ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Аналіз наукових джерел з проблеми адиктивної поведінки взагалі та наркоманії зокрема

1.2 Особливості залежності від наркогенних речовин

1.3 Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді

Розділ 2. РОЗВИТОК МЕТОДІВ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

2.1 Особливості і тенденції підліткової і юнацької наркоманії

2.2 Особливості профілактики адиктивної поведінки

2.3 Практика впровадження методів профілактики наркозалежності

2.4 Профілактика наркотизму як соціальна технологія

Розділ 3. Досвід соціАЛЬНО-ПеДАГОГІчОГО дослідження

3.1 Організація і проведення дослідження щодо проблем профілактики адиктивної поведінки

3.2 Дослідження у фокус - групі

3.3 Аналіз результатів соціологічного дослідження

Висновки

використанІ джерелА

Вступ

Соціально-економічні, політичні, культурні зміни в різних сферах українського суспільства зумовили виникнення специфічної соціальної реальності, яка характеризується явищами матеріального та соціального розшарування сімей, соціального сирітства, насильства, уживання алкоголю та інших наркотичних речовин значною кількістю членів суспільства, серед яких вагому частку займають неповнолітні.

Державна політика щодо соціально-правового захисту дітей спрямована на формування науково-теоретичних та методичних підходів до забезпечення повноцінного розвитку, захисту прав та інтересів підростаючого покоління, удосконалення нормативно-правової бази, поліпшення матеріально технічного становища суб’єктів соціально-педагогічної діяльності.

На сучасному етапі розвитку та становлення українського суспільства особливе занепокоєння викликають поширення наркоманії в молодіжному середовищі, зниження віку, з якого починають вживати наркотичні засоби та психотропні речовини, проникнення наркотиків до закладів освіти. Мають місце непоодинокі випадки виявлення фактів незаконного обігу наркотиків безпосередньо в навчальних закладах та на прилеглих до них територіях, затримання неповнолітніх у стані наркотичного сп’яніння, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин у школах та вищих навчальних закладах. На сьогодні наркоманію зараховують до проблем соціальних. У виникненні адиктивної поведінки звинувачують і безробіття, і політичну нестабільність, і моральну розбещеність. Отже, необхідною складовою роботи з профілактики наркоманії є своєчасне виявлення підлітків “групи ризику” та надання їм психолого-педагогічної допомоги. Для цього соціальні педагоги повинні мати достатній рівень поінформованості про причини виникнення потягу до наркотиків у підлітків і володіти відповідними соціально-психологічними техніками й методами профілактичної антинаркотичної роботи.

Процес становлення особистості дитини залежить від впливу різноманітних позитивних та негативних чинників. Уживання психоактивних речовин (далі – ПАР) у дитячому та молодіжному середовищі негативно відображається на особистості: ускладнює якісне навчання, спортивну та трудову діяльність, деформує психіку, порушує соціальні зв’язки, знижує загальний інтелектуальний та духовний рівень.

За даними опитування, проведеного у 2007 році Центром здорового способу життя Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, питома вага таких чинників ризику для здоров’я, як куріння, уживання алкоголю та вживання наркотиків для людей у віці від 10 до 22 років складають разом 44%.

Всеукраїнський характер проблеми відображається й на регіональному рівні.

За дослідженнями Центру «Соціальний моніторинг», у 2003 році питома вага споживачів ін’єкційних наркотиків вікової групи 13—18-річних вища за середній показник по Україні в таких містах, як Алчевськ Луганської області (34%), Луганськ (32%). Кожний п’ятий ін’єкційний наркоман належить до категорії учнів або студентів.

За даними Луганського обласного наркологічного диспансеру, тільки за І квартал 2006 року на диспансерному та профілактичному обліку з діагнозами «наркоманія» та «токсикоманія» знаходилось більше 400 дітей у віці до 17 років.

Уживання психоактивних речовин неповнолітніми в Україні набуло значного поширення та являє серйозну небезпеку для подальшого розвитку нашого суспільства, тому профілактика цього явища належить до найбільш пріоритетних соціально-педагогічних проблем.

У 1996 році Національна програма «Діти України» констатувала, що серед підлітків та молоді поширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу.

На жаль, через багато років ситуація в країні не змінилась: Міжгалузева Комплексна Програма «Здоров’я нації» на 2002—2011 роки відзначає неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя, де профілактика вживання ПАР – це один з напрямків.

