Якщо ми абстрагуємося від найдавніших письмових, пам'ятників, виявлених на території Древньої Індії, то тексти індуської (хараппської) культури (2500-1700 років до н.е.), які дотепер ще повністю не розшифровані, є першим джерелом інформації про життя (разом з археологічними знахідками) суспільства - так звана ведична література. Мова йде про великий набір текстів, які складалися протягом приблизно дев'яти сторіч (1500-600 років до н.е.). Однак і в більше пізній період створюються добутки, які по своєму змісті ставляться до цієї літератури. Ведичні тексти - це література переважно релігійного змісту, хоча Ведичні пам'ятники не тільки є коштовним джерелом інформації про духовне життя свого часу, але й містять багато відомостей про економічний розвиток, класову й соціальну структури суспільства, про ступінь пізнання навколишнього світу й багато про що іншому.
Ведична релігія - це складний, що поступово розвивається комплекс релігійних і міфологічних подань і відповідних їм ритуалів і культових обрядів. У ньому прослизають частково архаїчні індоєвропейські уявлення (що сходять до тих часів, коли арії задовго до приходу в Індію жили разом з іншими індоєвропейськими племенами на загальній території) індоіранського культурного шару (загального індійській і іранській аріям). Завершується формування цього комплексу на тлі міфології й культів тубільних (не індоєвропейських) мешканців Індії. Ведична релігія є політеїстичної, для неї характерний антропоморфізм, причому ієрархія богів не є закритої, ті самі властивості й атрибути поперемінно приписуються різним богам. У Ригведі важливу роль грає Індра - бог грози й воїн, що знищує ворогів аріїв. Значне місце займає Агни - бог вогню, за допомогою якого індус, що сповідає Веди, приносить жертви й у такий спосіб звертається до інших богів. Продовжують список божеств пантеону Сурья (бог сонця), Сома (бог однойменного оп'яняючого напою, використовуваного при ритуалах), Ушас (богиня ранкової зорі), Дьяус (бог небес), Ваю (бог вітрів) і багато хто інші. Деякі божества, як, наприклад, Вишну, Шива або Брахма, пробиваються в перші ряди божеств тільки в більше пізніх ведичних текстах. Мир надприродних істот доповнюють різні парфуми - вороги богів і людей (ракшаси й асури).
У деяких ведичних гімнах ми зустрічаємося з прагненням знайти загальний принцип, що міг би пояснити окремі явища й процеси навколишнього світу. Цим принципом є універсальний космічний порядок (рота), що панує над усім, йому підлеглі й боги. Завдяки дії рота рухається сонце, світанок проганяє тьму, переміняються пори року; рота - це принцип, що керує плином людського життя: народженням і смертю, щастям і нещастям. І хоча рота - безособовий принцип, іноді його носієм і хоронителем виступає бог Варуна, наділений величезною й необмеженою силою, що «помістив сонце на небо».
Основою ведичного культу є жертва, за допомогою якої послідовник Вед звертається до богів, щоб забезпечити виконання своїх бажань. Жертва всемогутня, і якщо правильно принесена, то позитивний результат забезпечений, тому що у ритуалі працює принцип «даю, щоб ти дав». Ритуальній практиці присвячена істотна частина ведичних текстів, зокрема брахмани, де окремі. аспекти розроблені до дрібних деталей. Вибухобезпечний ритуалізм, що стосується практично всіх сфер життя людей, гарантує особливе положення брахманам, що були виконавцям культу.
Деструкція традиційної міфології й ведичного ритуализму проявляється, зокрема, у космологічному гімні, називаному Насадил, що належить до більше пізніх частин Ригведи. Відповідно до цього гімну, спочатку не було ні сущого (сат), ні не-сущого (асат), не було повітряного простору й неба, не було смерті й безсмертя, дня й ночі. Було тільки те єдине (тад екам), що розуміється як щось аморфне, нерозчленоване й позбавлене конкретного змісту, що саме по собі дихало. «Крім цього, нічого іншого не було, тьма була спочатку, тьма, покрита тьмою», наділеної принципом зміни самої себе на більше високому рівні безособовою силою, що стимулює подальший процес генезису, що у тексті тільки позначений. Беруть участь у ньому, зокрема, тапас (тепло) і кама (прагнення, бажання) як сила життя, первинний імпульс буття. Скептицизм, а частково й спекулятивний характер тексту проявляються у висновку, де автор запитує:
«Хто може сказати, звідки виник цей утвір? Боги з'явилися [тільки] зі створенням цього [миру]... Звідки все виникло, звідки все утворилося? Виникло саме чи ні? Той, хто на найвищому небі стежить за цим [миром], той знає. Виразно він [це] знає або не знає?» Гімн не є цілісним викладом генезису миру, багато чого він лише позначає й формулює питання, на які не відповідає. Це відкривало широкі можливості для пізніших спекуляцій і інтерпретацій; різним образом тлумачать цей гімн і сучасні дослідники.
