Слобожанський край

Свобода уважать или не уважать себя есть сегодня у каждого. Именно из этой свободы со временем вырастают и все остальные свободы.Николай Чхартишвили

Слобожанщина

1. Слобожанщина

2. Заселення Слобожанщини

3. Природа Слобожанщини

4. Побут слобожан

5. Живий світ Слобожанщини

6. Шляхи та броди Слобожанщини

7. Чумаки

8. Ярмарки Слобожанщини

9. Михайлівська цілина - одне з чудес України.

10. Кіннота Слобожанщини

11. Ескадрон гусар летючих...

12. Яблуня-колонія

1. Слобожанщина

Слобідська Україна або Слобожанщина - частина України, розташована на північному сході нашої країни.До Слобідської України належать такі області: південь Сумської, Харківська, Луганська, Донецька, а також східні райони Полтавщини та північ Дніпропетровщини.

Археологи знаходять тут сліди життя ще з часів палеоліту. На цих землях перебували племена кіммерійців, скіфів, сарматів, булгар, хозарів, печенігів, половців.

Колись, у 11 столітті, ця територія входила до складу Київської держави.

Після татарської навали, яка хвилею прокотилася слов'янськими землями у 13 столітті, Слобожанщина спустошіла.

Протягом 300 років це було "дике поле", мало заселена земля, небезпечна для життя.

Полчища монголо-татарів пересувалися слобожанським Муравським шляхом, щоб обкладати даниною слов'янські народи. Вони забирали в полон жителів, грабували їх оселі.

Проте наші предки були людьми мужніми і сильними, не тільки воювали за свою незалежність, але й освоювали нові землі.

Далі дізнаймося як Слобожанщина перетворилася на квітучий, багатий край.

2.Заселення Слобожанщини

Заселення Слобідською України відбувалося поступово. Починаючи з 15 століття Слобожанщину освоювали українські промисловці, яких називали "уходники" або "добичники". Вони заходили глибоко в степ. Основними заняттями їх були бджільництво, мисливство, рибальство.

Землі Слобожанщини належали московському царю, проте залишалися незаселеними.

Поштовхом до великого переселення з Правобережжя на земліСлобожанщини стало повстання проти польської шляхти під проводом Якова Остряниці. Після поразки повстання він у 1638р. привів на північний схід 865 сімей, які заснували місто Чугуїв.

Переселенці мали право зберігати свій козацький устрій. Вони повинні були підкорюватися московському начальству та охороняти московські кордони від татарських нападів. Досить скоро козаки збунтувалися проти московського воєводи, вбили Остряницю і повернулись назад на Правобережжя.

Розгром військ гетьмана Богдана Хмельницького під Берестечком у 1651році був причиною нового переїзду з України на схід. Тисячі козаків з родинами посунули за московський кордон. 1652 року полковник Іван Дзиковський з-під міста Острога перейшов на Слобожанщину з тисячею козаків. Вони прийшли з родинами, майном, худобою. Переїхала уся полкова старшина: обозний, суддя, писар, сотники, навіть два священики. Ці козаки заснували місто Острогозьк. Того ж року Герасим Кондратьєв заклав місто Суми. У 1654 році засновані міста Харків і Охтирка.

Царський уряд Росії змушений був визнати тих козаків вільними мешканцями краю. Саме тому козацькі поселення назвали „слободами”(«свободами»), а сама ця земля стала називатись Слобідською Україною, або Слобожанщиною.

3.Природа Слобожанщини

Слобожанщина – степовий край. Тільки на кордоні Донецької області, на сході, степи змінюються пагорбами і невисокими горами.

Переселенці з Лівобережжя та інших частин України зазвичай оселялися біля води. Усі найбільші міста Слобожанщини були побудовані на річках. Харків – на річках Лопань і Харків, Суми – на Пслі.

