Спілкування та поведінка підлітка

Як вже було зазначено, у науковій літературі є багато праць, присвячених проблемам підліткового віку. Так, Л. Виготський у своїй книзі "Педологія підлітка" виділяв кілька критичних, поворотних пунктів психічного розвитку (кризи одного, трьох, семи і тринадцяти років), вважаючи, що "кризи – необхідні етапи розвитку, які, якби не були відкриті емпіричним чином, слід було б вивести теоретично. Більше того – чим яскравіше, гостріше, енергійніше проходить криза, тим продуктивніше йде процесс формування особистості".[17]

Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з однолітками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності.

Для підлітка важливо не просто бути разом з однолітками, а посідати серед них становище, що задовольнить його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших – непорушним авторитетом у якійсьcправі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків, супроводжується і підвищеною комфортністю підлітків щодо підліткових компаній.

Крім того, слід зазначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками

Значно контрастує з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо вчителями. Для підлітків переживання щодо спілкування з ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з вчителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.

Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку можна подати так: якщо у 5-му класі домінуючим мотивом у спілкуванні з однолітками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив – посісти певне місце у колективі однолітків.

У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі однолітків і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхня дитина. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу "у підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна та міжособистісна рефлексія", унаслідок чого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з однолітками.

Важливість для підлітка його спілкування з однолітками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками ті вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?

Основне джерело цих проблем – непорозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших учинків, прагнень.

Чим старше стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих.

Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визнається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну само звинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають "психологічним примиренням", пов’язуючи її з прийняттям формальних відносин "слухняності", що нав’язуються їм, ламання позиції "психологічного примирення" найчастіше призводить до "психологічного бунту". [17]

Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з вчителями – з іншого, то при всій напруженості першого, значно більш складним, малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов’язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов’язані тільки негативні переживання.

Молодші підлітки значно менше спілкуються з дорослими і дуже багато з однолітками. Останні для них важливіші, бо виступають ареною само затвердження. У них дуже яскраво виділяються більш-менш постійні групи друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром питань. Усі вони цікавлять підлітків з погляду подій. Для підлітка головне – дія. Тому він намагається спілкуватись з ровесниками там, де можна щось робити.

Спілкування з однолітками

Спілкування пронизує все життя підлітків, накладаючи відбиток і на навчання, і на не учбові заняття, і на відношення з батьками. Ведучою діяльністю, повторюючи вже сказане, стає інтимно-особистісне спілкування. Найбільш змістовне і глибоке спілкування можливе при дружніх відносинах. Підліткова дружба – складне, часто неоднозначне явище. Підліток бажає мати близького, вірного друга і часто змінює друзів. Звичайно він шукає в другові схожість, розуміння і прийняття своїх власних переживань і установок. Друг, що вміє вислухати і поспівчувати, стає своєрідним психотерапевтом. Він може не лише допомогти краще зрозуміти себе, але й подолати невпевненість в своїх силах, нескінчені сумніви у власній значущості, відчути себе особистістю. Якщо ж друг, зайнятий своїми, теж складними підлітковими справами, виявить неувагу, або по-іншому оцінить ситуацію, що має значення для обох, то досить можливийрозриввідносин. І тоді підліток, відчуваючи себе самотнім, знов буде шукати ідеал і прагнути до якомога більшого розуміння, при якому тебе, незважаючи ні на що, цінують і люблять.

В дружніх відносинах підлітки дуже виборні. Але їхнє коло спілкування не обмежується близькими друзями, навпаки, воно стає набагато ширше, ніж у попередніх віках. У дітей в цей час з'являється багато знайомих і, що ще більш важливо, утворюються неформальні групи чи компанії (про них буде йтися нижче). Підлітків може об’єднувати в групу не лише взаємна симпатія, але йспільні інтереси, заняття, розваги, місце проведення вільного часу. Те, що отримує підліток від групи і те, що він може дати їй, залежить від рівня розвитку групи, до якої він належить.

