Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника.
Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.
Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.
Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.
Розділ ІІ. Практичне вивчення поведінки старших дошкільників в контексті дієвості у них громадського і особистого мотиву
2.1 Опис методики і ходу проведення дослідження
Дослідження мотивів поведінки дошкільників проводилося на базі ЗОШ № 9 і ЗОШ №3 м. Рівного. У дослідженні взяли участь дві групи дошкільників. Перша група у кількості 10 чоловік складалася з дітей 5-5,5 років; друга група (мала таку ж кількість учасників) - з дітей 6,5-7 років.
Усі учасники дослідження були підібрані таким чином, що б їх соціальний і інтелектуальний рівень був приблизно однаковим. Усі діти виховувалися в повних сім'ях, не мали серйозних проблем в поведінці, характеризувалися загалом із задовільного боку.
Для вивчення поведінки дошкільників в контексті дієвості громадського і особистого мотиву використовувалася однойменна методика, пропонована Г. А. Урунтаевой і Ю.А. Афонькиной в "Практикумі по дитячій психології"[22, c.64-65].
Вибір цієї методики обумовлюється, передусім, її простотою і зручністю застосування з групою дітей-дошкільників.
Розглянемо детально вищезгадану методику, оскільки вона, по суті, відображує головний зміст цієї глави.
Для проведення дослідження необхідно підготувати шкаралупу волоських горіхів, кольоровий папір.
Дослідження складається з двох етапів.
На першому етапі експериментатор учить дітей робити човники з вітрилом з шкаралупи волоського горіха, потім пропонує узяти їх додому і пограти з ними у воді. Після цього експериментатор проводить повторне заняття з тим же матеріалом: "Давайте зробимо човники для малюків. Вони люблять пускати човники, а майструвати їх не уміють. Але якщо ви хочете, можете зробити човники і залишити їх собі".
У кінці заняття тим, хто вирішив подарувати іграшку, індивідуально задається питання: "Чому ти хочеш подарувати човник малюкам"?
На другому етапі експериментатор учить дітей робити вертушку. Він говорить: "Зроблені іграшки ви можете подарувати малюкам, так це принесе їм велике задоволення. А можете залишити собі".
Якщо дитина намагається піти на компроміс ("можна, я дві зроблю"), треба сказати, що більше немає матеріалу, і він повинен сам вирішити, кому дістанеться іграшка.
Після проведених етапів дослідження здійснюється обробка отриманих даних. На кожному етапі підраховується кількість дошкільників, що вирішили подарувати іграшку малюкам (діють по громадському мотиву) і що залишили іграшку собі (діють по особистому мотиву). Порівнюють, наскільки дієві особисті і громадські мотиви у дошкільників в різних ситуаціях.
2.2 Аналіз і інтерпретація отриманих результатів
Для зручності демонстрації отриманих результатів (див. дод. 1 і 2) приведемо їх у вигляді нижченаведеної таблиці.
Порівняльна частота прояву громадських і особистих мотивів у дошкільників
Отже, як випливає з таблиці у дітей першої і другої вікової групи спостерігається зниження дієвості громадських мотивів на другому етапі (коли у них просять зробити вертушку і подарувати її малюкам).
Таке зниження обумовлене, мабуть, тим, що вертушка ще не використовувалася дітьми в грі, і їм хотілося б її тут же випробувати в справі. У той час коли їм експериментатор пропонує подарувати новий виріб малюкам після його виготовлення, крім того з човниками вони вже грали, у них вже є по одній, а тому інтерес до них вистачає прохолонув.
Таким чином, можна укласти, що на другому етапі дослідження у дітей усіх вікових груп більшою мірою проявляються особисті мотиви. Саме вони направляють їх поведінку у разі, коли щось нове і цікаве потрапляє в полі їх зору. Дитині дошкільникові важко утриматися, що б не пограти з тим, що йому ще не знайомо або викликає певний інтерес.
Крім того, потрібно врахувати, що у своїх відповідях багато дітьми досить логічно аргументували свою позицію по відношенню до пропонованого вибору. Наприклад, Олексій Р. (молодша група) в першому випадку відповів, що човник у мене є, хай і у малюків буде. У другому випадку, що собі я ще зроблю, а малюки не зможуть. Таку відповідь можна віднести до дієвості громадського мотиву тільки в другому випадку, так для першого випадку пояснення має швидше особовий відтінок.
У цьому сенсі можна говорити про недоробітки самої використовуваної методики.
