Аналіз ефективності і облік витрат на виробництво овочів відкритого ґрунту

На статті „Витрати на оплату парці” відображають основну і додаткову оплату праці штатних працівників, найманих і залучених осіб, зайнятих безпосередньо на вирощуванні культур і на роботах незавершеного виробництва. На цю ж статтю відносять витрати на заохочення за якість виконаних робіт, своєчасне і якісне збирання врожаю, економію матеріальних витрат, надбавки трактористам за класність і інші доплати, які включаються до заробітної плати працівників рослинництва. За цією статтею враховують також натуральну оплату працівникам рослинництва. Дебетують субрахунок 231, кредитують 66 (81).

На статті „Відрахування на соціальні заходи” відображають внески у встановленому розмірі органом соціального страхування і до Пенсійного фонду від оплати праці працівників, зайнятих на вирощуванні сільськогосподарських культур і на роботах незавершеного виробництва. Дебетують субрахунок 231, кредитують 65 (82).

На статті „Насіння і садивний матеріал” відображають витрати на насіння і садивний матеріал власного виробництва і куповані. Дебетують субрахунок 231 і кредитують 20 (80). Витрати на підготовку насіння до сівби (протруювання, навантаження та транспортування його до місця сівби) не включають у вартість насіння, а відносять на культури за відповідними статтями витрат.

На статті „Добрива” облічують витрати окремо на мінеральні, бактеріальні й органічні добрива, які вносять під сільгоспкультури. На вартість внесених добрив дебетують субрахунок 231 і кредитують рахунок 20 (80). Витрати на підготовку добрив, навантаження на транспортні засоби, вивезення на поля, завантаження у розкидачі, внесення в ґрунт відносять на конкретні сільськогосподарські культури і на цьому елементі не відображають.

На статтю „Засоби захисту рослин” відносять фактичну вартість пестицидів, протруювачів, гербіцидів, інших хімічних засобів. На їх вартість дебетують субрахунок 231 і кредитують рахунок 20 (80). Витрати на обробіток посівів сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень (обпилювання, обприскування), виконані силами господарства, на цій статті не відображають, а відносять на культури (групи культур) або на багаторічні насадження за відповідними статтями витрат.

На статті „Роботи і послуги” відображають вартість робіт і послуг допоміжних виробництв, сторонніх організацій на виробничі потреби при вирощуванні сільськогосподарських культур, на виконані роботи тощо. Дебетують субрахунок 231 і кредитують рахунки 23, 63, (84), 68. На цю ж статтю відносять вартість електро- та тепло-енергії, використаної на виробничі потреби при вирощуванні сільськогосподарських культур, при цьому кредитують рахунок 23.

Окремо відображають вартість нафтопродуктів (палива і мастильних матеріалів), витрачених машинно-тракторним парком, комбайнами й іншими сільськогосподарськими машинами на роботах у рослинництві, а також витрати на запчастини, використані для заміни відпрацьованих деталей машин і устаткування в рослинництві під час ремонту за межами ремонтно-механічної майстерні. Дебетують субрахунок 231, кредитують рахунок 20 (80).

На статті „Амортизація” відображається сума нарахованої амортизації основних засобів нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, які використовуються у рослинництві.

На статті „Інші витрати” відображають страхові внески по посівах і основних засобах у рослинництві та інші витрати, які не були враховані у попередніх статтях. На суму інших витрат у рослинництві дебетують рахунок 231, кредитують рахунки 65, 47 (84).

На статті „Витрати на організацію виробництва й управління” враховують загально бригадні і загально галузеві витрати, які розподіляються у кінці року і списуються з кредиту рахунка 91 у дебет субрахунку 231.

По кредиту субрахунку 231 „Рослинництво” обліковують вихід продукції рослинництва за їх плановою собівартістю в кореспонденції з дебетом рахунків:

27 „Продукція сільськогосподарського виробництва” на вартість готової продукції, призначеної для реалізації;

208 „Матеріали сільськогосподарського призначення” на вартість насіння, кормів і посадкового матеріалу, одержаного від врожаю;

99 „Надзвичайні витрати” – на суму витрат по посівах, що загинули від стихійного лиха.