В цей віковий період дітей так тягне один до одного, їхнє спілкування настільки інтенсивне, що кажуть про типово підліткову "реакцію групування". Незважаючи на цю загальну тенденцію, психічний стан підлітка в різних групах може бути різним. Для нього важливо мати референтну групу, цінності якої він приймає, на чиї норми і моралі орієнтується. Входити до будь-якої групи, що приймає, недостатньо для підлітка. Нерідко підліток почувається самотнім поруч з однолітками в голосній компанії. Крім того, не всіх підлітків приймають в групи, частина їх стає ізольованою. Це, як правило, невпевнені в собі, замкнуті, нервові, занадто агресивні діти, що потребують до себе особливої уваги, байдужі.

Емоційні відносини підлітка з однолітками

Як вже зазначалось, в підлітковому віці різко зростає значимість спілкування з однолітками і інтенсивність пов’язаних з ним емоцій і почуттів. Це вік міжособистісних потягів, близької дружби, першого кохання. Об’єм спілкування з однолітками і потреба в ньому виходить на перше місце, залишаючи позаду спілкування з близькими родичами і вчителями. Емоційні відносини справляють значний вплив на розвиток психіки підлітка, виконуючи наступні функції:

1) Підлітки отримують досвід соціалізації, необхідний для подальшого розвитку і встановлення гармонічних відносин з оточуючими і створення власної сім’ї.

2) Формування ідентичності. Перед підлітком стоїть задача осмислення й узагальнення всього того, що він знає про себе, побудова узагальненої картини світу і пошуку свого місця в ньому.

3) Розвиток Я-концепції (системи стійких уявлень людини про самого себе), формування адекватної самооцінки. Підліток отримує зворотній зв'язок від однолітків і дорослих і починає сприймати оточуючих як своєрідне "дзеркало", в якому відображується його власне життя.

4) Подолання егоцентризму в соціальній сфері. Підліток, що вступає в емоційні відносини, вчиться дивитись на себе і на оточуючу дійсність очами іншої людини, розуміти мотиви і хвилювання оточуючих.

Основні різновиди емоційних відносин підлітків з однолітками – дружба і кохання.

Дружба

Дружні сосунки для підлітків мають дуже велике значення, що багаторазово підкреслювалось як в працях психологів, так і в творах художньої літератури, автобіографіях видатних людей і т.п. Дружбу можна визначити як "взаємовідносини, основані на взаємній відкритості, повній довірі, спільності інтересів, відданості людей один одному, їх постійній готовності прийти на допомогу один одному".[17]

В 75 % випадків дружні відносини з однолітками встановлюються з дітьми, приблизно рівними за віком. Ключовими моментами, які характеризують дружбу і дозволяють надійно відрізнити її від інших видів взаємовідносин, є:

1) Високий ступінь виборності: у підлітків рідко буває більше 2-3 близьких друзів.

2) Орієнтація на індивідуальну мету і цінності партнера за спілкуванням (в цьому і є її відмінність від товаришування, орієнтованого на групову мету).

3) Відносно довге існування в часі. [17]

Кохання

Кохання супроводжується інтенсивними хвилюваннями, які в суб’єктивному відношенні випереджають інші її компоненти. Ясно, що кохання не можна уявити у вигляді якої-небудь одиничної емоції, вона є складним феноменом, що має властивість амбівалентності , тобто може проявлятися як через позитивні, так і через негативні хвилювання.

За визначенням Н. Н. Обозова [24], кохання – це найвищий ступінь емоціонально-позитивного відношення людини до людини. Дати більш конкретне наукове визначення кохання важко, так як це явище само по собі дуже неоднорідне, в сучасній соціальній психології виділяють більше шести її видів.

Відносини з дорослими

В той же час для підлітків є характерним прагнення до емансипації від близьких дорослих. Маючи потребу в батьках, їх любові і піклуванні, в їх думці, вони мають сильну потребу бути самостійними, рівними з ними в правах. Те, як складуться відносини в цей складний для обох сторін період, залежить головним чином від стилю виховання, що уклалось в сім'ї, і можливості батьків прийняти почуття дорослості дитини.