Західні землі краю заселилися раніше, ніж східні, тому що на сході було менше річок. Річки Слобожанщини у давні часи мали зовсім інший вигляд, ніж сьогодні. Більшість з них були судоходні. Тобто по них сплавлялися великі човни-байдаки з хлібом по усій Україні. Притоки Дніпра Псьол, Сула і Ворскла зв’язували Слобідську Україну з Полтавщиною. Річка Вир, яка вливається у іншу річку Сейм, надавала можливість спілкуватися з Чернігівщиною.

Але з 18 ст. слобожанські річки щороку міліли. Люди вирубували дерева для будівництва своїх осель. Ліси зменшилися, порідшали і перестали захищати воду від посухи.

Землі Слобожанщини дуже родючі, чорноземні. Клімат теплий - повітря добре прогрівається протягом цілого року. На баштанах визрівають кавуни і дині. У місті Чугуєві колись навіть вирощували виноград для царського столу. У широких степах легко було розводити і випасати табуни коней, отари овець, гурти волів, череди корів та телят.

На Слобожанщині видобували сіль, а тоді чумаки розвозили її по усіх усюдах. Також добували камінь, з якого робили жорна. Ще були поклади білої крейди, нею білили хати-мазанки. З гончарської глини виробляли посуд.

Отже, ця місцевість завжди забезпечувала слобожанам заможне життя.

1524

4.Побут слобожан

Загляньмо ж до господи слобожанина!

В давні часи у Слобожанщині будували різноманітні будинки. Окремі райони зберігали традиції тих земель, звідки були переселені їхні мешканці. Хати не завжди були обмазані та побілені. Будували так звані «миті» хати, тобто з вимитими до блиску стінами. Розчин для миття називався луг — це тепла вода, проціджена через шар попелу. Деревину обробляли лугом для того, щоб вона не псувалася.

Подвір'я облаштовували просторі, з повітками, господарськими приміщеннями, курниками. В хатах було багато рушників, килимарських виробів, розписних стільців, ліжок, різних шафочок, скринь, полиць для посуду. Рублені дерев'яні хати з коморою через сіни будували у східних районах Слобожанщини. Це один з найстаровинніших типів житла, котрий існував ще в Київській Русі.

Жіночий одяг прикрашали вишивкою гладдю, переважно білими, коричневими і синіми нитками. Жінки носили спідниці-плахти. Рушники вишивалися червоними та синіми нитками. Чоловічий одяг мав свої особливості. Верхній суконний одяг для негоди називався лига. Взимку чоловік надягав смушеву шапку, а влітку солом'яний бриль.

На Слобожанщині поруч із землеробством здавна розвивалися різні промисли. Жителі виробляли дьоготь і смолу. Мали великий попит керамічний посуд і килими. Славилися слобожанські вишиті кожухи і сап'янові чоботи. Ткалися гарусні тканини. Гарус – це тканина зі скляною ниткою, яка надає блиску і святкового вигляду. З цупкого гарусу заможні міські жінки шили спідниці і плаття.

Ось так і жили наші предки на Слобожанщині.

5.Живий світ Слобожанщини

Природа щедро наділила Слобожанщину. Живий світ цього краю надзвичайно різноманітний. Ізюмський, Теплинський та Черкаський ліси були багаті диким звіром. У лісах паслися зубри, лосі, вепрі. На них чатували вовки, ведмеді. Було багато пушного звіру: соболів, лисиць, куниць тощо. У степах пересувалися сайгаки і дикі коні.

Місцеві річки і ставки були повні риби. Слобожани полювали на диких птахів: тетерваків, качок, стрепетів, перепелів та інших. Не дивно, що саме тут знаходилися "цареві лови". Тобто цар приїздив полювати саме на Слобожанщину.

Наразі кількість тварин у лісах Слобожанщини значно поменшала. Ліси вирубані. Деяких тварин і пташок, таких як сайгаки чи стрепети, можна побачити тільки на малюнках в Червоній книзі. Червона книга – це книга, куди записують відомості про тварин, яких знищила людина або які живуть на грані вимирання.

736

5.Шляхи та броди Слобожанщини

Брід – це мілке місце на річці, яке можна перейти пішки або «перебрести» конем. Життя людей було тісно пов'язане із водою, тому потрібно було знати, як переходити з одного боку річки на інший.

