проголошення рівноправного співіснування людей незалежно від їх раси, мови, релігійних та інших переконань;
створення умов для вільного розвитку національно-культурного життя як української нації в цілому, так і всіх етнічних спільнот, які проживають в Україні;
підтримання атмосфери взаєморозуміння та взаємоповаги між представниками різних національностей;
спрямування діяльності на виховання патріотизму, толерантного, шанобливого ставлення до культур різних етноспільнот, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;
запобігання та протидія через покарання розпалюванню міжетнічної ворожнечі.
Все це сприяє утвердженню та розвитку високого рівня культури міжетнічного спілкування, подоланню негативних тенденцій у сфері міжетнічних взаємин.
Важлива роль політичних партій у формуванні міжетнічних культурних відносин, адже саме через цю інституцію виражається воля представників різних національностей.
З точки зору визначення норм міжетнічної взаємодії, утвердження основ і принципів культури міжетнічного спілкування сучасні дослідники пропонують розрізняти партії націонал-демократичного, націонал-радикального, неокомуністичного і соціал-ліберального спрямування.
Для суверенної демократичної Української держави, побудова якої можлива лише за умови, що всі етнічні спільності будуть жити в мирі й злагоді, велике значення має підтримка політичними об`єднаннями реальної поліетнічності та полікультурності, сприяння формуванню культури міжетнічного спілкування. Саме таких позицій дотримуються політичні формування націонал-демократичного і соціал-ліберального спрямування.
Вони відстоюють ідею визнання вирішальної ролі національного, етнічного фактора у суспільному житті, а до основних положень їх програмових засад відносяться рівноправне співіснування всіх етносів, що проживають в Україні, протидія націонал-екстремізму, націонал-шовінізму та расизму, створення важливих передумов для національної й соціальної злагоди у державі, духовне відродження і розвиток поліетнічного українського суспільства, створення української політичної нації, необхідність ведення діалогу культур як демократичної форми міжетнічної взаємодії.
Важлива роль і значення «Всеукраїнських та регіональних культурно-прсвітницьких й національно-культурних об`єднань у зміцненні міжетнічної взаємодії, сприянні розвитку міжкультурного та міжетнічного діалогу в українському суспільстві».
В Україні багато культурно-просвітницьких організацій, які мають загальнодержавний статус. Процес їх організаційного оформлення розпочався в кінці 80-х рр. ХХ ст., і на сьогодні в Україні діє більше 30 таких об`єднань.
В Україні діють такі організації, як Асоціація національно-культурних об`єднань України, Міжнаціональний конгрес «Злагода», Асоціація «За міжнаціональний мир і злагоду в Україні», Всеукраїнське товариство «Просвіта», Товариство російської культури ім. О.С. Пушкіна, Українське товариство російської культури «Русь», Єврейська Рада України, Всеукраїнський Єврейський Конгрес, Товариство «Україна – Білорусь», Федерація польських товариств в Україні, Асоціація ромів України та ін. Ці та інші об`єднання на сучасному етапі організовують різнопланову роботу, а саме: проводять з`їзди національних громад, координують культурологічну і просвітницьку діяльність національно-культурних товариств, підтримують зв`язки з історичними батьківщинами окремих етноспільнот України, «проводять фестивалі національних культур, науково-практичні конференції з питань міжетнічної взаємодії, організовують видавничу справу тощо».
На сучасному етапі розвитку Української держави Всеукраїнські культурно-просвітницькі об`єднання сприяють подальшої демократизації етнонаціональних процесів, утвердженню міжкультурного та міжетнічного діалогу, консолідації як окремих етноспільнот, так і української нації в цілому, що, в свою чергу, впливає на зміцнення основ міжетнічних культурних відносин.
Міжетнічна злагода і суспільна стабільність у державі можлива лише за умови регіональної стабільності, у забезпеченні якої велику роль відіграють місцеві національно-культурні товариства. Певний досвід по реалізації вищеокресленої мети нагромадили об`єднання етноспільнот «Миколаївської, Одеської, Чернівецької, Закарпатської, Харківської областей, Автономної Республіки Крим та інших регіонів».
