Зміст
Вступ
Розділ 1. Дослідження агресивної поведінки в соціальній психології
1.1 Природа агресії, форма її прояву
1.2 Основні напрямки в розумінні етіології агресивності
1.3 Поняття конфлікту та конфліктної поведінки в психології
1.4 Стан фрустрації як чинник детермінуючий поведінку в ситуації соціальної колізії
1.5 Психологічні особливості прояву агресивної поведінки у підлітковому віці
Розділ 2. Особливості поведінки підлітків з високим рівнем агресії в ситуаціях соціальної колізії
2.1 Задачі, методи та процедура експериментального дослідження
2.2 Рівневі показники виразності агресивної поведінки у учнів старшого підліткового віку
2.3 Особливості особистісних якостей підлітків з високим рівнем агресії
2.4 Визначення особливості конфліктної поведінки учнів з високим ступенем агресивності
2.5 Вплив стану фрустрації на особливості поведінки агресивних підлітків
2.6 Рівень інтелектуального розвитку як фактор детермінації поведінки агресивних підлітків
2.7 Взаємозв¢ язок соціального статусу та особливостей поведінки агресивних підлітків в ситуаціях конфлікту
2.8 Статеві особливості прояву агресивної поведінки підлітків в ситуаціях соціальної колізії
Вступ
Напружені, хитливі соціальні, економічні, екологічні, ідеологічні обставини, що склалися в наш час у нашому суспільстві, обумовлюють ріст різних відносин у розвитку і поведінці підростаючого покоління.
Серед них особливу тривогу викликають не тільки прогресуюче відчуження дітей, але і їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Найбільш гостро цей процес виявляється на межі переходу з дитинства до дорослого положення - у підлітковому віці.
Тому проблема агресії підлітків, що торкається суспільства в цілому, викликає глибоке хвилювання як педагогів, батьків, так і гострий науково - практичний інтерес дослідників.
Багатопланові психологічні дослідження цієї проблеми в державній психології, по суті, лише починаються, хоча окремі питання вивчення агресії й агресивної поведінки привертають увагу багатьох авторів: Г.М. Андрєєва, В.В. Знанова, Л.В. Колчина, Н.Д. Левітіва, Є.В. Романіна, у тому числі розглядалися особливості девіантної поведінки підлітків (С.А. Белічева, Г.М. Менковський, М.А. Агеманський).
Девіантна поведінка має дві великі категорії. По - перше, це поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров¢я, припускає наявність явної або прихованої психопатології.
По-друге, це антисоціальна поведінка, яка порушує які-небудь соціальні або культурні норми, особливо правові. Коли ці вчинки досить незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні та караються у карному порядку - злочинами. Відповідно говорять про делінквентне (противоправне) та кримінальне (злочинне) поводження.
Юнацький вік взагалі, та рання юність в особливості, уявляє собою групу високого ризику. По - перше, відбиваються внутрішні труднощі перехідного віку, починаючи з психогормональних процесів та закінчуючи перебудовою Я - концепції.
По-друге, невизначеність соціального положення юнацтва. По-третє, суперечливості, обумовлені перебудовою механізмів соціального контролю.
Одною з форм девіації є агресивна поведінка. Підлітки беруть знання про моделі агресивної поведінки з трьох основних джерел.
Сім¢я може одночасно демонструвати моделі агресивного поводження та забезпечувати його підкріплення. Вірогідність агресивної поведінки дітей залежить від того, чи зштовхуються вони з проявами агресії у себе вдома.
Агресії вони також навчаються при взаємодії з однолітками, частіше дізнаються про перевагу агресивного поводження під час ігор. Також, діти вчаться агресивним реакціям не тільки на дійсних прикладах, але й на символічних, запропонованих телебаченням[41].
Жорстокість те агресивність завжди були характерними рисами групового поводження підлітків та юнаків. Підліткова агресія ¾ частіше за все наслідок загальної люті та зниженої самоповаги внаслідок пережитих життєвих невдач та несправедливостей [41].
