План
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичної культури молоді
1.1. Поняття «молодь» — об'єкт культурологічних досліджень
1.2. Особливості формування політичного менталітету
1.3.Політична культура як предмет культурологічного дослідження
1.4.Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства
1.5.Чинники, які впливають на формування політичної культури молоді
Розділ 2. Процес формування політичної культури в української молоді
2.1.Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді
2.2.Особливості політичної культури сучасної української молоді
2.3.Громадянська освіта та виховання у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу
2.4.Форми політичної участі молоді в Україні та їх вплив на демократичний політичний процес
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження. Зростання ролі політичної культури – загальна закономірність розвитку сучасної цивілізації. Воно особливо помітне на зламі тисячоліть, коли людство перебуває у стані суперечливих пошуків нової стратегії цивілізаційного розвитку, нових світоглядних і соціокультурних парадигм. Процеси децентралізації владних повноважень, розвитку партійних систем, оформлення механізмів захисту групових інтересів висувають на перший план проблеми культури спілкування, пошук оптимальних моделей сумісності, знаходження консенсусу.
Саме категорія політичної культури найближче підводить нас до розуміння атмосфери політичного життя, специфічної і неповторної у кожній країні і навіть у різних її частинах. Без неї неможливо збагнути, чому певна кількість індивідів обирає ту чи іншу політичну орієнтацію, форму політичної поведінки, чому однотипні політичні інституції по-різному діють і по-різному сприймаються у різних країнах?
Без піднесення рівня політичної активності громадян (зокрема молоді) ні вивести економіку із кризи, ні закласти основи правової держави і громадянського суспільства неможливо. Без сприйняття молоддю демократичних ідеалів не може бути й мови про становлення в її середовищі нового типу політичної культури, орієнтованої на створення демократичного суспільства в незалежній Україні.
Актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної культури молоді в суспільстві перехідного типу, яким сьогодні є українське суспільство, не викликає сумнівів, оскільки йдеться про історичний вибір шляху розвитку. Цей вибір робить підростаюче покоління.
Ступінь наукового опрацювання проблеми . Наукове опрацювання проблеми формування політичної культури проводиться вченими різних галузей знань. Методологічні проблеми вивчення феномена політичної культури розглядаються в працях зарубіжних та вітчизняних вчених: М.Амеліна, А.Арнольдова, М.Блінова, Є.Головахи, А.Демідова, А.Міграняна, Ю.Пахомова, В.Ребкала, О.Рудакевича С.Рябова, М.Чурилова та ін. Різні аспекти питань політичної культури досліджуються в працях В.Андрущенка, В.Бабкіна, О.Бабкіної, В.Бебика, Н.Гайворонюка, В.Горбатенка, В.Кременя, І.Кресіної, В.Лісового, О.Лузана, І.Мигоровича, М.Михальченка, Л.Нагорної, М.Остапенко, В.Потульницького, В.Ребкала, Ю.Римаренка, Ф.Рудича, С.Рябова, В.Табачковського, М.Шульги та інших.
Соціальним проблемам освіти та виховання присвячені праці Л.Ази, В.Андрущенка, В.Бакірова, В.Пічи, О.Якуби та багатьох інших.
Різноманітні аспекти ролі молоді України в сучасних суспільних процесах досліджують В.Бебик, В.Боровик, І.Вдовичин, М.Головатий, В.Головенько, О.Корнієвський, Л.Овдієнко, В.Перебенесюк, В.Ребкало, Н.Черниш, О.Уварова та ін.
Соціально-психологічним проблемам життєдіяльності особистості в умовах сьогодення присвячені праці М.Боришевського, О.Злобіної, Н.Паніної, М.Пірен, Л.Сохань, В. Тихоновича, М.Шульги та ін.
Зазначена проблема висвітлюється в збірниках доповідей науково-практичних конференцій та досліджується в деяких кандидатських дисертаціях. Разом з тим, ступінь дослідження політичної культури ще є недостатнім і потребує подальшого аналізу, зокрема ступінь наукового опрацювання проблем формування політичної культури студентів у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу, особливо в контексті трансформаційних процесів українського суспільства та реформування вищої школи України.
Метою дослідження є аналіз процесу становлення політичної культури молоді в умовах демократизації сучасного українського суспільства, а також з’ясування ролі освіти, в тому числі вищої освіти, як соціального інституту в процесі формування політичної культури студентської молоді, специфічної соціально-демографічної групи.
Для досягнення поставленої мети у дослідженні визначені такі завдання:
проаналізувати проблеми становлення політичної культури в умовах переходу до демократичних політичних інститутів та впровадження демократичних процедур;
розглянути теоретичні підходи до вивчення феномена політичної культури;
окреслити найсуттєвіші риси сучасної політичної культури громадян України, та особливо молоді;
узагальнити дані емпіричних соціологічних досліджень політичної культури сучасної молоді України;
дослідити механізм та специфіку політичної соціалізації сучасної української молоді, визначити основні чинники, канали формування політичних знань, форм політичної участі;
визначити соціально-педагогічні умови ефективності формування політичної культури у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу.
