Вступ
Вивчення мотивів поведінки людини, його мотивації заслужено займає центральне місце в психолого-педагогічній науці у зв'язку з його величезним значенням для вирішення науково-практичних і теоретичних питань. Мотивація, забезпечує активізацію і цілеспрямованість поведінки, виконує, таким чином, повною мірою і регуляторну функцію, обумовлюючи суть психології особи. Становлення і формування особи тісно пов'язане з формуванням усе більш стійкої поведінки в позитивно мотивованій, спочатку особисто значущій діяльності. Ще в дитячому віці людина вступає в систему громадських стосунків, починає взаємодіяти з іншими людьми в ході різної діяльності. Усе це безпосередньо формує його особу, що зайняла певне місце в системі стосунків і багато в чому визначається системою внутрішніх і зовнішніх мотивів, що складаються. Особливу актуальність придбаває вивчення специфіки розвитку і формування мотиваційної сфери особи дітей дошкільного віку.
Це положення обумовлюється багатьма причинами.
По-перше, дошкільники знаходяться напередодні нового етапу свого життя, а саме шкільного навчання. Тому міра сформованості мотивів поведінки може визначати не лише їх подальший успіх в учбовій діяльності, але і статусне положення в колективі, почуття самоповаги та ін.
По-друге, в дошкільному віці закладаються основи відношення до багатьох видів діяльності (грі, вченню, трудовій діяльності і тому подібне), тому виникає необхідність формування внутрішньої позитивної мотивації дитини, в контексті виконуваної ним діяльності.
По-третє, важливим чинником є розвиток саморегуляції поведінки дошкільника, що також обумовлюється специфікою формування системи мотивів разом з вольовою сферою. Так дитина, що керується мотивами уникнення невдач, демонструватиме абсолютно іншу поведінку, ніж її одноліток, у якого домінуватиме мотивація досягнення успіху, дитина, керуючий громадськими мотивами, швидше знаходитиме собі друзів, займе гідне статусне положення в шкільному колективі.
Крім того, в дошкільному віці, на думку А. Н. Леонтьєва [9], зав'язуються перші вузли, перші зв'язки і стосунки, які утворюють нову вищу єдність - єдність особи, яку неможливо розглядати у відриві без мотиваційної сфери дитини.
Таким чином, проблема формування і розвитку мотивів поведінки і діяльності дошкільників обкреслює круг питань, пов'язаних як з особовими, так і з соціальними аспектами їх життя.
Проблема розвитку і формування мотивів поведінки знайшла своє віддзеркалення в роботах багатьох дослідників.
Так, наприклад, Я.Л. Коломинський [7] вказує на усебічні зміни, що відбуваються у сфері мотивації дошкільника, поява нових мотивів, обумовлених більшою соціалізацією дошкільників в порівнянні з дітьми раннього віку. Це ж напрям досліджень можна спостерігати і у Л.І. Божович [1], яка проаналізувавши онтогенез мотивів, приходить до висновку про якісну перебудову в мотиваційній сферах дітей різного віку.
А.К.Маркова [11] на основі вивчення практичного досвіду учителів, дає грунтовний аналіз засобів і методів формування мотивів вчення у дітей різного віку. Д.Б. Ельконін і А.Л. Венгер [13] вказують на істотні зміну в мотивах поведінки старших дошкільників у зв'язку з підготовкою до вступу до школи.
Проте, не дивлячись на таку увагу з боку дослідників, ця проблема вимагає свого подальшого вивчення. Це пов'язано як із змінами, що відбуваються в самому суспільстві у сфері освіти (поява недержавних установ дошкільної освіти, нових освітніх технологій і т.п.), так і із зростанням науково-технічного процесу, яке в першу чергу проявляється в тотальній комп'ютеризації учбового процесу. Не секрет, що нині гра на комп'ютері, і усе пов'язане з нею служать серйозним мотивуючим чинником дитячої поведінки.