Суттєвий інтерес в рамках обговорюваної проблеми надають особливості агресивного поводження підлітків в ситуаціях соціальної колізії. Цей інтерес важливий тим, що ситуації конфлікту можуть провокувати підлітків на прояв деяких форм агресії.
На жаль, ця проблема не стала предметом інтересу дослідників агресії. Тому, ціллю нашої роботи є вивчення особливостей агресивного поводження підлітків в ситуаціях соціальної колізії.
Актуальність нашої роботи визначена тим, що, як це випливає з літературних даних, у сучасних умовах зростає частота і ступінь виразності агресивної поведінки підлітків.
Дуже цікавим постало питання про те, як підлітки з високим рівнем агресивності поводять себе в конфліктних ситуаціях, які види агресії вони схильні проявляти.
Новизна нашої роботи полягає в тому, що отримані нами результати вносять певний вклад в розуміння механізмів та закономірностей поведінки школярів старшого підліткового віку.
Об ¢ єкт дослідження - агресія як форма поведінки підлітків.
Предмет дослідження - етіологія особливостей прояву агресивної поведінки підлітків в ситуаціях соціальної колізії.
Мета дослідження - визначити рівневі, структурні характеристики агресивності, форму її прояву в ситуаціях соціальної колізії, запропонувати методи і принципи корекції поведінки підлітків в конфліктних ситуаціях.
Гіпотеза нашого дослідження полягає в тому, що можуть бути виявлені ряд особистісних якостей та деяких соціальних факторів, які суттєво встановлюють особливості поведінки підлітків в ситуаціях соціальної колізії.
Задачі нашого дослідження:
проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі агресивної поведінки підлітків;
виявити рівневі показники виразності агресивної поведінки у учнів старшого підліткового віку;
встановити взаємозв¢язок деяких властивостей особистості агресивних підлітків з конфліктною поведінкою;
визначити особливості конфліктної поведінки учнів з високим ступенем агресивності;
встановити вплив стану фрустрації на особливості поведінки агресивних підлітків;
встановити вплив інтелектуального розвитку на поведінку агресивних підлітків в ситуаціях соціальної колізії;
визначити взаємозв¢язок рівня соціального статусу з особливостями поводження агресивних підлітків в ситуаціях конфлікту;
запропонувати деякі принципи і методи корекції агресивної поведінки учнів старшого підліткового віку.
Практична значимість дослідження. Нами запропоновані й описані методи визначення характеристик агресивних підлітків в ситуаціях соціальної колізії. Визначивши рівень агресивності підлітків ми, спираючись на ці показники, прийняли рішення про необхідні методи корекції агресивної поведінки підлітків.
Розділ 1. Дослідження агресивної поведінки в соціальній психології
1.1 Природа агресії, форма її прояву
При вивченні агресивної поведінки людини ми відразу ж зіштовхуємося із серйозним і суперечливим завданням: як знайти виразне і придатне визначення основного поняття.
Відома книга Конрада Лоренса, видана в нашій країні під лаконічною назвою "Агресія", в оригіналі називається інакше - "Так назване зло". Саме це формулювання чітко позначає позицію автора: агресія, яку прийнято вважати злом, насправді таким не є, а виступає природним, біологічно доцільним механізмом виживання живих істот.
На численних прикладах автор демонструє: напористий агресор має більше шансів домогтися свого, а "примиренець", як правило, буває подавлений у широкому змісті слова "використаний", навіть знищений. Така природа всіх живих істот, у тому числі і людина, і будь-які спроби її переробити приречені на знищення. З природою необхідно просто вважатися, намагаючись направити древні імпульси в прийнятне русло. Хоча остання задача також представляється практично нездійсненою - протягом всієї історії людства вона постійно ставилася, але ще не кому не вдавалося знайти її бездоганне рішення.
Протилежну точку зору відстоює наш співвітчизник В.П. Ефротисон. За його переконанням біологічно доцільним пристосувальним механізмом є аж ніяк не тяга до насильницького придушення інших, а навпроти - альтруїстичне прагнення робити іншим підтримку. Культивуючи це прагнення (головним чином - беззвітним), людина і стала людиною, хоча джерела людського альтруїзму простежуються автором ще у тваринному світі.