Об’єктом дослідження є політична культура сучасної молоді – специфічної соціальної спільноти й учасника суспільно-політичних процесів.
Предметом дослідження є процес становлення та розвитку політичної культури молоді в умовах демократизації українського суспільства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у виробленні пізнавальної концепції аналізу ролі вищого навчального закладу як елемента системи освіти у процесі становлення політичної культури однієї з найдинамічніших соціально-демографічних груп – сучасної молоді України, зокрема:
на основі аналізу різноманітних концепцій політичної культури, які існують в сучасній політичній науці, визначається концептуальна основа дослідження політичної культури молоді України як системна єдність національних, регіональних, культурних, психологічних особливостей політичного суб’єкту;
визначається своєрідність політичної соціалізації сучасної української молоді, виділяються основні соціалізуючи агенти даного процесу;
обґрунтовано висновок про те, що зміст і засоби формування політичної культури традиційно визначаються конкретно-історичними умовами та рівнем ідеологізації проблеми, а їх основу складають ідеї патріотизму та громадянськості в конкретно-історичному трактуванні;
з’ясовано, що політична культура сучасної студентської молоді є мінливою, динамічною субкультурою, основні параметри якої залежать від рівня, обсягу та змісту соціальних зв’язків, у які включена молода особистість;
визначено соціально-педагогічні фактори формування політичної культури студентської молоді у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу й умови їхньої оптимізації, зокрема:
а) забезпечення функціонування сучасних трактувань поняття і функції політики, співвідношення моралі і політики в політичній освіті та вихованні;
б) межі і форми репрезентації національної ідеї у навчально-виховному процесі ВНЗ;
в) реалізація в політичній освіті та вихованні потреб молодої особистості в самоосвіті, самодіяльності, творчості, самореалізації;
г) залучення ідей політичної освіти та виховання до виховного ідеалу системи освіти як необхідної складової виховання громадянина.
Теоретико-практичне значення одержаних результатів полягає у створенні бази для подальшої наукової розробки проблеми становлення політичної культури молоді в Україні та можливості окреслення перспектив подальшого дослідження цієї проблематики.
Висновки бакалаврського дослідження можуть бути використані різними суб’єктами політики, культури, педагогічними кадрами у повсякденній практиці формування політичної культури серед молоді. На основі бакалаврського дослідження можлива підготовка навчальних курсів з теорій культури, політології і спеціальних курсів з проблем політичної культури, використання матеріалів роботи при написанні наукових робіт, статей і навчальних посібників.
Структура бакалаврської роботи. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст визначили структуру бакалаврської роботи, що складається зі вступу, двох розділів, зокрема, у першому розділі – п'ять підрозділів, у другому – чотири підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 37 позицій.
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичної культури молоді
1.1 Поняття «молодь» — об’єкт культурологічних досліджень
Молодь — це суспільно диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності. [31, 28]
Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами, у різноманітних сферах життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками. Наприклад, демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення кількості молодих чоловіків і жінок тощо. Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо. Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності. Культурологія, теорія культури вивчають проблеми пов'язані з формуванням будь-яких аспектів культури, зокрема у контексті даного дослідження — формування політичної культури молоді.
Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування сутності молоді, її місця у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфіку її соціального статусу. Найчастіше при цьому вдаються до використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають як соціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно найважливішими її характеристиками є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. [34, 19]
У вітчизняній культурології молодь трактується як соціальна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.
Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Існують й інші погляди на вікові межі молоді: 11—25, 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14— 35 років) покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у соціальне життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16—30 до 14—35 років відображає об'єктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу. [36, 53]
Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, тому поняття, що характеризували молодь колишнього суспільства («соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують сучасного аналізу, переосмислення та уточнення. Предметом наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є нетерпимішою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. її характеризують і підвищена вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніж у дорослому віці, турбують безпека близьких і відповідальність за них.
1.2 Особливості формування політичного менталітету
При з’ясуванні суті та специфіки політичної культури її складовими елементами переважно називають політичні знання і переконання, навички та уміння їх практичного застосування. Але на підставі лише таких елементів неможливо пояснити досить значні відмінності між політичними культурами тих націй, які володіють приблизно однаковим рівнем практично подібних за змістом знань та умінь і живуть у країнах з однотипним державно-політичним устроєм. Це дає підставу висловити думку, що витоки різноманітності політичної культури народів криються насамперед не в знаннях і навичках, а в більш глибинних пластах національного життя. Видається, що одним з таких джерел є вияв їх менталітету. Тому дослідження політичної культури сучасного українського суспільства неминуче вимагає дослідження національного менталітету, його трансформацій та особливостей.
