ПЛАН

ТЕМПЕРАМЕНТ В СТРУКТУРІ ОСОБИ

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

З ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

ТЕМПЕРАМЕНТИ ПОЧУТТЯ

ТЕМПЕРАМЕНТИ ДІЯЛЬНОСТІ

ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТІВ І ЇХ ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ТЕМПЕРАМЕНТ І ДІЯЛЬНІСТЬ

ТЕМПЕРАМЕНТ І ХАРАКТЕР

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ТЕМПЕРАМЕНТ В СТРУКТУРІ ОСОБИ

СТРУКТУРА ОСОБИ - система уявлень про особу, узагальнювальна процесуально-ієрархічні підструктури особи з підпорядкуванням нижчих підструктур вищим, включаюча накладені на них підструктури здібностей і характеру.

ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що становлять цю діяльність психічних процесів і станів.

Темперамент - якість особи, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і що значною мірою визначає стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особи. Розрізняють чотири основні типи темпераменту : сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

темперамент психічна почуття

Коли говорять про темперамент, те мають на увазі багато психічних відмінностей між людьми - відмінності по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційній вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Проте при усьому різноманітті підходів до проблеми, учені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особа як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поведінки, переважно природженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту цієї людини не випадково поєднуються один з одним, а закономірно пов'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру, що характеризує 3 темпераменти.

Отже, під темпераментом слід розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які однаково проявляючись в різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, які:

регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку упродовж тривалого відрізку часу;

знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;

однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись певними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від усіх інших психічних властивостей особи.

ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, обумовлені відсутністю у темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу призводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожен з цих компонентів, у свою чергу, має дуже складну багатовимірну будову і різні форми психологічних проявів.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, який позначається як загальна психічна активність індивіда. Суть психічної активності полягає в прагнення особи до самовираження, ефективного освоєння і перетворення зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрям, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особи : її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її стосунків і мотивів. Міра активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищої міри енергії, потужній нестримності дій і постійного підйому - на іншому.

До групи якостей, що становлять перший компонент темпераменту, впритул примикає група якостей, складових другої - руховий, або моторний компонент, провідну роль в якому грають якості, пов'язані з функцією рухового (і спеціального мовнорухового апарату). Серед динамічних якостей рухового компонента слід виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, яка легше за інших піддається спостереженню і оцінці і тому часто служить основою для судження про темперамент їх носія.

Третім основним компонентом темпераменту є "емоційність", що є великим комплексом властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. В порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і має розгалужену власну структуру. Як основні характеристики "емоційності" виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афектну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних дій, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном "імпульсивність" позначається швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їх попереднього обдумування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю зазвичай приймається швидкість, з якою припиняється цей емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворюють в актах людської поведінки те своєрідна єдність спонукання, дії і переживання, яке дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особи - її спрямованості, характеру. здібностей та ін.

З ІСТОРІЇ ВЧЕНЬ ПРО ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Творцем вчення про темпераменти вважається старогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н.е.). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних "соків" життя, - крові, флегми, жовтої жовчі і чорної жовчі, - входячих до його складу. Виходячи з його вчення, найзнаменитіший після Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, яку він виклав у відомому трактаті "De temperamentum". Згідно з його вченням тип темпераменту залежить від переважання в організмі одного з соків. Їм були виділені темпераменти, які у наш час користуються широкою популярністю, : сангвініка (від латів. sanguis - "кров"), флегматика (від грец. - phlegma - "флегма"), холерика (від грец. chole - "жовч"), і меланхоліка (від грец. melas chole - "чорна жовч"). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на учених упродовж багатьох століть.

Імануіл Кант (22.06.1724-12.021804).

Говорив що з фізіологічної точки зору, коли йдеться про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі. До чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків.)

Але з точки зору психологічної, тобто як темперамент душі (здібності почуття і бажання), ці вирази стосуються властивостей крові, визначені тільки аналогічно ігри почуттів і бажання з тілесними рушійними причинами (з яких кров найголовніша).

Головне ділення вчення про темпераменти таке: темпераменти почуття і темпераменти дії діляться на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

До темпераментів почуттів Кант зарахував: А) сангвінічний і В) його протилежність - меланхолійний. Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидка і сильна дія, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибоке коріння. У цьому слід убачати відмінність темпераментів почуттів, а в не прихильності до веселощів або смутку.

