ЗМІСТ

ВСТУП

ЧЕРНІГІВ: ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

КОНТРОЛЬНИЙ ТЕКСТ ЕКСКУРСІЇ

Троїцько-Іллінський монастир

П'ятницька церква

Катерининська церква

Успенський монастир

Борисоглібськи собор

Спаський собор

Антонієві печери

Технологічна карта екскурсії

Література

ВСТУП

Багатий історико-культурний потенціал України покликаний відігравати велику роль у відновленні духовності та історичної пам`яті українського народу, відродженні його культури та вікових традицій, патріотичному вихованні громадян, утвердженні незалежності та державності України. Важливими туристично-екскурсійними об`єктами в країні є численні та різноманітні історико-культурні пам`ятки: археології, історії, архітектури, мистецтва та меморіальні, а також палацово-паркові ансамблі, музеї та картинні галереї. Пам`ятки археології представлені в Україні досить широко. Це залишки давніх городищ, курганів, поселень, укріплень тощо. Найвідоміші серед них - заповідники “Кам`яні Могили” на Запоріжжі та “Ольвія” на Миколаївщині. Пам`ятки історії - місця, де відбувались певні історичні події, а також пам`ятники, монументи та меморіали, створені на їх відзнаку. Вони відображають багатовічну історію нашої країни.

Ошатність та історичні пам'ятки міста над Десною вражають усіх гостей Чернігова. Варто лишень згадати, що це єдине місто в Україні, де збереглося стільки пам'яток домонгольської доби. Особлива цінність — це Болдині гори з найбільшим у Східній Європі язичницьким курганним некрополем, стародавньою Іллінською церквою та Антонієвими печерами, які сьогодні є окрасою Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній».

ЧЕРНІГІВ: ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

Місто Чернігів - це адміністративний, промисловий, економічний і культурний обласний центр України. Він розташований на півночі України, у 140 км від Києва і 60 км від Славутича. Населення Чернігова складає близько 300 тис. чол.

Вперше про Чернігів згадується у "Повісті временних літ", коли йде мова про перший договір Русі з Візантією, що був укладений влітку 860 року князем Аскольдом після успішного походу київського війська на Константинополь.

Відповідно до історичних досліджень історія міста починається з 7 ст. н.е. і нараховує більше 1300 років. У Чернігові є багато древніх церков і соборів, що містять пам'ятники древнього живопису і архітектури 11-12 ст. На даний час деякі з соборів відкриті для богослужінь, а в деяких із них розташовані музеї.

У списку руських міст, яким, згідно з договором, греки зобов'язувалися сплачувати данину, Чернігів стоїть на другому місці після Києва, що свідчить про важливість головного міста Сіверян як економічного, політичного і культурного центру землі Руської. На початку ХІ століття саме Чернігів був столицею величезного і могутнього князівства. Щоб поступово й послідовно поринути в духовну й історичну атмосферу цього міста спершу варто відвідати його стародавню частину - "Вал" або "Дитинець". У ХII столітті тут лежало все місто: княжий двір, садиби знаті і головні собори.

Колишню велич і міць Чернігова підтверджують літописи і билини. Цікавими пам'ятками є чисельні кургани IX-X століть - поховання князів та бояр-дружинників. Одна з них - курган Чорна Могила.

За переказами, тут похований перший чернігівський князь Чорний, який правив у Х столітті. Згідно з легендами саме завдяки князю Чорному місто отримало свою назву.

