Місто було зруйноване у 12 -13 століттях. Але попри всі незгоди і лихоліття Ромен вистояв, зберіг своє лице. Про героїчну історію Ромен свідчить і древній герб міста. Так Роменська Міська ратуша ще з давніх часів мала печатку, на якій було зображено хрест на могилі. Це символ мужності захисників міста, котрі «стояли на смерть», «до хреста».
Овіяні славою військові подвиги роменців в боротьбі за незалежність України в 17-18 ст. У Визвольну війну 1648-1654 рр. роменці одні з перших вступили до війська Богдана Хмельницького.
Саме в Ромні взимку 1707 року знаходилась ставка війська гетьмана України I.Мазепи і шведського короля Карла-12 під час російсько - шведської війни. В ході цієї війни вирішувалась доля Незалежності України.
До середини 19 сторіччя в місті відбувається славетний Іллінський ярмарок. Спеціально на ярмарку сюди двічі (1843 та 1845 рр.) приїжджав Тарас Шевченко. Для розваг гостей міста працювали два Роменських театри. Саме в Ромнах геніального актора М. Щепкіна побачив майбутній декабрист С. Волконський - і почав збирати пожертвування для викупу його з кріпацтва.
Ромен зберіг славу культурно-мистецького і духовного центру Посулля. Саме тут на початку 19 століття відкрилося одне з перших в Україні повітових училищ.
Про багатовікову історію Ромен свідчать численні пам'ятники. Серед них: перший в світі монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку, побудований роменцем, всесвітньо відомим скульптором і кінорежисером Іваном Кавалерідзе.
Чарують око міські бульвари та затишні алеї в міському парку. На околицях міста є дві пам'ятки садово-паркового мистецтва — «Пивний ліс» і «Огнівщина».
10.Солодке місто. Ізюм.
Смачна, солодка назва у цього міста на Сумщині! Проте вона не має нічого спільного з сушеним виноградом. Вчені вважають, що назва міста походить від притоки Дінця, річечки Ізюмець чи від Ізюмського броду. Брід, переправу - татари називали «гузун».
Люди селилися тут, по обох берегах Сіверського Дінця, здавна. Неподалік від міста, в урочищі Бондариха, було знайдено залишки давнього поселення. Поблизу села Яремівка знаходиться найдавніша в Харківській області і одна з самих старих на Україні стоянок давніх людей раннього палеоліту (понад 300 тисяч років тому). Від кочівників 10-11 ст. залишилися стояти на горі Кременець кам'яні баби. На річці з назвою Річка на околиці міста Ізюм князь Володимир Мономах в 1111 р. розбив половців. Весною 1185 р. тут стояв табором князь Ігор.
На початку 16 ст. Ізюмщиною раз у раз прокочувалася спустошливою хвилею татарська орда. Московський уряд створив на цих південних прикордонних землях сторожову Ізюмську сторожу. У 1660-х роках група українських переселенців під керівництвом полковника Я. С. Чернігівця побудували на місці переправи нове укріплення. Воно в документах 1680 р. називалося «Ізюмським містечком». В наступному році під керівництвом козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського будується велика фортеця Ізюм. Її тил охороняла гора Кременець, а три інші сторони - води Дінця. У 1685 р. Ізюм стає полковим містом, центром Ізюмського слобідського козацького полку.
Ще в 1916 р. за наказом царя Миколи ІІ тут почали будувати перший в Російській імперії завод оптичного скла. Наразі цей завод переобладнано і він випускає оптичні прилади і окуляри. Так що ізюмські окуляри мають довгу історію!
1678
11. З історії міста Охтирка
Охтирка – місто у Сумській області.
Звідки ж і чому прийшли нові переселенці до Охтирки? Історія пропонує чолобитну(від слова «бити чолом», тобто просити), писану переселенцями воєводі Ромоданівському:
«Пришли мы в прошлом во 1654 году из дальних городов из-за Днепра ... от разоренья, от безбожних ляхов и от татар... и пришли в вольновский уезд для городского строения».
Воєвода наказав їм: «за рекою Ворсклой на татарской сакле на реке Ахтырка. да на речке Гусенице, да на речке Мошнах, да на речке Хухре от Вольного в 20 верстах устроить нас домишками своими человек семисот и больши».
Більшість переселенців прийшла в Охтирку з Волині. Були й з інших місць. Так Троїцький Монастир на горі Охтир збудували у 1654 році 40 ченців на чолі з Ігуменем Іоанікієм. Вони пройшли довгий і важкий шлях з Лебединського монастиря на Поділлі.
Спочатку в Охтирку прибуло 456 родин з Правобережжя. Вони привели з собою 605 коней. 625 волів, 487 корів, 1493 вівці, 1035 свиней.
Дбаючи про зміцнення міста, новосели почали відразу будівництво фортеці. 12 квітня 1654 року олешнянський воєвода писав у Москву, що «черкасы сделали в нашем заповедном лесу, на речке Ахтырке новый острог Ахтырский» і що «тот но вий Ахтырский город и башни со всякими крепостями и то приказну избу и потребном коло города ров, надолбы с служивими людьми и ахтырскими черкасами совсем сделали».
В 1657 році був складений поіменний список усіх охтирчан. Їх було 1578 чоловік. Цікаво, що українські прізвища писалися воєводами в російській транскрипції: тож Давиденко, наприклад, міг стати Давидовим, Петренко — Петровим і т. п.
