Стратегія уникнення

Підлітки, які частіше за все обирають стратегію уникнення, намагаються якомога швидше анулювати конфліктну ситуацію, тому відмовляються від реалізації власних інтересів, не приймають участь в прийнятті рішень.

При виникненні конфліктних ситуацій 75%таких дітей взагалі не відстоюють свою точку зору.

При цьому свої відносини з батьками вважають нормальними 50% підлітків; "схожими на бокс" - 25%; конфліктні відносини лише одним з батьків мають 25%.

Уступаючи і прилаштовуючись, ці діти зовсім не в усьому згодні з дорослими. Тільки 30% з них вважають, що батьки в основному праві.

Звичка, що батьки все вирішують за них, призводить до відмови від відповідальності, невміння відстоювати свої інтереси.

Сферами, в яких конфлікти переживаються найбільш гостро, є взаємовідносини з батьками, а також з однокласниками.

Стратегія пристосування

У підлітків, що віддають перевагу пристосуванню, особливості самооцінки виражаються в байдужості до власного Я, тенденції недооцінювати свою духовність, сумнівах. Через це вони очікують, що оточуючі будуть сприймати їх негативно, в першу чергу звертаючи увагу на їх недоліки. обираючи такий стиль, вони діють разом з іншими і не намагаються відстоювати власні інтереси.

Такі підлітки не завжди відверто сприймають інтереси іншої сторони.

Причини конфліктів вони звичайно шукають в самих собі, в своїй неправильній поведінці чи в невмінні пояснити чи довести правомірність своїх інтересів.[17]

Розділ 2. Психодіагностичне дослідження міжособистісних стосунків у підлітків

2.1 Організація, умови та методи дослідження

28 квітня 2008 року мною була проведена експериментальна робота в дев’ятому класі Маріїнської гімназії. Виборка складалась з 26 досліджувальних віком від 14 до 15 років. Діти активно приймали участь в дослідженні. За вимогами етичного кодексу психолога досліджування проводилось анонімно, при обробці результатів досліджувані зашифровані під порядковими номерами.

У своїй роботі я використовувала наступні методики [17, 21]:

1. Тест описання поведінки К. Томаса. Тест адаптовано Н. В. Грішиною і використовується для виявлення типу поведінки в конфліктній ситуації.

В опитувальникові для виявлення типових форм поведінки К. Томас описує кожен з п’яти перерахованих можливих варіантів 12-ма виразами про поведінку людини в конфліктній ситуації. В різних ситуаціях їх сгруповано в 30 пар. Після проведення підраховується кількість відповідей за кожним типом поведінки у конфлікті (від 0 до 12).

2. Тест на оцінку рівня конфліктності (за А. А. Кіршевою та А. А. Рябчиковою). Запропоновано 14 питань і учням необхідно було обрати один із трьох запропонованих варіантів відповіді.

Після підрахування кількості балів робимо висновок: 14-23 бали – низький рівень конфліктності; 24-32 бали – середній; 33-42 – високий рівень.

3. Тест на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко. Відмінністю даної методики є не тільки доступність, але й широта і інтегральність діагностичного діапазону. Вона дозволяє окрім тонких проявлень агресії і потрібність в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи переключення агресивності. Запропоновано 55 питань, на які потрібно дати відповідь "так" або "ні". Виводимо "індекс агресії" з урахуванням 11 параметрів, кожен з яких оцінюється окремо в інтервалі від 0 до 5 балів.

4. Тест на оцінку рівна товариськості Ряховського. Тест оцінки рівня товариськості, комунікативності дає можливість виявити рівень комунікабельності особистості. В тесті необхідно відповісти на 16 питань, використовуючи відповіді "так", "ні" або "інколи". Результати згруповано наступним чином: 0-13 балів – високий рівень товариськості; 14-24 балів – середній рівень; 25-31 бал – низький рівень товариськості.

2.2 Обробка і аналіз отриманих даних

1.Тест описання поведінки К. Томаса. Тест адаптовано Н. В. Грішиною і використовується для виявлення типу поведінки в конфліктній ситуації.

