Київський Національний Університет
Імені Тараса Шевченка
Інститут післядипломної освіти
КУРСОВА РОБОТА
З курсу: "Загальна психологія"
На тему: "Основні види діяльності (гра, навчання, праця) на різних вікових етапах"
Виконала: ст. гр. 199.29
Бодра Т.Л.
Перевірила:
доц. Ставицька С.О.
КИЇВ 2010 р.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Характерні особливості основних видів діяльності
1.1 Гра як основний вид діяльності
1.2 Навчання як основний вид діяльності
1.3 Праця як основний вид діяльності
Розділ 2 .Основні види діяльності на різних вікових етапах
2.1 Периодизація розвитку
2.2 Основні види діяльності старшого дошкільного віку
2.3 Основні види діяльності молодшого школяра
2.4 Основні види діяльності старшого школяра
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження: Діяльнісний підхід в своїх методологічних установках і теоретичних узагальненнях є досить актуальним на сьогоднішній день. Сама ж категорія діяльності являється ключовою у вирішенні таких капітальних проблем, як проблема свідомості людини, її генезису, історичного й онтогенетичного розвитку, проблема її внутрішньої будови, що в свою чергу дозволяє розкрити основи теоретичного вивчення людини, її поведінки, психічних якостей. Тому формування і узагальнення теоретичних засад в цьому напрямку є важливим завданням психологічної науки.
Діяльнісний підхід став справжнім надбанням вітчизняної психології. Відповідно до нього психіка розвивається в результаті діяльності (життєдіяльності). Під діяльністю розуміють активну взаємодію індивіда з середовищем, спрямовану на задоволення його потреб. Цей підхід передбачає нерозривний зв'язок індивіда з середовищем і його активну взаємодію з ним як необхідну умову розвитку психіки [1, с.130].
Дана теорія мала велике значення для розвитку вітчизняної психології. Вона була створена в радянський період, була центральною психологічною теорією й розвивалася протягом більш, ніж 50 років. Розробка й розвиток даної теорії пов'язана з іменами таких відомих вітчизняних психологів, як Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, А.Р. Лурія, А.В. Запорожець, П.Я. Гальперін та ін. Значимість цієї теорії у вітчизняній психології обумовлена тим, що, по-перше, праця й діяльність відіграють вирішальну роль у походженні свідомості й розвитку психіки людини. Це точка зору дотепер є основною в методології досліджень вітчизняних психологів. По-друге, психологічна теорія діяльності, виходячи з даної точки зору, розкриває роль діяльності в прояві психічних феноменів людини, у тому числі й свідомості. Справа в тому, що судити про людину і її особливості ми можемо лише за результатами її діяльності.
Психологічна теорія діяльності стала розвиватись наприкінці 20-х - початку 30-х рр. XX ст. Головна відмінність даної теорії полягає в тому, що вона опирається на основні принципи діалектичного матеріалізму й використає головну тезу цього філософського напрямку: не свідомість визначає буття та діяльність людини, а навпаки, буття та діяльність людини визначають її свідомість. Найбільш повно теорія діяльності викладена в працях А.Н. Леонтьєва [6].
Даний підхід передбачає, що діяльність - це динамічна система взаємодії суб'єкта зі світом. У процесі цієї взаємодії відбувається виникнення психічного образу і його втілення в об'єкті, а також реалізація суб'єктом своїх відносин з навколишньою реальністю. Будь-який найпростіший акт діяльності є формою прояву активності суб'єкта, а це означає, що будь-яка діяльність має спонукальні причини й спрямована на досягнення певних результатів.
Спонукальними причинами діяльності людини є мотиви - сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта й визначають спрямованість діяльності. Саме мотив, спонукаючи до діяльності, визначає її спрямованість, тобто визначає її мету і завдання.
Ціль - це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямована дія людини. Метою може бути який-небудь предмет, явище або певна дія. Завдання - це задана в певних умовах (наприклад, у проблемній ситуації) ціль діяльності, що повинна бути досягнута шляхом перетворення цих умов відповідно до певної процедури. Будь-яке завдання завжди містить у собі наступне: вимоги, або ціль, які потрібно досягнути; умови, тобто відомий компонент постановки завдання; невідоме, котре треба знайти, щоб досягти мети.
Можна узагальнити й виділити властиві всім людям основні види діяльності. Вони будуть відповідати загальним потребам і тим видам соціальної людської активності, у які неминуче включається кожна людина в процесі свого індивідуального розвитку. Такими видами діяльності є гра, навчання й праця.
Діяльність людини - це досить складне й різноманітне явище, оскільки її здійсненні задіяні всі компоненти ієрархічної структури людини: фізіологічний, психічний і соціальний.
Основними поняттями даної теорії є діяльність, свідомість й особистість.
