Експериментально-психологічні методики дослідження когнітивної сфери особистості

до оволодіння нею активною мовою.

Примітивна чуттєва абстракція, при якій дитина виділяє одні сторони та відволікається від інших, приводить до першого елементарного узагальнення. У результаті створюються перші нестійкі угрупування предметів в класи і химерні класифікації.

У своєму становленні мислення проходить дві стадії: допонятійну та понятійну. Допонятійне мислення - це початкова стадія розвитку мислення у дитини, коли її мислення має іншу, ніж у дорослих, організацію; думки дітей одиничні, про даний конкретний предмет. При поясненні чогось все зводиться ними до знайомого. Більшість думок - думки по схожості, або аналогії, оскільки в цей період в мисленні головну роль грає пам'ять. Найраніша форма доказу - приклад. Ураховуючи цю особливість мислення дитини, переконуючи її або що-небудь пояснюючи їй, необхідно підкріплювати свою мову наочними прикладами.

Центральною особливістю допонятійного мислення є егоцентризм. Унаслідок егоцентризму дитина до 5 років не може подивитися на себе з боку, не може правильно зрозуміти ситуації, що вимагають деякого звільнення від власної точки зору і ухвалення чужої позиції [4, с.133]. Егоцентризм обумовлює такі особливості дитячої логіки, як:

1) нечутливість до суперечностей,

2) синкретизм (тенденція пов'язувати все зі всім),

3) трансдукція (перехід від одиничного до одиничного, минуючи загальне),

4) відсутність уявлення про збереження кількості. При нормальному розвитку спостерігається закономірна заміна мислення допонятійного, де компонентами служать конкретні образи, мисленням понятійним (абстрактним), де компонентами служать поняття і застосовуються формальні операції. Понятійне мислення приходить не відразу, а поступово, через ряд проміжних етапів. Так, Л.С. Виготський виділяв п'ять етапів у переході до формування понять. Перший - у дитини 2-3 років - виявляється в тому, що при проханні покласти разом схожі, відповідні один до одного предмети, дитина складає докупи будь-які, вважаючи, що ті, які покладені поряд, і є відповідні, - це синкретизм дитячого мислення. На другому етапі діти використовують елементи об'єктивної схожості двох предметів, але вже третій предмет може бути схожий тільки на один з першої пари - виникає ланцюжок попарної схожості [4, с.134]. Третій етап виявляється в 6-8 років, коли діти можуть об'єднати групу предметів по схожості, але не можуть усвідомити і назвати ознаки, що характеризують цю групу. І, нарешті, у підлітків 9-12 років з'являється понятійне мислення, проте ще недосконале, оскільки первинні поняття сформовані на базі життєвого досвіду і не підкріплені науковими даними. Досконалі поняття формуються на п'ятому етапі, в юнацькому віці 14-18 років, коли використання теоретичних положень дозволяє вийти за межі власного досвіду. Отже, мислення розвивається від конкретних образів до досконалих понять, позначеним словом. Поняття спочатку відображає схоже, незмінне в явищах і предметах.

Таким чином, наочно-образне мислення виникає в дошкільників у віці 4-6 років. Зв'язок мислення з практичними діями хоча і зберігається, але не є таким тісним, прямим і безпосереднім, як раніше. У ряді випадків не вимагається практичне маніпулювання з об'єктом, але у всіх випадках необхідно виразно сприймати та наочно представляти об'єкт [12, с.43]. Тобто дошкільники мислять лише наочними образами і ще не володіють поняттями (у строгому сенсі). Істотні зрушення в інтелектуальному розвитку дитини виникають в шкільному віці, коли її провідною діяльністю стає вчення, направлене на засвоєння понять з різних предметів. Розумові операції, що формуються у молодших школярів, ще пов'язані з конкретним матеріалом, недостатньо узагальнені; поняття, що утворюються, носять конкретний характер. Мислення дітей цього віку є понятійно-конкретним. Але молодші школярі оволодівають уже й деякими складнішими формами висновків, усвідомлюють силу логічної необхідності.

Школярам у середньому і старшому віці стають доступні складніші пізнавальні завдання. У процесі їх рішення розумові операції узагальнюються, формалізуються, завдяки чому розширюється діапазон їх перенесення та застосування в різних нових ситуаціях. Здійснюється перехід від понятійно-конкретного до абстрактно-понятійного мислення.