Таблиця 2.Результати тесту описання поведінки ( за К. Томасом)

За кожну відповідь, що співпала з ключем, відповідному типу поведінки в конфліктній ситуації нараховується один бал. До 5 балів – низький рівень, від 5 до 7 – середній, а більше 7 – високий рівень (домінуючий).

Проаналізувавши результати таблиці 2.1, ми можемо сказати, що суперництво є домінуючим типом у 7 досліджуваних (2,3,10,14,17,21,25); співпраця – у 3 досліджуваних (10,20,23); компроміс – у 9 досліджуваних (6,7,9,12,13,16,18,22,24); уникнення притаманне 1 із учасників (4);пристосування домінує у 6 досліджуваних (1,5,8,15,19,26).

2. Тест на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко.

Опитувальник дозволяє вивести "індекс агресії" з урахуванням 11 параметрів, кожен з яких оцінюється окремо в інтервалі від 0 до 5 балів. За кожну відповідь, що співпадає з ключем, нараховується 1 бал, чим вища відмітка, тип більше проявляється вимірювальний показник агресивності.

Виділяються наступні параметри: 1)спонтанність агресії,2) неможливість гальмувати агресію,3) невміння переключити агресію на діяльність або неживі предмети,4) анонімна агресія,5) провокація агресії,6) схильність до відображеної агресії,7) аутоагресія,8) ритуалізація агресії,9) схильність заражатися агресією натовпу, 10)задоволення від агресії,11) розплата за агресію. У таблиці ці параметри будуть позначатися відповідними цифрами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11.

Проаналізуємо дані таблиці 2.2. Наявність спонтанності агресії ми спостерігаємо у 26 досліджуваних (1-26); неможливість гальмувати агресію – у 19 досліджуваних (1-3,5,6,9-14,17,18,20-25); невміння переключити агресію на діяльність або неживі предмети – у 23 осіб (1-3,5-16,18,19,21-26); анонімна агресія – у 12 досліджуваних (2-4,7,9-12,15,16,19,22,23,26); провокація агресії – 24 особи (2-18,20,21-26); схильність до відображеної агресії – 25 осіб (1-20,22-26); аутоагресія – 23 досліджуваних (1-12,14-22,24,25); ритуалізація агресії – 20 осіб (1-5,7,9-12,14-18,21,23-26); схильність заражатися агресією натовпу – 23 особи (2-7,9-22,24-26);задоволення від агресії – 22 досліджуваних (2-5,7-16,18-22, 24-26); розплата за агресію – 23 особи (2-5,7-16, 18-22,24-26).

Тобто найбільш властиве досліджуваним групи спонтанність агресії (у всіх досліджуваних), а найменш властива учасникам групи анонімна агресія.

Таблиця 2.2Результати тесту на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (за В. В. Бойко)

(Примітка: н.-наявність агресії; б.-бали).

Проаналізувавши результати таблиці 2.3, можна зробити висновок, що низький рівень (9-20 балів) показали 7 осіб (4,7,8,13,19,22, 29), середній рівень агресії показали 16 осіб (1,3,5,6,10-12,14-18, 20,21,23,24), високий рівень – 3 досліджуваних (2,9,25).

Таблиця 2.3Результати тесту на визначення рівня агресії (за В. В. Бойко)

3. Тест на оцінку рівня конфліктності.

Підраховується загальна кількість балів після відповіді на 14 питань (варіанти відповіді "а", "б", "в") і з’ясовується рівень розвитку конфліктності особистості. 14-23 бали – низький рівень конфліктності; 24-32 бали – середній; 33-42 – високий рівень.

Таблиця 2.4 Результати тесту на оцінку рівня конфліктності

Як видно з таблиці 2.4, у 3 (14,24,25) досліджуваних високий рівень конфліктності (33-42 балів), у 18 (1,2,3,5,6,7,8,9,10,12,13,17,18,19,20,22,23,26) - середній рівень (24-32 бала) і у 5 (4,11,15,16,21) досліджуваних низький рівень (14-23 бала).

