Аналіз стану соціальної політики в Україні

інвалідів, яким надають допомогу у вигляді продуктів харчування, медикаментів, одягу, взуття, палива тощо. Серед них понад 600 тис.чол. — одинокі пенсіонери, які одержують від держави постійну допо­могу через будинки-інтернати, територі­альні центри та відділення соціальної до­помоги вдома.

З 1995 р. діє Програма житлових субси­дій, яка забезпечила захист 3.5 млн. найбідніших сімей і громадян за умов зрос­тання цін і тарифів на житло, комунальні послуги і енергоносії.

Програма житлових субсидій водночас дозволила за 1996—1998 рр. зменшити витрати бюджету на дотації житлово-ко­мунального господарства бюджету на су­му понад 5 млрд.грн. Проте реалізація Програми житлових субсидій викликає багато нарікань особливо з боку сільсько­го населення. В окремих районах деякі сім'ї вже третій рік поспіль не можуть реа­лізувати отримані субсидії на придбання палива.

За ініціативою Мінпраці Кабмін з 1 квітня п.р. запровадив адресну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. У березні п.р. ухвалено Закон про переда­чу функції призначення і виплати держав­ної допомоги сім'ям з дітьми підпри­ємств та організацій органам соціально­го захисту населення України. Важливу роль під час надання соціальної допомо­ги та послуг малозабезпеченим сім'ям відіграватиме інститут соціальних інспек­торів місцевих органів соціального за­хисту населення. Водночас ситуацію уск­ладнює постійне зростання демографіч­ного навантаження. Нині 100 працездат­них громадян утримують у середньому 71 непрацездатного, а в деяких, особли­во сільськогосподарських регіонах, це співвідношення становить 90 на 100 чол. Є регіони, де непрацюючих уже більше, ніж працюючих. Така тенденція буде збе­рігатися і надалі. Держава має реально допомагати конкретній людині, саме в цьому напрямі зосереджує свої зусилля Міністерство.

Політика зайнятості на ринку праці має відповідати ра­ціональній структурі суспільних потреб і вирішувати зав­дання щодо працевлаштування громадян, підвищення Їх­ньої мобільності й конкурентоздатності. За дорученням Президента України розробляють схему створення і збе­реження робочих місць. Запропонований захід— практич­на спроба збалансувати інтереси політики зайнятості прі­оритетами Інвестиційної й структурної політики. Однак во­на наштовхується на невизначеність економічної діяльнос­ті підприємств у середньорічній перспективі.

Між тим розроблення превентивних заходів для пра­цевлаштування надлишкових трудових ресурсів слід активізувати. Разом із експертами МВФ, інших міжнародних організацій варто передбачити заходи щодо встановлення пріоритетного фінансування галузей економіки, які є ємними з точки зору акумулювання робочої сили.

Інвестиційну політику корисно спрямовувати на підви­щення рівня зайнятості, першочергову підтримку програм, що вирішують гострі соціальні проблеми, зокрема житло­ві, й мають мультиплікаційний народногосподарський ефект.

Однією з гострих проблем у соціальній сфері є поши­рення бідності, що має тенденцію до перетворення на хронічну бідність. Для її подолання на вимогу Президен­ті! України завершується розроблення проекту Державної програми боротьби з бідністю, яка має бути внесена на розгляд Верховної Ради України. Така програма, як жод­на інша, повинна мати реальне матеріальне підгрунтя, ос­кільки завдання з пом'якшення бідності відкладати немож­ливо. Природно, що в умовах бюджетного дефіциту вирі­шення проблеми бідності зумовлює постановку питання про грошову емісію. З приводу її проведення існують різ­ні думки, але гарантовані результати передбачити важко. Розрахунки про те, як "поведе" себе економіка за додатко­вої емісії, не наводяться. Водночас ігнорувати методи емі­сійного впливу на подолання бідності не варто.

Необхідні нетрадиційні схеми погашення боргів насе­ленню (заробітної плати, грошових вкладів) на основі розрахунково-інвестиційних схем.

Треба вдосконалити структуру грошової маси. посту­пово збільшити безготівкові розрахунки. Комплекс захо­дів такої спрямованості є альтернативним до пропозицій штучного збільшення грошової маси, зростання внутріш­нього боргу.

