Зміст

Вступ

1. Темперамент і характер

2. Індивідуальні розходження в протіканні умовних рефлексів

3. Основні загальні типи нервової системи

4. Генотип і фенотип

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Характери людей відрізняються між собою дуже сильно. Існують характери гармонічні і збалансовані, у яких усе взаємопов'язано й врівноважено. При спілкуванні з такими людьми проблем не буде. Але людей з такими характерами небагато. Значно більше людей з характерами, у яких виділяються одна-дві яскраві риси.

Якщо поводитися однаково з представниками різних характерів, то можуть виникати проблеми. Тут так само, як і в медицині, спрацьовує принцип: "Те, що отрута для одного, — ліки для іншого". Та сама фраза, сказана людині з одним типом характеру, може його обрадувати, іншого — засмутити, третього — привести в лють, а четвертого — залишити зовсім байдужим.

Професія, обрана в протиріччі з основними рисами акцентуації характеру, може ввергнути людини в серйозний внутрішній конфлікт, а від цього стане погано і йому самому, і всім навколишнім.

Дуже важливо враховувати розходження характерів, також, і при вступі в шлюб.

Повсякденне життя дає чимало прикладів тому, як по-різному поводяться окремі тварини і різні люди в одній і тій же обстановці. Незважаючи на надзвичайну розмаїтість, ці індивідуальні особливості все-таки мають деякі загальні риси. По загальних рисах поводження визначаються загальні типи нервової системи, що визначають різні темпераменти тварин і характери людей.

1. Темперамент і характер

Знаменитий лікар стародавності Гіппократ пояснював природу індивідуальних особливостей поводження розходженням пропорцій "життєвих соків" тіла: крові, слизу і жовчі. До наших днів збереглося поняття — темперамент (від лат. t етре r атеп t ит — належне співвідношення, домірність). Велика кількість уважних спостережень дозволяло Гіппократові помітити й описати чотири дійсно найбільше що часто зустрічаються в житті виду темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний.

Гіппократ вважав, що коли в людини з усіх його соків переважає палка кров (s а nguis ), те його поводження дає нам риси сангвінічного темпераменту — енергію, наполегливість, рішучість. Якщо ж палку кров прохолоджує слиз, що знаходиться в надлишку, (рh l еg m а ), то виходить флегматик - холоднокровний і повільний. Їдка жовч (с h о l е) сприяє утворенню дратівливого, запального, не знаючої міри холеричного темпераменту. Але коли накопичується багато зіпсованої чорної жовчі (т el ап с h о l е) , то такий млявий меланхолік постійно буде перебувати в зневірі.

З'ясування щирих функцій крові, жовчі й інших "соків" тіла привело до появи інших припущень про природу різних темпераментів. Так, на початку XX в. широке поширення серед лікарів одержали погляди на темперамент як наслідок визначеного анатомічного складу тіла. Наприклад, затверджували, що повнота розташовує до добродушності, а худі люди бувають здебільшого жовчними і злими. У таких твердженнях явно переплутані причина і наслідок. Дійсно, веселі, життєрадісні люди часто бувають повними, а хмурі, дратівливі — худими. Але це далеко не правило, більш того, нерідко буває навпаки. Тому немає основ вважати анатомічний склад тіла (конституцію) причиною того чи іншого темпераменту. Як правило, риси темпераменту і зовнішній вигляд людини рівною мірою залежать від умов його життя. Звичайно, життєві негоди і проьлеми не тільки викликають фізичне виснаження, але і роблять людини озлобленим і дратівливої. Зрозуміло також, що спокійне життя в статку, часто з надмірностями в їжі, розташовує до повноти і до добросердого настрою. Не від тілесного додавання залежить настрій, а від умов життя, що визначають той чи інший розвиток спадкоємних задатків темпераменту і конституції. Тому позбавлені всякої наукової підстави спроби судити про темперамент, а тим більше про характер людини по яких-небудь анатомічних показниках будови його тіла.

Дійсна природа темпераменту і характерів була розкрита І.П.Павловим (1927) за допомогою навчання про вищу нервову діяльність. Численні спостереження і спеціальні досвіди на лабораторних тваринах переконливо показали, що різні темпераменти є не що інше, як прояв індивідуальних розходжень у властивостях протікання збуджувальних і гальм і в н их процесів у вищих відділах мозку. Розходження темпераментів відбивають розходження загальних типів нервової системи, властивих і людині, і тварині. Характер людини складається з його природженого темпераменту плюс зміни темпераменту, обумовлені вихованням, плюс сума складних відносин з оточуючими людьми і подіями.