4. Тест на оцінку рівня товариськості Ряховського.

Обробка результатів: після відповіді на 16 питань ("так", "ні", "інколи") підраховується загальна кількість балів. "Так"-2 бала, "інколи"-1 бал, "ні"-0 балів.

Таблиця 2.5Результатитесту на оцінку рівня товариськості Ряховського

Проаналізувавши дані таблиці 2.5, ми можемо сказати, що у 18 (1, 3-6,8,9,11-13,15,16,18-20,23, 26) досліджуваних високий рівень товариськості (0-13 балів), у 8 (2,7,10,14,17,21,22,25) - середній рівень (14-24 бала) і у жодного з досліджуваних нема низького рівня.

2.3 Інтерпретація результатів дослідження

1. Тест на оцінку рівня товариськості Ряховського.

За даними таблиці 2.6 можна зробити висновок, що високий рівень товариськості у 69.23 % досліджуваних (18 осіб), середній у 30.77 % (8 осіб), а низький рівень – відсутній.

Таблиця 2.6Кількісні показники тесту на оцінку рівня товариськості

2.Тест на оцінку рівня конфліктності.

За даними таблиці 2.7 можна констатувати, що високий рівень конфліктності у 11.54 % досліджуваних (3 особи), середній у 69.23 % (18 осіб), а низький рівень – у 19.23 % (5 осіб)

Таблиця 2.7 Кількісні показники тесту на оцінку рівня конфліктності

3.Тест описання поведінки К. Томаса (адаптація Грішиної).

Всім досліджуваним в якійсьмірі притаманна та чи інша стратегія в конфліктній ситуації.

Кількісні відношення показників типів стратегій поведінки в конфлікті представлена в таблиці 2.8. Проаналізувавши яку, робимо висновок, що із п’яти виділених стратегій поведінки в конфліктній ситуації серед досліджуваних виділяється як найпоширеніший тип компроміс 34.6 % (9 осіб), суперництву віддають перевагу 26.9% (7 досліджуваних), пристосуванню -23.2% (6 осіб), співпраці – 11.5; (3 особи), уникнення – 3.8% (1 особа).

Таблиця 2.8Кількісні показники типів стратегій поведінки в конфлікті

4. Тест на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко.

Кількісні відношення рівнів комунікативної агресії представлені в таблиці 2.9. За даними таблиці, ми можемо спостерігати, що низький рівень показали 26.92 % досліджуваних (7 осіб), середній – 61.54 % (16 осіб), високий – 11.54 % (3 особи).

Таблиця 2.9Кількісні відношення рівнів комунікативної агресії

Дослідження, що було проведено, констатує той факт, що у більшості підлітків рівень товариськості високий, а низький рівень відсутній у учасників дослідження. Це нам ще раз показує, що ведучий вид діяльності підлітків – міжособистісне спілкування. Рівень конфліктності переважає середній, але є і такі досліджувані, що показали як низький, так і високий рівень. При цьому і рівень агресивності переважно середній (але також є і невисокий і підвищений). Далі проаналізуємо стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Всі досліджувані надають перевагу поєднанню стратегій, бо в тій чи іншій ситуації обирають одну із запропонованих стратегій, але, як показало дослідження, все ж частіше використовується така стратегія як компроміс, а рідше за все – уникнення і співпраця, а суперництво і пристосування обрала середня кількість досліджуваних.

Висновки

Кожний вік є важливим для розвитку людини (як фізичного, так і психічного). Але, все ж таки, підлітковий вік займає особливе місце у віковій психології. Цей період є найскладнішим з усіх дитячих періодів, він являє собою період становлення особистості, саме в цей період відбувається той важливий для кожного з нас момент – перехід від дитячого віку до дорослого. Ведучим видом діяльності виступає міжособистісне спілкування. У підлітковому віці всі сторони розвитку піддаються якісним змінам, утворюються і формуються нові психічні новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, формуються соціальні установки.