Також заслуговують на увагу відповіді Євгенія С. (старша група випробовуваних) і Тетяни Ж. (молодша група випробовуваних). Обидва дошкільники посилаються на те, що у них є молодші сестри і брати, а тому їм необхідно допомагати. Ймовірно, що у тих дітей, які виховуються в сім'ї не одні, громадські мотиви поведінки будуть представлені яскравіше. Проте для подібного роду ув'язнень потрібне проведення дослідження з групами дітей, які виховуються одні і які мають братів і сестри. Оскільки, наприклад, Тетяна Ж. на другому етапі все-таки вирішила залишити вертушку собі, на відміну від Євгенія.
Іншим цікавим фактом, що заслуговує на увагу в контексті проведеного дослідження являється те, що і в першій і в другій серії експерименту кількість громадських мотивів у старших дітей в два рази більше ніж у молодших (див. таблицю вище).
Такий результат можна пояснити тільки тим, що старші діти має більш довільну сферу самоконтролю. Представленность необхідності громадського в їх свідомості займає важливе місце і у зв'язку з великим особовим розвитком, і у зв'язку з бажанням скоріше стати дорослими, а також відповідністю своєму новому статусу майбутнього учня. Саме переживання цього статусу переддошкільника може викликати у них почуття заступництва по відношенню до молодших своїх товаришів.
Тому і у відповідях дітей, що належать до старшої групи можна частіше зустріти такі як, : "Я вже великий і повинен допомагати молодшим. Тому, що малюкам потрібно допомагати".
Таким чином, на закінчення цієї глави, на підставі проведеного дослідження можна укласти, що поведінка дошкільників визначається особистими і громадськими мотивами. Проте залежно від віку дитини можуть переважати або ті або інші. Так для старших дітей в порівнянні з молодшими в більшій кількості випадків характерний вибір громадських мотивів.
Другим значущим чинником, виявленим в ході дослідження, є характер здійснюваного вибору. Дошкільникам складніше керуватися громадськими мотивами у своїй поведінці, особливо коли вибір торкається того, що ним цінніше, викликає непідробний інтерес.
До сказаного необхідно додати, що в деяких випадках дошкільники хоча і робили вибір на користь своїх молодших товаришів (за методикою малюків), проте їх відповіді мали швидше особовий характер (напр. відповіді Михайла М., Романа К. з молодшої групи, Наталії Р., Дарини М. із старшої групи) і відбивали дієвість особистого мотиву. Таке протиріччя може вказувати на те, що потрібна подальша робота над вдосконаленням подібних методик.
Висновок
Підводячи підсумки курсової роботи можна укласти наступне.
Мотиваційна складова особи людини пронизує усі аспекти, усі рівні його буття, чинить вирішальний вплив на здійснювані їм вчинки, регулює і направляє його діяльність, служить джерелом життєвої активності. Зважаючи на це істотним є подальше вивчення проблематики мотивації людської поведінки в контексті рішення прикладних завдань що стоять перед суспільством.
Особливе місце в психолого-педагогічній науці займає вивчення проблеми мотивації поведінки дошкільників у зв'язку зі значущістю змін, які відбуваються в цьому віці.
Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком мотиваційної сфери дитини. Актуалізуються пізнавальні мотиви, що лежать в основі формування майбутньої учбової діяльності, з'являються нові мотиви, які по своєму характеру можна визначити як громадські, такі, що чинять сильний вплив на усю поведінку дитини. Проте поява і розвиток таких мотивів залежить від виховного впливу дорослих.
Практичне дослідження, проведене у рамках цієї курсової роботи, по вивченню дієвості громадських і особистих мотивів в поведінці дошкільників показало, що переважаючий вплив громадських або особистих мотивів визначається віком дитини, а також характером здійснюваного вибору : дошкільникам складніше керуватися громадськими мотивами у своїй поведінці, особливо коли вибір торкається того, що ним цінніше, викликає непідробний інтерес.
Усе вищесказане, таким чином, є підтвердженням висуненої гіпотези.
Крім того, виявлено певне протиріччя між відповідями дітей і віднесенням цих відповідей до того або іншого мотиву, що вказує на необхідність подальшого удосконалення подібного роду методик.
Література
1. Бабанский Ю. К. Оптимизация познавательного процеса. – М.: Просвещение, 1982.- 192 с.
2. Божович Л.И. Проблеми розвитку мотиваційної сфери дитини //Вивчення мотивації поведінки дітей і підлітків. (М.: "Освіта", 1972.
3. Божович Л.И. Етапи формування особи в онтогенезі//Питання психології, 1978.№4.С. 28-35. Великий психологічний словник/Сост. і общ. Ред. Б.Г. Мещери, В. П. Зинченко.-Спб.: Прайм-Еврознак, 2007.-672с.