Втім, походження назви - Чернігів - точно невідоме. Одні вважають, що цей топонім походить від лісів, які колись оточували місто і були настільки густими, що здалеку здавалися чорними. Інші схиляються до висновку, що місто одержало свою назву від імені вождя місцевого племені або першого поселенця на ім'я Черніга або Чернега. Є також думка, що місто одержало свою назву від давнього народу чорні клобуки. Найромантичніша версія про походження назви міста пов'язана з легендою про дочку Чернігівського князя на ім'я Чорна . За легендою, княжна відзначалася незвичайною вродою, любила їздити верхи, полювати, була відмінною лучницею. Чутки про вроду дівчини дійшли до хозарського кагана, котрому князь Чорний платив данину. Каган послав до Чернігова сватів з багатими дарунками. Але горда княжна відмовилася вийти за ворога свого народу. Тоді каган спробував захопити Чернігів штурмом і заволодіти дівчиною силою. Чернігівці стійко оборонялися, але воїни кагана з допомогою зрадника увірвалися до кімнати княжни. Дівчина зуміла вразити кількох нападників, а коли стріли скінчилися - викинулася з вікна високого замку.

Неподалік кургану Чорна Могила ще одна святиня, яку варто не оминути - Єлецький монастир, заснований XI ст.у хвойному лісі, звідки й дістав назву. За церковними переказами одного разу серед дрімучого лісу люди побачили світло, пішли до нього і знайшли на гілках ялини в сяючу ікону Божої Матері. Люди побачили у цьому явленні знак Божий і на благословенному місці було засновано храм, у якому встановлено цю ікону. Щоб зберегти її під час сутичок з монголами, замуровували у стіну храму, але під час нападів польського війська ікону, на жаль, було втрачено.

Дотепер збереглися Спасько-Преображенський, Борисоглібський собори, будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба. Свого часу Дитинець був могутньою фортецею. Стоячи на валу, що височіє над Десною, розумієш, що захопити місто було досить непросто. Як символ неприступності Чернігова сьогодні тут стоять гармати, які, щоправда, відносяться до більш пізнього періоду доби козаччини - ХVII-ХVIII ст. Гармат всього дванадцять. Проте, місцеві дівчата, жартуючи над необізнаними кавалерами-новачками, частенько призначають побачення біля тринадцятої…

У сучасному Чернігові, розташованому серед мальовничих пейзажів ріки Десна, мотиви теперішнього міста унікально сполучаться з древніми архітектурними пам'ятниками. Місто дуже зелене, і, звичайно ж, його визначні пам'ятки варто подивитися. Особливо це стосується його історичної частини, яку називають "Вал". Тут є тінисті парки, білосніжні церкви і золоті куполи. Прекрасні музеї і дванадцять гармат, які були подаровані місту Петром І.

Пам'ятники і меморіальні плити розповідають історію боротьби за незалежність у роки Першої і Другої світових воєн. Серед 22 відомих архітектурних пам'ятників 10-19 ст. найбільш видатними є Спасо-Преображенский собор, Собор Св. Бориса і Гліба, Успенський собор, Церква Св. Параски, Свято-Ільїнська церква, Єлецький монастир, Церква Св. Катерини і Троїцький собор, із дзвіниці якого можна побачити панораму Чернігова

КОНТРОЛЬНИЙ ТЕКСТ ЕКСКУРСІЇ

Троїцько-Іллінський монастир

Троїцько-Іллінський монастир XI—XVIII сторіч — один з центрів українського, книгодрукування в другій половині XVII сторіччя, своєрідний комплекс пам'яток архітектури. Складається він з двох частин — колишнього Іллінського монастиря XI—XVII сторіч та Троїцького монастиря XVII—XVIII сторіч, об'єднаних в єдиний ансамбль, в єдину просторову систему мальовничого ландшафту і архітектури.

Троїцький монастир. Дзвіниця.

Пам'ятки архітектури цього комплексу оповідають про високий мистецький хист будівничих і водночас про важливий, складний і суперечливий період в житті України і, зокрема, Чернігова, коли Іллінський, а пізніше (XVII сторіччя) Троїцько-Іллінський монастир перетворився на велике феодальне господарство — розсадник релігійного фанатизму і святенництва. Але водночас це був значний на той час культурний центр. Тут у 1678 році епіскопом Лазарем Барановичем була заснована славнозвісна друкарня, яка вславилася художньою майстерністю своїх граверів.