І в більше пізніх ведичних текстах - брахманах - зустрічається висловлення про походження й виникнення миру. У деяких місцях розвиваються старі положення про воду як першої субстанції, на основі якої виникають окремі стихії, боги й увесь світ. Процес генезис часто супроводжується спекуляціями про вплив Праджапати, що розуміється як абстрактна творча сила, що стимулює процес виникнення, миру, а його образ позбавлений антропоморфних рис. Крім того, у брахманах зустрічаються положення, що вказують на різні, форми подиху (прана ) як первинні прояви буття. Тут мова йде про уявлення, спочатку пов'язаних з безпосереднім спостереженням людини (подих як один з головних проявів життя), спроектованих, однак, на абстрактний рівень і що розуміються як основний прояв буття.
Брахмани є насамперед практичними складовими ведичного ритуалу, культова практика й пов'язані з нею міфологічні виклади - це їхній головний зміст. У брахманах ми не знаходимо ніякої цілісної релігійно-філософської системи, хоча в них уперше формулюються деякі поняття, які стають центральною темою упанішад. З міфологією брахман багато в чому зв'язаний пізніший індуїзм.
Упанішади (буквально: «сидіти біля» ). Тут - сидіти біля вчителя, щоб вислухати його виклад змісту даних текстів утворять завершення ведичної літератури. Традиція нараховує їх у цілому 108, сьогодні відомо біля трьохсот різних упанішад. Переважна маса текстів виникла наприкінці ведичного періоду (VIII-VI вв. до н.е.), і погляди, які в них розвиваються, уже ніколи модифіковані й перебувають під впливом інших, більше пізніх філософських напрямків. І найважливішими є Брихадараньяка, Чхандогья, трохи більше пізніми - Айтарея, Кена, Каушитаки й ряд інших.
В упанішадах весь комплекс ведичної ідеології, зокрема абсолютизація жертви і її сили, піддадуть ревізії. Однак упанішади не дають цілісної системи подань про світ, у них можна знайти лише масу різнорідних поглядів. Примітивні анімістичні уявлення, інтерпретації жертовної символіки (часто на містичній основі) і спекуляції жерців перемежовуються в них зі сміливими абстракціями, які можна охарактеризувати як перші форми дійсно філософського мислення Древньої Індії. Пануюче місце в упанішадах займає насамперед нове тлумачення явищ миру, відповідно до якого як першооснова буття виступає універсальний принцип - безособове суще (брахма), що ототожнюється також з духовною сутністю кожного індивіда (атман). Концепція брахми сходить до давніх ведичних спроб знайти основу того, що повідомляє жертву її всемогутню силу й у кінцевому понятті представляє універсальний космічний принцип. В упанішадах брахма є абстрактним принципом, повністю позбавленим колишніх ритуальних залежностей і призначеним для збагнення вічної, позачасової й надпросторової, багатоликої сутності миру. Поняття атман використовується для позначення індивідуальної духовної сутності, душі, що, як уже говорилося, ототожнюється з універсальним принципом миру (брахма). Ця констатація ідентичності різних форм буття, з'ясування тотожності буття кожного індивіда з універсальною сутністю всього навколишнього світу є ядром навчання упанішад.
Невіддільною частиною цього навчання є концепція круговороту життя (самсара) і тісно з нею зв'язаний закон карми. Вчення про круговорот життя, у якому людське життя розуміється як певна форма нескінченного ланцюга перероджень, має свій початок в анімістичних уявленнях давніх мешканців. Індії. Воно також пов'язане зі спостереженням певних циклічних природних явищ, зі спробою їхньої інтерпретації. Елементи навчання самсари можна знайти вже в брахманах, однак в упанішадах ця думка зводиться в одну з головних тез. Закон карми диктує постійне включення в круговорот перероджень і детермінує майбутнє народження, що є результатом всіх діянь попередніх життів. Тільки той, свідчать тексти, хто робив благі дії, жив згідно з діючою мораллю, народиться в майбутнім житті як брахман, кшатрія або вайшья. Той, чиї дії не були правильні, може в майбутнім житті народитися як член нижчої варни (стану), або ж його атман потрапить у тілесне сховище тварини; не тільки варни, але й всі, із чим людина зустрічається в житті, визначено кармою.