Через організацію конкурсів, концертів, відкриття недільних шкіл, де вивчається як рідна, так і українська мова й культура, проведення зустрічей із представниками інших етноспільнот із різних регіонів України, відзначення національних свят, регіональні національно-культурні товариства сприяють відродженню і розвитку не тільки національних культур, традицій, мов окремих етноспільнот, а й української нації в цілому, забезпечують урегулювання міжетнічних конфліктів та протистоянь у регіонах, сприяють виробленню таких норм поведінки, які дозволяють не просто спвіснувати, але й плідно, конструктивно взаємодіяти, поважати, розуміти культуру представників інших національностей.
Отже, немає сумніву, що подальший поступ України по створенню демократичної правової держави з ефективною та соціально-спрямованою економікою стане найголовнішою підставою для гармонійних стосунків між етнічними складовими українського суспільства. Проте ця майбутність може бути досягнута не сама по собі, а через низку зусиль, впровадження виваженої загальнодержавної та регіональної політики, плідну й цілеспрямовану діяльність політичних партій та громадських організацій, до участі в яких належить залучати представників всіх етноспільнот, а також представників творчої інтелігенції, науковців, вчителів та інших фахівців.
Міжетнічні культурні відносини це спосіб людського буття у поліетнічному суспільстві. Вони є узагальнюючою характеристикою суб`єктів спілкування, що виявляє їх участь у функціонуванні та розвитку громадських інститутів, культурно-національних цінностей та норм спілкування. Теоретичний аналіз міжетнічних культурних відносин дозволяє включити до їх змісту нормативні вимоги, які регулюють міжетнічні і міжособистісні взаємовідносини, традиційні норми та правила спілкування, морально-етичні, світоглядні цінності, соціально-орієнтовану поведінку, діяльність окремих осіб та етнічних спільнот в умовах міжетнічного спілкування.
Міжетнічні культурні відносини відіграють важливу роль у гармонізації міжетнічних відносин, забезпеченні суспільної стабільності в цілому. До особливих функціональних складових, що обумовлюють дану роль, відносяться інтегративна, регулятивна, ціннісно-нормативна, пізнавальна, виховна функції, але, безумовно, провідною є регулятивно-аксіологічна, ціннісна. Тому специфічність ролі міжетнічних культурних відносин полягає в тому, щоб зберегти історичну пам`ять та критично переосмислити досвід міжетнічної взаємодії попередніх поколінь; виробити норми поведінки особи, які б відповідали вимогам сучасного стану розвитку суспільства; формувати почуття взаємоповаги і толерантного ставлення до всього інонаціонального.
В Україні створено ґрунтовну політико-правову основу, до основних засад якої можна віднести: – визнання єдиного громадянства; – сприяння консолідації та розвиткові української нації, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх етноспільнот українського суспільства; – забезпечення всебічного розвитку функціонування української мови, гарантування вільного розвитку і застосування всіх мов національних меншин; – гарантування всім громадянам України рівних конституційних прав та рівної відповідальності перед законом; – покарання за порушення чи обмеження прав громадян за расовою, національною, релігійною, мовною ознаками, розпалення міжетнічної чи міжрелігійної ворожнечі тощо.
У регулюванні міжетнічних культурних відносин, вирішенні етнонаціональних питань чільне місце посідають політичні партії. В Україні на сучасному етапі провідну роль у формуванні міжетнічних культурних відносин відіграють партії націонал-демократичного та соціал-ліберального спрямування, а саме: Соціал-демократична партія (об`єднана), Партія Регіонів, Народно-демократична партія України, Народний Рух України, Українська Народна партія, Ліберальна партія, Ліберально-демократична партія України (об`єднана) та інші, основним завданням яких є набуття вирішального значення національного, етнічного фактору у суспільному житті, а також вільного розвитку всіх народів, які живуть в Україні. Важливим підґрунтям для формування міжетнічних культурних відносин є програмні положення про рівноправне співіснування всіх етносів України, протидію націонал-екстремізму та расизму, створення передумов для соціальної і міжетнічної злагоди, консолідацію української нації тощо.
