Засоби, які застосовуються в УВП з приводу боротьби із самогубствами серед засуджених, повинно розглядатись з позиції усієї системи попереджувального впливу на негативні явища (у тому числі і злочинність, алкоголізм, наркотизм, суїциди тощо), котрі передбачає як спеціально-кримінологічне, кримінально-виконавче та кримінально-правове попередження.
Перший напрямок поперджувальної діяльності (спеціально-криміналогічне попередження), пов'язаний з вирішенням задач пофілактики суїцидів і перш за все тієї її частини, що пов'язана з криміналом (тобто доведення засуджених до самогубств, що передбачено ст. 99 Кримінального кодексу України), а також інших випадків прямо чи безпосередньо пов'язаний з цими явищами.
Спеціально-криміналогічне попередження суїцидів в УВП — це безпосередній вплив на суб'єктивні та деякі об'єктивні причини та умови, які сприяють скоєнню самогубств. Конкретно попередження визначається:
а) в діяльності, спеціально спрямованій на усунення певних криміногенних факторів;
б) в цілеспрямованому здійсненні соціально-економічних, організаційних та правових заходів.
Виділення криміналогічної профілактики суїцидів в УВП обумовлене тим, що вона повинна перешкоджати:
а) формуванню наміру скоєння суїциду (тобто попередження);
б) реалізації таких намірів на стадії приготування (тобто запобігання);
в) продовженню початого акту на стадії замаху на суїцид (тобто припинення).
Криміналогічна профілактика суїцидальної поведінки забезпечується тим, що сфера її впливу, а також особи, які там знаходяться, ставляться в нормативно окресленні рамки. Крім того, вона передбачає:
а) визначення кола осіб, які повинні знаходитись у сфері профілактичного впливу адміністрації УВП;
б) встановлення підстав використання профілактичних засобів стосовно засуджених;
в) встановлення гарантій прав та законних інтересів засуджених, які знаходяться у сфері профілактичного впливу;
г) повідомлення конкретних осіб (представників адміністрації та інших) про початок здійснення профілактичних дій;
д) утворення умов, виключають компроментацію осіб, яких профілактують;
е) встановлення обов'язків та прав працівників УВП та інших осіб у сфері попередження суїцидів в УВП;
ж) наділення певних посадових осіб правом вимагати від інших працівників УВП усунення причин та умов, які сприяють суїцидальній поведінці засуджених.
Під час проведення заходів по встановленню потенційних самовбивць в місцях позбавлення волі необхідно зосередити увагу на категорії осіб, стосовно яких поступають дані (як офіційним, так і оперативним шляхом), які свідчать про їх становище в мікросоціальному середовищі зосуджених як небезпечне в плані соціальної адаптації та таке, що може привести до конфліктної ситуації, в тому числі із самим собою.
Насамперед, мова йде про категорію засуджених, на яку здійснюється моральний та фізичний тиск і застосовуються різноманітні знущання і приниження людської гідності.
Серед цієї категорії слід виявити таких, що колись давали урочисту клятву злочинця з того чи іншого приводу, а в свій час, не дотримавши такої клятви, вважалися зганьбленими та попадали в рахунок тих, відносно кого було презирливе ставлення (згідно жаргону це означає — "варнацкое слово на варнацкую честь"). Дану категорію людей виганяли з ганьбою з угрупування, та, як наслідок, щодо них спостерігаються насильницькі дії ("опустить в шурф") та надання прізвиська ("объявленный петух"). Не маючи виходу з такого становища, засуджений може скоїти замах на самогубство.
Слід також звертати увагу на категорію засуджених із числа колишніх співробітників ОВС та інших правоохоронних органів чи військовослужбовців, іменованих — "ёлочка зелёная".