Тут представлена своєрідна спроба пояснити майнові й соціальні розходження в суспільстві як наслідку етичного результату діяльності кожного індивіда в минулих життях. Таким чином, той, хто діє відповідно до існуючих норм, може, згідно упанішадам, підготувати собі кращу долю в деяких з майбутніх життів.
Круговорот життя вічний, і все у світі йому підкоряється. Боги як особистості не існують, втім як не існує й людина, обмежений простором і часом. Атман, коли залишає тіло, спалене на похоронному багатті, під впливом карми примушений постійно вертатися в цей круговорот, знаходити наступні втілення, або, як говорять тексти, іти шляхом батьків (питръяна). Пізнання (одна із центральних тем упанішад) складається в повному усвідомленні тотожності атмана й брахми, і лише той, хто ця єдність усвідомлює, звільняється з нескінченного ланцюга перероджень (самсари) і підноситься над радістю й скорботою, життям і смертю. Його індивідуальна душа вертається до брахми, де й залишається вічно, вийшовши з-під впливу карми. Це і є, як учать упанішади, шлях богів (деваяна).
Основні тези упанішад незліченна кількість разів коментуються, розвиваються й висвітлюються з різних точок зору.
Упанішади в основному ідеалістичне навчання, однак воно не цілісно в цій основі, тому що в ньому зустрічаються погляди, близькі до матеріалізму. Це ставиться, зокрема, до навчання Уддалака, хоча й він не виробив цілісної матеріалістичної доктрини. Уддалака приписує творчу силу природі. Увесь світ явищ складається із трьох матеріальних елементів - тепла, води і їжі (землі). І навіть атман є матеріальної пра сутністю людини. З матеріалістичних позицій відкидаються уявлення, згідно яким спочатку миру було не-суще (асат), з якого зародилося суще (сат) і увесь світ явищ і істот.
Упанішади є видатною спробою похитнути монопольне положення брахманів в ідеології й духовному житті суспільства. Не випадково мислителі упанішад у більшості походили з варни кшатриїв, а іноді й вайшьев. Це є наслідком змін в економічному становищі окремих варн, які завершили своє формування до кінця ведичного періоду.
Упанішади мали великий вплив на розвиток наступного мислення в Індії. Насамперед вчення про самсаре й карму стає вихідним положенням для всіх наступних релігійних і філософських навчань, за винятком матеріалістичних.
Навчання джайнізму й буддизму
У середині 1-го тисячоріччя до н.е. у індійському суспільстві починають відбуватися більші зміни. Значно розвивається аграрне й ремісниче виробництво, торгівля, заглиблюються майнові розходження між членами окремих варн і каст, міняється положення безпосередніх виробників. Поступово підсилюється влада монархії, занепадає й втрачає свій вплив інститут племінної влади. Виникають перші більші державні утворення. В III в. до н.е. під владою Ашоки в рамках єдиної монархічної держави поєднується практично вся Індія. Важливим компонентом соціальної й економічної системи залишається громада, у якій відбуваються, однак, деякі зміни. Заглиблюється майнова диференціація між членами громад, і усе помітніше виділяється верхній шар, що зосереджує у своїх руках економічну й політичну силу; зростає число залежних громадян і найманих робітників.
Це також і час пошуків у релігійно-філософській сфері. Традиційний ведичний ритуалізм і стара, часто примітивна міфологія не відповідають новим умовам. Виникає ряд нових доктрин, принципово незалежних від ідеології ведичного брахманізму, що відкидають привілейоване положення брахманів у культі й по-новому підходящих до питання про місце людини в суспільстві. Навколо глашатаїв нових навчань поступово утворяться окремі напрямки й школи, природно з різним теоретичним підходом до пекучих питань. З безлічі нових шкіл всеіндійського значення набувають насамперед навчання джайнізму й буддизму.
Джайнізм. Засновником навчання вважається Махавира Вардхамана (жив в VI в. до н.е., більше точної дати немає), походив з багатого кшатрийського роду у Видехе (нинішній Бихар). У віці 28 років він залишає рідний будинок, щоб після 12 років аскези й філософських міркувань прийти до принципів нового навчання. Потім він займався проповідницькою діяльністю. Спочатку він знайшов учнів і численних послідовників у Бихаре, однак незабаром його навчання поширилося по всій Індії. Вардхаману називають також Джина (Переможець - мається на увазі переможець над круговоротом перероджень і кармою). Згідно традиції, він був тільки останнім з 24 учителів - тиртхакаров (творців шляху), навчання яких виникло в давній давнині. Джайнистське навчання тривалий час існувало лише у вигляді усної традиції, і порівняно пізно (в V в. н.е.) був складений канон. Тому не завжди легко відрізнити споконвічне ядро доктрини від пізніших інтерпретацій і доповнень.