Основні важкі моменти в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поведінкою, навчанням підлітка, його вибором друзів і т.д. Контроль може бути принципіально різним. Крайні, найнеблагоприятніші для розвитку підлітка випадки – жорсткий, тотальний контроль при авторитарному вихованні і майже повна відсутність контроль, коли підліток опиняться наданим самому собі, без нагляду. Існує багато проміжних варіантів: батьки регулярно кажуть дітям, що їм робити; підліток може сказати свою точку зору, але батьки, приймаючи рішення, цього думку не беруть до уваги; підліток може приймати окремі рішення сам, але повинен знайти їх підтвердження у батьків; підліток і батьки мають майже рівні права, приймаючи рішення; рішення часто приймає сам підліток; підліток сам вирішує, підкорятися йому батьківським рішенням або ні.

Окрім контролю в сімейних відносинах важливі очікування батьків, піклування про дитину, послідовність або непослідовність вимог, що йому ставлять, і, звичайно емоціональна основа цих відносин – любов, приймання чи неприймання дитини. Залежність відносин від почуттів батьків до дитини і особливості контролю його поведінки показано на малюнку нижче (мал.1)

Мал. 1. Стилі сімейного виховання (схема Е. Шефера)

1.2. 2Розвиток самосвідомості підлітка у конфліктах з дорослими і однолітками

Коли кажуть про труднощі підліткового періоду, мають на увазі загострені протиріччя між поведінкою підлітка і зовнішнім світом, передусім, вимогами соціального оточення. Але аналогічне загострення настає і у внутрішньому світі підлітка, в його уявленнях про себе і розумінні себе. І те, і інше призводить до інтенсивних і тяжких хвилювань.

Значне неузгодження між зовнішніми умовами і вимогами, власними можливостями і зміненими потребами відображує стан кризи. Різке ускладнення взаємовідносин підлітка із зовнішньою соціальною середою означає, що для нього, кажучи словами Л. С. Виготського, ця ситуація є соціальною ситуацією розвитку.

О. Р. Веретіна спробувала розглянути, як відбувається пошук самототожноті і як це проявляється в конфліктних взаємовідносинах підлітка з його найближчим соціальним оточенням. Можуть чи ні стійкі переваги у виборі тієї чи іншої стратегії поведінки в конфлікті служити соціальним індикатором статусу его-ідентичності (Дж. Марсиа), якщо співвіднести їх з особливостями образів "Я" і "інших" як сторін конфлікту?

Передусім, була спроба з'ясувати, яких підлітків вважають конфліктними оточуючі (батьки, вчителі, однолітки). Серед визначних ознак конфліктності були відзначені наступні:

· Нерозв’язання конфліктного протиріччя;

· Наявність інциденту, тобто, саме сутички;

· Тяжкі хвилювання його учасників.

Виявлені стратегії поведінки, яким надають перевагу так звані конфліктні і неконфліктні підлітки (див. таблицю 1.1).

Таблиця 1.1Стратегії поведінки "конфліктних" і "неконфліктних" підлітків

1.3 Конфлікт та стратегії поведінки в конфлікті

Що ж таке конфлікт? В психології конфлікт визначається як "сутичка протилежно напрямлених, несумісних одна з одній тенденцій, окремо взятого епізоду в свідомості, в міжіндивідуальних відносинах індивідів чи груп людей, пов’язаних з негативними переживаннями". [1]. Звідси видно, що основу конфліктної ситуації між окремими людьми складає сутичка між протилежно напрямленими інтересами, думками, метою, різними уявленнями про спосіб їх досягнення.

Крім того, кожний конфлікт має більш-менш чітку структуру. В будь-якому конфлікті є об’єкт конфліктної ситуації. Другим елементом конфлікту виступає мета, суб’єктивні мотиви його учасників, зумовлені їх поглядами і думками, матеріальними і духовними інтересами. Далі конфлікт повинен включати опонентів, конкретних людей, що є його учасниками. І, нарешті, в будь-яком конфлікті має бути безпосередній привід сутички. Для припинення конфлікту необхідно усунути хоча б один з елементів структури конфлікту.

Також виділяють стадії конфлікту. Вони, незважаючи на специфіку і не одиничність, мають в цілому спільні стадії:

1) Стадію потенційного формування протирічних інтересів, цінностей, норм;

2) Стадію переходу потенційного конфлікту в реальний абостадію розуміння учасниками своїх правильно чи неправильно зрозумілих інтересів;

3) Стадію конфліктних дій;

4) Стадію зняття або вирішення конфлікту.