Особливо зналися на цьому татари і навіть давали бродам свої назви. Древня "Книга великого Чертежа" перелічує одинадцять таких бродів - Каганський, Абашкин, Шебелинський, Їзюмський, Татарський та ін.

Велике значення мали прокладені людьми шляхи – найзручніші або найкоротші дороги. Багато відомих шляхів було прокладено татарами. Славетний Муравський Шлях проходив від Кримського Перекопу аж до Тули (наразі це Російська Федерація) поміж річками Дніпром і Доном. Сама назва шляху - татарська, в древньому документі згадується татарин на прізвище Муравський. Від Муравського відокремлювалися Ізюмський й Кальміуський шляхи, вони проходили територією Харківщини. Були також шляхи менші. Їх поділяли на московські та українські: Старий та Новий Посольські, Ромодан (на честь московського боярина Ромодановського), Сагайдачний (на честь українського гетьмана).

Найбільші шляхи допомагали слобожанам підтримувати торгівельні зв’язки з іншими частинами України, Росією та іншими країнами. 1209

569

7.Чумаки

Слобожанський край своїм процвітанням завдячує і тим людям, які займалися перевезенням вантажів. Таких людей називали чумаками, а ще солениками і коломийцями. Цей промисел був поширений на Україні з 15 століття.

Вчені вважають, що слово «чумак» походить від слова «чум». Так називалася дерев'яна скриня для солі та риби.

Чумаки торгували сіллю, котру привозили в Україну з Криму, чорноморського й азовського узбереж, з Галичини, Донеччини, Поволжя(наразі це у Російській Федерації). Також продавали різні вироби, дерево, дьоготь, мед тощо.

Товари чумаки возили на дерев'яних возах-мажах, запряжених парою або четвіркою волів сірої масті з довгими рогами. На пароволову мажу вантажили до 60 пудів(один пуд - це аж 16 кг) солі.

Їздили чумаки валками до 100 і більше возів.Валку очолювали виборні отамани.

Чумакування було найбільше поширене серед козаків та селян. Побут чумаків та козаків був подібний. Запорозькі козаки часто супроводжували валки чумаків і обороняли їх від татар, зокрема при переправах через Дніпро.

В Україні було багато чумацьких шляхів, які з'єднували Лівобережжя та Слобожанщину з Запоріжжям і Кримом, Доном та Азовським морем.Інші шляхи вели з Правобережжя і Лівобережжя до Галичини й Молдавії. Головні шляхи мали назви: Чорний,Царгородський, Бакаїв, Муравський, Харківський.

У другій половині 18 століття — першій половині 19 століття чумацтво було також основним видом транспорту.

У 18 ст. чумаки володіли монополією на торгівлю сіллю, тобто конкурентів вони у цьому промислі не мали. Всього чумаки перевозили 60-80 млн. пудів різних вантажів на рік. Вони забезпечували товарами українські ярмарки, доставляли вантажі до Москви та інших міст Росії, Північного Кавказу, Білорусі, Польщі та Молдови.

Чумакування занепало з середини19 і цілком зникло з розвитком залізничного та водного транспорту. Проте ще у 1880 р. в Україні було 200 000 чумаків.

1871

8.Ярмарки Слобожанщини

Чи був ти колись на українському ярмарку? Все, що завгодно, можна купити на такому ярмарку! 200-300 років тому дитина, котра потрапляла туди з батьками, отримувала смачнючого солодкого коника на паличці або медового пряника. А якщо вже зовсім пощастить – каталася на музичних каруселях, сміялася з ведмедика, котрого водили на ланцюжку цигани. Дивилася виставу чи слухала пісню сліпого лірника. Ото було весело!

Така знайома назва «ярмарок», а слово походить з німецької мови. Починаючи з 16 ст., з великих ярмарок Європи купці привозили товари на Україну. Українці швидко перейняли корисний приклад.