2.3 Когнітивний стиль як індивідуальна інтеграція особливостей пізнавальних процесів

У світлі загально-психологічної теорії діяльності О.М. Леонтьєва стиль постає перед нами як механізм, що здійснює функції регуляції діяльності на різних її рівнях [12, с.76]. Дослідники інтерпретують когнітивний стиль як вираження інструментальної цілісності особистості, як набір певних способів вибору операційного складу процесів переробки і структурування інформації, що визначає не стільки рівень, скільки спосіб, манеру здійснення діяльності. Вони розглядають "когнітивний стиль" як стабільну систему установок, що характеризують індивідуальну стратегію вирішення пізнавальних задач (що і як я повинен робити, щоб дізнатись), а також механізм, що здійснює функцію регуляції діяльності на різних її рівнях, а також, що характеризується стійкістю в часі [12, с.67].

У дослідженнях когнітивних стилів торкаються питань, що пов'язані з роллю когнітивного фактору в психічній організації людини, механізми різноманітності проявів пізнавальної активності, психологічної взаємності методичних процедур і т.д. Проблематика пізнавальних стилів співвідноситься із зародженням та розвитком нової "структурної" методичної парадигми, що орієнтована на пояснення природи стильової постійності в індивідуальній пізнавальній сфері за рахунок привнесення поняття "когнітивна структура" [18, с.215].

Таким чином, поняття когнітивного стилю використовується для позначення, з одного боку, міжіндивідуальних особливостей в процесах обробки інформації та, з іншого боку, виділення типів людей в залежності від особливостей їх когнітивної організації.

Поняття "стиль" спочатку було уведено в якості глобального психологічного параметра, що трактується як стиль вивчення реальності. У вужчому значенні термін "когнітивні стилі" використовувався для позначення і специфікації особливого ряду індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності, які не могли отримати адекватної теоретичної інтерпретації в межах традиційної психології пізнання. Спочатку феномен когнітивних стилів визначався з урахуванням ряду принципових положень:

1) індивідуальні розбіжності інтелектуальної діяльності, що позначаються як когнітивний стиль, обмежувались від індивідуальних особливостей в ступені успішності інтелектуальної діяльності, що виявляються на основі інтелектуальних тестів;

2) когнітивні стилі, будучи характеристикою пізнавальної сфери, в той же час розглядались як прояв особистісної організації в цілому, оскільки індивідуалізовані способи опрацювання інформації виявлялись тісно пов'язаними з потребами, мотивами, афектами;

3) когнітивні стилі оцінювались, у порівнянні з індивідуальними особливостями традиційно описаних пізнавальних процесів, в якості форми інтелектуальної активності вищого порядку, оскільки основна функція когнітивних стилів полягала вже не стільки в отриманні і опрацюванні інформації щодо зовнішніх впливів, скільки в координації, регулюванні "базових" пізнавальних процесів;

4) когнітивні стилі трактувались як "посередники" між суб'єктом і дійсністю, що здійснюють прямий вплив на особливості проходження адаптаційних поведінкових процесів [18, с.95].

Конструктивісти вважають, що людину можна краще зрозуміти, якщо вона буде розглянута з точки зору перспективи віків, ніж в світлі сучасного моменту, а кожна людина розглядає ланцюг подій свого життя через призму своїх уявлень. Загалом, вони дають свою класифікацію когнітивних стилів: полізалежність - полінезалежність; імпульсивність - рефлексивність; ригідність - гнучкість пізнавального контролю; вузькість - широта діапазону еквіваленту; широта категорії; толерантність до нереалістичного досвіду; когнітивна простота - когнітивна складність; вузькість - широта сканування; конкретна - абстрактна концептуалізація; плавність - загострення [22, с.49].

Поняття індивідуального стилю діяльності і когнітивного стилю особистості схожі за змістом. Також схожі і явища, що описані цими термінами. Визначний момент схожості - це вказівка на "здатність", інструментальність: будучи відносно незалежними від змісту діяльності, що виконується, стиль діяльності і стиль особистості характеризують манеру виконання діяльності з точки зору її ефективності. Але поза формальністю є ще одна дуже важлива риса цих "стилів" - їх компенсаційний характер, тобто, в результаті формування певного стилю, нейтралізуються ті особливості особи, які заважають, і сама діяльність базується на тих, які сприяють досягненню цілі [11, с.179].

Другий момент подібності - це продуктивний характер стилів, тобто узаконюється те, що певний стиль має шанси на існування не тільки за умови його об'єктивної придатності, зручності, тому що полегшення діяльності - це одна з основних його функцій. Когнітивні стилі, з визначенням, розглядаються як формальні або формально-динамічні характеристики діяльності, її спосіб, форма, стратегія, операційний склад, на відміну від змісту діяльності, рівня здібностей. Стиль характеризує діяльність з процесуальної сторони, а не з рівневої.

Наступна схожість індивідуального стилю діяльності з когнітивним стилем в тому, що їх функціонування і відповідність даній ситуації не оцінюється з точки зору усвідомленості - неусвідомленості: стильові особливості можуть стихійно формуватись і свідомо використовуватись.

