- звернути увагу на вартість закуплених сировини і матеріалів, правильність застосування націнок, комісійних винагород, достовірність витрат на зберігання, транспортування тощо;
- перевірити законність списання на собівартість сум ПДВ;
- дослідити правильність оцінки і списання зворотних відходів, супутньої продукції;
- перевірити правильність списання втрат від браку, простоїв, нестач, тощо;
- вивчити дотримання встановленого порядку обліку понаднормативних втрат.
Технологічні особливості виробництва залежать від типу обладнання, яке використовується, наскільки це обладнання завантажено роботою – як повно використовується його потужність.
Важливим елементом утворення собівартості продукції, що підлягає вивченню, є "витрати на оплату праці". Мається на увазі заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
Стаття 15 Закону "Про оплату праці" надає підприємствам право самостійно вирішувати питання оплати праці шляхом встановлення в колективному договорі форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних ставок, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами. Держава здійснює регулювання оплати праці працюючих підприємств усіх форм власності та господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних гарантій.
Для оцінки розміру заробітної плати застосовується показник фонду оплати праці, куди включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені у грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Фонд оплати праці складається з фондів основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Фонд основної заробітної плати складається з нарахувань винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків).
Фонд додаткової заробітної плати складається з доплат, надбавок, гарантійних та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій, пов'язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати складаються з винагород та премій одноразового характеру, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, не передбачених законодавчими актами, або які проводяться понад норми, встановлені цими актами.
За умовами колективних договорів виплати матеріальної допомоги повинні виплачуватись за рахунок чистого прибутку підприємства. На практиці ці витрати ніяк не пов'язані із використанням прибутку.
Із внесенням змін до наказу Мінфіну від 28.03.2001 № 143 "Про кореспонденцію рахунків" з 10 червня 2005 року чітко визначено кореспонденцію рахунків із нарахування і виплат матеріальних заохочень за рахунок чистого прибутку підприємства. У витратах виробництва заробітна плата найбільш вагома, тому вивченню питання витрачання коштів на оплату праці слід приділити серйозну увагу, відслідкувати:
- дотримання підприємством вимог нормативно-правових актів при нарахуванні оплати праці, утримань із неї та веденні бухгалтерського обліку розрахунків з оплатипраці; - правильність організації праці, дотримання встановлених розцінок, ставок і окладів, доплат і надбавок (насамперед звернути увагу на дотримання вимог щодо постачальників: розмір доплат працівникам за роботи зі шкідливими та особливо шкідливими умовами праці за результатами обов'язкової атестації робочих місць);
- своєчасність та правильність нарахування і виплати заробітної плати згідно з діючою системою оплати праці;
- правильність здійснення розрахунків з органами соціального страхування.
Під час перевірки цього питання досліджується правильність обов'язкових відрахувань від затрат на оплату праці за встановленими законодавством нормами.
До інших прямих витрат, що включаються до собівартості, належать, зокрема, суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими відповідно до чинного законодавства та облікової політики підприємства.
Розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів і віднесення їх на собівартість робіт (послуг) здійснюється згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".
При цьому об'єкт амортизації повинен забезпечувати отримання економічних вигод (п. 8 П(С)БО 16), він повинен "працювати" на виробництво.
До інших прямих витрат собівартості включаються витрати з оплати послуг сторонніх організацій, у такому разі необхідно перевірити, чи відносяться надані послуги до витрат на виробництво.
Аналіз методів розподілення загальновиробничих витрат за об'єктами калькулювання і правомірності віднесення витрат до загальновиробничих та їх розподілу можливий лише тоді, коли підприємство має показник "нормальна потужність". В іншому разі загальновиробничі витрати не поділяються, а в повному обсязі включаються до собівартості продукції. З приводу перевірки правильності ведення обліку операцій із собівартості зазначимо, що вимоги бухгалтерського обліку передбачають таке відображення цих операцій:
- бухгалтерські записи за дебетом на рахунках витрат за елементами (80 "Матеріальні витрати", 81 "Витрати на оплату праці", 82 "Відрахування на соціальні заходи", 83 "Амортизація", 84 "Інші операційні витрати") прямих витрат, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), списуються за кредитом на рахунок 23 "Виробництво", а потім у кредит рахунку 90 "Собівартість реалізації", результат якого відноситься на дебет рахунку 79 "Фінансові результати";
- за дебетом рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені (або в повному обсязі) загальновиробничі витрати і втрати від бракування продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом – вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг у дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації".