ТЕМПЕРАМЕНТИ ПОЧУТТЯ

А. Сангвінічний темперамент людини веселої вдачі

Спосіб відчуття сангвініка можна упізнати по наступних проявах. Це людина безтурботна, повна надій; кожній речі він на мить надає велике значення. А через хвилину вже перестає про неї думати. Він чесно обіцяє, але не тримає свого слова, оскільки він до цього недостатньо глибоко обдумав, чи в змозі він стримати його. Він досить добродушний, щоб надати допомогу іншому, але він поганий боржник, і завжди вимагає відстрочення. Він хороший співрозмовник, жартує, весел, готів нічому у світі не надавати великого значення і усі люди йому друзі. Зазвичай він не зла людина, але грішник, що не легко піддається виправленню. Правда, він сильно розкаюється. Але скоро забуває своє розкаяння (яке ніколи не перетворюється до його в скорботу). Робота його скоро стомлює, але він без втоми займається тим, що по суті є тільки гра. Бо гра завжди пов'язана із змінами, а витримка не по його частині.

В. Меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі

Людина, розташована до меланхолії (не меланхолік, бо це означає вже стан, а не просто прихильність до стану), надає усьому, що його торкається, велике значення, скрізь знаходить приводи для побоювань і звертає увагу передусім на трудності. Він насилу дасть обіцянку, бо не може його не виконати, але сумнівається, чи в змозі він його виконати. І усе це у нього пояснюється не моральними причинами (бо тут йде мова про чуттєві мотиви), а тим, що протилежне завдає йому неприємності, і саме тому він стає заклопотаним, недовірливим, повним сумнівів, а через це і малосприйнятливим до веселощів. Втім, коли це настрій стає звичним, воно протиставляє настрою людинолюба, яке власне більше сангвінікові, по украй мірі по спонуканню, бо той, хто сам повинен обходитися без радості, навряд чи побажає її іншому.

ТЕМПЕРАМЕНТИ ДІЯЛЬНОСТІ

С. Холеричний темперамент людини запальної

Про нього говорять, що він гарячий, спалахує швидко, як солома, але при поступливості інших скоро остигає. У його гніві немає ненависті, і він любить іншого тим сильніше, чим швидше той йому поступається. Його діяльність швидка, але нетривала. Він діяльний, але неохоче бере на себе поділа саме тому, що у нього немає витримки; ось чому він охоче робиться начальником, який керує справами, але сам вести їх не хоче. Тому його пануюча пристрасть - честолюбство; він охоче береться за громадські справи і бажає. Щоб його гучно хвалили. Він любить тому блиск і помпезність церемоній, охоче бере під свій захист інших і на вигляд великодушний, не з любові, проте, а з гордості, бо себе самого він любить більше. Він стежить за порядком і здається тому розумніше, ніж він є. Він любить мати у розпорядженні кошти, щоб не бути скаредним; він ввічливий, але любить церемонії, натягнуть. Пихатий в поводженні і охоче має при собі якого-небудь підлесника. Який служить мішенню для його дотепності, і більше переживає, коли його горді домагання зустрічають відсіч. Достатня трохи їдкої дотепності. Щоб миттю зник ореол важливості. Одним словом. холеричний темперамент - найнещасніший з усіх темпераментів, бо більше інших викликають противлення собі.

Д. Флегматичний темперамент холоднокровного

Флегма означає відсутність афекту, а не інертність (безживність), і тому людину, у якої немає флегми, не можна назвати флегматиком і під цією кличкою зараховувати в розряд ледарів.

Флегма як слабкість - це схильність до бездіяльності, небажання братися за справу, навіть якщо спонукання до цього дуже сильні. Нечутливість до спонукань є задоволеною даремністю, і його схильності спрямовані тільки на насичення і сон.

Флегма як сила - це здатність приходити в рух і не легко і не швидко, та зате надовго. Той, у кого в крові добра доза флегми, нагрівається повільно, але довго зберігає тепло. Він не легко приходить в гнів, а спочатку коливається, чи слід йому гніватися.