В історичному аспекті формування українського менталітету відбувалося під впливом геополітичного чинника – розташування України між Заходом і Сходом. Особливістю України є те, що вона майже постійно знаходилась між різними державно-політичними полюсами, в центрі боротьби, і включалась до складу то однієї, то іншої держави. Тому для України є характерним стан постійного маневрування. Це істотно вплинуло на формування національного менталітету і наявності в його структурі маргінального складника, що в свою чергу спричинилося до формування своєрідної біполярної моделі, яка поєднує лицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкілля. У політичній сфері ці типи менталітету виявляються, з одного боку, в бунтарстві, героїчній боротьбі за національні цінності та державну самостійність України, а з другого – в егоцентризмі, байдужості до долі власного народу і власної держави. Нація, яка довго перебувала під іноземним гнітом, починає набувати нових ментальних рис. У неї розвиваються консерватизм, комплекс меншовартості. [18, 134]
Отже ментальність нації, яка тривалий час не мала власної державності і перебувала у неволі, серйозно деформується. На глибшому рівні психіки продовжують функціонувати власні ментальні риси, але на них починають нашаровуватися набуті в умовах неволі ментальні настанови. Останні дедалі більше блокують, деформують і витискують компоненти національної ментальності. Аналогічні трансформаційні процеси відбуваються і з політичною культурою.
Отже, для політичної ментальності загалом і політичної культури зокрема характерні риси, що свідчать про довге історичне поневолення і несформованість модерної ментальності й політичної культури, яка є характерною для високорозвинених націй світу. Проте слід сказати, що деякі з названих рис, такі як толерантність, демократичність, у випадку успішних суспільно-політичних перетворень можуть сприяти розвиткові України як цивілізованої європейської держави.
1.3 Політична культура як предмет культурологічного дослідження
Розмаїття типології політичної культури дає уявлення про її якісний характер. Так, з одного боку, політична культура є показником політичного життя суспільства, тому що вона здатна виявити ступінь його розвитку й співвідношення між правовими, соціальними і психічними регуляторами функціонування політичної сфери суспільства. З іншого боку, потрібно враховувати, що будь-яка культура має складну природу, де ідеальна складова теж підлягає еволюції, відображаючи подвійний вплив окремого історичного досвіду та загальнолюдських тенденцій.
Виділення структурних компонентів політичної культури дає можливість з’ясувати основні напрями її формування, серед яких:
набуття політичних знань, поглядів та під впливом певних ціннісних орієнтацій трансформація їх в переконання;
формування політичної свідомості, в основі якої – певні політичні традиції, історична пам’ять народу;
залучення громадян до суспільно-політичного життя шляхом закріплення як традиційних, так і загальновизнаних, цивілізованих норм політичної поведінки. [18, 136]
Тоталітарна культура характеризується політичною заангажованістю свідомості і поведінки членів суспільства, існуванням однієї, офіційної ідеології, міфологізацією, культом вождя, підданським ставленням до влади. А авторитарній політичній культурі притаманна аполітичність на фоні активного виявлення своєї позиції членами суспільства в інших галузях суспільного життя та пасивно-підданське ставлення до влади.
На противагу демократична політична культура відзначається толерантним ставленням до різних політичних поглядів та існуванням опозиції, де найважливішою політичною цінністю є громадянські права та свободи. Демократична політична культура – це культура громадянського суспільства. Саме у межах громадянського суспільства відбувається організація плюралізму, тобто поєднання й урахування інтересів самих різноманітних соціальних і політичних сил. Тільки в розвинутому громадянському суспільстві може сформуватися культура, що відповідає демократичному режиму.
Основним стрижнем політичної культури будь-якої нації є усвідомлення потреб власної держави і, відповідно, формування державотворчої психології, досягнення гармонійного поєднання інтересів і потреб особи, громадянського суспільства і держави.
Сучасна політична культура громадян України характеризується як така, що містить демократичні та авторитарні компоненти (політична культура змішаного типу). Це фрагментарна політична культура перехідного етапу розвитку українського суспільства. Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.
Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.
За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації). [9, 174]
За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних — з іншого.
Особливості політичної культури в умовах сучасної України:
заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;
низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;
правовий нігілізм;
нерозвиненість громадянських позицій;
недостатньо розвинутий індивідуалізм;
підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.[2, 97]
Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.
Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.
1.4 Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства
Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе творцем власного буття, його найкращі сподівання неодмінно пов’язувалися з молоддю, прийдешніми поколіннями.
Не є у цьому виключенням і наше сьогодення, коли не можна не рахуватися з молоддю, з її потенціалом, ідеалами, інтересами, сподіваннями, з її радикалізмом і нетерпимістю до всього оманливого і хибного, з її відвертістю та прямотою. В цілому проблеми молоді в українському суспільстві мають три тісно пов’язані аспекти:
що суспільство може дати
10-09-2015, 16:06