Тезаурус
Самогубство – свідоме самостійне позбавлення себе життя,спричинене своєяю безпосередньою,наміреною і бажаною поведінкою.
Суїцид – акт самогубства або спроби самогубства,який здійснюється у стані сильного душевного розладу або під впливом якогось психічного захворювання.
Суїцидальна поведінка – поняття більш ширше і поряд з суїцидом,включає в себе суїцидальні замахи, спроби та прояви.
Суїцидальні замахи – всі суїцидальні акти, котрі не закінчились летально по причині,незалежній від суїцидента.
Суїцидальними спробами вважається демонстративно - установчі дії, при яких суїцидент частіше всього знає про безпеку здійснюючого ним акту.
Суїцидент – особа яка померла внаслідок суїциду.
Суїцидальні прояви – думки, вислови, натяки, які не супроводжуються якими - небудь діями, направленими на позбавлення себе життя.
Аномічні самогубства – акти самогубства, що є наслідком неспроможності людини пристосуватися до швидкозмінних умов суспільства.
Фрустрація – психічний стан людини,що виражається в характерних переживаннях і поведінці те, що викликається об’єктивно непереборними труднощами на шляху до досягнення мети.
Парасуїциди – акти самопожертви, що не призводить до смерті.
Пресуїциди – стан особистості, що зумовлює підвищену шодо норми вірогідність здійснення суїцидального акту, непідробне бажання людини позбавити себе життя.
Демонстративно - шантажі суїциди - використовувані для тиску на оточення, маніпулювання почуттями інших людей.
Тривожність – індивідуальна властивість особи, риси характеру, що проявляються схильністю до надмірного хвилювання, стану тривоги в ситуаціях, які загрожують, на думку цієї особи, неприємностями, невдачами, фрустрацією.
Агресивність – риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу.
Регідність – стан, при якому знижена здатність до переключення психічних процесів і пристосування до умов середовища.
Суїцидант – особа, яка вчинила суїцид, але з різних причин її смерть не настала.
Зміст
Вступ
1. Поняття, ознаки та причини суїциду
2. Відмінність суїциду від самогубства, самовбивства
3. Суїцид в підлітків
4. Суїцид в Україні та світі
5. Методи запобігання
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
В історії до проблеми самогубства зверталися видатні філософи, соціологи, психологи, які намагалися дати пояснення феномену суїциду, виявити чинники, які впливають на саморуйнівну поведінку людини. Охарактеризуємо думки вчених цих напрямів науки, щодо суїциду.
Філософські течії розглядали самогубство з точки зору права людини на вибір між життям і смертю, вони розмірковували над правом на смерть.
Соціологи бачили причини суїцидів в об’єктивних обставинах, пояснюючи самогубство впливом соціального середовища на саморуйнівну поведінку людини.
Психологи намагалися підійти до проблеми суїциду з точки зору впливу низки суб’єктивних чинників на особистість самогубця. Тобто причини самогубств знаходили у внутрішніх, особистих переживаннях індивіда, а не у зовнішніх обставинах.
Отже, дивлячись на вище сказане метою мого реферату буде об’єднати, або спростувати одну з думок вчених, визначити причини суїциду і методи його запобігання.
Люди, які вчиняють суїцид, як правило страждають від сильного душевного болю і знаходяться у стані стресу, а також відчувають неможливість справитися зі своїми проблемами. Вони часто страждають психологічними захворюваннями, емоційними порушеннями, особливо депресією, бачать безнадійне майбутнє. Психологічний зміст суїциду – це найчастіша реакція афекту, зняття емоційної напруги, уникнення ситуації, в якій мимоволі опинилася людина.
Історичний екскурс
Відколи існувало людство, відтоді відомі факти самогубства. Масові та поодинокі випадки траплялися в усі часи, серед різних народів. Проте ставлення до самогубства постійно змінювалося. Наприклад, за нормами церковної моралі воно є найбільшим гріхом, замахом на найсвятіше - життя – дар Божий. Натомість протилежний погляд на самогубство – для вельмож – це був єдиний вихід із скрутного становища ; для воїнів – спосіб славетно померти за відсутності бойових подій, а також різновид героїзму.