В кінці року за встановленою методикою визначають фактичну собівартість одержаної від врожаю продукції рослинництва і планову собівартість коригують до фактичного рівня. Суму коригування відображають по кредиту субрахунку 231 „Рослинництво” і дебету тих рахунків, де була використана продукція рослинництва врожаю поточного року (23 „Виробництво”, 90 „Собівартість реалізації”, 27 „Продукція сільськогосподарського виробництва” тощо).

Аналітичний облік витрат і виходу цукрового буряка ведуть у Виробничому звіті (ф. №103 с-г) в розділі статей витрат, що спрямовуються на обслуговування, управління і виробництво продукції у господарстві. Виробничий звіт передбачає узагальнення сум витрат наростаючим підсумком з початку року. Первинні документи, довідки бухгалтерії, відомості по нарахуванню амортизації тощо, є підставою для заповнення місячних виробничих звітів. Їх складання у виробничих підрозділах на підставі названих документів, а за потреби залучають ті з них, що складені в інших підрозділах чи в бухгалтерії господарства, а також аркуш-розшифрування, що складені при записах в інших журналах-ордерах. Виробничі звіти заповнюють в бухгалтерії господарства на підставі одержаних від підрозділів і складених в бухгалтерії документів, наприклад, за нарахуванням амортизації. У виробничих звітах дані групуються в розрізі, який дозволяє у подальшому зробити записи по аналітичних розрахунках відповідних синтетичних рахунків. За наявності кількох звітів, за якими списують витрати на відповідний синтетичний рахунок чи оприбутковують продукцію, складають Зведену відомість до журналу-ордеру №10.3. с. - г. (форма №10.3. д. с. - г).

Для накопичування даних протягом року про витрати та вихід продукції по кожному аналітичному рахунку використовують Зведену відомість по рахунках (форма №10.3е. с. - г). Рахунки в ній відкривають відповідно до діючих положень (стандартів), записи роблять на підставі виробничих звітів. Підсумки виробничих звітів з деталізацією сум по синтетичних рахунках (субрахунках) або підсумки зведеної відомості переносять в журнал-ордер №10.3. с. - г., а їх дані – в Головну книгу.

Облік витрат на виробництво овочів ведуть на субрахунку 231 „Рослинництво”. Цей рахунок є активним, за дебетом субрахунку 231 відображаються на підставі всіх первинних документів всі витрати на виробництво овочів за статтями витрат і за економічними елементами. За кредитом субрахунку відображається вихід овочів.

1.4. Загальні положення і методика обчислення собівартості овочів відкритого ґрунту.

Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визнає фактичну собівартість одним із основних принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Законом наголошується, що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на її виробництво і придбання.

Перед початком визначення фактичної собівартості проводиться наступна робота:

розподіляють за призначенням витрати на утримання основних засобів на об’єкти планування та обліку витрат;

обчислюють собівартість продукції допоміжних та підсобних промислових виробництв, які надають послуги основному виробництву;

розподіляють витрати на зрошування, осушення земель, списують послуги бджільництва по запиленню сільськогосподарських культур;

розподіляють загальновиробничі витрати;

визначають загальну суму виробничих витрат по об’єктах планування та обліку;

обчислюють собівартість продукції рослинництва, в нашому випадку – овочів;

розподіляють витрати на утримання кормоцехів;

визначають собівартість продукції тваринництва;

визначають собівартість ж. м. тварин на вирощуванні і відгодівлі;

визначають собівартість продукції підсобних промислових виробництв по переробці сільськогосподарської продукції.