Взагалі, якщо казати про спілкування, то це – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також в сприйнятті і розумінні партнерами один одного.

Структура спілкування - три взаємопов’язані сторіни: комунікативна, інтерактивна і перцептивна.

Комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами під час спілкування (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Також спілкування має декілька видів: воно поділяється за змістом, метою спілкування і засобами.

Виділяють соціальні та психологічні функції спілкування.

Також нагадаємо, що щодо питання визначення конкретного виду ведучий діяльності для підліткового періоду існують дві точки зору: спілкування приймає статус ведучого виду діяльності і має інтимно-особистісний характер, предметом спілкування виступає інша людина однолітка, а зміст і є побудовою і підтриманням особистих відносин з нею. [4] Цієї точки зору дотримуються Д. Б. Ельконін, Т. В. Драгунова, М. С. Коган.[28], а також як ведучий вид діяльності підлітка виступає суспільно корисна діяльність, в процесі якої відбувається подальше засвоєння різноманітних форм взаємовідносин з однолітками, з дорослими і розгортаються, як вважає Д. І. Фельдштейн, нові форми спілкування "як прилучення підлітків до суспільства".[24]

Основні важкі моменти в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поведінкою, навчанням підлітка, його вибором друзів і т.д.

В психології конфлікт визначається як "сутичка протилежно напрямлених, несумісних одна з одній тенденцій, окремо взятого епізоду в свідомості, в міжіндивідуальних відносинах індивідів чи груп людей, пов’язаних з негативними переживаннями". [1]

Існує п’ять стратегій поведінки у конфлікті. Підлітки, що спираються на суперництво, в конфлікті частіш за все обирають активний спосіб поведінки. Вони не осмислюють причин, що викликали протиріччя, пошуків шляхів для їх конструктивного вирішення. Агресивність, властива їм при захисті власних інтересів, провокує ескалацію конфлікту і заважає конструктивному вирішенню проблеми.

Підлітки, що обирають стратегію співробітництва, проявляють товариськість та доброзичливість у відносинах , бажання взаємодії з метою припинення конфлікту, високу активність, демонструють властивість брати на себе відповідальність за взаємовідносини.

Підлітки, які обирають компроміс, товариські, напрямлені на спільну діяльність, в якій прагнуть задовольнити потреби всіх сторін.

Підлітки, які частіше за все обирають стратегію уникнення, намагаються якомога швидше анулювати конфліктну ситуацію, тому відмовляються від реалізації власних інтересів, не приймають участь в прийнятті рішень.

У підлітків, що віддають перевагу пристосуванню, особливості самооцінки виражаються в байдужості до власного Я, тенденції недооцінювати свою духовність, сумнівах. Через це вони очікують, що оточуючі будуть сприймати їх негативно, в першу чергу звертаючи увагу на їх недоліки. обираючи такий стиль, вони діють разом з іншими і не намагаються відстоювати власні інтереси.

Відношення з оточуючими – найважливіша сторона життя підлітків. Якщо потреба в повноцінному спілкуванні з дорослими і однолітками, що мають значення для дитини, не буде задоволена, то у дітей з'являються тяжкі переживання. Ці переживання можуть бути пом’якшені і навіть зовсім усунені при розумінні проблем підлітка і бажанні їх усунути.

На підставі проведеного нами психодіагностичного дослідження можна зробити наступні висновки: високий рівень товариськості у 69.23 % досліджуваних, середній у 30.77 %, а низький рівень зовсім відсутній. Також можна робити висновки щодо того, що високий рівень конфліктності у 11.54% досліджуваних, середній у 69.23 %, а низький рівень – у 19.23 %. Тепер зробимо висновки щодо стратегій поведінки в конфліктній ситуації: із п’яти виділених стратегій поведінки в конфліктній ситуації серед досліджуваних виділяється як найпоширеніший тип компроміс 34.6%, суперництво переважає у 26.9%, пристосування – у 23.2%, співпраця – у 11.5%, а уникнення всього у 3.8%. За даними тесту на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко, ми підбиваємо підсумки: низький рівень агресії показали 26.92 % досліджуваних, середній – 61.54 % (16 осіб), а високий – 11.54 %.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология.–М.: Аспект Пресс, 1996.–241 с.