Джайнистське навчання, у якому (як і в інших індійських системах) релігійні спекуляції змішуються з філософськими міркуваннями, проголошує дуалізм. Сутність особистості людини двояка - матеріальна (аджива) і духовна (джива). Сполучною ланкою між ними є карма, що розуміється як тонка матерія, що утворить тіло карми й дає можливість душі з'єднуватися із грубою матерією. З'єднання неживої матерії з душею узами карми приводить до виникнення індивіда, а карма постійно супроводжує душу в нескінченному ланцюзі перероджень. Джайнисти докладно розробили концепцію карми й розрізняють вісім видів різних карм, які мають в основі дві фундаментальних якості. Злі карми негативно впливають на головні властивості душі, які вона, згідно джайнистам, придбала, будучи зробленої у своїй природній формі. Добрі карми втримують душу в круговороті перероджень. І лише коли людина поступово позбудеться від злих і добрих карм, відбудеться і його звільнення від пута самсари. Джайнисти вірять, що людина за допомогою своєї духовної суті може контролювати матеріальну суть і управляти нею. Лише він сам вирішує, що добро й зло й до чого віднести все те, що зустрічається йому в житті. Бог - це всього лише душу, що колись жила в матеріальному тілі й звільнилася з пута карми й ланцюга перероджень. У джайнистської концепції бог не розглядається як бог-творець або бог, що втручається в людські справи.
Звільнення душі з-під впливу карми й самсари можливо лише за допомогою аскези й здійснення благих діянь. Тому джайнізм приділяє велику увагу розробці етики, традиційно називаної три коштовності (триратна). У ній говориться про правильне розуміння, обумовленому правильною вірою, про правильне пізнання й звідси правильному знанні, що випливає, і, нарешті, про правильне життя. Перші два принципи стосуються насамперед віри й знання джайнистського навчання. Правильне життя, у розумінні джайнистів, по суті більший або менший ступінь аскези. Принципам, різним щаблям і формам аскезы присвячується багато місця в текстах. Шлях звільнення душі від самсары - складний і багатофазний. Метою є особистий порятунок, тому що людина може звільнитися лише сам і ніхто йому не може допомогти.
Буддизм. В VI в. до н.е. у Північній Індії виникає буддизм - навчання, засновником якого був Сиддхартха Гаутама (приблизно 583-483 до н.е.), син правителя роду Шакьев з Капилаваста (область Південного Непалу). У віці 29 років (незабаром після того, як у нього народився син), не вдоволений життям, воно залишає родину й іде в «бездомність». Після багатьох лет марної аскези він досягає пробудження (бодхи ), тобто осягає правильний життєвий шлях, що відкидає крайності. Відповідно до традиції, згодом він був названий Будда (буквально: Пробуджений) Будда - буквально «пробуджений», іноді неточно переводитися як «освічений» , «прояснений». Протягом життя в нього було багато послідовників. Незабаром виникає численна громада ченців і черниць; його навчання прийняли й велику кількість людей, ведучих світський спосіб життя, які стали дотримуватися окремих принципів доктрини Будди.
Буддійська доктрина довго існувала лише в усній традиції, а канонічні тексти були записані через кілька сторіч після виникнення навчання. Згодом буддійська традиція оточила життя Будди безліччю легенд, йому приписувався утвір чудес, а його фігура поступово здобувала божественний характер.
Не легко реконструювати саму древню форму буддійського навчання, проте зараз дослідники в основному прийшли до згоди щодо основи доктрини, що проголошував сам Пробуджений.
Центром навчання є чотири шляхетні істини, які Будда проголошує на самому початку своєї проповідницької діяльності. Відповідно до них, існування людини нерозривно зв'язано зі стражданням. Народження, хвороба, старість, смерть, зустріч із неприємним і розставання із приємним, неможливість досягти бажаного - це все веде до страждання (1). Причиною страждання є спрага, що веде через радості й страсті до переродження, народженню знову (2). Усунення причин страждання полягає в усуненні цієї спраги (3). Шлях, що веде до усунення страждань, - благий восьмеричний шлях - полягає в наступному: правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне життя, правильне прагнення, правильна увага й правильне зосередження. Відкидається як
10-09-2015, 21:01