Давні ярмарки проходили звичайно під храмові свята або на святки(Різдвяні свята), звідси походять назви багатьох з них. Вони сприяли спілкуванню людей з далеких околиць. Ярмарки мали свій фольклор(народні пісні, казки, легенди).На них відбувалися ярмаркові вистави, зокрема лялькові, музичні виступи та різні атракціони у балаганах. Чудово змалював українськийярмарок М. Гоголь в оповіданні «Сорочинський ярмарок».

З усіх 2 600 ярмарок у 19ст. найбільші були в Харкові: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський. Кожне місто та містечко Слобожанщини забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпеку, забудування) для всіх ярмарок.

До середини 19 сторіччя в місті Ромни Сумської області відбувається славетний Іллінський ярмарок.На нього з'їжджались до 120 тисяч чоловік, а товарообіг сягав 10 млн. карбованців. Іллінський ярмарок за своїм значенням у Російській імперії поступався тільки Нижегородському.

Четверте місце в Україні займав Хрестовоздвиженський ярмарок в м. Кролевець.На нього приїздили купці з Росії, Польщі, Прусії, а самі кролевчани називали його «всесвітнім».

З 18 ст. ярмарки на Україні мали велике значення. Деякі з них творили так зване ярмаркове коло: 10 гуртових ярмарок відбувалися по черзі один за одним у семи містах. У них брали участь ті самі купці. Деякі з них спеціалізувалися на певних товарах, на більшості ж ярмарків торгували різним товаром.

2091

9.Михайлівська цілина - одне з чудес України

Ти вже знаєш, що охороняти потрібно пам’ятки архітектури та дендрологічні парки. А відомо тобі, що в Україні є степ, який теж знаходиться під захистом держави?

Серед заповідних ділянок Сумщини Михайлiвська цiлина займає особливе мiсце. Її унiкальнiсть полягає в тому, що тут охороняється дiлянка лучного степу. Плакорнi степи - це степи, які ніколи не оралися и не оброблялися людиною.

Загальна площа його становить 202,48 га. Цей степовий масив знаходиться між річками Грунею i Сулою у Лебединському районi. Колись тут були великi пасовища. В дореволюційний час Михайлiвської цiлина належала поміщику Капністу. Ділянку використовували для випасання коней. З 1928 року починається охорона цього місця.

Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого цвiтiння степового різнотрав’я. Починаючи з ранньої весни i до пізньої осені, степ змінює свої кольори. З настанням теплих весняних днiв першими з'являються досить великi бузково-рожевi квiти брандушки рiзнокольорової. Цей рiдкiсний вид квітів ще можна зустрiти на Сумщинi, але найбiльша його кількість знаходиться на Михайлiвськiй цiлинi. Навесні тут квітнуть сон і горицвіт. На початку лiта степ розквiтає синiми барвами - квiтують шавлiї лучна та поникла. В цей же час починає виколошуватись ковила.

Степ своїми мiнливими вогниками квiтiв, срiблястим ковиловим граєм, неповторними пахощами, щебетанням птахiв зачаровує своїх вiдвiдувачiв. Надає вiдчуття єдностi людини з природою.

Михайлівська цілина є важливою складовою природно-заповідного фонду України. Тут зростають 13 видів рослин і грибів, занесених до Червоної книги України.

1634

10.Кіннота Слобожанщини

Гусари - це легка кіннота для військових дій в тилу і на флангах супротивника. Вони брали активну участь в багатьох воєнних операціях. Особливо відзначилися гусари у війнах проти наполеонівської Франції.

Гусарська форма відрізнялася від уніформ інших родів кавалерії своїм виглядом. Першими гусарами були вихідці з Угорщини. Тому гусарський мундир мав багато деталей, запозичених з угорського національного одягу. Незвичність і ошатність гусарської форми сподобалася і прижилася в Російській Імперії.

