Емоції в політичному дискурсі

Оцінно-вольовий аспект політичної самосвідомості тісно пов'язаний з емоційним і виявляється, перш за все, в прагненні підвищити політичну самооцінку, завоювати політичну пошану, знайти або укріпити політичний вплив, авторитет, а кінець кінцем — політичну владу

Політичне мислення — це форма свідомого продуктивного віддзеркалення людиною процесів і явищ навколишній політичній реальності у вигляді думок, виводів, рішень і висновків. Політичне мислення включає не лише когнітивні, але і емоційно-оцінні механізми, що мають власний онтологічний статус. Принципово важливою особливістю саме політичного мислення є його крайня нелогічність, а часто просто відверта алогічність.

Політичні емоції — це форма плотського, зазвичай неусвідомленого, але досить продуктивного віддзеркалення людиною процесів і явищ навколишній політичній реальності у вигляді афектних оцінок і реакцій. У політичній психіці важко переоцінити афектний, емоційний момент.

4. Емоції в політичному дискурсі

Дискурс в загальному вигляді – одне з найбільш складних і таких, що найменше піддаються чіткому визначенню понять сучасних гуманітарних досліджень. Виступ політика на конференції є політичним дискурсом, текст закону також відноситься до політичного дискурсу. Як робоче визначення пропонується використовувати наступне: політичний дискурс - складне комунікативне явище, що має своїй на меті боротьбу за владу за допомогою формування громадської думки, включає текст як вербальний результат мови, контекст – ситуативний, соціокультурний і прагматичний, а також спеціальні мовні засоби, що відповідають цілям і завданням дискурсу.

Зважаючи на той факт, що дискурс створюється в певній ситуації спілкування, де учасники володіють різними соціальними ролями і установками, виділяють двох типів дискурсу - персональний (особово орієнтований) і інституційний (статусно-орієнтований).

Політичний дискурс володіє рядом передумов для маніпулювання суспільною свідомістю. Його потенціал обумовлений, в першу чергу, інтенсивною установкою цього вигляду дискурсу. Його мета - влада: її завоювання, реалізація, збереження. Завдання політичного дискурсу – дія на формування громадської думки. Досягнення мети і завдання забезпечується тим, що політичний дискурс – комунікативне явище, а будь-яке спілкування це цілеспрямована дія.

Існує невелика розбіжність думок відносно реальності людських емоцій в політичному дискурсі, особливо якщо вони піднімає такі важливі питання, як вибір кандидатури на певну виборну посаду. Потенційні кандидати повинні володіти здатність формування позитивного іміджу, умінням красиво виражати свої думки, талантом спілкування з опонентом на рівні афектних реакцій, володіти "харизмою" політичного кандидата [2].

Нові технології і методи дозволяють провести детальний аналіз того, що насправді відбувається усередині людського мозку під час політичного дискурсу, як можна викликати позитивні або негативні емоції, але часто політики використовують ці знання в своїх цілях. Емоції – це те, що заставляє людей підтримувати певного кандидата, той або інший політичний устрій, і часто цей вибір здійснюється абсолютно не усвідомлено.

Знаючи це, політики часто закликають виборців до емоцій, представляючи перед ними визначену проблеми, тим самим намагаючись завоювати підтримку. Люди віддають голоси за кандидата, який викликає права відчуття, а не за кандидата, який представляє кращі аргументи. Людські емоції часто є шляхом в політику, але політикам потрібно пам'ятати, що вони мають бути використані лише на благо людини і держави.

Висновки

У практичному житті під емоціями ми зазвичай розуміємо найрізноманітніші реакції людини — від бурхливих вибухів пристрасті до тонких відтінків настроїв. Завдяки емоціям людина усвідомлює свої потреби і предмети, на які вони направлені. Інша загальна межа емоцій, про яку необхідно сказати, — це їх сприяння в реалізації потреб і досягненні певної мети. Слід зазначити, що неодноразово робилися спроби виділити основні, «фундаментальні» емоції. Зокрема, прийнято виділяти наступні емоції: радість, здивування, страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором.

Політичний дискурс - складне комунікативне явище, що має своїй на меті боротьбу за владу за допомогою формування громадської думки, включає текст як вербальний результат мови, контекст – ситуативний, соціокультурний і прагматичний, а також спеціальні мовні засоби, що відповідають цілям і завданням дискурсу. Емоційний аспект політичної самосвідомості виражається у визначеному емоційно забарвленому суб'єктивному відношенні до знання свого об'єктивного політичного статусу. Останній може владнувати або не владнувати, сприйматися як високий або низький, сприятливий або несприятливий і тому подібне. З емоційним аспектом політичної самосвідомості пов'язані такі явища, як політична самоповага або, навпаки, політичне самознищення, політична любов до себе і тому подібне.

Емоції – це те, що заставляє людей підтримувати певного кандидата, той або інший політичний устрій, і часто цей вибір здійснюється абсолютно не усвідомлено.

Люди віддають голоси за кандидата, який викликає права відчуття, а не за кандидата, який представляє кращі аргументи. Людські емоції часто є шляхом в політику, але політикам потрібно пам'ятати, що вони мають бути використані лише на благо людини і держави.

Список використаних джерел

1. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.

2. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1886.

3. Бацевич Ф.С. Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение понятий // Вісник Харківського національного університету. №520: Серія Філологія. Вип.33.– Харків, 2001.

4. Дементьев В.В. Изучение речевых жанров: обзор работ в современной русистике // Вопросы языкознания. – 1997. – №1.

5. Селшанова О О Актуальні напрями сучасної лінгвістики — К , 1999

6. Степанов Ю.С. Альтернативный мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности // Язык и наука конца ХХ века. – М., 1995.

7. Франк Д. Семь грехов прагматики: тезисы о теории речевых актов, анализе речевого общения, лингвистике и риторике // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІІ. – М., 1986.

8. Шмелёва Т.В. Речевой жанр: опыт общефилологического осмысления // Collegium. – 1995. – № 1–2.