3. Вплив зовнішнього середовища
3.1 Біль
Дослідник Натан Езрин один раз поставив наступний експеримент: пацюкі - через прикріплені електроди - піддавалися хворобливим ударам електричного струму. Езрин планував включати струм, а потім, як тільки пацюки наблизяться друг до друга, припиняти подачу болючих імпульсів, для того щоб з'ясувати: чи з'явиться це підкріпленням їхньої позитивної взаємодії? До його величезного подиву, експеримент провести не вдалося, тому що коштувало тільки пацюкам відчути біль, і вони відразу ж нападали один на одного - ще до того, як експериментатор устигав виключити струм. Ніж сильніше був розряд, відповідно й болючі відчуття, тим більше лютим був напад.
Чи вірно це тільки відносно пацюків? Дослідники виявили, що особини самих різних тварин, що піддавалися вищеописаному болючому впливу, проявляють друг до друга тим більшу жорстокість, чим сильніше викликані в них болючі відчуття.
Езрин (1967) повідомив, що атакуюче поводження у відповідь на біль має місце «у багатьох різновидів пацюків. Також ми виявили, що розряд струму викликав подібні атаки, коли пари особин одного виду були замкнені в одній клітці. Це стосується деяких різновидів мишей, хом'яків, опосумів, єнотів, мавп, лис, нутрій, кішок, черепах, мавп, тхорів, білок, бійцівських півнів, крокодилів, річкових раків, амфібій і різного роду змій: гримучих змій, коричневого щитомордника, чорної змії й ін. Напад як відповідь на електричний розряд чітко простежується в самих різних тварин. У всіх досліджуваних видів тварин атакуюча реакція на болючу стимуляцію спостерігалася практично завжди й була миттєвою; у пацюків, приміром, вона виникала «зі швидкістю натискання кнопки»».
Тварини вкрай нерозбірливі у виборі мішеней. Вони можуть нападати на представників свого ж виду, на інших тварин, на матер'яних ляльок і навіть на тенісні м'ячі.
Учені варіювали й джерела болю. Вони виявили, що атака може бути спровокована не тільки розрядами електричного струму, але також і сильною жарою, і «психологічним болем». Наприклад, коли голодні голуби, вимуштрувані одержувати винагороду у вигляді зерен після того, як постукають дзьобом по спеціальному диску, нічого у відповідь не одержували, це викликало в них таку ж реакцію, як і удари струму. «Психологічний біль» - це, звичайно, те ж саме, що ми називаємо фрустрацією.
Біль підвищує агресивність і в людей. Багато хто з нас можуть пригадати свою реакцію, що у нас викликав несподіване й сильне забите місце великого пальця ноги або болісний головний біль. Леонард Берковиц і його співробітники продемонстрували виникнення агресивної реакції, запропонувавши студентам університету потримати одну руку або в ледве теплої, або в холодній до болю воді. Ті, хто опускав руку в крижану воду, повідомляли про зростаюче роздратування й досаду й про те, що буквально готові були обсипати прокльонами сусіда, що видавав неприємні звуки. Отримані результати дозволили Берковицу (1983, 1989) зробити висновок, що не фрустрація, а скоріше аверсивна стимуляція є основним спусковим механізмом ворожої агресії. Фрустрація виразно являє собою одне з найважливіших джерел неприємних відчуттів. Але будь-яка аверсивна подія, будь те несправджене очікування, особиста образа або фізичний біль, може привести до емоційного вибуху. Навіть болісний депресивний стан підвищує ймовірність прояву агресивності.