Соціальну політику важко уявити без налагодження фі­нансово-кредитних механізмів. Саме кредитування насе­лення може успішнопротистояти спаду в економіці. Нині воно стримується економічними ризиками, розбалансованістю платіжної системи, високими ставками рефінансу­вання, відсутністю дієспроможної законодавчої бази, нерозвинутістю таких фінансових інструментів, як іпотека, застава неефективною роботою страхових, заощаджувальних, житлово-будівельних установ.

Однак гострота соціальних проблем примушує напо­легливо віднаходити перспективний вихід із обмежених можливостей фінансово-кредитної сфери. Можна виокре­мити три напрями кредитування: державне субсидування населення і допомога підприємств; кредит, заснований на дольовій участі держави і власних коштів громадян; влас­ні кошти населення.

Величезним стимулом для реалізації цих стратегіч­них напрямів може слугувати земля і нерухомість, якими володіє населення; комунальна власність, власність підпри­ємств.

У суспільстві перехідного типу, яке існує в Україні, інституціональні форми соціально-трудових відносин ще недостатньо структуризувались. Соціальне партнерство як громадянська інституція, у межах якої поєднуються сто­сунки роботодавців І працівників, лише формується.

У розвинутих країнах склались різні моделі соціально­го партнерства за єдиних принципів і загальних умов. По-перше, за наявності сильних профспілок або трудових ко­лективів, представники яких підготовлені для обстою­вання своїх соціально-трудових прав; по-друге, за регулю­вання державою організаційно-правових процедур діяль­ності соціальних партнерів; по-третє. за прийняття робо­тодавцями на себе відповідальності за виконання узгодже­них соціальних гарантій.

На противагу профспілковим об'єднанням роботодав­ці менш структуровані як за цілями, так і професійними. галузевими й територіальними ознаками.

Для становлення і підвищення ефективності сучасної моделі соціального партнерства як перспективне може розглядатися питання про створення Координаційного ко­мітету об'єднань роботодавців як перехідної структури до Всеукраїнської організації роботодавців.

Інтеграційний характер сучасних економічних проце­сів потребує комплексного, міжгалузевого підходу у вирі­шенні складних соціально-економічних проблем. Із огляду на це значно посилюється роль програмно-цільово­го методу планування як стимулюючого чинника форму­вання розвитку і проведення соціальної політики.

Саморегулюючий механізм ринкової рівноваги попи­ту і пропонування не забезпечує взаїмоузгодженості за­гальнодер-жавних та індивідуальних інтересів і відносин. Як свідчить досвід, середньо- або довготермінові програ­ми не спроможні належним чином поліпшити соціальну обстановку, оскільки не мають необхідного фінансового за­безпечення й ефективних механізмів реалізації.

Нині в Україні реалізується шість великомасштабних соціальних програм, що мають загальнонаціональний ха­рактер. Дві з них затверджено указами Президента Укра­їни: "Діти України'¹ ' — у 1996 р., "Здоров'я літніх лю­дей"— у 1997 р. Решту — постановами Кабінету Мініс­трів України: Національну програму планування сім'ї зат­верджено в 1995 р„ Довгострокову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства— у 1992 р.. Комплексну програму вирішення проблем інва­лідності — у 1991 р., програму зайнятості населення на 1997—2000 рр. — у 1997 р.^{[ 2 ]}

Зазначені програми розроблялись і затверджувались у різні терміни, тому найбільший відтинок часу між ними становить шість років. Проте реалізовуватись вони ма­ють у комплексі за відповідними напрямами. На це особ­ливо зверталась увага в Указі Президента України від 18 січня 1996 р.

6 ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

В практичному завданні об’єктом моєго дослідження є певні соціально-економічні показники та їх динаміка.

В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, спостерігається зниження показників, що характеризу­ють соціально-економічну ситуацію в країні (табл. 1). Оцін­ка розвитку соціальної сфери свідчить про її незадовіль­ний стан. Особливо це стосується сільських районів. Са­ме забезпечення соціального захисту населення дає змо­гу вирішити проблеми, пов'язані з попередженням соці­альних конфліктів, подоланням бідності, відтворенням населення.

Соціальний захист націлений, найперше, на державний захист населення під стихії ринку, має гарантувати міні­мальним прибуток, зростання добробуту всіх членів сус­пільства. В Індустріальне розвинутих країнах витрати на соціальну інфраструктуру доходять до половини усіх вит­рат. Якщо послуги освіти, медичні, житлово-комунальні лише частково оплачуються державою, то система соціаль­ного захисту (пенсії за віком, допомога через безробіття)— прерогатива держави.

