Міністерство освіти і науки України

Мелітопольський державний педагогічний університет (кафедра МДПУ)

Реферат

для складання кандидатского іспиту з філософії пошукувача культурології ТЕМА: "ВІДНОШЕННЯ УКРАЇНЦІВ ДО ГЕОГРАФІЧНОГО

СЕРЕДОВИЩА В МІФАХ СТАРОДАВНІХ СЛОВ’ЯН"

Мамулькіної Олени Григорівни

Мелітополь 2008 р.

План

Вступ. Проблеми сучасного відношення українців до географічного середовища в духовній культурі

Розділ І. Світогляд, міфи і філософія

Розділ ІІ. Відображення відношення українців к географічному середовищу в українських міфах

Список використаної літератури

Вступ. Проблеми сучасного відношення українців до географічного середовища в духовній культурі

Бурхливе XXстоліття пронеслося по нашої планеті, як вихорь загострюючи багато проблем. Це час в якому, накопичена століттями, антропогенна і техногенна напруга на природу і людину зазнала найбільшого тиску. Постійний хід природних явищ і процесів змінюється, що негативно впливає на навколишнє середовище і людину. На думку М. Бердяєва: "Актуалізм цивілізації вимагає від людини дедалі більшої активності, проте цією вимогою він поневолює людину, перетворює її на механізм. Людина стає засобом нелюдського актуального процесу - технічного й індустріального". [1] Видатний соціолог та історик культури Ібн Халдун близько 1330 році в праці "Мукардимі" - "розглянув концепцію коловороту, пов’язав людську історію та культуру з географічним середовищем, кліматом і господарською діяльністю" [2] Він передував Ш. Монтеск’є, Й. Гердеру, А. Сміту, певною мірою Л.М. Гумільову. Дослідники в кінці 30-х років XXстоліття, коли національно-визвольний рух народів світу був в найвищий точці розвитку, викликав до життя чисельні відповідні концепції культурно-історичного процесу. Серед них такі відомі, як негритюд, індеанізм, "чорна самосвідомість", панарабізм, пантюркізм і т.п. Таки зміни відчуваються й в напрямах філософії, виникають нові течії і оновлюються забуті: онтологія, натурфілософія, космологія, філософська антропологія, антропософія, структурна біологія, соціобіологія, гносеологія і т. ін. Але загальна частина спільноти не розуміє, а більш не бажає усвідомити суть процесів і явищ природи і це призводить до моральних, екологічних і суспільних наслідків. З моєї точки зору нагромадження глобальних проблем людства - це відсутність в соціумі географічної культури. Я маю на увазі не відсутність натурологічних знань, а створення цілісної картини світу. Тому я звернула увагу на стародавні слов`янські міфи. В українських міфах можливо прослідкувати наявність високої культури населення до природного середовища. В них закладена культура яка давала змогу людині жити в гармонії з природою. Наші праукраїнці розуміли, що для нормального повноцінного життя людини необхідно відчуття радості, щастя, яке вона отримує як винагороду за страждання, важку буденну працю тощо.

За словами Г. Лозко "зоряний календар пропонував життя людини синхронно з вібраціями космосу як ритмічний організм" [3]. Людина була у колі цілісної географічної оболонки, як частка, відчуваюча дію законів природи гармонійно з зеленою оболонкою свого існування.

Наша молодь не в змозі зрозуміти географічні поняття "цілісність оболонки" і закони "ритмічності", бо в житті дорослих, навкруги, вони зруйновані і не помітні в постійному потоці інформації. Знання подаються в роздрібному плані. Кожна наука розглядає навколишній світ з позиції свого зору, тому дитині не можливо зібрати до купи окремі блоки знань. В майбутньому, уже доросла людина, вона повторює помилки однобічного розгляду навколишнього світу.

В 1944 році В.І. Вернадський висловлював думку: "Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і повинна мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім`ї, родини, держави чи їх спілок, а й у планетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя - в біосфері, в певній зеленій оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв`язана і вийти з якої не може, її існування є її функція. Вона несе її всюди. І вона її неминуче, закономірно, бесперервно змінює" [4]. Такий розгляд навколишнього середовища пропонував взаємодію і взаємозв’язок людини і природи. Поняття "ноосфера" відкривало суть цих зв`язків, але мислити в планетарному аспекті може та людина, яка має цілісну картину світу.