До обчислення собівартості овочів відкритого ґрунту перевіряють правильність запису по дебету і кредиту аналітичного рахунку. Витрати по посівам, які повністю загинули від стихійного лиха, списують з рахунка 23 на витрати господарства. Дебетують рахунок 991, кредитують рахунок 23.

Собівартість 1ц овочів розраховують діленням загальної суми витрат на масу оприбуткованої продукції.

Собівартість 1ц овочів визначається діленням витрат виробництва і збирання (за винятком на збирання і транспортування гички) на масу одержаної від урожаю і оприбуткованої продукції.

В дипломній роботі з метою уточнення деяких положень стосовно аналізу і обліку витрат на виробництво розрахунки проведено на прикладі овочевої продукції відкритого ґрунту.

Овочівництво – одна з капітало- і енергомістких галузей сільського господарства, що займається вирощуванням овочевих культур. Серед овочевих виокремлюють одно-, дво - і багаторічні трав'янисті рослини, які вирощують заради головок, соковитих плодів, листя, цибулин, коренеплодів та ін. У світі відомі майже 1200 видів рослин, які мають властивості овочів, з 80 ботанічних родин. Плодові – томат, огірок, перець; листкові – капуста, салат; цибулинні – цибуля, часник; коренеплідні – морква, буряк, петрушка, редиска та ін.

Як наука овочівництво вивчає біологічні особливості овочевих культур і способи вирощування високих врожаїв овочів з мінімальними витратами коштів і праці.

Овочі – дійсно джерела здоров'я, і проблема розвитку овочівництва напрямки пов'язана з тривалістю життя і працездатністю населення. На кожного мешканця Землі припадає майже 100 кг овочів на рік. Лідер світового виробництва - Китай, де людина вживає 170 кг овочів і 100 кг кавунів (всього виробляється 202 млн. т). В Україні за останні десять років виробництво овочів скоротилося з 9 до 5 млн. т, тобто на одну людину вживання зменшилося до 91 кг при нормі 161 кг. І це відбулося тому, що овочівництво зазнало істотних структурних змін: спад виробництва в сільгосппідприємствах з 70 до 10%, шоковий стан тепличного господарства, параліч консервної промисловості, відсутність будь-якої підтримки товаровиробників з боку держави; Проте зросла роль присадибного овочівництва (посівні площі збільшилися з 30 до 90% від загальної площі під овочевими культурами).

Овочеві культури – не лише продукти харчування, але й істотні ліки, відміряні самою природою в дозах, необхідних для організму. Овочі містять багато вуглеводів, клітковини, так необхідної для виведення шлаків. У часнику, цибулі, хроні, моркві, петрушці багато фітонцидів - важливих речовин з бактерицидними властивостями. Горох, квасоля, боби багаті на білки. Особливу цінність овочам придають також вітаміни, мінеральні солі. У свіжій білоголовій капусті стільки вітаміну С, скільки в апельсинах або лимонах. Склянка томатного соку наполовину задовольняє добову потребу людини у вітаміні С.

Мінеральні солі овочів сприяють нейтралізації надлишку кислот, які утворюються в організмі людини від м'ясної їжі. Овочі багаті на солі кальцію, магнію, натрію, заліза, фосфору і особливо калію. Наприклад, у динях солей заліза в сімнадцять разів більше, ніж в молоці, в два рази більше, ніж у курячому м'ясі, і в три рази більше, ніж у рибі.

Деякі овочі містять летючі пахучі речовини, здатні знищувати хвороботворні мікроорганізми.

Більшість овочевих культур, порівняно з польовими, вибагливіші до умов вирощування, що зумовило їх агротехніку. Залежно від біологічних особливостей, грунтово-кліматичних умов овочеві вирощують на зрошенні або без нього, у відкритому ґрунті (польові умови) або у закритому (теплиці, парники, утеплений ґрунт), щоб усунути сезонність в їх постачанні населенню в осінньо-зимово-весняний період.

