Симптом «Особистісна відстороненність (деперсоналізація)» – не сформована в 33%, перебуває в стадії формування в 34,5%, і для 42,5% випробуваних є сформованим.
Іншими словами, чим більше показник по даній фазі в працівників ОВД, тим більше деформовані установки й почуття формуються стосовно навколишнім і себе. Знижується значимість власних досягнень, самооцінка професійної мотивації.
Спостерігаються зняття із себе відповідальності або відсторонення («відхід») від обов'язків стосовно інших, незадоволеність собою, тривога й депресія, неадекватне виборче емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків. Наприклад, у працівника може розвитися негативне або безособове відношення до людей, з якими він працює, або з'являється негативне відношення до себе через почуття, що виникають у нього до правопорушників. Щоб уникнути цих негативних емоцій він уходить в себе, виконує тільки мінімальний обсяг роботи й не хоче ні з ким сваритися. Відбувається знеособлювання відносин між учасниками цього процесу, придушуються прояви гуманних форм поводження між людьми, що створює погрозу для особистісного розвитку представників соціальної професії.
З наведених вище результатів видно, що найбільш повну картину свого прояву має фаза «Резистенція».
Для співробітників з високим рівнем суб’єктивного контролю характерний й менший показник рівня емоційного вигорання – він складає 15%.
Так, фаза «Напруга» у групі, що має високий рівень суб’єктивного контролю, домінує в процесі розвитку емоційного вигорання у 20% випробуваних. Слід зазначити, що для 25% випробуваних дана фаза перебуває в стадії формування й для 75% випробуваних вона є не сформованою. Розглянемо окремо симптоми даної фази.
Симптом «Переживання психотравмуючих обставин» для 61% випробуваних не сформований. Для 27% – перебуває в стадії формування, і є сформованим для 12% випробуваних.
Симптом «Незадоволеність собою» для 9,5% випробуваних є сформованим і для 25,5% перебуває в стадії формування та не є сформованим для 65% випробуваних.
Симптом «Загнанність у клітку» не знайшов свого відображення для 83% випробуваних і для 7% є сформованим.
Симптом «Тривога та депресія» для 16,5% випробуваних є сформованим і для 17% перебуває в стадії формування та не є сформованим для 66,5% випробуваних.
Домінуючим симптомом по даній фазі в цілому є симптом «Тривога та депресія» тому що для 16,5% випробуваних є сформованим.
Низькі показники по даній фазі в цілому говорять про те, що для співробітника характерна значимість власних досягнень, він задоволений собою. Подібне відчуття приводить до посилення комфорту, підвищує професійні якості.
Наступною фазою емоційного вигоряння є «Резистенція».
Слід зазначити, що дана фаза, за отриманими даними, домінує по своїй виразності серед інших і представлена в даній групі в 42,5% випробуваних.
Симптом «Неадекватне виборче емоційне реагування» відсутній в 52% випробуваних, для 12,5% він перебуває в стадії формування й для 35,5% є сформованим.
Симптом «Емоційно-моральна дезорієнтація» не виявлена в 45% випробуваних, в 27% перебуває в стадії формування, і для 28% – є сформованим.
Симптом «Розширення сфери економії емоцій» для 65,5% випробуваних є не сформованим, для 26% – перебуває в стадії формування, і для 18,5% – є сформованим.
Симптом «Редукція професійних обов'язків» – сформований в 26% випробуваних, для 74% перебуває в стадії формування.
Слід зазначити, що чим нижче показники по даній фазі, тим менш деформуються відносини з колегами й потерпілими, відзначається позитивна оцінка своєї професійної діяльності.
Наступна фаза – «Виснаження». Вона є вираженою для 17,3% випробуваних й в 83% випробуваних вона перебуває в стадії формування.
Розглянемо більш докладно складові її симптоми:
Симптом «Емоційний дефіцит» є сформованим для 11,5% випробуваних, для 23,5% – перебуває в стадії формування, і в 65% – не сформований.
Симптом «Емоційна відстороненність» – сформований в 14% випробуваних, в 33% – перебуває в стадії формування й для 63% не сформований.
Симптом «Особистісна відстороненність (деперсоналізація)» – не сформована в 50%, перебуває в стадії формування в 32,5%, і для 17,5% випробуваних є сформованим.
Іншими словами, чим нижче показник по даній фазі в працівників ОВС, тим більше адекватні установки й почуття формуються стосовно навколишнім і себе, значимість власних досягнень, самооцінка професійної мотивації.
З наведених вище результатів видно, що найбільш повну картину свого прояву має фаза «Резистенція».
