів захисту своїх інтересів, обсягу розташовуваної влади і багатьох інших факторів.

Психологічний захист особистості відбувається несвідомо як система стабілізації особистості для збереження сфери свідомості індивіда від негативних психологічних впливів. У результаті конфлікту дана система спрацьовує мимоволі і бажання людини. Необхідність у такому захисті виникає з появою думок і почуттів, що представляють загрозу самоповазі, що сформувалася, "я - образу" індивіда, системі ціннісних орієнтацій, що знижують самооцінку індивіда.

У деяких випадках сприйняття ситуації індивідом може бути далеким від реального положення справ, але реакція людини на ситуацію буде формуватися виходячи з його сприйняття, з того, що йому здається і ця обставина істотна ускладнює вирішення конфлікту. Виниклі в результаті конфлікту негативні емоції досить швидко можуть бути перенесені із проблеми на особистість опонента, що доповнить конфлікт особистісною протидією. Чим більше підсилюється конфлікт, тим негативніше виглядає образ опонента, що додатково ускладнює його рішення. З'являється порочне коло, що украй складно розірвати. Доцільно це зробити на початковій стадії розгортання події, поки ситуація не вийшла з-під контролю.

Багато фахівців, що займаються питаннями вирішенням конфліктів професійно, стверджують що процес керування конфліктами залежить від безлічі факторів, значна частина яких погано піддається керуючому впливу. Наприклад, погляди особистості, мотиви і потреби індивідів, груп, забобони, упередження, можуть іноді звести нанівець зусилля тих, хто виробляє рішення. Залежно від виду конфлікту пошуком рішень можуть займатися різні служби: керівництво організації, служба по роботі з персоналом, ЦПП.

Конфлікти бувають зовнішніми (конфлікт із іншими людьми) і внутрішніми (конфлікт із самим собою). При внутрішніх конфліктах зовнішнього опонента немає. Однак це не виходить, що внутрішні конфлікти - дрібниця або що смороду не важливі для прийняття рішень. Внутрішні конфлікти визначають нашу систему цінностей, нерідко вердикт «вірно» або «невірно» є результатом внутрішнього конфлікту. Ці конфлікти - основа етики й моралі. Якби люди в тихнув або інших ситуаціях не відчували внутрішнього конфлікту, смороду ніколи не замислювалися б про питання моральності. Поняттю «внутрішній конфлікт» дуже близький поняття «совість».

Не говорячи вже про ті, що більшості людей ніякого задоволення конфлікти не доставляють, сучасні вчені-медики відзначають згубні наслідки стресів, причиною більшості яких є конфлікт. Улагоджувати конфлікти - це вирішувати людські проблеми. Улагодити конфлікт означає майже співуче зберегти взаємини. Якби це було не так, люди не намагалися б улагоджувати конфлікти.

Звичайно, визнаний, серйозний, глибоко пережитій конфлікт бере своє, але, якщо є намір його влагодити, імовірність того, що вдасться зберегти взаємини в їх внутрішньому, глибинному прояві, дуже велика. Дуже важливо, щоб сторони об'єктивно оцінили один одного й почали можливі зусилля для визнання цінності й важливості своїх взаємин, навіть при їхньому нинішньому конфлікті. Цей крок однаково придатний для суперечок між учителем й учнем, матір'ю й дітьми, між чоловіком і дружиною.

Недоліку в різних визначеннях конфлікту немає. Мі приведемо трохи з їх, кожне з яких розкриває й підкреслює ту або іншу сторону цього динамічного групового процесу:

* Конфлікт звичайно розглядається як стан незгоди із приводу можливості розпоряджатися обмеженими ресурсами;

* Конфлікт - це такий стан відносин між людьми, коли принаймні один з їх сердити, роздратований, ворожий стосовно іншого, критикує його дії, що веде до зупинки продуктивної роботи й порушенню моральної рівноваги;

* Конфлікт - функція ступеня або кількості взаємозалежності й взаємодії між людьми: чим більше наша залежність від інших або чим більше мі від їх очікуємо, тім більше ймовірність конфлікту й того, що він буде сильним;

* Конфлікт - інтерактивний стан, що проявляється в незгоді, розходженнях або несумісності усередині або між соціальними одиницями: індивідуальностями, групами, організаціями й т.д. Конфлікт виникає на різних інтра- і інтер- персональних рівнях:

а) інтраіндивідуальний конфлікт виникає, коли людина повинна виконати певні дії, ролі, які не відповідають його вмінням, інтересам, цілям або цінностям;

б) інтергруповий конфлікт ставитися до конфлікту між членами групи;

в) інтергруповий конфлікт - конфлікт між представниками двох або більше груп.

Незважаючи на багатозначність, термін "конфлікт" має цілком певний зміст, чи так інакше проявляється в багатьох визначеннях. По-перше, конфлікт винний сприйматися його учасниками. Багато ситуацій, які могли бути розцінені, як конфліктні, насправді не є такими, тому що люди, залучені в них, не сприймають свої взаємини як конфліктні. По-другові, для виникнення конфлікту необхідні протиріччя в мотивах, інтересах, цінностях, позиціях, принаймні, двох сторін. Виключенням, як може здатися, є внутрішньо особистісний конфлікт, однак й отут мають місце розбіжності між реальною й бажаною для індивідуальності ситуацією.

По-третє, конфлікт - це завжди боротьба за володіння ресурсами - грішми, роботою, престижем, владою, годиною - які обмежені, які доводитися розподіляти між сторонами, зацікавленими в їхньому одержанні.