2. Індивідуальні розходження в протіканні умовних рефлексів

Проводячи експерименти на великому числі лабораторних собак, І.П.Павлов звернув увагу на те, що усі вони "працюють" по-різному. Одні собаки легко і швидко, після декількох спроб, утворять міцні умовні рефлекси. Інші виробляють умовний рефлекс на превелику силу, повільно, лише після багатьох десятків спроб. Але навіть коли вони вироблять рефлекс, те останній виявляється неміцним і слабким. Він то з'являється, то зникає. Незважаючи на часті підкріплення, він залишається хитливим, невеликим по величині і легко руйнується. Така різниця в утворенні умовних рефлексів обумовлюється різною здатністю до утворення міцних тимчасових зв'язків, тобто різною силою умовного порушення. Так виявився перший показник типологічних розходжень вищої нервової діяльності — сила збуджувальних процесів. Показник сили збуджувальних процесів дозволяє об'єктивно оцінити здатність коркових клітин до розвитку більш-менш сильного умовного порушення. Однак якщо відібрати для подальших досвідів собак із приблизно однаковою силою збуджувальних процесів, то серед них майже обов'язково проявляться інші індивідуальні розходження умовно-рефлекторної діяльності. Ці розходження виявляться, як тільки в собак почнуть виробляти диференціювання умовних подразників. Тут може случитися, що два собаки, однаково швидко і міцно утворили позитивний умовний рефлекс, наприклад, на метроном з частотою 60 ударів/хв, різко розійдуться у своїх здібностях віддиференціювати від нього непідкріплюваний сигнал — метроном з частотою 120 ударів/хв. Один собака вже після декількох застосувань метронома 120 ударів/хв без підгодовування перестає на нього реагувати. Інша — не може угасити рефлекс на цей диференційовний подразник. Також погано йде в неї вироблення запізнювання, умовного гальмування і вгасання, тобто різновидів умовного гальмування. Таке розходження у виробленні гальмування говорить про різну здатність до концентрування збуджувального процесу, тобто про різну силу умовного гальмування.Так виявився другий показник типологічних розходжень вищої нервової діяльності — сила гальм і в н их процесів. Показник сили гальмівних процесів дозволяє об'єктивно оцінити здатність коркових кліток до розвитку більш-менш сильного умовного гальмування.

Однак навіть серед собак, що виявили однакові здібності до розвитку умовного порушення і гальмування, знову виявляються індивідуальні розходження умовно-рефлекторної діяльності. Ці розходження особливо яскраво виявляються при переробках сигнального значення умовних подразників, що свідчить про різну здатність до заміни збуджувального процесу гальмівним і навпаки, тобто про різну рухливість порушення і гальмування. Так виявився третій показник типологічних розходжень вищої нервової діяльності — рухливість нервових процесів. Показник рухливості нервових процесів дозволяє об'єктивно оцінити здатність коркових кліток до швидкого і повного переходу зі збудженого в гальмівний стан і назад.

Отже, розходження у властивостях умовно-рефлекторної діяльності різних тварин виявляються результатом індивідуальних варіацій сили порушення, сили гальмування і їхньої рухливості. Однак для прояву кінцевих результатів у поводженні важлива не стільки абсолютна сила гальмового процесу, скільки його відношення до збуджувального. Наприклад, різка перевага збудження перешкодить навіть сильному гальмуванню у виробленні диференціювання. А без такої збудження навіть більш слабке гальмування успішне справиться з цією задачею. Тому замість показника абсолютної сили гальмування в типології звичайно використовують порівняльний показник сили гальмування щодо збудження, чи показник їхньої урівноваженості. Тоді індивідуальні розходження протікання процесів вищої нервової діяльності можна оцінювати по трьох показниках: сили, урівноваженості і рухливості. Отже, коркові процеси можуть бути сильними чи слабкими, врівноваженими чи неврівноваженими, рухливими чи інертними.

3. Основні загальні типи нервової системи

З набору різних властивостей — сили чи слабості, урівноваженості чи неврівноваженості, рухливості чи інертності нервових процесів — у природі складається безліч комбінацій. При цьому з усіх можливих комбінацій найбільше чітко вимальовуються чотири. Це і є головні загальні типи нервової системи, помічені ще Гіппократом у чотирьох темпераментах людей.

Якої ж властивості протікання процесів вищої нервової діяльності характеризують чотири головних загальних типи нервової системи?

Перше сполучення властивостей нервових процесів, що найбільше часто зустрічається в житті, полягає в їхній задовільній силі, гарній врівноваженості і достатній рухливості. Гарні сила, врівноваженість і рухливість нервових процесів характеризують живий тип по Павлову, що відповідає сангвініку Гіппократа. У лабораторних досвідах такий темперамент виявляється у швидкому і міцному утворенні умовних рефлексів (сила), легкості вироблення диференціювання (врівноваженість) і здійсненні переходів (рухливість).