Існує 4 основні принципи психологічної теорії діяльності [2, с.251]:
1. Свідомість не може розглядатись як замкнена в самій собі: вона повинна проявлятись в діяльності.
2. Поведінку не можна розглядати у відриві від свідомості людини (принцип єдності свідомості й поведінки).
3. Діяльність - це активний, цілеспрямований процес (принцип активності).
4. Дії людини мають предметний характер; їх цілі носять соціальний характер (принцип предметної людської діяльності й принцип її соціальної обумовленості).
Діяльнісний підхід виявився досить плідним у різних галузях психології. Найбільший внесок у його становлення зробили дослідження, присвячені саме віковому розвитку.
У віковій психології діяльність суб'єкта розглядається в процесі її становлення й удосконалення: на різних вікових етапах діяльність приймає нові форми й перебудовується. В контексті діяльнісного підходу почалася категоризація видів діяльності за принципом провідної ролі для розвитку дитини. Вона грунтувалась на загальнопсихологічній класифікації видів діяльності: гра, навчання, праця. Ці проблеми обговорювали і розробляли С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьев, О.М. Леонтьєв, Б.М. Теплов, Д.Н. Узнадзе рамках теоретичних робіт і дискусій про співвідношення дозрівання й розвитку, навчання й розвитку дитини. В 30-і рр. розпочалось психологічне дослідження особливостей гри як провідного виду діяльності для формування психіки й свідомості дитини (О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін й ін).
Об'єктом дослідження курсової роботи є характеристики основних видів діяльності.
Предметом дослідження являються характеристики основних видів діяльності (гри, навчання, праці) на різних вікових етапах.
Метою дослідження курсової роботи є теоретичне дослідження гри, навчання, праці як основних видів діяльності, а також формулювання їх значення на різних вікових етапах. Метою роботи зумовлено виконання таких завдань: систематизувати та узагальнити психологічні знання в межах обраної теми; розглянути такі основні види діяльності як гра, навчання, праця; дослідити та конкретизувати їх значення на різних вікових етапах.
Методи дослідження: теоретичні - аналіз та зіставлення змісту наукового доробку вітчизняної та зарубіжної психології.
Розділ 1. Характерні особливості основних видів діяльності
1.1 Гра як основний вид діяльності
Основна специфіка психічного розвитку в системі "людина-суспільство" полягає в тому, що воно здійснюється шляхом включення людини в різноманітні форми й види спілкування, пізнання й діяльності та опосередковується історичним досвідом і рівнем культури, створеної людством. Як зазначав Б.Г. Ананьєв: "Деятельность в качестве фактора человеческого развития составляет необходимое звено в сложной цепи причинно-следственных зависимостей индивидуального сознания от общественного бытия. Развитие человека в процессе взаимодействия его с основными элементами общества, с производительными силами и производственными отношениями, происходит по мере включения его в социальную систему посредством общения и познания, различных видов деятельности (игровой, учебной, профессиональной) при выполнении социальных ролей и функций" [3].
Як відзначив Рибалко Є.Ф. основні фактори психічного розвитку людини мають цілий ряд особливостей, які обумовлені вимогами суспільства [4, с.185]. Перша особливість пов'язана з соціальною програмою суспільства, спрямованою на формування всебічно розвиненої особистості як суб'єкта суспільно корисної трудової діяльності. Іншою особливістю є множинний, полігенетичний ефект факторів розвитку. В найбільшій мірі він властивий основним видам діяльності (навчанню, праці, грі), які прискорюють психічний розвиток в цілому й насамперед таких його складних, багатокомпонентних психічних утворень, як інтелект, особистість, індивідуальність, суб'єкт різних видів діяльності й спілкування. Третьою особливістю є імовірнісний характер дії різних детермінант на розвиток психіки в силу того, що їхній вплив носить множинний і різнонаправлений характер. Наступна особливість полягає в тому, що в міру утворення внутрішніх психологічних регуляторів поведінки в результаті виховання й самовиховання в якості детермінант розвитку починають виступати суб'єктивні фактори, які діють поряд із зовнішніми й визначають напрямок, темпи й зміст психічного розвитку людини. На детермінуючу роль, так званих вторинних факторів вперше звернув увагу С.Л. Рубінштейн [5, с.499]. До числа таких суб'єктивних детермінант варто віднести цілеспрямованість особистості й прагнення до реалізації індивідуальної життєвої програми. І, нарешті, ще одна особливість детермінант психічного розвитку виражена в їх динамічності. Для того щоб сприяти розвитку, самі фактори повинні змінюватися і за змістом, і за формою, випереджаючи досягнутий рівень психічного розвитку. При цьому важливі перетворення не тільки в окремому факторі, але й у системі всіх факторів. Це, зокрема, виражено в зміні провідного або основного типу діяльності [3, 6].
