Д. Угринович звернув увагу на особливості релігійної віри, психологічні аспекти релігійного культу, обрядів, детально аналізував процеси релігійної розради і навернення, виявляє соціально-психологічні особливості релігійної особистості. Він намагався, з одного боку, розкрити методологічні основи і предмет марксистської психології релігії, аналізуючи при цьому психологічні корені релігії, а з іншого — поглибити психологічний зміст релігійних феноменів, розкриваючи їх специфіку. Характеристика психології релігії, запропонована Д. Угриновичем, не виходить за межі марксистського світогляду, незважаючи навіть на деякі новації.
Отже, проблеми психології релігії розглядалися лише зі світоглядних установок та принципів марксизму як єдино істинної теорії. Однак процес становлення психології релігії, з'ясування її сутності вимагає, з одного боку, неупередженого аналізу, з іншого — утримання від оцінних суджень. Об'єктивність при дослідженні психології релігії допомагає виявити той позитивний потенціал, який притаманний кожній її концептуалізації.
Спираючись на марксизм як загальну теорію, релігіє-знавці намагалися психологічно осмислити релігію. І хоча в деяких працях переважає критичний аспект, саме ці дослідники ініціювали вивчення таких проблем психології релігії як визначення її предметного поля, окреслили контури її історичного становлення та визначили її роль в структурі релігієзнавства.
Прагнучи переосмислити усталені стереотипи марксистського підходу до проблематики психології релігії, деякі сучасні дослідники звертаються до богословських трактувань релігії як психологічного феномену. Так, російський психолог, протоієрей Б. Ничипоров у своїх працях [6, 7, 8] досліджує внутрішній світ людини, аналізує духовну унікальність людини, використовуючи різноманітні поетичні твори і окремі афоризми з Євангелія та інших духовних творів. Православний педагог і психолог дійшов висновку, що людина, її вищий ступінь буттєвості ніколи не завершується, оскільки її відчуття самототожності виходить за межі її особистої самості. Б. Ничипоров розглядає моральнісний вимір вчинку в контексті духовної психології. Залежно від духовних начал людини він виокремлює такі психологічно-особистісні стани, як обиватель, камікадзе, подвижник, фарисей. Б. Ничипоров звертає увагу на складні питання людського буття і його рефлексії в душі людини. При цьому могутнім засобом створення інтелектуальної напруги та емоційного підйому стає антиномічність як спосіб осягнення онтології життя.
Російська дослідниця Олена Смирнова в своєму навчальному посібнику «Вступ в релігійну психологію» прагне знайти точки дотику психології релігії і релігійної психології, а саме їх психотерапевтичний вплив на людину. До проблеми релігійної психології в радянський період вчені зверталися у зв'язку з виокремленням різних рівнів релігійної свідомості (Б. Лобовик, В. Павлюк, І. Яблоков та ін.). Релігійну психологію вони розглядали в генетичному зрізі, як елемент формування релігійної свідомості.
Олена Рязанова розкриває становлення і розгортання психології релігії через виклад концепцій найяскравіших її представників (В. Джеймс, 3. Фройд, К.-Г. Юнг, Е. Фромм, С. Гроф та ін.). Вона визначає «предмет психології релігії як вивчення психологічних аспектів і закономірностей релігійних явищ» [17, с. 309]. Проте таке визначення не може задовольнити представників різних шкіл. Автор слушно зауважує, що психологія релігії може будуватись як на основі природничо-наукового раціоналізму, так і релігійного світогляду. В останньому випадку вивчають конфесійну психологію релігії, яка поділяється на церковну і позацерковну. О. Рязанова, розглядаючи місце психології релігії в системі наукового знання, вказує, що до виникнення наукової психології вона розвивалася в межах філософії та теології. Лише згодом психологія релігії зазнала потужного впливу соціальної та індивідуальної психології. Автор зовсім не розглядає роль психології релігії в системі релігієзнавства, що звужує межі дослідження.