Гусарський мундир 1812 року включав в себе такі предмети. Коротку (до талії) суконну куртку зі стоячим коміром — доломан. На нього на одне плече надягалася ще одна куртка — ментик. На ногах в гусара були вузькі рейтузи- чикчири і короткі чобітки-ботики, оздоблені чорною вовняною китицею. Навколо талії гусари носили пасок зі шнурів з перехватами-гамбами. Чорний, обшитий шкірою ківер( високий кашкет), оздоблювався білим султаном з пір’я та шнурами (етишкетами). Кокарда робилася у вигляді круглої розетки з чорної стрічки з помаранчевими обвідками і з металевою петелькою за кольором гудзиків. У такій формі гусари мали неймовірно гарний вигляд!

Основною зброєю гусара була шабля в шкіряних із залізною оправою піхвах, яка носилася на поясі. З вогнепальної зброї гусари мали два сідельних пістолети.

З назв гусарських полків можна дізнатися, що вони складалися на 90 відсотків з українців. Більшість гусарських частин за заслуги у Вітчизняній війні 1812 року були відзначені почесними нагородами.

1531

11.Ескадрон гусар летючих...

Ти вже дізнався, що Слобожанщина була військовим краєм, бо першими поселенцями були українські козаки. Вони поділилися на полки і повинні були служити російському царю. Згодом козачі полки Катерина 2 назвала гусарськими.

Українські гусарські полки, як гідні спадкоємці козачих полків, за весь час свого існування завжди були першими. Вони виявляли в боях безмежну мужність і героїзм.

Згадаймо ж одну неймовірну історію.

Наприкінці XIX століття дівчата мрійливо зітхали, коли куряву на вулицях містечок здіймали копита коней 12-го гусарського Охтирського Його високості принца Фрідріха-Карла Прусського полку... Незважаючи на довгу назву полку, хлопці-гусари в ньому служили свої – українці. Власну історію підрозділ вів від Охтирського слобідського Черкаського козацького полку. В різні роки існування вкрив славою свої знамена в боях проти турків, поляків, чехів та французів.

Найбільш відомим гусаром-охтирцем був Денис Давидов — партизан і поет. На початку війни він у чині підполковника командував батальйоном Охтирського гусарського полку в армії російського полководця Багратіона. Під час війни з Наполеоном Давидов відзначився у партизанській війні з французами. За заслуги в бою 20 січня при Ларот’єрі(це у Франції) йому було надано звання генерал-майора.

Охтирський полк під командуванням Давидова одним із перших увірвався до наполеонівського Парижу. Після бою полк мав відвідати особисто російський імператор Олександр1, а гусари були не готові до параду. Їхні пошарпані в боях мундири мали жалюгідний вигляд. Тоді Давидов розпорядився… забрати зі складів розташованого неподалік жіночого монастиря все сукно. Наступного дня для всіх гусар вже були пошиті новенькі мундири – коричневі. Такі самісінькі за кольором, як і ряси французьких черниць! На параді охтирці мали просто блискучий вигляд. Вражений монарх окремим своїм указом звелів їм завжди носити коричневі мундири.

Охтирський полк отримав величезну кількість нагород і відзнак від царів. Після революції більшість гусарів полку переїхала за кордон, бо більшовики ліквідували полк.

Останній охтирський гусар, корнет Микола Тимченко, помер у Стамбулі, столиці Туреччини, військо якої його полк неодноразово громив. Корнет відійшов у інший світ у віці 102 роки…

Славні подвиги Охтирського гусарського полку навіки вписані в історію кавалерії.

2392

12.Яблуня-колонія

Слобожанщина має багато цікавинок. У місті Кролевціросте особлива яблуня - "Яблуня-колонія". Зовні це звичайний яблуневий кущ. Проте вік його - понад 200 років.

У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура. Сьогодні на площі близько 1000 квадратних метрів лежать у різних напрямках 15 прирослих до землі стовбурів - її дітей чи онуків.

Особливістю цієї яблуні є її здатність до самостійного укорінення гілками. Так вона продовжує своє життя. Коли один з прирослих до землі стовбурів має відмерти, його віти стрімко нахиляються до землі і приростають.

Вчені не спостерігають на цьому місці нічого незвичайного, проте всі намагання посадити подібну яблуню в іншому місці


29-04-2015, 02:06


Страницы: 1 2 3 4
Разделы сайта