Основне розходження між визначеннями конфлікту стосується в більшості випадків двох пунктів. Конфлікт може розглядатися або як навмисне протиставлення інтересів сторін, або як результат збігу обставин. З іншого боку, розбіжність точок зору стосується того, чи є відкрите протиборство обов'язковим критерієм наявності конфлікту або він може протікати в схованій формі.

Виділяють наступні п'ять основних стилів поводження в конфліктній ситуації:

• пристосування, поступливість;

• відхилення;

• протиборство;

• співробітництво;

• компроміс.

Основу класифікації становлять два незалежних параметри:

- ступінь реалізації власних інтересів, досягнення своїх цілей;

- рівень кооперативности, врахування інтересів іншої сторони.

Якщо представити це в графічній формі, те одержимо сітку, що дозволяє проаналізувати конкретний конфлікт і вибрати раціональну форму поводження людини в ньому (див. Рис. 1).

Рис. 1. Форми поводження в конфлікті

Розглянемо докладніше ці стилі поводження.

Відхилення (запобігання, догляд). Дано форму поводження вибирається тоді, коли індивід не хоче відстоювати свої права, співробітничати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки. Цей стиль припускає тенденцію догляду від відповідальності за рішення.

Протиборство, конкуренція характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням всіх доступних йому коштів для досягнення поставлених цілей: застосуванням влади, примуса, інших коштів тиску на опонентів, використанням залежності інших учасників від нього.

Поступливість, пристосування. Дії індивіда спрямовані на збереження або відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів.

Співробітництво означає, що індивід бере активну доля в пошуку рішення, що задовольняє всіх учасників взаємодії, але не забуваючи при цьому й свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення.

При компромісі дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахунок взаємних учинок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але й не губити.

Стилі й поступливості не припускають активного використання конфронтації при рішенні конфлікту. При протиборстві й співробітництві конфронтація є необхідною умовою вироблення рішення. При запобіганні й поступливості рішення конфлікту відкладається, а сам конфлікт переводитися в сховану форму. Компроміс може принести лише частковий дозвіл конфліктної взаємодії, тому що залишається досить більша зона взаємних учинок, а повністю заподій не усунуті.

1.2 Вираження емоцій у не великих групах. Емоційні стани в конфліктних ситуаціях. Вираження емоції в невеликих групах

Групи, діяльність яких проходити в межах певних стандартів та норм, вважають, що почуття їх членів є важливим джерелом інформації для групи. Потягом певного періоду існування будь-якої групи, її членуй відчувають різноманітні види почуттів, у тому числі розчарування, нетерпимість, нудьгу, хвилювання, ентузіазм, злість, неспокійність та інші. Група, яка діє ефективно, винна розробити норми для заохочення вираження таких почуттів.

Почуття та емоції членів групи, які виникають протягом групової дискусії, впливають на успішне досягнення мети групи чи на залучення її членів до спроб групи проаналізувати проблеми. Якщо Лу поводити собі нетерпляче під година діяльності групи, те його доля може спричинити негативні наслідки. У групі, чия нормативна модель вважає таку поведінку Лу прийнятною та дозволяє прояв подібних емоцій, з таким можна миритись. Менш компетентна група буде примушувати своїх членів тримати почуття в собі чи не підтримувати почуття учасників такими зауваженнями, як не будь таким розгубленим ”. Однією з найпоширеніших оман такої групи стосовно її діяльності є ті, що смороду вважають, членуй групи повинні залишати всі свої почуття ззовні, щоб мати можливість працювати в групі раціонально.

Стандарт прийняття почуттів у групі передбачає, що почуття та емоції є невід'ємним результатом взаємодії в групі. Також він зазначає, що з почуттями легше справитись, якщо їх приймають, а не забороняють. Відмінності є джерелом творчої діяльності в групі, смороду є природними й необхідними. Коли існують відмінності, те також існують і почуття. У групи є два шляхи діяльності: забороняти почуття, а смороду все-таки таки будуть залишатись і стримувати прогрес групи, чи використовувати почуття в групі, таким чином, група буде йти вперед.

1.2.1 Страх

Страх - це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини й спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом рядок у людини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, рясне потовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили помічного страху, жаху він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюванням (фобії).

Афективний психічний стан очікування небезпеки, при якому реальна небезпека загрожує від зовнішнього об'єкта, а невротична - від вимоги потяга. На відміну від болю й ін. видів страждання, викликуваних реальною дією небезпечних факторів, виникає при їхньому передбаченні.

ПРИЧИНИ СТРАХУ

В якості причин страху Томкинс (Tomkins, 1963) називає драйви, емоцій і когнітивні процеси. Деякі науковці (Bowlby, 1973) розглядають розвиток емоцій страху як функцію якості прихильності дитини до матері. Інші науковці, говорячи про причини страху, виділяють специфічні події та ситуації.

Драйви та гомеостати чесні процеси як активатори страху

У порівнянні з емоціями і когнітивні процеси, диски та процеси, які забезпечують гомеостазу організму, є найменш значний клас активатори страху. Диск набуває психологічне значення, коли його інтенсивність досягає критичного рівня, де вона вказує людина гострий дефіцит фізіологічні. У цих випадках диск дає такі емоції, а емоції є страх. Наступний приклад генерує Tomkins: коли кисню стає так критичних що активує диска активує його в той же час і пристрасті, як правило, Масова реакція страху. Якщо перешкоди, щоб задовольнити вимоги не будуть негайно видалені, реакції страху в паніку.


9-09-2015, 17:20