У природному поводженні тваринні риси цього нервового типу виступають як активність і стійкість у боротьбі (сила), як велика витримка, наприклад, у підстерігаючих видобуток (врівноваженість), як здатність швидко змінювати свої життєві навички при змінах обстановки (рухливість). У характері людини риси живого типу виявляються енергією і наполегливістю в подоланні труднощів (сила), великим самовладанням, умінням "тримати себе в руках" (врівноваженість) і разом з тим, у разі потреби, швидкою перебудовою своїх звичок і прихильностей (рухливість). Такі люди дуже працездатні, особливо коли є цікавляче їх справу, і завзяті в досягненні мети. Вони спокійно приймають зміни в житті і вміють освоюватися в новій обстановці.

Інше часто зустрічається в житті сполучення властивостей нервових процесів — це їхня гарна сила й врівноваженість, але мала рухливість. Гарні сила й врівноваженість, але інертність нервових процесів характерні для спокійного типу, по Павлову, що відповідає флегматику Гіппократа. У лабораторних досвідах такий темперамент виявляється у швидкому і міцному утворенні умовних рефлексів (сила) і легкості вироблення диференціювання (врівноваженість), однак переробки сигнального значення умовних подразників йдуть на превелику силу (мала рухливість). У природі у тваринних черты спокійного типу виступають у тім, що велика наполегливість (сила) і витримка (врівноваженість) можуть сполучатися з деякою відсталістю поводження, нездатністю до швидкої перебудови, наприклад мисливських навичок при зміні звичок видобутку (мала рухливість).

У характері людини риси флегматического темпераменту виявляються насамперед неквапливістю. Поряд з енергією та працездатністю (сила), самовладанням і гарним "почуттям міри" (врівноваженість) виявляється велика сила звичок, деяка повільність у прийнятті рішень, особливо при несподіваних подіях (мала рухливість). Такі люди не схильні до поспішності, їм далекі метушливість і готовність в усьому випливати велінням моменту. Флегматик важко сходиться з новими людьми, але якщо зійдеться, те буде вірним другом. Це рівний і спокійний, завзятий трудівник життя.

Наступне, що нерідко зустрічається сполучення властивостей нервових процесів — це їхня задовільна сила при неврівноваженості. У цьому випадку про рухливість узагалі нічого сказати не можна. Неврівноваженість звичайно виражається в перевазі збуджувального процесу над гальмівним. Сила, але неврівноваженість з перевагою порушення характерні для невтримного типу , по Павлову, що відповідає холерику Гіппократа. У лабораторних досвідах такий темперамент виявляється також швидким і міцним утворенням умовних рефлексів (сила), але диференціювання в цих собак виробляються дуже погано. У природному поводженні тварин невтримний темперамент виявляється в сполученні сміливості (сила) з відсутністю витримки: наприклад, нападає на великого звіра і при подстерегании видобутку завчасно вискакує з засідки.

У характерах людей риси невтримного типу даються взнаки в самозабутніх захопленнях, коли людин, наприклад, може зробити величезну роботу "на ентузіазмі" (сила), а потім з таким же азартом схопиться за іншу справу і тут теж "не знає міри". Вони виявляються й у відносинах з людьми, коли яка-небудь дрібниця може викликати вибух гніву, у якому невтримна людина сам потім буде каятися (неврівноваженість з перевагою порушення).

Нарешті, останній, що порівняно рідко зустрічається темперамент, визначається слабістю і збуджувальних і гальмових процесів. Слабість нервових процесів і швидкий перехід коркових кліток у стан позамежного гальмування характерні для слабкого типу, по Павлову, що відповідає меланхоліку Гіппократа. У лабораторних досвідах цей нервовий тип виявляється в крайній нестійкості умовних рефлексів, неможливості їхнього утворення на сигнали великої сили, тому що всяке сильне роздратування викликає загальне пригнічення через позамежне гальмування. Спостерігаючи поводження таких тварин, їх називають боягузливими. Ці тварини уникають сильних роздратувань, при зустрічі з ворогом рятуються втечею, не виявляють наполегливості, наприклад, швидко відмовляються від тривалого переслідування, рішучим опором і навіть просто голосним окриком їх можна змусити до відступу (слабість нервових процесів).

Риси меланхолійного темпераменту виявляються в людини насамперед у тім, що називають "слабкість характеру", тобто в легкому підпорядкуванні чужій волі, нездатності настояти на своєму. Сильні життєві подразники виявляються для таких людей надтосильными, у надзвичайних обставинах ці люди впадають у паніку, життя представляється їм складеним з нездоланних труднощів, повної туги і зневіри (слабість нервових процесів). Такі люди прагнуть відгородити себе від життя з його хвилюваннями, уникають суспільства, бояться усякої відповідальності. Яскравий художній образ меланхоліка — "людини у футлярі" — намалював А. П. Чехов у розповіді про боязкого вчителя грецької мови, що усе життя боявся, "як би чого не вийшло".