Питання в тім, чи є агресивність невід'ємним атрибутом людської природи або соціально обумовленим збоченням цієї самої природи, донині залишається гостро дискусійним. Так чи інакше, агресія за всіх часів виступала важливим елементом соціального буття людини, більш того - часто складала для людини серйозну проблему: більшість людських лих - це страждання жертв агресії.
"Агресія - індивідуальна або колективна поведінка, дія, спрямована на нанесення фізичної або психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини або групи людей. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті. Від подібної реактивної агресії в різних її проявах (експресивна агресія, імпульсивна агресія, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, що характеризується цілеспрямовано-свідомим наміром нанесення шкоди іншому, і інструментальну агресію, де ціль дії суб'єкта нейтральна, а агресія використовується, як один із засобів її досягнення. Для форм агресії, що розвиваються в масових соціальних явищах (терор, геноцид, расові, релігійні, ідеологічні зіткнення) типові супровідні їхні процеси зараження і взаємної індукції, стереотипізації уявлень у створюваному "образі ворога", готовність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості - агресивність.
Рівні агресивності визначаються як навчаннями у процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, найважливішими з яких виступають норми соціальної відповідальності і норма відплати за акти агресивності. Важливу роль тут відіграють також ряд ситуативних змінних. Агресивні дії можуть спрямовуватися суб'єктом на самого себе, приймаючи форму аутоагресії (наприклад, суіцидна поведінка). Деякі прояви агресивності й аутоагресії можуть служити ознакою розвинутих патопсихологічних змін особистості, таких, як збудлива психопатія, параноя, епілепсія. У формуванні самоконтролю над агресивністю і стримуванні агресивних актів велику роль відіграють розвиток психологічних процесів емпатії, ідентифікації, децентрації, що лежать в основі здатності суб'єкта до розуміння іншої людини і співчування їй, що сприяють формуванню уявлення про іншу людину як унікальної цінності [7]
Для психолого-педагогічної науки питання про природу агресивності має особливе значення, оскільки від відповіді на нього залежить вибір способів гуманізації суспільства за допомогою виховних впливів.
Якщо агресивність споконвічно властива людині, то чи можливо зм'якшення і придушення цієї природної тенденції, спрямування її в припустиме русло.
Якщо умови існування примушують людину бути агресивною, то що це за умови і чи не можна їх змінити?
Якщо людина здобуває цю непорядну рису у наслідок поганих впливів, чи не можна нівелювати ці впливи або принаймні знизити їхній негативний ефект?
Існує три основних підходи в поясненні природи агресивності.
Перший поєднує теорії в яких агресивність трактується як природжена інстинктивна властивість людини (сюди входять різноманітні теорії психологічного толку, починаючи з ортодоксального фрейдиського психоаналізу, а також близькі до них теорії (етіологічні)).
У рамках другого підходу (почасти пересічного з першим) агресія описується як поведінкова реакція на фрустрацію.
Третій складають концепції, які розглядають агресивність як характеристику поведінки, що формується в наслідок навчання (біхєвіорістичні теорії).
Щоб оцінити, наскільки практично продуктивними є той або інший підхід, розглянемо у наступному розділі основні положення кожного.
1.2 Основні напрямки в розумінні етіології агресивності
Початок вивчення психологічних механізмів агресивності зв'язано з ім'ям Зиґмунда Фрейда, який виокремив два фундаментальних інстинкти - інстинкт життя (творчий початок у людині, Ерос, що виявляється зокрема, у сексуальному потязі) і інстинкт смерті (танатос - початок руйнування, з яким і зв'язується агресивність). Ці інстинкти вічні, вроджені і незмінні. Звідси й агресивність як невід'ємна властивість людської природи. Енергія, що накопичується, "агресивного драйву" час від часу повинна одержати "розрядку" у спалахах агресивності. Психоаналітики вважають, що для того, щоб не відбулося неконтрольованого насильства, неконтрольованої реалізації агресивності, потрібно, щоб агресивна енергія постійно розряджалася (спостереженнями за жорстокими діями, руйнуванням неживих предметів, участю в спортивних змаганнях, досягненням позицій домінування влади та інше).