Добровільне жертвування себе богам на користь інтересів громади в давнину було відомо майже всім народам. такі самі жертви приносилися заради припинення війн, епідемій, стихійних лих. Щоб зберегти людський рід старі та хворі люди котрі вже не могли полювати, воювати, в голодні часи накладали на себе руки, аби не бути тягарем для племені. Дотепер такі звичаї збереглися в деяких племенах Африки, Північної Африки, Океанії. Вчинення самогубств членами нецивілізованих племен свідчить про їхній вищий рівень розвитку, ніж, скажімо, інших племен, де за подібних обставин більш прийнятним є людоїдство тих одноплемінників, які стали непосильним тягарем.
За релігійними поглядами давніх германців і багатьох північних народів вважалося, що в рай потраплять тільки чоловіки. Жінка може опинитися там лише за умови, коли заподіє собі смерть. Традиційним було самогубство дружини після смерті чоловіка. Стародавні кельти вірили, що людина, яка кидається зі скелі в море, здобуде безсмертя.
Але не в усіх країнах і не завжди ставлення до самогубства носило заохочувальний характер. Завжди негативно до цього явища ставилися давні євреї. Для них самогубство – це велике зло. Ось чому випадки самогубств, вчиненими євреями, були й залишаються поодинокими випадками. Стародавні греки вважали, що морально його ніколи не можна виправдати, адже людським життям розпоряджаються боги, воно належить тільки їм,а не людям. Самогубство було майже звичним явищем у Стародавньому Римі. Але ставлення до самогубства раба було постійно негативним, а погляди на вчинення подібного вільним громадянином у різних містах – полісах змінювалося. Римлян, якого звинуватили в злочині міг уникнути покарання і зняти ганьбу зі свого імені, вчинивши самогубство. Давньоримське законодавство з цих питань постійно зазнавало змін: іноді тіла самовбивць заборонили ховати, а приписувалося кидати їх хижим тваринам. Історії відомий факт: у Стародавньому Римі в кожному полісі у певному місці зберігалася отрута ( цикута) для всякого, хотів піти з життя. Перш ніж скористатись отрутою, потенційний самогубець мав звернутися за дозволом до Сенату. Негативним було ставлення до самогубства переважно тільки через боягузтво чи слабодухість.
Самогубство було поширеним явищем за давніх часів в Індії та країнах Далекого Сходу – Китай та Японія. Більшість народів Сходу сприймали й дотепер сприймають самогубство як акт величезної хоробрості й мудрості. В Індії ще досі існує звичай " саті " - самоспалення вдови разом з тілом померлого чоловіка ( 1998 році преса всього світу писала про самоспалення 14- річної вдови ).
Наймолодша з усіх світових релігій – іслам – заперечує навіть можливість розв’язання проблеми шляхом самогубства. Негативне ставлення до цього явища бачимо у християн ( лише на початку виникнення християнства самогубство було поширеним явищем у християнських державах Стародавній Греції та Римі ). В Європі репресії проти самогубців зберігалися протягом багатьох століть. Першою відмовилась від законів, що карали за вчинення самогубства, Франція. А у Великобританії тільки 1961 року законодавчим актом було проголошено відсутність складу злочину в самому самогубстві.
Відповідно до норм церковного права, особливо у католицьких країнах, самогубство й сьогодні розглядають як гріх,який має бути покарання: самогубцям відмовляють у похованні за християнськими канонами, якщо не буде доведено, що ця особа була психічно хворою. Зараз певна частина служителів православної церкви розглядає самогубство в індивідуальному порядку. Наприклад, відомий випадок, коли в невеликому містечку 1998 року двоє дівчат разом наклали на себе руки. Тоді настоятель місцевої церкви не відмовив їхнім родичам в обряді церковного поховання, мотивуючи це тим що діти ще не досягли того віку, коли можна приймати виваженні рішення, а отже, не повинні відповідати за наслідки своїх дій.