Початок архітектурному комплексу на Болдиних горах покладено за літописом у 1069 році одним з перших місіонерів нового на той .час віровчення на Русі — християнства — ченцем Антоніем Печерським. Після поразки народного повстання киян - проти князя Ізяслава Антоній змушений був залишити Київ і, опинившись в Чернігові, «возлюби Болдиню гору, викопав пещеру, ту ся всели», де і жив до 1072 року. Викопані у міцному ґрунті Антонієм та його послідовниками-ченцями печери поступово були розширені і перетворені на складний багатоярусний підземний архітектурно-просторовий комплекс, поруч з яким в той же період (кінець XI — початок XII сторіч) безвісними будівничими споруджено невеличку (7,5x9,5 метрів) у плані однобанну безстовпну Іллінську церкву. У 1649 р. Іллінську церкву було відбудовано на кошти сподвижника Богдана Хмельницького Степана Пободайло. Споруда набула вигляду трибанного храму за рахунок надбудови двох невеличких бань обабіч центральної старовинної бані — над апсидою (зі сходу) і над хорами (з заходу). Усі три бані одержали характерне для культових будов того часу мальовниче ярусне завершення. У XVIII сторіччі з заходу Іллінської церкви на місці стародавнього притвору-паперті побудовано новий притвор-бабинець, а з південного боку апсиди невеличке приміщення — ризницю.

Над бабинцем з'явилася нова баня замість декоративної бані XVII сторіччя і пам'ятка набула сучасного вигляду. Троїцький монастир на найвищому плато Болдіних гір закладено у 1672 році відомим політичним, літературним та церковним діячем Лазарем Барановичем, прогресивна на той час діяльність якого позначилася на розвитку книгодрукування та освіти на Україні. Першими спорудами монастиря були дерев'яні стіни з кутовими вежами та дзвіницею, а у 1677—1679 роках майже одночасно з південно-західним корпусом цегляних житлових приміщень-келій побудовано трапезну з Введенською церквою і підсобними приміщеннями.

Троїцький собор. Сучасний вигляд. Іллінська церква. План.

На північ поза межами огорожі розміщено було друкарський двір. В центрі території монастиря у 1679 році розпочато будівництво головної споруди — Троїцького собору за проектом і під керівництвом архітектора І. Баптиста. Будівництво Троїцького собору було закінчено майже через десять років після початку, а оздоблювальні роботи — лише у 1695 році.

Під час реставрації пам'ятки (автор проекту реставрації архітектор М. М. Говденко) з'ясовано, що спочатку іншою була не лише композиція верхів, а й фасадів.

Замість існуючих трикутних фронтонів площини стін завершували мальовничі барочні фронтони, характерні для архітектури XVII—XVIII сторіч. На відміну від давньоруських храмів тут фасади енергійно розчленовані не лише по вертикалі, а й по горизонталі карнизом на рівні хор. Пластика стін збагачена напівциркульними та плоскими нішами, прикрашеними живописом. Над нішами та вікнами — трикутної та напівциркульної форми сандрики. Характерними є і великі фігурні вікна.