Є теорія, що уподібнює агресивність людини, агресивності тварин і пояснює це чисто біологічно - як засіб вижити в боротьбі з іншими істотами, як засіб захисту і твердження себе, свого життя через знищення або перемогу над суперником (етологічна теорія агресивності). У цьому розумінні чоловік як активний захисник свого життя (і життя родича) біологічно запрограмований на агресивність. Таким чином, етологи розглядають агресивне поводження людини як спонтанну уроджену реакцію. Ця точка зору знайшла своє вираження в роботах К. Лоренса. Згідно Лоренсу, природа людської агресивності інстинктивна, так само як і механізм що забороняє знищувати собі подібних, але Лоренс допускає можливість регуляції людської агресивності і покладає надії на виховання, посилення моральної відповідальності людей за своє майбутнє.
Пізніше самою популярною теорією агресивності стала теорія "фрустрації-агресії", суть якої в наступному: всяка фрустрація створює внутрішнє спонукання або мотив до агресії (Домгарт Д.). Агресивне поводження достатнє докладно вивчали біхєвіористи, вони зв'язували агресію з фрустрацією. Фрустрація - емоційний стан людини, що виникає у випадку появи нездоланних перешкод на шляху до досягнення бажаної мети, фрустрація - це неможливість задоволення потреби. Будь-яка агресія може бути зрозуміла як викликана якоюсь фрустрацією. Фрустрація й агресія можуть виникати від соціального порівняння ("мені дали менше, ніж іншим"). Фрустрації здатні накопичуватися, підсилюючи і закріплюючи агресивність людини, або формуючи комплекс неповноцінності; і в кінцевому рахунку агресія вихлюпується, як правило, не на винуватця фрустрації, а на тих, хто "слабкіше". Агресія - це однобічне підживлене негативними емоціями відображення реальності, що приводить до перевертання, необ'єктивності, невірності розуміння дійсності до неадекватного поводження. Часто аналіз показує, що агресія переслідувала яку-небудь позитивну мету для людини, але зворотній агресивний спосіб поводження є невдалим, неадекватним, приводить до загострення конфлікту і погіршенню ситуації. Чим більш фрустрована і невротична особистість, тим частіше і гостріше здійснюється неадекватне агресивне поводження. У теорії “фрустрації - агресії" Берковец увів три істотних виправлення:
1) фрустрація не обов'язково реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них;
2) навіть при готовності агресія не виникає без належних умов;
3) вихід із фруструючих ситуацій за допомогою агресивних дій виховує в людини звичку до подібних дій.
Теорія соціального навчання агресії затверджує, що фрустрація, міжособистісний конфлікт, полегшує прояв агресії, є необхідним, але не достатньою умовою її виникнення. Для того, що в ситуації фрустрації виникло агресивне поводження, необхідна наявність у людини схильності поводитися агресивно в подібних ситуаціях. Така схильність формується і закріплюється через соціальне навчання: спостерігаючи поводження навколишніх, власний удалий досвід застосування агресії. У такий спосіб першорядна роль у формуванні агресивних особистісних схильний приділяється соціальному оточенню. В даний час ця теорія займає пануюче положення.
Найбільш відомим представником поведінкового підходу до агресії є Арнольд Басс. Він визначає фрустрацію як блокування процесу бажаного поводження і вводить поняття атаки - акта, що поставляє організмові ворожі стимули. При цьому атака викликає сильну агресивну реакцію, а фрустрація - слабку. Басс указував на ряд факторів, від яких залежить сила агресивних звичок:
частота й інтенсивність випадків, у яких людина була атакована, фрустрована, роздратована;
часте досягнення успіху шляхом агресії приводить до закріплення агресивних звичок;
культурні і субкультурні норми, засвоєні людиною, можуть полегшити розвиток у нього агресивності;
впливає темперамент: такі якості темпераменту, як імпульсивність і помисливість реакцій, рівень активності та ін.;
прагнення до самоповаги, до захисту від групового тиску, прагнення до незалежності викликає первісну тенденцію до неслухняності, а потім, зустрічаючи опір навколишніх провокує людину до прояву агресивних форм поводження.