Холоднокровному нічого шкодувати про те, що у нього абсолютно звичайна доля розуму, але в той же час він від природи обдарований цією флегмою; хоча він і позбавлений блиску, та зате виходить їх принципів, а не з інстинктів. Його вдалий темперамент замінює йому мудрість, і навіть в буденному житті його часто називають філософом. Своїм темпераментом він перевершує інших, не зачіпаючи їх марнославства. Його часто називають також пронозою, бо усі спрямовані на нього снаряди випущені з баліст і катапульт відскакують від нього як від мішка з ватою. Це злагідний чоловік, який уміє забирати владу над дружиною і родичами, хоча на вигляд він покірний волі усіх. Оскільки, маючи непохитну, але розсудливу волю, він уміє пристосувати їх волю до своєї, подібно до того як тіла з найбільшою масою і великою швидкістю руху, завдаючи удару, пробивають перешкоди, що зустрічаються ним, наскрізь, а при меншій швидкості, але при великому об'ємі, захоплюють за собою цю перешкоду, не руйнуючи його.

Якщо один темперамент, як завжди думають, з'єднується з іншим, то вони або протидіють один одному, або нейтралізуються. Перше буває, коли вважають, ніби в одному і тому ж суб'єктові сполучені сангвінічний темперамент з меланхолійним або холеричний з флегматичним, бо вони (А і В, так само як і З і Д) суперечать один одному. Друге, а саме нейтралізація, відбувається нібито при (немов хімічному) змішенні сангвінічного темпераменту з холеричним і меланхолійного з флегматичним. Не можна мислити злитим в одному і тому ж акті добродушні веселощі з грізним гнівом або муки самокатування із задоволеним спокоєм вимогливої душі. Але якщо один з цих двох станів в одному і тому ж суб'єктові повинні змішуватися з іншим, то виходять тільки чудасії і капризи, а не певний темперамент.

Отже, складних темпераментів немає.

З прадавніх часів дослідники, спостерігаючи значну різноманітність поведінка, співпадаюча з відмінностями в статурі і фізіологічних функціях, намагалася їх упорядковувати, якимсь чином їх групувати. Так виникли самі різні типології темпераментів. Найбільший інтерес представляють ті з них, в яких властивості темпераменту, що розуміються як спадкові або природжені, зв'язувалися з індивідуальними відмінностями в особливостях статури. Ці типології дістали назву КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГИЙ. Так найбільшого поширення набула типологія, запропонована Е. Кречмером, який в 1921 р. опублікував свою знамениту роботу "Будова тіла і характер". Головна його ідея полягала в тому, що люди з певним типом складання мають певні психічні особливості. Їм було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституціональні типи:

ЛЕПТОСОМАТИК - характеризується крихкою статурою високим зростанням, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки - довгі і худі.

ПІКНІК - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно огрядний. характеризується малим або середнім зростанням, тулубом, що розпливається, з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

АТЕЛЕТИК- людина з розвиненою мускулатурою, міцною статурою, характерне високе або середнє зростання, широкі плечі, вузькі стегна.

ДИСПЛАСТИК- люди з безформним, неправильним будова. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірне зростання, непропорційна статура).

З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить 3 виділені типи темпераменту, які він називає: шизотимік, іксотимік і циклотимік. Шизотимик має астенічну статуру, він замкнутий, схильний до коливань емоцій, упертий, малопіддатливий до зміни установок і поглядів, насилу пристосовується до оточення. на відміну від нього іксотимік має атлетичну статуру. Це спокійна маловразлива людина із стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язковий. Пікнічна статура має циклотимік, його емоції коливаються між радості і печалі, він легко контактує з людьми і реалістичний в поглядах.

Теорія Е. Кречмера була дуже поширена в Європі, а в США отримала популярність концепція темпераменту У. Шелдона, сформульована в 40-х роках нашого століття. У основі поглядів Шелдона також лежить припущення про те, що тіло і темперамент - це 2 параметри людини, пов'язаних між собою. Структура тіла визначає темперамент, який є його функцією. У. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які він запозичував терміни з ембріології. Їм виділено 3 типи:

1. ЕНДОМОРФНИЙ (з ендодерми утворюються переважно внутрішні органи);

2. МЕЗОМОРФНИЙ (з мезодерми утворюється м'язова тканина);

3. ЕКТОМОРФНИЙ (з ектедерми розвивається шкіра і нервова тканина).

При цьому людям з ендоморфним типом властива відносно слабка статура з надміром жирової тканини; мезаморфному типу властиво мати струнке і міцне тіло, велику фізичну стійкість і силу; а ектоморфному - крихкий організм, плоску грудну клітку, довгі тонкі кінцівки із слабкою мускулатурою.

По У. Шелдону, цим типам статур відповідають певні типи темпераментів, названі їм залежно від функцій певних органів тіла, : висицетронія (лат. viscera - "нутрощі"), соматонія (грец. soma - "тіло") і церебротонія (лат. cerebrum - "мозок").