Вчитель повинен мати здібності до самостійного формування глибоких і систематичних знань у педагогіці, мобілізувати весь власний досвід з метою розв'язання важливих та складних проблем, в процесі вирішення яких швидко набувати додаткової досвіду. Відчувати відповідальність при розв’язанні цих завдань[16,116].
Наявність у вчителя інтелектуально-творчих здібностей відіграє дуже важливу роль у його особистості. Сюди входять, переважно, психічні процеси.
Переключення уваги дозволяє вчителю помічати речі, які легко випадають з поля зору при спостереженні та збиранні фактів. Також увага може розподілятись ("бокове мислення"), тобто концентруватись на багатьох, на перший погляд, другорядних питаннях, які можуть виявитись важливими при досягненні мети діяльності, при розв'язанні проблем на уроках[20,35]. Завдяки увазі вчитель може зосереджуватись на певній темі, питанні, проблемі, може одночасно спостерігати і контролювати всіх учнів одночасно[16,116].
Наявність у вчителя творчої уяви дає можливість легко генерувати образи, цілісні уявлення на основі словесного опису, абстрактних понять. Володіння прийомами, засобами творчої уяви, фантазування та просторового уявлення полегшить роботу вчителя при викладенні матеріалу, при демонстрації прийомів роботи та при виконанні виробів.
Маючи хорошу пам'ять вчитель може запам'ятати багато цікавих наукових чи технічних ідей отриманих від колег, прочитаних у відповідних літературних виданнях. Ці ідеї можуть бути використані при проведенні уроків. Дає здатність до прогнозування результатів діяльності учнів, на основі врахування власного досвіду, зафіксованого у пам'яті.
Завдяки спостережливості вчитель може збирати інформацію про даний клас в цілому, або про окремих його учні, що так необхідна при плануванні уроку та при виборі індивідуального підходу.
Нестандартність мислення дає здатність творчо використовувати стандартизовані елементи, нормативи наукової, технічної діяльності, правила, інструкції, стандарти, нормативи, закономірності та закони. Пробуджує почуття сміливості та впевненості у відстоюванні власних творчих ідей, емоційна стійкість при напруженому творчому пошуку, при розчаруваннях, критиці, при невдачах або успіху. Здатність до інтуїтивного знаходження рішень в ході роботи та їх наступної об'єктивації, тобто формулювання у словах, поняттях, формулах та визначеннях.
Теоретичне мислення пробуджує у вчителя інтерес до незвичайних, оригінальних, парадоксальних, заплутаних питань, задач, проблем, що формулюються в абстрактній, узагальненій, теоретичній формі; здатність діяти, розробляти ідеї в ході інтенсивної теоретичної і практичної роботи[16,120].
Темперамент це закономірне співвідношення індивідуальних особливостей особистості, які характеризують різні сторони динаміки психічної поведінки людини[22,451]. Темперамент викладача впливає на способи і стиль його діяльності, але це не перешкода для досягнення майстерності, тобто викладачі з різними темпераментами можуть домагатися високих результатів у своїй праці. Звичайно, у педагогічній сфері успішно трудяться і сангвініки, і флегматики, і холерики. Меланхолічний темперамент оцінюють як більш можливий, але на думку психологів, не завжди бажаний[20,87].
Правильне використання вчителем позитивних сторін свого темпераменту дасть йому змогу добитись високих результатів у професійній діяльності.
Навіть якщо у нього слабкий тип темпераменту, але сильний характер в поєднанні з хорошими знаннями навчального матеріалу вчитель може досить ефективно працювати в школі та підвищувати свій кар’єрний ріст[15,207].
розділ II . побудова моделі психологічних якостей особистості вчителя трудового навчання
2.1. Вимоги до вчителів трудового навчання
При викладанні трудового навчання, як і у викладанні інших предметів, у школі керівна роль належить учителеві. Учитель підготовляє навчальний процес, встановлює мету кожного заняття, визначає форми їхньої організації, продумує їхню структуру. По кожному заняттю вчитель відбирає із програми навчальний матеріал, групує його й доповнює новими відомостями, відбирає методи навчання, забезпечує заняття наочними приладами, технічною документацією, інструментами, матеріалами й устаткуванням[7,7].