Закладають основи та сприяють утвердженню міжетнічної культурної злагоди в українському суспільстві Всеукраїнські культурно-просвітницькі об`єднання. Вони спрямовують свою діяльність на відродження духовності, розвиток національних культур, традицій, мови як окремих етноспільнот, так і української нації в цілому, захист етнонаціональних інтересів, розгортання міжетнічного та міжкультурного діалогу, формування атмосфери взаємодовіри і взаєморозуміння у суспільстві.
Вагоме значення у формуванні гуманістичних принципів міжетнічних культурних відносин відіграють регіональні національно-культурні товариства. Реалізуючи головну свою мету – відродження духовності та забезпечення толерантних взаємовідносин у регіонах, вони організовують фестивалі національних культур, концерти, виставки, відкривають школи; проводять конкурси, зустрічі з представниками інших етноспільнот, організовують лекції з проблем міжетнічних взаємовідносин.
Все це дозволяє краще зрозуміти культуру інших етносів, сприяє стабілізації міжетнічних відносин як в окремих регіонах, так і в Українській державі в цілому. Для подальшого формування міжетнічних культурних відносин головним є всебічний розвиток всіх етносів України. Тобто актуальним залишається курс на плюралізм культур і водночас соціально-економічну та політичну інтеграцію в єдиному національно-державному просторі. Ефективна політика багатокультурності дасть змогу зміцнити міжетнічний мир і забезпечити подальший розвій українського суспільства.
Висновки
В даній курсової роботі ми розглянули міжетнічні культурні відносини в України. Ми розглянули культуру міжетнічного спілкування, державну етнокультурну політику в Україні й роль громадських інститутів у формуванні міжетнічних культурних відносин.
Найважливіше, що може бути сьогодні для добра нашої держави, – це ідея національної єдності. Бо всі ті твердження, що Україна тільки для українців, абсурдні, як і те, що генетичний українець чимось ліпший українця негенетичного.
Вкрай важливим є подолання егоцентризму у національній культурі, коли відбувається процес відчуження національних культур, відторгнення інших культур як «чужих». Саме подрібненість та ізольованість національних культур – на чому наполягають націонал-шовіністи, – і ведуть до егоцентризму, національної пихатості, націонал-екстремізму, духовної самоізоляції. Ось чому молодій української державі необхідна наукова стратегія щодо подальшої консолідації та гармонізації національних культур.
Хіба можна виховати доброго громадянина інакше, як не через повагу до законів власної держави і розуміння того, що вони (закони) узгоджуються із законами, які діють у світі, й із вселюдськими цінностями, що усвідомлюючи себе частиною цією держави, прилучаєшся до цілого світу як його громадянин. Вкрай необхідно всіляко зміцнювати прогресивні, власне національної сили і сили самої української держави, забезпечувати демократію і національну свободу проти будь-якої диктатури, тоталітаризму та колоніалізму. Важливо не рахувати ворогів, а їх перемагати, розвивати, зміцнювати віру у велике благо вільної України, палку надію на життя в нових умовах, готуватися до великого історичного кроку на вершини світової культури.
Формування високого рівня міжетнічних культурних відносин потребує і забезпечення теоретичної бази шляхом розгортання науково-дослідної роботи. Тому назріла необхідність:
наукової експертизи законодавства України щодо гармонізації відносин, його порівняльний аналіз зі світовими та європейськими стандартами і з`ясування значення для соціальної злагоди, збереження територіальної цілісності держави;
дослідження політичних, правових, етнічних, соціально-економічних та інших засад функціонування етноспільнот в умовах державної незалежності України, шляхів інтегрування етногруп в українську політичну націю;
підготовки спеціальної узагальнюючої праці, в якій би системно досліджувався процес формування міжетнічних культурних відносин, окреслювалися основні його напрями, тенденції та перспективи;
розробки спеціальних курсів у навчальних закладах різних рівнів акредитації з проблем історії міжетнічних культурних взаємовідносин в Українській державі;
створення серії науково-популярних книг, де б висвітлювались процеси міжетнічної та міжкультурної взаємодії в різних регіонах України.