При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення рівня емоційного вигорання в цілому, його фаз між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю маємо наступні достовірні відмінності (див. табл. 3.3):
Таблиця 3.3. Домінуючи фази емоційного вигорання в залежності від рівня суб’єктивного контролю у працівників ОВС (в %)
| № | Фази емоційного вигорання | Групи | ц | Р | |
| Інтроверти | Екстраверти | ||||
| 1 | Рівень емоційного вигорання | 16,7 | 38,6 | 2,68 | 0,01 |
| 2 | Напруга | 20,3 | 41,2 | 1,44 | - |
| 3 | Резистенція | 42,5 | 75,4 | 2,09 | 0,05 |
| 4 | Виснаження | 17,3 | 45,2 | 1,90 | 0,05 |
Так, достовірні відмінності маємо стосовно рівня емоційного вигорання. Цей показник складає для групи, що має високий рівень суб’єктивного контролю(інтернали) та низький (екстернали) – 2,68, тобто (р> 0,01). Достовірні відмінності маємо між зазначеними групами й що до фази емоційного вигорання – «Резистенція». Показник достовірності відмінностей складає – 2,09 (р> 0,05). Що до фази емоційного вигорання «Виснаження», то показник достовірності відмінностей складає – 1,90 (р> 0,05). Достовірних відмінностей між зазначеними групами й що до фази емоційного вигорання «Напруга» отримано не було.
Розглянемо ступінь сформованості фаз емоційного вигорання (табл. 3.4).
Таблиця 3.4. Ступінь сформованості фаз емоційного вигорання працівників ОВС за рівнем суб'єктивного контролю (в %)
| Фази емоційного «вигорання» | Рівень сформованості | Інтернали | Екстернали | ц | Р |
| Напруга | Не сформована | 60,2 | 5,6 | 2,97 | 0,01 |
| Формується | 24,6 | 34,2 | 0,27 | - | |
| Сформована | 15,2 | 59,2 | 1,76 | 0,05 | |
| Резистенція | Не сформована | 30,2 | 16,3 | 1,88 | 0,05 |
| Формується | 28,7 | 15,2 | 0,85 | - | |
| Сформована | 41,1 | 68,5 | 1,98 | 0,05 | |
| Виснаження | Не сформована | 35,7 | 9,3 | 2,05 | 0,05 |
| Формується | 24,7 | 46,8 | 1,65 | 0,05 | |
| Сформована | 17,5 | 43,9 | 2,15 | 0,05 |
Так, фаза «Напруга» у групі, що має низький рівень суб’єктивного контролю, домінує в процесі розвитку емоційного вигоряння в 5,6% випробуваних. Слід зазначити, що для 34,2% випробуваних дана фаза перебуває в стадії формування й для 59,2% випробуваних вона є не сформованою.
Фаза «Резистенція». за отриманими даними, домінує по своїй виразності серед інших і представлена в даній групі в 75% випробуваних. Крім того, для 16,5% випробуваних вона є не сформованої, в 15,2% – перебуває в стадії формування й для 60,2% респондентів є сформованою. Наступна фаза – «Виснаження». Вона є вираженою для 44,5% випробуваних, в 46,8% випробуваних вона перебуває в стадії формування, не є сформованою в 31,4% респондентів, є сформованою для – 43,9%.
Для співробітників з високим рівнем суб’єктивного контролю характерний характерні наступні показники сформованості фаз емоційного вигоряння.
Фаза «Напруга» у групі, що має високий рівень суб’єктивного контролю, для 24,4% випробуваних дана перебуває в стадії формування, для 60,4% випробуваних вона є не сформованою, й для 15,2% випробуваних вона є сформованою.
Фаза «Резистенція» за отриманими даними, домінує по своїй виразності серед інших і представлена в даній групі у слідучому вигляді: для 30,2% випробуваних вона є не сформованої, в 28,7% – перебуває в стадії формування й для 41,1% респондентів є сформованою.
Наступна фаза – «Виснаження». Вона є вираженою для 17,5% випробуваних, у 46,8% випробуваних вона перебуває в стадії формування, для 35,7% респондентів є не сформованою.
Що стосується достовірності відмінностей між показниками сформованості фаз емоційного вигорання для груп, що мають високий рівень суб’єктивного контролю(інтернали) та низький (екстернали), то по фазі напруги рівень сформованості достовірно вищий у другої групи, ніж у першої (15% та 59,2%; р≤0,05), а рівень неформованості достовірно вищий у першої групи, ніж у другої (60,4% та 5,6%; р≤0,01).