Учитель організує й безпосередньо здійснює навчальний процес. Він пояснює школярам новий матеріал, озброює їх знаннями, учить застосовувати ці знання в практичній діяльності, керує трудовим процесом учнів і формуванням у них практичних умінь і навичок, організує самостійність школярів у роботі, сприяє розвитку їхньої творчості.
Керівна роль учителя в здійсненні трудового навчання полягає в умінні передбачати хід навчання, направляти його найбільш успішними шляхами, знати можливі труднощі й заздалегідь готовити школярів до подолання їх.
Для того щоб учитель міг кваліфіковано проводити заняття, керувати трудовим процесом, і вихованням учнів, він повинен мати відповідну підготовку. Однією із головних вимог до вчителя є любов до дітей та своєї роботи[23,180]. Він повинен розуміти значення своєї роботи із трудового навчання й виховання майбутніх будівельників цивілізованого суспільства, почувати відповідальність за її проведення перед державою, та батьками дітей, яких він навчає.
Щоб виховувати інших, учитель трудового навчання повинен бути сам бездоганний у поводженні, у роботі, у побуті. Він повинен бути прикладом моральної чистоти, мати сильну волю й твердий характер, бути наполегливим у доведенні до кінця початої справи. У той же час вчитель повинен мати витримку й терпіння, бути людяним[11,66].
Підготовка вчителя трудового навчання складається із двох частин: підготовки педагогічної й підготовки спеціальної[2,55].
Вимоги до педагогічної підготовки вчителя.
Важливою вимогою до педагогічної підготовки вчителя праці є любов до дітей, до своєї педагогічної професії. Без цього самий гарний фахівець буде поганим учителем.
Педагогічна робота ґрунтується на знанні вікових особливостей дітей і закономірностей їхнього розвитку. При цьому вчитель повинен добре знати не тільки особливості дітей середнього шкільного віку, з якими він працює, але й особливості попереднього й наступного вікового періодів. Тільки в такому випадку буде дотримуватися наступність у навчанні й вихованні школярів.
Крім загальних вікових особливостей дітей, учитель повинен також добре знати індивідуальні особливості кожного свого учня, систематично вивчати їх, стежити за розвитком учня й ураховувати все це при організації навчального процесу[14,145].
Для правильного проведення трудового навчання вчитель повинен знати не тільки анатомо-фізіологічні й психологічні особливості дітей, але й добре володіти психологією трудового процесу.
У навчально-виховній роботі з учнями повинні строго дотримуватися правила шкільної гігієни (правильне визначення навчального навантаження, чергування праці й відпочинку й т.п.). На заняттях по праці до цих правил додаються вимоги виробничої сангігієни й техніки безпеки. Учитель трудового навчання повинен добре знати шкільну й виробничу сангігієну й строго дотримуватись всіх її правила при організації й проведенні занять.
Одним з важливих вимог до педагогічної підготовки вчителя праці є знання сутності й закономірностей процесів навчання й виховання. На основі цих знань учитель повинен досконало оволодіти теоретичною й практичною методикою трудового навчання й проведення занять у навчальних майстернях, та поза її межами. Він повинен знати завдання навчання, обсяг, структуру й зміст всіх розділів того матеріалу, якому вчить школярів.
Від учителя вимагається, щоб він володів педагогічною майстерністю: умів ясно, переконливо, гарною літературною мовою пояснити теоретичний матеріал; володів методикою всіх видів інструктування, у тому числі зразкового показу тих дій, трудових прийомів і операцій, які будуть опановувати школярі; уміло сполучили свої вказівки з поступовим розвитком самостійності учнів у виконанні роботи, упевнено почував себе на уроці й одержував моральне задоволення від своєї праці. Ця впевненість і «запал» учителя при проведенні уроку передається учням, підвищує інтерес до роботи, дисциплінує їх і викликає прагнення більше знати, уміти й як краще зробити.