2. Бодалёв А.А. "Личность и общение. – М.: Просвещение, 1983.–271 с.

3. Божович Л. И. "Личность и её формирование в детском возрасте". - М.: Просвещение,1968. – 464 с.

4. "Возрастные и индивидуальные особенности младших подростков" под редакцией Эльконина Д. Б., Драгуновой Т.В.-М.: Просвещение, 1967. – 372 с.

5. Григорьева Т. Г. "Основы конструктивного общения. Практикум.- Новосибирск: изд-во Новосибирского университета, 1997. – 140 с.

6. Добрович А.Б. "Воспитателю о психологии и психогигиене общения", М.: Просвещение ,1967. – 260 с.

7. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебное пособие. Ростов на Дону: Издательство "Феникс ",1997 . – 544 с.

8. Казнова Г.В. Взаимосвязь общественно-полезной деятельности и общения подростков //Вопросы психологии.1983, №3. - С. 40-45

9. Киршева А. А., Рябчикова А. А. Психодиагностика личности.- М.: Гелікон, 1995. – 198 с.

10. Клюева Н.В., Касаткина Ю.В. Учим детей общению. Характер, коммуникабелъность. Популярное пособие для родителей и педагогов. – Ярославль: Академия развития, 1996. – 208 с.

11. Кон И.С. Психология ранней юности - М.: Просвещение, 1980. – 213 с.

12. Кон И. С. Психология старшеклассника: Пособие для учителя - М.: Просвещение, 1980. – 180 с.

13. Лисина М.И. Проблемы общей, возрастной и педагогической психологии. – М.: Педагогика, 1978. – 317 с.

14. Малевин К. О. Мир детства // Подросток, №2 - М, 1982. – С. 12-13

15. Мудрик А.В. Общение как фактор воспитания школьников, М.: Педагогика, 1984. – 194 с.

16. Немов Р.С. Психология. Книга 1: Основы общей психологии. – М.: Просвещение, 1994.- 606 с.

17. Підліток: як йому допомогти / упорядник Т. Гончаренко.- К.: Ред.. загальнопед. Газ., 2004. – 120 с.

18. Поварницына Л.А. Психологический анализ трудностей общения, М.:Педагогика, 1987. – 274 с.

19. Психология современного подростка под редакцией Д.И.Фельдштейна - М.: Педагогика, 1987. – 289 с.

20. Рабочая книга школьного психолога под редакцией Дубровиной И.В., М.: Международная педагогическая академия, 1995. – 196 с.

21. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты.- Самара: изд. Дом "БАХРАХ-М", 2001. – 672 с.

22. Степанов В. Г. Психология трудных школьников. - М.: Академия, 1997. – 207 с.

23. Учителям и родителям о психологии подростка под редакцией Араканова Т.Г. - М.: Высшая школа, 1990. – 198 с.

24. Фельдштейн Д.И. Психологические аспекты изучения современного подростка.// Вопросы психологии. – М., 1985, №1

25. Фельдштейн Д.И. Психологические проблемы общественно-полезной деятельности как условие формирования личности подростка.// Вопросы психологии. – М. 1980, №4

26. Формирование личности в переходный период от подросткового к юношескому возрасту под редакцией Дубровиной И.В. - М.: Педагогика,1987. – 276 с.

27. Фридман Л.М., Калугина И.Ю. Психологический справочник учителя. - М.: Просвещение, 1991. – 152 с.

28. Цукерман Г.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития. - М.: Интерпракс, 1995. – 211 с.

29. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психологического развития в детском возрасте .// Вопросы психологии. – М., 1971,


9-09-2015, 20:10