Ця курсова робота втаємничена, таким чином, проблемі мотивів поведінки дошкільників. У ній визначаються наступні:
Мета дослідження : вивчення особливостей мотивів поведінки дошкільників.
Завдання дослідження : а) проаналізувати теоретичні джерела з проблеми психології мотивації; б) розкрити специфіку розвитку і формування мотиваційної сфери дошкільників; в) з'ясувати специфіку співвідношення громадських і особових мотивів дошкільників, що визначають їх поведінку.
Об'єкт дослідження : мотиви поведінки дошкільників.
Предмет дослідження : особливості співвідношення громадських і особистих мотивів поведінки у дітей дошкільного віку.
Гіпотеза дослідження : мотивація поведінки дошкільників має певні особливості, обумовлені віковими характеристиками віку, що зрештою впливає на співвідношення громадських і особистих мотивів в їх поведінці.
Розділ І. Теоретичні аспекти психології мотивації
1.1 Загальна характеристика поняття мотивів і мотивації в психолого-педагогичічній науці
Мотив - це спонукання до здійснення поведінкового акту, породжене системою потреб людини і з різною мірою усвідомлюване або неусвідомлюване їм взагалі. В процесі здійснення поведінкових актів мотиви, будучи динамічними утвореннями, можуть трансформуватися (змінюватися), що можливо на усіх фазах здійснення вчинку, і поведінковий акт нерідко завершується не по первинній, а по перетвореній мотивації.
Терміном "мотивація" в сучасній психології позначаються як мінімум два психічні явища: 1) сукупність спонукань, що викликають активність індивіда і визначальну її активність, тобто система чинників, що детермінують поведінку; 2) процес освіти, формування мотивів, характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні[19, c.369.].
Тому проводять розмежування між мотивацією як диспозицією, або тенденцією, і мотивацією як активацією, або збудженням. Організм може при певних обставинах випробовувати тривогу, страх або голод як мотиваційну тенденцію, але мотивація як активніше стан з'являється тільки в той момент часу або в тій ситуації, коли цей організм дійсно збуджений, тобто мотивований.
Оскільки психологи зайняті пошуком законів, що поширюються не лише на поведінку людей, але і на поведінку нижчих тварин, література в області мотивації охоплює теми, які торкаються характеристик, універсальних для усіх форм тваринного життя (напр., голод), разом з темами, які обмежуються виключно людськими характеристиками (напр., прагнення до досягнення і досконалості). Про мотивацію говорять як про організмену змінну в тому сенсі, що вона є станом індивідуума, а не зовнішнього середовища.
Про мотивацію також говорять як про направляючу і керівну інстанцію в тому сенсі, що вона веде до цілеспрямованої поведінки. Це підкреслює специфічність мотивації : що випробовують жадаю тварини шукають воду, що переживає професійний стрес людина намагається врятуватися від цієї неприємної ситуації. Цілі завжди визначалися двома способами.
Один спосіб описує цілі як об'єктивні події або відчутні, матеріальні зміни середовища в результаті поведінки.
Другий сенс, в якому використовується термін "мета", має на увазі під нею швидше внутрішню абстракцію, чим об'єктивна зовнішня подія. Наприклад, мета пошуку менш напруженої роботи є деякою ідеєю, представленням людини про майбутні події, коли він мотивований звільнитися від неприємної стресової робочої ситуації. Цілі направляють або управляють, оскільки, просуваючись до них, людина здійснює одні дії, а не інші, і цілі функціонують в будь-який цей момент часу, оскільки це внутрішні "тут-і-зараз" репрезентації майбутнього, а не об'єктивні, реальні, майбутні події.
Мотивація може також ідентифікуватися по специфічних попередніх подіях, а не тільки за результатами діяльності або результатам поведінки (реальним або існуючим у вигляді когнітивних репрезентацій). Попередні події призводять до різних видів мотиваційних станів і дуже часто поведінка індивідуума розрізняється відповідно до того, які специфічні попередні події мали місце[15, c.419].