З часів Київської Русі ставлення до самогубства неодноразово змінювалося. За правління Петра І проти його політики і реформ чинилися масові самогубства, хоча Військовий устав, укладений цим царем, забороняв самогубства та карав за них. Під час царювання Катерини ІІ заповіти самогубці визнавалися недійсними. Воно вважалось не тільки великим гріхом – його прирівнювали до вбивства.
Перший карний кодекс нової пролетарської держави ( 1922 р. ) визнавав, що самогубство не є кримінальним злочином і не переслідується законом. Кодекс передбачав кримінальну відповідальність за допомогу або підбурення до самогубства неповнолітньої чи неосудної особи. Але після закінчення громадянської війни, разом із остаточною перемогою тоталітарного режиму ця проблема стала замовчуватися, а начебто поодинокі випадки самовбивств стали вважатися "пережитками капіталістичного минулого". У часи Другої світової війни існувала догма – припис, що справжньому громадянинові СРСР, істинному патріоту краще позбавити себе життя, ніж потрапити в полон. Військовополонені після повернення на батьківщину ставали в’язнями радянських концтаборів. У після воєнний період радянські, а потім пострадянські війська брали участь у війнах та озброєних конфліктах в Югославії, Угорщині, В’єтнамі, Афганістані. Й у цих вінах вояки переважно дотримувалися погляду, що краще підірвати себе гранатою, ніж стати полоненим.
Сьогодні до суїциду люди ставляться більш терпимо. Його не тільки вивчають, а й намагаються результативно попереджати. Проте саме ХХ століття нечувано змінило духовні та моральні погляди. Людина все частіше не може знайти своє місце в житті, втрачає інстинкт виживання.
1. Поняття, ознаки та причини суїциду
Суїцид – це одна з форм саморуйнівної поведінки людини, вид насильницької, тобто надприродної смерті,навмисне позбавлення себе життя.
Суїцид не можна вивчати за межами контексту соціального оточення конкретної людини. Обов’язково треба брати до уваги актуальні проблеми, цілі й прагнення оточуючих. Важливо зрозуміти не тільки переживання суїцидального індивіда, а емоційний клімат сім’ї.
Психологи виділяють 10 основних мотивів суцидальної поведінки серед молоді:
· Переживання образи, одинокості, відчужуваності, неможливість бути зрозумілим ;
· Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі ;
· Переживання пов’язані із смертю одного з батьків, розлученням батьків ;
· Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою ;
· Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням ;
· Страх перед покаранням ;
· Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність ;
· Почуття помсти, погроз, шантажу ;
· Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття ;
· Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів.
Щодо останнього мотиву, то психологи давно помітили пряму залежність між кількістю самогубств, які демонструють телебачення та інші засоби масової інформації, і реально кількістю самогубств у суспільстві.
Проблема самогубства є актуальною, тому педагогам та батькам слід мати уявлення про ранні ознаки суїцидальних намірів і вміти їх розрізнити.
Ознаки
- Попередня спроба самогубства: у багатьох молодих людей, котрі закінчують життя самогубством, була спроба суїциду раніше.
- Усі загрози: деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: " Я не можу цього витримати", і т.п.
- Зміна в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими, нерішучі можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.
- Токсикоманія, наркоманія, алкоголізм. Незвичні покупки: зброї, мотузки та інші речі.
- Відмова від власності.
- Ознаки депресії: порушення сну, тривожність.
- Теми смерті: проявляється в малюнках поезії, у записах в щоденнику і т.п.
- Раптові стани ейфорії: людина має щасливий вигляд після тривалого депресивного стану.
- Інші ознаки: часті інциденти, скарги на фізичний стан організму, агресивність.