Маклаков А.Г. дав таке визначення грі: "це особливий вид діяльності, результатом якого не є виробництво якого-небудь матеріального або ідеального продукту" [1, с.123]. Найчастіше ігри мають розважальний характер, метою яких є відпочинок. Існує кілька типів ігор: індивідуальні й групові, предметні й сюжетні, рольові та ігри за правилами.
Індивідуальні ігри являють собою вид діяльності, за якого грою зайнята одна людина, групові - включають кілька індивідів.
Предметні ігри пов'язані із включенням людиною в ігрову діяльність будь-яких предметів.
Сюжетні ігри розгортаються за певним сценарієм, відтворюючи його в основних деталях.
Рольові ігри допускають поведінку людини, обмежену певною роллю, яку вона обирає в грі.
Ігри за правилами регулюються певною системою правил поведінки їх учасників.
Бувають і змішані типи ігор: предметно-рольові, сюжетно-рольові, сюжетні ігри за правилами тощо. Відносини, що складаються між людьми в грі, як правило, носять штучний характер, тобто навколишніми вони не сприймаються всерйоз і не є підставою для висновків про людину. Ігрова поведінка й ігрові відносини мало впливають на реальні взаємини людей, принаймні серед дорослих. Проте ігри мають велике значення в житті людей.
1.2 Навчання як основний вид діяльності
Навчання в послідовній зміні основних видів діяльності, що здійснюється на протязі життя кожної людини, слідує за грою і випереджає працю. Вона суттєво відрізняється від гри і наближається до праці в своїй загальній установці: в навчанні, як і в праці, потрібно виконувати завдання - виконувати домашню роботу, дотримуватись дисципліни; навчання будується на обов'язках. Загальна установка особистості в навчанні не ігрова, а трудова.
Основна мета навчання полягає в підготовці до самостійної майбутньої трудової діяльності за допомогою основного засобу - освоєння узагальнених результатів того, що створено попередньою працею людства. Цей процес навчання відбувається не стихійно, а являється гранню соціального за своєю суттю процесу научіння - двостороннього процесу передачі та засвоєння знань.
На основі вищесказаного, можна зробити висновок, що навчання являється основним видом діяльності, метою якого є надбання людиною знань, умінь і навичок. Навчання може бути організованим і здійснюватись в спеціальних освітніх установах. Воно може бути не організованим і відбуватися попутно, в інших видах діяльності як їх побічний, додатковий результат. У дорослих людей навчання може здобувати характер самоосвіти. Особливості навчальної діяльності полягають у тому, що вона безпосередньо служить засобом психологічного розвитку індивіда.
Навчальна діяльність дитини розвивається поступово, через досвід входження в неї. Навчальна діяльність являє собою діяльність, спрямовану на самого учня. Особистість під час навчання вчиться не тільки знанням, але й тому, як здійснювати засвоєння цих знань.
Навчальна діяльність, як і будь-яка інша діяльність, має свій предмет, в даному випадку, це людина. У випадку навчальної діяльності молодшого школяра - дитина. Навчаючись способам письма, рахунку, читання тощо, дитина орієнтує себе на власну зміну - вона опановує необхідні, властиві оточуючій її культурі способи службових і розумових дій. Рефлексуючи, вона порівнює себе колишню й себе нинішню. Власна зміна простежується й виявляється на рівні досягнень.
Найістотнішим в навчальній діяльності являється рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що відбулись. "Не вмів" - "Умію", "Не міг" - "Можу", "Був" - "Став" - ключові оцінки результату поглибленої рефлексії своїх досягнень і змін. Дуже важливо, щоб людина стала для самої себе одночасно предметом зміни й суб'єктом, що здійснює цю зміну. Якщо особистість отримує задоволення від рефлексії на своє зростання до складніших способів навчальної діяльності, до саморозвитку, то це значить, що вона психологічно занурена у навчальну діяльність.
Навчальна діяльність має свою структуру. Д.Б. Ельконін виділив у ній кілька взаємозалежних компонентів [8]:
1) навчальне завдання - це те, що повинен засвоїти учень, спосіб дії, який потрібно засвоїти;
2) навчальні дії - те, що учень повинен зробити, щоб сформувати зразок засвоюваної дії й відтворювати цей зразок;
3) дія контролю - зіставлення відтвореної дії зі зразком;
4) дія оцінки - визначення того, наскільки учень досягнув результату, ступінь змін, які відбулися в ньому самому.
Це структура навчальної діяльності в її розгорнутій і зрілій формі. Однак таку структуру навчальна діяльність здобуває поступово.
Кінцева мета навчальної діяльності - свідома навчальна діяльність людини, яку вона сама будує за властивими їй об'єктивними законами. Навчальна діяльність, яка організовується спочатку вчителем, повинна перетворюватись в самостійну діяльність учня, у якій він формулює навчальне завдання, робить навчальні дії й дії контролю, здійснює оцінку, тобто навчальна діяльність через рефлексію на неї дитини перетворюється в самонавчання.
