Технології подолання суїцидальної поведінки у юнацькому віці

Реферат на тему:

Технології подолання суїцидальної поведінки у юнацькому віці


Зміст

Вступ

Основні причини спроб самогубства

Попередження спроб самогубства

Допомога потенційним самогубцям

Список використаних джерел


Вступ

Діагностика передсуїцидального синдрому має важливе профілактичне значення. Особи, що знаходяться в передсуїцидальному періоді потребують індивідуальної, групової чи (або) сімейної психотерапії. Особливу практичну значимість має аналіз фактів, що стримує людину від самогубства. До них відносять: відсутність психічних захворювань, які протікають з депресивними порушеннями, ліпша інтегрованість в родині; когнітивне функціонування, яке ще не досягло рівня конкретного чи формально мислення; наявність культурних та духовно-релігійних факторів, що обумовлюють меншу схильність до суїциду та створюють на нього табу; проведення індивідуальної терапії, направленої на корекцію чи попередження виникнення слабких сторін акцентованої чи психотичної особистості (сенситивність, схильність до депресивних станів).

Основні причини спроб самогубства

Депресія. Її основним симптомом є втрата можливості отримувати задоволення і відчувати насолоду від тих речей в житті, які раніше викликали радість та щастя. Вчинки і настрій немовби стають без смаку і яскравості. Людиною оволодіває безнадія, провина, самозасудження і роздратованість. Помітно слабшає рухова активність або, навпаки виникають хвилини швидкої, голосної, іноді без зупинок мови, сповнені скарг, звинувачень чи прохань про допомогу. Часто виникає порушення сну чи хвилеподібна стомленість. Соматичні ознаки хвилювання, тривоги виявляються в тремтінні, сухості губ і частим диханням. З’являються нічим не обумовлені соматичні порушення типу болю в голові, боках чи животі. Хворі постійно відчувають свою небажаність, гріховність і безкорисність, в силу чого доходять висновку, що життя не має сенсу.

Психогенні причини депресії часто пов’язані з втратою: втратою друзів чи близьких, здоров’я чи роботи. Вона може виникнути в річницю втрати, та при цьому людина може й не усвідомлювати наближення дати. Якщо людина відчуває втрату, то це породжує не лише депресію, а й гнів. Якщо немає можливості виразити свої почуття, то вони витісняються до без свідомого, в результаті чого внутрішня напруга і фрустрація ускладнюють процес протікання горя. Важливо пам’ятати, що майже завжди можна знайти пояснення депресії – фізіологічне чи психічне. Депресія не обов’язково говорить про те, що людина знаходиться в стані психозу чи відчуває суїцид альні наміри.

Більшість хворих на депресію не втрачають зв’язків з реальністю, піклуються про себе і не завжди вступають на стаціонарне лікування. Але коли відважуються на спробу самогубства, ними оволодіває відчай. Депресія не завжди «лікується» самогубством. Багато хто з таким відчуттям порожнечі починає боротьбу – і виграє. Існує достатньо «нормальних» людей з депресивними переживаннями, які не закінчують життя самогубством.

Депресія та самотність стають небезпечними, якщо вони затягнулись в часі, і якщо: 1)виникає відчуття ворожості до людей, до яких раніше ставлення було позитивним; 2)зникає інтерес до оточуючого; 3)здоров’я суттєво підірване; 4)виникає залежність від ліків та алкоголю; 5)зникає бажання спілкуватися і більша частина часу проходить в усамітненні; 6)з’являються думки про самогубство.

Попередження спроб самогубства

суїцид самогубця депресія превенція

Попередження суїцидальних спроб складається з найбільш загальних положень: 1) зняття психологічної напруги в психологічно травмуючій ситуації; 2) зменшення психологічної залежності від причин, що призвели до суїцидальної поведінки; 3) формування адекватного ставлення до життя та смерті.

Превенція (від лат. praevenire – предшествувати) – профілактика, в нашому випадку саме суїцидальної поведінки і самого суїциду. Знання соціальних і психологічних попереджень про те, що наближається спроба самогубства може допомогти нам зрозуміти і спробувати вберегти від цього страшного вчинку.

Допомога при потенційному суїциді – інтервенція (від лат.inter- між і venire - приходити) є процес, що включає всі форми і методи запобігання акту самознищення. Тобто, коли не встигли, не вдалося провести профілактичні, попереджувальні дії, роботу і суїцид альні наміри вже з’явилися, то залишається тільки викласти всі спроби, щоб запобігти і допомогти. Основне – це надати емоційну підтримку і співчуття в соціальному, психологічному, духовному занепаді чи кризі.

