Перехід з початкової в середню ланку школи є переломним, кризовим періодом в житті кожного школяра. Це складний етап не тільки для дитини, але і для вчителів, і для батьків. Проблем багато, і вони не обмежуються рамками учбового процесу, а пов'язані також з організацією життя в школі в цілому і з психологічною атмосферою в сім'ї. Нестійкість і конфліктність самооцінки зростає в критичні періоди розвитку, зокрема, у підлітковому віці [7].

Наступним важливим етапом для формування рівня домагань та самооцінки є період навчання в IX - XI класах. У процесі навчання дитина, осягаючи основи наук, формує власну самооцінку, рівень домагань, установки на життєві успіхи або невдачі, своє відношення до людей. Учбові перемоги або поразки мають не менший вплив на становлення характеру дитини, ніж на її інтелект, ерудицію і інтереси до пізнання.

1.3 Вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на становлення рівня домагань

Одним з напрямів аналізу домагань у зв'язку з індивідуальними відмінностями є вивчення кореляцій параметрів рівня домагань з властивостями темпераменту. Дослідники звертають увагу на залежність рівня домагань від емоційної стійкості, сили нервової системи і тому подібне Я. Рейковський встановлює, зокрема, що заниження рівня домагань характерне для т. зв. перестрахувальників, що відрізняються меншою емоційною стійкістю, ніж люди, що обирають цілі на рівні фактичного виконання. Позиція перестрахувальника, як він вважає, є показником дефекту в структурі особистості, таку позицію частіше визначає емоція тривоги - ситуативної або пролонгованої [21]. Зв'язок між тривожністю і установкою перестрахувальника реєструється і в інших роботах. Дуже низькі домагання фіксовані у людей з явною тенденцією уникнення невдачі, яку Дж. Аткинсон прямо ототожнює з підвищеною тривогою. Проте, за його ж даними, при вираженій тривожності зустрічається і неадекватно завищений рівень домагань. Імпульсивність має корелятом завищення домагань. Аналіз впливу нейродинамічних властивостей на рівень домагань виявляє наступну картину: індивіди з сильною нервовою системою (щодо збудження) володіють високим і адекватним або завищеним рівнем домагань, випробовувані із слабкою нервовою системою проявляють схильність до заниження домагань. В умовах стресу названа відмінність виступає особливо виразно. При посиленні мотивації люди із слабкою нервовою системою цілепокладають на рівні наявних досягнень, уникаючи ризик; домагання осіб з сильною нервовою системою у міру зростання мотивації неухильно завищуються [11].

Простежується співвідношення рівня домагань і характеристик інтелекту. Як з'ясовується, чим вище інтелектуальні можливості (IQ по тесту Векслера), тим вище рівень домагань і, аналогічно, чим вище рівень домагань, тим вище IQ. Якщо перша закономірність здається цілком очевидною, то друга представляється справедливою лише для окремої вибірки. При окремих формах інтелектуального зниження нерідко зустрічається неадекватно високий рівень домагань [24].

Дослідження домагань в комплексі з інтелектуальними і вольовими якостями, а також аналіз значення цього комплексу в шкільному навчанні виявляє високі і стійкі до невдач домагання у дітей з кращими показниками в розвитку мислення і волі. Неуспіх у таких учнів має за наслідок пошук причини помилок і мобілізацію зусиль. Школярі з гіршими показниками інтелектуальних і вольових якостей дають низький рівень домагань, що рідко підвищується при штучно створеному успіху. Ці учні втрачають віру в свої сили. Тільки значна допомога в організації розумової діяльності і забезпечення міцного успіху приводить до деякого підйому рівня домагань. Учні з хорошими показниками мислення, але ослабленою волею, демонструють завищене цілепокладання і відсутність схильності до послідовної роботи в ситуації неуспіху. Відносно низький індекс інтелекту при розвиненій волі поєднуються з високими домаганнями. Невдачі у таких дітей не ведуть до падіння рівня домагань, а викликають інтенсивну роботу для досягнення успіху [16].