3.2 Спека
Некомфортність навколишнього оточення також може викликати агресію. Огидні заходи, тютюновий дим, забруднення повітря — все це може бути пов'язане з агресивним поводженням. Найбільш вивченим подразником середовища є жара. Вільям Гриффит виявив, що в порівнянні зі студентами, що заповнювали анкети в приміщенні з нормальною температурою повітря, ті, хто робив це в занадто задушливій кімнаті (з температурою вище 32 °С), частіше говорили про те, що вони почували себе втомленими, агресивними; крім того, вони більш вороже реагували на появу сторонніх. Подальші експерименти показали, що жара також провокує прояву мстивості. Чи приводить стомлююча жара до підвищення агресивності в реальних умовах так само, як у лабораторних? Звернемося до статистики.
- У період між 1967 і 1971 роками масові безладдя в 79 містах Сполучених Штатів Америки частіше мали місце в жаркі, а не в холодні дні.
3.3 Атакуюче поводження
Атаки або образи з боку іншої людини є надзвичайно сильним збудником агресії. Експерименти, проведені в університеті Стюардом Тейлором (Taylor & Pisano, 1971), у Вашингтонському державному університеті Харольдом Денгенринком (Dengenrink & Myers, 1977) і в Осакском університеті Кенники Обуки й Тосихиро Камбара (Kennichi Ohbuchi & Toshihiro Kambara, 1985), підтвердили, що навмисна образа або заподіяння болю породжують відповідну атаку, викликану спрагою помститися. У більшості згаданих досліджень один з учасників експерименту змагався з іншим на швидкість реакції. Після кожної серії випробувань переможець призначав, яка буде сила електричних розрядів на кару що програли. Чи були переможці милосердні до переможених, з огляду на, що їхні ролі постійно мінялися? Нічого подібного. Найчастіше діяв принцип «око за око, зуб за зуб».
3.4 Скупченість
Скупченість — суб'єктивне відчуття недостачі простору — є ще одним фактором стресу. Тиснява на задній площадці автобуса, автомобільні пробки або надмірна кількість мешканців у кімнаті студентського гуртожитку створюють відчуття неконтролируемости ситуації (Baron & others, 1976; McNeel, 1980). Чи може це сприяти прояву агресивності?
Стрес, випробовуваний тваринами в перенаселеному замкнутому просторі, підвищує рівень агресивності (Calhoun, 1962; Christian & others, I960). Звичайно, між пацюками в клітці, оленями на острові й людьми у великому місті існує помітна різниця. І все-таки, безсумнівно, у густонаселених містах відбувається більша кількість злочинів і люди там випробовують більший емоційний дистресс (Fleming & others, 1987; Kirmeyer, 1978). Жителі густонаселених міст, на відміну від жителів міст із меншим населенням, частіше відчувають страх. Рівень злочинності в Торонто в чотири рази вище, ніж у Гонконгу. Але набагато більший відсоток жителів Гонконгу - їх у чотири рази більше, ніж жителів у Торонто - повідомляють про те, що вони бояться виходити на вулицю (Gifford & Peacock, 1979).
3.5 Катарсис
«Молодих потрібно вчити, як давати вихід своєму гніву»,- настійно рекомендує Енн Лендерс (Ann Landers, 1969). «Якщо людини розпирає з люті, потрібно відшукати клапан. Ми повинні дати йому можливість спустити пари», - вторить їй відомий психіатр Фріц Перлз (Fritz Peris, 1973). Обоє твердження опираються на «гідравлічну модель»: накопичена агресивна енергія, подібно воді, стримуваною греблею, нестримно прагне вирватися назовні.
Концепцію катарсису звичайно приписують Аристотелю. Хоча Аристотель насправді нічого не говорив про агресію, він затверджував, що ми можемо очищатися від гнітючих емоцій, «проживаючи» їх, і що споглядання класичних трагедій дозволяє нам випробувати катарсис (очищення). Він уважав, що емоційне порушення несе емоційну розрядку (Butcher, 1951). Пізніше гіпотеза катарсису була розширена й стала містити в собі емоційну розрядку, що досягається не тільки за допомогою споглядання драматичних добутків, але також шляхом викликання в пам'яті й «проживання» заново минулих подій, через зовнішнє вираження емоцій і через різні дії.