Одночасно індивідуальний стиль діяльності і когнітивний стиль особистості мають суттєві відмінності.

По-перше, індивідуальний стиль стосується певного виду діяльності. Щодо когнітивного стилю, він розуміється передусім як формальна характеристика особистісної організації в цілому.

Друга відмінність полягає в тому, що когнітивний стиль, будучи сформованим, проявляється як індивідуальна особливість, на яку можна спиратися і яку слід враховувати, в той час як індивідуальний стиль діяльності може формуватись стихійно, а може вибиратись (і відпрацьовуватись), свідомо чи несвідомо відкидатись.

Третя відмінність - це приналежність когнітивного стилю до класу індивідуально-типологічних особливостей.

Це означає, що когнітивний стиль - стійка, стабілізована в часі риса, на відміну від індивідуального стилю особистості, що є гнучкішим і може відмирати по закінченню діяльності. Особливості когнітивного стилю проявляються в різних видах діяльності і характеризують не діяльність, а особистість.

Оскільки когнітивний стиль - це формально-індивідуальна особливість досить високого рівня, він грає роль структури, яка визначає створення індивідуального стилю діяльності. Тому когнітивний стиль називають формально-структурною рисою особистості [18, с.255].

З цього випливає, що індивідуальний стиль діяльності може формуватися і формується на основі когнітивного стилю особистості, а не навпаки.

Конкретні дослідження, що проводяться рамках "стильового" підходу, спрямовані на пошук різних варіантів діяльності, і тільки потім на порівняння їх ефективності. Когнітивний стиль особистості - це одна з формальних характеристик особистості, які утворюють так звану формально-типологічну інфраструктуру в системі регулятивних процесів. Це випливає з розуміння когнітивного стилю особистості як системно-адаптаційної характеристики [18, с.215].

Загалом, вказують, що когнітивним стилям притаманні такі риси, як стабільність, стійкість, у тому числі й вікова постійність. Тому стилі характеризуються як певні схильності, ставлення, диспозиції, установки, домінуючі способи і манера діяти.

Дослідники в своїх визначеннях фіксують придатність когнітивних стилів щодо вирішення проблем, концептуалізації життєвого досвіду особистості, організації процесів - тобто, спрямовуючий, керуючий характер стилю як такого.

Висновки до розділу 2

Когнітивну структуру особистості формують психічні пізнавальні процеси, тобто відчуття, сприйняття, пам’ять, уява, увага та мислення. Усі ці процеси в результаті своєї взаємодії роблять можливим отримання, переробку, зберігання та відтворення як сенсорної інформації, яку людина отримує із навколишнього світу, так і результатів здатності людини до творчого переосмислення тих даних, що накопичуються в процесі індивідуального розвитку. Пізнавальні процеси забезпечують пристосування людини до змін умов навколишнього середовища, надають усю необхідну інформацію для життєдіяльності людини, роблячи можливими її трудову та інтелектуальну діяльність. Когнітивні структури і є та суть, що розвивається з віком і в процесі навчання. Розвиток когнітивних структур йде від синкретичних форм до впорядкованих, внутрішньо розчленованих. Складні структури формуються з простих, дифузних, але не через просте підсумовування, а шляхом інтеграції старих схем у нові, і утворення в результаті зовсім іншої якості.

Поняття когнітивного стилю використовується для позначення, з одного боку, міжіндивідуальних особливостей в процесах обробки інформації та, з іншого боку, виділення типів людей в залежності від особливостей їх когнітивної організації. Дослідники інтерпретують когнітивний стиль як вираження інструментальної цілісності особистості, як набір певних способів вибору операційного складу процесів переробки і структурування інформації, що визначає не стільки рівень, скільки спосіб, манеру здійснення діяльності. Вони розглядають "когнітивний стиль" як стабільну систему установок, що характеризують індивідуальну стратегію вирішення пізнавальних задач (що і як я повинен робити, щоб дізнатись), а також механізм, що здійснює функцію регуляції діяльності на різних її рівнях, а також, що характеризується стійкістю в часі.

Розділ 3. Експерементально-психологічні методики дослідження когнітивної структури особистості

3.1 Методика "Червоно - чорна таблиця" Ф.Д. Горбова

Методика призначена для оцінки властивості людини до перемикання уваги.

Обстежуваним дається таблиця і вони повинні знаходити на запропонованій їм таблиці червоні та чорні числа поперемінно та записувати тільки букви, що відповідають цим числам, причому червоні числа потрібно знаходити в убиваючому порядку, а чорні - в зростаючому. Обстежуваним зачитується відповідна інструкція. Якщо після того, як експериментатор прочитав інструкцію, досліджувані мають питання, то експериментатор відповідає на всі питання, перш ніж почати відлік часу.