Фаза резистенції несформована у 30,2% опитуваних першої групи та у 16,5% опитуваних другої групи. Відмінності між групами достовірні при р≤0,05. Резистенція сформована у достовірно більшої кількості опитуваних другої групи, ніж першої (41,1% та 60,2%; р≤0,05).
На етапі формування фази виснаження у другої групи рівень достовірно вищий за першу групу (46,8% та 24%; р≤0,05). Сформоване виснаження було виявлено у 17,5% першої групи та 45% другої групи. Як бачимо, присутня відмінність по результатам при р≤0,05
При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення симптомів рівня емоційного вигорання між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю маємо наступні достовірні відмінності (табл. 3.5).
Таблиця 3.5. Домінуючи симптоми фаз емоційного вигорання працівників ОВС за рівнем суб’єктивного контролю (в %)
| Домінуючі симптоми фаз емоційного «вигорання» | Інтроверти | Екстраверти | ц | Р | |
| Напруга | Переживання психотравмуючих обставин | 12,2 | 31,3 | 1,45 | - |
| Незадоволеність собою | 9,5 | 46 | 2,69 | 0,01 | |
| «Загнаність в клітку» | 7,4 | 24,3 | 1,49 | - | |
| Тривога і депресія | 16,5 | 52,1 | 2,36 | 0,01 | |
| Резистенція | Неадекватні емоційні реакції | 35,5 | 64,2 | 1,76 | 0,05 |
| Емоційно-нравственна дезорієнтація | 28,5 | 49,5 | 1,33 | - | |
| Розширення сфери економії емоцій | 18,5 | 52,4 | 2,24 | 0,05 | |
| Редукція професійних обов’язків | 26,3 | 61,2 | 2,21 | 0,05 | |
| Виснаження | Емоційний дефіцит | 11,5 | 28,3 | 1,34 | - |
| Емоційна відстороненість | 14,4 | 36,5 | 1,59 | - | |
| Особистісна відстороненість | 17,5 | 42,5 | 1,70 | 0,05 | |
| Психосамотичні і психовегетативні порушення | 3,5 | 25,3 | 2,13 | 0,05 | |
Достовірні відмінності маємо між групами, що мають високий рівень суб’єктивного контролю (інтернали) та низький (екстернали) стосовно наступних симптомів фаз емоційного вигорання: «Незадоволеність собою» – показник достовірності відмінностей між групами складає 2,69 (р> 0,01); «Неадекватні емоційні реакції» – показник достовірності відмінностей між групами складає 1,76 (р>0,05); «Розширення сфери економії емоцій» – показник достовірності відмінностей між групами складає 2,24 (р> 0,05); симптом «Редукція професійних обов’язків» – показник достовірності відмінностей між групами складає 2,21 (р>0,05); «Особистісна відстороненість» – показник достовірності відмінностей між групами складає 1,70 (р> 0,05); «Психосамотичні і психовегетативні порушення» – показник достовірності відмінностей між групами складає 2,13 (р> 0,05).
Отримавши вищевикладені результати, на їх основі можемо зробити наступний висновок, що співробітники, які мають низький рівень суб’єктивного контролю, частіше ніж група, що має високий рівень суб’єктивного контролю відчувають незадоволеність собою. Прагнення уникати невдачі, залежність, нерішучість у прийнятті рішень знаходить своє відбиття у відстороненні («відході») від обов'язків стосовно інших, тривозі й депресії, неадекватному виборчому емоційному реагування, емоційно-моральної дезорієнтації, розширенні сфери економії емоцій, редукції професійних обов'язків. Наприклад, у працівника може розвитися негативне або безособове відношення до людей, з якими він працює. Щоб уникнути цих негативних емоцій він іде в себе, виконує тільки мінімальний обсіг роботи й не хоче ні з ким сваритися. Відбувається знеособлювання відносин між учасниками цього процесу, придушуються прояви гуманних форм поводження між людьми, що створює погрозу для особистісного розвитку представників соціальної професії.
3.4 Способи саморегуляції, якими користуються працівники ОВС для покращення свого психічного стану в залежності від рівня суб’єктивного контролю
Працівники ОВС покликані захищати закон. Виконання своїх професіональних обов’язків у них пов’язано зі значними нервово-психічними навантаженнями. В умовах такої інтенсифікації праці, при високих вимогах що до її ефективності, гостро постає проблема психологічної розгрузки й корекції психічних станів працівників.
Як свідчить аналіз літератури, одним з най діючих та використовуємих саме для корекції психіки є метод саморегуляції. Крім того, вважається, що саморегуляція психічних станів, сприяє не тільки професійному, але й особистісному розвитку [27]. У зв’язку з вище викладеним, у дипломній роботі поставлена ціль вивчення способів саморегуляції, якими користуються працівники ОВС для покращення свого психічного стану в залежності від рівня суб’єктивного контролю.
