Річ у тому, що в першому класі дуже багато завдань, особливо пописьму, які не викликають у дітей безпосереднього інтересу, але вимагають великих зусиль. Тому діти з домінуванням пізнавальної мотивації, але слабо вираженими соціальними мотивами учіння можуть виявитися менш готовими до шкільного навчання (у тому вигляді, як воно існує у нас на сьогоднішній день), ніж діти з домінуванням соціальних мотивів учіння. З дітьми цієї групи вчителеві буває набагато важче, хоча вони можуть спочатку більше знати, ніж інші першокласники.
Але внаслідок того, що вони відносяться до навчання тільки як до джерела інтелектуального задоволення, а не як до соціальної діяльності, яку необхідно добре виконувати незалежно від власних емоційних переживань, ці учні не завжди приймають і виконують поставлене вчителем завдання..
Кажучи про домінування окремо взятого мотиву, не треба забувати, що таким чином створюється якась абстрактна модель, що дозволяє краще зрозуміти роль того або іншого мотиву в афективно-потребній сфері, але лише дійсність, що приблизно відображає, в якій абсолютне домінування якогось одного мотиву майже не зустрічається. Повноцінна учбова мотивація повинна включати і пізнавальні мотиви, і широкі соціальні мотиви, але індивідуальність кожної дитини виявляється в домінуванні якогось з вказаних мотивів усередині учбової діяльності.
Отже, можна сказати, що в дослідженнях Л.І. Божовіч, присвячених психологічній готовності до школи, як нижчий актуальний рівень психічного розвитку, необхідне і достатнє спершу навчання в школі, було запропоновано новоутворення, назване нею ,,внутренняя позиція школяра”. Це психологічне новоутворення виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку, або в період кризи 7 років і є сплавом двох потреб — пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні. Саме поєднання цих двох потреб дозволяє дитині включиться в учбовий процес як суб'єкт діяльності, що виражається в свідомому формуванні і виконання намірів і цілей, або, іншими словами, довільній поведінці учня.
Майже всі автори, що досліджують психологічну готовність до школи, приділяють довільності особливе місце в проблемі, що вивчається. Є точка зору, що слабкий розвиток довільності – головний камінь спотикання психологічної готовності до школи. Але в якому ступені повинна бути розвинена довільність до початку навчання в школі — питання, що вельми слабо пропрацював в літературі. Трудність полягає в тому, що, з одного боку, довільна поведінка вважається новоутворенням молодшого шкільного віку, що розвивається внутрішньоучбовій (ведучій) діяльності цього віку, а з іншого боку — слабкий розвиток довільності заважає початку навчання в школі.
Д.Б. Ельконин (1978) вважав, що довільна поведінка народжується в ролевій грі в колективі дітей, що дозволяє дитині піднятися на вищий ступінь розвитку, чим він це може зробити в грі поодинці, оскільки колектив в цьому випадку коректує порушення в наслідуванні передбачуваному зразку, тоді як самостійно здійснити такий контроль дитині буває ще дуже важко. ,, Функція контролю ще дуже слабка, — пише Д. Б. Ельконін, - і часто ще вимагає підтримки з боку ситуації, з боку учасників гри, в цьому слабкість цієї функції, що народжується, але значення гри в тому, що ця функція тут народжується. Саме тому гру можна вважати школою довільної поведінки”. З цієї ідеї про генезис довільності не ясно, якого рівня розвитку повинна досягти остання до перехідного періоду від дошкільного до молодшого шкільного віку, оскільки до моменту надходження дитини в школу. Адже поза сумнівом, що процес шкільного навчання з найперших кроків спирається на якийсь рівень розвитку довільної поведінки. Аналізуючи передумови, необхідні для успішного оволодіння учбовою діяльністю, Д. Б. Ельконин і його співробітники виділили наступні параметри:
— уміння дітей свідомо підпорядкувати свої дії правилу, що узагальнено визначає спосіб дії;
— уміння орієнтуватися на задану систему вимог;
— уміння уважно слухати що говорить і точно виконувати завдання, пропоновані в усній формі;
— уміння самостійно виконати необхідне завдання по сприйманому зразку .