Інструкція: вам буде запропонована таблиця з червоними та чорними числами. Ви повинні відшукувати червоні та чорні числа поперемінно, причому червоні в убиваючому порядку від 25 до 1, а чорні в зростаючому - від 1 до 24.

Записувати треба тільки букви, що стоять поряд з числами. Час роботи - 5 хвилин.

Наприклад, червона цифра 25, пишемо букву Р, потім чорна цифра 1, пишемо букву В, далі червона цифра 24, пишемо букву И, чорна цифра 2, пишемо букву Н. Таким образом, на листі відповідей виходить ряд букв: Р, В, И, Н,.

Методика оцінюється по кількості правильно відтворених пар букв. Може застосовуватися як індивідуально, так і для групи людей.

Завдяки цій методиці можна перевірити здібність до перемикання уваги, що необхідно для більшості спеціальностей, які потребують значного свідомого контролю над результатами діяльності.

3.2 Методика "Пам’ять на числа" О. Мільєрана

Методика досліджує здатність людини запам’ятовувати, призначена для оцінки короткочасної зорової пам'яті, її об'єму та точності.

Завдання полягає в наступному. Обстежуваним демонструється протягом 20 секунд таблиця з дванадцятьма двозначними числами, які потрібно запам'ятати і, після того, як таблиця прибрана, записати на бланку.

Інструкція: Вам буде пред'явлена таблиця з числами. Ваше завдання полягає в тому, щоб за 20 секунд запам'ятати якомога більше чисел. Через 20 секунд таблицю приберуть, і ви повинні будете записати всі числа, які ви запам'ятали.

Оцінка короткочасної зорової пам'яті проводиться по кількості правильно відтворених чисел. Норма дорослої людини - 7 і вище.

Методика зручна для групового тестування, оскільки процедура не займає багато часу. Застосовується для визначення індивідуального об’єму короткочасної пам’яті та може проводитись разом з іншими методиками, що тестують мнемічні здібності.

3.3 Методика "Кількісні відносини" Н. Кремера

Методика призначається для оцінки логічного мислення. Для цього обстежуваним пропонуються для вирішення 18 логічних завдань. Кожне з них містить 2 логічні посилки, в яких букви знаходяться в якихось чисельних відносинах між собою. Спираючись на пред'явлені логічні посилки, треба вирішити, в якому співвідношенні знаходяться між собою букви, що стоять під межею. Час для вирішення всіх задач - 5 хвилин. Перед початком відліку часу випробуваним зачитується інструкція. Після того, як експериментатор прочитав інструкцію, він відповідає на всі питання учасників випробування. Уже після цього починається саме випробування.

Інструкція: вам запропоновані 18 логічних задач. Кожна з них містить 2 логічні посилки, в яких букви знаходяться в якихось чисельних відносинах між собою. Спираючись на пред'явлені логічні посилки, треба вирішити, в якому співвідношенні знаходяться між собою букви, що стоять під межею. Час для вирішення всіх задач - 5 хвилин.

Методика оцінюється по кількості правильно вирішених задач за п’ять хвилин. Норма для дорослої людини становить 10 задач.

Методика проводиться як індивідуально, так і в групі.

Висновки до розділу 3

Методика "Червоно - чорна таблиця" призначена для оцінки властивості людини до перемикання уваги.

Методика "Пам’ять на числа" досліджує здатність людини запам’ятовувати, призначена для оцінки короткочасної зорової пам'яті, її об'єму та точності.

Методика "Кількісні відносини" призначається для оцінки логічного мислення. Для цього обстежуваним пропонуються для вирішення 18 логічних завдань. Кожне з них містить 2 логічні посилки, в яких букви знаходяться в якихось чисельних відносинах між собою. Спираючись на пред'явлені логічні посилки, треба вирішити, в якому співвідношенні знаходяться між собою букви, що стоять під межею.

Висновки

У змістовному плані когнітивні структури особистості є системами організації узагальнено-типізованих знань, що є одночасно механізмами збору, використання і зберігання інформації. Будова когнітивних структур характеризується різноманітністю елементів і ієрархічністю рівнів реалізації. Результати їх дії виявляються в особливостях різних сфер психічної діяльності: у перцепції, мисленні, мові, довільності поведінки, пам'яті, в кількості і чіткості знань, умінь. З функціональної точки зору, когнітивна структура є універсальною одиницею роботи свідомості, основою всіх форм взаємодії з дійсністю. Когнітивні структури і є та суть, що розвивається з віком і в процесі навчання. Розвиток когнітивних структур йде від синкретичних форм до впорядкованих, внутрішньо розчленованих. Складні структури формуються з простих, дифузних, але не через просте підсумовування, а шляхом інтеграції старих схем у нові, і

9-09-2015, 18:54

Страницы: 1 2 3 4