Інший приклад - теорія когнітивного дисонансу, що породила не меншу кількість суперечливих, а найчастіше взаємовиключних даних.
Крім того, одне з головних перешкод на шляху подальшого дослідження установки автори однієї з оглядових робіт справедливо бачать у тім, що занадто мало проводиться експериментів спеціально для перевірці суперечливих висновків, отриманих на основі різних теорій, що автори різних теорій не поспішають із таким зіставленням, що змінні вибираються довільно й вивчаються занадто ізольовано, що їхнє вивчення ведеться в основному методом лабораторного експерименту.
Іншими словами, необхідність якийсь, хоча б робочої, умовної уніфікації відчувається й усвідомлюється, хоча досить популярний і інша теза: «нехай розцвітають всі квіти». Безумовно, більш-менш загальноприйнята система понять могла б сприяти інтеграції фактів і даних, однак ще більш важливою умовою подолання існуючого розброду повинне стати відновлення цілісності самого об'єкта, тобто знаходження дороги назад від змінних, компонентів установки, комплексу установок - до індивіда, і не просто абстрактному індивідові, а цілісній живій людині. Про те, що саме в цьому напрямку треба шукати вихід, свідчить дослідження проблеми відповідності установки реальному поводженню.
К. Ховленд і його співробітники вивчали в основному відношення когнітивного й афективного компонентів установки. З'ясовувалося, як змінюється думка або переконання, як зміна думки, тобто когнітивного компонента, міняє емоційне відношення реципієнта, тобто збільшує (або зменшує) почуття симпатії (або антипатії) до об'єкта установки. Відповідно до постулату біхевіоризму про те, що знання, будучи засвоєним, входить у структуру досвіду й робить згодом регулюючий вплив на саме поводження, уважалося, що запорука успіху комунікатора в його здатності впровадити ту або іншу думку в когнітивну структуру реципієнта або змінити його точку зору по конкретному питанню. Іншими словами, при дослідженні відносини когнітивного й афективного компонентів увага приділялася одному напрямку: від когнітивного до афективного.
Неважко помітити, що така позиція досить нагадує, з одного боку, тезу філософів-просвітителів про те, що можна змінити людей у кращу сторону, просвіщаючи їх, тобто постачаючи знаннями про належному, моральному, корисному й т.п. Досить показово, що просвітительська позиція при всіх її благих намірах, по суті, методологічно мало чим відрізняється від підходу до людини, властивого теоретикам психології пропаганди в XX ст., с його, здавалося б, всемогутнім технічним арсеналом засобів масової інформації. Протягом тривалого часу вважалося, що людина не може встояти перед масованим натиском пропагандистської машини. Як правило, на підтвердження цієї тези приводилися успіхи гітлерівської пропаганди.
У деяких дослідженнях було також показане, що можна змінити точку зору випробуваних, даючи їм, наприклад, «відігравати роль» своїх опонентів або навіть змушуючи механічно повторювати (тобто шляхом чисто моторного закріплення) потрібну комунікатору ідею.
Але всі ці результати (до речі кажучи, що не завжди підтверджувалися) були отримані в лабораторному експерименті й можуть уважатися вірними тільки в цих умовах. Прагнучи до добування максимально «позитивного» знання, дослідники насправді вивчали псевдо об’єкт, тобто об'єкт, узятий у його штучних, вирваних з життєвого середовища проявах.
Література
1.Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности. – М., 1980.
2.Андреева Г.М. Психология социального познания. - М., 1997.
3.Буєва Л. П. Людина: діяльність і спілкування. - К., 2004
4.Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 2002
5. Коул М., Скрибнер С. Культура й мислення. - К., 2005
9-09-2015, 17:00