Своєрідно вирішено інтер'єр собору з глибинним розкриттям простору зразу ж від вхідного порталу. Та найбільшу цінність собору становить живопис, що прикрашає стіни, склепіння, стовпи та арки. На жаль, чудовий іконостас XVIII сторіччя не зберігся, і на його місці влаштовано у повоєнні роки той, що існує і зараз. У другій половині XVIII сторіччя простір перед головним — західним — фасадом собору поділено на дві частини двоповерховим будинком консисторії, і таким чином створено досить компактний парадний майдан перед собором та господарчий двір з окремим виїздом. В композиції парадного двору монастиря з північного боку виростає 58-метрова дзвіниця складного плану з вигнутими гранями і спареними колонами по кутах у три яруси. Нижній ярус без колон, але по кутах під колонами верхніх ярусів він має виступи пластичної форми — волюти, за якими конструктивно сховані контрфорси. Дзвіниця побудована одночасно з цегляною огорожею та кутовими вежами квадратної і восьмигранної форми, з яких збереглися лише дві восьмигранні та частково одна квадратна. Висока п'ятиярусна дзвіниця монастиря була над брамною — в нижньому ярусі прорізано високу в'їзну арку з дерев'яною брамою, оббитою жестю. У верхніх ярусах, немов продовжуючи вертикальну лінію в'їзної арки, масив дзвіниці прорізують стрункі напівциркульні та круглі отвори, біг яких угору закінчується у верхньому, п'ятому ярусі, де колись знаходився годинник з боєм. Надаючи всьому комплексу рис динаміки і завершеності, дзвіниця — один із зразків архітектури барокко — мала значення своєрідного орієнтира для подорожнього, а сьогодні є невід'ємною художньою домінантою історичної панорами не лише Болдиних гір, а й усього міста над Десною.

План монастиря:

1 — Іллінський монастир; ІІ — Троїцький монастир; 1 — Антонієві печери; 2 — Іллінська церква; 3 — трапезна з Введенською церквою; 4 — Троїцький собор; 5 — господарчий корпус; 6 — консисторія; 7 — дзвіниця; 8 — келії; 9 — друкарня; 10—11 — кутові вежі, 12 — каплиця Г. С. Щербини; 13 — пам'ятник Л. І. Глібову; 14 — пам'ятник М. М. Коцюбинському; 15 — залишки «нових печер».

На території Троїцького монастиря і поруч на Болдиній горі поховані українські письменники Л. І. Глібов, М. М. Коцюбинський, етнограф О. В. Марковим, вчений і дипломат Г. С. Щербина. Троїцько-Іллінський монастир постановою Уряду України у 1967 році включено до складу Чернігівського філіалу державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей».

...Коли глянеш увечері на місто з-за Десни, мимоволі замилуєшся його панорамою. Там, де колись чорніли розкидані по схилах низенькі сільські хати під солом'яними стріхами, прибережні поля вздовж літописних, овіяних сивими легендами Болдиних гір, аж до річки Білоус, мерехтять живі світлячки — електричні вогні велетнів хімічної, текстильної промисловості. А над ними — вогники 158-метрової телевізійної вежі. І в цьому незгасимому мереживі вогнів відчувається творча сила та енергія десятків тисяч трудівників оновленого міста.

П'ятницька церква

П'ятницька церква споруджена в кінці XII — початку XIII сторіч. Щоб правильно зрозуміти загальну об'ємно-просторову композицію П'ятницької церкви. її архітектуру, варто згадати, що час її будівництва був останнім періодом розвитку Стародавньої Русі домонгольської доби, був періодом напружених шукань в усіх верствах суспільства шляхів до об'єднання давньоруських земель і слов'янського народу для захисту від чорної хмари, яка сунула зі сходу. Ослаблена особистими чварами між князями, Русь не могла протистояти татаро-монгольським ордам і це відчували кращі сини давньоруського народу, в надрах якого наростав протест проти феодального дроблення земель, проти князів, які не могли дійти однієї політики і тим знесилювали державу.

Цей протест і разом з тим ідеї єдності втілюються в архітектурі монументальних кам'яних храмів того часу. Зовні споруда має вигляд стрункої башти майже квадратного плану (його розмір без східних півкруглих виступів-апсид приблизно 11х13 метрів), увінчаної стрункою банею. Оригінально вирішено тут перехід в трикутника основи до барабана бані за допомогою триступінчастих арок-закомар та піварок-аркбутанів Завдяки цьому споруді притаманна риса динамічного руху вгору і пірамідальність завершення.