При проведенні вивчення були отримані наступні дані (табл. 3.6).
Таблиця 3.6. Домінуючи способи саморегуляції психічних станів у працівників ОВС за рівнем суб’єктивного контролю (в%)
| № | Способи саморегуляції | Групи | ц | Р | |
| Інтроверти | Екстраверти | ||||
| 1 | Дихальні вправи | 20,2 | 18,4 | 0,19 | - |
| 2 | Фізичні навантаження | 21,5 | 3,2 | 1,76 | 0,05 |
| 3 | Аутогенне тренування | 5,2 | 3,1 | 0,17 | - |
| 4 | М’язове розслаблення | 28,6 | 12,3 | 1,24 | - |
| 5 | Світломузична дія | 32,5 | 28,4 | 0,29 | - |
| 6 | Ризикована поведінка | 46,1 | 12,6 | 2,39 | 0,01 |
| 7 | Мовна розрядка | 34,5 | 78,2 | 2,81 | 0,01 |
| 8 | Хіміотерапія | 4,5 | 3,6 | 0,24 | - |
| 9 | Аналіз ситуації, розмірковування | 52,4 | 13,2 | 2,70 | 0,01 |
| 10 | Сенсорна відбудова образів | 36,3 | 15,7 | 1,50 | - |
| 11 | Самоконтроль, вольові зусилля | 57,5 | 21,3 | 2,35 | 0,01 |
| 12 | Сон, пасивний відпочинок | 25,4 | 71,5 | 2,86 | 0,01 |
| 13 | Гумор, жарти | 28,3 | 49,4 | 1,33 | - |
| 14 | Пасивна розрядка, плач | 27,1 | 64,2 | 1,76 | 0,05 |
| 15 | Актуалізація поведінки зворотної дійсності | 9,5 | 11,2 | 0,19 | - |
| 16 | Відключення, свідомий відхід від ситуації | 3,5 | 23,4 | 1,90 | 0,05 |
Серед проаналізованих 16 способів саморегуляції психічних станів, найбільше часто працівниками, що відносяться до групи з високим рівнем суб’єктивного контролю застосовуються наступні: аналіз ситуації, розмірковування – 52,4%, ризикована поведінка – 46,1%, сенсорна відбудова образів 36,3%, світломузична дія 32,5%, мовна розрядка – 34,5%.
Співробітники ОВС, що відносяться до групи з низьким рівнем суб’єктивного контролю застосовуються наступні: мовна розрядка – 78,2%, сон, пасивний відпочинок – 71,5%, гумор, жарти – 49,4%, пасивна розрядка, плач – 64,2%.
При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення способів саморегуляції психічних станів, між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю маємо наступні достовірні відмінності: такий спосіб, як фізичні навантаження більш характерний для інтерналів, ніж для екстерналів (21,5% та 3,2% – р> 0,05); скинути навантаження за рахунок ризикованої поведінки, більш схильні інтернали (46,1% та 12,6% – р>0,01); мовну розрядку частіше обирають екстернали (34,5 та 78,2% – р>0,01); аналіз ситуації, розмірковування більш характерні для інтернатів, ніж екстерналів (52,4% та 13,2% – р>0,01); проявляти самоконтроль, вольові зусилля більш схильні інтернали (57,5% та 21,3% при р>0,01); справлятися з негативними психічними станами за допомогою сону, пасивний відпочинок, більш схильні єкстернали (25,4% та 71,5% при р> 0,01), до цього підходу можна віднести й пасивну розрядку, плач (27,1% та 64,2% при р> 0,05); відключення, свідомий відхід від ситуації, більш характерний для екстерналів (3,5% та 23,4% при р> 0,05).
На мою думку, використання певних способів саморегуляції є вираженням особистісних характеристик працівників ОВС та залежить від інтернальності або екстернальності особистості.
Відомо, що інтернали більш впевнені у собі, терплячі по відношенні до інших. Висока інтернальність пов’язана з позитивною самооцінкою, більшою згодністю образів реального та ідеального «Я». Інтернали мають більшу активність та частіше турбуються про своє здоров’я. Крім того єкстернальність більш корелює з тривожністю, а деякі автори стверджують про зв'язок екстернальності з психічними захворюваннями.