Сьогодні головною проблемою в овочівництві України є недостатні обсяги виробництва і обмежений асортимент овочів. Тому основними складовими концепції розвитку овочівництва нашої країни на XXI століття мають бути:

якість продукції, охорона довкілля, збереження оптимальної рівноваги в екосистемі, чіткі екологічні правила ведення галузі на підставі глибоко продуманого використання природних ресурсів в країні і в окремих її регіонах;

створення в галузі овочівництва насамперед великих спеціалізованих господарств різних форм власності при різноманітній підтримці держави;

освоєння і впровадження екологічно безпечних систем землеробства, а також біологізація і екологізація інтенсифікаційних процесів у галузі.

Стратегія овочівництва має передбачати скорочення до мінімуму зовнішнього впливу на агроекосистему.

Наукові розробки підтверджують, що впровадження в галузі овочівництва біологічних сівозмін, мінімального обробітку ґрунту, органо-біологічних систем добрив, інтегрованих систем захисту рослин, низьковитратних технологій, змішаних посівів овочевих культур дозволить більш повно використовувати біокліматичний потенціал, перейти на адаптивне овочівництво і одержати більш якісну продукцію. Завдання дійсно вагомі, і їх повинні вирішувати фахівці високої кваліфікації: технологи, маркетологи, менеджери.

Багато вчених – економістів приділяють велику увагу щодо питання овочевого вирощування.

Так, А.Ф. Бурик, [7] визначив причину кризових явищ у овочевому підкомплексі – це неврегульованість економічних взаємовідносин між суб’єктами овочевого підкомплексу, що зумовило порушення технології вирощування овочів, зменшення норм внесення добрив, а отже і зниження урожайності. Про це свідчить підвищення собівартості овочів, вартості їх технічної переробки, а отже, і собівартості.

Багато вчених прогнозують шляхи відновлення овочевої галузі. Так, Є.В. Імас, [14] відмітив: “Одним із найефективніших засобів відновлення та розвитку овочевого виробництва в нашій країні є залучення зарубіжних інвесторів, у першу чергу, через створення спільних підприємств”.

Такої ж думки дотримується і Б.В. Погліщук, [24] : “Для відновлення та ефективної роботи міжгосподарських підприємств необхідно використати різні канали інвестування їх діяльності за рахунок кредитів, інноваційних позик, лізингової діяльності”. Також Б.В. Погліщук на основі проведених досліджень замітив: “... для підвищення ефективності виробництва овочів у сільськогосподарських підприємствах необхідно розвивати альтернативні форми господарювання і конкуренцію в сфері овочівництва.

Лисенко Н.О. [19] запропонував наступні шляхи відновлення овочевої галузі – позитивні зрушення можливі лише як наслідок практичної реалізації Закону України “Про державне регулювання виробництва і реалізації овочів”, яким передбачено квотування овочів, а також встановлено мінімальні ціни на овочі, що відповідає вимогам регулювання ринку в перехідний період і потребам захисту вітчизняного товаровиробника.

Сінченко В.М. [29] висвітлює проблеми економічної ефективності виробництва овочів і пропонує, перш за все, поглиблювати приватизаційні процеси. Адже приватизація проводилась не заради роздержавлення шляхом реформування державних підприємств у приватні, а для того, щоб ефективно використати і розпорядитися цією власністю, залучити інвестиції, випускати конкурентоспроможну продукцію, залучати працівників до технологічного процесу, своєчасно розраховуватись з державою.

Критичний стан галузі спричинили насамперед загальна економічна криза в країні, безсистемний перехід до нерегульованого ринку, масова приватизація овочевої промисловості. Державні органи втратили вплив на економічні процеси у овочевому виробництві, значно послабили контроль за ринком овочів. Водночас мала місце необґрунтована цінова політика в овочевій та суміжних галузях. Все це привело до збільшення собівартості овочів та зниження їх конкурентоспроможності, чим і скористались інші країни.