Зараз людина почала замислюватися над гармонійним поєднанням себе і природи після багатьох століть відокремлення себе від неї. "Відомо, що людина енергетично пов’язана з природним середовищем землі де народилася, звідки прийшла в життя. Воно дарує життєві сили, очищує почування і скресає з серця живий вогонь творчого натхнення.

В народних традиціях є найкращі надбання, досвід родин багатьох поколінь, як жити в гармонії з природою свого краю. В сиву давнину мудреці розуміли цілісність всього життя на Землі і вплив природних циклів і ритмів на психофізичну сферу людини.

Природно-родинні обряди. Святкування сезонних погодних змін сонячно - місячного календарного циклу. Допомагали зняти фізичну напругу і перерозподілити внутрішні енергії людей і, створюючи комфортні умови життя. Дарували здоров’я душі і тіла. Природа є невичерпним джерелом духовної культури родини, її роду і народу. Несучи в собі такі естетично виразні, безсумнівні незаперечні й вічні цінності, як доцільність і гармонія, постійний рух (кругообіг речовин) і оновлення, велич і життєва міць, природа скеровує мислення в образне, порівняльно-асоціативне русло, стимулює творчу поетичну уяву. А головне пробуджує патріотичні почуття, викликає благородні поривання, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей. Що це дійсно так заквітчує народна творчість.

Численних піснях, переказах, легендах, казках, прислів’ях та приказках природа виступає як одухотворена сила, а її явища підносяться до рівня символічної мови, її краса освячується як джерело зовнішньої і внутрішньої краси людини" [5].

Яке натхнення може охопити наших дітей, коли вони не можуть знати древа своїх родів більш ніж на три покоління, а місце народження знаходиться за багато кілометрів від місця проживання. Коли доросли за буденними справами собі раду дати не можуть. Тому шукають зняття стресів у алкогольному сп’янінні, у наркотичному забутті, у віртуальному світі і таке інше. А коли буває вихід на "природу", то воно має головну мету - це добре поїсти, залишивши після себе велику кількість сміття. Без сумнівів, таке злиття з природою не можливо. Воно руйнує людину і природу його існування.

Розділ І. Світогляд, міфи і філософія

"Світогляд - це система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу" [6].

"Світогляд - інтегральне духовне утворення:

- надає людині знання разом із оцінкою, відношенням до світу;

- синтез низки інтелектуальних утворень: знання-бажання-інтуїція-віра-надія-життєві мотиви-мета-та таке інше" [7].

"Світогляд - це цілісність поглядів. Тобто центральна проблема світогляду це відношення людини до світу" [6].

Основні типи відношення людини до світу:

- пізнавальний (охоплює найбільш загальне знання про світ);

- оцінювальний (цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві на основі яких оцінюються, соціальні явища);

- практичний (наявність певних практичних настанов).

За словами Фрідріха Гегеля: "світ - це об`єктивний розум подібний до суб`єктивного розуму людини". Він говорив з раціоналістичній позиції світорозуміння. Тобто у світі - все влада розуму. Але праці Ніцше говорять про ірраціоналістичне світорозуміння, тобто - основа світу недоступна, не підвладна розуму. Таким чином світогляд буває грунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, яки не можливо збагнути розумом. Такий світогляд пропанує сприняти деяки природні явища так як вони є, не заглиблюючись в їх сутність. Наприклад: ми всі користуємося електрикою, але не всі знають як це відбувається, однак користуємося.

" Функції світогляду до форми духовного засвоєння світу:

це інтегрувати людину у світ;

це надати їй найперших життєвих орієнтирів;

це подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях". [7].

Вчені філософи говорять, що філософія фігурує як світогляд, певного рівня.

Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини називається теоретичним. Тобто філософія - це теоретична форма світогляду; усвідомлений світогляд. Філософія є різновидом світогляду. Вона концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому.

Філософія - це відкрита система знань.