Рівень домагань в значній мірі залежить від статі, сімейних обставин, кількості дітей у родині, мотивації до навчання. У хлопчиків з високою самооцінкою рівень домагань вищий, ніж у їх однолітків, що пояснюється наполегливим підкресленням батьками цінності прагнення до досконалості. Це орієнтує дитину на певні стандарти, створює зворотний зв'язок у вигляді самооцінювання й указує їй на необхідні засоби для досягнення більшого успіху. Дитина з високою самооцінкою привчена постійно випробовувати свої можливості, дізнаючись і визнаючи свої сильні й слабкі сторони. Діти з високою самооцінкою ставлять вищі цілі й добиваються успіху. Очікування батьків (або відсутність будь-яких очікувань) є важливим чинником, що направляє розвиток дитини в певне русло.

Якщо дитина єдина в сім'ї, то її самооцінка в середньому вище, ніж у дітей в багатодітних сім'ях. Але хлопчики, що зростають в сім'ї, де решта всіх дітей - дівчатка, мають високу самооцінку.

Самооцінка в учнів, що вчаться погано, значно менш сприятлива, ніж у тих, що вчаться добре. У неповнолітніх злочинців і тих, хто потрапив у сферу уваги громадських організацій, самооцінка негативна. В останніх роботах вплив шкільних успіхів на самооцінку простежується менш чітко. Молоді люди можуть, мабуть, знижувати суб'єктивне значення шкільних успіхів, компенсуючи рівень самооцінки в середовищі однолітків.

Можна вважати за встановлений факт, що несприятлива самооцінка (слабка віра в себе, боязнь дістати відмову), виникнувши, призводить надалі до порушень поведінки [5].

У міру дорослішання з'являється реалістичніша оцінка себе й зростає незалежність від думки батьків і вчителів. Тут існують паралелі як з хронологічним віком, так і з незалежним від нього безпосередньо процесом дозрівання. Тоді як між відношенням до статевої зрілості, емансипацією і хронологічним віком спостерігається явна взаємозалежність, у підлітків із сповільненим статевим дозріванням існує чіткий зв'язок несприятливого самосприйняття (відчуття знедоленої людини, негативізм по відношенню до батьків, відчуття залежності) саме з цією затримкою, але не з хронологічним віком. Підтвердилися дані про більш позитивну самооцінку акселератів.

Самооцінка також служить засобом психологічного захисту [7]. Бажання мати позитивний образ "Я" нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства і зменшувати недоліки. В цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінки дорослих за більшістю показників реалістичніші і об'єктивніші, ніж юнацькі, а юнацькі - ніж підліткові, в чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.

1.4 Взаємозвязок між рівнем домагань, самооцінкою та самоповагою

Самооцінка відноситься до ядра особистості й істотно впливає на поведінку індивіда. Вона тісно пов'язана з рівнем домагань людини - ступенем трудності цілей, які вона ставить перед собою.

Самооцінка - оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Відносячись до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, її самокритичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальший її розвиток [6].

Самооцінка виконує регуляторну й захисну функції, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особистості, хоча іноді може привести до негативних наслідків. Самооцінка характеризується наступними параметрами:

1) рівень (висока, середня, низька);

2) співвідношення з реальною успішністю (адекватна й неадекватна, або завищена і занижена);

3) особливості побудови (конфліктна й безконфліктна).

Занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, що можуть виявлятися по - різному.

Найчастіше до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою (або їхні родичі, якщо мова йде про дітей). При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагання (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання [29].

У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння.

Другий випадок таїть у собі набагато велику внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття одержало назву "афект неадекватності". Люди з афектом неадекватності прагнуть в усьому бути першими (навіть коли цю першість не має абсолютно ніякого значення), тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані [29].

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. У результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного "відкидання", індивід може замкнутися в собі, озлобитися, часто це виявляється в ще більшій зарозумілості стосовно навколишніх людей. Таким чином, відбувається руйнування міжособистісних відносин, і виникають зовнішні конфлікти. Від людей з дуже високою самооцінкою можна почути висловлення про те, що їх ніхто не розуміє, не може по достоїнству оцінити їхні якості і досягнення, при цьому може виявлятися мінливість і підозрілість.

Хочеться відзначити, що самооцінка - динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції.