Охтирська фортеця росла і міцніла. Стіни були посилені 9-ма глухими і 5-ма проїжджими вежами. За всю військову історію Охтирки, її фортецю ніколи не здобули вороги. Охтирчани були мужніми, а стіни фортеці дуже міцними. Щоправда, дерев'яні стіни мали дуже підступного ворога — полум'я пожежі. Охтирська фортеця згоріла в жарке літо 1677 року, але була швидко відбудована...
В 60-ті роки XVII ст., поступово склалося військово-козаче впорядкування Слобідської України. Утворилось п'ять козачих полків - Охтирський, Харківський, Сумський, Острогожський та Ізюмський. Охтирка стала осередком полку, центром значної території Слобожанщини, жвавим торговельним і ремісничим містом. До Охтирського полку на кінець 17 ст. входило 12 міст і 27 сіл та слобод, а населення було більше 5 тисяч чоловік. Слобідські полки проіснували сто років. Вони виявили себе у тяжкій спільній боротьбі російського та українського народів проти турецько-татарських нападів на Росію і Україну. В наступні віки охтирчани воювали проти шведів та французів.
Ось таке славне минуле має місто Охтирка.
2674
12.Тростянець
Місто Тростянець знаходиться в Сумській області.
Розташоване воно біля чудового урочища Нескучне, де серед сосново-листяного лісу стережуть тишу три джерельно-чисті ставки. Перші відомості про заселення цієї місцевості відносяться до 8 – 10 століть. Археологи знайшли залишки давніх поселень. З 15 століття тут проходила Бєлгородська лінія укріплень для захисту від набігів кримських татар і польської шляхти. З середині 17 століття селяни з Правобережної України переїздили сюди, рятуючись від панського гніту. Вони і заснували слободу Тростянець, що стала сотнею козацького Охтирського полку. Основним заняттям місцевого населення було землеробство.
Довгий час слободою Тростянець володіли нащадки духівника(священика) царя Петра І – Надаржинського. Пізніше Тростянець перейшов у володіння Голіциних. Саме у їхньому маєтку в 1864 році гостював молодий композитор П.І.Чайковський. Казковий світ лісу та лебединих озер був джерелом натхнення для нього при написанні його першого симфонічного твору – увертюри до драми О.М.Островського “Гроза”. В 1889 році Тростянець відвідав російський письменник А.П.Чехов, в 1883-1885 роках проживав український письменник П.А.Грабовський.
В ХІХ сторіччі власником земель став цукрозаводчик Кеніг. З його ім’ям пов’язаний початок розвитку промисловості району.
Тростянець займає почесне місце серед найкрасивіших міст Сумщини.
1293
13.Тростянецькі цікавинки
Місто Тростянець має чим зацікавити відвідувачів.
В урочищі Нескучне знаходяться руїни "Ґроту німф" .
Цей грот був збудований у 1809 році на честь 100-річчя Полтавської битви.
За однією з легенд, ґрот є одним із виходів зі зруйнованої підземної мережі доріг, які начебто існували тут у давнину. Так що підземних істот: гномів чи ельфів потрібно шукати саме тут.
Ще неодмінно потрібно відвідати чудовий пам'ятник садово-паркового мистецтва та архітектури, котрий називається Круглий двір.
Колись землі біля Тростянця належали духівнику(священику) російського царя Петра 1 Надаржинському. Це була мальовнича місцевість навколо прекрасних ставків.
У 1749 році сини-спадкоємці Тимофія Надаржинського збудували помістя Круглий двір.
Згодом садиба і парк стали власністю сім'ї князя Василя Голіцина.
Новим хазяїном був побудований "княжий палац" (поміщицький будинок), парк, оранжереї та кам'яна церква (нині діюча Благовіщенська церква). В Круглому дворі Голіцин облаштував цирк. Він був поціновувачем театру, мав своїх кріпосних акторів. Вистави за участі театральних і циркових акторів відбувалися у приміщенні цирку.
Чого тільки немає в цьому помісті! І 250-літні дуби та ясени, і 15 га мальовничих ставків (із загальної площі парку 253 га).
Потрібно цінувати і берегти визначні пам'ятки, побудовані предками!
1329
14.Путивль
Про маленьке містечко Путивль знає кожна освічена людина . Місто оспіване у пам’ятці давньоруської літератури «Слові о полку Ігоревім». Тут, в Путивлі, княгиня Ярославна стояла на міській стіні і плакала. Вона очікувала відомостей про військовий похід свого чоловіка Ігоря Святославовича «в поле незнаемое, половецкое».
Путивль - стародавнє місто, розташоване над річкою Сейм. Про нього вперше згадано у Іпатіївському літописі у 1146.
Розташований на перехресті шляхів, Путивль відігравав велику роль у захисті Русі від нападів половців.
1010
15.Місто, де коні топляться
Коното́п — місто в Сумській області, розташоване на річці Єзуч.
Це місто, багате на легенди і казки.
Одна з легенд розповідає, що це місто існувало ще до монголо-татарської навали.
Під час переходу татарської кіннотою броду, у непролазних болотах загинуло багато коней та воїнів, тому й місцевість стала називатись конотопом — болотистим місцем або кінським бродом, де грузли коні.
Інша легенда пояснює, що назва "Конотоп" пов'язана з пригодою із царицею.Карета і супроводімператриці загрузли у болоті. Царицю врятували, але скарби і охорона потонули. Коли вона вибралась, то сказала: "Що це за місце таке, де коні топнуть"?
Третя легенда стверджує, що назва міста походить від річки Конотопка, що протікала неподалік поселення. Досить давно ця річка обміліла і висохла, на заміну їй було штучно створено іншу річку — Єзуч.
852
29-04-2015, 02:06