Одним із надзвичайно важливих напрямків роботи соціального працівника сьогодні є популяризація серед дітей переваг здорового способу життя. Досить тривожним є факт, що з року в рік збільшується число неповнолітніх з різними видами наркогенної залежності. Широкомасштабна профілактична робота з підлітками, яка проводиться в Україні останнім часом, на жаль, не принесла відчутних результатів. Однією із причин цього є те, що в більшості випадків ця робота систематично не ведеться в загальноосвітніх закладах і, в основному, носить епізодичний характер. В останні роки в Україні почали впроваджуватися профілактичні програми за методом "рівний–рівному", ефективність яких перевірена в інших країнах. Реалізація їх в умовах школи, безперечно, не може відбутися без активної роботи в цьому напрямі соціального педагога, оскільки інформація, отримана в процесі соціальної діагностики, дасть йому можливість відібрати та підготувати потрібних для підлітків інструкторів–однолітків. Спільно з соціальним педагогом вони зможуть сформувати позитивне ставлення ровесників до здорового способу життя. Серед науковців, які досліджували цю проблему, Т.М. Титаренко, І.Д. Звєрєва, Г.М.Лактіонова, Афанасьев В.С., Гилинский Я.И., Рибакова Л. Н., Цеглин М. Г., Башкатов И.П., Пилипенко О.І., А.М. Панова, Е.И. Холостова.

Термін «адиктивна поведінка» в наукову літературу ввів Ц.П. Короленко, теорію адикції досліджували Д.В. Семенов, В. Качалов, О.Ю. Кондратьєв, С.А. Кулаков, Б.М. Левін; питання профілактичної роботи з підлітками розглядали О.Є. Личко, В.С. Бітінський, В.М. Оржеховська, Н.Ю. Максимова, О.І. Пилипенко, І.П. Фіцула, В.П. Лютий, О.Г. Кирилова, А.Г. Макеєва та ін.

На сьогодні багато вчених займаються розробкою питань профілактики наркоманії в Україні. Серед них: спеціалісти Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи (О. Коструб, О. Вінда, І. Сомовата та ін.), Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України (Н. Максимова, С. Толстоухова), Українського державного центру соціальних служб для молоді (З. Зайцева, Г. Рашковський та ін.), Українського інституту соціальних досліджень (О. Баларієва та О. Яременко), а також спеціалісти інститутів, університетів, організацій, установ, які займаються проблемами здорового способу життя в дітей, підлітків та молоді (Б. Лазаренко, І. Пінчук, А. Мазаєв та ін.).

Адиктивна поведінка виникає в неповнолітніх у результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю зв’язаних з цим проблем. При адиктивній поведінці негативна пристрасть підлітка до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадії індивідуальної психічної та фізичної залежності, тобто певних стадій захворювання. Тому основна увага при адиктивній поведінці неповнолітніх повинна спрямовуватись не на медичні, а на виховні заходи, оскільки головними чинниками, що спонукають підлітків до такої поведінки, виступають так звані педагогічні чинники ризику: конфлікти в сім’ї, гіпоопіка, низький рівень освіти в сім’ї (М.Я. Копит, 1983); низький культурний та освітній рівень батьків, нерівні методи виховання (О.Ф. Артемчук, 1985); неблагополучне виховання у сім’ї, педагогічна занедбаність (Б.С. Братусь); неблагополучні стосунки між батьками, їх низький культурний рівень (Ю.П. Лисицин, П.І. Сидоров, 1990); відсутність контролю батьків за поведінкою дітей, святкування свят з батьками (О.І. Пилипенко, 1994); індивідуально-психологічні особливості особистості, негативний соціально-психологічний статус у колективі, недостатність переконливої, доступної інформації про наслідки наркотизації, типові поведінкові реакції підлітків (емансипація, групування з однолітками, опозиції, імітації, компенсації, стрес, незайнятість, відсутність пізнавальних інтересів (І.М. Пінчук, Н.П. Пихтіна, 2000).

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб розглянути сучасні підходи до профілактичної роботи з підлітками охарактеризувати основні програми з профілактики адиктивної поведінки.

Об’єкт: процес попередження адиктивної поведінки дітей і підлітків

Предмет: форми і методи попередження адитивної поведінки

Мета: визначити особливості застосування профілактичних методів в соціальній роботі

Задачі:

- проаналізувати проблему адиктивної поведінки,

- визначити умови та фактори, які впливають на розвиток адитивної поведінки,

- опрацювати соціальний досвід впровадження методів профілактики адиктивної поведінки

Методи дослідження:

- опрацювання наукових джерел,

- методи порівняння, узагальнення, класифікації,

- дослідження передового досвіту,

- математична обробка результатів тощо.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи профілактики адиктивної поведінки

1.1 Аналіз наукових джерел з проблеми адиктивної поведінки взагалі та наркоманії зокрема

В окрему категорію девіантної поведінки виділяють так звані адиктивні форми ( англ. Addiction – пагубна звичка).