На щастя, ніхто з людей не є абсолютно суїцидальним. Навіть бажання померти не є за своєю психологічною сутністю однозначним – воно є амбівалентне. Частина особистості хоче жити, інша прагне відійти в небуття. Суїцидальні настрої душі можуть виникати, зникати, потім знову з’являтися, але майже завжди минають. Ця закономірність є основою суїцидальної інтервенції. Це дає змогу і мати надію на краще, і не встигнути. Окрім того, багато чого залежить від особистості помічника: від значущості в житті потенційного самогубця, від обраних методів впливу, від місця цієї проблеми в житті самого помічника.

В суспільстві, нажаль, сформувалось якесь, навіть не негативне, а байдуже ставлення до суїциду. Його сприймають як щось, що відштовхує сторонніх спостерігачів. Можливо, тому, що люди не бажають потрапити в складне становище ставши свідком такого дійства. Ця тема хвилює, нажаль, лише тих, хто може зіткнутися з нею в своїй професійній діяльності. Інші ж часто просто ігнорують тему самогубства, перекладаючи її в руки психологів, вчителів, лікарів, не думаючи про те, що допомога потрібна не лише від спеціаліста, а й від близьких та рідних, Особливо страшко, коли байдужа позиція оточуючих стикається з сенситивною і схвильованою особистістю. Таке відношення лише підтверджує підозру, що їй реально ніхто в змозі надати допомогу.

Потенційні самогубці страждають від почуття провини. А більшість людей, які б могли допомогти, через свої власні та релігійні табу на проблему суїциду, можуть дати визначення бажанню померти як аморальному. Тобто, замість допомоги людина отримує лише засудження. Якщо потенційний помічник говорить про суїцид як про щось аморальне, то він не лише блокує обговорення цього питання, але може й посилити і без того тяжке для людини відчуття провини, смутку і депресії. Оточуючі люди часто не розуміють, що для суїцидента самознищення є не теологічною проблемою, а саме результатом нестерпного емоційного стресу.

Медичний психолог І.А.Степанов визначає 13 аспектів роботи з потенційними самогубцями, шляхи допомоги.

І. Підбирайте ключі до розгадки суїциду. Суїцидальна превенція є не лише в тому, щоб бути ближче, піклуватися, а й в тому щоб зуміти розпізнати ознаки небезпеки, що наближується.

ІІ. Прийміть суїцидента як особистість. Візьміть до уваги можливість того, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не зможе зважитись на самогубство. Якщо ви вважаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте за власними поглядами на життя. Небезпека, що ви розгубитесь, перебільшивши потенційну загрозу, – ніщо в порівнянні з тим, що хтось може загинути через вашу байдужість.

ІІІ. Встановіть турботливі взаємовідносини. Не існує загальних, всеохоплюючих відповідей на таку серйозну проблему як самогубство. Але ви можете зробити великий крок вперед, якщо оберете позицію впевненого прийняття людини, що у відчаї. Їх слід виражати не лише словами, а й вербальною емпатією. В таких ситуації важливо не моралізація, а підтримка.

ІV. Будьте уважним слухачем. Суїциденти страждають від почуття відчуження. У зв’язку з цим вони можуть не сприймати поради. Якщо ж людина страждає від депресії, то їй необхідно говорити самому більше, ніж слухати інших. Не дивлячись на те, що основні ознаки самогубства часто завуальовані, тим не менш, вони можуть бути розпізнані уважним слухачем.

V. Не сперечайтеся. Зустрічаючись з суїцидальною поведінкою, друзі й рідні часто починають доводити, що долі необхідно дякувати за те, чого немає у інших людей. Вступаючи до дискусії, необхідно пам’ятати, що можна не лише програти, а й втратити близьку людину.

VІ. Запитуйте. Важливо спокійно питати про ситуацію, що непокоїть людину.

VІІ. Не пропонуйте невиправданих утіх. Одним з важливих механізмів психологічного захисту є раціоналізація. Після того, як ви почули про суїцидальну погрозу, може виникнути бажання сказати, що на справді людина так не думає. Але, часто, для таких висновків немає ніяких приводів окрім вашої власної занепокоєності. Банальними утіхами людину й можна довести до самогубства, коли вона, насправді, потребує щирості, турботи і відвертої участі в долі такої людини.