Список літератури
1. Багмет М.О., Ляпіна Л.А. Діяльність національно-культурних товариств у Миколаївській області у 90-ті роки // Наукові записки / Збірник. – Сер. «Політологія і етнологія»». – Вип.8. – К.: ІПіЕНД, 1999. – С. 184–188.
2. Багмет М.О., Ляпіна Л.А. Значення всеукраїнських культурно-просвітницьких об`єднань у зміцненні міжетнічної взаємодії // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т.23. Вип. 10. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 18–23.
3. Демьянова Т.А., Ляпина Л.А. Политическая культура – важнейший фактор политической социализации личности // Политика и власть. Материалы научно-практической конференции. – Ч. 2. – Запорожье, 1993. – С. 96–97.
4. Кучмій О.П. Проблема культурного розмаїття у глобальному суспільстві знань // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 50. Частина І. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2004. – С. 104–115.
5. Кучмій О.П. Структура та моделі політики міжкультурного співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 57. Частина І. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2005. – С. 98–114
6. Леонова А.О. Державна етнокультурна політика в сучасній Україні: Теорія і практика: Моногр. – К.: ДАКК КіМ, 2005. – 275 с.
7. Леонова А. Державна культурна політика України: Нормативно-правовий аспект // Вісник УАДУ. – 2002. – №2. – С. 300–306.
8. Леонова А.О. Етнокультурна політика України: Моногр. – К.: М-во культури і мистецтв України, 1998. – 228 с.
9. Леонова А.О. Етнокультурна політика України: сутність, засади, напрями // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність як основа консолідації суспільства: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. – К.: НДІ «Проблеми людини», 1999. – Т. 15. – С. 355–361.
10. Леонова А. Культура як компонент розбудови державної етнополітики України // Вісник УАДУ. – 2001. – №3. – С. 327–336
11. Ляпіна Л.А. Відображення проблеми культури міжетнічного спілкування у програмних документах сучасних політичних партій України // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Вип. 9. Політичні науки. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. – С. 77–81.
12. Ляпіна Л.А. Місце і роль культури міжетнічного спілкування у забезпеченні суспільної стабільності // Історичні та політологічні дослідження. Науковий журнал. – Донецьк: ДНУ, 2001. – №4 (8). – С. 283–289.
13. Ляпіна Л.А. Українська національна ідея: історія та сучасне тлумачення // Науковий збірник кафедри політології та економічної теорії. – Миколаїв: МДПУ, 1996. – С. 19–21.
14. Основи політологічних знань. Навчальний посібник / Багмет М.О., Коротєєва В.О., Бакалець О.Г., Дем`янова Т.О., Ляпіна Л.А. та ін. – Дніпропетровськ – Миколаїв: ЦЕО, ООО «Днепроррост», 1999. – 206 с.
15. Політологія. Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів / Курас І.Ф., Багмет М.О., Дем`янова Т.О., Бубир І.Г., Ляпіна Л.А. та ін. – Миколаїв: МДПУ, 1995. – 149 с.
16. Російсько-український словник термінів і понять із державного управління / Багмет М.О., Вєтров В.Є., Григор`єв Є.М., Жук Н.М., Ляпіна Л.А. – Миколаїв: Редакційно-видавничий відділ МОІППО, 2001. – 248 с.
17. Татаренко Т. Етнічні кордони і міжетнічна толерантність // Політичний менеджмент. – 2004. – №5 (8). – C.31–39
10-09-2015, 15:30