Термін "адиктивна поведінка ” був запропонований американським дослідником В. Міллером (1984 р.) та поширений для використання у вітчизняній наркологічній практиці С. Кулаковим (1989) і А. Лічко (1991) щодо означення зловживань індивідом наркотичними речовинами ще до сформованості в нього психофізичної залежності. Пізніше зміст цього поняття було доповнено, перенесено в психолого-педагогічну практику для означення ситуацій, що пов’язані зі зловживанням різноманітних речовин особистістю, які спричиняють відхилення в її поведінці. Адиктивна поведінка є однією з форм девіантної поведінки – поведінки, яка відрізняється від загальновизначеної норми психічного здоров’я, права, культури чи моралі.

У своїй роботі ми звузимо дослідження адитивної поведінки до зловживання суто наркотичними речовинами.

Аналіз психолого-педагогічної та соціальної літератури дозволяє визначити чинники, що сприяють виникненню адиктивної поведінки: неспроможність у навчанні (27%), алкоголізм батька (22%), жорстоке поводження з підлітком у сім’ї (19 %), постійні конфлікти між батьками (17 %), емоційне відчуження з боку матері (17 %) .

Дослідження вчених свідчать, що розвиток адиктивної поведінки може відбуватися у двох напрямах:

І шлях – полісубстантна адиктивна поведінка. Підлітки пробують на собі дію різних токсичних речовин, серед яких поступово може бути вибрано найбільш привабливу.

ІІ шлях — моносубстантна адиктивна поведінка. Підлітки зловживають тільки однією речовиною.

Оскільки вживання наркотичних засобів створює проблему в суспільному житті та здоров’ї особистості, в наукових дослідженнях вчених її розглядають у сукупності трьох взаємопов’язаних критеріїв: медичного, правового та соціального. Відомо, що залежність організму від уживання наркотичних засобів має загальні особливості, які полягають у подібності проходження стадій звикання. Учені виділяють такі етапи розвитку адиктивної поведінки: етап перших спроб, етап пошукового полінаркотизму, етап вибору переважаючої речовини, етап групової психічної залежності.

Важливо також відзначити чинники, що сприяють переходу адиктивної поведінки у хворобу :

- соціальні (доступність речовини для підлітка, “мода” на неї, вплив групи однолітків, до якої належить підліток);

- психологічні (тип акцентуації характеру підлітка, психопатії, привабливість нових відчуттів і переживань);

- біологічні (міра початкової толерантності, ускладнена спадковість, природа речовини, якою зловживають).

Здійснюючи аналіз психолого-педагогічної літератури , ми виділили дві основні форми адиктивної поведінки – патологічну та непатологічну .

До непатологічного типу адиктивної поведінки ми відносимо нікотиноманію, тобто куріння цигарок та сигар. Не дивлячись на всім відомий вплив тютюнового диму на органи людини, саме куріння стає першим щаблем, на який стає дитина, наслідуючи дорослих та прагнучи набути самостійності.

Умовно можна виділити чотири основних групи факторів, які сприяють розвитку адиктивної поведінки.

Фактори виникнення адиктивної поведінки

1. Моральна незрілість особистості : негативне ставлення до навчання, відсутність соціально узгодженої активності та соціально значущих установок, вузьке коло й нестійкість інтересів, відсутність захоплень і духовних запитів.

2. Несприятливе мікросередовище : неповна сім’я, сильна зайнятість батьків, спотворені сімейні стосунки, що приводять до неправильного засвоєння соціальних ролей, неправильне виховання.

3. Індивідуально-біологічні особливості особистості : спадкова обтяженість у відношенні психологічних захворювань і алкоголізму, важкі соматичні захворювання в ранньому дитинстві, органічні ураження мозку.

4. Індивідуально-психологічні особливості, нервово-психічні аномалії особистості : низький опір емоційному навантаженню, підвищена тривожність, імпульсивність, схильність до ризикованої поведінки, недостатня соціальна адаптація.

Таким чином, наркотичні засоби, починаючи з цигарок, алкогольних напоїв і завершуючи найнебезпечнішими: кокаїном, героїном, є дуже небезпечними для здоров’я людини, особливо для організму підлітка. Адже хронічне отруєння організму наркотиками призводить до старіння, інвалідності, а то й смерті. Чим молодша людина, тим більш небезпечна дія наркотиків.

За визначенням ВООЗ (1952 р.), "наркоманія" — це стан періодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини та суспільства, викликаної вживанням наркотику (природного чи штучного походження) .

Наркоманія – це захворювання, що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених до списку наркотиків, проявляється в психічній та фізичній залежності від них.