Особливості предмету філософії:

її предмет є історично змінним, бо історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;

уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити "топографію" людськості;

філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

Риси філософського мислення:

має гранично широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходять на межу буття і небуття;

постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;

окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути;

є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність;

постає внутрішньопов’язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;

прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.

За теорією Г. Гегеля - вищі здатності людського інтелекту проявляються:

у розумінні (філософії);

переживанні (мистецтво);

відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (релігії).

Філософія - це інтелектуальна форма світомислення. Зараз в філософській науці панує дискурсивне мислення, яке поступово змінюється.

Історична філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду.

Розглянемо відмінності міфологічного світогляду і філософії, які показані в таблиці № 1. [6]

Таблиця № 1.

З таблиці ми бачимо, що філософське мислення повинне проводити аналіз дій людини в синтетичному зв’язку з навколишнім середовищем. Навіть коли думка абстрагується від реальності, вона не може бути без послідовних висновків, які базуються на законах природи. Людина - частина світу і вона також находиться у владі природних законів, не залежно згодна вона з цім чи ні. На протязі історичного розвитку культури людина багато разів поверталася до міфів. На мій погляд - це пояснюється необхідністю об’єднати в цільну картину ті окремі знання дискрусивного мислення, які накопичились за століття.

Міфологія - грецьке слово - перекази, оповіді, слово учення.

Особливості міфологічної свідомості:

- синкретизм - "злиття всього з усім";

- поставав реальністю - "зникнення ефекту рамки" (екрану);

особливою силою володіло в міфі слово,розглядалось як ключ, відмичка до проникнення у особливу реальність;

- міф інколи називають "машиною для знищення часу".

Характерні риси міфологічної свідомості:

1) злиття архаїчної людини із природою;

2) між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж.

"Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала розростатися та все більше віддаляти людину від природи. Тобто створені людиною речі, засоби життєдіяльності, знаряддя та інструменти (на мій погляд ідеї їх створення людина брала у природи) - це штучні явища відносно природи. Вивчення цих процесів надається сфері соціальної культури. Ця сфера заснована на технологіях людської діяльності. Вона повністю відрізняється від міфологічного мислення, де все здатне переходити в усе. Соціально-культурна сфера заснована на дискурсивному мисленні, де мисль рухається послідовно, впорядковано, через чітко фіксовані пункти власного руху до певних результатів. Таким чином разом з появою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідомість починає руйнуватися. З міфу виділились сфери духовної діяльності: раціональні знання (пранаука), мистецтво, релігія, фольклор, етнічні норми та правила, правові уявлення, філософія. Утворився новий тип мислення - усвідомленого та послідовно розгорнутого". [6]. Цілісність була подрібнена на шматки, щоб зрозуміти буття і світ. Я вважаю, що зараз наближається час коли людина починає усвідомлювати необхідність об`єднання усіх знань для уявлення цілісної картини світу. Можливо в цьому нам є підсказка в міфах і в аналітичної і синтетичної картині світу географічних знань. Поглянути на міфи з позиції сучасних знань. Залучити важливі для нас зараз аспекти:

- відсутність розмежувань і протиставлення світу й людини;

- синкретичність міфологічної свідомості (бачити світ цілісним, універсальним);

- міф розповідає про явища оточуючого світу.

"Міф - являє собою найпростіше і найзагальніше, дорефлективне, інтуїтивне взаємовідношення людини з природою чи соціальною дійсністю.

Міфопоетична творчість збуджує людську фантазію, уяву, дає змогу людині відчути свою єдність із незрозумілим для неї світом стихий, злитися воєдино з космосом, навколишніми реаліями буття" [6]. Якщо з нашими сучасними знаннями світу і буття, ми звернемося к структурі міфу, можливо тоді ми знайдемо нові форми показу цілісності світу і наші нащадки зможуть усвідомлювати нові знання у яскравій збуджуючий творчість формі.