Висновки
Психічна свідома регуляція – це свідомо контрольований психічний
самовплив з метою поліпшення свого психофізіологічного стану. Механізм
психічної саморегуляції існує поза свідомістю людини як один з механізмів
самозбереження організму. Завданням свідомої психічної саморегуляції є
розуміння сутності механізму саморегуляції, формування умінь і навичок
психічного самовпливу та додержання психічної гігієни [27]. Виконання своїх професіональних обов’язків у працівників ОВС пов’язано зі значними нервово-психічними навантаженнями. В умовах такої інтенсифікації праці, при високих вимогах що до її ефективності, гостро постає проблема психологічної розгрузки й корекції психічних станів працівників.
Як свідчить аналіз літератури, одним з найдіючих та використовуємих саме для корекції психіки є метод саморегуляції. Крім того, вважається, що саморегуляція психічних станів, сприяє не тільки професійному, але й особистісному розвитку [15].
Люди розрізняються між собою по тому, як і де вони локалізують контроль над значними для себе подіями. Можливі два полярних типи такої локалізації: екстернальний й інтернальний.
Локус контролю, характерний для індивіда, універсальний стосовно будь-яких типів подій і ситуацій, з якими йому доводиться зіштовхуватися. Той самий тип контролю характеризує поводження даної особистості у випадку невдач й у сфері досягнень, причому це рівною мірою стосується різних областей соціального життя.
Співробітники, які відносяться до групи з інтернальним типом рівня суб'єктивного контролю вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті є результатом їхніх власних дій, що вони можуть ними керувати, і, таким чином, вони почувають свою власну відповідальність за ці події й за те, як складається їхнє життя в цілому. Крім того, такі люди вважають свої дії важливим фактором організації власної виробничої діяльності, у складних відносин у колективі, у своєму просуванні. Дана категорія осіб уважають, що самі домоглися всього того гарного, що було і є в їхньому житті, і що вони здатні з успіхом переслідувати свої цілі в майбутньому.
Для групи співробітників, у яких домінує екстернальний тип суб'єктивного контролю, характерна відсутність усвідомлення зв'язку між своїми діями й значимими для себе подіями життя, вони не вважають себе здатними контролювати цей зв'язок і думають, що більшість подій і вчинків є результатом дії інших людей. Крім того, дана група співробітників схильна приписувати відповідальність за свої невдачі, і подібні події іншим людям, або вважати ці події результатом невдачі.
Психічні стани багатомірні, вони виступають й як система організації психічних процесів, і як суб'єктивне відношення до відбиваного явища, і як механізм оцінки відбиваної дійсності. Зміна психічного стану безпосередньо в процесі діяльності проявляється у вигляді зміни суб'єктивного відношення до відбиваної ситуації або зміни мотивів стосовно розв'язуваного завдання.
Для групи досліджуваних, що мають низький рівень суб’єктивного контролю, тобто екстерналів, характерні більш високі показники негативних психічних станів, а саме: тривожності, що несе в собі здатність впадати в стан підвищеної схвильованості в тих випадках життя, які на думку даної людини, несуть в собі психологічну загрозу для нього; агресивності, що проявляється у ворожому стані по відношенню до людей, звірів, предметів навколишнього середовища, намаганні нанести їм шкоду, знищити. Людина у такому стані проявляє здатність нападати на інших людей, ображати їх словом або ділом; фрустрації, що являє собою стійкий, негативний емоційний стан, що з’являється у людини в результаті невдачі та супроводжується станом тривоги, подавленості, усвідомленням неможливості досягнення поставленої цілі. Для досліджених з низьким рівнем суб’єктивного контролю більш храктерний стан регідності.
Для групи досліджуваних, що мають високий рівень суб’єктивного контролю, тобто інтерналів, показники вираженності вищезазначених негативних психічних станів значно менші. На мою думку високий рівень самооцінки, стійкість до невдач, відсутність страху перед труднощами, допомагає даній категорії співробітників бути спокійними, витриманими, зберігати впевненість, самостійність, рішучість, а це обумовлює низький рівень фрустрації та високий рівень адаптації до змінних умов та ситуацій життя.
Синдром емоційного вигорання являє собою стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат хронічного недозволеного стресу на робочому місці [24].
Для співробітників з низьким рівнем суб’єктивного контролю характерний більш високий рівень емоційного вигорання, тоді як для групи співробітників, що мають високий рівень суб’єктивного контролю цей показник значно менший. Для екстерналів характерні більш високі показники сформованості фаз «Резистенція» та «Виснаження». Стосовно симптомів емоційного вигорання, то для екстерналів більш характерні наступні: незадоволеність собою, тривога й депресія, неадекватні емоційні реакції, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов’язків, особистісна відстороненність, психосоматичні та психовегетативні порушення.
Іншими словами, прагнення уникати невдачі, залежність, нерішучість
9-09-2015, 16:25