Зацікавлення проблемами психології релігії у вітчизняному релігієзнавстві виражається не лише в осмисленні релігії як психологічного феномену в довідниковій і навчальній літературі, а й у появі досліджень, які вирізняються комплексним підходом до психології релігії. Так, у праці В. Москальця «Психологія релігії» переважає розкриття релігії як психологічного феномену, аналіз психологічних особливостей релігійних явищ, а не сам процес становлення психології релігії як дисциплінарного релігієзнавчого утворення. Автор, визначаючи предметне поле психології релігії, наголошує, що психологія релігії — «галузь психологічного знання і релігієзнавства, яка вивчає психологічні аспекти релігії як форми суспільної свідомості і ціннісно-орієнтаційної діяльності» [5, с. 8]. Проте з цього визначення вкрай важко зрозуміти, яке місце посідає психологія релігії в системі психології і релігієзнавства, яка її специфікація в системі структурних релігієзнавчих утворень. Заслуговує на увагу дослідження В. Москальцем релігійності в двох ракурсах: як мотиваційного аспекту виникнення, формування, розвитку, функціонування релігії і її впливу на психіку особистості, людські взаємини, суспільні відносини, де реалізується її психокорекційна, психопрофілактична, психотерапевтична роль [5, с. 11—12]. Вчений розглядає релігійність як ознаку українського національного характеру в контексті психології релігії, звертаючи увагу на роль релігії і церкви у збереженні та зміцненні української національної самосвідомості. Він пропонує доволі змістовну характеристику психологічних аспектів магії, анімізму, релігійної віри, моралі, культу та ін., детально аналізує релігійну особистість, досліджує релігійність як ознаку українського національного характеру. Проте дослідник більше уваги приділяє аналізу психологічних зрізів релігійних феноменів, ніж психології релігії як сфері знання.
У теоретичних дослідженнях часто не розмежовуються ідеї психологічного осмислення релігії й процес виникнення психології релігії як певної галузі знання. У монографічному дослідженні А. Сафронова спостерігається такий підхід, який радше можна назвати своєрідною «демонстрацією» психологічних виявів релігії, аніж її аналізом в цьому вимірі. Деякі положення праці є суперечливими, зокрема осмислення психологічної характеристики елементів релігійної системи, ототожнення релігії та релігійності, стану зміненої свідомості і стану зміненої психіки тощо. Автор розглянув психопрактики в релігійних традиціях світу, в сучасних окультних системах, адепти яких прагнули актуалізувати психічні процеси, розвинути свідомість і самосвідомість, очистити підсвідомість, розпрограмувати надсвідомість, досягнути внутрішньої цілісності. Однак поза увагою автора залишився цілий пласт історії становлення та розгортання психології релігії як окремої сфери знання. Ігнорування принципу історизму зумовлює труднощі в осмисленні сучасного стану психології релігії як релігієзнавчої дисципліни, спричинює прагнення надати їй самостійного статусу лише в межах професійних уподобань того чи іншого дослідника. Тому саме порівняльно-історичне дослідження допомагає зіставити різні етапи осмислення релігії як психологічного феномену, виявити її теоретичні моделі, парадигми. У такому контексті працює О. Предко [14].
В останні роки збільшилася кількість досліджень, присвячених психології релігійних сект, соціально-психологічним особливостям сучасних неокультів (Н. Дудар, В. Єленський, Л. Филипович), профілактиці релігійно-сектантської інтоксикації (В. Журба). У них особливу увагу приділяють психологічним механізмам маніпулювання поведінкою людей в різноманітних нетрадиційних релігіях, встановлення над ними тотального контролю проповідників.
Сучасні вчені, зокрема психіатри, вивчають також екстатичні стани, містичні переживання, пов'язані з поширенням в суспільстві релігійно-містичних вчень, окультних уявлень, ідей тощо. Деякі дослідники однобічно оцінюють ці стани, розглядаючи їх як «псевдорелігій-не маячення» (Ю. Поліщук), пов'язуючи їх переважно з психічним розладом (В. Жучков, Л. Хохлов, Т. Філіпова, В. Шишулін). При цьому вони не уточнюють на основі яких наукових (а не ідеологічних) критеріїв можна відрізнити релігію від псевдорелігії. У цьому контексті більш поміркованою є стаття Л. Левінсона «Психіатрія і релігія», в якій автор намагається провести ідею про «пріоритет прав і свобод окремої людини над правами об'єднання, хай то буде держава, сім'я, релігійна община» [3, с. 23]. Він відстоює ідею «рівності» всіх релігій, як традиційних, так і нетрадиційних. Завдання комплексного дослідження екстатичних станів, містичних переживань як релігієзнавцями, психологами, так і психіатрами є одним з нагальних.