Самооцінка - результат інтегральної роботи в сфері самопізнання з одного боку, і в сфері емоційно-ціннісних самовідносин, з іншого. Самооцінка - непостійний конструкт, вона постійно видозмінюється і вдосконалюється. Самооцінка обумовлена сполученням знання про себе і світогляду, норм і цінностей, властивих людині. Саме самооцінка виконує функцію регуляції поводження і діяльності, тому що вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості. Самооцінка = домагання / можливості [29].

Самооцінка є "стрижнем" саморегуляції на всіх етапах її здійснення, включається в структуру мотивації, визначає спрямованість саморегулювання, вибір засобів і впливає на інтерпретацію досягнутого ефекту поведінки.

Досить високий рівень розвитку саморегулювання поведінки, що об'єктивно виражається в тонкості, диференційованості й адекватності всіх усвідомлених поведінкових реакцій, вчинків, вербальних проявів, відповідає зрілому станові розвитку самосвідомості в цілому: адекватній самооцінці, а також орієнтації на самооцінку, а не на оцінку іншими. Самооцінка - на початкових етапах результат інтеорізації оцінки себе іншими - згодом емансипується від оцінок оточуючих і все більше здобуває значення внутрішнього регулятора поводження.

Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати.

Низька самоповага означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості, схильність до неврозу, депресії, коли визнання і гіпертрофія власних недоліків служать для невротика не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності.

Але незадоволеність собою і висока самокритичність далеко не завжди свідчать про знижену самоповагу; так, в інтелектуально розвинутих і творчих людей особливо усвідомлюється розбіжність між тими властивостями, що є, і тими, якими б він хотів володіти. Звідси невдоволення собою, що спонукає людину ставити собі більш складні завдання, прагнути до удосконалення, самоактуалізації.

Висновки до розділу 1

Рівень домагань визначається ступенем складності тих задач, що особистість перед собою ставить. Може бути адекватним (реалістичним) або неадекватним (нереалістичним). Люди, що володіють реалістичним рівнем домагань, відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінки може привести до нереалістичного рівня домагань (завищеного або заниженого). У поводженні це виявляється у виборі занадто важких або занадто легких цілей, у підвищеній тривожності, непевності у своїх силах, тенденції уникати ситуації змагання, некритичності в оцінці досягнутого, помилковості прогнозу і т.п.

Рівень домагань як психологічна характеристика особистості вперше був експериментально вивчений у 20-х роках під керівництвом К. Левіна німецьким психологом К. Хоппе. Було показано, що вибір задачі визначених труднощів залежать від успіху або невдачі в рішенні попередніх задач: успіх сприяє виборові більш важких задач (підвищення рівня домагань), невдачі - навпаки, більш легких (зниження рівня домагань). З'ясувалося також, що випробувані можуть бути мотивовані на досягнення успіху чи уникнення невдач. Якщо їм приходиться здійснювати вибір між задачами різного ступеня складності, вони вибирають або найбільш легкі завдання, або найважчі. Перші - тому, що переконані в успіху (елемент ризику мінімальний); другі - тому, що невдача в цьому випадку буде виправдана винятковими труднощами задачі (при цьому самолюбство не буде ураженим). Експерименти К. Хоппе та інших дослідників дозволили виявити наступну закономірність: звичайно особистість установлює свій рівень домагань між дуже важкими і дуже легкими задачами і цілями таким чином, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку.

Розділ 2. Експериментальне дослідження рівня домагань особистості за допомогою методів психологічної діагностики

2.1 Загальна характеристика основних методів психологічної діагностики рівня домагань

Методи на визначення рівня домагань поділяються на ті, що призначені для дітей та ті, що проводяться на дорослих. У більшості з них випробувані не повинні знати справжню мету діагностики. Такі методики сприймаються ними як тестування інтелекту, кмітливості, фізичної сили тощо. Багато з цих методик припускають самостійний вибір випробуваними складності наступних завдань та самоконтроль успішності тестування. За умови самостійного вибору рівня складності завдань, з’являється можливість застосування тестів інтелекту для визначення рівня домагань (з цією метою використовуються, наприклад, прогресивні матриці Равена). Ще одна особливість методів на визначення рівня домагань полягає в активній ролі експериментатора під час тестування, який не тільки фіксує послідовність виконання завдань, емоційні та вербальні прояви, але й за своїм бажанням штучно створює ситуацію успіху або неуспіху, досліджуючи при цьому реакцію випробуваних [10]. Окрім експериментальних методик дослідження рівня домагань у розпорядженні психологів є спеціально розроблені опитувальники (наприклад, методика В. Гербачевського).