4. Бордовская., Н.В. Реан А.А. Педагогіка. Підручник для внз ( СПб: Пітер, 2000.
5. Виготский Л.С. Психологія. М.: Вид-во ЕксМо-прес, 2000. - 1008 с. (Серія "Світ психології").
6. Давидов В. В..Учбова діяльність: стан і проблеми дослідження // Вопр. психол. 1991. № 6. С. 5 - 14.
7. Загльна психологія: Навч.посібник для В. Н З Допущено Мін. освіти України / М’ясоїд П. А. – К., 2000. – 479 с.
8. Загальна психологія: Навч. посібник для В. Н З / Максименко В. Д., Соловіенко В. О. – К.: 2000.-256 с.
9. Загальна та прикладна психологія: Курс лекцій / Цигульська Т. Ф. – К., 2005.- 187 с.
10. Коломинский Я.Л., Панько Е.А., Игумнов С. А. "Психічний розвиток дітей в нормі і патології". -СПб.: Пітер, 2004.-480с.
11. Кондрашова Л.В. Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы: история, теория, поиски. - Кривой Рог: КГПИ, 1996. - 76 с.
12. Кондрашова Л.В. Методика подготовки будущего учителя к педагогическому взаимодействию с учащимися: Учебное пособие. - М.: Издательство "Прометей" МГПИ им. В.И.Ленина, 1990. - 158 с.
13. Кравцова, Е.Е. психологічні новоутворення дошкільного возарста//Вопр.психол.- 1996, -№6
14. Кульчицкая Е.И. Родителям о воспитании культуры детей. - К.: Радянська школа, 1980. - 126 с.
15. Леонтьев, А.Н. Проблеми розвитку психіки. ( М.: "Психологія", 1972.
16. Леонтьев, А.Н. Потреби і мотиви діяльності //Психологія. ( М., 1962.
17. Мазуркевич А.Р. Литература в школе: поиск новой методики //Советская педагогика. - 1991. - № 11. - С.10-12.
18. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. – К.: Педагогічнга думка, 1999. – 142-159 с.
19. Маркова А.К. та ін. Формування мотивації вчення: Книга для учителя. - М.: Освіта, 2002.
20. Мотивація і особа / А. Маслоу. 3-е видавництво - СПб: Пітер, 2003. - 352с.
21. Особливості психічного розвитку дітей 6-7 літнього віку/Під. Ред. Д.Б. Ельконниа, А.Л. Венгера. - М.: "Педагогіка", 1988.
22. Подласий, И.П. Педагогіка. Новий курс: Підручник для студ. пед.вузов. У 2-х кн. М.: ВЛАДОС, 1999.-Кн.1: Процес навчання.
23. Психологічна енциклопедія. 2-е видавництво../Под ред. Р. Корсини, А. Ауербаха. -Спб.: Пітер, 2006.-1096с.
24. Психологія. Підручник для ин-у физич.культ. Під ред. Рудика П. А. М.: Фізкультура і спорт, 1974.-512с.
25. Рубінштейн, С. Л. Основи загальної психології. - СПб., Пітер, 2002. - 720 с.: мул. - (Серія "Майстра психології").
26. Симонов, П. В. Вища нервова діяльність людини (мотиваційно-емоційні аспекти). М.: Психологія, 1975.-237с.
27. Столяренко, Л.Д. Основи психології. 4-е видавництво, перераб. І доп. Ростов н/Д: "Фенікс", 2001.-672с.
28. Столяренко, Л.Д. Педагогічна психологія. Серія "Вища освіта". - 3-е видавництво, перераб. і доп. - Ростов н/Д: "Фенікс", 2004.
29. Субботский, Е.В. Генезис особової поведінки дошкільників і стиль спілкування//Вопр.психології.- 1981, -№2.
30. Сухомлинский В.А.Серце віддане дітям. –Вибрані твори в 5 томах.-Т. 3-К.: Рад. шк, 1977. – с. 201.
31. Урунтаева Г. А. Афонькина Ю.А. Практикум по дитячій психології. М.: Освіта: Владос, 1995. -291с.
32. Чиркова, Т. И. психолгическаяя служба в дитячому саду: Навчальний посібник для психологів і фахівців дошкільної освіти. М.: Педагогічне суспільство Росії, 1998.-255с.
33. Щукіна, Г. И. Проблема пізнавального інтересу в педагогіці. - М.: Педагогіка, 2002.
34. Якобсон П.М. Психология художественного воспитания. - М.: Искусство, 1964. - 86 с.
9-09-2015, 18:54