Таблиця 1 - Динаміка індексів основних соціально-економічних показників, % до попереднього року

Показник	рік
	1994	1995	1996	1997
Грошові доходи населення	115.7	4.9 раза	1.5 раза	1.3 раза
Прибуток	104.1	4 рази	76.7	81.9
ТНС	105.8	82,2	82.2	86.2
Введення у дію загальної житлової площі	89,4	85,8	78,0	94.4
Обсяг платних послуг	107.6	67,7	85.8	94.9

Із табл. 1 видно, що знизились основні показники жит­тєвого рівня населення. А відтак розробка І впровадження системи соціальної допомоги малозабезпеченим с пер­шочерговим завданням.

Через складні економічні умови в Україні зростає чисель­ність тих, хто потребує соціальну допомогу. Як свідчить дос­від наведених країн, варто розрізняти дві групи одержува­чів цієї допомоги, До першої групи належать особи, які че­рез об'єктивні причини (хвороба, похилий вік тощо) не спроможні забезпечити свої потреби. Друга група — не населення працездатного віку, котре з огляду на відсут­ність роботи не має змоги задовольнити свої потреби.

У графічному вигляді ці показники репрезентовані у Додатку 1.

ВИСНОВКИ

Після торіш­ньої кризи обсяги виробництва все-таки почали зростати, країні вдалося уникнути гіперінфляції. Але водночас зростає зубо­жіння населення, проблема безробіття стає ще гострішою. Так, наприклад, в Іва­но-Франківській області кількість претен­дентів на одне робоче місце становить 227 чол., Волинській — 88, Закарпатсь­кій -- 83 чол. За даними Світового банку реальне безробіття в Україні досягло 30%, а в деяких регіонах Західної України і Кри­му — 50%. За його словами, він не бачить ініціативної позиції ні з боку економічного блоку уряду, ні з боку Мінпраці, абсолютно не влаштовує та благодушність, яка панує в роботі служби зайнятості, — лише фіксу­ють стан справ, а реально на нього не впливають.

Реалізацію норм Указу Президента про Основні напрями соціальної політики на 1997—2000 роки весь час відкладали і в цьому теж є вина Мінпраці. Першими кро­ками для виправлення становища мають бути заходи щодо політики доходів від­вернення катастрофічного зниження вар­тості робочої сили та її декваліфікації.

Президент закликав запозичити досвід Польщі, де середньомісячна зарплата наблизилася до рівня 400 доларів. В Ук­раїні ж доларовий еквівалент середньо­місячної зарплати знизився в 1,8—2 ра­зи. Заборгованість із зарплати дедалі зростає.

Велике занепокоєння спричинює стан справ у сфері охорони праці. Це людські трагедії та скалічені долі, а виплати постраждалим — додатковий тягар для нашої економіки. Сільське господарство за частотою смертельного травмування наближається до вугільної промисловос­ті. Необхідно негайно посилити контроль за додержанням законодавства про пра­цю, виплатою регресу і одноразової до­помоги шахтарям. Керівників, які займа­ються цим, слід притягнути до відпові­дальності. За весь час не було жодного спільного засідання колегії Мінпраці І мі­ністерств, де б виносилися на розгляд, грунтовно і всебічно розглядалися соці­альні проблеми — загальнодержавні чи галузеві.

Значне підвищення податкових надход­жень до місцевих бюджетів теж не поліп­шило ситуацію, кошти витрачаються безсистемно, а борги вчителям і медикам не погашають. В цьому вина обласних дер­жавних адміністрацій.

Кабінет Мініст­рів має розробити ге­неральну схему створення нових робочих місць щонайменше до 2001 р. Генпрокуратурі доручено перевірити дотримання законодавства про працю і хід реалізації указу про дерегуляцію економіки.

ДОДАТОК 1

ЛІТЕРАТУРА

1.В. Новіков Потенціал стабільної соціальної політики. // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.31-35.

2.Н. Дядкова Про заходи щодо підвищення результативності роботи міністерства праці та соціальної політики України на 1997-2000 рр. // Праця і зарплата –1999.- №8.- с.8-9

3.Є. Ліванова Проблеми майнового розшарування населення України // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.24-30.

4.Соціальний захист як ознака цивілізацийного суспільства // Віче – 1998.- №8.-с.63-74.

5.Статистичні показники соціального захисту населення за 1994-1998 гг.

10-09-2015, 15:56