Серед злочинних угрупувань нерідко існують такі засуджені, які постійно є об'єктами тероризації з боку членів угрупувань (такого злочинці іменують "кобылка"). Нерідко таким засудженим шляхом обману, або насильництва робиться татуїровка, яка вказує на його причетність до категорії ганебних засуджених, такі дії іменуються "кольцо позорное". З цієї ж кагорти виходять засуджені з прізвиськом так званий "моргушник", — зганьблений засуджений, котрому притулялись членом до очей. А також забиті, боязливі засуджені, опутані іншими членами групи та цілком підлеглі їм (такому засудженому надається прізвисько — "путо"). До категорії потенціальних самовбивць, крім названих, можуть попадати й ті, що не віддають борги, які з'явились з приводу гри в карти тощо.
Зазначена категорія засуджених, як правило, може доводитись до тупікового стану, з якого їм дуже тяжко вийти без допомоги співробітників УВП, але, з тих чи інших міркувань, вони не можуть звернутись за допомогою. Тому необхідно поряд із іншими спеціально попереджувальними діями, виявляти цих людей та вести як з ними, так і в їх середовищі профілактичну роботу.
Для встановлення осіб, які можуть бути об'єктом знущання в місцях позбавлення волі, а також саме за цими обставинами стати на шлях самогубства, слід знати ті негативні процеси, які відбуваються, або можуть відбуватись в середовищі засуджених. Доцільно деякі з них назвати, щоб під час організації і впровадження спеціально-попереджувальних заходів по боротьбі з такими явищами, можно було б своєчасно виявляти носіїв суїциду. Наприклад, стосовно "недосвідчених новачків" існує камерна гра "в баню", під час якої "новачка" заставляють брати в лазню постільні приналежності, буцімто для випарки, після якої він спить на мокрій постелі. Нерідко таким людям приходиться лізти під нари ("гнуться под нары"), запобігаючи побиття. Або моменти, коли у жертви відбирають майно, речі особистого користування, що називається —"козачий атас". Росповсюджена так звана "катка", — тобто втягнення наміченої жертви в картіжну гру та залишення її в програші, закінчується побиттям та знущаннями над жертвою. Ці процедури можуть проходити у вигляді "ложки отбить", — покарання якому підлякають ті, що програли в камерній грі, у вигляді побоїв ложкою по різних частинах тіла. В ПКТ або СІЗО та інших приміщеннях камерного типу існує процедура — заставляти співкамерника виконувати брудну роботу в камері, принижувати, зневажати, зводити наклепи, що означає "опоносить". Особливу небезпеку, як для суїцидів, так і інших небезпечних дій з боку жертви можуть викликати дії, пов'язані з насильством засуджених. Наприклад, так звані дії "кинуть на бригаду", — тобто згвалтування групою. Або такий засіб глумлення над жертвою, як так зване "минирование" — що означає — тайно від жертви добавляти в харчі слюну або сперму гомосексуаліста, а після вживання цих "минированых" харчів наголошувати про це. При цьому жертва попадає в розряд найпризирливіших засуджених.
Приводом для самогубств в місцях позбавлення волі можуть стати й такі дії з боку порушників режиму як побиття жертви таким чином, щоб потерпілий не міг впізнати осіб, які його б'ють, накривши йому голову чим-небудь, такий спосіб називається — "киф тёмный". Або так званий розрахунок жертви, яку обіграли в карти — "кровь пошла носом". Приниження та примус, які мають місце в середовищі засуджених проявляються й в формі вимог безперечного виконання жертвою всіх вказівок та поступатися злочинцям, в їх термінології це означає "леща давить". Особливий характер носять дії, пов'язані з глумленням над особистістю серед неповнолітніх засуджених. Так названа гра "паровоз", — групові дії підлітків (камерна гра), під час якої новачку пропонується з зав'язаними очима проповзти декілька разів по лаві і в цей час йому наносяться удари, побої. Або такий спосіб, як "печенками рыгать", коли людину підкидають вверх і розбігаються.
Діагностика та профілактика самогубств.
Тактика попередження самогубств повинна, на мій погляд, поєднувати колективні та індивідуальні форми впливу гласних та оперативно-розшукових заходів, методів. Її результативність залежить від цілого комплексу засобів: особистості, її мікросоціального середовища та конкретної ситуації, а також інтенсивності профілактичних дій.