У навчальній діяльності дії відбуваються насамперед з ідеальними об'єктами, оволодіння якими, призводить до перетворення їх у дії нової вищої психічної функції.
Вищі психічні функції, згідно вчень Л.С. Виготського, розвиваються в колективній взаємодії людей. Л.С. Виготський сформулював загальний генетичний закон культурного розвитку: "Всякая функция в культурном развитии ребенка появляется на сцену дважды, в двух планах, сперва - социальном, потом - психологическом, сперва между людьми, как категория интерпсихическая, затем внутри ребенка, как категория интрапсихическая. Это относится одинаково к произвольному вниманию, как к логической памяти, к образованию понятий, к развитию воли. Мы вправе рассматривать это положение как закон в полном смысле этого слова..." [7, с. 198]. Тобто, узагальнюючи можна сказати, що психологічна природа людини являє собою сукупність людських відносин, перенесених всередину. Це перенесення всередину здійснюється за умови спільної навчальної діяльності вчителя й учня.
Спільна діяльність носія вищих психічних функцій і того, хто привласнює ці функції - необхідний етап розвитку психічних функцій у кожної окремої людини. Взаємодія при включенні в навчальну діяльність і присвоєння способів дії є основою навчальної діяльності.
Навчальна діяльність є сформованою у культурі умовою "соціалізації індивідуального інтелекту". На базі оволодіння знаками, насамперед мовою, з'являються нові соціальні відносини, які збагачують і трансформують мислення людини.
Поступове наростання потенціалу існуючих у культурі розумових операцій і способів навчальної діяльності - природний шлях розвитку індивідуального інтелекту і його соціалізації. Однак у теорії змісту й побудови навчальної діяльності протягом десятків років викристалізовувалась ідея про те, що основою розвиваючого навчання служать його зміст і методи організації навчання. Це положення розвивалось Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконіним, В.В. Давидовим.
Кінцева мета навчальної діяльності - завдання, спрямоване на власну зміну.
1.3 Праця як основний вид діяльності
Особливе місце в системі людської діяльності займає праця. Завдяки праці людина стала такою, якою вона є на даному етапі еволюції. Завдяки праці людина збудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної й духовної культури, змінила умови свого життя таким чином, щоб відкрити для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. Із працею насамперед пов'язані створення й удосконалювання знарядь праці. Вони, у свою чергу, стали фактором підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної й художньої творчості. Тобто, як зазначав Ананьєв: "Труд имеет универсальное значение как для воспроизводства материальной жизни общества, создания жизненно необходимых условий человеческого существования, так и для всестороннего формирования самого человека" [3].
Праця, поряд із спілкуванням, пізнанням, грою і навчанням, виступає у якості найважливішої соціальної детермінанти індивідуального розвитку людини. Розвиток людської сутності є невіддільним від трудової практики. Слід також зазначити, що перетворюючий вплив праці на людину носить універсальний, різноманітний характер, і стосується всіх сторін розвитку людської психіки. Психічний розвиток у трудовій діяльності є складною, багатогранною проблемою, вивчення якої здійснюється в декількох напрямках.
Зміни показників різних психічних функцій як певний результат трудової діяльності розглядалися в ряді робіт. Відомо, що коли певні психічні функції виступали в якості важливих професійних характеристик у представників різних спеціальностей, то було виявлено факт значного поліпшення різних видів чутливості - зорової, слухової та ін. Розвиток професійно важливих якостей у процесі діяльності здійснюється різним чином. Ті якості або функції, які прямо пов'язані з цілями й завданнями діяльності і їх реалізацією, розвиваються найбільш швидкими темпами й більш інтенсивно. Це, у першу чергу, стосується інтелектуально-вольових властивостей і процесів. Професійно значимі характеристики, що стосуються системи якостей особистості і суб'єкта діяльності, також прогресують, однак у силу більш складної специфіки їх утворення повільнішими темпами.
Всі різноманітні, нерівномірного характеру зміни різних груп професійно значимих властивостей відбуваються за умови позитивного відношення до своєї праці й обраної професії. Таке відношення є найбільш інтегрованим й узагальненим суб'єктивним регулятором виконання людиною тієї або іншої діяльності.
Розглядаючи фактори індивідуального розвитку, Б.Г. Ананьєв відводив праці особливу роль. Він підкреслював, що свідомість людини, яка формується починаючи з раннього віку, є ефектом спільного розвитку пізнання, спілкування й праці, їхньої конвергенції, а не тільки пізнання й спілкування, і що головною цінністю, що утворює внутрішній світ людини, є суб'єктивне відношення до праці [9]. "С этой ценностью связано развитие личности как деятеля - производителя
9-09-2015, 20:10