Але слід чітко уявляти,що "сутність міфологічного світосприйняття з великими труднощами сприймається сучасним поколінням мислителів, оскільки вони звикли перекладати основні уявлення первісної епохи на мову сучасної науки. Міф же слід тлумачити міфічно, виходячи із самого міфу. Міфічний зміст світобудови досить глибокий і тонкий, багатий і цікавий. Міф є саме буття, сама реальність і сама конкретність буття.

Однак початковому етапу розвитку наукових уявлень було притаманне органічне вплетіння мови міфу в мову науки, надання науковим поняттям та категоріям символічного забарвлення. Від такого погляду не були вільні мислителі доби середньовіччя й нового часу, у тому числі й наш співвітчизник Г. Сковорода, який поділяв дійсність на три світи - макрокосм, тобто світ природи, мікрокосм, тобто світ людини, і надчуттєву, надприродну дійсність, тобто світ символів, у якому закодоване все багатство людської культури. Ще більше зближували різноякісні засоби відображення дійсності античні мислителі, які, наприклад: бачили у літерах слів закодовані символи буття, його якісні та кількісні параметри.

Міфотворча діяльність людського розуму, взята сама по собі, спрямована на пояснення дійсності. Найелементарніші міфи містять відповіді на питання: чому ворон чорний? чому кажан погано бачить удень? чому ведмідь без хвоста? та ін. Проте коли міфи пояснюють явища соціального життя, походження світу, глибинних явищ людського буття, вони трансформуються в обгрунтування соціальної практики, моральних приписів і дають їм сакральне, культове, ритуальне тлумачення. Сакралізовані соціальні норми, приписи, заборони стають обов`язковими для всіх членів громади і є непорушними. Міф у такому разі немовби роз`яснює й обгрунтовує релігійні церемонії, таїнства. Міфи є витворами народної фантазії, вони породжені природною допитливістю людини" [6].

Розділ ІІ. Відображення відношення українців к географічному середовищу в українських міфах

" Міфологія - сукупність міфів того чи іншого народу. Міфи слід відрізняти від казок, які вже у стародавні часи сприймалися як вигадки, плід фантазії, в той час, як до міфу ставилися як доймовірних подій. Міфи також відрізняються від легенд, які найчастіше розповідають про реальних осіб, або справжні події.

Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов`язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Їхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини й дочки, їхня худоба та поля. Міфологічні сюжети яскраво забарвлені родинним побутом княжої доби" [1]

Іван Нечуй-Левицький писав: "Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та рогатих богатирів зі страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія" [7].

"У найархаїчніших колядках і щедрівках знаходимо прославляння господаря не якоїсь конкретної родини людей, навіть не князівської чи гетманьської, але швидше - відгомін прославляння сім`ї небесних світил та природних явищ: сонця, місяца, зорі, дрібного дощику, вітру та ін.

Труднощі досліджень української міфології полягають насамперед у тому,що всі писемні згадки про стародавні вірування носять характер критики і засудження язичницьких Богів (бісів), яких кожен літописець не вважав за потрібне пояснювати, лише трактував як пережитки малокультурних звичаїв, неприйнятих для християн. Розвиток української міфології був перерваний зненацька. Християнські проповідники знищили безліч язичницьких творів, які писалися волхвами для потреб богослужіння та практичного життя. Людина жила в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для неї природними і рідними.

До нас дійшли переважно уривки прадавніх міфів, часто засмічені пізнішими християнськими нашаруваннями, які нині так нелегко розпізнати, щоб зібрати й вибудувати струнку систему української міфології.

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм (від гр. pan - все, і theos - Бог), тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння багатьом богам називається політеїзмом, тобто багатобожжям.

В українців існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам; а внизу стояли люди, обдаровані великою силою. Що могли конкурувати з демонами. Форма релігії, в якій є багато Богів, але на чолі з одним верховним Богом, називається генотеїзмом. Творцем Всесвіту, Богом над Богами Українці вважали Рода . Він живе на небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Род уособлював також і нащадків одного предка, тобто був пов`язаний з усім родом у сукупності: померлих предків, живих нащадків і майбутні, ще не народжені покоління, єднав Род.

Жіночі божества Рожаниці були пов`язані з народженням і мали таємний зв`язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню - зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Роду і Рожаницям


10-09-2015, 23:32