Учитель повинен мати педагогічний такт, сполучити високу вимогливість до учнів із чуйністю, завжди зберігати витримку й самовладання. В основі педагогічного такту лежить довіра до учнів, упевненість в успішному досягненні кінцевого результату навчально-виховної роботи.
Як уже вказувалося, учитель є організатором навчально-виховного процесу в школі. Особливо більшу організаторську роботу доводиться виконувати вчителеві праці. Ця робота здійснюється не тільки на уроці, але в ще більшому обсязі до уроку. Можна із упевненістю сказати, що успішне проведення занять по будь-якому розділу трудового навчання, особливо занять у навчальних майстернях, залежить від якості попередньо виконаної вчителем організаційної роботи. Тому від учителя трудового навчання (більше, ніж від учителя будь-якого іншого предмета) потрібно, щоб він був гарним організатором[21,4].
Трудове навчання не можна проводити ізольовано від викладання інших шкільних предметів, особливо таких, як фізика, математика, хімія, біологія, креслення. Воно повинне проводитися в тісному зв'язку з усією системою навчально-виховної роботи на уроках і в позакласний час. Тому від учителя потрібно, щоб він умів здійснювати зв'язок занять з трудового навчання з вивченням школярами основ наук.
Педагогічну підготовку вчитель трудового навчання одержує у вузі в процесі вивчення таких дисциплін, як загальна й вікова психологія, теорія й історія педагогіки, методика трудового навчання, при виконанні курсових робіт з методики й при проходженні педагогічної практики.
Однак у вузі закладаються лише основи педагогічної підготовки учителів, які повинні далі розвиватися й поглиблюватися в процесі його практичної роботи в школі[10,103]. При цьому ряд якостей у вчителя (наприклад, педагогічна майстерність, такт і ін.) може сформуватися лише в результаті накопичення досвіду. Учитель повинен уміти вивчати свій досвід і досвіди товаришів, аналізувати його, брати звідти краще й використовувати у своїй роботі. Крім вивчення досвіду, учитель повинен навчитися експериментувати в навчальній роботі з метою перевірки тих або інших методичних положень, відшукання нових шляхів і методів, удосконалювання змісту трудового навчання.
Таким чином, педагогічне утворення вчителя праці триває й після закінчення вузу. Основною формою цього утворення є самостійне вивчення педагогічних статей, книг, журналів, експериментування й т.п. Більшу допомогу вчителеві трудового навчання робить відвідування педагогічних семінарів, проходження різних курсів, участь у роботі методичних об'єднань, предметних комісій, різних конференцій і т.п. [11,66-69].
Вимоги до спеціальної підготовки вчителя
Спеціальна підготовка майбутнього вчителя трудового навчання у педагогічному вузі складається із загальнонаукової, загально-технічної, теоретичної й практичної підготовки за фахом, пов'язаної з тим розділом праці, якому він буде навчати школярів, гарного знання виробництва.
Умови роботи школи вимагають, щоб учитель трудового навчання був фахівцем широкого профілю, мав широкий науковий і технічний кругозір. Без цього він не зможе відповісти на різноманітні питання учнів, керувати кружками й іншими видами позакласної роботи з техніки й праці, розвивати технічне мислення й конструкторські здібності школярів, готовити їх до вибору професії.
Широкий профіль підготовки потрібний учителеві також для ведення занять по різних розділах трудового навчання. Так, учитель трудового навчання повинен бути підготовлений до проведення занять із учнями по столярній і слюсарній справі, механічній обробці металів, основам електротехніки й електромонтажу. Різних учителів по всіх цих розділах школа мати не може, тому що їм просто не вистачить навчального навантаження[2,55-58].
Загальнонаукова підготовка вчителя трудового навчання повинна містити в собі глибокі й міцні знання по загальній фізиці, елементарній і вищій математиці, теоретичній механіці й нарисній геометрії. Ці знання є науковою основою, на якій будується загально-технічна й спеціальна підготовка вчителя. Крім того, вони потрібні вчителеві для здійснення кваліфікованого, науково обґрунтованого зв'язку занять у навчальних майстернях з викладанням основ наук.