Каузальний аналіз може допомагати оцінити позитивний чи негативний потенціал містичних переживань. У цьому контексті показовою є хрестоматія «Психологія релігійності і містицизму» [15], де представлені праці, в яких з різних теоретичних позицій розкривається психологічний зміст релігійної свідомості. Досліджуючи релігійно-містичні системи, автори виявляють особливості вищих вимірів внутрішнього простору особистості, звертають увагу на його парадоксальність, ірраціоналізм, символізм, інтуїтивізм. Різні концептуальні позиції авторів підтверджують всю складність внутрішнього життя людини.
8 Психологічна парадигма релігії Є. Торчинова
Російський філософ, релігієзнавець Євген Торчинов (1956—2003) у своїх дослідженнях особливу увагу звертав на позитивні результати соціологічного підходу до релігійних феноменів. У релігієзнавстві досить вдало розглядались і розглядаються прояви релігії ззовні, її функціонування в соціуму, але все-таки її власне сутнісне ядро залишається таємницею. По суті, створено величезну соціологічну будову релігії без фундаменту. Саме таким підґрунтям, на думку Є. Торчинова, є релігійний досвід як особлива психологічна реальність. Є. Торчинов намагався розробити психологічний підхід до релігії, заклавши основу нової наукової парадигми для релігієзнавчих досліджень.
Основою будь-якої релігії Є. Торчинов вважає релігійний досвід. Однак він неоднорідний, тому релігії можна скласифікувати залежно від особливостей і типу трансперсонального досвіду, міри його інтенсивності, характеру функціонування. Весь глибинний релігійний досвід Є. Торчинов зводить до перенатальних і трансперсональних переживань. До релігій, в яких домінує перенатальний (архетипічний) тип, він відносить архаїчні вірування (шаманізм), релігійні системи Давнього Близького Сходу і античності. Релігії, в яких переважає трансперсональний рівень, — буддизм, індуїзм, джайнізм, даосизм, біблейські релігії, зокрема іудаїзм, християнство, іслам. У цій групі Є. Торчинов виділяє релігії чистого досвіду, в яких переважає установка на трансперсональні переживання (релігії Індії) та релігії, яким не властива така установка (біблейські релігії). Також існують релігії, що синтезують перенатальний та трансперсональний досвід — даосизм, тантрична йога. Відповідно до такої класифікації Торчинов і розглядає конкретно-історичні форми релігійної практики, зміни свідомості (психотехніки), що яскраво демонструють набуття глибинного, трансперсонального досвіду. Дослідження вченого стали проривом у психологічному осмисленні релігії.
Висновки
Основні напрями сучасної позаконфесійної психології релігії по-різному відображають сутнісні особливості людини, людської душі і духу, демонструють унікальний психологічний рівень буття. Однак попри відмінності, усі концепції націлюють людину на самопізнання.
У курсовій роботі було розглянута гуманістична психологія, трансперсональна психологія С.Грофа, психоісторія Е. Еріксона, логотерапія В.Франкла, релігія в працях Г.Оллпорта, розуміння релігії в творчості М.Еліаде та дослідження в радянській релігієзнавчій літературі.
Література
1. Гроф С. За пределами мозга. 3-е изд. — М.: Институт трансперсональной психологии. Издательство Института Психотерапии. — 2000. — 504 с.
2. Гроф С. Космическая игра. — М.: Институт Трансперсональной Психологии. Изд-во CATTBA, 2000. — 256 с.
3. Левінсон Л. Психіатрія і релігія // Людина і світ. — 1999. — № 11—12. — С. 12—26.