VІІІ. Запропонуйте конструктивні підходи. Одне з найбільш важливих завдань профілактики суїциду в тому, щоб допомогти визначити джерело психічного дискомфорту. Людину у відчаї необхідно запевнити, що вона може говорити про свої почуття без сорому, навіть про такі негативні емоції, як ненависть, гіркота чи бажання помститися. Якщо кризова ситуація та емоції виражено, то далі наступає визначення, як людина вирішувала подібні проблемні ситуації в минулому. Необхідно визначити, також, що позитивного залишилось у житті людини, що вона ще існує. Відмітьте ознаки емоційного пожвавлення, коли мова зайде про «найкращій» час в житті, особливо прослідкуйте за очима людини.

ІХ. Всиляйте надію. Робота зі схильними до самознищення людьми є серйозною та відповідальною. Психотерапевти давно дійшли висновку, що цінніше зосередження на тому, що вони говорять чи відчувають. Коли приховані думки, що не дають спокою, виходять на поверхню, неприємності здаються менш фатальними і більш вирішуваними. Надія допомагає людині вийти зі стану зажуреності в думки про самогубство.

Х. Оцініть ступінь ризику самогубства. Намагайтеся визначити серйозність можливого самогубства. Адже наміри можуть розрізнятись, починаючи з миттєвих розпливчастих думок про таку «можливість» і закінчуючи розробленим планом суїциду шляхом отруєння, стрибка з висоти і т.д.

ХІ. Не залишайте людину одну в ситуації високого суїцидального ризику. Залишайтеся з нею як найдовше, або залишайте когось, доки не вирішиться ситуація кризи чи не надійте допомога.

ХІІ. Зверніться за допомогою до спеціалістів. Друзі, без сумніву, можуть мати хороші наміри, але їм може забракнути уміння і досвіду, окрім того, вони можуть бути схильними до зайвої емоційності. Для тих, хто відчуває бажання добровільно піти з життя, можливим помічником може стати священик. Надійним джерелом допомоги є сімейні лікарі. Вони зазвичай добре інформовані, можуть правильно оцінити серйозність ситуації і стримувати людину до зустрічі зі спеціалістом. Не слід недооцінювати допомогу психіатрів чи клінічних психологів. Якщо ж депресивна людина не спроможна піти на взаємодію та співпрацю, і не шукає допомоги спеціалістів, то ще одним методом лікування є сімейна терапія.

ХІІІ. Важливість збереження турботи і підтримки. Якщо критична ситуація й позаду, то спеціалісти й родина не можуть дозволити собі перегорнути сторінку й забути все, що трапилось. За покращення часто приймають підвищення психічності хворого. Може бути й так, що перед самогубством депресивні люди кидаються у водоворіт діяльності. Половина суїцидентів скоюють самогубство не пізніше, ніж через три місяці після початку психологічної кризи. Емоційні проблеми, що призводять до суїциду, різко вирішуються повністю, навіть коли здається, що найгірше позаду. Тому не слід обіцяти повної конфіденційності. Надання допомоги не значить, що необхідно зберігати повне мовчання. Зазвичай, подаючи сигнали можливого самогубства, людина просить про допомогу. І ситуація не вирішиться доти, доки суїцидальна людина не адаптується в житті.

Допомога потенційним самогубцям

На щастя, в нашому столітті функціонують не лише психіатричні лікарні, є священики, а й служби, телефони довіри. Такі служби розповсюджені в Україні, бо потреба в них дійсно є. Коли молодь звертається за допомогою саме до телефонів довіри, то очікує не лише допомоги, поради а й конфіденційності, бо має право не називатися, а просто говорити про те, що її турбує. Більшість людей з суїцидальними намірами, що звертаються в телефони довіри за психотерапевтичною допомогою, звертаються вперше і не мають досвіду контакту з психотерапевтом. Для них властиві нереалістичні та нестійкі сподівання по відношенню до психотерапії. Такі нереалістичні оповідання в значній мірі ускладнюють процес надання допомоги.

Разом з тим, телефонна служба стимулює звернення пацієнтів на ранніх етапах суїцидальних станів, коли виражена мотивація до терапевтичних впливів, потреба в отриманні підтримки та допомоги, до повернення на звичайний рівень адаптації. На ранніх етапах гострої реакції суїциденти немов відкриті для психотерапевтичного впливу, тоді як в процесі подальшого її протікання багатьом пацієнтам присутня фіксація на симптомах, зниження настрою.