На мій погляд тактика попередження суїцидів в УВП може розглядатись в трьох напрямках:
1) в ситуації до виникнення наміру на самогубство (тобто тактика у вигляді профілактичних дій);
2) в ситуації виникнення наміру на замах до самогубства (тактика відвернення);
3) в ситуації замаху на суїцид (тактика припинення суїцидального акту).
Щодо першого напрямку тактики індивідуальної профілактики суїцидів в місцях позбавлення волі, то вона, на мій погляд, співпадає з висловленими А. П. Закалюком шістьома основними стадіями:
а) втановлення осіб, які мають для нас профілактачний інтерес (на мій погляд, сюди слід взяти і фактори, провокуючі до суїциду названих осіб);
б) їх вивчення;
в) прогнозування суїцидальної поведінки і схвалення рішення про необхідність використання індивідуальних засобів попередження та нейтралізації провокуючих факторів;
г) планування останніх у відповідності з прогнозом;
д) здійснення зазначених засобів;
е) оцінка результативності проведеної роботи та висновку щодо її припинення чи продовження.
1. Щодо встановлення осіб, схильних до суїцидальної поведінки, то їх слід виявляти на ранніх етапах за допомогою вивчення документів, матеріалів особистих справ, засобів та методів (гласних та оперативних), які має у своєму арсеналі адміністрація УВП.
2. Під час вивчення потенціальних самовбивць необхідно вдаватись до вивчення їх характеристик та поведінки в середовищі засуджених. Вагомими на цьому етапі можуть бути дані про:
— характер скоєного злочину, його вага;
— криміногенні якості особистості, риси характеру, медичні показники та інші дії;
— поведінка на слідстві, в суді, в СІЗО, під час прибуття в УВП;
— криміногенні фактори середовища та інші морально-психологічні обставини життя до арешту, які можуть відзначитися на поведінці засудженого;
— поведінка засудженого в карантині та його висловлювання і наміри в плані розглядаючої проблеми;
— поведінка в ув'язненні, визнання своєї вини у скоєному злочині, підпорядкованість злодійським законам та традиціям, стосунки з засудженими в їх середовищі, а також з адміністрацією УВП;
— дані про наміри скоєння суїциду (як гласні, так і оперативні);
— відхилення у поведінці, під час відбування покарання після карантину;
— негативний вплив мікросоціального середовища з-за меж УВП;
— негативне середовище, в яке особа реально може попасти після відбуття покарання та наявність "безвихідних" становищ тощо.
3. Щодо прогнозування суїцидальної поведінки засуджених, то на мій погляд, методика його здійснення повинна складатись з чотирьох основних частин, які б забезпечили вирішення таких завдань, як:
— вивчення сучасного та минулого характеру поведінки і складових, які його обумовлюють особистості, середовища та ситуації, їх ознак, закономірностей формування розвитку та прояву;
— встановлення серед ознак тих, котрі мають прогностичне значення: визначення їх якісної ролі і кількісного значення, в тому числі системі показників, найбільш зручних для практичного прогнозування;
— утворення прикладної моделі прогнозу суїцидальної поведінки, використовуючи метод моделювання ознак для визначення ступеню ймовірності висновків, які прогнозуються);
— практичне прогнозування (здійснюється за рахунок утворення та використання методики, яка визначає порядок, правила і способи користування прогностичною моделлю).
Головним в цьому процесі є вибір прогностично-суттєвих ознак ("індикаторів"), які дозволяють виявити і прогнозувати в майбутньому тенденцію змін поведінки особистості.
На мій погляд, в процесі прогнозування суїцидів можливе використання трьох основних методів, які становлять ядро усієї методики прогнозування: клінічного, детерміністичного (або факторного) та еталонного методів.