Такі чотири головних, що зустрічаються в житті загальних для людини і тварин типу нервової системи. Однак у настільки крайнім вираженні, як вони зараз описані, ці типи зустрічаються рідко. Здебільшого в житті існують проміжні форми з перевагою властивостей того чи іншого типу.

Існує досить поширена думка, що при визначенні типу нервової системи як би оцінюють її "сорт": наприклад, сангвінік — власник першосортної нервової системи, а меланхолік — представник останнього сорту. Така думка є помилковою, далекою від дійсності. Немає основ міряти соціальну цінність людей по їхніх темпераментах. У різних областях діяльності можуть виявитися потрібними різні характери. Якщо, наприклад, відібрати в Чапаєва деякі риси його невтримного темпераменту, то навряд чи він міг би потягнути своїх бійців у лихому ударі по ворогах. Але, щоб терпляче розплутувати інтриги ворогів у дипломатичних салонах, корисно мати гарну врівноваженість і велику витримку.

Головна причина того, що темперамент не визначає соціальної цінності людини, полягає в керівній ролі людської свідомості. Утворюючи спеціальну надбудову вищої нервової діяльності у виді другої сигнальної системи, свідомість людини підкоряє собі все поводження. Почуття боргу утримує слабохарактерного від спокуси, виховання допомагає неврівноваженому тримати себе в руках, пориви темпераменту стримуються голосом людського розуму.

4. Генотип і фенотип

Спостерігаючи протягом тривалого часу за твариною, наприклад за щеням, що виростає в дорослого собаку, неважко помітити, як міняється його поводження. Але що тоді вважати властивостями, що характеризують тип нервової системи?

Щоб відповісти на це питання, поняття про тип нервової системи приходиться ускладнити, розділивши його на поняття генотипу і фенотипу. Генотип характеризується уродженими, переданими в спадщину властивостями процесів вищої нервової діяльності. Фенотип характеризується тими властивостями, що склалися з взаємодії уроджених і придбаних під впливом умов життя.

Строго говорячи, дійсний генотип тварини звичайно вислизає від визначення, тому що умови життя починають діяти на нього, починаючи з моменту появи організму на світло. Однак виходячи зі стійкості генотипових ознак, вважають, що їх можна знайти і в дорослому стані, якщо з твариною не відбулося за цей час нічого надзвичайного, що могло б викликати різкі зміни в його нервовій системі. Наприклад, важкі нервові потрясіння можуть послабити коркові клітки і привести до появи рис меланхолійного темпераменту у тварини сангвінічного генотипу. Але і без усяких надзвичайних подій життя безупинно вносить у поводження доповнення і зміни. Життєва обстановка, що сприяє тренуванню внутрішнього гальмування, може трохи згладити його холеричну неврівноваженість з порушенням. Досвіди показали, що якщо багаторазово переробляти сигнальні значення умовних подразнень, те кожна наступна переробка настає легше і швидше. Отже, є підстави очікувати, що життя, багате змінами, може допомогти подоланню рис флегматичності. Усі ці зміни властивостей протікання нервових процесів, внесені життям, накопичуються у фенотипі. Умови виховання можуть замаскувати істині властивості нервового типу.

Численні експерименти, проведені на тваринних різних видів, показали вплив умов життя на формування фенотипу. Наприклад, підраховували число спарювань за 30 хвилин особей видів-двійників Dr о s ор hil а те l апо g а st е r і Dr о s ор hil а si т ul ап s , вирощених при різній температурі середовища (від 12 до 30 °С). Спостереження вели на 10 лініях, кожна з який брала початок від однієї заплідненої самки, тобто мала один генотип. Проте полове поводження мух виявилося різним у залежності від температурних умов середовища їхнього розвитку. Зі спостережень за поводженням хребетних тварин дуже демонстративні досвіди з мишами, що повинні були відшукати їжу. Виявилося, що особи всіх шести інбредних ліній при вихованні в умовах розмаїтості обстановки, що позначається як "збагачене середовище", швидше знаходили їжу, чим виховані в стандартних, більш одноманітних умовах.

Описано наочні приклади впливу виховання на поводження птахів. Так, якщо горобиних вівсянок, що предпочитают галузі дуба, виростити в лабораторії на галузях сосни, то вони будуть віддавати перевагу сосні. Пташенята горобців, виховані в середовищі канарок, замість уродженого цвірінькання починають видавати звуки, схожі на спів канарок. Загальновідомі численні випадки, коли дикі тварини, навіть хижаки, виховані з раннього віку людиною, докорінно змінювали свій генотип поводження і ставали ручними.

Розглянуті вище приклади показують вплив умов життя, що, не відповідаючи вимогам генотипу, формують


9-09-2015, 19:17