Здійснивши аналіз підходів різних учених до трактування поняття "наркоманія", можна визначити такі характерні його ознаки:

- загальна назва захворювань, які зумовлені вживанням у медичних потребах деяких лікарських або інших речовин синтетичного чи рослинного походження;

- хворобливий психологічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму ;

- захворювання, що виникає в результаті зловживання наркотиками чи наркотично діючими речовинами;

- захворювання, що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених до списку наркотиків;

- стан періодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини та суспільства.

Отже, суть адиктивної поведінки в бажанні відійти від реальності, досягти психологічного комфорту через прийом психоактивних речовин ( в тому числі алкоголю) або постійної фіксації уваги на окремих видах діяльності. Процес вживання такої речовини, прив’язаність до предмету або дії супроводжується розвитком інтенсивних емоцій и приймає такі розміри, що починає управляти людиною. Це, наприклад, алкоголь і наркотики, азартні ігри, повне занурення в якусь діяльність ( зокрема, музика, колекціонування, коли хобі перетворюється в єдиний сенс життя, а також комп’ютерні ігри, Інтернет, " трудоголізм "), що супроводжується звуженням соціальних зв’язків, страхом перед реальним життям, бажанням піти від повсякденності в ілюзорний світ своєї уяви.

В результаті такої поведінки людина існує у своєрідному "віртуальному" світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки: нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм.; проміжні форми адикції ( анорексія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного вживання їжі); хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивна поведінка – це поведінка людини , для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану, завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. В результаті такої поведінки людина існує у своєрідному «віртуальному» світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує.

Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм.);

- проміжні форми адикції (аденоксія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного вживання їжі);

- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадій психічної та фізичної залежності, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та токсикоманію.

1.2 Особливості залежності від наркогенних речовин

Наркотична залежність(наркоманія) – хронічне захворювання, що виникає в результаті тривалого вживання психоактивних речовин, що впливають на емоційний стан індивіда, коли він не може припинити самостійно його застосування, незважаючи на виникнення у зв’язку з цим серйозних проблем (погіршення стану здоров’я, конфлікт із законом, соціальні і матеріально – фінансові ускладнення). Немедичне вживання наркотиків вважається девіацією.

Для соціального працівника робота з дітьми важливо розуміння таких обставин наркоманії:

розрізняють декілька груп наркотиків : наркотичні анальгетики (морфін, кодеїн, опійний мак, героїн, метадон), що здійснюють гальмуючий вплив на центральну нервову систему; депресанти (лібріум, валіум), що при немедичному використанні викликають стан сп’яніння;

стимулятори нервової системи (коноплі, кофеїн, кокаїн, амфетамін та його аналоги), що роблять збуджуючий вплив, викликають підвищення фізичної і розумової активності, відчуття бадьорості, припливу сил;

уживання наркотиків звичайно починається у підлітковому віці, коли схильність до наркоманії формується низкою визначених чинників (антисоціальна поведінка в ранньому віці;

виховання в сім’ї наркоманів;

вплив несприятливого соціального середовища;

особистісні характеристики, пов’язані з непокірливим норовом, невизнання традиційних цінностей, низький ступінь особистісної компетенції й соціальної відповідальності);

поширеність вживання наркотиків у різних групах, можливість виникнення несприятливих наслідків і можливість одержати ефективне лікування залежать від статевої й расової належності, віку, соціально – економічного статусу (расизм, дискримінація за національною приналежністю, статтю й віком, упереджене ставлення до бідних, інакомислячих та ін.. сприяють поширенню наркоманії);

існують дві форми наркотичної залежності : фізична залежність, за якої одна й та сама доза наркотику стає недостатньою й потрібне її збільшення, щоб досягти бажаного результату і впасти в стан абстинентного синдрому у випадку різкого припинення прийому наркотиків, і психологічна залежність – та залежність, за якої люди, що зловживають наркотиками, відчувають бажання приймати їх, щоб уникнути дискомфорту або одержати задоволення.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркотики, але перебуває в середовищі тих, хто робить це. Вона переймає їх стиль поведінки, ставлення до наркотиків та зовнішні атрибути групи. В такій ситуації "близькості" від наркотику людина внутрішньо готова почати їх вживати. особливо це характерно для підлітків, яких приваблює сама атмосфера, "дух" наркотизованої групи. До того ж підліток може спостерігати стан різкої зміни свідомості. Соціальній залежності сприяє усвідомлення підлітком того, що він у будь – яку хвилину може змінити свій стан за допомогою наркотику.

Наркоманія – хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами.

Наркотичні засоби – це рослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировини і речовини, які становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при міністерстві охорони здоров’я.

Наркотики – речовини(офіційно, в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову


10-09-2015, 16:06