В XX в. в протестантстві оформилася і так звана радикальна, або нова теологія. Біля її витоків - лютеранський пастор Д. Банхоффер. Він відкидає основну тезу традиційного християнства про протилежність і несумісність земного гріховного і святого надприродного. Таке зіставлення спотворює справжнє значення християнства, оскільки Христос, будучи богочоловіком, утілює в собі єдність цих двох світів. Призначення релігії - не в тому, щоб звертатися з надією до потойбічного світу, а в тому, щоб повернути людину лицем до світу, в якому він живе.
На відміну від католицької християнської філософії, яка розвивалася, не виходячи за рамки теології, ісламська філософія була у відносній незалежності від релігійного догматизму. Саме там зародилася теорія подвійної істини, що перейшла потім від Аверроеса в європейську схоластику. В ісламській філософії велике розповсюдження отримав погляд, що істини, знайдені розумом, не знаходяться в суперечності з істинами Священного Писання, якщо ті і інші правильно розуміються. Трактування аллаха як позбавленого індивідуальності Бога все більше придбаває прихильників серед богословів, прагнучих додати ісламу релігійно-філософський характер.
В сучасному ісламі існує два напрями: традиційне і модерністське. Там, де найбільш сильні залишки феодалізму, переважає традиціоналізм, виступаючий проти всяких новин і використовування сучасної філософії. Затверджується, що тільки Коран і Шаріат можуть забезпечити соціальний прогрес.
Модернізм з'явився ще в XIX в. Самі відомі його представники Мухамед Акбал з Індії і Мухамед Абдо з Єгипту, що намагався використовувати навчання Р. Декарта. Картезіанський дуалізм відповідає прагненню модерністів встановити рівновагу між розумом і вірою, а також "західною і "східною" культурами". Модерністи затверджують єдність Бога і відкидають яку-небудь подібність між ним і створеними речами. Вони підкреслюють необмежені можливості людського розуму, а також свободу людини і, отже, його відповідальність за свої вчинки, за добро і зло в світі. Відомі спроби модернізувати іслам, використовуючи навчання екзистенціалістів і персоналістів. Але, як відзначено в Новітній Британській енциклопедії, історія сучасної ісламської філософії повинна бути ще написаний.
Буддизм є філософським тлумаченням основних положень релігії буддизму. Так само, як християнство і іслам, буддизм є світовою релігією. Він виник в VI в. до н. е. в Індії, а потім розповсюдився на багато країн Сходу і Заходу. Провести яку-небудь чітку лінію між релігійними і філософськими доктринами в буддизмі важче, ніж у всіх інших індійських школах. Він включає два навчання: про природу речей і про шлях пізнання.
В підставі вчення про природу лежить концепція "драхм", "елементів", або "частинок" миру, складових субстанцію фізичного і психічного світів, які кожна мить спалахують і потухають. Кожне потухання означає появу нового спалаху і нового потухання. Світ є тим, що вічно змінюється і перероджується. Буддисти в основному відкидають окремо існуючу душу, або атман, зовні п'яти груп елементів, створюючих людську особу. Ця свідомість, уявлення, відчуття, сили карм, тобто сили, які визначають наступне переродження особи, добре або погане, і матеріальну оболонку особи. Видиме буття є миром ілюзорним. Істинним миром є нірвана, або "пустка". Про нірвану мудрець нічого не може сказати, крім того, що вона існує. В цьому буддизм виявляється агностицизмом. Існує також безліч свідомих духовних осіб, які постійно перероджуються. Закінчення перероджень означає злиття з нірваною.
3. Виразіть своє відношення до філософії постмодернізму. Дайте свою оцінку вислову До. Маркса: "Релігія опіум народу"
Я вважаю, що, як і у всякому філософському русі, в постмодернізмі є свої крайнощі. З одного боку, він культивується у формі малоусвідомленого філософського авангардизма, цілком заслужено що піддається критиці. Іншої сторони, постмодернізм часто виступає як цілком помірна реакція на численні новації теперішнього життя. Така чуйність, мабуть, заслуговує підтримки. Зараз час, коли ідеологія стає метафізикою, філософія - ідеологією, мистецтво - повсякденністю, сама ж повсякденність, не бажаючи залишатися собою, мріє стати релігійним кредо і навіть - зробити людей щасливими.
В своєму вислові "Релігія опіум народу" К. Маркс відкидає релігію. він вважає, що релігія заплутує людину, і скількох би чоловік не вірив в Бога, як би не удосконалювався, це аніскільки не зменшує його розриву з Богом. П Тілліх затверджує, що будь-які дії людей залишаються в області цивільної справедливості, моральних і правових норм, де принципово неможливий порятунок.
Висновок
Після постмодернізму вже, мабуть, не можна заперечувати рівноправну багатозначність об'єктивної реальності, людського духу і людського досвіду. Розуміння всіма цього рівноправного різноманіття миру створює передумови для його інтеграції і синтезу в єдину систему. І якщо людство не усвідомлює тих можливостей і імпульсів, які містяться в цій інтеграційній тенденції, якщо воно не виробляє для себе об'єднуючих ідей, то в XXI столітті воно зіткнеться вже не з "деконструкцією", а з "деструкцією", причому не в теоретичному, а практичному "контексті".
Історичні факти свідчать, що релігія надавала і на особу, і на суспільство подвійний вплив - як пригнічуюче, регресивне, так і звільняюче, гуманне, прогресивне. Ця подвійність властива не тільки релігіям містичного складу, спрямованим до створення якоїсь надчуттєвої єдності людини і божества (наприклад, індуїзм і буддизм), але і релігіям профетичним що зародилися на Близькому Сході, - іудаїзму, християнству і ісламу. В наші дні положення в релігійному житті характеризується одночасним конфліктним співіснуванням різночасних парадигм в рамках різних церков і віросповідань.
10-09-2015, 23:19