Мотивація розрізняється не лише по виду, але і по силі. Можна говорити про існування більшої або меншої спраги, більшого або меншого страху. В цілому в науці признається, що мотивація збуджує або забезпечує енергією, проте існуючі теорії розрізняються трактуванням того, як мотивація активізує поведінку[3],[12],[19].
Різні джерела мотивації, завдяки ефекту сумації, можуть чинити сукупний вплив на поведінку. Посилення мотиваційного збудження може відбуватися в результаті збільшення сили якогось одного виду мотивів або сумації різних джерел мотивації. У багатьох випадках ефект активації організму внаслідок збільшеної мотиваційної сили можна спостерігати швидше по зміні фізіологічних показників, ніж по зовнішніх поведінкових реакціях.
Для ідентифікації такого виміру мотивації, як її сила, зазвичай використовують заходи хвилевої активності мозку, електричній провідності шкіри, сердечного ритму і напруги м'язів. У станах сонливості і низького збудження на ЕЕГ зазвичай з'являються повільні і великі хвилі з регулярним малюнком, тоді як в стані збудженого пильнування патерн мозкової активності представлений швидкими, низькоамплітудними, нерегулярними хвилями. В результаті збудження, що посилилося, індивідууми також мають тенденцію демонструвати збільшення м'язового потенціалу, що реєструється на ЕМГ, і зниження шкірного опору.
В цілому, дослідження показали, що організми виявляються тим більше активними, чим більш вони мотивовані. Реакція у відповідь, що проявляється в простих формах поведінки, подібних біжу або натиску на педаль, посилюється безпосередньо услід за посиленням мотивації, особливо у наївних піддослідних тварин. У тварин і людей посилення мотивації загалом і в цілому спричиняє за собою збільшення зусиль, наполегливості і чутливості.
Іншим доказом активуючого аспекту мотивації служить те, що при її підвищенні спостерігається підвищена тій, що генералізує подразника, така, що проявляється в розширенні спектру стимулів, на які реагує організм.
Для фізіологічного пояснення численних, але не систематизованих активуючих ефектів підвищеній мотивації прийнято посилатися на ретикулярну активуючу систему. У своїх ранніх роботах Моруцці і Мегун, а пізніше і Линдсли, описали систему, що включає ретикулярну формацію, таламус і кору головного мозку, яка начебто пояснювала, як організми можуть проявляти як специфічне, так і неспецифічне збудження. Проте багато дослідників оспорюють - на рівні фізіологічних і на рівні поведінкових наук - можливість існування єдиної системи збудження[15, c.420].
Одним з джерел мотивації виступають потреби. Під потребами мають на увазі прагнення до тих умов, без яких неможливо підтримувати свій нормальний фізичний і психічний стан. Потреба - усвідомлюваний і переживаний людиною стан нужди в чому-небудь. Усвідомлені потреби - це бажання. Їх людина може сформулювати, для реалізації їх він намічає план дій. Чим сильніше бажання, тим енергійніше прагнення здолати перешкоди на його шляху. У людини може бути виявлена дуже велика кількість потреб : хочеться бути здоровим і довго жити, любити і бути коханим, ростити дітей і радіти їх успіхам, хочеться цікавої роботи, похвали, визнання, насолод, краси, музики, нових відчуттів і інформації і тому подібне. І усі вони є мотивуючими чинниками, які спонукають будь-якого з нас на ті або інші дії або вчинки. Перешкоди на шляху до їх задоволення стають причиною міжособових зіткнень, особливо якщо стикаються важливі потреби і бажання[19, c.370].
Таким чином, вивчення і знання насущних потреб людини, може допомогти розібратися і в системі його мотивів.