Знаки попередження самогубств
¨ Виступаюча депресія або сумно велику частину часу
¨ Говорити або писати про смерть або самогубство
¨ Відгук від сім‘ї та друзів
¨ Почуття безнадії
¨ Почуття безпорадності
¨ Почуття сильного гніву або люті
¨ Пріскуліванієм – як не існує вихід із ситуації
¨ Відчувають різкі зміни настрою
¨ Зловживання наркотиками або алкоголем
¨ Участь зміни особистості
¨ Виконуючи обов'язки імпульсивно
¨ Втрата інтересу до самої діяльності
¨ Відчувають зміну сну
¨ Відчувають зміну в перевагах в їжі
¨ Втрата інтересу до життя
¨ Погане виконання своїх обов’язків на роботі або в школі
¨ Віддача цінних речей
¨ Надмірне почуття провини або сорому.
Слід зазначити, що деякі люди, які закінчують життя самогубством,не виявляють жодних ознак попередження самогубства. Але близько 75 % тих, хто помирає від самогубства мають ці попереджувальні ознаки.
Існує багато теоретичних принципів суїцидальної поведінки. Такі принципи досліджували відомі вчені як З.Фрейд, Карл Меннінгер, Р.Літман, Н.Табачник, Меріс Фарбер та інші. Деякі з принципів ми розглянемо зараз.
Основні теоретичні принципи суїцидальної поведінки були закладені в соціології і соціальній психології науковою школою Е. Дюркгейма, а в глибинній психології – школою З. Фрейда.
Якщо перша розглядає самогубство як реакцію суб’єкта на його взаємодію із суспільством, то друга, зосереджувала увагу на інтернальному джерелі цього феномена та внутрішній активності суб’єкта.
Роберт Гаупп розмежовує усвідомленні суїцидом причини вчинку та несвідомі спонукаючі детермінанти суїцидальної дії. Хоча і раніше вчені визнавали особливе місце смерті у людській суб’єктивності, однак лише З.Фрейд надав їй первинне парадигмальне значення онтологічної сили, що лежить в основі психіки.
Згідно з психоаналітичною теорією З.Фрейда психіка особистості містить три генетично і функціонально різних компоненти – " Ід ", " Его ", і "Супер-Его ". Останнє поділяється на дві піделементи – совість та " Его-ідеал". Перша набувається від досвіду батьківських покарань. Вона пов’язана із " неслухняною поведінкою ", за котру дитина отримає догану. Людська совість містить здатність до критичної самооцінки, наявності моральних заборон і виникнення відчуття провини. " Его-ідеіл " формується із того, що батьки схвалюють чи цінують ; він спрямовує особу на встановлення для себе високих стандартів. І якщо мета досягнута, то виникає відчуття самоповаги і гордості. Тому " Супер-Его " вважається повністю сформованим, коли контроль переростає у самоконтроль, а " Я " віддає перевагу ідеалістичним цілям над реалістичними. Ці обидві інстанції символізують соціально-нормативні компоненти свідомості і самосвідомості. Отож, психічні явища,які не узгоджуються з вимогами культури і підлягають витісненню, не зникають безслідно, а продовжують функціонувати у несвідомому, здійснюючи вплив на свідому психіку.
Будь-яка психічна активність людини спричиняється й зумовлюється двома протилежно спрямованими – потягом до життя і потягом до смерті. Перший під назвою Ерос, утримує всі сили, котрі слугують меті, передусім, підтримання життєво важливих процесів і розмноження. Енергія сексуальних потягів отримала назву Лібідо . Інші спонукання – потяги до смерті, що одержали назву Танатос , перебувають у підґрунті усіх впливів жорстокості, агресії, самовбивств і вбивств.
Психоаналітична концепція трактує суїцид як наслідок порушення психосексуального розвитку особи. На думку З.Фрейда, потяг до самогубства у підлітків розвивається у зв ’язку з аутоеротизмом, що задовольняється онаністичними ексцесами, які водночас розглядаються як принизливий акт, що загрожує тяжкими наслідками, і звідси виникають комплекси неповноцінності і потяг до самогубства.