Знання по загально-інженерних дисциплінах є базою, на якій будується теоретична й практична підготовка вчителя за фахом. Зміст цієї підготовки визначається цілями й програмними вимогами навчання школярів.
Так, програма занять у шкільних майстернях вимагає ознайомити школярів з елементами технології обробки деревини, металів і деяких інших матеріалів (пластмаса, скло), у тому числі із властивостями цих матеріалів і їхнім застосуванням. Учні повинні вивчити будову і роботу інструментів (у тому числі електрифікованих) по обробці деревини й металів, токарного верстата по дереву і металорізальних верстатів, опанувати вміння й навички по догляду за інструментами по обробці деревини й металів за допомогою ручних інструментів і на верстатах у процесі виготовлення виробів. Потрібно також учити школярів плануванню трудового процесу, організації робочих місць, дотриманню точності у виконанні роботи, ощадливій витраті часу й матеріалів, користуванню ескізами, малюнками, кресленнями й технологічними картами, привчати їх до самостійного конструювання окремих деталей і виробу в цілому й т.п.
Для кваліфікованого навчання школярів всім цим питанням учитель повинен знати такі предмети, як технологія металів і неметалічних матеріалів, теорія різання, верстати й інструменти, технологія машинобудування, основи організації й економіки виробництва. Він повинен добре знати виробництво й мати досвіди роботи на ньому, знати теорію й володіти міцними навичками (хоча б у межах вимог до робітника I-II виробничих розрядів) по столярній, слюсарній, токарській справі, уміти працювати на фрезерному, стругальному, шліфувальному й по деякому іншому металорізальному верстатах, бути знайомим зі зварюванням у вогневим різанням металів, ковальським справою.
Підготовка вчителя до проведення занять по механізації праці й електромонтажу забезпечується знаннями по багатьом з розглянутих вище загально-технічних і спеціальних дисциплін. Додатково до них учителеві необхідно мати гарну підготовку по електромонтажній справі, а для роботи в сільській школі, крім того, добре знати сільськогосподарські машини (трактор, земле-обробні, посівні, зерноочисні й деякі інші машини) і вміти керувати трактором.
Учителеві праці належить провідна роль у трудовому навчанні й вихованнях учнів школи. Тому до нього пред'являються високі вимоги[11,66].
Незважаючи на високі вимоги, підготовка такого вчителя цілком здійсненна. Це підтверджується досвідом роботи індустріально-педагогічних факультетів педагогічних інститутів, які готовлять нових фахівців для школи. Спільність науково-технічних основ навчання в шкільних майстернях і виробничому навчаннях старшокласників по машинобудівних професіях дає можливість привласнювати випускникам індустріально-педагогічних факультетів кваліфікацію вчителя-інженера по загально-технічних дисциплінах (включаючи креслення), трудовому й виробничому навчанню. У середній школі вони можуть також виконувати функції завуча по виробничому навчанню[12,9-14].
Широкий профіль підготовки для сільської школи потрібний і вчителеві, що веде заняття з учнями по дослідно-практичній роботі в сільському господарстві.
Заняття з учнями по цьому розділі праці ведуть у школах, як правило, учителі біології. Це пояснюється тим, що керівникові дослідно-практичної роботи учнів необхідно мати глибокі знання по біологічних дисциплінах, уміти здійснювати тісні зв'язки роботи на ділянці з вивченням школярами біології. Крім біологічної підготовки, керівник дослідно-практичної роботи учнів повинен добре знати (теоретично й практично) такі галузі сільськогосподарського виробництва, як овочівництво, садівництво, тваринництво, що веде галузь даної зони, механізацію й основи економіки сільськогосподарського виробництва. Крім того, учитель повинен бути гарним експериментаторами, уміти проводити досвідчену роботу на пришкільних ділянках, колгоспних полях і володіти методикою навчання цьому школярів.