4. Лири Т., Метцнер Р., Олперт Р. Психоделический опыт: Руководство на основе «Тибетской книги мертвых» / Пер. с англ. — Л.: Инициатива, К.: Ника-Центр, 1998. — 240 с.
5. Москалець В.П.Психологія релігії: Посібник. — К.: Академви-дав, 2004. — 240 с.
6. Ничипоров Б.В. Введение в христианскую психологию. — М.: Школа-пресс, 1994. — 189 с.
7. Ничипоров Б. Времена и сроки: Очерки онтологической психологии. Книга 1 «Фонд содействия образованию 21 века», «Паломник». Фонд «Сеятель». — М., 2002. — 189 с.
8. Ничипоров Борис, протоиерей. Времена и сроки. Проповеди, статьи, эссе. Книга вторая. Фонд «Содействия образованию XXI века», «Паломник». Фонд «Сеятель». — М., 2002. — 127 с.
9. Оллпорт Г. Личность в психологии. — «КСП+», — М.,«Ювента», СПб., 1998. — 345 с.
10. Платонов К. К. Психология религии. Факты и мысли. — М.: Политиздат, 1967. — 239 с.
11. Платонов К.К. Человек и религия. — Минск: Нар. Освета, 1984. — 143 с.
12. Попова М.А. Критика психологической апологии религии (современная американская психология религии). — М.: Мысль, 1973. — 261 с.
13. Попова М.А. Место психологии религии в системе научного атеизма. — М.: Знание, 1967. — 18 с.
14. Предко О.І. Психологія релігії: історія, теорія, релігієзнавчі виміри. Монографія. — К.: Центр навч. літ- ри, 2005. — 278 с.
15. Психология религиозности и мистицизма: Хрестоматия. — Минск: Харвест, М.: ACT, 2001. — 544 с.
16. Роджерс К.С. Взгляд на психотерапию. Становление человека. — М.: Изд. группа «Прогресс», «Универс», 1994. — 480 с.
17. Рязанова Е.В. Психология религии // Введение в общее религиоведение: Учебник / Под ред. проф. И.Н. Яблокова. — М.: Книжный дом «Университет», 2001. — С. 306—393
18. Сабиров В.Ш. Любовь как откровение личности — божественной и человеческой // Человек. — 2003. — №6. — С. 100—110.
19. Сафронов А.Г. Психология религии: Монография. — К.: Ника-Центр, 2002. — 224 с.
20. Смирнов М.Ю., Тульпе И.А. Научная мысль и позиция ученого: к постановке некоторых вопросов теоретического религиоведения. // Религиоведение. — 2004. — №1. — С. 18—29.
21. Торчинов Е.А. Религии мира: Опыт запредельного: Психотехника и трансперсональные состояния. — СПб.: Центр «Петербургское Востоковедение»», 1998. — 384 с.
22. Торчинов Е.А. Мистический (трансперсональный) опыт и метафизика. Интернет-ресурс http://www/members.tripod.com/~etor_best/ mystmel. Txt
23. Угринович Д.М. Психология религии. — М.: Политиздат, 1986. — 352 с.
24. Феррер X. Новый взгляд на трансперсональную теорию: Человеческая духовность с точки зрения соучастия. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. — 397 с.
25. Франкл В.Э. Основы логотерапии. Психотерапия и религия. — СПб.: Речь, 2000. — 286 с.
26. Шабанова Ю.О.Філософська містика як можливість нової метафізики // Мультиверсум. Філософський альманах. — Вип. 45. — К.: Укр. центр дух-ої культури, 2005. — С. 115—128.
27. Элиаде М. Шаманизм: архаические техники экстаза. — К.: София, 2000. — 480 с.
28. Эриксон Э.-Г. Молодой Лютер. Психоаналитическое историческое исследование. Московскийфилософскийфонд. «Медиум». — М., 1996. — 506 с.
29. Pahnke W.N. The psychedelic mystical ezperience in the human encounter with death // Psychedelic Review.— №11. — 1971. — P. 4
9-09-2015, 20:11