При застосуванні клінічного методу діагностується одиничний об'єкт прогнозування, а тенденції його змін виявляються, спираючись на знання характерних для нього механізмів та закономірностей, наприклад, психологічних, на чому будується прогнозування того, яких наступних стадій та в який час можуть досягати названі зміни. Цей метод широко використовується в медицині (звідки й його назва).
Детерміністичний метод заснований на виявленні тенденції, яка прогнозується по причинах або асоціативних факторах, які викликають зміну поведінки.
Еталонний метод використовується для виявлення тенденції зміни поведінки (стереотипи, властивості), які характерні особам в аналогічних умовах, по встановленому досвіду. В необхідних випадках доцільно складати карту прогнозу цих явищ і відпрацьовувати названі питання.
Щодо планування засобів профілактики суїцидів в місцях позбавлення волі, їх здійснення та оцінки результатів, то вони залежать від того, на скільки компетентно були виконані попередні етапи тактики, а також від якості та професіоналізму виконавців.
Стосовно ситуації, коли адміністрації відомий намір засудженого здійснити замах на самогубство або є дані, що особа піддається тиску та усіляким приниженням людської гідності з боку інших засуджених, тактика дій повинна бути більш рішучою та інтенсивною.
Її цілеспрямованість повинна бути направлена на запобігання, упередження реалізації антисоціальпій задумці особи та нейтралізації всіх шкідливих обставин, які приводять до нього. Як і на етапі профілактики дії повинні носити комплексний характер. Одночасно необхідно працювати як за спеціальним планом, так і без нього над тим, щоб з одного боку зробитти все, щоб змінити стереотип мислення особистості — потенціального самовбивці за допомогою, насамперед,— психологічного впливу, а також радикально змінити його умови утримання (предметне буття), тим самим виключити можливість дій зовнішніх причин та обставин, які провокують до самогубства. Особисті заходи цього етапу при певних обставинах повинні передбачити поряд з іншими засобами ізоляції, зміни місця знаодження, а також комплексних заходів нагляду, режиму та оперативного реагування.
Щодо тактики на стадії замаху на самогубство, то вона повинна бути миттєвою, в значний мірі ці дії повинні бути передбаченими наперед. Особливості роботи камерних приміщень, де знаходяться засуджені, повинні гарантувати на всякий випадок вихід з такого становища і припинити той чи інший замах на самогубство. Володіння ситуацією в таких випадках передбачає чітке забезпечення охорони та нагляду за місцем, де найбільш імовірне скоєння цих дій (камери, підвали тощо), доступ до різного роду отруйних, колючо-ріжучих матеріалів та речовин і таке інше.
Об'єктом (кримінально—виконавчого) попередження є певні умови, сприяючі виникненню чи реалізації намірів скоїти самогубство. Тому тут на перший план стають засоби, направлені на те, щоб перешкодити виникненню таких умов. До цих засобів можна віднести:
а) охоронні;
б) дисциплінуючі;
в) виховні.
Всі вони встановлені нормами кримінально— виконавчого права, пов'язані з охороною суспільних відносин, які входять в сферу захисту кримінально-виконавчої системи
1. Охоронні попереджувальні засоби виступають у вигляді соціального контролю:
а) зовнішньо охоронні попереджувальні засоби: охорона та перевірка засуджених, їх конвоювання, пересування без конвою тощо;
б) внутрішньо охоронні засоби, попередження, націлені на утворення умов, які сприяють попередженню негативних явищ, у тому числі і самогубств серед засуджених.
До них можна віднести: закладені в структурі УВП та забезпеченні діяльністю адміністрації; направлені на забезпечення утримання засуджених згідно правил УВП; правозастосувальна діяльність адміністрації УВП до засуджених процедурного та організаційного характеру (у тому числі забороняючі, забов'язуючі та дозволяючі засоби).
2. Дисциплінуючі попереджувальні засоби визначаються самою специфікою процесу виконання покарань і впливають на те, що негативні явища, які визивають суїциди та інші порушення діяльності УВП були своєчасно припинені (умови ізоляції, локалізації, виконання правил внутрішнього порядку тощо).