Фактично, ці параметри і є тим нижнім рівнем актуального розвитку довільності, на який спирається навчання в першому класі. Але річ у тому, що цей рівень довільної поведінки виявляється тільки в певних умовах, а саме при відповідній мотивації — ігровою або учбовою. Вище вже було сказано про те, яким чином гра сприяє прояву довільної поведінки і як, внутрішня позиція утворюється із сплаву пізнавальної потреби і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє учневі свідомо створювати і виконувати намір, що лежить в основі механізму довільної поведінки. Значить, кажучи про довільність як самостійну складову психологічної готовності до школи, ми фактично припускаємося помилки, оскільки довільність є функцією мотивації.
2.2 Розвиток мотивів навчання у дітей дошкільного віку
Уже в 6 років переважна більшість дітей прагне піти до школи. М. Р. Гінзбург висуває гіпотезу, що це прагнення обумовлене не власне учбовими мотивами, тобто бажанням оволодіти знаннями, уміннями, навичками, а іншими, безпосередньо витікаючими з особливостей цієї діяльності.
Багаточисленні дослідження залишають відкритим питання про зміни в мотиваційній сфері, що виникають в період вступу дитини до школи. В одних розглядається лише дошкільний вік і не вивчаються 7-річні діти, а 6-річні, частіш за все об’єднуються в одну групу з 5-річними як старші дошкільнята.
В дослідженнях, проведених під керівництвом Л. І. Божович, виявлено, що у дітей 6-7 років виникає тяга до школи, бажання вчитися. Необхідно прагнути, щоб бажання вчитися стало основним мотивом, а вступ в школу виступав як умова реалізації першого. Дітей приваблює навчання як серйозна діяльність, яка приводить до певного результату. Батькам необхідно якомога більше уваги приділяти формуванню мотиваційної сфери, як шляху готовності до школи, розвитку пізнавальної потреби. Новий рівень розвитку пізнавальної потреби у дошкільнят виражається у тому, що у них виникає інтерес до власне пізнавльних задач.
Суттєвий момент мотиваційної готовності до шкільного навчання – довільність поведінки й діяльності. Як вказує А. Н. Леонтєв, виникнення у дитини потреб та мотивів такої структури, при яких він стає здантим підкоряти свої безпосередні імпульсивні бажання свідомо поставленим цілям
В якості найважливіших мотиваційних новоутворень дошкільного віку являються наступні: Свідоме підкорення мотивів, виникнення їх іерархії, а також поява пових за своєю суттю опосередкованих мотивів. Ці новоутворення найголовніший передпосил психологічної готовності до шкільного навчання. У дошкільному віці проходять суттєві зрушення в розвитку мотиваційної сферидитини, батьки мають слідкувати за новими типами діяльності, інтенсивним засвоєнням мотивів, що характерні для дорослих, до діяльності, стосунків між одноліткамит та дорослими.
За даними М. І. Лисіної , що досліджувала розвиток форм спілкування дітей дошкільників, які готувалися до школи. Спілкування дітей з дорослими і дітей 6-7 років характерно позаситуативне-особистісне спілкування – вища форма комунікативної діяльності в дошкільному дитинстві. Воно служить цілям пізнання соціального, а не предметного світу,світу людей, а не речей.
Позаситуативне-особистісне спілкування формується на основі особистісних мотивів. Необхідно допомагати дитині дійти взаєморозуміння з дорослими й досягнути співпереживання, що дозволяє дітям використовувати погляди та оцінки дорослих як керівництво до діяльності.
Позаситуативно-особимстісне спілкування сприяє формуванню готовності до шкільного навчання, важливою частиною якого являється уміння дитини сприймати дорослого як вчителя й зайняти по відношенню до нього позицію учня з усіма витікаючими звідси наслідками.
Основним досягненням у житті дитини є її готовність до навчанні у школі. У цей період закладається основа її психічного здоров’я, характеру, здібностей, особливості самосвідомості тощо. Досягнення у психічному та особистісному розвитку є передумовою для гармонійного розвитку дитини на наступних етапах. За несприятливих умов виникають передумови для формування слабкості „Я”, неспроможності, майбутніх акцентуацій особистості, для невротичної поведінки у шкільному та дорослому віці. Усе це вимагає значних і послідовних зусиль рідних, вихователів дитячих установ, практичних психологів щодо забезпечення сприятливих умов для розвитку дитини. Розвитку готовності до навчання у школі присвячено безліч літератури, яка допомагає батькам підготувати своїх дітей до школи та уникнути найрозповсюдженіших проблем та помилок.
2.2 Гра дошкільника – показник готовності до школи
Початок навчання в школі — подія так важлива для кожної дитини, що нерідко діти починають наперед готуватися до нього, причому не тільки за допомогою батьків, але і самостійно, за допомогою гри.