Цю підготовку вчитель може одержати в процесі вивчення таких загально-агрономічних і спеціальних дисциплін, як фізіологія рослин, фізіологія тварин, геологія, ґрунтознавство, загальне землезнавство, агрохімія, рослинництво, захист рослин, тваринництво, економіка й організація сільськогосподарського виробництва, а також у процесі практичної роботи в сільському господарстві[11,66-69].
2.2. Модель вчителя трудового навчання.
На даному етапі мого професійного навчання та на основі знань, які я отримав при виконанні цієї курсової роботи я спробував побудувати модель вчителя трудового навчання. З моєї точки зору в професійній моделі вчителя повинні поєднуватись такі компоненти: 1. Компетентність; 2. Особистісна орієнтація; 3. Морально-духовна культура; 4. Професійна позиція педагога.
Цією моделлю передбачено розвиток особистості вчителя, його концептуального «Я», глибше розуміння ним культурної й освітньої ситуації, усвідомлення себе передусім як особистості, а згодом як спеціаліста, професіонала. В змісті цієї моделі поєднано три головні феномени — Людина, Освітнє середовище і Педагог[2,82].
Розглянемо більш детально компоненти моделі вчителя.
1.Компетентність. Компетентність (лат. сompetentia — відповідальність) — коло повноважень особи,коло питань, з яких вона має певні знання, певний досвід. Сучасні вчені в галузі педагогіки виділяють у структурі професійної компетентності вчителя кілька складових:
А) Теоретична готовність учителя до діяльності передбачає наявність у нього аналітичних, прогностичних, проективних, рефлексивних умінь.
Б) Практична готовність учителя виявляється у зовнішніх уміннях, за допомогою яких здійснюються дії, які можна спостерігати. До них належать організаторські (мобілізаційні, інформаційні, розвивальні, орієнтаційні ) та комунікативні (перцептивні, педагогічного спілкування, педагогічної техніки).[10,105]
Професійна компетентність педагога є основою його майстерності. Формується вона на основі практичного досвіду, особливо передового (новаторського). Адже педагог сприймає професійну діяльність спочатку як нормативно-схвалений спосіб діяльності, який він поступово засвоює, перетворюючи його на індивідуальний стиль роботи[23,180]. Тож розвиток особистісних якостей відбувається разом з засвоєнням педагогічної діяльності. Психологи визначають такі основні етапи становлення людини як педагога, набуття нею життєвого досвіду й формування її світогляду: індивід (від народження) — особистість (результат збагачення людини національною та світовою культурою), індивідуальність (особистість, що виробила власний творчий стиль у процесі своєї діяльності, в нашому випадку педагогічної)[16,113].
Вчені по-різному класифікують основні здібності педагога. Я схильний обрати класифікацію, яку запропонував В.Крутецький, зокрема: дидактичні, академічні, перцептивні, мовні, організаторські, сугестивні, комунікативні здібності педагога, педагогічна уява, здатність до розподілу уваги, особистісні якості [6,6].
Для обґрунтування методики опрацювання науково-дослідної теми та моделі розвитку творчого потенціалу вчителя , використовується поняття «методична культура» вчителя. Вважаємо, що вона є рушійною силою формування професійної майстерності. Підвищення її рівня — складова щоденної роботи педагога, розширення його відповідальності за умови й результати праці. Методична культура — це не тільки знання, а й майстерність, мистецтво, притаманне індивідуальності, вміння донести до учнів теорію, закономірності розвитку явищ, які вивчаються, зацікавити вихованців наукою і, як наслідок, озброїти їх ґрунтовними практичними знаннями по виробленню того чи іншого об’єкта праці. Ця культура є найвищою ланкою педагогічної культури й формується на засадах як останньої, так і на основі загальної культури. У педагогічній діяльності всі названі форми культури становлять єдине ціле[2,56].
2. Особистісна орієнтація. Особистісна орієнтація —
9-09-2015, 18:28