Дослідження рівня домагань у дітей проводиться в невимушеній обстановці у процесі ігрової діяльності. Дослідження включає декілька серій, які проводять по вибору або всі послідовно з інтервалом у 2-3 дні з дітьми 5-7 років. Перша серія - малювання. Групі до п’яти дітей говорять: "Зараз ми малюватимемо. У мене три види завдань: легкі, середньої складності та важкі. Якщо ви виберете важке завдання і справитеся з ним, отримаєте 5 балів, якщо середнє - 4, якщо легке - 2. Якщо ви виберете завдання і не справитеся, отримаєте тільки 1 бал. Прагніть набрати більше балів. А зараз хай кожен скаже, яке завдання він вибирає". Експериментатор показує зразки, розкладені стопками: "Подивитеся на ці завдання. Ось важкі, ось середній трудності, ось легкі. Вибирайте те, з яким зможете справитися, і малюйте". Після виконання завдання дорослий говорить кожній дитині, справилася вона чи ні. Потім дітям знову пропонують зробити вибір. Всього діти виконують 6-8 завдань.

Друга серія - конструювання. Проводять аналогічно першій серії, але дітям пропонують зробити конструкції (легкі, середні та складні; наприклад, побудувати за зразком будиночок, міст, гараж). Дослідження проводиться індивідуально. Дитина виконує 3-4 завдання.

Третя серія - рухова вправа. Дитині пропонують стрибнути "якнайдалі", але спочатку просять показати, на яку відстань вона може стрибнути. Потім вона стрибає. Після стрибка їй говорять, справилася вона чи ні, і пропонують зробити нову заявку. За показом слідує виконання і так далі. Це повторюється 3-4 рази.

При проведенні всіх серій експериментатор по ходу завдання може спеціально створювати ситуацію успіху або неуспіху: оцінювати діяльність дитини як неуспіх, обмеживши час для виконання завдання або указуючи на недоліки в роботі; оцінювати діяльність як успішну, надавши більше часу на її виконання або непомітно надавши допомогу дитині, якщо їй важко справитися із завданням. У таблиці фіксують ступінь складності завдання, отримане число балів, поведінку, вислови, емоційні реакції дитини на успіх і неуспіх. По кожній серії визначають число виконаних і невиконаних завдань залежно від їх ступеня складності. На основі цього роблять вивід, чи відповідає рівень домагань можливостям виконання, адекватно або неадекватно дитина реагує на успіх або невдачу в роботі. У першому випадку рівень домагань повинен підвищуватися при успішному виконанні, в другому - знижуватися або зберігатися при невдачах. Діти діляться на 4 групи:

1. Ті, що вибирають після досягнення успіху більш складні завдання, а після невдачі - менш складні;

2. Ті, що виявляють тенденцію до вибору нескладних завдань незалежно від того, досягають вони успіху чи ні;

3. Ті, що часто вибирають складні завдання незалежно від невдачі, з якою вони зіткнулися при виконанні;

4. Ті, у яких успіх, що досягається або не досягається, не впливає на вибір завдання.

Визначають, як розподіляються діти по цих групах залежно від віку і виду діяльності.

Існує досить багато модифікацій методик на визначення рівня домагань для дорослих, більшість з яких базується на способі оцінки домагань, запропонованому Ф. Хоппе. У одній з модифікацій методики Ф. Хоппе, яка використовується і на цей час, стимульним матеріалом є картки з надрукованими на них анаграмами. Випробовуваному пред'являються шість рядів по шість карток із завданнями в кожному. Йому повідомляється, що складність завдань зростає від першого ряду до шостого.

Від складності завдання залежить кількість балів - вона дорівнює номеру ряду. Бали випробовуваний набирає тільки у разі успішного виконання завдання, інакше за завдання йому виставляється нуль. Мета учасників експерименту - отримати найбільшу кількість балів. Час рішення обмежений (2 хвилини на кожне завдання). Вся ця інформація також повідомляється випробуваному до початку експерименту.

Випробуваний має право узяти картку з будь-якого ряду


9-09-2015, 15:48