Експерименти підтверджують та ж саме: агресія веде до посилення агресії. Еббе Еббесен і співробітники (Ebbesen & others, 1975) поговорили з 100 інженерами й техніками незабаром після одержання ними попереджень про можливе скорочення. Деяким задавалися питання, які давали можливість висловити все, що вони думають про свого роботодавця або безпосереднього начальника, наприклад, таке питання: «Згадаєте випадки, коли компанія явно несправедливо обходилася з вами». Після інтерв'ю опитувані заповнювали анкету, де їм пропонувалося відзначити ті штрафні санкції, яких, на їхню думку, заслуговує компанія й начальство. Чи дозволила попередня цьому можливість «спустити пари» зменшити рівень агресії? Навпроти, ворожість зросла. Вираження ворожості приводить до посилення ворожості.
Не чи правда, у цьому є щось знайоме? Згадаєте, у главі 9 ми говорили, що акти жорстокості породжують жорстоке відношення. Більше того, як ми переконалися в процесі аналізу експериментів Стенлі Милграма, слабка виразність агресивної дії може приводити до того, що його людина, що зробила, відмовиться бачити у своєму вчинку що-небудь негоже. Люди применшують достоїнства своїх жертв, виправдуючи тим самим своє агресивне поводження. Якщо злість вдається зігнати з першого разу, напруга дійсно спадає, у противному ж випадку стримуючі початки слабшають.
І все-таки, чи належні ми стримувати агресію й агресивні спонукання? Мовчачи дутися навряд чи більш ефективно, ніж зривати свій гнів на навколишніх, тому що в такому випадку ми однаково продовжуємо програвати в пам'яті свої образи, подумки ведучи діалог із кривдником. На щастя, існують неагресивні способи виразити почуття й повідомити іншим про те, як їхнє поводження вплинуло на нас. Потрібно просто замінити викривальні висловлення, що починаються із займенника «ти», на висловлення, що починаються із займенника «я», наприклад: «Я злий!» або «Коли ти так говориш, я дратуюся». У цьому випадку ви виразите свої почуття так, що іншій людині буде легше відреагувати на них позитивно. Можна бути напористим без агресії.
Якщо ми хочемо миру, нам необхідно формувати й заохочувати чуйність і прагнення до співробітництва з раннього віку. Може бути, варто повчити батьків тому, як домагатися дисципліни від дітей без застосування насильства. Навчальні програми надихають батьків підкріплювати бажане поводження, використовуючи позитивні формулювання («Коли закінчиш збирання своєї кімнати, підеш грати») замість негативних («Якщо не забереш кімнату, я зрівняю тебе із землею»). Реалізація однієї такої «програми заміщення агресії» знизила кількість повторних затримок юних правопорушників і членів підліткових банд. Підлітків і їхніх батьків навчали навичкам спілкування, емоційному самоконтролю, підвищували рівень їхніх міркувань про моральність.
Подібні пропозиції можуть допомогти в боротьбі проти агресії. Однак, з огляду на численність причин агресії й складність контролю над ними, чи можна розділяти оптимізм, що втримується в пророкуванні Ендрю Карнегі про те, що у двадцятому столітті «людиновбивство буде вважатися настільки ж огидним, як огидним здається нам сьогодні канібалізм»? З тих пор як Карнегі вимовив ці слова в 1900 році, було вбито близько 200 мільйонів чоловік. Є сумна іронія в тім, що, хоча сьогодні ми розуміємо природу людської агресії краще, ніж коли-або, людська нелюдськість навряд чи зменшилася.
Література
1.Д.Майерс. Соціальна психологія. Інтенсивний курс. - К., 2003
2.Д.Рубин, Д. Пруитт, С.Ким. Социальный конфликт. – М., 2004
3.А.Солсо, Х.Джонсон, К.Біл. Експериментальна психологія. - К., 1999
4.Л.Берковиц Агресія. - К., 2001
9-09-2015, 18:29