Метою телефонів довіри є попередження подальшого розвитку гостро виникаючих кризових реакцій, допомога у вирішенні психотравмуючих ситуацій і з тим запобігання можливості скоєння самогубства.

Перший терапевтичний контакт з потенційним самогубцем складається з декількох послідовних етапів, кожен з яких має свою специфічну мету (завдання) і певний спектр терапевтичних прийомів. Така бесіда, зазвичай, триває від 1,5 до 2 годин. спочатку встановлюється контакт з тим, хто зателефонував, тобто визначення правильності звернення до служби, потім, другий етап, інтелектуальне оволодіння ситуацією, тобто висловлювання пацієнтом своєї проблеми, повторення змісту висловленого, відображення і розділення емоцій, вербалізація, пошук джерел емоцій, на третьому етапі проводиться планування дій, четвертий етап – етап активної психологічної підтримки. На другій стадії невідкладної допомоги проводиться корекція суїцидальних установок того, хто звернувся. Обов’язковим є переконання кожного суїцидального пацієнта в тому, що жити необхідно.

Існує і довготривала підтримуюча психотерапія, що триває від 2-3 місяців до декількох років. Такі пацієнти в класифікації Міжнародної Федерації Телефонних Служб екстреної допомоги отримали назву «постійних абонентів». Серед таких абонентів виділено дві групи. Перша складається з людей, що поєднують в собі чуттєвість і вразливість з високими моральними вимогами до себе та оточуючих. Це, зазвичай, люди молодого віку (18-30 років), здебільшого жінки. До другої групи входять особи, що переживають самотність.

Але де б, і як би не здійснювалась допомога людям, що вирішили піти з життя необхідно здійснювати якомога більше спроб врятувати, вдосконалювати систему роботи з потенційними самогубцями. Бо жодна, навіть велика проблема чи депресія, не варта людського життя.

За своїм змістом і організацією профілактична робота має об’єднувати засоби соціального, психологічного, медичного, правового, педагогічного характеру і бути безперервною, послідовною. Її слід розглядати у трьох аспектах: 1) науковий (забезпечує теоретико-прикладне спрямування, що вивчає закономірності і формування виникнення даного явища з метою розробки засобів і методів застосування психологічних знань в умовах сучасного суспільства); 2) прикладний (розробка психологічних основ і методичних матеріалів); 3) практичний (забезпечує безпосередню роботу психологів з дітьми і дорослими в школі).

У зв’язку з цим, виявлення та вивчення проявів девіантної поведінки молоді мають реалізуватися в напрямках роботи: психопрофілактика, психологічна експертиза, психологічна прогностика, психолого-профілактична корекція та психологічна просвіта.

Отже, в юнацькому віці до самогубства часто призводить особистісна неспроможність, порушення процесу досягнення его-ідентичності. У самогубства є також, не лише причини («через що»), а й мета («заради чого»). Людина, що скоює самогубство, не стільки «заручник» обставин, скільки індивід, що ставить перед собою мету, засобами досягнення якої є самогубство. Суїцид обирається як вихід з замкнутого та нестерпного простору. Чи ж можна сказати, що самогубство має і функції? Можна, якщо віднести сюди: позбавлення себе від нестерпного фізичного і морального страждання – функція припинення; вплив на конкретних оточуючих, на суспільство, на світ в цілому – функція впливу, отримання ідентичності завдяки ототожненню з людиною чи персонажем – функція ототожнення.

Таким чином, самогубство – один з варіантів виходу з суїцидогенної ситуації, який обирається в тому випадку, коли існують внутрішні і зовнішні перепони для реалізації інших варіантів, та коли смерть починає виконувати значущу для людини функцію, тобто з’являються специфічні мотиви, що підбурюють людину до самогубства.


Список використаних джерел

1.Моховиков А.К. Телефонное консультирование. – М., 1999.

2.Рибалка В.В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій в учнівської молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. - №11. – с.42.

3.Ромек В.Г., Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. - СПб., 2004.

4.Степанов И.А. Суицид. О мерах профилактики суицида среди детей и подростков. – http://centercep.ru/content/view/




9-09-2015, 18:58

Разделы сайта