Таким чином, витрати собівартості безпосередньо пов'язані із фінансовим результатом підприємства. Скорочення, або хоча б стримування зростання саме собівартості має найбільший вплив на кінцевий фінансовий результат діяльності та фінансовий стан підприємства в цілому.
3. Шляхи вдосконалення системи управління витратами на підприємстві і зниження собівартості продукції
3.1 Управління собівартістю продукції як передумова ефективної діяльності підприємства
Рівень собівартості є головним результатом виробничої діяльності підприємства, а заключними показниками господарської діяльності підприємства є доход і прибуток, вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства. Оскільки приріст прибутку в промисловості відбувається приблизно на одну третину за рахунок зростання обсягу виробництва і на дві третини за рахунок зниження собівартості продукції, то саме собівартість, тобто шляхи її зниження, є основою вирішення великого кола проблем, пов'язаних з ефективною діяльністю підприємства. Тобто, управління собівартістю за своєю сутністю означає управління всією діяльністю підприємства, оскільки охоплює всі сторони виробничих процесів, що відбуваються на підприємстві.
Якщо залежність прибутку від обсягу та собівартості розглянути в площині матриці чутливості та важливості (табл.1), то собівартість стає тим показником, який повинен бути повністю контрольованим з боку управлінського персоналу підприємства при прийнятті рішень, оскільки спостерігається висока чутливість прибутку до показника собівартості і, якщо не висока, то середня можливість її прогнозу.
Таким чином, коли посилюється конкурентна боротьба на внутрішньому і зовнішніх ринках збуту, зниження собівартості продукції в сукупності з податковими пільгами набуває особливо великого значення.
Варто зауважити, що в останні роки спостерігається тенденція до зростання собівартості продукції підприємств: збільшення вартості сировини, матеріалів, палива, електроенергії, обладнання, збільшення процентних ставок за користування кредитом, підвищення тарифів на транспортні послуги, збільшення вират на рекламу, збільшується сума амортизаційних відрахувань, в тому числі через переоцінку основних фондів.
Велику роль відіграє збільшення питомої ваги заробітної плати в структурі витрат в умовах лібералізації цін і соціальної напруженості, одночасно збільшуються витрати на соціальне та пенсійне страхування. Все це зумовлює наступний виток інфляції.
Таблиця 1 Правила рішень в матриці чутливості та важливості:
| Важливість змінної | Висока чутливість | Середня чутливість | Низька чутливість |
| Можливість прогнозу | |||
| Низька | Подальша перевірка | Уважно відслідковувати | Контролювати |
| Середня | Уважно відслідковувати | Уважно відслідковувати | Визначити і забути |
| Висока | Контролювати | Визначити і забути | Визначити і забути |
У зв'язку з цим зростає потреба у підвищенні якості внутрішньофірмового управління собівартістю через планування, облік і пошук резервів зниження собівартості продукції.
Крім того, на основі рівня собівартості одиниці виробленої продукції встановлюється рівень цін, а для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, становлення ціни має ключове значення для ефективності обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.
Тут необхідно визначитись, яка собівартість береться в основу ціноутворення. В даному контексті можна впевнено сказати, що кожному підприємству потрібні два види собівартості: повна - при нормальних умовах функціонування, маржинальна - в специфічних умовах діяльності.
В будь-якому випадку собівартість є нижньою межею ціни, тобто визначає границю можливого маневрування при проведенні тієї чи іншої політики цін, коли здійснюється їх стимулююча функція.
Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділяться на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якість продукції та її ціна: чим вище якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупця. Можливість зниження ціни досягається через досконале вивчення складу, порядку формування та резервів зниження саме показника собівартості.
Крім того, згідно чинного законодавства України базою оподаткування податком на додану вартість є вартість продажу товарів (робіт, послуг), визначена за вільними або регульованими цінами (тарифами). Розглядаючи економічну складову поняття ціни (за формулою), ми можемо дійти висновку, що собівартість може як підвищити, так і зменшити податковий тягар на підприємство.
Таким чином, незважаючи на докорінні зміни, внесені в систему ціноутворення у зв'язку з їх лібералізацією при переході до ринкових відносин, калькуляційний метод формування ціни залишається основним, тому що ціна має забезпечити покриття всіх витрат і до того ж - одержання прибутку. Якщо розрахована калькуляційним методом ціна виявляється вищою за сформовану на ринку, потрібно знайти шляхи зниження виробничої собівартості та витрат періоду або необхідно відмовитися від даного товару.
3.2 Шляхи зниження собівартості продукції
Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме: затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці; затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці; адміністративно-управлінські витрати.
План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:
- планування зниження собівартості товарної продукції;
- складання кошторису витрат на виробництво;
- складання планових калькуляцій окремих видів продукції.
Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.
Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності: мета складання кошторису витрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.
Основні напрями розв’язування проблеми. Зниження цін - це легкий спосіб швидко привернути увагу клієнтів, але поганий спосіб для забезпечення успіху на довгостроковий період. Причина в тому, що, знизивши ціну на 10%, ви ризикуєте понизити свій прибуток на 50%. Підприємства часто намагаються понизити ціну, але “знизити ціни взмозі кожний, але не кожному вистачає розуму зробити товар кращим.
Собівартість продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.
При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на: дослідження ринку і виявлення потреби у продукції; підготовку і освоєння нової продукції; виробництво, включаючи витрати на сировину,,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу; обслуговування виробничого процесу і управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати); розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.
Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у собівартість її, а відшкодовуються за рахунок прибутку або джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.
Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.
Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.
Шляхи зниження собівартості продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.
Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Чому ми не можемо перейняти їхній досвід? Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології – це вихід для українського товаровиробника.
Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.
Дотримання загальних економічних принципів та законів – важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.
Висновк
Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється залежно від змін у техніці, технології, організації виробництва, у структурі і якості продукції, величині витрат та її виробництво. Від правильності й своєчасності визначення фактичної собівартості продукції, що випускає підприємство, безпосередньо залежить своєчасність і ефективність управлінських рішень, правильність визначення пріоритетів подальшого розвитку виробництва. Від того, наскільки, правильно буде сформовано собівартість продукції (робіт, послуг) і визначено валовий і оподатковуваний прибуток, може залежати й фінансовий стан підприємства.
В роботі зроблено історичний огляд і розглянуто сучасні підходи до формування собівартості та обгрунтовано підхід до цих питань.
Запропоновано наукові засади формування обліку і аналізу собівартості продукції з метою її зниження. Розроблено також низку методик управління собівартістю за рахунок аналізу, обліку і планування обсягів виробництва продукції, якості продукції, підвищення конкуренто-спроможності, раціонального використання матеріальних ресурсів, ефективного використання основних фондів.
У роботі, яка припускала вивчення формування, калькулювання і управління собівартістю, було виявлено також шляхи її зниження.
Література
Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Вид. 2-е, доп. і перероб.- Житомир: ЖІТІ, 2000.- 640 с.
Бутинець Ф.Ф. та ін. Аудит і ревізія підприємницької діяльності.- Житомир: ГІН «Рута», 2001.- 416 с.
Волков О.И., Скляренко В.К. Экономика предприятия: Курс лекций.- М.: ИНФРА-М, 2003.- 484 с.
План рахунків бухгалтерського обліку затверджений наказом Міністерства фінансів України.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99.
Закон України „Про господарські підприємства” № 1577-12 від 19.09.91, з наступними змінами і доповненнями. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.91, з наступними змінами і доповненнями.
8-09-2015, 12:36