Чим для нас може бути цікава гра в школу для дошкільників? Така гра не розповість нам про емоційний стан дитини в процесі навчання, про відношення до нього вчителя, про те, як складаються його відносини з іншими дітьми. Все це ми дізнаємося пізніше з гри безпосередньо школярів.
І все-таки гра в школу дітей п'яти-шести років цінна тим, що відображає уявлення дітей про школу, її після рядків, правил, відносин учнів і вчителя.
Звідки узялася у малюків ця інформація? Чому в цих іграх закладені песимістичні або оптимістичні очікування, адже відповідний досвід у дітей ще відсутній? Як дорослий, такий, що цікавиться якоюсь темою, починає помічати, що ловить навіть обривки потрібної інформації, так і діти з самих різних джерел по крупицях збирають важливі для них відомості.
Ось старші діти захлинаючись обговорюють жарти на перервах, мама пригадала про строгу вчительку з свого дитинства, тато запевняє, що якщо погано вчитимешся, то тебе не поважатимуть однокласники, вихователька зітхнула про «щасливе дитинство», яке кінчиться, «коли підете в школу», і т.п. — все йде в скарбничку знань дитини про школу.
Залежно від того, яких випадкових думок і вражень — позитивних або негативних — позначиться більше, діти будуть з радісним нетерпінням або похмурим побоюванням чекати того моменту, коли вони підуть «перший раз в перший клас». Проте діти — істоти активні і чекають вони цього не склавши руки, а намагаючись наперед пристосуватися до нових умов і приміряти на себе новий вигляд діяльності зі всіма правилами і нормами взаємодії.
Отже гра дошкільника може стати віконцем, через яке ви спробуєте заглянути у внутрішній світ майбутнього першокласника і здогадатися про його мрії і страхи, пов'язаних з навчанням в школі. Правда, в чистому вигляді ви зможете їх «розгледіти» тільки якщо дитина грає одна, використовуючи іграшки. Але частіше діти об'єднуються для гри в школу, тому уявлення однієї дитини можуть перекриватися інформацією, отриманою іншим. Втім, це не так вже важливо, оскільки в процесі гри все одно відбувається такий взаємообмін.
Виниклі у вас гіпотези з приводу відчуттів і думок дитини краще уточнити в тактовній бесіді з ним, почати яку можна з розповідей про своє дитинство або шкільні події з вашими знайомими.
Пам'ятаєте, що кращий засіб боротьби проти марновірств -- точна інформація від дорослих, тому чим раніше ви виявите помилкову або шкідливу точку зору на школу у дитини, тим раніше зможете грамотно пояснити дитині суть та правду. Для аналізу деталей, значущих в таких іграх, давайте розглянемо конкретний приклад.
Троє дітей старшої групи дитячого саду грають в школу. Двоє з них (Саша і Оля) сидять за столом, а один (Толя) зображає вчителя — він ходить поряд і поплескує указкою по руці. Ось Толя строго звертається до Саші: Скажи, як пишеться слово «стіл»? Саша повторює: «Стіл». Толя голосно скрикує: Не правильно! Двієчник! Сідай, два! Потім горе-педагог похмуро дивиться на Олю: А ну, порахуй стільці! Оля починає перераховувати: Один, два, три. Толя перебиває її: «Знову ти нічого не знаєш! Як тобі не соромно!» - при цьому він розмахує перед носом учнів указкою, ті опасливо відхиляються назад.
Дитина чекає негативного відношення і до себе, що не може його не турбувати. Саме ці побоювання він і відіграє в грі, намагаючись справитися з своїми відчуттями. Зверніть увагу, що, ототожнюючись з роллю вчителя, він поводиться виключно як агресор: головне, що він, мабуть, зрозумів це те, що педагог володіє владою. При цьому у дитини не сформувалися уявлення, що покарання ( як і похвала) в школі даються не самі по собі залежно від настрою вчителя, а являються наслідком діяльності учня. Тому він мало звертає уваги на відповіді учнів в грі, не намагається оцінити їх правильність, а відразу переходить до погроз і образ.