Ярчук М.М. також підтримує думку багатьох вчених, що одним з ефективніших шляхів технічного переоснащення і на цій основі забезпечення підвищення ефективності овочевої промисловості є створення спільних овочепереробних підприємств із залученням іноземних інвестицій [42] .

На сьогодні, всі проблеми, пов’язані з виробництвом овочів, не можуть бути розв’язані ізольовано, в рамках окремої галузі. Найвагоміші резерви підвищення ефективності виробництва можуть бути реалізовані на міжгосподарській основі.

Тільки оптимальне поєднання промислового і сільськогосподарського виробництва може забезпечити більш раціональне використання сировини, підвищення продуктивності праці, зниження капіталомісткості виробництва, і зростання його віддачі. Тому, В.Г. Поплавький, [25], запропонував на економічній основі об’єднати інтереси та зусилля товаро- і овочевиробників, постачальників матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогосподарської та переробної техніки, банків і трейдерів, які працюють на ринку.

Поплавський В.Г. також поставив питання про структурну перебудову машинобудування, щоб техніка була дешевою, надійною і високопродуктивною.

Довганчик Г.В. [11], запропонував використовувати наявні виробничі потужності, а також розширити і зміцнити зв’язки між виробником і переробними підприємствами, в інтенсифікації виробництва сировини і збільшення на цій основі поставок на переробку а також зниження собівартості.

В даний час збільшення витрат на виробництво овочів, їх переробку відповідним чином позначилось на собівартості овочів та рентабельності їх виробництва.

Тому, успішне вирішення проблеми щодо зниження собівартості переробки овочів приведе до підвищення економічної ефективності переробки, а зменшення собівартості виробництва – до підвищення економічної ефективності виробництва овочів відкритого ґрунту.

2. Аналіз ефективності і облік витрат на виробництво овочів відкритого ґрунту

2.1. Організаційно–економічна характеристика господарства

Землі, орендовані виробничим кооперативом “Переможець” у Запорізькій області для виробництва сільськогосподарської продукції, знаходяться в Якимівському районі. По існуючому районуванню ці землі відносяться до південного Степу України. Майже вся територія землекористування цих господарств порізана балками і являють собою хвилясту рівнину, складену зі схилів різної експозиції.

Пануючим типом ґрунтів є непромивні, із глибоким (більш 10 м) заляганні ґрунтових вод. Наслідком такого водяного режиму є наявність водорозчинних солей, а також вимивання гіпсу на глибину 3-4 м.

За даними Запорізької зональної агрохімічної лабораторії територія орендованих земель представлена типовими, середньопотужними малогумусними чорноземами. Основні запаси вологи в цих чорноземах формуються в осінньо-зимовий, ранневе-весняний період.

Кількість гумусу невелике й у шарі 0-20 див варіює в межах 4,5 - 5,5%, на глибині 30-40 див складає 3,5%, а на глибині 50 див - 2,0 - 2,5%. Ґрунти характеризуються як слабко забезпечені азотом. Розподіл атмосферних опадів у цій зоні як по кількості, так і по періодах вегетації рослин, нерівномірне, у зв'язку з чим продуктивність олійних рослин, що в основному вирощуються в підприємстві, у більшій мері залежить від нагромадження і правильного використання ґрунтової вологи.

Клімат півдня Степу помірно-континентальний – тривалість безморозного періоду в середньому 160 - 185 днів. Сума ефективних температур за цей період складає 3000 - 31000 С, що цілком достатньо для оброблення олійних культур. Середня температура січня - 40 С, середня температура липня + 230 С, середньорічна кількість опадів 400 мм із коливанням по роках від 500 - 600 мм у найбільш сприятливі роки і до 200 мм у посушливі роки.

Переважними вітрами узимку є північно-східні, улітку південно-східні, сягаючі 30 м/сек. Такі посушливі-суховійні явища викликають посуху і курні бури. Зима - коротка, малосніжна. Дуже часто морозні дні змінюються глибокими відлигами при вторгненні арктичних


8-09-2015, 15:52