Стратегії поведінки в конфлікті

Розглянемо психологічні передумови тих чи інших переваг у виборі стратегії поведінки в конфлікті з точки зору вирішення актуальних задач особистісного розвитку підлітка, а саме, пошуку его-ідентичності в умовах нової соціальної ситуації розвитку.

Стратегія суперництва

Більшість підлітків, яких оточуючі вважають конфліктними, тобто часто приймаючих участь в інцидентах з неконструктивним виходом, обирають стратегію суперництва. Вони активно намагаються захищати свої позиції, ігнорують інтереси інших, проявляють емоційність в спілкуванні, поводять себе імпульсивно.

Відносини в сім'ї та зі шкільними вчителями розцінюються такими підлітками як основні сфери протиріч. Темами для спілкування з батьками частіше за все є навчання і оцінки (71,5%), а також заборони (43%). Для сімей властиві проблеми, пов’язані із нестачею грошей (25%), забагато турботи ("вони відносяться до мене, як до дитини" - 37,5%), з відсутністю взаєморозуміння (28,5%).підлітки, що обирають суперництво як стиль поведінки у конфлікті, у своїх відповідях вказують, що їх батьки дуже часто сваряться, сварять їх без причини, не хочуть розуміти, ставляться до них несерйозно, забороняють робити їм те, що хочеться.

Більша частина підлітків з цієї групи при виникненні труднощів намагаються не звертатись до батьків: намагаються вирішити проблему самостійно (71,4%) або звертаються до друзів (28,6 %).

У рамках стратегії суперництва підлітки займають позицію активної або пасивної протидії батькам.

Дії батьків, що розцінюються підлітками як ограничення їхньої свободи і незалежності, визивають агресію.

Другою сферою осмислених конфліктів є взаємовідносини з вчителями. У зрівнянні з іншими групами учнів, ці підлітки найбільш критичні до вчителів. На їхню точку зору, від вчителів потребується не лише професіоналізм, але й можливість і бажання зрозуміти.

Проблеми можуть виникнути через зовнішній вигляд, так як прагнення виділитись , характерне для цієї групи учнів, не завжди сприймається з розумінням справжніх мотивів.

Таким чином, підлітки, що спираються на суперництво, в конфлікті частіш за все обирають активний спосіб поведінки. Вони не осмислюють причин, що викликали протиріччя, пошуків шляхів для їх конструктивного вирішення. Агресивність, властива їм при захисті власних інтересів, провокує ескалацію конфлікту і заважає конструктивному вирішенню проблеми.

Стратегія співробітництва

Підлітки, що обирають стратегію співробітництва, проявляють товариськість та доброзичливість у відносинах , бажання взаємодії з метою припинення конфлікту, високу активність, демонструють властивість брати на себе відповідальність за взаємовідносини.

Підлітки, які обирають стратегію співробітництво, вважають поведінку батьків правильним і відмічають, що скоріш за все вчинили б так само на їхньому місці (75%), цікавляться їхньою думкою і піклуються про них (60%), орієнтовані на спільну діяльність (80%).

Основні причини зіткнення з батьками ці діти характеризують дуже зовнішньо: "ми погано вчимося" (35%), "я інколи з ними сперечаюсь" (75%); згадується також алкоголь і паління (37,5%), демонстрація вищості (25%), брехня, егоїзм (25%), неохайність.

Стратегія компромісу

Підлітки, які обирають компроміс, товариські, напрямлені на спільну діяльність, в якій прагнуть задовольнити потреби всіх сторін.

Дослідження показали, що 60% дітей, що обирають стратегію компроміс, мають не досить чітке уявлення про своїх батьків, але в цілому вважають, що батьки "добрі по відношенню до дітей" і цікавляться їх справами.

Підлітки хоча й приймають себе із своїми превагами і недоліками, але чекають, що оточуючі ставляться негативно до них. Тривожність і напруга заважають їм правильно прогнозувати хід подій, а невдачі негативно впливають на самооцінку.

Для цієї групи підлітків характерні такі переживання, які пов’язані з однолітками, до яких запити є дуже високі і категоричні. Відсутність відкритості, чесності (25%), розуміння (25%), уваги (25%),


9-09-2015, 20:10