Цю рису доповнюють стрункі багатопрофільні (так звані пучкові) пілястри з тоненькими півколонкамн фасадів та подібні півколонкибані, а також широкі виступи-лопатки по кутах. Вертикально видовжені площини стій між пілястрами та лопатками прикрашено різноманітними орнаментальними декоративними деталями з цегли-плінфи. подібно до першої в Чернігові кам'яної споруди XI сторіччя Спаського собору. Але в П'ятницькій церкві з'являються нові декоративні деталі, такі як сітчастий орнамент тощо.

Вигляд з боку Дитинця

План з прибудовами XVII—XIX ст.

Сміливо в П'ятницькій церкві будівничі вирішили конструкцію стін, мурованих в нижній частині давньоримською своєрідною технікою «в ящик», тобто проміжок між зовнішнім та внутрішнім рядками цегляної кладки заповнювався вапном, бетоном. А на рівні хор в товщі західної, південної та північної стін зроблено проходи-галереї, пов'язані з вікнами-бійницями. І, можливо, невипадково існує легенда про оборонну роль П'ятницької церкви у жовтні 1239 року, коли татаро-монголи приступили до Чернігова. Устремління вгору, динаміка загальної вертикальної композиції храму-башти ще з більшою силою втілено в інтер'єрі, де панують вертикальні лінії могутніх зі зрізаними кутами чотирьох стовпів, на яких за допомогою ступінчастих арок і парусів виростає барабан бані з стрункими вікнами, увінчаний півсферичним куполом.

Вигляд у XIX ст.

Названа на честь покровительки торгівлі у слов'ян Параскеви-П'ятниці, церква була споруджена посадськими людьми, можливо, за участю «мастера не простого» — відомого давньоруського будівничого Петра Милонєга на північ від укріплень тогочасного міста поруч з Торгом, від чого й одержала назву «П'ятниці на Торгу». Пізніше, після татаро-монгольської навали, коли поступово відбудовувалися давньоруські храми (особливо в період визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького в XVII ст.) можливо відновлювалася й ця споруда. Перші, відомі з джерел реставраційні роботи здійснювались у 1670 році. У 90-х роках XVII сторіччя, ймовірно, за участю відомого архітектора Івана Зарудного П'ятницьку церкву було реконструйовано надбудовою на східній та західній стінах складної форми струнких бароккових фронтонів вишуканого малюнка, а баня одержала багатоярусне завершення, характерне для культової архітектури XVII—XVIII сторіч.

Особливо значними були перебудови пам'ятки після пожежі 1750 року та в XIX сторіччі, коли за рахунок прибудов до південного, західного та північного фасадів вона перетворилася на семибанний храм. Значними були переробки в середині церкви, де для розширення внутрішнього простору були стесані майже на третину опорні стовпи, виступи стін вівтарної частини, пробиті нові віконні отвори, значно розширені портали входів. Серед пізніших прибудов до П'ятницької церкви значну архітектурну цінність становила споруджена за проектом архітектора А. Карташевського у 1818—1820 роках кругла в плані ротонда-дзвіниця, через яку в нижньому ярусі був головний вхід до церкви.

Дзвіниця була гармонійно пов'язана з об'ємом церкви і становила з нею єдине художнє і композиційне ціле завдяки гарно знайденому масштабу ротонди з півколонами тосканського ордера в першому ярусі та мальовничими кокошниками у вигляді мережива в другому ярусі, увінчаної барокковою банею, подібною до бані церкви.

Реконструкція XIX ст.

В такому вигляді пам'ятка зберігалася до початку Великої Вітчизняної війни. У червні 1941 року вона була пошкоджена пожежею від фашистських бомбардувань, а 26 вересня 1943 року від вибуху фашистської бомби впала південно-західна половина пам'ятки і лише термінові консерваційні та протиаварійні роботи могли врятувати пам'ятку від остаточної загибелі.

Ці роботи і були проведені у 1943—1945 роках під керівництвом відомого архітектора-реставратора нині заслуженого діяча мистецтв РРФСР П.Д. Барановського. Тоді ж ним був опрацьований ескізний проект реставрації


29-04-2015, 02:33