Виділяють класифікацію потреб : 1) первинні, вітальні (природжені, біологічні) потреби: в їжі, воді, сні, відпочинку, потреба в самозахисті, батьківські, сексуальні потреби. Ці природні потреби мають суспільно-особистий характер, що знаходить своє вираження в тому, що навіть для задоволення вузькоособистих потреб (у їжі) використовуються результати громадської праці і застосовуються способи, що історично склалися в цьому громадському середовищі, і прийоми, тобто усі потреби соціальні за способом задоволення; 2) культурних, придбаних потреби мають громадський характер за природою свого походження, вони формуються під впливом виховання в суспільстві. Серед культурних потреб виділяють матеріальні і духовні потреби. До духовних відносять потребу в спілкуванні, потребу в емоційному теплі, пошані, пізнавальні потреби, потреба в діяльності, естетичні потреби, потреба усвідомити сенс свого життя. Навіть не знайшовши відповіді на це питання, люди своєю діяльністю доводять, що мають певну мету, якій присвячується часом усе їх життя. Цілі бувають дуже різні: відкриття наукової істини, служіння мистецтву, виховання дітей. Але іноді це лише прагнення зробити кар'єру, дістати певні матеріальні блага[19, c.371].
Таким чином, мотиви поведінки людини і мети поведінки можуть не співпадати: одну і ту ж мету можна ставити перед собою, керуючись різними мотивами. Мета показує, до чого прагне людина, а мотив - чому він до цього прагне.
Мотив має складну внутрішню структуру: 1) з виникненням потреби, нужди в чомусь, що супроводжується емоційним занепокоєнням, незадоволенням, починається мотив; 2) усвідомлення мотиву ступінчасте: спочатку усвідомлюється, в чому причина емоційного незадоволення, що необхідно людині для існування в даний момент, потім усвідомлюється об'єкт, який відповідає цій потребі і може її задовольнити (формується бажання), пізніше усвідомлюється, яким чином, за допомогою яких дій можливо досягти бажаного; 3) реалізується енергетичний компонент мотиву в реальних вчинках[16, c.90].
Мотив може бути неусвідомленим, якщо усвідомлення потреби не цілком відповідає справжній нужді, що викликає незадоволення, тобто людина не знає справжньої причини своєї поведінки. До неусвідомлених мотивів відносять: потяг, гіпнотичні навіювання, установки, фрустраційні стани.
Потяг - недостатньо виразно усвідомлена потреба, коли людині не ясно, що тягне його, які його цілі, що він хоче. Потяг - це етап формування мотивів поведінки людини. Неусвідомленість потягів скороминуща, тобто потреба, в них представлена, або згасає, або усвідомлюється.
Гіпнотичні навіювання можуть залишатися неусвідомленими тривалий час, але вони носять штучний характер, сформовані "ззовні". А установки і фрустрації виникають природним чином, залишаючись неусвідомленими, визначають поведінку людини в багатьох ситуаціях. Наприклад, вже в ранньому дитинстві батьки свідомо і несвідомо формують зразки поведінки, установки: "Не плач - ти чоловік", "Не бруднися - адже ти дівчинка" і тому подібне, тобто дитина отримує еталони, установки "добро-злого", "красиво-потворного", "хорошого - поганого".
І до того віку, коли ми починаємо себе усвідомлювати, ми знаходимо у себе в психіці масу почуттів, що закріпилися, думок, поглядів, установок, які чинять вплив і на засвоєння нової інформації, і на відношення до оточення. Ці часто неусвідомлювані установки діють на людину з величезною силою, примушуючи сприймати і реагувати на світ у дусі установок, засвоєних з дитинства.
Фрустраційні стани, що виникають в результаті фрустрацій, можуть викликати істотні зміни в мотивації людини, спонукаючи його бути агресивно-заздрісним обвинувачем усіх і кожного (не усвідомлюючи цього і не розуміючи, чому він так реагує) або почувати себе усім винуватим, нікчемним, зайвим, неповноцінним (регресивна фрустрація, самозвинувачення). Фрустрованність людини - міра вираженості його фрустраційного стану - виступає як потужний неусвідомлений чинник, спонукаючий людину до певних стійких форм реагування в різноманітних ситуаціях.