Послідовник школи психоаналізу, американський суїцидолог Карл Міннінгер розвинув уявлення З.Фрейда про суїцид. Він вважав, що самогубство є кульмінацією постійного посилення саморуйнівних тенденцій, котрі виникли задовго до критичного акту, а всі суїциди мають у своїй основі три взаємопов’язаних несвідомих причин:
1. Помста / ненависть ;
2. Депресія / безнадійність ;
3. Почуття провини.
Якщо у людини одночасно виникає три описаних бажання, то суїцид стає невідворотною реальністю.
Зазвичай ці причини ускладнюються зовнішніми чинниками, такими як соціальні установки, суспільні традиції, і патогенними впливами навколишнього середовища на ще несформовану особистість, тобто фрустраціями потягів і порушенням розвитку " Я ". Внаслідок цих нашарувань ускладнюється диференціація між дериватами потягу до смерті і виявами фрустрованої агресії.
Р. Літман і Н. Табачник вбачали у суїцидальній дії процес адаптації у ситуації, за які звичні схеми пристосування до нової реальності не спрацьовують. це приводить до "психосоціального мараторію ", тобто до своєрідного перепочинку, що забезпечує явно виражений характер соціального заклику, котрий притаманний будь-якій суїцидальній дії. Теорія психосоціального мораторію відкладає прогресивну проблематику ; причиною не нового пристосування є невдача у реальному житті, котра, поряд з невпевненістю і загрозою ідентичності, стосується нарцисичних проблем.
Подальші дослідження суїцидальної поведінки окреслили тенденцію до об’єднання внутрішніх і зовнішніх її детермінант. Так, сьогодні достатньо розповсюдженими є когнітивні теорії суїцидальної поведінки. Під когнітивними руйнуваннями розуміється прагнення суб’єкта звільнитися від неприємного переживання власної недосконалості за допомогою психологічних захистів, спотворення часового простору, відмови від постановки життєвих цілей і конструктивного розв’язання проблеми.
Не менш відомою є запропонована Марісом Фарбером концепція самогубств, квінтесенцію котрої виголошує така теза "Частота самогубств у популяції прямо пропорційна кількості індивідів які відрізняються підвищеною вразливістю, і масштабу позбавлень притаманних для цієї популяції ". Ця закономірність постає у вигляді загальної формули:
S = F ( V, D )
де:
S – ймовірність самогубства ;
F – функція ;
V – підвищена вразливість ;
D – масштаб суспільних позбавлень.
Вона містить у собі з теорії Е. Дюркгейма соціологічну зміну D , а з теорії психоаналізу змінну V . Відтак суїцидальний підсумок буде найбільш ймовірним, коли легко вразлива людина потрапляє в екстремальне становище.
2. Відмінність суїциду від самогубства, самовбивства
"Людина, її життя і здоров’я честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю "
Конституція України
Суїцид в перекладі з латинської " sui " - себе, " cedo " - вбиваю. Українська мова має власні відповідники – " самовбивство ", " самогубство ". І хоча " самовбивство " вживається рідше, воно надійно закріплено словниками.
Що таке самогубство та суїцид і чи є між ними принципова відмінність?
Жоден із словників сучасної української мови не дає повного тлумачення слова " суїцид " навіть не фіксує цей термін. Проте у багатьох галузях наук воно було відоме ще понад сто років тому. Це слово з’явилося на сторінках популярних часописів і не викликало у читачів подиву, адже тогочасна класична освіта забезпечувала вільне володіння кількома іноземними мовами, знання латини, давньогрецької, французької та інших мов, і новий термін був цілком зрозумілим. На початку 20-х років ХХ століття термін " суїцид " прижився в науковому середовищі не тільки серед медиків.
Суїцид, самогубство та самовбивство – рівноцінні за змістом слова,
9-09-2015, 16:21