3. Виховні засоби в рамках загального процесу ресоціалізації (широка роз'яснювальна, просвітницька діяльність, масові та індивідуальні форми, професіональна психолого-педагогічна діагностика особистості засудженого та цільовий постійний вплив на сферу його свідомості з боку найширшого кола фахівців).
Стосовно кримінально-правового попередження суїцидальної поведінки в місцях позбавлення волі слід назвати перш за все дію статті 99 Кримінального кодексу України (Доведення до самогубств). Від своєчасного та кваліфікованого застосування цієї норми кримінологічного закону в багатьох випадках залежить стан самогубств серед певної частини засуджених, а також інших антисоціальних явищ. Крім названої статті засудженим слід роз'яснювати дії норми кримінального закону, особливо пов'язаних з насильницькими діями.
ІІІ Висновок.
Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система.
У своїй курсовій роботі я намагався зосередити увагу на такому атисоціальному вчинку особистості як самогубство.
Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система, яка реагує на зовнішні зміни своїми свідомими і підсвідомими механізмами, пристосовуючись, адаптуючись до цих змін. Кінцева мета саморегуляції — досягнення повної адаптації, а негативний її результат — це часткова чи повна дезадаптація. Найбільший вплив на саморегуляцію чинять особистісні та соціальні фактори, аналіз яких дає можливість оцінити рівень адаптацій чи дезадаптацій.
Специфічні особистісні риси можуть формувати систему цінностей, яка негативно впливатиме на механізми саморегуляції, викликаючи деструктивні форми поведінки людини.
До таких "цінностей" слід віднести:
1) почуття підвищеної відповідальності — людина вважає себе не об'єктом, а її суб'єктом. Вона тільки сама несе відповідальність за все, що трапляється з нею на роботі, у сім'ї, на вулиці;
2) почуття вини — людина вважає, що всі страждають в наслідок її вчинків, що вона не може виконати професійні, сімейні та інші обов'язки, що вона неспроможна вирішити жодного питання;
3) відчуття засудження оточуючими — людині здається, що всі бачать її неспроможність, нікчемність і засуджують її. Відчуття засудження оточуючими випливає з відчуття вини, але воно є глибоким і найбільш психотравмуючим для особи;
4) почуття безпорадності — людина вважає, що не може себе захистити, що її не можуть захистити і допомогти їй рідні та близькі люди, що існування у сіспільстві стає неможливим.
Такі відчуття виникають у психічно хворих з депресивною симптоматикою невротичного та психотичного рівнів, але вони можуть з'являтись окремо у психічно здорових людей і свідчити про різний рівень дезадаптацій особи. На них слід звертати увагу при роботі з суїцидонебезпечним контингентом психічно хворих, у роботі телефону довіри та при оцінці можливих повторних суїцидальних дій у післясуїцидальний період.
З соціальних чинників, які впливають на саморегуляцію слід виділити:
1) економічні негаразди, бідність, безробіття;
2) дезорганізацію сім'ї: смерть рідних, розлучення, відсутність підримки, конфлікти, несумістність, відсутніть дисциліни;
3) формування нових суспільних поглядів, які не приймаються особою;
4) обмеження та низька якість загальноосвітньої та професійної освіти;
5) відсутність дозвілля та відпочинку;
6) послаблення правоохоронної діяльності;
7) неспроможність органів управління вплинути на негативний перебіг подій;
8) різні етичні, релігійні, економічні конфлікти.
Негативна оцінка особою соціальних факторів негативно впливає на процеси саморегуляції, ускладнює адаптацію, спричиняє постійне нервове напруження, на тлі якого іноді виникає бажання скінчити життя самогубством.
Оцінка ставлення особи до особових та соціальних чинників повинна аналізуватися лікарями, психологами для прогнозування можливих повторних суїцидальних дій у післясуїцидальний період. Це допоможе правильно спрямувати психотерапевтичну роботу з суїцидонебезпечним контингентом.
Відокремлення
9-09-2015, 18:03