Басс вважає, що потрібно враховувати розходження між окремими видами агресії. Для класифікації агресивного поводження він пропонує три дихотомії: фізична - вербальна агресія, активна - пасивна, спрямована - неспрямована.
Інший відомий представник поведінкового підходу А. Бандура, підкреслював, що якщо людина з дитинства бачив приклади агресивного поводження людей, особливо батьків, то в силу наслідування він навчається агресивним діям. Дослідження показали, що агресивні хлопчики виховувалися батьками, що застосовували стосовно них фізичне насильство - вони могли поводитися покірно вдома, але стосовно однолітків і сторонніх людей виявляли більше агресивності, ніж їхні товариші, в яких у родині була інша, мирна ситуація. Саме по цьому ряд досліджень вважали фізичне покарання дитини - моделлю агресивного поводження, переданого дитині дорослими. Покарання може бути ефективним тільки при дотриманні таких умов, як позитивне відношення караючих до що карається і прийняття кара норм караючого.
1.3 Поняття конфлікту та конфліктної поведінки в психології
Великий теоретичний та експериментальний матеріал по питанням суспільного розвитку та наявних відносин, отриманих фахівцями в галузі конфліктології, загальній психології, соціальній психології, соціології, кібернетики, сінергетики, юриспруденції та інших наук, тільки підтверджує необхідність введення одного розумового апарата.
Конфлікти та конфліктні ситуації - безпосередня дійсність нашого часу. На протязі всього нашого життя, бажаємо ми цього чи ні, але кожний з нас зштовхується з різними конфліктами.
Термін “конфлікт" у перекладі з латинського терміну conflictus та означає зштовхування сторін, думок, сил [40].
Для терміну “конфлікт" характерно наступне:
наявність двох або більше учасників з незбіжними інтересами;
кожен з учасників має аргументацію та засоби для захисту своїх інтересів;
кожен учасник конфлікту трансформує свій стан в залежності від створеної ситуації, на яку робить вплив протилежна сторона.
В науковій та публіцистичній літературі поняття конфлікту не однобічне, тому існує кілька визначень “конфлікту". Отже, його сутність встановлюється крізь суперечливість як найбільш загальне поняття.
Конфлікт відрізняється наявністю поляризації інтересів учасників, їх цілей, орієнтованих або на підтримку рівноваги в умовах зовнішнього впливу, або на досягнення переваг та нанесення шкоди супернику шляхом раціонального використання власних засобів та ресурсів.
Поняття “конфлікт" тісно пов’язане з поняттям “сумісність". Сумісність є двополюсним феноменом: ступень її змінюється від повної сумісності членів групи до повної їх несумісності. Позитивний полюс виявляється в згоді, у взаємній задоволеності, негативний полюс частіше проявляється як конфлікт. Згідність або конфлікт можуть бути не тільки наслідком сумісності або несумісності, але й їх причиною: ситуаційне проявлення згоди сприяє збільшенню сумісності, виникнення конфліктів - її зниженню.
Досить часто конфлікт ототожнюють з таким поняттям як спір. Але це не так. Оскільки “спір - це публічне обговорювання проблем, які цікавлять учасників, викликане бажанням якомога глибше, обставно розібратися в обговорюваних питаннях; це зіткнення різних точок зору в процесі доведень та спростувань" [40].
Від поняття “конфлікт" треба відзначати поняття “конфліктність”
Під конфліктністю ми розуміємо частоту конфліктів, спостерігаємих в даній особистості або в даній групі.
Ділова конфліктність носить конструктивний або мобільний характер - вона зникає, як тільки зникає предмет суперечки, як тільки вирішується проблема або задача, яка викликала зіткнення суджень та думок.
Особистісна або міжособистісна конфліктність
9-09-2015, 18:06