До усвідомлених мотивів відносять інтереси, бажання, переконання, їх спонукальна сила велика, особливо у переконань - вони здатні управляти поведінкою і усім життям людини, навіть перевищувати інстинкт самозбереження (із-за вірності своїм переконанням люди навіть йдуть на смерть)[ 19, c.372].
Особливий інтерес представляє взаємозв'язок мотивації і вольової дії, яка проявляється у феномені боротьби мотивів. Складним вольовим актам зазвичай передує декілька різних і частенько суперечливих мотивів, які взаємно протидіють один одному, затримують вольовий акт, викликаючи стан внутрішнього коливання, носячу назву боротьби мотивів. Боротьба мотивів, як правило, завершується перемогою якого-небудь одного бажання, причому перемагає те, яке представляється прийнятнішим або важливішим.
Суть боротьби мотивів полягає не в механічному переважанні сильнішого мотиву (коли свідомість нібито перебуває в якомусь пасивному стані), а саме в перевазі, що свідомо віддається одному мотиву перед іншим. Боротьба мотивів припускає більш менш високу організацію особи людини, її інтересів і ідеалів. Чим багатше духовне життя людини, тим вище і складніше керівні ним мотиви, тим складніше і сам процес боротьби мотивів; у нім відбиваються протиріччя між почуттям страху і свідомістю боргу, між дозволеним і недозволеним, між громадськими ідеалами і чуттєвими прагненнями особи і т. д.[17, c.497]
У сучасній психологічній літературі існує декілька концепцій взаємозв'язку мотивації діяльності (спілкування, поведінка). Одна з них - теорія каузальної атрибуції.
Під каузальною атрибуцією розуміється тлумачення суб'єктом міжособового сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей і розвиток на цій основі здатності передбачати їх майбутню поведінку. Експериментальні дослідження каузальної атрибуції показали наступне: а) людина пояснює свою поведінку не так, як він пояснює поведінку інших людей; б) процеси каузальної атрибуції не підкоряються логічним нормам; в) людина схильна пояснювати невдалі результати своєї діяльності зовнішніми, а вдалі - внутрішніми чинниками.
Інша теорія - теорія мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач в різних видах діяльності. Залежність між мотивацією і досягненням успіхів в діяльності не носить лінійного характеру, що особливо яскраво проявляється в зв'язку мотивації досягнення успіхів і якості роботи. Якість роботи є найкращою при середньому рівні мотивації і, як правило, погіршується при занадто низькому або занадто високому.
Мотиваційні явища, неодноразово повторюючись, з часом стають рисами особи людини. До таких рис можна віднести мотив уникнення і мотив досягнення успіхів, самооцінку, визначений локус контролю, рівень домагань.
Мотив досягненні успіхів - прагнення людини домагатися успіхів в різних видах діяльності і спілкування. Мотив уникнення невдач - відносно стійке прагнення людини уникати невдач в життєвих ситуаціях, пов'язаних з оцінкою іншими людьми результатів його діяльності і спілкування.
Локус контролю - характеристика локалізації причин, виходячи з яких, людина пояснює свою поведінку і відповідальність, як і спостережувану ним поведінку і відповідальність інших людей. Интернальний (внутрішній) локус контролю - пошук причин поведінки і відповідальності в самій людині, в собі; екстернальний (зовнішній) локус контролю - локалізація таких причин і відповідальності поза людиною, в його довкіллі, долі. Самооцінка - оцінка особою самою себе, своїх можливостей, якостей, достоїнств і недоліків, свого місця серед інших людей. Рівень домагань (у нашому випадку) - бажаний рівень самооцінки особи (рівень "Я"), максимальний успіх в тому або іншому виді діяльності (спілкування), якого розраховує добитися людина[19, c.378].
Особу характеризують і такі мотиваційні утворення, як потреба в спілкуванні (аффіліація), мотив влади, мотив надання допомоги людям (альтруїзм) і агресивність. Це - мотиви, що мають велике соціальне значення, оскільки вони визначають відношення особи до людей. Аффіліация - прагнення людини бути в
9-09-2015, 18:54