Уважний дорослий, постеживши цю гру, напевно відмітив би таке помилкове сприйняття ролі педагога і інтерпретації його вчинків. Тому, щоб допомогти дошкільникам психологічно підготуватися до шкільного навчання, зняти у них тривожне очікування даної події, потрібно обов'язково пояснити йому суть учбового процесу, на чому грунтуються дії вчителя, як на відношення педагога впливають вчинки і якості учня. Якщо ви відмітите, що помилкові представлення вашого сина або дочки не тільки устоялися, але і укорінялися і він з недовір'ям відноситься до ваших розповідей, було б непогано дати йому можливість побачити все на власні очі — візьміть його з собою на відкритий урок в початковій школі, куди ви збираєтеся його віддати (такі тижні відкритих дверей для батьків зазвичай проводять навесні або в кінці зими).
Батьки першокласників часто переживають підготовку до навчання складніше, ніж самі хлопчики і дівчатка, адже вони знають (як у теорії, так і на власному досвіді), що протягом цього часу будуть закладені основи академічної і особової успішності дитини: уміння трудитися, підпорядковувати свою поведінку вимогам учбового процесу, відносини до навчання, з однокласниками і педагогами, а також базова самооцінка і рівень домагань, до якого прагнутиме дитина надалі. Тому дуже важливо відразу ж відстежити виникаючі труднощі в навчанні і спілкуванні, відносно вашої дитини до різних сторін шкільного життя. Звичайно, багато що ви можете дізнатися з прямого спілкування з сином або дочкою, а також з бесід з вчителями і спостереженням за спілкуванням дитини з однокласниками після уроків.
Але нерідко від очей батьків залишаються прихованими страхи дошкільників, його тлумачення тих або інших подій, зсув уваги на якісь деталі, що особливо уразили його уяву. Такою внутрішньою картиною діти рідко діляться з навколишніми дорослими, і причин для цього може бути множина: сором'язливе відношення до своїх страхів, небажання засмучувати близьких, боязнь почути, що в тому, що відбувається він «сам винен», побоювання, що дорослі опиняться солідарні один з одним і не сприймуть серйозно розказане дитиною.
Такі міркування — результат життєвого досвіду дитини шести-семи і років, тому навіть якщо у вас дуже хороші відносини з власною дитиною, все одно варто буде пригадати, що тепер ваші син або дочка подорослішали, їх внутрішній світ стає менш проникний для ваших очей, тому потрібно вчитися судити про нього за непрямими ознаками.
Часто у дітей, по суті, залишається образ мислення дошкільника, вони не бачать особливої різниці між школою і дитячим садом, схильні сприймати вчителя як вихователя. У них не виникає прагнення до досягнень, до демонстрації своїх здібностей, засвоєння важливої нової соціальної ролі учня, тому вони поводять себе як маленькі.
Потрібно сказати, що неготовність до навчання не має обернутися внутрішнім конфліктом і ударом по самооцінці. Гра в школу показує, що атмосфера, в яку потрапить дитина, м'яка і щадна, педагоги з розумінням і співчуттям відносуться до різних учнів в класі. Але, на жаль, часто буває абсолютно по-іншому, і такі незрілі діти опиняються в умовах, де до них відразу пред'являються вимоги, які вони не в силах виконати (і що ще гірше, можуть просто не розуміти, чого від них хочуть дорослі, ображатися на «причіпки» і «строгості»)
Що можуть зробити батьки, відмітивши таку гру у своєї дитини? По-перше, вирішити питання з класом і педагогом. По-друге, пригадати, що «кожному овочу — свій час»: не можна штучно прискорити розвиток дитини, не його вина, що його особові якості не відповідають віковим нормам. Тому ваше відношення до дитини повинне бути терплячим і таким, що розуміє, ви повинні прагнути не до того, щоб ваша дитина «перестрибнула» на новий ступінь розвитку, а до того, щоб він пройшов всі ті, які йому наказані природою.
Намагайтнсь зрозуміти, що тримає вашого малюка на попередньому ступені? Можливо, він не дограв? Тоді дозвольте йому більше вільно грати. Свій же вплив варто теж робити через поступове включення в його ігри, акцентування уваги то на одних, то на інших подіях.
Не забувайте також, що відношення дитини до школи і до того, що він рахує в ній важливим, а що другорядним, формується в основному під впливом батьків. Дуже важливо, про що і як ви питаєте дитину, що повернулася після занять. Якщо ви цікавитеся, що він там їв, з ким грав, чи довго вони гуляли, а про уроки ставите одне питання побіжно, то нічого дивовижного не буде в тому, що і першокласник звертатиме на учбовий процес менше уваги, чим на інші сторони життя.
Висновок
У роботі розкрито теоретичні основи процесів готовності
9-09-2015, 18:45